Справа № 138/3465/23

Провадження №:2/138/181/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.05.2024 м. Могилів-Подільський

Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області, в складі:

головуючого суддіКиївської Т.Б.,

за участю: секретаря Бугери І.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Козлівського ліцею Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району, Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області з вказаним вище позовом, який мотивований тим, зокрема, що вона працювала у Козлівському ліцеї Яришівської сільської ради на посаді вчителя. Рішенням Яришівської сільської ради№1651-34/2023 від 24.08.2023 було вирішено призупинити діяльність Козлівського ліцею. Розпорядженням Яришівського сільського голови №115-Од від 28.08.2023 вирішено на період простою здійснювати оплату праці працівникам ліцею у розмірі 2/3 посадового окладу. В.о. директора ліцею 29.09.2023 видано наказ про попередження щодо вивільнення позивача. Простій у Козлівському ліцеї виник не з вини працівників, а тому час простою повинен був оплачуватись в розмірі середньої заробітної плати. 30.10.2023 наказом в.о. директора школи №37-к, на підставі розпорядження №23-ОС, позивача було звільнено з роботи. Позивач зазначає, що таке звільнення є безпідставним та протиправним, оскільки відбулось з порушенням бо поняття «призупинення» діяльності закладу освіти у чинному законодавстві відсутнє. Також, відповідачами порушено вимоги ст.40, 49-2 КЗпП України, оскільки не запропоновано позивачу іншої роботи при звільнені. Крім того, не було отримано згоди на звільнення працівника, як члена профспілки. Штат у Козлівському ліцеї не скорочувались, у тому числі і посада позивача. Зважаючи на викладені обставини, звільнення позивача відбулось з порушенням, а тому вона просить суд: зобов`язати Яришівську сільську раду Могилів-Подільського району нарахувати та виплатити їй різницю між її середнім заробітком та виплаченими 2/3 заробітку за період з 28.08.2023 по 30.10.2023; визнати протиправним та скасувати наказ виконуючого обов`язки директора Козлівського ліцею Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району №37-к від 30.10.2023 про звільнення її з роботи та поновити її на роботі; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30.11.2023 по день поновлення на роботі.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 13.12.2023 відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 25.12.2023 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача та об`єднання справ в одне провадження, витребувано у Вінницької обласної організації профспілки працівників освіти та науки України згоду або відмову в дачі згоди на звільнення позивача з посади вчителя Козлівського ліцею Могилів-Подільського району та провадження у справі зупинено до отримання витребуваної інформації.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 19.01.2023 поновлено провадження у справі у зв`язку з надходженням витребуваної інформації.

21.02.2024 до суду надійшли пояснення від Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району, в яких відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, мотивуючи це тим, зокрема, що 24.08.2023 сесія Яришівської сільської ради прийняла рішення про призупинення діяльності Козлівського ліцею, у зв`язку з недостатньою кількістю учнів (менше 25 загалом), відсутністю жодного сформованого класу, а також з метою недопущення недоцільного витрачання освітньої субвенції. Внаслідок чого, 28.08.2023 сільським головою було видано розпорядження про попередження працівників Козлівського ліцею про наступне вивільнення у порядку ст.49-2 КЗпП України. При цьому, твердження позивача про те, що органом первинної профспілкової організації необхідно надати згоду на звільнення працівника, не відповідає дійсності, оскільки в умовах дії в Україні воєнного стану така згода не потрібна. Крім того, на сесії сільської ради позивачу пропонувалась посада в учбових закладах Яришівської територіальної громади, однак позивач не повідомила про намір скористатись такою пропозицією. Інша посада в Козлівському ліцеї позивачу не пропонувалась, оскільки такий призупинив свою роботу. Щодо нарахування 2/3 частки від заробітної плати в період двох місяців після попередження про звільнення до такого звільнення, то дане рішення було прийнято у зв`язку із зазначеною вище ситуацією та неможливістю відповідачем в подальшому фінансувати видатки на утримання педагогічного та технічного персоналу ліцею. Враховуючи наведене, звільнення працівників ліцею було зумовлено зміною в організації виробництва і праці ліцею, пов`язаною із відсутністю учнів у навчальному закладі, в зв`язку з чим було прийнято рішення про призупинення його діяльності, а також те, що поновлення на роботі відповідача неможливе з тієї причини, що навчальний заклад не може функціонувати за наявності вчителів, але без жодного учня, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 08.03.2024 постановлено розгляд справи здійснювати з викликом сторін та призначено судове засідання у справі.

Позивач в судовому засіданні позов підтримала з підстав зазначених у позові. Крім того, додатково зазначила, що в прохальній частині позову була допущенна описка з приводу початку стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме жовтень, а не листопад 2023 року і, цю помилку вона побачила тільки після запитання суду про це. Також пояснила, що навчальний заклад не ліквідований, однак діти у ньому не навчаються, оскільки батьки перевели їх у сусідні школи під тиском сільради. Вона, як мама теж була змушена перевести і свою дитину до іншої школи, оскільки дитина одна не могла залишитись в цьому навчальному закладі. При звільненні іншої роботи їй не пропонували. 29.08.2023 в Хонковецькому ліцеї вона була присутня, як мама дитини, яка має там почати навчатись і коли відбувалась шкільна нарада батьків та працівнриків школи то директор Хоньківецької школи лише усно запропонував їй роботу на рік по контракту, на декретне місце, але лише тому, що в нього багато вчителів у декретних відпустках і йому був потрібен вчитель початкових класів на один навчальний рік.

Представник Яришівської сільської ради в судовому засідання заперечував проти задоволення позову, пояснивши, що підставою для звільнення працівників у Козлівському ліцеї стало те, зокрема, що у школі станом на 01 вересня 2023 не було учнів, а тому розпочати навчальний рік не можливо було та Яришівською сільською радою було прийнято рішення про призупинення діяльності ліцею та наступне вивільнення усіх його працівників. Під час наради в Хоньковецькому ліцеї, яка відбулась 29.08.2023, позивачу пропонувалась інша робота, однак вона від неї відмовилась. Інша робота у самому ліцеї не могла пропонуватись, оскільки він фактично не працює та сільською радою ухвалено рішення про початок процедури ліквідації ліцею. Крім того, чинним нормами КзПП України передбачено, що інша робота пропонується на тому самому підприємстві, однак зважаючи на те, що в ліцеї відсутні умови для праці, робота у ньому не пропонувалась. Вказані обставини свідчать про те, що у Козлівському ліцеї відбулась зміна умов праці і виробництва, що і стало підставою для звільнення позивача.

Представник відповідача Козлівського ліцею Яришівської сільської ради в судове засідання не з`явився. Про час та місце проведення судового засідання повідомлявся завчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами справи, зокрема, довідкою про доставку електронного листа (судової повістки) на електронну адресу від 12.04.2024.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача Яришівської сільської ради суд, приходить до такого висновку.

Як слідує зі змісту наданої копії трудової книжки позивача, серії НОМЕР_1 , вона працює в закладах освіти села Козлів з 01.09.2008, в тому числі на посаді вчителя Козлівської школи Могилів-Подільського району, яка згодом була перейменована в ліцей, тобто фактично безперервно в одній і тій же установі, до 30.10.2023 (а.с. 10-11).

На підставі наказу в.о. директора Козлівського ліцею Яришівської сільської ради №37-к від 30.10.2023 «Про звільнення працівників ліцею» позивач була звільнена із займаної посади вчителя початкових класів. Підставою для звільнення зазначено розпорядження №23-ОС від 28.08.2023 «Про попередження працівників Козлівського ліцею про наступне вивільнення у порядку ст.49-2 КЗпП». Разом з тим, в даному наказі не вказано на підставі якої норми КЗпП України звільнено позивача, тобто чому розірвано трудовий договір укладений на невизначений строк (а.с. 20).

Згідно запису №11 у трудовій книжці позивача, підставою її звільнення зазначено п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку із закриттям ліцею.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 40 КЗпП Українитрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Як слідує з матеріалів справи передумовою такого звільнення стало те, що на розгляд 34 сесії 8 скликання Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області було винесено проект рішення від 03.08.2023 про ліквідацію Козлівського ліцею Яришівської сільської ради. Як пояснив представник Яришівської сільської ради під час судового розгляду та, як слідує з витягу з протоколу №34 сесії було прийнято рішення не про саму ліквідацію, а лише про початок проведення громадського обговорення (слухання) щодо ліквідації вказаного закладу освіти. На обговорення винесли проект рішення «Про ліквідацію Козлівського ліцею Яришівської сільської ради» та вирішено інші питання організаційного характеру щодо проведення та підсумків таких обговорень (а.с. 67-71,87).

Позивач під час судового розгляду стверджувала ту обставину, що Козлівський ліцей Яришівської сілької ради не ліквідовано станом на дату проведення розгляду даної справи, оскільки громадські обговорення питання ліквідації навчального закладу не можуть тривати менше одного року.

Дані обставини визнав під час розгляду справи представник відповідача Яришівської сільської ради.

Відповідно до ч.1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Щодо нормативного регулювання питання ліквідації закладів середньої освіти то ч.1 ст. 32 ЗУ «Про повну загальну середню освіту» передбачено, зокрема, що рішення про утворення, реорганізацію, ліквідацію чи перепрофілювання (зміну типу) закладу загальної середньої освіти приймає виключно засновник (засновники). Рішення про утворення комунальних ліцеїв як окремих юридичних осіб, їх реорганізацію, ліквідацію чи перепрофілювання (зміну типу) приймають Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, міські, селищні, сільські ради відповідно до вимог законодавства.

Частина друга вказаної вище норми встановлює, що реорганізація, зміна типу, ліквідація закладу загальної середньої освіти у сільській місцевості допускається лише після громадського обговорення проекту відповідного рішення засновника, який оприлюднюється не менше ніж за один рік до прийняття відповідного рішення.

Тобто, зважаючи на дату прийняття рішення про початок громадських обговорень з приводу ліквідації ліцею такі обговорення не закінчились ні на час звільнення позивача, ні на час вирішення даного спору в суді.

Разом з тим, рішенням 34 сесії 8 скликання Яришівської сільської ради №1651-34/2023 від 24.08.2023 «Про призупинення діяльності Козлівського ліцею Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області» на підставі п.30 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 66 ЗУ «Про освіту», ст.. 32 ЗУ «Про повну загальну середню освіту» вирішено призупинити з 01.09.2023 діяльність вказаного ліцею та доручено його директору вжити заходів щодо вивільнення працівників ліцею, у зв`язку зі зміною в організації виробництва і праці через призупинення діяльності ліцею згідно п.1 ст.40 КЗпП України. Відділ освіти, культури, туризму, молоді та спору Яришівської сільської ради зобов`язано забезпечити продовження здобуття освіти учнями цього ліцею в Хоньковецькому ліцеї цієї ж сільської ради та в Липчанській гімназії цієї ж сільської ради. Період на який зупиняється робота ліцею не визначений, але директора ліцею зобов`язано вжити заходів щодо вивільнення працівників цього ліцею згідно п.1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку зі зміною в організації виробництва і праці через призупинення діяльності ліцею (а.с. 12-13).

На виконання зазначеного вище розпорядження, 29.08.2023, в.о. директора Козлівського ліцею Яришівської сільської ради видає наказ №27-к «Про попередження працівників Козлівського ліцею про наступне вивільнення у порядку ст.49-2 КЗпП України», яким попереджає працівників Козлівського ліцею Яришівської сільської ради, зокрема, ОСОБА_1 про наступне вивільнення у зв`язку з призупиненням роботи закладу (а.с.17,107-109).

Згідно з ч. 1 ст. 49-2 КЗпП Українипро наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Факт того, що позивача було повідомлено за 2 місяці під підпис, про наступне вивільнення вона під час розгляду справи не заперечувала. Також, представник відповідача надав суду відповідний наказ з підписом позивача про ознайомлення з його змістом.

Разом з тим, ч.2 та 3 ст. 49-2 КЗпП України одночасно встановлює правило про те, що при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно достатті 48Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, повідомляє державну службу зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Повідомлення має містити інформацію про заплановане масове вивільнення працівників, визначенучастиною другоюстатті 49-4цього Кодексу, та проведення консультацій з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником). Повідомлення обов`язково подається виборному органу первинної профспілкової організації (профспілковому представнику). У разі наявності кількох первинних профспілкових організацій повідомлення надсилається спільному представницькому органу, утвореному ними на засадах пропорційного представництва, а за відсутності такого органу - виборному органу первинної профспілкової організації (профспілковому представнику), що об`єднує більшість працівників цього підприємства (установи, організації).

Разом з тим, вимоги ч.2 та 3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавцем позивача виконані не були.

Яришівська сільська рада з даного приводу надала досить суперечливі пояснення, як письмові так і усні через свого представника під час судового розгляду і вони зводились до того, що позивач та інші працівники ліцею були присутні на сесії сільської ради і їм пропонувались посади в учбових закладах Яришівської територіальної громади, однак позивач проігнорувала дані пропозиції. Крім того, представник відповідача зазначав, що ОСОБА_1 була присутня на нараді в Хоньковецькому ліцеї Яришівської сільської ради 29.08.2023 і їй там було запропоновано посаду вчителя молодших класів та з 01 вересня 2023 вона мала б приступити до виконання вчительських обов`язків. На підтвердження такої обставини представник надав суду лише протокол такої наради в якій дійсно зазначено прізвище позивач, як присутної особи, але не зазначено жодного слова з приводу пропозиції їй будь-якої роботи в цьому ліцеї та хто таку пропозицію робив і які умови пропонував (а.с.110-115).

Як зазначалось вище позивача було звільнено з роботи саме на підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України.

Не можна залишити поза увагою те, що ч.2 ст. 40 КЗпП України встановлює, що звільнення з підстав, зазначених упунктах 1,2і6цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Позивач під час розгляду справи не визнала ту обставину, що будь-хто із уповноважених на те представників відповідачів їй пропонував інше місце роботи, в тому числі і під час проведення сесії сільської ради чи наради в Хонковецькому ліцеї.

Доказів зазначеної вище обставини відповідачі суду не надали і, в протоколі ІІ пленарного засідання 34 сесії 8 скликання Яришівського сільської ради від 24.08.2023, який був наданий суду представником сільської ради, та обставина, що особисто позивачу пропонували конкретну посаду в конкретному закладі загальної середньої освіти не відображено (а.с. 67-71).

Так само і не відображено пропозицію роботи на нараді при директорі Хоньковецького ліцею Яришівської сільської ради 29.08.2023 (а.с.110-115).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в абз. 1, 2 п. 19постанови від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1ст. 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Однією з найважливіших гарантій для працівників при змінами в організації виробництва і праці та скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Як зазначалось вище, за змістом ст. 49-2 КЗпП, працівнику одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048 цс 15.

Оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається саме на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України, роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15.

Відсутність підтвердження про те, що роботодавець запропонував вакансії у випадках передбачених КЗпП України є порушенням трудового законодавства.

Також, відповідачі не довели під час судового розгляду, що неможливо було перевести позивача, за її згодою, на іншу роботу в заклади загальної середньої освіти цієї ж територіальної громади, зокрема, Хонковецького ліцею чи Липчанської гімназії куди були переведені діти, які навчались в Козлівському ліцеї.

При цьому, під час судового розгляду позивач визнала той факт, що їй усно пропонував роботу директор Хоньковецького ліцею, однак лише тому, що у нього було багато вакантних місць через перебування вчителів у відпустках по догляду за дитиною.

Суд не може вважати, що особа про яку вказує позивач може ототожнюватись з її роботодавцем і, суду не нуло надано доказів, що роботодавець уповноважував його на вчинення таких дій саме з метою дотримання вимог трудового законодавства при звільнені позивача, а не просто тому, що в цьому ліцеї потребувався відповідний вчитель, а відтак дана пропозиція не може вважатись належним повідомленням в розумінні ст.49-2 КЗпП України. Більш того, дана пропозиція була озвучена лише усно і з умовою перебування на посаді вчителя лише протягом одного року на період відсутності основного працівника, який перебувавє у відпустці по догляду за дитиною. Тобто, пропозиція не стосувалась постійного місця роботи, однак саме з такого була звільнена позивач.

Одночасно із зазначеним вище твердженням щодо пропозиції позивачу іншого місця роботи на сесії сільської ради представник відповідача Яришівської сілької ради наполягав на тому, що запропонувати посаду в Козлівському ліцеї, тобто в тій самій установі, не було можливості, оскільки його діяльність було повністю зупинено і усіх його працівників було звільнено. При чому на запитання суду чи було скорочено повністю штат працівників даного ліцею представник повідомив, що йому невідома щоб такі дії вчинялись відповідачами. Ту обставину, що особисто позивачу не надавалась письмова пропозиція іншого місця роботи із зазначенням конкретної посади, розміру ставки та інших умов праці представник відповідача визнав.

Як зазначав суд вище, в силу дії ч.1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Крім того, на запитання суду з приводу правової підстави щодо повного зупинення роботи закладу загальної середньої освіти на невизначений строк та звільнення усіх його працівників представник відповідача вказав лише про те, що відповідач трактує цю ситуацію, як зміна в організації виробництва і праці, оскільки в даному закладі освіти не було учнів, станом на 01.09.2023, а тому не було роботи для вчителів.

Тобто, фактично позиція відповідача Яришівської сільської ради, яка є засновником Козлівського ліцею, зводиться до того, що п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України не містить вичерпного переліку підстав, які б дозволяли безальтернативно трактувати роботодавцю поняття зміни в організації виробництва і праці та воно не обмежується ліквідацією, реорганізацією, банкрутством або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Та обставина, що станом на день звільнення позивача Козлівський ліцей не було ліквідовано, реорганізовано, він не став банкрутом та не відбулось його перепрофілювання так як і не було скорочення чисельності або штату працівників фактично була підтверджена в ході судового розгляду даної справи представником відповідача Яришівської сільської ради.

Аналіз змісту КЗпП України дає підстави вважати, що законодавець не передбачає права роботодавця щодо повного зупинення роботи установи, підприємства, організації на невизначений час і права звільнення саме у зв`язку з цією обставиною усіх працівників такого підприємства, установи, організації та не визначає це поняття тотожним поняттю зміни в організації виробництва і праці.

Частиною 1 статті 34 КЗпП України, яка регулює питання, тимчасового переведення на іншу роботу визначено, що зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами є простоєм.

Одночасно частина 2 вказаної вище норми визначає, що у разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

Тобто, зупинення роботи є тимчасовим заходом при якому не дозволено повністю звільняти усіх працівників, а лише дозволяється їх переведення, за їх згодою і, не більше ніж на один місяць.

Стаття 49-4 КЗпП України містить поняття, зокрема, зупинення виробництва, але лише часткового,що тягнуть за собою скорочення чисельності або штату працівників.

В листі Міністерства праці України N 114/06/187-11 від 07.04.2011 надано роз`яснення, що скорочення чисельності та скорочення штату - поняття не тотожні. Чисельність працівників - це списочний склад працюючих, і скорочення чисельності працівників передбачає зменшення їх кількості. Штат працівників - це сукупність посад, встановлених штатним розписом підприємства. Тому скорочення штату являє собою зміну штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами.

Одночасно зописаними вищеподіями,через 4дні,а саме28.08.2023,згідно розпорядженнясільського головиЯришівської сільськоїради Могилів-Подільськогорайону №115-ОД«Про оголошенняпростою вКозлівському ліцеїЯришівської сільськоїради» напідставі ч.1ст.34,ч.1ст.113КЗпП України,п.20ч.4ст.42та ч.8ст.59Закону України«Про місцевесамоврядування вУкраїні»,Закону Українивід 02.05.2023за №3057-ІХ«Про затвердженняУказу ПрезидентаУкраїни «Пропродовження строкудії воєнногостану вУкраїні»,на виконанняпостанови КМУвід 07.03.2023за №221«Деякі питанняоплати праціпрацівників державнихорганів,органів місцевогосамоврядування,підприємств,установ таорганізацій,що фінансуютьсяабо дотуютьсяз бюджету,в умовахвоєнного стану»,враховуючи обмеженийфінансовий ресурсу 2023році наоплату праціз нарахуваннямипрацівникам 33СО,які утримуютьсяза рахуноккоштів освітньоїсубвенції;зважаючи нате,що рішенням34сесії Яришівськоїсільської радивід 24.08.2023року за№ 1651-34/2023«Про призупиненнядіяльності Козлівськоголіцею Яришівськоїсільської радиМогилів -Подільського районуВінницької області»діяльність Козлівськоголіцею Яришівськоїсільської радиМогилів-Подільськогорайону Вінницькоїобласті призупинено,в ліцеї оголошено простій не з вини працівника всім педагогічним та непедагогічним працівникам закладу з 28.08.2023 по 28.10.2023. Пунктом 3 даного розпорядження доручено директору ліцею забезпечити виконання розпорядження, шляхом видачі відповідного наказу в порядку, передбаченому трудовим законодавством. Також пунктом 4 даного розпорядження вирішено здійснювати оплату праці педагогічним працівникам у період простою в розмірі 2/3 посадового окладу з урахуванням педагогічного навантаження, які вони мали до запровадження простою (а.с. 15-16).

Відповідно до наказу в.о. директора Козлівського ліцею №43-к від 29.08.2023 в ліцеї було оголошено простій, і в такому наказі зазначено, що його оголошено у зв`язку з введенням воєнного стану, не з вини працівника, всім педагогічним працівникам закладу і також лише з 28.08.2023 по 28.10.2023. Тобто, 29.10.23 та 30.10.23, тобто на день звільнення позивача простою уже не було (а.с.19).

Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права.

В п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 було роз`ясненого, що зміни в організації виробництва і праці - це раціоналізація робочих місць, уведення нових форм організації праці, серед них перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадження передових методів, технологій тощо.

Ухвалюючи рішення про призупинення діяльності Козлівського ліцею відповідачем не зазначено правової підстави саме для «призупинення» діяльності, оскільки, як уже зазначалось вище таке поняття, як повне зупинення роботи на невизначений строк відсутнє у КЗпП України. При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про те, що призупинення діяльності це зміна в організації виробництва і праці, оскільки крім роз`яснень зазначеної вище постанови Пленуму, на переконання суду під змінами в організації виробництва і праці варто розуміти об`єктивно необхідні дії власника або уповноваженого ним органу, обумовлені, за загальним правилом, впровадженням нової техніки, нових технологій, вдосконаленням структури підприємства, установи, організації, режиму робочого часу, управлінської діяльності, що спрямовані на підвищення продуктивності праці, поліпшення економічних та соціальних показників, запобігання банкрутству і масовому вивільненню працівників та збереження кадрового потенціалу в період тимчасових зупинок у роботі, створення безпечних умов праці, поліпшення її санітарно-гігієнічних умов. Змінами в організації виробництва і праці слід вважати також удосконалення систем заробітної праці, нормування праці, ліквідацію шкідливих робіт, раціоналізацію робочих місць після їх атестації тощо. Будь-які зміни умов трудового договору повинні відбуватися з дотриманням норм трудового законодавства та не порушувати прав працівників.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання сільської ради нарахувати та виплатити різницю між середнім заробітком позивача та виплаченими 2/3 заробітку за період простою то суд зважає на те, що ч.1 ст. 113 КЗпП України встановлено, що час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Крім того, постановою КМУ №221 від 07.03.2023 «Про деякі питання оплати праці працівників державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, що фінансуються або дотуються з бюджету, в умовах воєнного стану» надано право керівникам державних органів, підприємств, установ та організацій, що фінансуються або дотуються з бюджету, до припинення чи скасування воєнного стану в Україні в межах фонду заробітної плати, передбаченого у кошторисі, самостійно визначати розмір оплати часу простою працівників, але не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові тарифного розряду (посадового окладу).

Позивач заперечуючи правомірність виплати заробітної плати в розмірі 2/3 за час оголошення простою посилалась, зокрема, на положення ст.113 КЗпП, однак, як зазначено вище, положення цієї статті не передбачають оплату простою в розмірі середнього заробітку.

Крім того, позивач у своєму позові зазначала про наявність Галузевої угоди між Міністерством освіти і науки України, Профспілками працівників освіти і науки України та Всеукраїнським об`єднанням організацій роботодавців у галузі вищої освіти на 2021-2025 роки, в якій погоджено рекомендацію, що оплату простою працівникам, включаючи непедагогічних та тих, які працюють за сумісництвом, не з їх вини, виплачувати в розмірі середньої заробітної плати.

Так, згідно п.8.3 та підпункту 8.3.3 галузевої угоди передбачено, що сторони Угоди рекомендують керівникам закладів та установ освіти і науки забезпечити оплату простою працівникам, включаючи непедагогічних та тих, які працюють за сумісництвом, не з їх вини, зокрема на період оголошення карантину, в розмірі середньої заробітної плати.

Тобто, з аналізу вказаних вище положень галузевої угоди слідує, що оплату простою працівникам, включаючи непедагогічних та тих, які працюють за сумісництвом, не з їх вини лише рекомендовано здійснювати в розмірі середньої заробітної плати.

Враховуючи наведене вимога про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу різницю між її середнім заробітком та виплаченими 2/3 заробітку за час простою є не обґрунтованою. Крім того, позивач не погоджуючись з оголошенням простою не оскаржувала ні відповідне розпорядження сільського голови, ні відповідний наказ керівника ліцею. Зважаючи на викладене, у задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити.

Також, позивач, як на підставу для визнання протиправним наказу про звільнення та поновлення на роботі, посилалась на те, зокрема, що відповідач не звертався до Вінницької обласної організації профспілки працівників освіти і науки, з метою отримання згоди на звільнення працівників, як членів профспілки. В поданих до суду поясненнях відповідач щодо цієї обставини заперечив, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у період дії воєнного стану норми ст. 43 КЗпП (розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації) не застосовуються. Тобто, у період дії воєнного стану згоди виборного органу первинної профспілкової організації не потрібно.

Так, згідно ч.1 ст.43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбаченихпунктами 1(крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації),2-5,7 статті 40іпунктами 2і3 статті 41цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Також, відповідно до п.15 постанови Пленуму Верхового суду України№18 від 26.10.1995, з наступними змінами,«Про практику розгляду судами трудових спорів»розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу, крім випадків, передбачених статтями 43 і 43-1 КЗпПУкраїни. Звільнення погоджується з органом профспілки, яка утворена і діє на підприємстві, і членом якої є працівник. Встановивши, що звільнення працівника проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до профспілкового органу, суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду профспілкового органу і після її одержання або відмови профспілкового органу в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті. Не буде суперечити закону, якщо до профспілкового органу в такому випадку звернеться власник чи уповноважений ним орган або суддя при підготовці справи до судового розгляду. Аналогічним чином вирішується спір про поновлення на роботі, якщо згоду профспілкового органу на звільнення визнано такою, що не має юридичного значення. Відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що частина 2 статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачає, що у період дії воєнного стану нормистатті 43Кодексу законів про працю України дійсно не застосовуються, однак є виключення, а саме у випадку звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.

Враховуючи наведене вище, оскільки під час судового розгляду не було встановлено, що позивача обрано головою профспілкового органу, а встановлено лише те, що вона є членом профспілкового органу, а тому, в даному випадку, суд вважає, що вказане вище виключення не застосовується та згоду або відмову у наданні згоди на звільнення позивача під час дії воєнного стану дійсно отримувати не потрібно було.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Аналізуючи викладені вище обставини, а також докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що звільнення відповідача дійсно відбулось із порушенням норм трудового законодавства, а тому наказ в.о. директора Козлівського ліцею Яришівської сільської ради №37-к від 30.10.2023 про звільнення позивача, слід визнати протиправним та скасувати і поновити позивача на роботі в Козлівському ліцеї Яришівської сільської ради на посаді вчителя початкових класів. При ухваленні такого рішення, суд зважає на те, що фактично у Козлівському ліцеї змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників не відбулось, а тому поновлення на роботі позивача є можливим.

На переконання суду відповідачі не провівши процедуру ліквідації ліцею фактично здійснили такі дії з використанням підміни цього поняття до закінчення річного строку на громадські обговорення такого питання, оскільки відбулось повне зупинення роботи ліцею та було звільнено усіх його працівників, що фактично не відповідає положенням КЗпП України та ЗУ "Про повну загальну середню освіту"і відповідно є порушенням права позивача на працю.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Щодо вимог про стягнення невиплаченої заробітної плати за час незаконного звільнення позивача, суд вважає необхідним зазначити таке.

У відповідності до правового висновку, що викладений у постанові Верховного Суду від 14.12.2022 в справі №130/3548/21, при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного суду України, викладеними у п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП)

Відповідно до вимог ч.2 ст.235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу саме з дня звільнення, тобто 30.10.2023, оскільки позивач пояснила суду, що в позов допустила описку з приводу зазначення місяця звільнення і такі кошти слід стягнути до 08.05.2024, включно, тобто день ухвалення рішення про поновлення на роботі, який слід обрахувати відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Згідно п.2,5,8 вказаного Порядку середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочих (календарних) днів на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки про доходи №147 від 23.11.2023 за вказаним місцем роботи ОСОБА_1 нараховано заробітну плату за період з вересня 2022 року до жовтня 2023 року в загальній сумі 154193,07 грн.

Вимога позивача про стягнення з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31.10.2023 по день поновлення на роботі за кожен день вимушеного прогулу саме з розрахунку середнього заробітку позивача до оголошення простою, тобто до 28.08.2023 не обґрунтована, оскільки як слідує з вказаних вище норм при визначенні розміру заробітної плати, яку слід стягнути при поновленні позивача на роботі необхідно вираховувати шляхом діленням заробітної за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочих (календарних) днів на число відпрацьованих робочих днів.

Враховуючи розмір нарахованої позивачу, за повні останні два місяці до її звільнення, заробітної плати, а саме за серпень та за вересень 2023 року, середньоденного заробітку позивача в розмірі 508,37 грн пропорційно сумі робочих днів у дані місяці ((17125,19 грн + 5243,34 грн) / (23+21)), за час вимушеного прогулу в період з дня неправомірного звільнення з роботи 31.10.2023 включно до дати 08.05.2024, період якого включає 1+21+21+23+21+21+22+6 робочих днів, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток в розмірі 69138 грн. 32 коп. (508,37 грн х 136 днів).

Згідно п.1ч.1ст.5Закону України«Про судовийзбір» відсплати судовогозбору підчас розглядусправи вусіх судовихінстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Зважаючи на положення вказаної вище норми та те, що позивач звільнена від сплати судового збору та судом фактично задоволено одну немайнову вимогу та одну вимогу майнового характеру, а також те, що розпорядником коштів є Яришівська сільська рада Могилів-Подільського району, судові витрати у виді судового збору слід стягнути з Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району на користь Державної судової адміністрації України.

При цьому, відповідно до п.п. 2 п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Тобто, за вимогу немайнового характеру підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп. Також, п.п. 1 п.1 ч.2 ст.4 вказаного Закону передбачено, що подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи те, що судом задоволено вимогу про стягнення з відповідач на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 69138,32 грн., то за вказану вимогу майнового характеру підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп.

На підставі п.1 та п. 4 ч.1 ст.430ЦПК України слід допустити дане рішення до негайного виконання у частині присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць та в частині поновлення на роботі незаконно звільненої позивача.

На підставі викладеного вище та ст.43 Конституції України, ч.1 ст. 32 ЗУ «Про повну загальну середню освіту», ст.5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», ст.4-5 Закону України «Про судовий збір», ст.40, 43, 49-2, 235 КЗпП України, керуючись ст.12, 81, 89, 141, 258, 265, 279, 430 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ виконуючого обов`язки директора Козлівського ліцею Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області №37-к від 30.10.2023 про звільнення ОСОБА_1 з посади вчителя початкових класів.

Поновити ОСОБА_1 на посаді вчителя початкових класів в Козлівському ліцеї Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області.

Стягнути з Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31.10.2023 по 08.05.2024, включно, в розмірі 69138 (шістдесят дев`ять тисяч сто тридцять вісім) гривень 32 копійки.

Стягнути з Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району судовий збір в розмірі 2147 (дві тисячі сто сорок сім) гривень 20 копійок на користь Державної судової адміністрації України.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

На підставі п.1 ч.1 ст.430ЦПК України допустити дане рішення до негайного виконання у частині присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення. Учасник справи якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Яришівська сільська рада Могилів-Подільського району, Код ЄДРПОУ 04326879, місцезнаходження: вул.Головна, 19, с.Яришів Могилів-Подільського району Вінницької області.

Відповідач: Козлівський ліцей Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району, Код ЄДРПОУ 26220064, місцезнаходження: вул.Незалежності, 4, с.Козлів Могилів-Подільського району Вінницької області.

Повний текст рішення суду складено 13.05.2024.

Суддя: Т.Б.Київська