ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2024 року

м. Київ

справа № 500/5507/23

адміністративне провадження № К/990/10295/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єзерова А.А.,

суддів Кравчука В.М., Стародуба О.П.,

розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.01.2024 (колегія суддів у складі головуючого судді Хобор Р.Б., суддів Бруновської Н.В., Шавеля Р.М.)

у справі №500/5507/23

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

I. РУХ СПРАВИ

1. У серпні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, у якому просила:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплаті ОСОБА_1 підвищення пенсії як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), із розрахунку 25 відсотків мінімальної пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити перерахунок підвищення пенсії у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, згідно з пунктом «г» статті 77 Закону №1788-XII.

2. Тернопільський окружний адміністративний суд рішенням від 18.10.2023 позов задовольнив, визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії ОСОБА_1 , як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону №1788-XII, із розрахунку 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком, зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити перерахунок підвищення пенсії ОСОБА_1 в розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком, відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII з 11.07.2023.

3. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 25.01.2024 скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нову постанову, якою відмовив в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

4. Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області, отримує пенсію за віком згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

6. Відповідно до архівної довідки Управління міністерства внутрішніх справ в Тернопільській області від 04.09.1991 №6/1623, мати позивачки ОСОБА_2 ,1934 року народження, знаходилась на спецпоселенні з 21.10.1947 по 09.05.1958 на підставі рішення особливої наради при МДБ СРСР.

7. Під час перебування на спецпоселенні у ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дочка ОСОБА_3 , місце народження с. Копі Черновські, Черновського району, Читинської області, що підтверджується свідоцтвом про народження, виданого відділом ЗАГС Черновского району м. Чити Департаменту ЗАГС Забайкальського Краю.

8. У зв`язку з укладенням шлюбу у подальшому позивачкою було змінено прізвище із « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_3 », що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 26.09.1976.

9. ОСОБА_1 є потерпілою від репресій, оскільки народилися на засланні під час перебування репресованої особи, а саме її матері, на засланні.

10. 11.07.2023 позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного Фонду України в Тернопільській області із заявою про перерахунок розміру пенсії та встановлення підвищення 25% мінімальної пенсії за віком, як члену сім`ї репресованих осіб.

11. Листом від 01.08.2023 відповідач відмовив позивачці в перерахунку нарахування підвищення до її пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, посилаючись на те, що позивачка народилася на спецпоселенні, однак її не було примусово переселено на спецпоселення.

12. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача та відмову у перерахунок розміру пенсії, встановлення підвищення у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, як члену сім`ї репресованих осіб, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

13. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що позивачка належить до категорії громадян, членів сім`ї висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями, реабілітований по статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» та, відповідно, має право на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

14. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції керувався тим, що той факт, що позивачка є потерпілою від репресій не спростовує того факту, що позивачка є членом сім`ї репресованої особи, та не позбавляє позивачку права на пільги та гарантії, встановлені для членів сім`ї репресованої особи, за умов, визначених законодавством. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що призначені пенсії підвищуються не усім членам сімей репресованої особи, а тільки тим членам сім`ї, яких було примусово переселено, але позивачка не була примусово переселена, а тому не має права на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком, відповідно до пункту «г» частини 1 статті 77 Закону №1788-XII.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

15. Підставами касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій скаржниця визначає положення пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до яких підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

16. Як на підставу касаційного оскарження скаржник покликається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту «г» частини першої статті 77 Закону №1788-XII у подібних правовідносинах.

17. Позивачка посилається на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення пункту «г» частини першої статті 77 Закону №1788-XII, відповідно до якого позивачка як член сім`ї громадянина, який необґрунтовано зазнав політичних репресій та був реабілітований, має право на підвищення пенсії на 25 відсотків мінімальної пенсії за віком.

18. Позивачка вважає, що вона є членом сім`ї репресованої особи, яка на момент здійснення репресій проживала зі своєю матір`ю, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій і тому вона має право на підвищення призначеної їй пенсії на 25 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» частини першої статті 77 Закону №1788-XII.

V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

19. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), виходить з такого.

20. Зміст нормативно-правових положень щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності через надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 №962-XII (далі - Закон №962-XII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з метою ліквідувати наслідки беззаконня, допущені з політичних мотивів до громадян Української РСР, поновити їх права, встановити компенсації за незаконні репресії та пільги реабілітованим.

21. Статтею 1 Закону №962-XII встановлено, що реабілітованими особами слід вважати осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.1958, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.

Відповідно до статті 3 Закону №962-XII реабілітації підлягають всі громадяни, заслані і вислані з постійного місця проживання та позбавлені майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями.

Наведене свідчить, що законодавець до реабілітованих осіб відносить як громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій, так і примусово переселених осіб.

22. Статтею 1-1 Закону №962-XII визначенні наступні терміни, зокрема: вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР; депортація - примусове виселення народів, етнічних, етноконфесійних, соціальних або інших груп населення з місць їхнього постійного проживання з політичних, класових, соціальних, релігійних, національних мотивів; заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення; репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю були пов`язані спільним побутом.

23. Відповідно до статті 1-3 Закону №962-XII потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року N 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена.

Положення цієї норми чітко визначають, що потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі: діти, які були переселені разом із батьками; діти, які народилися під час перебування репресованої особи на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю.

Таким чином, до членів сімей, яких було примусово переселено, належать й діти, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю.

25. Відповідно до пункту 6 Прикінцевих положень Закону №1058-IV до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення».

26. Згідно з пунктом «г» статті 77 Закону №1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

27. Як установлено судовими інстанціями, мати позивачки знаходилась на спецпоселенні з 21.10.1947 по 09.05.1958 та у період перебування на спецпоселенні, вона 01.07.1956 народила доньку, ОСОБА_6 , яка на час здійснення репресій проживала зі своєю матір`ю, репресованою особою однією сім`єю, в тому числі проживала у спецпоселенні, куди сім`ю було переселено примусово та відповідно до статті 1-3 Закону N 962-XII є потерпілою від репресії, оскільки є дитиною репресованої особи, яка народилися на засланні.

28. Ураховуючи встановлені судами обставини у даній справі, зокрема, що позивачка належить до категорії громадян, членів сім`ї, висланих з постійного місця проживання, позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління, з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями, реабілітованої по статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що позивачка, як член сім`ї громадянина, який необґрунтовано зазнав політичних репресій та був реабілітований, має право на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII з 11.07.2023.

Відмова Головного управління Пенсійного Фонду України в Тернопільській області у встановленні позивачці підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до поданої позивачкою заяви від 11.07.2023, є протиправною.

29. Таким чином, висновки суду першої інстанції зроблені на підставі повного та всебічного дослідження матеріалів справи, правильного застосування норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тоді як судом апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду справи невірно застосовано норми матеріального права, а саме, положень пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII, що призвело до необґрунтованого скасування рішення суду першої інстанції.

30. Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановив, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

31. За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

32. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 352, 355, 356 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.01.2024 у справі №500/5507/23 скасувати.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 18.10.2023 у справі №500/5507/23 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.А. Єзеров

Суддя В.М. Кравчук

Суддя О.П. Стародуб