Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 травня 2024 р. Справа № 440/14194/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Мінаєвої О.М. , Кононенко З.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.11.2023, головуючий суддя І інстанції: І.С. Шевяков, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі № 440/14194/23
за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3
до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області , Лубенського відділу УДМС України в Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач, ОСОБА_1 (надалі також - законний представник, позивач, ОСОБА_1 ), діючи в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 (далі також ОСОБА_2 ), ОСОБА_3 (далі також ОСОБА_3 ), ОСОБА_3 (далі також ОСОБА_3 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (далі також відповідач - 1, УДМСУ в Полтавській області), Лубенського відділу УДМС України в Полтавській області (далі також відповідач - 2), в якому просив суд :
- визнати протиправними дії Лубенського відділу Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (відповідь №К-4/6/5330-23/5330/3-23 від 22.08.2023) щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- визнати протиправними дії Лубенського відділу Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (відповідь №К-4/6/5330-23/5330/4-23 від 22.08.2023) щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- визнати протиправними дії Лубенського відділу Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (відповідь №К-4/6/5330-23/5330/4-23 від 22.08.2023) щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В обґрунтування позову зазначив, що орган міграційної служби протиправно відмовляє його неповнолітнім синам ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки. Наполягав на тому, що на сьогодні діють дві самостійні групи нормативно-правових актів стосовно видачі паспорта громадянина України, як у вигляді паспортної книжечки (Положення про паспорт громадянина України, затверджене постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ), так і у вигляді паспортної картки (Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 № 5492-VI). Відтак, позбавлення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , як громадян України, права вибору форми документа, що посвідчує особу власника і підтверджує громадянство України, є порушенням прав та охоронюваних законом інтересів останньої, а примушування до отримання паспорта у вигляді пластикової картки спричинить обробку персональних та конфіденційних даних, а отже є неправомірним втручанням в особисте життя з боку держави.
Крім того, позивач наголошував, що доводи відповідачів щодо того, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не досягли 16 років, а тому не мають право на паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки, спростовуються тим, що відповідно до статей 13, 14, 21 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" не забороняють оформлення та видачу паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з досягненням 14 років. Заборони про оформлення такого паспорта при досягненні 14 років у законі відсутні. Більш того, стаття 21 цього ж Закону зобов`язує дитину отримати паспорт громадянина України у зв`язку з досягненням 14 років.
Зауважував, що дитина, яка досягла 14 років, але не оформила документа, що посвідчує особу (при відмові від пластикового паспорта типу ID-1), фактично позбавляється можливості підтверджувати громадянство України та свою особу, не може повністю реалізовувати свої права і свободу у різних сферах суспільного життя, у тому числі у сфері освіти, спорту (проїзд у транспорті залізничного або авіаційного сполучення, де потреба пред`являти паспорт, а також брати участь у змаганнях), культурі, отримувати стипендію, заробітну плату (стаття 188 КзпП України), допомогу, бюджетні виплати. Відсутність паспорта громадянина України створює умови невиконання громадянином країни свого обов`язку мати паспорт при досягненні 14 років.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 30.11.2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ( АДРЕСА_2 , свідоцтво серії НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_2 , свідоцтво серії НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_2 , свідоцтво серії НОМЕР_3 ), до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (вул. Пушкіна, 63, м. Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 37829297), Лубенського відділу УДМС України в Полтавській області (вул. Монастирська, 4а, м. Лубни, Полтавська область, 37500) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - задоволено.
Визнано протиправними дії Лубенського відділу Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зобов`язано Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зобов`язано Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
Зобов`язано Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем, Управлінням Державної міграційної служби України в Полтавській області, подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. Наказом МВС від 06.06.2019 №456 затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України. Вказаний Тимчасовий порядок визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку.
Територіальним підрозділом було встановлено, що на момент звернення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 виповнилося 14 років, тому їх звернення до УДМС з заявою про документування паспортом громадянина України у формі книжечки у відповідності до вказаних нормативно правових актів є передчасним. Заявникам була надана відповідь за результатами прийнятого рішення та роз`яснено відповідно до Закону України "Про звернення громадян" порядок отримання паспорта громадянина України.
Також представник відповідачів зауважував, що обов`язковою умовою здійснення захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушеного права чи законного інтересу на момент звернення до суду. За відсутності об`єктивного порушення прав чи законних інтересів особи її вимоги не підлягають задоволенню. Звернув увагу суду, що Постановою ВРУ "Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон" Документ 2503-ХП, поточна редакція від 01.61.2019, на яку посилається позивач, у пункті 2 зазначено, що Паспорт громадянина України (далі - паспорт) видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.
Неможливість отримати освіту ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв`язку з відсутністю паспорта громадянина України, враховуючи те, що заявники не бажають отримати паспорт з 14 років засобами Єдиного державного демографічного реєстру не є підставою оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року в порушення встановленої Законом процедури, зокрема, оформлення особі (суб`єкту) до настання правосуб`єктності в даних правовідносинах (до досягнення 16 річного віку) в порушення п.2. Положень про паспорт громадянина України.
Оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1999 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , неможливо без наявності рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 03.08.2023 до Лубенського відділу УДМС в Полтавській області звернувся ОСОБА_1 зі заявою щодо видачі паспорта громадянина України у формі книжечки своїм дітям - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
До заяви додано на кожну дитину по дві фотокартки 3.5*4.5, копії свідоцтва про народження, копії паспорта батьків, заяви про видачу паспорта, копія листа Міністерства освіти і науки України №1/9-347 від 24.06.2020, копія листа Міністерства освіти і науки України №1/9- 131 від 11.03.2021. Дана заява була зареєстрована за вхідним №К-4/6/5330-23 03.08.2023.
Листом Лубенського відділу УДМС України в Полтавській області від 22.08.2023 №К-4/6/5330-23/5330/5-23 проінформовано ОСОБА_2 про те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302, Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Оскільки відносно ОСОБА_2 рішення суду про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт не прийняте, підстави для подачі документів для оформлення паспорта відсутні /а.с. 21-22/.
Листом Лубенського відділу УДМС України в Полтавській області від 22.08.2023 №К-4/6/5330-23/5330/3-23 проінформовано ОСОБА_3 , що видати паспорт громадянина України зразка 1994 року до досягнення заявником 16-річного віку неможливо /а.с. 19/.
Листом Лубенського відділу УДМС України в Полтавській області від 22.08.2023 №К-4/6/5330-23/5330/4-23 проінформовано ОСОБА_3 , що видати паспорт громадянина України зразка 1994 року до досягнення заявником 16-річного віку неможливо /а.с. 20/.
Вважаючи відмову у видачі неповнолітнім ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 паспорта громадянина України у формі книжечки протиправною, їх батько ОСОБА_1 , діючи в інтересах неповнолітніх, звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідачами протиправно відмовлено у видачі позивачам паспорта громадянина України у формі книжечки.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За приписами статті 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Зі зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Відповідно до статті 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 №2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частини другої статті 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Суд зауважує, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами:
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "C. проти Бельгії" від 07.08.1996 (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа №2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі "Ельсхольц проти Німеччини" (Elsholz v. Germany) [ВП], заява №25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
Аналіз викладених норм законодавства, свідчить про те, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 №5492-VI (далі Закон №5492-VI) документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України (…).
Частинами першою, другою, четвертою та п`ятою статті 14 Закону №5492-VI передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (частина перша статті 21 Закону №5492-VI).
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв`язку з неможливістю їх реалізації.
Згідно із частиною третьою статті 13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України (…) містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до пунктів 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ (далі - Положення №2503-ХІІ), бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна", нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт". На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України". На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється.
Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Водночас, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова №302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
За змістом пункту 2 Постанови №302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
з 1 січня 2016 р. оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-XII;
з 1 листопада 2016 р. оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Пунктом 3 Постанови № 302 установлено, що:
прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 р. припиняється;
паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано.
Вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснюються відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Пунктом 131 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: (…) біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи).
Таким чином, безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні дані особи.
Законний представник позивачів у позовній заяві посилається на порушення принципу поваги до приватного життя суб`єкта персональних даних, шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту, оскільки він згоди на таку обробку не надає.
Надаючи оцінку таким доводам позивача, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 6 Закону України "Про захист персональних даних" мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (стаття 2 Закону України "Про захист персональних даних").
Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 6 Закону України "Про захист персональних даних" обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.
Водночас, як правильно звернув увагу суд першої інстанції, законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякісність закону та порушення конституційних прав такої особи.
Суд також доцільно зазначив, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06.07.2010 №2438-VI, зазначено: "Будь-якій особі надається можливість: a) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …".
За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у право, гарантоване статтею 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13.07.1995, заява №18139/91, п. 37). Під терміном "закон" … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".
Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення №2503-ХІІ (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, що становить порушення статті 8 Конвенції.
Крім того, суд звертає увагу, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі "Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine" від 14.06.2007). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі "Groppera Radio AG and Others v. Switzerland" від 28.03.1990).
Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Крім того, відповідно до статті 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
При цьому, суд бере до уваги, що ЄСПЛ у своєму рішенні по справі "Х`ю Джордан проти Великої Британії" сформулював таку позицію: "Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу".
Суд дійшов висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Таких самих висновків дійшла і Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 19.09.2018 у справі №806/3265/17.
Судовим розглядом встановлено, що в якості підстави для відмови у видачі ОСОБА_2 паспорту у вигляді книжечки відповідач зазначив лише ненадання останнім до заяви відповідного рішення суду про зобов`язання органу ДМС оформити та видати їй паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року.
Тобто, відмова відповідача фактично не містить будь-яких зауважень з приводу форми та змісту поданої ОСОБА_2 заяви, а також відповідності вимогам законодавства усіх інших доданих до такої заяви документів.
Відповідно до пункту 1 глави ІІІ Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС України від 06.06.2019 №456, для оформлення паспорта особа, яка досягла 16-річного віку, або її законний представник (далі - заявник) подає: 1) заяву; 2) рішення суду; 3) свідоцтво про народження або документ, що підтверджує факт народження, виданий компетентними органами іноземної держави; 4) оригінали документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу батьків (або одного з них), що на момент народження особи перебували (в) у громадянстві України (для підтвердження факту належності особи до громадянства України). У разі відсутності таких документів або в разі, якщо батьки (чи один із батьків) такої особи на момент її народження були (був) іноземцями (ем) або особами (ою) без громадянства, або в разі набуття особою громадянства України на території України подається довідка про реєстрацію особи громадянином України; 5) дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см; 6) довідку про реєстрацію / зняття з реєстрації місця проживання особи; 7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); 8) посвідчення про взяття на облік бездомної особи, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб).
Разом з тим, згідно з пунктом 13 глави ІІ "Порядок видачі, обміну паспорта і користування ним" Положення №2503-ХІІ, для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35 х 45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
Тобто, приписи Положення №2503-ХІІ, які є чинними поряд з положеннями Тимчасового порядку, не передбачають обов`язку громадянина подавати для одержання паспорта громадянина судового рішення про зобов`язання органу ДМС оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року.
За викладених обставин, правомірним є висновок суду першої інстанції про те, що Лубенський відділ УДМС України в Полтавській області протиправно та необґрунтовано відмовив у оформленні та видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки з посиланнями на ненадання до заяви відповідного рішення суду про зобов`язання органу ДМС оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року.
Таким чином, з метою захисту прав та охоронюваних законом інтересів ОСОБА_2 суд першої інстанції доцільно дійшов висновку про визнання протиправними дій Лубенського відділу УДМС України в Полтавській області щодо відмови у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у вигляді книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ протиправними.
Разом з тим, при вирішенні спору, суд враховує, що законодавець, вносячи зміни до Закону №5492-VI, не дотримався вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.
На час звернення ОСОБА_2 до Лубенського відділу УДМС України в Полтавській області діяло два нормативних акта: Положення №2503-XII і Постанова №302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов`язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов`язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (частина третя статті 21 Закону №5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві.
Застосовуючи передбачені законом засоби захисту порушеного права позивача, суд звертає увагу, що Лубенський відділ УДМС України в Полтавській області, є відокремленим підрозділом УДМС в Полтавській області без права юридичної особи, а отже, позивач обґрунтовано визначив належного відповідача - УДМС в Полтавській області.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що для належного захисту порушених прав ОСОБА_2 слід зобов`язати відповідача зі статусом юридичної особи - УДМС України в Полтавській області, оформити та видати ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ.
Щодо відмови відповідача-2 видати паспорт громадянина України у формі книжечки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , судом встановлено наступне.
Судовим розглядом встановлено, що законний представник разом з синами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (після досягнення 14-річного віку) звернувся до відповідача з заявою, в якій просив оформити паспорт громадянина України у формі паспортної книжки на підставі Закону України "Про громадянство України" та постанови Верховної Ради від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ "Про затвердження Положення про паспорт громадянина України".
Так, згідно з пунктом 2 Положення №2503-ХІІ паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства після досягнення 16-річного віку.
Крім того, відповідно до пункту 3 Положення № 2503-ХІІ бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, за змістом норм Положення №2503-ХІІ право на оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення № 2503-ХІІ виникає в особи після досягнення нею 16-річного віку, за умови особистого звернення з відповідною заявою за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України.
Разом із тим, частиною другою статті 21 Закону №5492-VI чітко встановлено, що кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України.
Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Порядком № 302 також визначено, що кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов`язаний отримати паспорт.
Таким чином, положення Тимчасового порядку № 456 у частині правила про оформлення та видачі паспорта громадянина України особам, що досягли 16-річного віку, не відповідають ані Закону № 5492-VI, ані Порядку №302.
Тому, в силу частини третьої статті 7 КАС України, яка передбачає, що у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України, суд не застосовує положення Тимчасового порядку №456 щодо оформлення паспорту зразка 1994 року особам лише після досягнення 16-річного віку.
У такому випадку, при визначенні віку особи, із якого виникає право на отримання паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки, слід застосовувати норми Закону № 5492-VI та Порядку № 302, які передбачають, що кожен громадянин України який досяг 14-ти річного віку, може отримати паспорт громадянина України.
Верховний Суд у справі №420/4049/20 погодився із висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування Закону № 5492-VI, який має вищу юридичну силу, ніж Положення № 2503-ХІІ та Порядок № 456, та вказав на імперативність приписів Закону № 5492-VI, яким встановлено обов`язок кожного громадянина України, який досяг 14-річного віку, отримати паспорт громадянина України. Верховний Суд також акцентує увагу на тому, що відповідно до частини першої статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу може створювати перешкоди у реалізації своїх громадянських прав.
Зазначена правова позиція знайшла своє послідовне відображення також у постанові Верховного Суду від 21.12.2022 у справі №420/5353/20.
За приписами частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини першої статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Таким чином, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу може створювати перешкоди у реалізації позивачем своїх громадянських прав.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 18 листопада 2021 року у справі №420/4049/20.
Оскільки чинна редакція Закону №5492-VI не передбачає альтернативи паспортам з безконтактним електронним носієм дітям з 14 до 16 років і не може забезпечити реалізацію такого права, то це право має реалізовуватися у спосіб, передбачений Положенням №2503-XII, шляхом видачі паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки без електронного носія до досягнення дитиною 16 років.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2021 у справі №420/4049/20 та від 21.12.2022 у справі №420/5353/20.
Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність доводів відповідача щодо відсутності підстав для оформлення та видачі позивачам паспорта громадянина України у формі книжечки, посилаючись на те, що особа не досягла 16-річного віку.
Відтак, відмова відповідача-2 в оформленні та видачі паспорта у формі книжечки є протиправною.
Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо надання відповіді на звернення позивача, оскільки законний представник дотримався процедури звернення із заявою про видачу паспорта та просив оформити та видати паспорт у формі книжечки, а не надати роз`яснення. Відтак, відповідач фактично проігнорував заяву ОСОБА_1 та відмовив у видачі паспорта з формальних підстав.
З огляду на дотримання позивачем процедури звернення за паспортом у формі книжечки, і встановлення протиправності відповідачів щодо відмови у видачі такого паспорта та з урахуванням наведених правових висновків Верховного Суду, судова колегія вважає, що визначаючись щодо способу захисту порушених прав позивача, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про задоволення адміністративного позову шляхом визнання протиправною відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII та зобов`язання відповідача оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII.
З огляду на те, що відповідачами, як суб`єктами владних повноважень, не доведено правомірності відмови у видачі позивачам паспорта громадянина України у формі книжечки, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині видачі паспорта ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дій Лубенського відділ УДМС України в Полтавській області щодо відмови у видачі ОСОБА_3 та ОСОБА_3 паспорта громадянина України у вигляді книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ протиправними, зобов`язання УДМС України в Полтавській області, оформити та видати ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ.
Беручи до уваги викладене, позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_3 є таким, що підлягає задоволенню.
Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.11.2023 року по справі № 440/14194/23 прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.11.2023 по справі № 440/14194/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді О.М. Мінаєва З.О. Кононенко
