ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

14 травня 2024 рокум. ДніпроСправа № 360/297/24

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Секірська А.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Якимовича Олександра Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

25 березня 2024 року до Луганського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшов позов адвоката Якимовича Олександра Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - відповідач, ГУПФУ в Луганській області) з такими позовними вимогами:

визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України щодо призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , з 01.11.2022 протиправними;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_1 , з 01 листопада 2022 року на рахунок НОМЕР_2 IBAN НОМЕР_3 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 2012 року був зареєстрований в Білокуракинському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області потім на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2020 № 925 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України» реорганізовано деякі територіальні органи Пенсійного фонду України шляхом приєднання до окремих органів Пенсійного фонду України за переліком згідно з додатком, був зареєстрований в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області, пенсійне посвідчення Серія НОМЕР_4 від 08.04.2014, номер особового рахунку НОМЕР_5 , вид пенсії: по інвалідності 2 група загальне захворювання, довідка до акту огляду МСЕК Серія 10 ААБ №334954 від 20.02.2013, отримував пенсію до 01 листопада 2022 року.

Позивач 06.11.2023 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду у Луганській області з заявою про надання роз`яснень чому йому була припинена виплата пенсії та про поновлення виплати пенсії, яка була зареєстрована за № ВЕБ-12001-Ф-С-23-265711.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області №7222- 7434/К-02/8-1200/23 від 24.11.2023 позивача по справі було повідомлено, що з 01 листопада 2023 року йому призупинено виплату пенсії з підстав начебто надходження до Пенсійного фонду України або його територіальних органів від силових органів інформації, отриманої ними в результаті своїх функціональних обов`язків, і запропоновано звернутися особисто до будь-якого сервісного центру Пенсійного фонду України (на території підконтрольній українській владі) з відповідною заявою про ідентифікацію особи відповідно до Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України (на території підконтрольній українській владі) затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, зареєстрованого в Мінюсті 27.12.2005 року за №1566/11846 (зі змінами) з наданням документів, що посвідчують особу.

При цьому самого рішення як документу на адресу позивача направлено не було, поновлення пенсійних виплат не відбулося.

Вважає, що бездіяльність посадових осіб Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області в частині не поновлення виплати пенсії протиправною і такою, що порушує конституційні та законні права на соціальний захист позивача по справі, що стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою суду від 28.03.2024 позовну заяву залишено без руху, запропоновано позивачу усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду заяви про поновлення строку звернення до суду з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду.

Ухвалою суду від 04.04.2024 відкрито провадження у справі, справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), поновлено строк звернення до суду.

16.04.2024 через підсистему «Електронний суд» від Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечував проти позовних вимог з огляду на наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області як отримувач пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Пенсія позивачу нараховувалась та виплачувалась на його рахунок, відкритий в АТ «ОЩАДБАНК» по 31.10.2022 включно, тобто останній місяць виплати пенсії - жовтень 2022 року.

24.10.2022 на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області надійшов лист вих.№78/3/33-7777 від 24.10.2022 Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях щодо призупинення нарахування пенсійних виплат ОСОБА_1 (запит зареєстровано в Головному управлінні за вхідним №7551/8 від 24.10.2022).

Вказаним листом відповідачу повідомлено, що управлінням ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях проводиться досудове розслідування кримінального провадження №22022130000000085 від 14.03.2022 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.

В рамках досудового розслідування вказаного кримінального провадження отримані дані про причетність до колабораційної діяльності та добровільного заняття посад в незаконних органах влади на ТОТ Сватівського району Луганської області громадянами України, а саме: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Богатир, Великоновосілківського району, Донецької області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , ІНН НОМЕР_1 .

З урахуванням викладеного, з метою недопущення фінансової підтримки колабораційної діяльності за рахунок соціальних виплат держави, зокрема з державного бюджету, просили Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області розглянути питання щодо призупинення нарахування пенсійних виплат ОСОБА_1 .

Листом від 25.10.2022 вихідний №1200-0503-5/23684 Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області надало відповідь на лист СБУ №78/3/33-7777 від 24.10.2022, в якому було зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області (відділі обслуговування громадян №10 (сервісний центр) смт Троїцьке)) як отримувач пенсії за віком.

На підставі досудового розслідування у кримінальному провадженні №22022130000000085 від 14.03.2022 щодо колабораційної діяльності, виплату пенсії ОСОБА_1 призупинено з 01.11.2022. Пенсію позивачу виплачено по 31.10.2022.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 01.11.2022 нарахування пенсії ОСОБА_1 призупинено в зв`язку з надходженням листа СБУ №78/3/33-7777 від 24.10.2022.

Відповідно до Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №451/2023 від 26.07.2023 продовжується строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 18.08.2023 строком на 90 діб.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VІІІ (далі - Закон №389) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Так, частина 2 ст. 20 Закону №389 передбачає, що в умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені ч. 2 ст. 64 Конституції України.

Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

06.11.2023 позивач через електронну персональну сторінку користувача послуг (особистий кабінет) на Веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України подав заяву (клопотання) ВЕБ-12001-Ф-С-23-265711. Вказану заяву (клопотання) від 06.11.2023 було зареєстровано Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області за вхідним №7434/К-1200-23. У заяві від 06.11.2023 позивач запитував, чому йому відмовлено у виплаті пенсії.

Розглянувши звернення позивача з урахуванням норм Закону України «Про звернення громадян», Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області листом від 24.11.2023 вих.№7222-7434/К-02/8-1200/23 надало позивачу відповідь, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 49 Закону з 01.11.2022 нарахування пенсії позивачу призупинено в зв`язку з отриманням від силових органів інформації, яка потребує уточнення та фізичної ідентифікації отримувача пенсії.

Згідно з частиною другою статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Відповідно до пункту 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (зі змінами), заява про поновлення виплати пенсії подається заявником особисто до територіального органу Пенсійного фонду України.

Таким чином, для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 необхідно особисто звернутися до будь-якого територіального органу Пенсійного фонду України з відповідною заявою та необхідними документами: паспортом; документом про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків; довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (за наявності).

Як було вище зазначено, 06.11.2023 ОСОБА_1 звернувся із заявою (клопотанням) «про відновлення виплати пенсії» через Веб-портал Пенсійного фонду України. Поновлення виплати пенсії через представника або засобами телекомунікаційного зв`язку законодавством не передбачено.

За поновленням виплати пенсії ОСОБА_1 до органів Пенсійного фонду, згідно чинного законодавства, не звертався. Окрім того, відповідач звертає увагу, що позивач не позбавлений права на отримання пенсії, однак, враховуючи лист СБУ №78/3/33-7777 від 24.10.2022, її виплата може бути поновлена після проходження позивачем фізичної ідентифікації .

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 №75 (у редакції наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 01.07.2022 №143), зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.04.2022 за №453/37789, затверджено Перелік територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 29.06.2022.

Відповідно до цього наказу території Луганської області визнано територіями, що є тимчасово окупованими збройними форсуваннями російської федерації; територіями, що перебувають в оточені (блокуванні); територіями, на яких тривають активні бойові дії.

Відповідач вважає за необхідне звернути увагу суду, що місцем укладення договору про надання правової допомоги №03/24 від 25.03.2024 зазначено місто Київ. Проте з матеріалів справи вбачається, що позивач перебуває на непідконтрольній території України.

Враховуючи зазначене вище, відповідач має сумніви щодо дійсності договору про надання правової допомоги №03/24 від 25.03.2024 та чи підписував його фактично позивач у цій справі. Враховуючи, що воєнні (бойові) дії на території Луганської області тривають до сьогодні, автомобільного або будь-якого іншого сполучення між тимчасово окупованими територіями та територіями, що контролюються українською владою, немає, беручі до уваги зміст листа Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях №78/3/33-7777 від 24.10.2022, відповідач має сумнів чи вчиняв позивач дії щодо укладення договору про надання правової допомоги №03/24 від 25.03.2024 та чи перебуває позивач серед живих.

Також відповідач вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду.

Окрім того, відповідач не погоджується з вимогами представника позивача щодо стягнення з ГУ ПФУ в Луганській області на користь позивача 5000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Враховуючи доводи, викладені вище, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов такого.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , що підтверджено, наявними в матеріалах справи копіями паспорту громадянина України, картки платника податків.

Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК серії 10 ААБ № 334954 та виписки з акту огляду МСЕК позивач є особою з інвалідністю ІІ групи з 20.02.2013 безстроково.

Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду в Луганській області як отримувач пенсії по інвалідності, що підтверджено копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_6 .

Відповідно до протоколу № 17 засідання Комісії з встановлення пенсій за особливі заслуги перед Україною від 26.06.2012 ОСОБА_1 з 11.05.2012 встановлено пенсію за особливі заслуги перед Україною по інвалідності у вигляді надбавки до пенсії у розмірі 25% від прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність.

24.10.2022 на адресу ГУПФУ в Луганській області надійшов лист Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях від 24.10.2022 № 78/3/33-7777, в якому повідомлялось про проведення досудового розслідування кримінального провадження №22022130000000085 від 14.03.2022 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, зокрема відносно ОСОБА_1 . З метою недопущення фінансової підтримки колабораційної діяльності за рахунок державних виплат держави, рекомендовано розглянути питання щодо призупинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1

ГУПФУ в Луганській області листом від 25.10.2022 № 1200-0503-5/23684 повідомило Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях, що на підставі досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22022130000000085 від 14.03.2022 щодо колабораційної діяльності, виплату пенсії зокрема ОСОБА_1 , призупинено з 01.11.2022.

06.11.2023 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду у Луганській області з заявою про надання роз`яснень стосовно припинення виплати пенсії та про поновлення виплати пенсії, яка була зареєстрована за № ВЕБ-12001-Ф-С-23-265711.

ГУПФУ в Луганській області листом від 24.11.2023 № 7222-7434/К-02/8-1200/23 повідомило позивачу, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 49 Закону з 01.11.2022 нарахування пенсії призупинено в зв`язку з отриманням від силових органів інформації, яка потребує уточнення та фізичної ідентифікації отримувача пенсії. Для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно особисто звернутися до будь-якого територіального органу Пенсійного фонду України з відповідною заявою та необхідними документами: паспортом; документом про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків; довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (за наявності).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд керується такими вимогами чинного законодавства.

В Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України "Права, свободи та обов`язки людини і громадянина". Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Конституції України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з вимогами частини першої статті 1 Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII«Про правовий режим воєнного стану» (далі -Закон №389) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Стаття 2 Закону №389 передбачає, що правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

Відповідно до частини першої статті 6Закону №389 в указі Президента України про введення воєнного стану зазначаються: 1) обґрунтування необхідності введення воєнного стану; 2) межі території, на якій вводиться воєнний стан, час введення і строк, на який він вводиться; 3) завдання військового командування, військових адміністрацій, органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо запровадження і здійснення заходів правового режиму воєнного стану; 4) завдання суб`єктам забезпечення цивільного захисту щодо приведення єдиної державної системи цивільного захисту, її функціональних та територіальних підсистем у готовність до виконання завдань за призначенням в особливий період; 5) вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень; 6) інші питання, що випливають із цього Закону.

24.02.2022 на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Згідно з пунктом 3 Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022 у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 3034, 38, 39, 4144, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" (Закону №389).

Отже в зазначеному Указі Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 чітко визначено вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану, серед яких відсутнє обмеження права соціального захисту, гарантоване статтею 46 Конституції України.

Тому обмеження такого право в період дії воєнного стану, запровадженого Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, є незаконним.

Також статтею 62 Конституції України передбачено презумпцію невинуватості, згідно з положеннями якої особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Отже конституційні права особи, передбачені статтею 62 Конституції України, не можуть бути обмежені і в умовах воєнного або надзвичайного стану.

В рішенні Великої палати Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 368-2 Кримінального кодексу України від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 зауважено, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип in dubio pro reo, згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу (абзаци перший-третій пункту 4 мотивувальної частини рішення).

В рішенні Конституційного Суду України від 8 червня 2022 року № 3-р(II)/2022 зазначено, що конституційний принцип презумпції невинуватості є багатоаспектним, діє на всіх стадіях кримінального провадження та навіть після його завершення, адже сутність цього принципу полягає в тому, що презумпція стосовно непричетності особи до вчинення кримінального правопорушення має універсальний характер, поширюється на всі сфери суспільного життя особи та діє доти, доки її не спростовано належним чином, тобто, за приписами статті 62 Конституції України, у законному порядку й обвинувальним вироком суду. У розумінні зазначених конституційних приписів метою принципу презумпції невинуватості є захист особи, стосовно якої здійснюється/здійснювалось кримінальне провадження, від будь-яких виявлених у зв`язку із цим форм осуду від публічної влади, унаслідок чого піддано сумніву непричетність такої особи до вчинення кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. За частиною першою статті 62 Конституції України лише обвинувальний вирок суду є тим судовим актом, у якому повинна бути встановлена винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, тому інші акти публічної влади не можуть містити жодних позицій щодо винуватості особи, навіть у вигляді припущень стосовно такої винуватості (абзац другий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).

Згідно з вимогами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відзиві жодним чином не зазначено, якою саме нормою законодавства керувався відповідач, зупиняючи виплату пенсії позивачу на підставі листа органу Служби безпеки України про наявність в них інформації про те, що позивач вчинив злочин.

Чинне пенсійне законодавство не передбачає наявності таких повноважень в пенсійного органу.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 47 Закону України від «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058) пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 52 Закону № 2262-XII передбачає, що особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, пенсія виплачується органами Пенсійного фонду України щомісяця, не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України, незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця його проживання, через організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Статтею 48-1 Закону № 1058 визначено, що виплата особам, засудженим до обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, призначених пенсій здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України на рахунок установи за місцем відбування покарання.

Із пенсій засуджених до обмеження волі або позбавлення волі на певний строк відшкодовуються витрати на їх утримання в установах виконання покарань в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При цьому не менш як 50 відсотків пенсії зараховуються установою за місцем відбування покарання на особовий рахунок засудженого.

Отже, навіть наявність вирока суду з призначенням покарання у вигляді позбавлення волі не є підставою для зупинення виплати пенсії, призначеної згідно з вимогами Закону № 1058 відпповідно до вимог чинного законодавства.

Підстави для припинення виплати пенсії визначені частиною першою статті 49 Закону № 1058:

Виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Враховуючи, що відповідачем взагалі не прийнято рішення, з якого можливо було б встановити підставу, визначену статтею 49 Закону № 1058, для припинення виплати пенсії позивачеві, та невстановлення таких підстав в ході судового розгляду, має місце протиправна бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачеві раніше призначеної пенсії з 01.11.2022.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 06 жовтня 2015 року у справі № 608/1189/14-а дійшов аналогічних висновків та зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Таким чином, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини суд дійшов висновку про необхідність застосування принципу верховенства права щодо спірних правовідносин та констатувати порушення відповідачем пункту 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини тобто порушення права власності позивача на суми призначеної пенсії, що здійснено відповідачем без законних підстав, тобто в свавільний спосіб.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 55 Закону № 2262-XII нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Оскільки зі змісту Закону № 1058-ІV та самого визначення поняття "пенсія" випливає, що щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк. У цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання пенсії (чи її перерахунок). Кінцевий термін або строк, на який призначається пенсія, не може встановлюватись, оскільки це суперечить самому визначенню та суті пенсії. Тому виплату пенсії не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право особи на отримання державної пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка має виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку виплати пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 19 березня 2013 року, від 05 листопада 2013 року у справах № 21-53а13 та № 21-293а13 відповідно та Верховним Судом у постановах від 11 квітня 2018 року, від 24 квітня 2018 року у справах № 820/5621/15 та № 167/592/17 відповідно (№№ рішень в ЄДРСР 30443158, 35794465,73335414, 73604844 відповідно).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України).

Тому наявними є підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідача саме щодо припинення виплати пенсії позивачу з 01 листопада 2022 року.

Оскільки позивач звернувся до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, та нарахування якої було піддано формальним обмеженням з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно з частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV виплата пенсії позивачу має бути поновлена з моменту її припинення без обмеження будь-яким строком.

Також суд зазначає, що частиною четвертою статті 59 КАС України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів:

1) довіреністю;

2) ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";

3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу".

На підтвердження повноважень представника позивача надано ордер про надання правничої (правової) допомоги від 25.03.2024 АН № 1383086, що відповідає вимогам статті 59 КАС України.

Згідно із пунктом 15 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги у новій редакції, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12.04.2019 № 41, відповідальність за достовірність вказаних в ордері даних несе адвокат (особа, яка видала ордер). У ордері на надання правової допомоги, який видається адвокатом або адвокатським бюро чи адвокатським об`єднанням, не заборонено здійснювати виправлення і дописки, у разі якщо обсяг повноважень адвоката змінюється в межах такого договору.

Статтею 400-1 КК України встановлено відповідальність адвоката за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді, а так само умисне невнесення адвокатом до ордера відомостей щодо обмежень повноважень, встановлених договором про надання правничої допомоги.

Обставини щодо підписання сторонами договору про надання правової допомоги не є предметом розгляду даної справи, відповідачем не надано доказів нікчемності такого договору, визнання його недійсним у судовому порядку, звернення до правоохоронних органів з заявою щодо неправомірних дій адвоката, повноваження адвоката підтверджено ордером, за зміст якого відповідальність несе адвокат, тому доводи відповідача щодо сумнівів у дійсності договору про надання правової допомоги судом відхиляються.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог та обрання іншого ефективного способу захисту порушених інтересів, а саме: визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо невиплати пенсії позивачу з 01 листопада 2022 року та зобов`язання відповідача з 01 листопада 2022 року поновити виплату раніше призначеної пенсії.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача поновити виплату пенсії саме на рахунок НОМЕР_2 IBAN НОМЕР_3 , вона задоволенню не підлягає, оскільки згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, відсутня необхідність зазначення в резолютивній частині рішення суду таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог з обранням належного способу захисту порушеного права позивача.

Питання про розподіл судових витрат не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя №R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Відповідно до пунктів 1, 5, 6статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; захист - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

З приводу зазначеного питання висловлювався і Конституційний Суду України, так, пунктом 3.2 рішення від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Також Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті частини другої статті 3, статті 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

Отже, з викладеного слідує, що до правової (правничої) допомоги належать, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру тощо.

За змістом пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 цього ж Кодексу).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 Кодексу).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 КАС України).

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у додаткових постановах Верховного Суду від 11.12.2019 та від 12.12.2019 у справі №2040/6747/18 (адміністративне провадження №К/9901/17099/19, №К/9901/17108/19, №К/9901/18639/19).

Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19, провадження № 12-94гс20).

Разом із тим процесуальне законодавство передбачає критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу в судовому спорі.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного суду у постанові від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22.

Таким чином, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

До матеріалів справи на підтвердження складу та розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано (копії):

- ордер про надання правничої (правової) допомоги від 25.03.2024 АН № 1383086;

- свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 26.02.2013 № 4591;

- договір про надання правової допомоги від 25.03.2023 № 03-24; відповідно до додатку 2 до договору вбачається, що клієнт зобов`язується сплатити адвокату гонорар в розмірі 5000 грн за складання адміністративного позову;

- прибутковий касовий ордер № 4 відповідно до якого 25.03.2024 адвокатом Якимовичем О.В. прийнято від ОСОБА_1 оплату у розмірі 5000 грн на підставі договору про надання правової допомоги від 25.03.2024 № 03-24

Суд зауважує, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Також суд звертає увагу на положення частини сьомої статті 134 КАС України, за якою обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач не надав суду заперечення щодо заявленого розміру судових витрат на правничу допомогу.

Враховуючи розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, складність справи, суд вважає розумно обґрунтованими, справедливими та співмірними заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу у розмірі 2000,00 грн.

Керуючись статтями 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги адвоката Якимовича Олександра Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фону України в Луганській області (93400, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка 9, ЄДРПОУ 21782461) про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01 листопада 2022 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області з 01 листопада 2022 року поновити ОСОБА_1 виплату раніше призначеної пенсії по інвалідності.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.

Суддя А.Г. Секірська