ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2024 року

м. Київ

справа № 755/4829/23

провадження № 61-73 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

представник відповідача - адвокат Каленський Владислав Ігорьович,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Каленського Владислава Ігорьовича, на постанову Київського апеляційного суду

від 30 листопада 2023 року в складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Борисової О. В., Ратнікової В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 22 червня 2013 року вона

та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Сквирського районного суду Київської області від 22 лютого 2016 року (справа № 376/2356/15-ц). За час перебування у шлюбі в них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач зазначала, що син перебуває на її утриманні та проживає разом із нею,

а відповідач належно батьківські обов`язки не виконує.

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 24 грудня 2015 року (справа № 376/2035/15-ц) з ОСОБА_2 на її користь стягнуто аліменти

на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 3 000,00 грн, щомісячно, починаючи з 25 вересня 2015 року

й до досягнення ним повноліття, а також стягнуто з відповідача на її користь аліменти на її утримання до досягнення сином трьох років у розмірі 2 000,00 грн, щомісячно, починаючи з 25 вересня 2015 року.

На підставі вказаного судового рішення 24 грудня 2015 року районним судом було видано виконавчий лист. Постановою державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби в місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Дніпровський ВДВС) від 04 липня 2016 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.

ОСОБА_2 сплачував аліменти нерегулярно, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість зі сплати аліментів, яка станом на 01 березня 2023 року складає 241 540,06 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості зі сплати аліментів від 03 березня 2023 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, складеним головним державним виконавцем Дніпровського ВДВС Страмко І. М.

Посилаючись на вимоги статті 196 СК України, яка передбачає відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати, позивач уважала, що наявні підстави для стягнення із відповідача пені за прострочення сплати аліментів

за період із 25 вересня 2018 року по 28 лютого 2023 року в розмірі

2 446 864,00 грн, розрахунок якої додано до позовної заяви.

Позивач зазначала, що орієнтовний розмір судових витрат, які вона понесла

та очікує понести в зв`язку з розглядом даної справи, становить 21 500,00 грн.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд стягнути

з ОСОБА_2 на її користь неустойку (пеню) у розмірі 2 446 864,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 08 серпня 2023 року

в складі судді Яровенко Н. О. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 241 540,06 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі

1 073,60 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач допустив прострочення сплати аліментів на утримання сина, проте заявлена позивачем сума неустойки в розмірі 2 446 864,00 грн, є непропорційною й значно перевищує 100 % заборгованості зі сплати аліментів (241 540,06 грн), застосувавши

статтю 196 СК України у новій редакції.

Визначаючи розмір пені за прострочення сплати аліментів у сумі 241 540,06 грн, судом ураховано наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду

від 03 квітня 2019 року в справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18) правила для обчислення пені за прострочення сплати аліментів, а також розмір заборгованості та положення частини першої статті 196 СК України, в зв`язку з чим суд зробив висновки про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції вказав, що відповідач був належним чином повідомлений

про дату, час і місце розгляду справи, процесуальні документи, направлені судом на його адресу, зазначену в позові, повернулися з відміткою «за закінченням терміну зберігання», а тому вважав за можливе розглядати справу за відсутності відповідача.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору за подання позову в цій справі, суд стягнув із відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 1 073,60 грн.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 08 серпня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 123 191,11 грн пені за прострочення сплати аліментів.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 1 231,91 грн судового збору

за розгляд справи судом першої інстанції.

Компенсовано за рахунок держави на користь ОСОБА_2 1 775,24 грн судового збору за розгляд справи апеляційним судом.

Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про те, що заявлена позивачем сума неустойки (2 446 864,00 грн) перевищує 100 % заборгованості

зі сплати аліментів (241 540,06 грн), однак районний суд не врахував, що 08 лютого 2023 року в рамках виконавчого провадження було винесено постанову

про накладення штрафу в розмірі 118 348,95 грн (50 % від суми заборгованості аліментів станом на 01 лютого 2023 року), а тому максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості й розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», і в даній справі складає

123 191,11 грн.

Суд відхилив доводи відповідача про те, що районним судом неправильно визначено суму заборгованості зі сплати аліментів, так як у нього відсутня заборгованість, оскільки її сплата здійснена вже після виконання державним виконавцем розрахунку заборгованості, а надані ним квитанції про сплату аліментів суд не взяв до уваги, як такі, що подані з порушенням строку їх подання, без наведення поважних причин неподання цих доказів до суду першої інстанції.

Також суд апеляційної інстанції, відхиляючи доводи апеляційної скарги про неповідомлення, вказав, що районний суд належним чином повідомив ОСОБА_2 про дату, час і місце розгляду справи, проте поштова кореспонденція повернулася до суду з відміткою «адресат відсутній».

Із застосуванням статті 141 ЦПК України апеляційний суд розподілив судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду

У касаційній скарзі, поданій у січні 2024 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Каленський В. І., просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року та направити справу

на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, а саме: судом застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, належним чином

не досліджено зібрані в справі докази, а також необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1

не оскаржуються, а тому відповідно до статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2024 року відкрито касаційне провадження

у вказаній справі. Витребувано цивільну справу з суду першої інстанції. Відмовлено в задоволенні клопотання заявника про зупинення дії постанови апеляційної суду. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу й надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У січні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2024 року відзив представника ОСОБА_1 - адвоката Стрикаля О. В., на касаційну скаргу представника відповідача повернуто заявнику без розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2024 року задоволено частково клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на подання відзиву. Продовжено ОСОБА_1 строк на подання відзиву на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Каленського В. І.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Каленського В. І., мотивована тим, що апеляційним судом не враховано, що відповідач не був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи в суді першої інстанції, оскільки не отримував жодних повідомлень від суду, як наслідок, апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги додані до апеляційної скарги докази погашення відповідачем заборгованості зі сплати аліментів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції.

Апеляційний суд не врахував, що на момент подання позову до суду (квітень

2023 року) заборгованість зі сплати аліментів була меншою у сім разів,

ніж та, яка визначена державним виконавцем у розрахунку заборгованості. ОСОБА_2 самостійно сплатив на карту позивача 220 700,00 грн, надавши відповідні квитанції до Дніпровського ВДВС.

Вказує, що ОСОБА_2 позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи

№ 361/2999/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2024 року до Верховного Суду від представника позивача надійшов відзив на касаційну скаргу представника відповідача, у якому зазначено,

що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції є законним

та обґрунтованим, підстав для її скасування відсутні.

Вказує, що повноваження її адвоката підтверджені належними та допустимими доказами, тому відповідні посилання касаційної скарги є необґрунтованими.

Також у лютому 2024 року ОСОБА_1 подала до суду касаційної інстанції клопотання про повернення касаційної скарги представника відповідача, мотивоване тим, що до касаційної скарги додано ордер серії АА № 1387542

від 29 грудня 2023 року на підтвердження повноважень адвоката Каленського В. І., а оскільки касаційна скарга датована 28 грудня 2023 року, а ордер - 29 грудня 2023 року, наявні підстави для повернення касаційної скарги заявнику.

З огляду на те, що повернення касаційної скарги після відкриття касаційного провадження не передбачено чинним процесуальним законом, а також,

що зі змісту касаційної скарги та доданих до неї матеріалів убачається, що всі дії

в інтересах довірителя вчинено адвокатом саме 29 грудня 2023 року,

в задоволенні клопотання ОСОБА_1 слід відмовити (див.: постанови Верховного Суду: від 27 лютого 2018 року в справі № 910/17258/17, від 23 липня 2019 року в справі № 910/7389/18).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1

частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Каленського В. І., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів

та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні

чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених

у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір

не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного

або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 141 СК України розірвання шлюбу

між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав

і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно з частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків

від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина

(частина третя статті 181 СК України).

Частинами першою та другою статті 196 СК України встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти

за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів

до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

У разі застосування до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України

«Про виконавче провадження».

Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального

та сімейного стану платника аліментів.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року в справі № 661/905/19 (провадження

№ 61-16670сво19) вказано, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої

абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів

є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тобто відповідач зобов`язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить

про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості

з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.

При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої

статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами попередніх інстанцій встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_2 на підставі рішення Сквирського районного суду Київської області від 24 грудня 2015 року (справа № 376/2035/15-ц), яке відповідачем не оскаржувалося, має сплачувати

на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання їх неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 3 000,00 грн, щомісячно, починаючи з 25 вересня 2015 року й до досягнення ним повноліття.

З розрахунку заборгованості від 03 березня 2023 року, складеного головним державним виконавцем Дніпровського ВДВС Страмко І. М., випливає, що за період із вересня 2015 року по лютий 2023 року станом на 01 березня 2023 року ОСОБА_2 мав заборгованість зі сплати аліментів у розмірі

241 540,06 грн (а. с. 13-14). Указаний розрахунок у встановленому законом порядку відповідач не оскаржував.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та стягуючи заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 241 540,06 грн, виходив

із того, що заявлена позивачем сума неустойки в розмірі 2 446 864,00 грн

є непропорційною й значно перевищує 100 % заборгованості зі сплати аліментів (241 540,06 грн).

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилався на неправильність здійснення судом першої інстанції розрахунку заборгованості зі сплати аліментів,

а також відсутності в нього такої заборгованості в зв`язку з її погашенням. Оскільки він не знав про розгляд справи в суді першої інстанції, не отримував повісток, тому докази на підтвердження сплати аліментів за період із 16 березня 2023 року по 02 квітня 2023 року вимушений долучати до апеляційної скарги

(а. с. 68-85)

Апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо його неповідомлення, зробив правильний висновок, що ОСОБА_2 був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи в суді першої інстанції, що підтверджується відповідними поштовими відправленнями,

які повернулися до суду з відмітками «за закінченням терміну зберігання» (судові засідання на 15 травня 2023 року та 10 липня 2023 року) та «адресат відсутній

за вказаною адресою» (судові засідання на 21 червня 2023 року, 08 серпня

2023 року) (а. с. 30, 31, 44, 45), що є належним повідомленням учасника справи (див.: постанову Верховного Суду від 10 травня 2023 року в справі № 755/17944/18, провадження № 61-185св23).

Днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки

про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання

чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України).

За таких обставин, відповідач, відповідно до пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України, вважається повідомленим про судове засідання на 08 серпня

2023 року в суді першої інстанції, про що правильно зазначив апеляційний суд,

а тому суд касаційної інстанції відхиляє доводи касаційної скарги в цій частині.

Указане узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 12 грудня 2018 року в справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18), від 12 лютого 2019 року в справі № 906/142/18 (провадження

№12-233гс18), а також у постановах Верховного Суду: від 27 лютого 2020 року

в справі № 814/1469/17 (провадження № К/9901/28703/19), від 01 квітня 2021 року в справі № 826/20408/14 (провадження №К/9901/16143/20), від 10 листопада

2021 року в справі № 756/2137/20 (провадження №61-3782св21) та інших.

При цьому ОСОБА_2 , звертаючись з апеляційною скаргою, вказує

ту саму адресу, за якою повідомляв його суд першої інстанції.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції взяв до уваги доводи щодо неправильності здійснення судом першої інстанції розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, оскільки суд першої інстанції не врахував, що 08 лютого 2023 року державним виконавцем Дніпровського ВДВС було винесено постанову про накладення

на ОСОБА_2 штрафу в розмірі 118 348,95 грн (50 % від суми заборгованості аліментів, яка виникла станом на 01 лютого 2023 року),

яка не скасована. Ухвалою Сквирського районного суду Київської області

від 16 травня 2023 року (справа № 376/2035-15-ц) відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_2 на дії державного виконавця (скасування постанови головного державного виконавця від 08 лютого 2023 року про накладення штрафу) (а. с. 32-33).

Ураховуючи наведене, апеляційний суд уважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 123 191,11 грн, що дорівнює різниці між сумою заборгованості (241 540,06 грн) та розміром застосованих заходів примусового виконання (118 348,95 грн).

Верховний Суд погоджується із такими висновками суду апеляційної інстанції

тазвертає увагу, що відповідач, звертаючись із указаною вище скаргою у справі

№ 376/2035-15-ц обґрунтовував свої вимоги, зокрема тим, що він допустив заборгованість зі сплати аліментів за період із липня 2016 по лютий 2023 року. Тобто факт наявності такої заборгованості визнавався відповідачем і відповідно останній повинен був погасити виниклу заборгованість.

Посилання ОСОБА_2 про погашення заборгованості зі сплати аліментів у розмірі 220 700,00 грн, про що він повідомив Дніпровську ВДВС і долучив відповідні квитанції, не заслуговують на увагу, оскільки погашення наявної заборгованості відбулося вже після здійснення державним виконавцем розрахунку заборгованості. Крім того, зазначена сума є погашенням заборгованості зі сплати аліментів, а не пені за прострочення її сплати.

При цьому позивач постанову апеляційного суду не оскаржує, тобто визнає розмір пені, визначений судом.

Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать сталій судовій практиці Верховного Суду щодо застосування статті 196 СК України, тому відповідні доводи відхиляються Верховним Судом. Порушень норм процесуального права,

що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин,

які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, касаційним судом не встановлено та заявником таких не зазначено.

У цілому доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, є ідентичними доводам, викладеним відповідачем в апеляційній скарзі, їм уже надавалася оцінка судом, а тому вони не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність

та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про повернення касаційної скарги відмовити.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Каленського Владислава Ігорьовича, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2023 рокузалишити

без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць