ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.04.2024Справа № 910/659/24Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сканія кредіт Україна"

до російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

товариство з обмеженою відповідальністю "Астронтрансавто"

про відшкодування матеріальної шкоди 1 509 962,95 євро, що еквівалентно 50 086 528,00 грн.

При секретарі судового засідання: Габорак О.М.

Представники сторін:

від позивача: Маленко Олександр Миколайович - представник за довіреністю б/н від 05.08.2022;

від відповідача: не з`явилися;

від третьої особи: не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сканія кредіт Україна" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 1 509 962,95 євро, що еквівалентно 50 086 528,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2024 вищевказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення її недоліків з дня вручення цієї ухвали.

02.02.2024 до канцелярії суду позивач подав заяву про усунення недоліків з заявою про залучення третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 05.03.2024. Залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: товариство з обмеженою відповідальністю "Астронтрансавто".

У підготовче засідання 05.03.2024 не з`явився представник відповідача та третьої особи, хоча третя особа та відповідач повідомлені про місце, дату та час засідання належним чином, зокрема відповідно до ч. 4 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2024 відкладено підготовче засідання на 26.03.2024.

У підготовче засідання 26.03.2024 не з`явився представник відповідача та третьої особи, хоча третя особа та відповідач повідомлені про місце, дату та час засідання належним чином, зокрема відповідно до ч. 4 ст. 122 ГПК України.

Представник позивача не заперечував щодо закриття підготовчого провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті за правилами загального позовного провадження на 23.04.2024.

У судове засідання 26.03.2024 не з`явився представник відповідача та третьої особи, хоча третя особа та відповідач повідомлені про місце, дату та час засідання належним чином, зокрема відповідно до ч. 4 ст. 122 ГПК України.

При цьому, судом враховано, що до повномасштабної військової агресії російської федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території рф регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності" від 19.12.1992 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу РФ.

У зв`язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами російської федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку рф та введенням воєнного стану АТ "Укрпошта" з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з російською федерацією.

Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам російської федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та рф у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території рф та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади рф за посередництва третіх держав також не здійснюється.

З огляду на викладене, єдиним можливим повідомленням відповідача про розгляд справи є розміщення оголошень на сайті Судової влади України.

Отже, враховуючи наявні у матеріалах справи докази на підтвердження повідомлення відповідача про призначені судові засідання шляхом розміщення відповідних оголошень на сайті Судової влади України, слід дійти висновку, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання у даній справі.

Відповідач не скористався наданим йому законом правом подати письмові заперечення проти позову.

Представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Між товариством з обмеженою відповідальністю «Сканія Кредіт Україна» (лізингодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Астронтрансавто» (лізингоодержувач) укладені договори фінансового лізингу: №89-02289 від 13.05.2020 р., №89-02290 від 13.05.2020 р„ №89-02340 від 15.07.2020 р., №89-02341 від 15.07.2020 р., №89-02393 від 23.09.2020 р., №89-02394 від 23.09.2020 р., №89-02395 від 23.09.2020 р.

За умовами вказаних договорів позивач зобов`язався перед лізингоодержувачем за заявкою останнього придбати у свою власність, після чого передати в користування лізингоодержувачу транспортні засоби (вказані в додатку № 1 до договору), які є предметом лізингу, а саме:

SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_16, реєстр. № НОМЕР_1 , 2019 року випуску,

SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_18, реєстр. НОМЕР_17, 2019 року випуску,

SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_19, реєстр. № НОМЕР_2 , 2020 року випуску,

SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_20, реєстр. № НОМЕР_3 , 2020 року випуску,

SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_21, реєстр. № НОМЕР_4 , 2020 року випуску,

SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_22, реєстр. № НОМЕР_5 , 2020 року випуску,

SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_23, реєстр. № НОМЕР_6 , 2020 року випуску,

SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_24, реєстр. № НОМЕР_7 , 2020 року випуску,

SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_25, реєстр. № НОМЕР_8 , 2020 року випуску,

SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_26, реєстр. № НОМЕР_9 , 2020 року випуску,

SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_27, реєстр. № НОМЕР_10 , 2020 року випуску,

SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_28, реєстр. № НОМЕР_11 , 2020 року випуску,

SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_29, реєстр. № НОМЕР_12 , 2020 року випуску,

SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_30, реєстр. № НОМЕР_13 , 2020 року випуску,

SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_31, реєстр. № НОМЕР_14 , 2020 року випуску,

SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_32, реєстр.№ НОМЕР_15 , 2020 року випуску.

На виконання вищезазначених договорів лізингу, позивач передав, а лізингоодержувач прийняв вищезазначені транспортні засоби, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів приймання-передачі предмету лізингу. Зокрема, у вказаних актах приймання-передачі зазначені конкретні номери шасі, номер двигуна (VIN-code) транспортних засобів, а також їх реєстраційні номерні знаки.

Право приватної власності позивача на транспортні засоби підтверджуються відповідними свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів, копії яких містяться в матеріалах справи.

24.02.2022 року російська федерація розпочала широкомасштабне вторгнення в Україну.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами), яким, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні було запроваджено воєнний стан.

Як зазначено позивачем, станом на 24.02.2022 року, лізингоодержувач знаходився та здійснював свою господарську діяльність в м. Сєвєродонецьк, Луганської області, будучи там зареєстрований як юридична особа за адресою: 93400, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Сметаніна, буд. 3, оф. 3, що зазначено в договорах фінансового лізингу. Водночас, господарську діяльність лізингоодержувач здійснював також і в інших регіонах України, зокрема, в м. Маріуполь, використовуючи при цьому автомобілі.

Листом №5/06 від 06.05.2022 р. лізингоодержувач повідомив ТОВ «Сканія Кредіт Україна» про те, що частина транспортних засобів в кількості 16 одиниць залишилась на території, що є тимчасово окупована в місті Маріуполь, де велися активні бойові дії.

Листом № 12/30 від 30.12.2022 р. лізингоодержувач повідомив ТОВ «Сканія Кредіт Україна» про те, що у зв`язку із вищевказаними обставинами звернувся до Торгово-промислово палати України щодо підтвердження обставин неможливості повернення автомобілів, а також звернувся до Національної поліції щодо втрати/викрадення автомобілів.

Із заяви лізингоодержувача про скоєння кримінального правопорушення №12/29 від 29.12.2022 р. на адресу Начальника Бучанського районного управління поліції ГУНП в Київській області вбачається, що станом на 24.02.2022 р. автомобілі знаходилися на базі Маріупольської філії ТОВ «Макон ЛТД» та Маріупольської філії ТОВ «Маконтранс» за адресою: м. Маріуполь, вул. Карпова, 26, згідно останніх відомих даних місцезнаходження автомобілів FMS-моніторингу (автоматизована комп`ютерна система визначення геолокації та збору інших даних транспортних засобів у віддаленому режимі), останні знаходилися на окупованій частині території України, непідконтрольній українській владі, що дозволяє стверджувати про заволодіння ними представниками держави-агресора.

Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) від 30.12.2022 р. за підписом реєстратора Бучанського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області Шкатуленко Г.С. вбачається, що 29.12.2022 р. ТОВ «Астронтрансавто» звернулася із заявою про кримінальне правопорушення, відомості про що 30.12.2022 р. були внесені до ЄРДР та відкрито кримінальне провадження №12022111050006204 за ч. 1 ст. 438 КК України. У вказаному витязі з ЄРДР зазначено короткий виклад обставин: «В період окупації під час застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інших порушень законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, військовослужбовці рф вчинили неправомірні дії, а саме викрали майно ТОВ «Астронтрансавто», яке є лізингоотримувачем за договорами фінансового лізингу з ТОВ «Сканія Кредіт Україна» за адресою: м. Маріуполь, Донецької області, тим самим спричинили їх матеріальну шкоду».

Також, лізингоодержувачем надані копії сертифікатів про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), видані 28.12.2022 р. Донецькою торгово-промисловою палатою, а саме сертифікати №№1400-22-2032, 1400-22-2035, 1400-22-2036, 1400-22-2039, 1400-22-2040, 1400-22-2042, 1400-22-2043. Даними сертифікатами ТПП підтверджено дію форс-мажорних обставин (оголошена та неоголошена війна, активні бойові дії на території Донецької обл.., тимчасова окупація м. Маріуполь, Донецької області), які унеможливлюють повернення автомобілів (предметів лізингу) лізингоодержувачем позивачу за договорами фінансового лізингу.

Станом на день подання цього позову доля фактично втрачених автомобілів (предметів лізингу), після виникнення вищевказаних обставин невідома.

У зв`язку із цим, між товариством з обмеженою відповідальністю «Сканія Кредіт Україна» (лізингодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Астронтрансавто» (лізингоодержувач) укладені додаткові угоди №8 від 30.12.2022 р. до договорів фінансового лізингу, в яких сторонами підтверджено факт втрати об`єктів/предмету лізингу (автомобілів) та зафіксована домовленість щодо сприяння лізингоодержувача в діях лізингодавця щодо відшкодування шкоди внаслідок збройної агресії російської федерації у зв`язку з втратою належних лізингодавцю автомобілів (предметів лізингу).

05.11.2023 року на замовлення ТОВ «Сканія Кредіт Україна» був отриманий звіт про оцінку визначення суми збитків (шкоди) у зв`язку з втратою транспортних засобів (автомобілів) внаслідок збройної агресії російської федерації, а саме: SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_16, реєстр. № НОМЕР_1 , 2019 року випуску, SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_18, реєстр. НОМЕР_17, 2019 року випуску, SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_19, реєстр. № НОМЕР_2 , 2020 року випуску, SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_20, реєстр. № НОМЕР_3 , 2020 року випуску, SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_21, реєстр. № НОМЕР_4 , 2020 року випуску, SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_22, реєстр.№ НОМЕР_5 , 2020 року випуску, SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_23, реєстр. № НОМЕР_6 , 2020 року випуску, SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_24, реєстр. № НОМЕР_7 , 2020 року випуску, SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_25, реєстр. № НОМЕР_8 , 2020 року випуску, SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_26, реєстр. № НОМЕР_9 , 2020 року випуску, SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_27, реєстр. № НОМЕР_10 , 2020 року випуску, SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_28, реєстр. № НОМЕР_11 , 2020 року випуску, SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_29, реєстр. № НОМЕР_12 , 2020 року випуску, SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_30, реєстр. № НОМЕР_13 , 2020 року випуску, SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_31, реєстр. № НОМЕР_14 , 2020 року випуску, SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_32, реєстр. № НОМЕР_15 , 2020 року випуску станом на 25.02.2022 р.

Пунктом 4.1.2 Розділу 4 звіту про оцінку передбачено, що метою оцінки є визначення суми збитків (шкоди), завданої ТОВ «Сканія Кредіт Україна» (код ЄДРПОУ 33052443), у зв`язку з втратою транспортних засобів (автомобілів) внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, належних ТОВ «Сканія Кредіт Україна», та переданих останнім як лізингодавцем ТОВ «Астронтрансавто» (код ЄДРПОУ 39732383) як лізингоодержувачу.

Згідно з п. 2.2 звіту про оцінку «Висновок про обсяг суми збитків (шкоди) у зв`язку з втратою транспортних засобів (автомобілів)» сума збитків (шкоди) у зв`язку з втратою транспортних засобів (автомобілів) внаслідок збройної агресії російської федерації станом на 25.02.2022 р. без урахування ПДВ становить: 50 086 528, 00 грн. (п`ятдесят мільйонів вісімдесят шість тисяч п`ятсот двадцять вісім гривень).

Звертаючись із даним позовом до суду, позивач зазначає, що своїми діями збройні сили російської федерації та підконтрольні їй збройні формування завдали позивачу матеріальної шкоди на загальну суму у вигляді вартості втраченого майна у розмірі 50 086 528,00 грн., у зв`язку з чим, просить суд стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації збитки, завдані внаслідок збройної агресії рф проти України, у розмірі 1 509 962,95 євро, що еквівалентно 50 086 528,00 грн.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Згідно з частиною 2 статті 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до частин 1, 4 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що ТОВ «Сканія Кредіт Україна» визначило відповідачем державу - російську федерацію в особі її міністерства юстиції.

Згідно з частиною 1 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Частиною 4 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Разом із тим, згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 в справі № 428/11673/19, загальновідомим (тобто таким, що не потребує доказування) є те, що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду російської федерації.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій. Однак ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.

У рішенні від 14 березня 2013 року у справі "Олєйніков проти Росії" ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються "відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її", і Суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 68, п. 31).

У рішенні від 23 березня 2010 року у справі "Цудак проти Литви" (Cudak v. Lithuania) ЄСПЛ також визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.

Отже, можна дійти висновків про те, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.

У даному випадку суд не вбачає підстав для застосування суверенного судового імунітету відповідача, виходячи з наступного.

Як Україна, так і російська федерація, є учасницями міжнародних договорів, а саме:

- Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року (далі - Конвенція про правову допомогу). Вказана Конвенція підписана і Україною, і рф та ратифікована: Україною - відповідно до Закону України від 10.11.1994 року № 240/94-ВР; рф - відповідно до федерального закону від 04.08.1994 року № 16-ФЗ;

- Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 року (далі - Угода). Наведена Угода підписана і Україною, і рф та ратифікована: Україною - відповідно до постанови Верховної Ради України від 19.12.1992 року № 2889-XII; рф - постановою Державної Думи рф від 09.10.1992 року № 3620-1.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про правову допомогу громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, які проживають на її території, користуються на територіях усіх інших Договірних Сторін щодо своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, які проживають на її території, мають право вільно та безперешкодно звертатися до судів, прокуратури та інших установ інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні та кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред`являти позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що й громадяни цієї Договірної Сторони. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін.

Відповідно до частин 1, 3 статті 42 Конвенції про правову допомогу у справах про відшкодування шкоди (крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій), компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. При цьому, наведена Конвенція про правову допомогу не містить жодних застережень щодо юрисдикції відповідному суду спорів про відшкодування шкоди, відповідачем у яких виступає держава чи державні органи відповідної Договірної Сторони.

За умовами статті 1 Угоди ця угода регулює питання вирішення справ, що випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб`єктами, з їх відносин з державними та іншими органами, а також виконання рішень за ними.

Згідно із підпунктом "г" пункту 1 статті 4 Угоди компетентний суд держави - учасниці має право розглядати зазначені в статті 1 цієї Угоди спори, якщо на території цієї держави - учасниці мала місце дія або інша обставина, що стала основою для вимог щодо відшкодування шкоди.

Одночасно, Угода встановлює особливі правила щодо судового імунітету держав-учасниць. Так, відповідно до пункту 4 статті 4 Угоди справи про визнання недійсними повністю або такими, що не мають нормативного характеру, актів державних і інших органів, а також про відшкодування збитків, завданих господарюючим суб`єктам такими актами або які виникли внаслідок неналежного виконання зазначеними органами своїх обов`язків по відношенню до господарюючих суб`єктів, розглядаються виключно судом за місцем знаходження зазначеного органу.

Таким чином, визначаючи межі свого судового імунітету відповідно до зазначеної Угоди, її учасники (у тому числі російська федерація), встановили: 1) загальне правило, відповідно до якого, виходячи зі змісту статті 1, підпункту "г" пункту 1 статті 4 Угоди, спір про відшкодування шкоди (незалежно від суб`єктного складу сторін, зокрема і у випадку, коли відповідачем по такому спору буде держава чи її орган) підвідомчий суду держави, в якій було вчинено дії із заподіяння шкоди і 2) вичерпний перелік випадків, коли визначені вказаною Угодою правила підсудності спорів не поширюються на спори, відповідачем у якій є державний орган. При цьому, визначені Угодою правила судового імунітету держав-учасниць є вичерпними та поширюються на спори двох типів: 1) щодо недійсності актів органів державної влади та 2) відшкодування збитків, заподіяних суб`єктам господарювання такими актами або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов`язків щодо суб`єкта господарювання.

Відтак, з урахуванням положень статті 1, підпункту "г" пункту 1 статті 4, пункту 4 статті 4 Угоди стосовно спорів про відшкодування шкоди будь-які спори такого роду підвідомчі суду тієї держави, де була заподіяна шкода, крім випадку розгляду спорів про відшкодування збитків, заподіяних суб`єктам господарювання актами органів державної влади, визнаними недійсними або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов`язків щодо суб`єкта господарювання. Тобто, за змістом наведених положень Угоди, будь-які спори про відшкодування шкоди, якщо така шкода не заподіяна прямо передбаченими Угодою та наведеними вище діями органу державної влади, розглядаються компетентним органом (судом) за місцем заподіяння шкоди.

Таким чином, завдання позивачу збитків внаслідок збройної агресії не входить до меж, встановлених Угодою винятків, коли спір не може розглядатись судом за місцем заподіяння шкоди, оскільки така шкода не заподіяна недійсним актом органу державної влади рф, а також не заподіяна неналежним виконанням обов`язків будь-якого із державних органів рф по відношенню до позивача як суб`єкта господарювання, оскільки позивач, як суб`єкт господарювання, не перебував і не перебуває у будь-яких зобов`язальних відносинах як приватно-правового, так і публічно-правового характеру, із жодним з органів відповідача, а отже ні належне, ні неналежне виконання будь-яких обов`язків органів державної влади російської федерації перед позивачем неможливе. При цьому, таке заподіяння шкоди не може бути проявом реалізації будь-яких обов`язків будь-якого із органів рф в силу своєї явної протиправності, визнаної міжнародними інституціями, зокрема ООН.

Із урахуванням положень статті 42 Конвенції про правову допомогу, статті 1, підпункту "г" пункту 1 статті 4, пункту 4 статті 4 Угоди, щодо відповідної категорії спорів існує явно виражена відмова рф від імунітету на підставі укладеного міжнародного договору.

Виходячи з наведеного, російська федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні позивачу збитки.

Також судом взято до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 14.04.2022 року в справі № 308/9708/19, яка полягає у тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено рф, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету держави визначена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 року в справі № 428/11673/19, від 22.06.2022 року в справі № 311/498/20, від 12.10.2022 року в справі № 463/14365/21; постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 року в справі № 990/80/22.

Відтак, відповідно до Угоди, судовий імунітет рф у даному випадку на спірні правовідносини не поширюються.

Вирішуючи питання щодо застосування норм матеріального права у даному спорі, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року) кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно із ст. 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 № ETS N 009 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно із ч. 3 ст. 386 Цивільного кодексу України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

За таких умов, знищення належного позивачу на праві власності майна порушує відповідне право власності позивача, який у зв`язку із цим набуває право на відшкодування заподіяної йому шкоди.

При цьому, суд враховує, що транспортні засоби використовувалися позивачем при здійсненні підприємницької діяльності, зокрема передано у лізин, що підтверджується договорами лізингу.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Згідно із ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно із ч. 1 ст. 133 Господарського кодексу України основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. При цьому, відповідно до ст. 134 Господарського кодексу України право власності є основним речовим правом у сфері господарювання. Суб`єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб`єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб`єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку. Згідно із частинами 4, 5 ст. 55 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах. Суб`єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.

Відповідно до ст. 84 Цивільного кодексу України товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об`єднання, що діють з метою одержання прибутку.

Згідно із ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Таким чином, позивач створений та здійснює свою діяльність у формі товариства з обмеженою відповідальністю, є підприємницьким товариством та здійснює підприємницьку діяльність в розумінні наведених вище положень нормативно-правових актів. За таких умов, знищення/відібрання майна, що належить на праві власності позивачу, унеможливлює реалізацію господарської діяльності позивача на основі такого майна, а отже є порушенням прав позивача на здійснення підприємницької та господарської діяльності.

З огляду на викладене, спір з приводу заподіяння шкоди майну «Сканія Кредіт Україна» є спором, пов`язаним із здійсненням господарської діяльності позивача, а отже на нього поширюється предметна юрисдикція господарських судів.

Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Згідно з частиною 1 статті 42 Конвенції про правову допомогу зобов`язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Поряд з цим, відповідно до підпункту "ж" статті 11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 року, права і обов`язки сторін за зобов`язаннями, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, визначаються за законодавством держави, де відбулася подія або інша обставина, що стала підставою для вимог про відшкодування шкоди.

Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.

Одночасно, відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно зі статтею 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Аналогічна за змістом норма викладена у статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України".

Відповідно до статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтями 1, 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Таким чином, міжнародне право в Україні не потребує трансформації в національне право, а включається та автоматично діє у складі національного або внутрішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною інкорпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розглядається як частина національного права.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, юридичні особи мають право звертатись до господарського суду за захистом своїх оспорюваних або порушених прав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Пунктом 2 статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками визначаються втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Підставою для відшкодування збитків є склад правопорушення, який включає наступні фактори: наявність реальних збитків; вина заподіювача збитків; причинний зв`язок між діями або бездіяльністю винної особи та збитками.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою - є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

При цьому, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 910/ 6657/16, від 07.02.2018 у справі N 917/1651/16.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Відповідно до частини другої статті 623 Цивільного кодексу України, розмір збитків завданих порушенням зобов`язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем.

Також, пред`явлення вимоги про стягнення збитків покладає обов`язок саме на позивача довести, що вони не є абстрактними, а дійсно є реальними у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язання. При визначені розміру збитків мають враховуватись заходи, вжиті самим позивачем для їх недопущення.

Так, відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Отже, на відміну від загальної норми статті 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми ст. 1173 ЦК України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.

З огляду на вказане обов`язковою умовою притягнення відповідача до відповідальності за завдану шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень застосованого матеріального закону.

Відповідно до Конституції України Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

З 2014 року Російська Федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 14 грудня 1974 року, як акт збройної агресії.

Згідно з заявою Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків", текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року №337-VІІІ, збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії).

Друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (7 квітня 2014 року) та "Луганської народної республіки" (27 квітня 2014 року).

Третя фаза збройної агресії Російської Федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил російської федерації.

24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії Російської Федерації проти України - повномасштабне вторгнення збройних сил РФ на суверенну територію України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.

У п. 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до п. 2 якого російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії рф проти України в порушення пункту 4 ст. 2 статуту ООН та звернено до рф вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування РФ з України.

Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 № 182 зобов`язано російську федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24 лютого 2022 року на території України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 року про заяву Верховної Ради України "Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва рф під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на 24.02.2022 року, транспортні засоби SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_16, реєстр. № НОМЕР_1 , 2019 року випуску, SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_18, реєстр. НОМЕР_17, 2019 року випуску, SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_19, реєстр. № НОМЕР_2 , 2020 року випуску, SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_20, реєстр. № НОМЕР_3 , 2020 року випуску, SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_21, реєстр. № НОМЕР_4 , 2020 року випуску, SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_22, реєстр.№ НОМЕР_5 , 2020 року випуску, SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_23, реєстр. № НОМЕР_6 , 2020 року випуску, SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_24, реєстр. № НОМЕР_7 , 2020 року випуску, SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_25, реєстр. № НОМЕР_8 , 2020 року випуску, SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_26, реєстр. № НОМЕР_9 , 2020 року випуску, SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_27, реєстр. № НОМЕР_10 , 2020 року випуску, SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_28, реєстр. № НОМЕР_11 , 2020 року випуску, SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_29, реєстр. № НОМЕР_12 , 2020 року випуску, SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_30, реєстр. № НОМЕР_13 , 2020 року випуску, SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_31, реєстр. № НОМЕР_14 , 2020 року випуску, SCANIA P440B8X4HZ, VIN-code НОМЕР_32, реєстр. № НОМЕР_15 , 2020 року, знаходилися в користування лізингоодержувача, який знаходився та здійснював свою господарську діяльність в м. Сєвєродонецьк, Луганської області будучи там зареєстрований як юридична особа за адресою: 93400, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Сметаніна, буд. 3, оф. 3, що зазначено в договорах фінансового лізингу. Водночас, господарську діяльність лізингоодержувач здійснював також і в інших регіонах України, зокрема, в м. Маріуполь, використовуючи при цьому автомобілі.

Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) від 30.12.2022 р. за підписом реєстратора Бучанського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області Шкатуленко Г.С. вбачається, що 29.12.2022 р. ТОВ «Астронтрансавто» звернулася із заявою про кримінальне правопорушення, відомості про що 30.12.2022 р. були внесені до ЄРДР та відкрито кримінальне провадження №12022111050006204 за ч. 1 ст. 438 КК України. У вказаному витязі з ЄРДР зазначено короткий виклад обставин: «В період окупації під час застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інших порушень законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, військовослужбовці рф вчинили неправомірні дії, а саме викрали майно ТОВ «Астронтрансавто», яке є лізингоотримувачем за договорами фінансового лізингу з ТОВ «Сканія Кредіт Україна» за адресою: м. Маріуполь, Донецької області, тим самим спричинили їх матеріальну шкоду».

Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.12.2022 року № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» у період з 24.02.2022 по 04.03.2022 Маріупольський район за винятком с. Заїченко, с. Пікузи був територією активний бойових дій, а з 05.03.2022 вся територія Маріупольського району за винятком с. Заїченко, с. Пікузи є тимчасово окупованою російською федерацією.

Враховуючи вищенаведені докази та оцінюючи встановлені обставини у даній справі, суд приходить до висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт втрати майна внаслідок збройної агресії рф проти України.

Відповідно до ст. 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі) забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів використання втраченого майна позивачем у воєнних цілях, відтак, дії відповідача, внаслідок яких завдано шкоду майну позивачу, були вчинені всупереч законам і звичаям війни, а отже, відповідач несе повну відповідальність за здійснення збройної агресії, у тому числі і за шкоду, заподіяну майну позивача.

Також при визначенні протиправності дій відповідача підлягають врахуванню загальновизнаний і засадничий загальний принцип права, який полягає в тому, що будь-яке порушення зобов`язання тягне за собою обов`язок надати відшкодування (відображений Постійною палатою міжнародного правосуддя у справі Про фабрику в Хожуві (Case concerning the factory at Chorzow), рішення № 13 від 13.09.1928, а також одна із засад сучасного правового порядку "ex injuria non oritur jus" (із беззаконня не виникає право), який відображений у Консультативному висновку Міжнародного суду справедливості "Правові наслідки для держав подальшої присутності Південної Африки в Намібії незважаючи на Резолюцію Ради Безпеки 276 (1970)".

У цій справі протиправність дій відповідача підтверджується наявними у справі доказами, на неї прямо вказують відповідні положення матеріального закону.

Таким чином, позивачем доведено суду належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні Господарського процесуального кодексу України факт заподіяння шкоди позивачу діями відповідача та причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданою майновою шкодою позивачу.

Виходячи з викладеного, судом встановлена наявність повного складу цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди майну позивача (втрата такого майна), що має своїм наслідком відшкодування такої шкоди позивачу у розмірі і в порядку, передбаченими цивільним законодавством.

Як зазначено вище в звіті про оцінку визначення суми збитків (шкоди) у зв`язку з втратою транспортних засобів (автомобілів) внаслідок збройної агресії російської федерації випуску станом на 25.02.2022 р., встановлено, що сума збитків (шкоди) завдана позивачу у зв`язку з втратою транспортних засобів (автомобілів) внаслідок збройної агресії російської федерації станом на 25.02.2022 р. без урахування ПДВ становить: 50 086 528, 00 грн.

Згідно з ч. 1, 4 ст. 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності. Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна.

Незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. Вимоги до звіту про оцінку майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.

Звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності (ч. 1 ст. 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні").

У відповідності до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" суб`єктами оціночної діяльності є суб`єкти господарювання зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб`єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону, а згідно ч. 1 ст. 6 вказаного Закону, оцінювачами можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які склали кваліфікаційний іспит та одержали кваліфікаційне свідоцтво оцінювача відповідно до вимог цього Закону.

Оцінивши вказаний експертний Звіт, складений суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Оціночна фірма «Полінформ» (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності №703/21, виданого Фондом державного майна України від 17.09.2021 та свідоцтво про реєстрацію в державному реєстрі оцінювачів № 3731 від 14.07.2005), суд вважає його належним та достовірним доказом на підтвердження дійсного розміру збитків на суму 50 086 528, 00 грн., завданих позивачу внаслідок протиправних дій відповідача.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Згідно зі ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

При цьому держава є специфічним суб`єктом правовідносин. Під державою розуміється організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним насамперед в інтересах цієї частини, а також управління загальносуспільними справами. До визначальних ознак держави відноситься наявність для виконання своїх завдань та функцій специфічного апарату, який володіє владними повноваженнями і має матеріальні засоби для реалізації цих повноважень. Реалізація функцій держави здійснюється через специфічний апарат, порядок формування, правовий статус та повноваження якого визначаються самою державою.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Як вже зазначалось вище, відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 (що набрала чинності для України 24.08.1991) договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Відтак, стягнення відповідної шкоди має здійснюватися із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції, незважаючи, який конкретно її підрозділ заподіяв шкоду.

За таких умов, пред`явлення позовних вимоги до російської федерації, як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, № 274).

Враховуючи вищезазначене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача збитків, завданих внаслідок збройної агресії рф проти України, у розмірі 1 509 962,95 євро, що еквівалентно 50 086 528,00 грн. є доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оскільки позивач на підставі пункту 22 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, то такий судовий збір стягується з відповідача в дохід бюджету, відповідно до частини 2 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ст.ст. 79, 129, ч.2 ст. 178, ст. ст. 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації (119991, російська федерація, місто москва, вулиця житня, будинок 14) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Сканія кредіт Україна" (01024, місто Київ, вулиця Ярославів Вал, будинок 14-а, ідентифікаційний код 33052443) матеріальну шкоду в розмірі 1 509 962 (один мільйон п`ятсот дев`ять тисяч дев`ятсот шістдесят два) євро 95 євроцентів, що еквівалентно 50 086 528 (п`ятдесят мільйонів вісімдесят шість тисяч п`ятсот двадцять вісім) грн. 00 коп.

3. Стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації (119991, російська федерація, місто москва, вулиця житня, будинок 14) в дохід Державного бюджету України судовий збір у сумі 751 297 (сімсот п`ятдесят одна тисяча двісті дев`яносто сім) грн. 92 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата підписання рішення: 14.05.2024 року.

Суддя С.М. Мудрий