Справа № 646/539/24

№ провадження 2/646/854/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01.05.24 м.Харків

Червонозаводський районний суд м.Харкова у складі:

головуючого судді Благої І.С.,

за участю секретарясудового засідання Афоніної А.К.,

представниці позивачки ОСОБА_1 ,

представниці відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «ХАРКІВМІСЬКГАЗ» про стягнення заборгованості зі сплати вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

встановив:

12.01.2024р. позивачка звернулася до суду з позовом, яким просить:

-стягнути з відповідача на її користь заборгованість з виплати вихідної допомоги у сумі 414'903 грн. 78 коп.;

-стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за затримку розрахунку у сумі 1'404'903 грн. 78 коп.

Позов обґрунтований тим, що з 01.06.1998р. позивачка працювала у Акціонерному товаристві «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» (надалі - АТ «Харківміськгаз» або підприємство або відповідач), у тому числі, з 01.07.2016р. на посаді Директора технічного члена правління. 16.03.2023р. позивачка була звільнена, але повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні не отримала, а лише ознайомилася з ним. Згідно з цим повідомленням вихідна допомога позивачці становить 990'000 грн. Проте повідомлення не містить усіх видів виплат, на які працівник має право за умовами трудового договору та відповідно до законодавства. Тому неможливо було встановити, з чого складається вихідна допомога та чи увійшли у її розрахунок частини премії, які виплачувалися позивачці у 2022 та 2023 роках за підсумками роботи за 2021 та за 2022 рік відповідно. У зв`язку з цим представниця позивачки адвокат Беркута Н.М. направила на адресу відповідача адвокатський запит від 21.12.2023р. для з`ясування повноти проведеного з позивачкою кінцевого розрахунку. З отриманої відповіді підприємства від 26.12.2023р. стало зрозуміло, що до розрахунку середнього заробітку для нарахування вихідної допомоги при звільненні позивачки премії не враховувалися, а вихідна допомога розраховувалася у розмірі суми шести окладів. З цього позивачка дізналася про порушення свого трудового права. Оскільки це сталося лише після отримання відповіді підприємства на адвокатський запит представниці позивачки, то встановлений ст.233 КЗпП України тримісячний строк для звернення до суду з цим позовом рахується з 26.12.2023р. У цій відповіді АТ «Харківміськгаз» міститься інформація про те, що позивачці була нарахована у березні 2022 року та виплачена 01.04.2022р. премія за підсумками роботи за 2021 рік у розмірі 490'000,00 грн., а також нарахована у лютому 2023 року та виплачена 06.02.2023р. премія за підсумками роботи за 2022 рік у розмірі 662'181,00 грн. До розрахунку середнього заробітку для нарахування вихідної допомоги при звільненні ці суми не включені. У додатку №2 до довідки на адвокатський запит надано розрахунок середнього заробітку для нарахування вихідної допомоги відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100, (надалі 0 Порядок №100), яка дорівнює 1'404'903 грн. 78 коп., в той час як позивачці було нараховано та виплачено 990'000 грн. Таким чином, вихідна допомога була нарахована та виплачена позивачці не у повному обсязі, а саме, на 414'903 грн. 78 коп. менше належного. Крім того, оскільки в день звільнення позивачки відповідач не провів з нею повного розрахунку, то він повинен сплатити їй середній заробіток за затримку розрахунку у сумі 1'404'903 грн. 78 коп. Ця сума обчислена виходячи з середньомісячної зарплати позивачки у розмірі 234'150 грн. 63 коп. (11'150 грн. 03 коп. середньоденної зарплати х 21 робочих днів на місяць). Отже, за приписами ст.117 КЗпП України, враховуючи, що період затримки у виплаті вихідної допомоги, який є більше ніж шість місяців, сума середнього заробітку за затримку розрахунку обчислюється виходячи з суми середньомісячної зарплати помноженої на шість місяців, тобто 234'150 грн. 63 коп. х 6, що дорівнює 1'404'903 грн. 78 коп.

Також позивачка просить стягнути з відповідача суму понесених нею судових витрат за професійну правничу допомоги, попередній (орієнтовний) розрахунок якої становить: за усну консультацію сума гонорару за 30 годин роботи адвоката складає 64'840 грн., а також у випадку задоволення судом першої інстанції позову 10% від суми, стягнутої на користь позивачки, як додаткову винагороду адвоката, що від ціни позову дорівнює 181'980 грн. 75 коп.

Ухвалою судді від 19.01.2024р. позовна заява була залишена без руху.

Після усунення представницею позивачки недоліків позовної заяви провадження у справі було відкрите ухвалою судді від 29.01.2024р.

Ухвалою суду від 15.04.2024р. підготовче провадження у справі було закрите, справу призначено до судового розгляду.

Представниця відповідача подала відзив на позовну заяву, в якому заперечувала проти позову, посилаючись на пропуск позивачкою встановленого ч.2 ст.233 КЗпП України тримісячного строку з дня одержання нею письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні. Так, позивачка отримала це повідомлення від відповідача 17.03.2023р. разом з копією наказу про звільнення. Підприємство дотримало строки та вимоги діючого законодавства щодо порядку звільнення, виплати вихідної допомоги та проведення остаточних розрахунків з позивачкою.

Представниця позивачки подала відповідь на відзив, не погоджуючись з позицією відповідача, посилаючись на те, що позивачка не отримувала письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, у відповідності до вимог ст.116 КЗпП України. А доданий представником відповідача до відзиву аркуш ознайомлення з наказом про звільнення не є допустимим та належним доказом, оскільки не містить інформацію про предмет доказування. Позивачка поставила свій підпис у повідомленні про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільнення 16.03.2023р., засвідчивши, що вона ознайомлена з повідомленням про виплачені суми при звільненні, яке не є повідомленням у розумінні ст.116 КЗпП України. Повідомлення, з яким ознайомилася позивачка, не містить відомостей про усі суми, які повинні включатися у розрахунок при звільненні працівника, зокрема, суми вихідної допомоги. З огляду на рішення Конституційного суду України від 22.02.2012р. №4-рп/2012, оскільки затримка у кінцевому розрахунку відповідача з позивачкою виникла з вини відповідача, який до цього часу не розрахувався з позивачкою у повному обсязі, то тримісячний строк на звернення позивачки до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не почав свій перебіг.

Представницею відповідачки подані заперечення на відповідь на відзив, в яких вказала, що нормою ст.116 КЗпП України не передбачено детальної форми повідомлення про повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, а лише передбачено, які види виплат, а саме: основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право за умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі, при звільненні. 17.03.2023р. позивачка отримала копію наказу про звільнення, а також повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні, яке містить усі складові виплат, що належали позивачці при звільненні, у тому числі, відомості про оклад/тариф, компенсацію відпустки, оплату по середньому заробітку та вихідну допомогу. Тому доводи позивачки про невідповідність повідомлення вимогам ст.116 КЗпП України є хибними. При цьому у адвокатському запиті представниці позивачки на адресу відповідача міститься підтвердження тієї обставини, що позивачка отримала це повідомлення. Так, представниця позивачки зазначає у своєму запиті, що повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні 16.03.2023р., надане ОСОБА_3 , не містить усіх виплат. Що стосується посилань представниці позивачки на вищевказане рішення Конституційного суду України від 22.02.2012р., то норми статті 233 Кодексу законів про працю України зазнали змін після ухвалення цього рішення. Законом України від 01.07.2022р. №2352-ІХ, який набрав чинності з 19.07.2022р., змінено строки звернення до суду з питання захисту прав працівників і положення частини другої ст.233 КЗпП викладено у новій редакції, згідно з якою з заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату усіх сум, що належать працівникові при звільненні у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Оскільки позивачка отримала копію наказу та повідомлення про виплачені суми при звільненні 17.03.2023р., то вона пропустила цей строк.

У судовому засіданні представниця позивачки підтримала позовну заяву, доводи, якими вона обґрунтована, та доводи відповіді на відзив, а також просила суд у разі, якщо буде встановлено факт пропуску позивачкою строку на звернення з цим позовом до суду, поновити цей строк.

Представниця відповідача у судовому засіданні підтримала доводи, якими обґрунтований відзив на позовну заяву та заперечень на відповідь на відзив.

З`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

З 01.07.2006р. позивачка працювала у АТ «Харківміськгаз» на посаді директора технічного члена правління АТ «Харківміськгаз» та 16.03.2023р. була звільнена з роботи згідно з п.5 ст.41 КЗпП України на підставі наказу №42/01.5.1з від 16.03.2023р.

Вказаним наказом було доручено головному бухгалтеру нарахувати та виплатити згідно зі ст.44 КЗпП України вихідну допомогу у розмірі шістьох середньомісячних заробітних плат.

17.03.2023р. позивачка була ознайомлена з повідомленням про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні 16.03.2023р., про що свідчить її підпис на цьому повідомленні.

Крім того, 17.03.2023р. позивачка отримала копію наказу №42/01.5.1з від 16.03.2023р. та копію вищевказаного повідомлення, що підтверджується копією аркушу ознайомлення з наказом про звільнення, в якому міститься текст про отримання копії наказу, повідомлення про виплачені суми при звільненні та в якому позивачка також власноручно зазначила, що вона не згодна з наказом та що нею отримано копію повідомлення про виплату.

У вищевказаному повідомленні про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні 16.03.2023р., міститься інформація про те, що позивачці було усього нараховано 1'119'581,20 грн., у тому числі: оклад/тариф - 50'889,95 грн., компенсація відпустки 98821,38 грн., оплата по середньому заробітку 59'869,87 грн., вихідна допомога 990'000 грн., та з урахуванням утриманого воєнного збору та податку на доходи фізичних осіб виплачено: аванс 63'270,00 грн., борг на кінець місяця 902'392,86 грн.

Представниця позивачки адвокат Беркута Н.М. звернулася до підприємства з адвокатським запитом від 21.12.2023р. №3/21.12-23 про надання інформації та документів, зокрема, щодо сум нарахованих премій за підсумками роботи у 2021 та 2022 році, чи включені вони у розрахунок середнього заробітку для нарахування компенсації за невикористану відпустку при звільненні позивачки, а також до розрахунку вихідної допомоги при звільненні позивачки. Також представниця позивачки просила підприємство надати розрахунок середнього заробітку для нарахування вихідної допомоги позивачці при звільненні відповідно до Порядку №100, а також розрахунок компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги, які були нараховані та виплачені позивачці при звільненні.

Листом від 26.12.2023р. №05.1/1714 відповідач надав відповідь представниці позивачки, у тому числі:

- довідку про нараховані та виплачені премії за підсумками роботи у 2021 та 2022 роках та включення частин премії помісячно за період з березня 2022 року по лютий 2022 року до розрахунку середнього заробітку для нарахування компенсації за невикористану відпустку;

- додаток №1 до довідки розрахунок середнього заробітку для нарахування компенсації за невикористану відпустку у відповідності до положень Порядку №100;

додаток №2 до довідки розрахунок середнього заробітку для нарахування вихідної допомоги у відповідності до положень Порядку №100;

додаток №3 до довідки розрахунок компенсації за невикористану відпустку та розрахунок вихідної допомоги, які були нараховані та виплачені.

У довідці зазначено, що до розрахунку середнього заробітку для нарахування вихідної допомоги при звільненні премія за підсумками роботи за 2021 рік та премія за підсумками роботи за 2022 рік не нараховувалися; вихідна допомога при звільненні нараховувалася у розмірі шести окладів.

29.12.2023р. представниця позивачки направила на електронну адресу відповідача вимогу про розрахунок, якою просила поновити порушені трудові права позивачки та провести з нею кінцевий розрахунок у повному обсязі, сплативши заборгованість зі сплати вихідної допомоги в сумі 414'903,78 грн.

Згідно з ч.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Під час розгляду справи встановлено, що позивачкою був пропущений строк, передбачений ч.2 ст.233 КЗпП України.

Так, своїм підписом на аркуші ознайомлення з наказом про звільнення позивачка підтвердила факт отримання нею копії повідомлення про виплату.

Доводи представниці позивачки, що це повідомлення не є повідомленням у розумінні вимог ст.47, ст.116 КЗпП, є помилковими, оскільки у вищевказаному повідомленні міститься інформація стосовно нарахованих та виплачених сум, як це передбачено вказаними правовими нормами.

При цьому будь-яких інших повідомлень, які могла б отримувати позивачка від підприємства стосовно виплачених їй при звільненні сум, суду не надано.

Частиною другою статті 223 КЗпП визначено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

При цьому у такій редакції частину другу статті 233 КЗпП України було викладено на підставі Закону України від 01.07.2022р. №2352-ХІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19.07.2022р.

Цим же Законом було викладено у наступній редакції частину першу статті 233 КЗпП України: працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбаченихчастиною другоюцієї статті.

До набрання чинності цим Законом діяли норми частини першої та частини другої статті 233 КЗпП, згідно з якими працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення (ч.1 ст.233 КЗпП в редакції, яка була чинною до 19.07.2022р.); у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (ч.2 ст.233 КЗпП в редакції, яка була чинною до 19.07.2022р.).

Рішенням Конституційного Суду України від 22.02.2012р. № 4-рп/2012, на яке посилається представниця позивачки, було визначено, що положення частини першої статті 233Кодексу законів про працю Україниу взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Це рішення КСУ стосувалося попередньої редакції ч.1 ст.233 КЗпП України, яка діяла до виникнення спірних правовідносин.

Оскільки позивачкою пропущено встановлений ч.2 ст.233 КЗпП України строк звернення до суду з цим позовом, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Також суд не знаходить підстав для поновлення цього строку.

Так,статтею 234КЗпП Українивстановлено,що у разі пропуску з поважних причин строків, установленихстаттею 233цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Проте, під час розгляду справи не було встановлено обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску позивачкою встановленого ч.2 ст.233 КЗпП строку.

На підставівикладеного,керуючись. ст.ст.2-5, 11-13, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

вирішив:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а у разі його ухвалення за відсутності учасників справи- в той же строк з дня складення повного судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, а якщо апеляційну скаргу подано- після закінчення апеляційного провадження.

Учасники справи:

Позивачка: ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «ХАРКІВМІСЬКГАЗ», ідентифікаційний код 03359552, місцезнаходження: 61004, м.Харків вул. Москалівська, 57/59.

Суддя І.С. Блага