ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 травня 2024 року0

м. Київ

cправа № 922/3961/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Кондратової І. Д., Кролевець О. А.,

за участю секретаря судового засідання Москалика О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут"

на рішення Господарського суду Харківської області

у складі судді Хотенця П. В.,

від 20 листопада 2023 року

та на постанову Східного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Шутенко І. А., Гребенюк Н. В., Слободіна М. М.,

від 28 лютого 2024 року

у справі за позовом Фізичної особи - підприємця Неходи Віталія Миколайовича

до Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут"

про визнання дій протиправними.

за участю представників:

від позивача: Нехода В. М., Квартенко О. Р.

від відповідача: Шемаєв В. В.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У вересні 2023 року Фізична особа - підприємець Нехода Віталій Миколайович звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" про визнання дій Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" щодо стягнення заборгованості за поставлену у період з квітня по червень 2023 року електроенергію за договором № 61-120 від 24 березня 2023 року у загальній сумі 33 743,82 грн протиправними.

В обґрунтування вимог позивач послався на те, що відповідач безпідставно здійснив нарахування йому заборгованості за поставлену електричну енергію у розмірі 35 540,17 грн за період з квітня по червень 2023 року та безпідставно направив позивачу претензію № 32 від 21 липня 2023 року про стягнення цієї заборгованості, оскільки позивач своєчасно та в повному обсязі оплатив усі спожиті ним за зазначений період обсяги електричної енергії, відповідач не виставляв позивачу жодних рахунків на оплату цієї заборгованості, сума заборгованості була нарахована відповідачем за обсяги енергоспоживання, які відповідачем позивачу за договором про постачання електричної енергії № 61-120 від 24 березня 2023 року не поставлялися та позивачем не споживалися, а були фактично спожиті в період окупації міста Ізюм Харківської області збройними силами російської федерації, підрозділи яких самовільно розташовувалися у належних позивачу приміщеннях.

Господарський суд Харківської області ухвалою від 11 вересня 2023 року прийняв позовну заяву Фізичної особи - підприємця Неходи Віталія Миколайовича до розгляду, відкрив за цією позовною заявою провадження у справі № 922/3961/23, постановив розглядати справу за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Фізична особа - підприємець Нехода Віталій Миколайович є власником нежитлових приміщень у місті Ізюм Харківської області, що знаходяться за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1.

У місті Ізюм Харківської області з 24 лютого по 11 вересня 2022 року велися активні бойові дії, а починаючи з 01 квітня по 08 вересня 2022 року місто знаходилося під окупацією російської федерації. Після деокупації міста Ізюм до листопада / грудня 2022 року до міста не було вільного доступу у зв`язку з проведенням робіт з розмінування та інших військових заходів, що є загальновідомими обставинами.

Після деокупації міста Ізюм Харківської області Фізична особа - підприємець Нехода Віталій Миколайович з березня 2023 року відновлює свою господарську діяльність у зазначеному місті.

З метою забезпечення електропостачання належних Фізичній особі - підприємцю Неході Віталію Миколайовичу об`єктів нерухомості 24 березня 2023 року між ним, як споживачем, та Приватним акціонерним товариством "Харківенергозбут", як постачальником, був укладений договір № 61-120 про постачання електричної енергії (далі по тексту - договір, договір № 61-120) шляхом складання та подання Фізичною особою - підприємцем Неходою Віталієм Миколайовичем заяви-приєднання до договору, що є додатком № 1 до договору.

Відповідно до пункту 2.1. договору Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Згідно з пунктом 3.1. договору початком постачання електричної енергії Споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднанні, яка є додатком до цього договору

Згідно з пунктами 5.1., 5.2. договору Споживач розраховується з Постачальником за спожиту електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженої Регулятором, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 3 до цього договору.

Спосіб визначення ціни за електричну енергію, відповідно до пункту 5.2. договору, зазначається в комерційній пропозиції Постачальника.

Відповідно до заяви-приєднання до договору № 61-120, що є додатком № 1 до цього договору, та додатку до цієї заяви, що були складені Фізичною особою - підприємцем Неходою Віталієм Миколайовичем, а також згідно з умовами договору № 61-120 Приватне акціонерне товариство "Харківенергозбут" з квітня 2023 року здійснює постачання електричної енергії на два об`єкти Споживача у місті Ізюм Харківської області за наступними адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1.

11 квітня 2023 року Фізична особа - підприємець Нехода Віталій Миколайович звернувся до Ізюмського РРЕ АТ "Харківобленерго" із заявою від 11 квітня 2023 року, в якій посилаючись на захоплення належного йому приміщення за адресою: АДРЕСА_1 російськими військами, внаслідок чого були пошкоджені лінії електропередач та лічильник обліку, просив направити представника для відновлення електропостачання та замінити лічильник на зазначеному об`єкті.

24 квітня 2023 року Акціонерне товариство "Харківобленерго" здійснило відновлення ліній електропередач до об`єкту Фізичної особи - підприємця Неходи Віталія Миколайовича за адресою АДРЕСА_1 та заміну пошкодженого лічильника обліку електричної енергії № 024298 за зазначеною адресою на новий лічильник № 081514, про що були складені акт технічної перевірки та заміни розрахункових засобів обліку до 1 кВ від 24 квітня 2023 року та акт прийому-здачі виконаних робіт (надання послуг) від 24 квітня 2023 року № 766/125.

Отже, за договором № 61-120 від 24 березня 2023 року Приватне акціонерне товариство "Харківенергозбут" поставляло Фізичній особі - підприємцю Неході Віталію Миколайовичу електричну енергію на дві точки розподілу, де було по одному засобу вимірювання, а саме: за адресою: АДРЕСА_2 показники обсягу спожитої енергії обліковувалися лічильником № 46099, а за адресою АДРЕСА_1 показники обсягу спожитої енергії обліковувалися лічильником № 81514.

У липні 2023 року Фізична особа-підприємець Нехода Віталій Миколайович отримав від Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" претензію № 32 від 21 липня 2023 року про сплату існуючої у нього як у споживача станом на 21 липня 2023 року заборгованості у розмірі 35 540,17 грн, з яких: 33 743,82 грн - заборгованість за спожиту протягом квітня-червня 2023 року електричну енергію, 101,75 грн - 3 % річних за період з травня по червень 2023 року, 1 694,60 грн - пеня за період з травня по червень 2023 року.

У вересні 2023 року Фізична особа - підприємець Нехода Віталій Миколайович звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" про визнання дій Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" щодо стягнення заборгованості за поставлену у період з квітня по червень 2023 року електроенергію за договором № 61-120 від 24 березня 2023 року у загальній сумі 33 743,82 грн протиправними.

В обґрунтування вимог позивач послався на те, що він своєчасно та в повному обсязі оплатив усі спожиті ним за період з квітня по червень 2023 року обсяги електричної енергії, відповідач не виставляв позивачу жодних рахунків на оплату спірної суми заборгованості, спірна сума заборгованості була нарахована відповідачем за обсяги енергоспоживання, які відповідачем позивачу за договором про постачання електричної енергії № 61-120 від 24 березня 2023 року не поставлялися та ним не споживалися, а були фактично спожиті в період окупації міста Ізюм Харківської області збройними силами російської федерації, підрозділи яких самовільно розташовувалися у належних позивачу приміщеннях.

3. Короткий зміст оскаржуваних рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарських судів, мотиви їх ухвалення.

Господарський суд Харківської області рішенням від 20 листопада 2023 року у справі № 922/3961/23, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 28 лютого 2024 року, позов задовольнив повністю: визнав дії Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" щодо стягнення заборгованості за поставлену електроенергію за договором № 61-120 від 24 березня 2023 року у період з квітня по червень 2023 року у загальній сумі 33 743,82 грн протиправними, стягнув з Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" на користь Фізичної особи - підприємця Неходи Віталія Миколайовича 2 684,00 грн судового збору.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач безпідставно включив до акту приймання-передачі електричної енергії за квітень 2023 року обсяг спожитої електричної енергії за показниками лічильника обліку електроенергії № 024298, який був пошкоджений та замінений на новий, та безпідставно нарахував за цими показами вартість спожитої позивачем електроенергії у розмірі 33 743,82 грн, оскільки зазначений лічильник та приєднана до нього лінія електропередач до 24 квітня 2023 року були пошкоджені та не функціонували, позивач не міг спожити обліковану зазначеним лічильником електричну енергію, ці враховані відповідачем обсяги спожитої електроенергії були фактично спожиті в період окупації міста Ізюм Харківської області збройними силами російської федерації, підрозділи яких фактично самовільно розташовувалися у належних позивачу приміщеннях, відповідач не поставляв і не міг поставляти електричну енергію на вищевказані об`єкти нерухомості протягом усього періоду окупації міста Ізюм Харківської області, оскільки уся електрична енергія поставлялася у місто Ізюм Харківської області в період окупації не з енергетичної системи України, а з енергетичної системи країни-агресора.

Крім того, суди відмовили у задоволенні клопотання відповідача про залучення Акціонерного товариства «Харківобленерго» до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, оскільки вирішення спору у цій справі на користь будь-якої зі сторін не може вплинути будь-яким чином на права та обов`язки Акціонерного товариства "Харківобленерго", а надання пояснень з приводу зняття показників засобів обліку електричної енергії, визначення обсягів електричної енергії, не є підставою для залучення Акціонерного товариства «Харківобленерго» до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача. Відповідач не був позбавлений права звернутись до Акціонерного товариства «Харківобленерго» самостійно або до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів щодо показників засобів обліку електричної енергії, визначення обсягів електричної енергії, однак не зробив цього.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі відповідач - Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 20 листопада 2023 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 28 лютого 2024 року і передати справу на новий розгляд.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень скаржник послався на пункти 1, 3, 4 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. За твердженням скаржника суди попередніх інстанцій:

- не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування статей 15, 16 Цивільного кодексу України стосовно належності та ефективності обраного позивачем способу захисту, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 923/364/19, від 16 червня 2020 року у справі № 904/1221/19, не дослідили, чи є обраний позивачем у цій справі спосіб захисту порушених прав належним та ефективним. За твердженням скаржника суди попередніх інстанцій не врахували обставини того, що позивач не заявляв вимогу про визнання невідповідності визначеного обсягу спожитої електроенергії за спірний період, не надав докази звернення до постачальника електричної енергії та / або оператора системи розподілу в порядку статті 58 Закону України «Про ринок електричної енергії» та пункту 8.1.2. ПРРЕЕ щодо незгоди з обсягами розподіленої та спожитої електричної енергії;

- не застосували до спірних правовідносин статті 525, 526, 629 Цивільного кодексу України та статтю 193 Господарського кодексу України, та в порушення статей 13, 86 та частини п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного розгляду справи, не дослідили докази та обставини щодо обсягу розподіленої та спожитої електричної енергії, яку обрахував оператор системи розподілу (ОСР) за спірний період, не з`ясували факт споживання електричної енергії за спірний період (до заміни лічильника), не дослідили обставини наявності заборгованості за спожиту електричну енергію у порівнянні із обсягом спожитої електричної енергії, з вартістю та кількістю сплаченої електричної енергії;

- неправильно застосували Розділ VIІ ПРРЕЕ, та Кодекс систем розподілу, якими передбачений обов`язок оператора системи розподілу (ОСР) здійснювати технічні заходи щодо припинення та відновлення розподілу електричної енергії, не дослідили порядок припинення електричної енергії, залишили поза увагою факт того, що у постачальника електричної енергії є право ініціювати припинення та відновлення електропостачання, не дослідили підстави виникнення такого права;

- сформували висновки, що не відповідають обставинам справи та не підтверджені жодними доказами, а саме про те, що: лічильник № 024298, за показами якого відповідач розрахував спірну заборгованість, та приєднана до нього лінія електропередач були пошкоджені в результаті бойових дій та окупації міста Ізюм російською федерацією, про те, що спірний обсяг електричної енергії був спожитий у період окупації міста Ізюм Харківської області збройними силами російської федерації; про те, що розрахунок спожитої електричної енергії за адресою АДРЕСА_1 мав проводитися виключно на підставі показів нового заміненого лічильника № 81514; про відсутність споживання електричної енергії до заміни засобу комерційного обліку;

- порушили частини першу та другу статті 50 Господарського процесуального кодексу України, дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для залучення до участі у справі в якості третьої особи Акціонерного товариства «Харківобленерго», яке є адміністратором комерційного обліку, чим фактично позбавили відповідача можливості захистити свої права щодо визначення обсягу спожитої електричної енергії та вимагати від інших учасників ринку електричної енергії перерахунку за куповану, передану та розподілену електричну енергію, прийняли рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до пункту 8 частини першої статті 310 Господарського процесуального кодексу України:

- залишили поза увагою те, що відповідно до пункту 10 постанови НКРЕКП від 28 грудня 2019 року № 312 «Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії» та згідно з Тимчасовим порядком визначення обсягів купівлі електричної енергії на ринку електричної енергії електропостачальниками та операторами систем розподілу на перехідний період, затвердженим постановою НКРЕКП від 28 грудня 2018 року № 2118, рахунки за спожиту електричну енергію та акти приймання-передачі електричної енергії були сформовані та надані позивачу відповідачем саме на підставі даних, переданих Акціонерним товариством «Харківобленерго» як оператором системи розподілу відповідачу як електропостачальнику;

- не застосували до спірних правовідносин пункт 4.12. розділу IV ПРРЕЕ, частину третю статті 46 та статтю 53 Закону України «Про ринок електричної енергії» та положення Кодексу комерційного обліку. При цьому, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних до цієї справи правовідносинах.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Верховний Суд ухвалою від 04 квітня 2024 року у справі № 922/3961/23 встановив строк для подання відзиву на касаційну скаргу - до 18 квітня 2024 року.

Позивач - Фізична особа - підприємець Нехода Віталій Миколайович подав до Верховного Суду через систему «Електронний суд» відзив на касаційну скаргу. Зазначений відзив був поданий позивачем 24 квітня 2024 року, тобто з пропуском встановленого Верховним Судом строку для подання відзиву на касаційну скаргу. При цьому, позивач у відзиві на касаційну скаргу просить поновити йому строк на подання відзиву, посилаючись як на поважні причини пропуску цього строку на те, що ухвала Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі № 922/3961/23 про відкриття касаційного провадження до електронного кабінету представника позивача не надходила, представник позивача дізнався про цю ухвалою лише 24 квітня 2024 року після отримання від відповідача у справі копії клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції та ознайомився з ухвалою в Єдиному державну реєстрі судових рішень. Також позивач посилається на обставини відсутності світла в Харківській області через постійне ураження збройними силами російської федерації об`єктів енергетичної інфраструктури у місті Харкові та Харківській області, що створює істотні труднощі в отриманні та направленні електронної кореспонденції, в належній підготовці та своєчасному поданні відзиву на касаційну скаргу.

Вирішуючи питання про прийняття поданого позивачем відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд виходить з такого.

За змістом частин першої та другої статті 119 Господарського процесуального кодексу України поновленим може бути процесуальний строк, встановлений законом, а встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Згідно з частиною четвертою статті 294 Господарського процесуального кодексу України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу.

З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що строк на подання відзиву на касаційну скаргу встановлюється не законом, а судом, а тому відповідно до вимог процесуального закону може бути продовженим, а не поновленим.

Однак, позивач у відзиві на касаційну скаргу просить поновити, а не продовжити процесуальний строк, встановлений судом, а також заявляє відповідне клопотання з порушенням строку, встановленого частиною другою статті 119 Господарського процесуального кодексу України, тобто після закінчення встановленого Верховним Судом строку на надання відзиву на касаційну скаргу, з огляду на що Верховний Суд зазначає про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу

Разом з цим, Верховний Суд, перевіривши доводи позивача про неотримання ним кореспонденції суду засобами електронного зв`язку, зокрема через систему «Електронний суд», та існування у нього істотних труднощів в отриманні та направленні електронної кореспонденції, при підготовці та поданні відзиву на касаційну скаргу внаслідок постійних уражень збройними силами російської федерації об`єктів енергетичної інфраструктури у місті Харкові та Харківській області, Верховний Суд вважає доведеними обставини неможливості надання позивачем відзиву на касаційну скаргу у встановлений судом строк з об`єктивних, незалежних від його волі причин та, керуючись правом, передбаченим частиною другою статті 119 Господарського процесуального кодексу України, на продовження встановленого судом строку за ініціативою суду, продовжує позивачу строк на подання відзиву на касаційну скаргу за власною ініціативою до 24 квітня 2024 року та приймає поданий ним відзив на касаційну скаргу.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у задоволенні касаційної скарги Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут», а оскаржувані рішення Господарського суду Харківської області від 20 листопада 2023 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 28 лютого 2024 року у справі № 922/3961/23 залишити без змін. За твердженням позивача:

- визначений частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України перелік способів захисту порушених прав не є вичерпним та відповідно до абзаца 2 пункту 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, ніж той, що встановлений договором або законом. Визначені позивачем вимоги у цій справі направлені на захист його порушених прав неправомірними діями відповідача і задоволення цих вимог судом у повній мірі відновить порушені права позивача, що свідчить про належність та ефективність обраного позивачем способу захисту;

- доводи позивача про те, що він може передати право вимоги (цесія) стягнення з позивача заборгованості будь-якій іншій особі є безпідставними, оскільки чинне законодавство, що регулює відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам, не передбачає право постачальника електричної енергії на відступлення права вимоги (цесії) на користь третьої особи;

- відповідач до 24 березня 2023 року (до заміни лічильника обліку) не здійснював поставку та розподіл електричної енергії до об`єкта позивача за адресою АДРЕСА_1 у зв`язку з пошкодженням лінії електропередач та лічильника на ній, засіб вимірювання № 024298 після деокупації міста Ізюм позивачем не використовувався, а доводи відповідача про споживання позивачем у цей період електроенергії не відповідають дійсним обставинам справи.

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанцій.

Верховний Суд, обговоривши доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі, та доводи позивача, наведені у відзиві на касаційну скаргу, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається предметом спору у цій справі є позовна вимога про визнання дій Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" щодо стягнення заборгованості за поставлену у період з квітня по червень 2023 року електроенергію за договором № 61-120 від 24 березня 2023 року у загальній сумі 33 743,82 грн протиправними.

Зазначена позовна вимога заявлена Фізичною особою - підприємцем Неходою В. М. до Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут» з підстав того, що відповідач здійснив нарахування позивачу заборгованості за поставлену електричну енергію у розмірі 35 540,17 грн за період з квітня по червень 2023 року за обсяги енергоспоживання, які відповідачем позивачу за договором про постачання електричної енергії № 61-120 від 24 березня 2023 року не поставлялися та позивачем не споживалися, а були фактично спожиті в період окупації міста Ізюм Харківської області збройними силами російської федерації, підрозділи яких самовільно розташовувалися у належних позивачу приміщеннях, та безпідставно направив позивачу претензію № 32 від 21 липня 2023 року про стягнення цієї заборгованості.

Отже, як встановили суди попередніх інстанцій спірні правовідносини у цій справі виникли між сторонами договору про постачання електричної енергії споживачу№ 61-120 від 24 березня 2023 року, а саме: між Фізичною особою - підприємцем Неходою В. М., як споживачем, та Приватним акціонерним товариством «Харківенергозбут», як електропостачальником.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин першої та другої статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У частині другій статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено осіб, які мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До таких осіб зазначена норма відносить юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

Порушенням є такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та / або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушеного права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та / або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 924/831/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18.

Способи захисту цивільних прав і законних інтересів осіб, прав та законних інтересів суб`єктів господарювання визначені у статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частин другої та третьої статті 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Отже, визначені у статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України переліки способів захисту порушених прав та інтересів не є вичерпними.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Верховним Судом, та, зокрема викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц та інших.

Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 11 лютого 2020 року у справі № 923/364/19, від 16 червня 2020 року у справі № 904/1221/19, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові у від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 зазначила про те, що за частиною другою статті 5 Господарського процесуального кодексу України суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у своєму рішенні спосіб захисту, який не встановлений законом, лише за умови, що законом не встановлено ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу. Отже, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18.

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Аналогічна позиція Верховного суду викладена у постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 червня 2019 року у справі № 910/6642/18, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/1159/19).

Суд також звертається до правової позиції, викладеної у пункті 42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 в якій вказано, що, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах його позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Однак, під час вирішення спору у цій справі суди попередніх інстанцій не встановили, яке порушене право та / або законний інтерес позивача є об`єктом судового захисту у цій справі. Як вбачається з оскаржуваних судових рішень у цій справі, суди попередніх інстанцій розглянули позовні вимоги та вирішили спір по суті справи, однак судові рішення у цій справі не містять висновків щодо належності та ефективності такого обраного позивачем способу захисту порушеного права та / або інтересу, як визнання дій Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" щодо стягнення заборгованості за поставлену у період з квітня по червень 2023 року електроенергію за договором № 61-120 від 24 березня 2023 року у загальній сумі 33 743,82 грн протиправними.

Суди попередніх інстанцій не застосували при вирішенні спору у цій справі норми статей 15, 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, не врахували наведені вище висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права та не з`ясували, чи має місце порушення, невизнання або оспорювання відповідачем прав та / або законних інтересів позивача, а якщо порушене право та / або інтерес позивача існує, то в чому воно полягає та чи підлягає воно захисту в обраний позивачем спосіб відповідно до викладеної в позові вимоги, чи буде такий захист ефективним. Суди не встановили, чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором, зокрема чинним законодавством, що регулює відносини, пов`язані з постачанням електричної енергії, та / або укладеним між сторонами договором про постачання електричної енергії споживачу, чи є обраний позивачем спосіб захисту ефективним для захисту та відновлення його порушеного права та / або інтересу у спірних правовідносинах, у тому числі і за тих обставин, що склалися у цій конкретній справі.

З огляду на викладене Верховний Суд вважає обґрунтованою наведену відповідачем у касаційній скарзі підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та обґрунтованими доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій зазначених вище висновків Верховного Суду та не дослідження судами попередніх інстанцій обставин належності та ефективності обраного позивачем у цій справі способу захисту.

Не встановивши з достовірністю зазначені обставини щодо належності та ефективності обраного позивачем способу захисту, суди попередніх інстанцій передчасно здійснили розгляд справи по суті спору. У зв`язку з цим Верховний Суд не дає оцінку наведеній відповідачем у касаційній скарзі підставі касаційного оскарження судових рішень, передбаченій пунктом 4 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та не бере до уваги посилання скаржника на не встановлення судами попередніх інстанцій фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи по суті спору.

Крім того, скаржник у касаційній скарзі зазначив про те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для залучення до участі у справі в якості третьої особи Акціонерного товариства «Харківобленерго», прийняли рішення про права, інтереси та (або) обов`язки цього товариства, яке не було залучене до участі у справі, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до пункту 8 частини першої статті 310 Господарського процесуального кодексу України. Разом з цим Скаржник також послався на відсутність у подібних до цієї справи правовідносинах висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 4.12. розділу IV ПРРЕЕ, частини третьої статті 46 та статті 53 Закону України «Про ринок електричної енергії» та положення Кодексу комерційного обліку стосовно статусу Акціонерного товариства «Харківобленерго» у спірних правовідносинах (підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 4 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України).

Однак, Верховний Суд вважає зазначені доводи скаржника безпідставними та необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до статті 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.

Отже, норми процесуального права передбачають можливість участі в судовому процесі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на предмет спору. Підставою для залучення судом до участі у справі осіб, які не є стороною у справі, в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, є обставини можливості впливу судового рішення зі спору на права та обов`язки цих осіб щодо однієї із сторін. При цьому учасники справи, звертаючись до суду із відповідним клопотанням про залучення особи, яка не є учасником справи, до участі у справі в якості третьої особи, мають обґрунтувати та довести можливість впливу судового рішення, ухваленого за результатом розгляду справи по суті спору, на права або обов`язки цієї особи щодо однієї із сторін.

Вирішуючи питання наявності юридичного інтересу у третьої особи, суд має з`ясувати, чи буде у зв`язку з прийняттям судового рішення у цій справі наділено таку особу новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому.

Як встановили суди попередніх інстанцій відповідач у цій справі звернувся до господарського суду Харківської області з клопотанням про залучення до участі у справі Акціонерного товариства «Харківобленерго» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, посилаючись на те, що саме Акціонерне товариство «Харківобленерго» має надати пояснення у цій справі стосовно обставин зняття показників із заміненого на об`єкті позивача засобу обліку та визначення на підставі цих показників обсягу електричної енергії, оскільки є оператором системи розподілу та адміністратором комерційного обліку на території Харківської області, що здійснює визначення обсягів електричної енергії, спожитої споживачем, на підставі яких відповідач як постачальник електроенергії здійснив нарахування спірної суми заборгованості позивачу. Також відповідач зазначає про те, що ухвалення судом рішення у цій справі може вплинути на права та обов`язки Акціонерного товариства «Харківобленерго», оскільки таке судове рішення може надати відповідачу право вимагати від Акціонерного товариства «Харківобленерго» повернення коштів, які були сплачені за розподіл електричної енергії згідно з договором електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії № 19/13979 від 28 листопада 2018 року.

Принцип змагальності є одним з основних принципів господарського судочинства і полягає у тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи, передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, надання пояснень з приводу зняття показників засобів обліку електричної енергії, визначення обсягів електричної енергії, не є підставою для залучення Акціонерного товариства «Харківобленерго» до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача. Відповідач не був позбавлений права звернутись до Акціонерного товариства «Харківобленерго» самостійно або до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів щодо показників засобів обліку електричної енергії, визначення обсягів електричної енергії, однак не зробив цього.

Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на те, що ухвалення судом рішення у цій справі може надати відповідачу право вимагати від Акціонерного товариства «Харківобленерго» повернення коштів, які були ним сплачені за розподіл електричної енергії згідно з договором електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії № 19/13979 від 28 листопада 2018 року, оскільки зазначені обставини не стосуються договірних відносин, що склалися між сторонами у цій справі на підставі укладеного між ними договору про постачання електричної енергії споживачу № 61-120 від 24 березня 2023 року, стороною якого Акціонерне товариство «Харківобленерго» не є, та не входять до предмету дослідження у цій справі, а стосуються інших правовідносин, що виникли між відповідачем та Акціонерним товариством «Харківобленерго» за договором електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії № 19/13979 від 28 листопада 2018 року.

Дослідивши наведені відповідачем у зазначеному клопотанні обставини в обґрунтування можливості впливу судового рішення, ухваленого за результатом розгляду цієї справи по суті спору, на права або обов`язки Акціонерного товариства «Харківобленерго», суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що вирішення спору у цій справі на користь будь-якої зі сторін не може вплинути будь-яким чином на права та обов`язки Акціонерного товариства "Харківобленерго", з огляду на що правові підстави для залучення вказаної особи до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, відсутні.

З огляду на відсутність підстав для залучення Акціонерного товариства «Харківобленерго» до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, відсутні також і підстави для застосування положень пункту 4.12. розділу IV ПРРЕЕ, частини третьої статті 46 та статті 53 Закону України «Про ринок електричної енергії» та положення Кодексу комерційного обліку стосовно статусу Акціонерного товариства «Харківобленерго», з огляду на що відсутні і підстави для формування висновків щодо застосування зазначених норм права.

Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає необґрунтованими підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та пунктом 4 абзацу 1 частини другої статті 287 у сукупності з пунктом 8 частини першої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, наведені відповідачем в обґрунтування помилковості висновків судів попередніх інстанцій про незалучення Акціонерного товариства «Харківобленерго» до участі у справі в якості третьої особи.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 310 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на те, що суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин норми матеріального права та не встановили з достовірністю обставини щодо належності та ефективності обраного позивачем способу захисту, враховуючи те, що заявлена скаржником підстава касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбачена пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, знайшла своє підтвердження та є обґрунтованою, Верховний Суд, враховуючи межі розгляду справи в суді касаційної інстанції, дійшов висновку про те, що рішення Господарського суду Харківської області від 20 листопада 2023 року та постанова Східного апеляційного господарського суду від 28 лютого 2024 року у цій справі підлягають скасуванню, а справа № 922/3961/23- передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

9. Судові витрати.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 315 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною чотирнадцятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи те, що судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа передається на новий розгляд до місцевого господарського суду, розподіл судових витрат у справі, в тому числі й судового збору, сплаченого за подання апеляційної та / або касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Харківської області від 20 листопада 2023 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 28 лютого 2024 року у справі № 922/3961/23 скасувати.

3. Справу № 922/3961/23 передати на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді І. Кондратова

О. Кролевець