Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа №:755/2575/24
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"21" березня 2024 р. м. Київ
Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - САВЛУК Т.В.,
секретаря - Бурячек О.В.,
перекладача - Лукашевич Г.С.,
учасники адміністративного процесу:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Чернілевська К.Г.,
представники відповідача - Луценко Г.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, в залі суду, в порядку спрощеного позовного провадження, адміністративний позов громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення,
в с т а н о в и в:
громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва, як місцевого адміністративного суду, з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області (далі - ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області) з вимогами: «Визнати протиправною та скасувати постанову ПН МКП №014358 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400,00 гривень від 22 січня 2024 року на громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та закрити справу про адміністративне правопорушення». 27 лютого 2024 року Дніпровським районним судом м. Києва (головуючий суддя Савлук Т.В.) постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі за позовом громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, та призначено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Відповідач Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області не скористався правом подати відзиву на позов.
Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та на підставі долучених до позову доказів, додатково пояснили, що позивач є шукачем притулку, переслідується в країні походження за свою політичну позицію. Позивач прибув до України з Польщі 16 січня 2023 року в першій групі росіян-добровольців. В березні цього ж року завершилась перевірка та позивач підписав контракт з ГРУ, був зарахований до особового складу в/чА3449, званням «солдат». 23 квітня 2023 року отримав тяжке поранення ноги на Запорізькому напрямку фронту під час виконання бойового завдання, був евакуйований до міста Києва, лікувався в КМКЛ №6. В серпні лікарі сказали, що необхідно виписуватись, оскільки строк перебування у шпиталі занадто довгий, хоча рана не загоїлась після чергової операції. 11 серпня 2023 року позивача виписали з лікарні, а 15 серпня ГРУ видало позивачу направлення на ВЛК, за висновком комісії позивача відправили у відпустку на 30 днів. 18 серпня 2023 року позивача звільнили за наказом «за власним бажанням», про що позивачу не було відомо до кінця вересня 2023 року. Під час проходження військові служби позивач перебував на території України легально, однак після звільнення з військової служби перебування його на території держави перестало бути легальним, проте повернутись до країни походження позивач не може через очевидну загрозу переслідування за його участь у захисті територіальної цілісності України. Після звільнення з військової служби позивач неодноразово звертався до працівників міграційної служби з метою подати заяву про надання статусу біженця. Однак, не вирішивши питання надання позивачу статусу біженця, відповідачем 22 січня 2024 року складено протокол про вчинення позивачем адміністративного правопорушення та прийнято постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП, накладено адміністративне стягнення. Таким чином, позивач вважає, що в його діях відсутня вина у вчиненні оспорюваного адміністративного правопорушення, тому позивач звертається з даним позовом до суду.
Представник відповідача Луценко Г.Є. в судовому засіданні висловила свою позицію щодо підстав для відмови у задоволенні позову, пояснила, що позивач звертався до міграційної служби для визначення його статусу для подальшого законного перебування на території України після розірвання контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України, однак після вивчення поданих документів не було встановлено наявності у позивача висновку військово-лікарської комісії про визнання позивача непридатним до військової служби за станом здоров`я за наслідками захворювання, поранень (травм, контузій, каліцтва), одержаний під виконання обов`язків військової служби, що давало б право позивачу отримати дозвіл на міграції та оформлення посвідки на постійне проживання, з урахуванням положень статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Крім того, встановлено, що позивач розірвав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України за власним бажанням. Таким чином, на думку представника дії працівників міграції служби щодо складання протоколу та винесення постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення, передбачені ч. 2 ст. 203 КУпАП, є правомірними, підстав для скасування оскаржуваної постанови позивачем не доведено.
Таким чином, суд вислухавши пояснення учасників адміністративного процесу, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Як убачається з наявних у справі доказів, 17 серпня 2023 року за наказом №179 ДСК командира військової частини № НОМЕР_1 , солдата ОСОБА_1 звільнено з військової служби (за власним бажанням)
За даними Довідки військово-лікарської комісії від 29 серпня 2023 року, солдату ОСОБА_1 з березня 2023 року командиром військової частини НОМЕР_2 проведено медичний огляд у військово-лікарській комісії в/ч НОМЕР_3 29 серпня 2023 року, за результатами обстеження встановлено, що отриманні під час виконання бойових завдань поранення, пов`язані із захистом Батьківщини, надана довідка про обставини травми (поранення, контузія, каліцтва).
20 грудня 2023 року позивач особисто звертався до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Листом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області від 15 січня 2024 року позивачу повідомлено про відмову у задоволені його заяви та рекомендовано керуватись чинним законодавством України.
22 січня 2024 року головним спеціалістом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області Ковтуненко Т.М. складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МКП № 014418, відповідно до якого встановлено, що 22 січня 2024 року за адресою: АДРЕСА_1 , виявлено громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , який порушив правила перебування іноземців на території України, а саме: проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 203 КУпАП.
22 січня 2024 року заступником начальника Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області Петровим Д.В. складено постанову про притягнення до адміністративної відповідальності Серії ПН МКМ № 014358 громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 203 КУпАП за порушення правил перебування іноземців в Україні, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 3 400,00 гривень.
Інструкція з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення Державною міграційною службою України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28 серпня 2013 року №825, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року за №1654/24186, передбачає, що: особами, до яких застосовуються адміністративні стягнення за статями 200,201, частиною першою статті 203, статтями 204, 205, 206 КУпАП, є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, яким виповнилося 16 років, посадові особи установ, організацій, підприємств незалежно від форм власності, до компетенції яких належить прийняття громадян, іноземців та осіб без громадянства на роботу та навчання, а також особи, які запросили в Україну іноземців або осіб без громадянства в приватних справах і надали їм житлову площу та порушили при цьому порядок їх перебування (п.1.3. інструкції).
Згідно п. 2.1. вищевказаної Інструкції, уповноваженими посадовими особами, які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення та протоколи про затримання є працівники апарату ДМС України, головних управлінь (управлінь) міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управлінь (відділів, секторів) міграційної служби у районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення, які є державними службовцями (далі - уповноважені посадові особи).
Уповноважені посадові особи складають протокол при виявленні адміністративних правопорушень, передбачених статтями 200, 201, частиною першою, другою статті 203, статтями 204, 205, 206 КУпАП, згідно з формою, наведеною в додатку 1 до цієї Інструкції.
Згідно ч. 2 ст. 203 КУпАП, перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, а так само проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні, за недійсними документами чи документами, термін дії яких закінчився тягнуть за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
За змістом ст.ст. 9, 33 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.
Відповідно до положень ст.ст. 245, 248 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин.
За змістом ст.ст. 251, 252 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно ст. 268 КУпАП, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ст.ст. 278-280 КУпАП, орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката. Розгляд справи розпочинається з оголошення складу колегіального органу або представлення посадової особи, яка розглядає дану справу. Головуючий на засіданні колегіального органу або посадова особа, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення. На засіданні заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 33 КУпАП, стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису). Особливості накладення стягнення при розгляді справ без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-4 цього Кодексу.
Відповідно до Конституції України, а саме, відповідно до Статті 26. Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Статтею 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно статті 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
В Конституції та Законі України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» вказано, що здійснення іноземцями своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні.
Іноземці зобов`язані поважати та додержуватися Конституції і законів України, шанувати традиції та звичаї народу України.
Підпунктом 10 ч. 1 ст. 1 Закону визначено, що іноземці та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, якщо інше не встановлено законом.
Підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому ч. 4 ст. 4 Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства та зобов`язання роботодавця повідомити центральні органи виконавчої влади, що забезпечують реалізацію державної політики у сфері міграції, зайнятості населення та трудової міграції про дострокове розірвання чи припинення трудового договору з таким іноземцем або особою без громадянства (ч. 4 ст. 5 Закону).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну; якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в`їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду.
Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначає статус іноземців, які іммігрують в Україну на постійне проживання або для працевлаштування на певний строк, та іноземців, які тимчасово перебувають в Україні.
Статтею 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Статтею 4 Закону чітко визначені підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України
Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства віз для в`їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію, а також вимоги до перебування іноземців і осіб без громадянства в Україні регулюється низкою нормативно-правових актів, серед яких, зокрема:
- Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»;
- Правила оформлення віз для в`їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 2017 року № 118;
- Порядок підтвердження достатнього фінансового забезпечення іноземців та осіб без громадянства для в`їзду в Україну, перебування на території України, транзитного проїзду через територію України і виїзду за її межі та визначення розміру такого забезпечення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 4 грудня 2013 року № 884;
- Вимоги до організації роботи з оформлення віз для в`їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію, затверджені наказом Міністерства закордонних справ України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України від ЗО жовтня 2017 року № 469/897/605;
- Порядок продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року № 150;
- Порядок оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 року №251.
Іноземці в`їжджають в Україну і виїжджають з України через пункти пропуску на державному кордоні за національним паспортом і у разі наявності візи, якщо інший порядок в`їзду не встановлено законодавством або міжнародними договорами України.
Паспортний документ подається іноземцем та особою без громадянства для реєстрації у пункті пропуску через державний кордон посадовій особі Державної прикордонної служби. Реєстрація проводиться на термін не більш як 90 днів протягом 180 днів.
Строк перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, паспортні документи або документи, що підтверджують особу без громадянства, яких зареєстровано посадовою особою Державної прикордонної служби України, продовжується територіальними органами або підрозділами Державної міграційної служби України відповідно до Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року № 150.
Оформлення іноземцям та особам без громадянства посвідок на тимчасове або постійне проживання здійснюється територіальними органами або підрозділами Державної міграційної служби України згідно з Порядком оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 року № 25 Д.
Так, згідно ст. 17 Закону іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав).
Згідно ч. 2 ст. 17 Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 № 150, іноземець або особа без громадянства та приймаюча сторона для продовження строку перебування в Україні подають письмові звернення не пізніш як за три робочі дні до закінчення встановленого строку перебування на території України.
Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року строком на 30 діб, який продовжено та триває до нині.
Виходячи з положень статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VІІІ (далі - Закон №389-VІІІ) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно частинами першою та двадцятою статті 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону.
Відповідно до Указу Президента України № 64, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Так, в період воєнного стану в Україні тимчасово обмежено гарантоване статтею 33 Конституції України право кожного, хто на законних підставах перебуває на території України, на свободу пересування.
Частиною 1 статті 7 Закону "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Вказана норма Закону є імперативною, що виключає альтернативу дій потенційного заявника.
Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту затверджені наказом Міністерством внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2011 за № 1146/19884 (надалі Правила №649).
Відповідно до пункту 1.4. Правил №649 діяльність територіальних органів ДМС в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з оформлення документів, необхідних для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрати, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на території України, здійснюється відповідно до Конституції України, Закону, інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та цих Правил.
Згідно з пунктом 2.1. Правил №649 уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:
а) встановлює особу заявника;
б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);
в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків;
г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку;
ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);
е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;
є) проводить дактилоскопію заявника;
ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;
з) роз`яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.
Відповідно до пункту 2.2 Правил №649 рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.
Згідно з пунктом 2.4 Правил №649 у разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3); під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (частина четверта статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").
Суб`єктивна сторона правопорушення передбаченого статтею 203 КУпАП характеризується саме наявністю умисної вини.
Статтею 10 КУпАП визначено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Водночас, як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, під час вирішення питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не встановлювався факт наявності умислу в його діях, які були пов`язані з порушенням правил перебування на території України, а відповідно, як наслідок і наявність складу адміністративного правопорушення за частиною першою статті 203 КУпАП.
Згідно статі 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення орган (посадова особа), що розглядає справу про адміністративне правопорушення оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для скасування постанови ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 22 січня 2024 року серії ПН МКМ № 014358 про накладення адміністративного стягнення на позивача і закриття провадження у справі, - оскільки до прийняття оскаржуваної постанови про притягнення до адміністративної відповідальності позивач звернувся до відповідача із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, по якій відповідачем не прийнято у встановленому порядку рішення, що не спростовано під час судового розгляду даної справи, та свідчить про передчасність прийняття оскаржуваної постанови, що є порушенням прав позивача, передбачених Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Таким чином, позивачем здійснено залежні від нього дії задля дотримання вимог Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та отримання посвідки на тимчасове проживання на території України, що виключає склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, є обґрунтованими, та такими що підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статями 7, 9, 33, 203, 245, 248, 251, 252, 268, 274, 278-280 КУпАП, Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», Інструкцією про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, статями 242-246, 250, 286, 288, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України суд -
у х в а л и в:
Адміністративний позов громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову від 22 січня 2024 року серії ПН МКП №014358 Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області відносно громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення, передбачені за ч.2 ст.203 Кодексу України про адміністративне правопорушення та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400, 00 гривень, та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
С у д д я:
