ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/21202/23 пров. № А/857/25163/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Львівської митниці,

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року (суддя Кравців О.Р., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м. Львів, дата складання повного тексту не зазначено),

в адміністративній справі №380/21202/23 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Львівської митниці ДМС України,

про визнання протиправною та скасування картки відмови,

встановив:

У вересні 2023 року позивач Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Львівської митниці, в якому просив: 1) визнати протиправною та скасувати Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209230/2023/002145 від 18.08.2023 року, складену Львівською митницею Державної митної служби України; 2) cтягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у вигляді 1073,60 грн судового збору та витрати на правову допомогу у розмірі 10000 грн..

Відповідач позовних вимог не визнав, вважаючи їх необґрунтованими і такими, що не підлягають до задоволення, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Просив в задоволенні позову відмовити.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.11.2023 позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Львівської митниці №UA209230/2023/002145 від 18.08.2023. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судового збору в сумі 1073,60 грн.. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 4000 грн..

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права, не надано належної юридичної оцінки доказам митниці, неповно з`ясовано обставини справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, а тому рішення суду підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що у відповідача виник сумнів з приводу дійсності документів про походження товару та достовірності відомостей, що в них містяться, зокрема, відомостей про країну походження товару. Скаржник зазначає, що питання застосування преференційного походження та застосування «преференційних ставок ввізного мита» (щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі) врегульовано, виключно Регіональною конвенцією про пан-євросередземноморські преференційні правила походження, до якої Україна приєдналася згідно Закону України «Про приєднання України до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження» від 08.11.2017 №2187-VIII, а отже, документами, які дають право на застосування преференційних ставок ввізного мита, є виключно документи визначені ст.15 Доповнення І Регіональної конвенції (сертифікат з перевезення товару EUR.1, сертифікат з перевезення товару EUR-MED) та у випадках, вказаних у Статті 21(1) «декларацією походження» або «декларацією походження EUR-MED»), надана експортером до інвойса. Вважає, що оскаржувана картка відмови у митному оформленні є правомірною. Щодо рішення суду в частинні стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, на думку відповідача, такі витрати не є співмірними з складністю справи та виконаних ним робіт, а також ціною позову.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить оскаржене рішення суду від 20.11.2023 скасувати та прийняти постанову, якою у позові відмовити повністю.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу у якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, залишивши без змін оскаржене рішення суду. Також позивач просить стягнути з відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 7000 гривень.

Відповідач подав заперечення щодо витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, просить відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу позивачу.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

Позивач ОСОБА_1 зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 01.03.99; є платником податку на додану вартість; основний вид господарської діяльності позивача згідно КВЕД 49.41: Вантажний автомобільний транспорт.

Між ФОП ОСОБА_1 (покупець) та компанією фірмою Schavemarker Poland Sp.z.o.o. (продавець) 25.07.2023 укладено договір №25/07/2023, відповідно до умов якого продавець зобов`язується поставити на умовах FCA (Польща) (ІНКОТЕРМС 2020), напівпричіп марки EKW, тип V3N.00-01, він номер YA9UKS34506175052 перша реєстрація 2006р. (а.с.15-16).

Відповідно до п.п. 1.1 договору, ціна обладнання складає 9000,00 Євро нетто. Згідно з п.п.2.2 загальна сума договору складає 9000,00 Євро.

Згідно з п.п.5.1 договору, поставка товару на митну територію здійснюється не пізніше 30 днів після передоплати.

Продавець 25.07.2023 виставив позивачеві проформу N 26100005 для оплати вартості причепа (а.с. 18).

Оплата за товар відповідно до платіжної інструкції №32 від 01.08.2023 була здійснена покупцем на рахунок продавця згідно з платіжною інструкцією в іноземній валюті від 01.08.2023 на суму 9000,00 Євро (а.с. 25).

Причеп отриманий позивачем 11.08.2023 на територію Польщі, відповідно до умов Договору, що підтверджується протоколом передачі Транспортного засобу від 11.08.2023 (а.с. 20).

Для митного оформлення ввезеного причепа позивач уклав 17.08.2023 договір на митно-брокерське обслуговування № 17/08/2023 із ФОП ОСОБА_2 (а.с. 37-39).

Так, 18.08.2023 представником позивача митним брокером ФОП ОСОБА_2 подано відповідачу митну декларацію №23UA209230087526U2, до якої були додані наступні документи: рахунок фактура (інвойс) № 26100005 від 25.07.2023; договір № 25/07/23 від 25.07.2023; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_1 від 13.11.2006; сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 N PL/MF/AR0079995 від 14.08.2023; довідка про транспортні витрати № 15/08/23 від 15.08.2023; договір на митно-брокерське обслуговування № 17/08/2023 від 17.08.2023; копію митної декларації країни відправлення № 23PL451010E0929639 від 14.08.2023 (а.с. 24).

У поданій митній декларації №23UA209230087526U2 декларантом застосовано преференційну ставку ввізного миту за кодом "410"-0 %.

За результатом опрацювання вказаних документів відповідачем оформлена картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209230/2023/002145 від 18.08.2023 у митному оформленні (випуску) товарів відмовлено з таких причин: Неможливість завершення митного оформлення у зв`язку із призупиненням застосування преференцій до отримання результатів перевірки достовірності документів про преференційне походження товару відповідно до норм статті 32, 33 Доповнення І "Щодо визначення поняття "походження товарів" і методів адміністративного співробітництва" до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження в рамках Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами членами, з іншої сторони від 27.06.2014, та, відповідно, відсутністю підстав для застосування преференції " 410" до вищезазначених товарів до моменту отримання відповіді при здійсненні верифікації преференційного документу, Постанова Кабінету Міністрів від 21.05.2012 № 450 "Питання, пов`язані із застосуванням митних декларацій" (зі змінами),Наказ Міністерства фінансів від 30.05.2012 № 631 "Про затвердження Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа"(зі змінами), Наказ Міністерства фінансів від 30.05.2012 № 651 "Про затвердження Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа" (а.с. 26).

Сертифікат з перевезення форми EUR.1 від 14.08.2023 № PL/MF/AR 0079995 скеровано Львівською митницею до Держмитслужби України листом № 7.4-1-15/4/21957 від 25.08.2023 на верифікацію (а.с. 23).

Для митного оформлення причепа згідно платіжної інструкції №1295 від 15.08.2023, сплачено 118000,00 грн., що перевищує суму розмитнення (а.с. 27).

Позивач, не погоджуючись з карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №23UA209230087526U2, звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що основним документом, що свідчить про країну походження товару для надання товару режиму вільної торгівлі є сертифікат про походження товару, виданий уповноваженим органом держави вивезення відповідно до її національного законодавства. Згідно висновків суду першої інстанції за умови подання документів із підтвердженням преференційного походження, сумніви в оформленні таких документів не можуть бути підставою для відмови у визнанні преференційного статусу.

Суд апеляційної інстанції погоджується із такими висновками суду першої інстанції, з врахуванням наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.246 МК України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Частиною 1статті 248 МК України передбачено, що митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.257 МК України, декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи. Електронне декларування здійснюється з використанням електронної митної декларації, засвідченої електронним цифровим підписом, та інших електронних документів або їх реквізитів у встановлених законом випадках, а також електронних (сканованих) копій паперових документів, засвідчених електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.

Умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом. Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (ч.6 ст.257 МК України).

Відповідно до частини 1 статті 271 МК України мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Одним із видів мита є ввізне мито, яке встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України, платником якого є особа, яка ввозить товари на митну територію України у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин 4, 5 статті 280 МК України ввізне мито на товари, митне оформлення яких здійснюється в порядку, встановленому для підприємств, нараховується за ставками, встановленими Митним тарифом України.

Ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

До товарів, що походять з України або з держав - членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 статті 281 МК України встановлено, що допускається встановлення тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України у вигляді звільнення від оподаткування ввізним митом, зниження ставок ввізного мита або встановлення тарифних квот відповідно до законодавства України та для ввезення товарів, що походять з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори.

За змістом частини 6 статті 36 Митного кодексу України, положення цього Кодексу застосовуються для визначення походження товарів, на які при ввезенні їх на митну територію України поширюється режим найбільшого сприяння (непреференційне походження), з метою застосування до таких товарів передбачених законом заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

З 01.01.2016 року застосовується Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони від 27.06.2014 року (далі - Угода), яка ратифікована Законом України від 16.09.2014 року № 1678.

Відповідно до статті 26 глави 1 розділу ІV Угоди про асоціацію, положення цієї Глави застосовуються до торгівлі товарами, що походять з територій Сторін. Для цілей цієї Глави походження означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I до цієї Угоди (Щодо визначення концепції походження товарів і методів адміністративного співробітництва) (далі - Протокол І).

Згідно з статтею 27 глави 1 розділу IV Угоди про асоціацію, для цілей цієї Глави мито включає будь-яке мито або інший платіж, пов`язаний з імпортом або експортом товару, зокрема будь-який додатковий податок або додатковий платіж, пов`язаний з імпортом або експортом товару.

Кожна Сторона відповідно до частини 1 статті 29 розділу IV Угоди про асоціацію зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони, відповідно до Графіків, встановлених у Додатку I-A до цієї Угод.

Згідно зі статті 2 Протоколу І до Угоди, з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу:

(a) товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу;

(b) товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.

Згідно з частиною 1 статті 16 розділу V Протоколу І товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів: (a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу; або UA/EU/P1/ua 14; (b) у випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, - декларація, що надалі іменуватиметьсядекларацією інвойс, надана експортером до інвойса, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу.

Відповідно до статті 22(1) розділу V Протоколу І декларація інвойс, зазначена в статті 16(1)(b) цього Протоколу, може бути складена: (a) затвердженим експортером у розумінні статті 23 цього Протоколу, або (b) експортером будь-якої партії товару, що складається з одного чи декількох місць товарів, що походять з певної країни, сукупна вартість яких не перевищує 6000 євро. Декларація інвойс може бути складена, якщо розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України і відповідають іншим вимогам цього Протоколу. Експортер, який складає декларацію інвойс, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Складання декларації інвойс здійснюється експортером шляхом штампування, машинописного чи поліграфічного друкування на інвойсі, повідомленні про доставку чи іншім комерційнім документі декларації, текст якої наведено у Додатку IV до цього Протоколу, з використанням однієї з мовних версій, викладених у цьому Додатку, і згідно з чинним законодавством країни експорту. Якщо декларація складена від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами. Декларації інвойс мають бути власноручно підписані експортером, що їх склав. Проте затверджений експортер у розумінні статті 23 цього Протоколу не повинен підписувати такі декларації, якщо він надав митним органам країни експорту письмове зобов`язання нести повну відповідальність за всі декларації інвойс, у яких він зазначений, так, ніби вони підписані ним власноручно. Декларація інвойс може бути складена експортером тоді, коли товари, яких вона стосується, експортуються, або після експортування за умови подання цієї декларації в країні імпорту не пізніше ніж протягом двох років після імпортування товарів, яких вона стосується.

Отже, у разі митного оформлення товару, що ввозиться з країн Європейського Союзу, платники мита та податків мають право скористатись тарифними преференціями, що передбачено Угодою. Проте, застосуванню таких пільг передує дотримання декларантом умов, з якими Угода та Протокол І до неї пов`язує їх застосування. За загальним правилом, декларантом подається сертифікат перевезення товару EUR.1.

Як визначено у статті 1 Рішення підкомітету Україна - ЄС з питань митного співробітництва від 21.11.2018 №1/2018 (далі - Рішення №1/2018, застосовується з 01.01.2019) Протокол І до Угоди про асоціацію замінено текстом, викладеним у Додатку до цього Рішення.

Статтею 1 Протоколу І щодо визначення концепціїпоходження товаріві методів адміністративного співробітництва (додаток до Рішення №1/2018) встановлено, що з метою імплементації цієї Угоди застосовуються Доповнення I і відповідні положення Доповнення II до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження.

Відповідно до пункту 1 статті 15 Загальні вимоги Доповнення І до Конвенції, товари, що походять з однієї з Договірних Сторін, і ввозяться в інші Договірні Сторони, підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів, що підтверджують походження: (a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III а; (b) сертифікат з перевезення товару EUR-MED, зразок якого наведений у Додатку III b; (c) у випадках, вказаних у Статті 21(1), декларація (надалі іменуватиметься декларацією походження або декларацією походження EUR-MED), надана експортером до інвойса, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати. Текст декларації походження наведений у Додатку IV a і b.

Як встановлено судом, 25.08.2023 Львівською митницею на адресу Державної митної служби України скеровано лист №7.4-2/15/4/21957 "Про перевірку документа про походження товару", складений уповноваженими органами та експортерами. Необхідність проведення перевірки виникла у зв`язку із сумнівами щодо преференційного статусу зазначених у документах про походження товарів, та їх відповідності вимогам Доповнення І Угоди, а саме: сертифікату з перевезення товару форми EUR.1 від 14.08.2023 №PL/MF/AR 0079995, виданого на товар: "напівпричіп-платформа для перевезення вантажів марки EKW, модель, модель V3N.00-01, 2006 р.в., бувший у використанні, номер шасі НОМЕР_2 …", код товарної позиції 8716 згідно з УКТЗЕД.

Судом з`ясовано, що для підтвердження преференційного походження імпортованого товару - напівпричіп-платформа для перевезення вантажів марки EKW, модель, модель V3N.00-01, 2006 р.в., бувший у використанні, номер шасі НОМЕР_2 , позивачем до митного оформлення надано відповідачеві сертифікат з перевезення (походження) товару EUR.1 від 14.08.2023 № PL/MF/AR0079995, що виданий експортером "Schavenaker Poland Sp.z.o.o".

У вказаному сертифікаті зазначено, що країною походження товару, який ввозиться на митну територію України за поданою митною декларацією є Європейський Союз.

Спірною карткою відмови позивачу відмовлено у митному оформленні (випуску) товару із застосуванням преференції по ввізному миту за кодом 410 та запропоновано здійснити декларування товару без застосування пільгової ставки ввізного мита з країною походження товару "EU".

При цьому, фактичною підставою для прийняття вказаного рішення є наявність у митного органу обґрунтованого сумніву щодо походження задекларованого товару з території ЄС, як необхідної умови для надання преференції зі сплати ввізного мита, а правовою підставою положення ч. 1 ст.256, п.п. "б" п. 6 ч. 8 ст.257 МК України та ст. 32 Доповнення I до Угоди. Обґрунтований сумнів виник на основі інформації з реєстру товарів, походження яких не підтверджено митними органами зарубіжних країн, за результатами перевірок, проведених за запитами ДМСУ у 2021-2022 роках. Митним органом встановлено, що по вказаному експортеру у 2022 році уповноваженим органом Німеччини не підтверджено преференційне походження вживаних транспортних засобів.

Таким чином, суть спору між сторонами стосується встановлення країни походження (виробника) товару, який ввозився на митну територію України, та як наслідок наявності чи відсутності права на застосування преференційного режиму вільної торгівлі до ввезеного товару.

У відповідності до частин 1-3 статті 43 Митного кодексу України документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.

Країна походження товару заявляється (декларується) митному органу шляхом зазначення назви країни походження товару та відомостей про документи, що підтверджують походження товару, у митній декларації.

Сертифікат про походження товару це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.

У разі переміщення товарів через митний кордон України країна походження товару обов`язково заявляється (декларується) митному органу шляхом зазначення в митній декларації назви країни походження товару та відомостей про сертифікат про походження товару на товари, до яких застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 це документ, що видається митними органами країни експорту для підтвердження відповідності товару вимогам правил визначення преференційного походження, встановлених в Угоді, при застосуванні преференційних ставок ввізного мита.

Щодо поданого позивачем до митних декларацій сертифікату з перевезення форми EUR.1 від 14.08.2023 № PL/MF/AR 0079995 відповідачем жодних зауважень не висловлено.

Згідно з частиною 8 статті 43 МК України у разі якщо в документах про походження товару є розбіжності у відомостях про країну походження товару або митним органом встановлено інші відомості про країну походження товару, ніж ті, що зазначені у документах, декларант або уповноважена ним особа має право надати митному органу для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару додаткові відомості.

Відповідно до частини 1 статті 45 МК України у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, митний орган може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.

Частиною 1 та 2 статті 37 розділу ІV Угоди про асоціацію встановлено, що Сторони домовились, що адміністративне співробітництво є важливим для реалізації та контролю преференційного режиму, наданого відповідно до цієї Глави, та підкреслюють свої зобов`язання боротися з незаконними діями та шахрайством в митних питаннях, пов`язаних з імпортом, експортом, транзитом товарів та їх розміщенням під будь-яким іншим митним режимом або процедурою, зокрема заходи заборони, обмеження або контролю.

Якщо Сторона на основі об`єктивно задокументованої інформації відчуває неспроможність забезпечити адміністративне співробітництво та/або відчуває існування незаконних дій або шахрайства іншої Сторони відповідно до цієї Глави, заінтересована Сторона може тимчасово призупинити дію відповідного преференційного режиму для відповідного товару (товарів) згідно із цією статтею.

Відповідно до норм статті 33 Протоколу 1 до Угоди саме результати перевірки щодо підтвердження походження товару можуть бути підставою для відмови у наданні платнику податків права на преференції, що також підтверджується висновками викладеними у постанові Верховного Суду у справі № 260/2805/20 від 11.04.2022 року. Саме у разі не підтвердження преференційного походження товару за наслідками перевірки, проведеної митними органами країни експорту, у контролюючого органу країни експорту виникають правові підстави для проведення перевірки з питань правомірності застосування господарюючим суб`єктом преференції по сплаті ввізного мита "410" під час здійснення імпорту товару на митну територію України та визначення за її результатами розміру грошового зобов`язання зі сплати мита, яке такий суб`єкт зобов`язаний сплатити у зв`язку із преференційним розмитнення товару за відсутності права на преференцію внаслідок подальшого не підтвердження походження товару.

Застосування відповідачем іншого підходу, за яким платник повинен у повному обсязі сплатити митні платежі до бюджету, але при цьому може повернути їх із використанням спеціальної процедури повернення надміру та/або помилково сплачених митних платежів після підтвердження митними органами країни експерту преференційного походження товару, суд вважає нелегітимним і таким, що не узгоджується із загальними засадами митної політики держави та взятими Україною зобов`язаннями у сфері митного співробітництва з Європейським Союзом.

Натомість, у разі отримання за наслідками перевірки відповіді на запит з інформацією, яка відрізняється від задекларованої під час митного оформлення чи не підтверджує країну походження товару, контролюючий орган вправі та має усі можливості провести документальну перевірку і за її результатами донарахувати суму ввізного мита без застосування преференцій.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що наявна у відповідача інформація була достатньою для виникнення обґрунтованого сумніву щодо походження імпортованого позивачем товару та давала законні підстави для направлення до компетентних органів країни експорту запиту про проведення перевірки питання щодо походження такого товару, але не для прийняття рішення про відмову у наданні права на преференцію, яким, за своєю суттю, є оскаржувана картка відмови.

Підсумовуючи вказане, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що у відповідача були відсутні підстави для відмови позивачу у застосуванні преференції, що, в свою чергу, свідчить про протиправність прийнятої відповідачем спірної картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

При вирішення питання розподілу судових витрат шляхом стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суми витрат на правничу допомогу адвоката, суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що спір у вказаній справі не належить до категорії справ значної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, наявність численної судової практики у подібних спорах, а тому на підставі наданих позивачем доказів, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, визначив, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає стягненню з відповідача, становить 4000 грн, що не спростовано доводами апеляційної скарги.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а зводяться до їх переоцінки та незгоди з ними, а отже є безпідставними.

З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції всебічно з`ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому у відповідності до вимог статті 316 КАС України немає підстав для його скасування.

Колегія суддів також враховує, що позивач у відзиві на апеляційну скаргу просив суд вирішити питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, стягнувши з відповідача на користь позивача 7000,00 грн документально підтверджених судових витрат за складений процесуальний документ у справі: відзив на апеляційну скаргу відповідача від 28.02.2024 у Восьмому апеляційному адміністративному суді.

Надавши правову оцінку таким вимогам позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п.1 ч.3 статті 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1ст.134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2ст.134 КАС України).

Відповідно до ч.3ст.134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч.4 ст.134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.5 ст.134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч.9 ст.139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Колегія суддів на підставі аналізу положень статей 134,139 КАС України зазначає, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Матеріалами справи підтверджується, що на обґрунтування понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції суду надано такі документи: додатковий договір №1 до договору про надання правової допомоги від 26.02.2024, ордер на представництво інтересів позивача в суді апеляційної інстанції, акт наданих послуг, докази оплати послуг з правової допомоги.

З урахуванням встановленого, на підставі наданих суду доказів складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтям 19,20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також врахувавши предмет спору, критерій співмірності зі складністю справи, витрачений адвокатом час і обсяг виконання відповідних робіт та значення справи для сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що розмір витрат на адвоката, який підлягає до відшкодування за участь в апеляційному провадженні, об`єктивно складає в апеляційній інстанції 1500 грн., з розрахунку вартості 1 години 1000 грн, із врахуванням затраченого адвокатом часу на вивчення апеляційної скарги, аналіз зазначених у ній позицій, норм діючого законодавства, підготовка відзиву на апеляційну скаргу.

Такий розмір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень відповідача (апелянта) у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 1500,00 грн..

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Львівської митниці залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року в адміністративній справі №380/21202/23 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Львівської митниці ДМС України про визнання протиправною та скасування картки відмови залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (код ЄДРПОУ 43971343) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати у виді витрат пов`язаних з правничою допомогою адвоката в суді апеляційної інстанції у сумі 1500 (півтори тисячі) грн 00 коп..

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Н. В. Ільчишин Р. Й. Коваль