Справа № 420/5816/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2024 року Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левчук О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного університету оборони України про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з даним позовом до суду та просить суд визнати протиправною бездіяльність Національного університету оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.07.2019 року по 18.01.2023 року включно; зобов`язати Національний університет оборони України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.07.2019 року по 18.01.2023 року у сумі 704 028 гривень 21 копійка включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08 лютого 1995 року № 100.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до наказу від 14.06.2019 року №211 позивача з 17.07.2019 року було виключено зі списків особового складу, справи та посаду здав, знято із усіх видів забезпечення. Проте при звільненні позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення. На виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року у справі №420/3253/20 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 2631,09 грн. за період з 28.08.2017 року по 28.02.2018 року. Разом з цим залишилась невиплаченою індексація грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 17.07.2019 року. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2023 року у справі №420/16215/23 зобов`язано відповідача нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 17.07.2019 року включно із застосуванням березня 2018 року, як місяця з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 3824,35 грн. з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. №1078, у розмірі 63356,73 грн. з урахуванням раніше виплачених сум індексації. 31.01.2024 року на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2023 року у справі №420/16215/23 відповідачем виплачено позивачу індексацію-різницю грошового забезпечення 3824,35 грн. в місяць за період з 01.03.2018 року по 17.07.2019 року у сумі 62406,38 грн. із одночасним утриманням військового збору 1,5%, що підтверджується повідомленням про надходження коштів (додаток № 6 до позовної заяви). Таким чином повідомленням про надходження коштів підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем при звільненні. Оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 17.07.2019 року, а крайню виплату відповідачем здійснено 31.01.2024 року, то відповідачем затримано розрахунок з 18.07.2019 року по 30.01.2024 року на 1658 днів.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», середньоденне грошове забезпечення позивача складає: (19105,50 грн. + 19105,50 грн.) / 61 (травень 2019 року та червень 2019 року) = 626,41 грн. Середній заробіток за період з 18.07.2019 року по 18.07.2022 року складає: 626,41 грн. х 1097 днів = 687 171,77 грн. У цій справі загальний розмір виплат нарахованих позивачеві при виключенні зі списків особового складу складав 72838,10 гривень, з яких: 10431,72 грн. - грошове забезпечення за серпень 2019 року виплачено у добровільному порядку при звільненні з військової служби відповідно до картки особового рахунку про виплачене про грошове забезпечення; 62406,38 грн. - індексація грошового забезпечення виплачена на виконання рішення суду. Частка заборгованості складає: 62406,38 грн. / 72838,10 грн. * 100% = 85,68% Отже, виходячи з принципу пропорційності, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення належна позивачу має складати: 687 171,77 грн. * 85,68% = 588 768,77 грн. Середній заробіток за період з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року складає: 626,41 грн. х 184 дні = 115 259,44 грн. Загальна сума середнього заробітку відповідно складає: 588 768,77 грн. + 115 259,44 грн. = 704 028,21 грн.

Представником відповідача Національного університету оборони України надано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову та вказує, що позивач під час виключення зі списків особового складу жодних заперечень претензій щодо невиплати індексації за період навчання не висловлював та надав згоду на виключення. При цьому, ст. 117 КЗпП не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Крім того, стягнення на користь позивача 704 028,21 грн. не можна назвати розумним, справедливим та пропорційним по відношенню до суми виплаченої на виконання рішень суду. Таким чином правових підстав для нарахування та виплати середнього заробітку немає.

Ухвалою суду від 27 лютого 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Вивчивши матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши надані докази, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив службу та наказом начальника Національного університету оборони України імені Івана Черхяновського № 122 від 14.06.2019 року виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (а.с. 20 з.б.).

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року по справі № 420/3253/20, яка набрала законної сили, визнано протиправними дії Національного університету оборони України імені Івана Черняховського щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 28 серпня 2017 року по 28 лютого 2018 року; зобов`язано Національний університет оборони України імені Івана Черняховського нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 28 серпня 2017 року по 28 лютого 2018 року з прийняттям індексу споживчих цін за 1 або 100 для обчислення індексації грошового забезпечення у вересні 2015 року (базовий місяць).

14 травня 2021 року на виконання судового рішення по справі №420/3253/20 ОСОБА_1 виплачено кошти у розмірі 2591,97 грн. (а.с. 41)

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року по справі № 420/16215/23, яка набрала законної сили, визнано протиправною бездіяльність Національного університету оборони України імені Івана Черняховського щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 17.07.2019 року включно; зобов`язано Національний університет оборони України імені Івана Черняховського нарахувати і виплатити ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 17.07.2019 року включно із застосуванням березня 2018 року, як місяця з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 3824,35 грн. з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. №1078, у розмірі 63356,73 грн. з урахуванням раніше виплачених сум індексації.

31 січня 2024 року на виконання судового рішення по справі №420/16215/23 ОСОБА_1 виплачено кошти у розмірі 62406,38 грн. (а.с. 17 з.б, 42)

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно ст. 3 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу» правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Разом з тим, ні ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу», ні іншими нормативно-правовими актами не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця зі служби.

При цьому, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст. 117 Кодексу законів про працю України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

В постанові від 26 лютого 2020 року по справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Верховний Суд в постанові від 13 травня 2020 року по справі № 810/451/17 вказав, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Відповідно до ст. 9 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

В свою чергу, як визначено ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, а не тільки грошове забезпечення військовослужбовців, а також те, що здійснення індексації врегульовано окремим законом, до якого стаття 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» містить відсилочну норму, отже, механізм індексації має універсальний характер і питання її врахування до складу грошового забезпечення не регулюється положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» або Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Незважаючи на наявність спеціального законодавства, зокрема, Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та відповідних підзаконних нормативних актів, якими врегульовуються відносини щодо обчислення (призначення, перерахунку) грошового забезпечення військовослужбовцям та наявність спеціального законодавства, зокрема, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яким імперативно визначаються види (складові) грошового забезпечення військовослужбовців, натомість які не врегульовують питання віднесення індексації грошового забезпечення до видів грошового забезпечення, з якого обчислюється пенсія, при вирішенні цього питання слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема, Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку № 1078.

Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку пенсії за вислугу років, що забезпечує дотримання пенсійних прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист.

За таких обставин, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій, яка є обов`язковою для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, а тому є частиною грошового забезпечення та належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Таким чином, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить висновку про можливість застосування норм ст.ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

При цьому, аналогічна правова позиція щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладена в постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року по справі № 823/1023/16, від 30 січня 2019 року по справі № 807/3664/14, від 26 червня 2019 року по справі № 826/15235/16.

З матеріалів справи вбачається, що у день звільнення позивача з військової служби, йому не були виплачені в повному обсязі індексація грошового забезпечення, при цьому, такий розрахунок в повній мірі був здійснений 31.01.2024 року на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року по справі № 420/16215/23, яка набрала законної сили.

За таких підстав, суд дійшов висновку, що Національним університетом оборони України допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Верховний Суд в постанові від 25 квітня 2024 року по справі № 440/8467/23 вказав, що стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього.

Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте період з 19 липня 2022 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативно правового регулювання спірних правовідносин.

Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року по справі №560/11489/22, від 30 листопада 2023 року по справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року по справі №560/9586/22, від 18 квітня 2024 року по справі № 380/4205/23.

Таким чином, за період з 18.07.2019 року по 18.07.2022 року період затримки розрахунку складає 1097 днів, та за період з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року (шість місяців) складає 184 дні.

Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Відповідно до п. 1 Порядку № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Згідно п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно наданої відомості про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 нараховано за червень 2019 року - 19105,50 грн., за травень 2019 року - 19105,50 грн. (а.с. 18).

Тобто, розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за один день складає 626,41 грн.

Таким чином, розмір середнього заробітку позивача за період з 18.07.2019 року по 18.07.2022 року становить 687171,77 грн. (626,41 грн. х 1097 днів) та за період з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року (шість місяців) складає 115 259,44 грн. (626,41 грн. х 184 днів).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання рішень суду по справі № 420/3253/20 та № 420/16215/23, ОСОБА_1 виплачено грошові кошти у загальному розмірі 64998,35 грн. (2591,97 грн. + 62406,38 грн.).

В той же час, при задоволенні позову суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 806/345/16, від 18.07.2018 у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 у справі № 524/1714/16-а.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначила що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

За таких підстав, суд враховує, зокрема, істотність частки компенсації за непроведену індексацію в порівнянні з середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 0,09 (64998,35 грн. (сума компенсації за непроведену індексацію) / 687171,77 грн. (середній заробіток за час затримки розрахунку).

Таким чином, сума, яка підлягає відшкодуванню за період з 18.07.2019 року по 18.07.2022 року становить 61845,46 грн. (626,41 грн. х 0,09 х 1097 днів).

Отже з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 18.07.2019 року по 18.07.2022 року, що підлягає виплаті ОСОБА_1 складає 61845,46 грн.

За таких підстав загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.07.2019 року по 18.07.2022 року та за період з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року, що підлягає виплаті позивачу складає 177104,90 грн. (61845,46 грн. + 115259,44 грн.).

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На підставі вищевикладеного, розглянувши справу на підставі наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність Національного університету оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; зобов`язання Національного університету оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 177104,90 грн. (сто сімдесят сім тисячі сто чотири гривні 90 копійок), з урахуванням обов`язкових відрахувань. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 12, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) до Національного університету оборони України (код ЄДРПОУ 07834530, адреса місцезнаходження: 03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 28) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Національного університету оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язати Національний університет оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 177104,90 грн. (сто сімдесят сім тисячі сто чотири гривні 90 копійок), з урахуванням обов`язкових відрахувань.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в порядку та в строки встановлені ст. ст. 295, 297 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 255 КАС України.

Суддя О.А. Левчук