Справа № 761/36262/21

Провадження № 2/761/1035/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2024 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Романишена І.П.,

за участю секретаря Решти Д.О.,

представника позивача Беляєва В.М. ,

представника відповідачів ОСОБА_2 ,

представника третьої особи ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом Адміністрації Державної прикордонної служби України до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 в інтересах якої діє ОСОБА_6 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про виселення із службової квартири та зняття з реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2021 року до Шевченківського районного суду міста Києва звернулась Аднімістрація Державної прикордонної служби України (далі по тексту - позивач) з позовом до ОСОБА_4 (далі по тексту - відповідач1), ОСОБА_5 (далі по тексту- відповідач2), ОСОБА_6 (далі по тексту- відповідач3), ОСОБА_7 в інтересах якої діє ОСОБА_6 (далі по тексту- відповідач4), третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, відповідно до якого просить суд виселити відповідачів із службової квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також зобов`язати знятись з реєстрації за вказаною адресою.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_4 проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби та був звільнений з неї 17.04.2020 року. Під час проходження військової служби (в 1993 році) відповідач був забезпечений постійним житлом за адресою АДРЕСА_2 , яку в подальшому відповідачем було приватизовано. Разом з тим, в подальшому ОСОБА_4 було забезпечено службовою житловою площею, для тимчасового проживання на період проходження служби, у вигляді 3-кімнатної службової квартири АДРЕСА_3 на родину з 4-х осіб. Після звільнення з військової служби та виключення з усіх видів забезпечення відповідачу повторно листом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 22.03.2021 року за вих. №702-6435/0/6-21 було повідомлено про необхідність здачі службового житла та запропоновано у добровільному порядку вивільнити та здати зазначене службове житло. Однак, зазначені вимоги позивача були проігноровані та жодних дій спрямованих на виконання цих вимог, станом на момент подання позову, відповідачем не вчинено, що і стало підставами для звернення до суду з метою захисту прав та законних інтересів Адміністрації Державної прикордонної служби України.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали позовної заяви передано до провадження судді Романишеній І.П.

Ухвалою суду від 12.10.2021 року позовну заяву було залишено без руху для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 01.12.2021 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

28.10.2022 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача ОСОБА_4 , відповідно до якого заперечуючи щодо заявлених вимог зазначено наступне.

Житло, в якому проживають відповідачі, а саме: квартиру АДРЕСА_4 , було надано в легітимний спосіб належними особами. Підставою для вселення були відповідні розпорядчі документи: спільний протокол командування та житлової комісії Адміністрації Держприкордонслужби №72 від 06.02.2018 року, розпорядження Дарницької районної в місті Києві адміністрації від 26.02.2018 №139, а також ордер №016058 від 28.02.2018 року, що було видано на підставі вищевказаного розпорядження. Відповідно, під час прийняття й оформлення рішення про надання житла не було жодних сумнівів щодо законності його отримання у органів, за рішеннями яких воно надавалося. Більше того, розпорядженням Шевченківської районної в місті Києві адміністрації від 19.06.2018 року №343 зазначену квартиру було виключено з числа службових, відповідно - жодні правові підстави для звернення до суду про виселення відповідачів у позивача відсутні. Зауважено, що ОСОБА_4 проходив військову службу до 1999 року, та був звільнений у зв`язку з набуттям права на пенсію. 13.07.2015 року його було призвано на військову службу за мобілізацією і направлено на Схід країни, для участі в антитерористичній операції. В подальшому, враховуючи його досвід та кваліфікацію, за ініціативою командування його було переведено для проходження військової служби в ІНФОРМАЦІЯ_1 , в місто Київ. До Києва, враховуючи вік, стан здоров`я, та сімейні обставини, змушені були переїхати й усі члени його сім`ї, включаючи доньку з малолітньою дитиною. Під час проходження служби у ОСОБА_4 погіршився стан здоров`я, і наказом Голови Державної прикордонної служби України від 10.01.2020 року №20-ос його було звільнено з військової служби у відставку за станом здоров`я. За результатами огляду МСЕК 29.06.2021 року ОСОБА_4 було встановлено ІІ групу інвалідності безстроково. Водночас, протягом тривалого часу проживання в м.Києві у відповідача та членів його сім`ї сформувалися стійкі соціальні зв`язки та утворилося звичне середовище для проживання. Наголошено на тому, що позивачем ігноруються положення законодавства, які прямо забороняють виселення відповідача з займаного службового житла. При цьому, жодне інше житло придатне для проживання, у тому числі в м. Києві, у нього та членів його родини відсутнє, тому виселення його без надання іншого житла становитиме для них надмірний тягар, оскільки відсутня фінансова можливість його придбати.

Також представником відповідачів 3, 4 було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідачка 3, ознайомившись з відзивом відповідача1 у цій справі, повністю підтримує викладені в ньому доводи та вимоги, та на додачу заявляє про те, що вона разом зі своєю малолітиньою донькою була змушена переселитися до Києва разом з батьками, у надану Адміністрацією Держприкордонслужби України службову квартиру ще й через складні сімейні обставини, які унеможливили її проживання у м. Суми. Так, її колишній чоловік, батько малолітньої доньки ОСОБА_8 , з 14.04.2017 року через намір розлучитися почав постійно погрожувати їй та влаштовував сварки. Зазначена особа погрожувала відповідачці 3 пошкодити її майно, погрожував фізичним насиллям, чинив систематичний психологічний тиск на неї навіть після розлучення у липні 2017. Зазначене тривало аж до її переїзду в 2018 році до м.Києва, і періодично продовжується зараз шляхом телефонних погроз або при зустрічі його з малолітньою донькою. Вказані обставини пригнічують дитину, у присутності батька вона становиться замкнутою та страждає, відмовляється ділитися враженнями від таких зустрічей. Натомість, в м.Києві вона почувається розкутою, має друзів. Відповідно, виселення її буде становити порушення її психоемоційного стану, що може призвести до негативних наслідків для неї як особистості.

22.11.2022 року до суду надійшла відповідь на відзив відповідача1, в якому представник позивача зазначив, що квартира АДРЕСА_4 розпорядженням Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 11.01.2018 року №4 була включена до числа службових жилих приміщень Державної прикордонної служби України. В подальшому, відповідно до підпункту 1.1. пункту 1 розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 19.06.2018 №343 «Про виключення жилих приміщень з числа службового житла» зазначену квартиру було виключено з числа службових жилих приміщень Державної прикордонної служби України. Однак, в силу пункту 1 розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 27.08.2019 року №661 «Про внесення змін до розпоряджень Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації» визнано таким, що втратив чинність підпункт 1.1. пункту 1 розпорядження від 19.06.2018 року №343 «Про виключення жилих приміщень з числа службового житла», відтак Адміністрація Державної прикордонної служби України вважає свої позовні вимоги законними та обґрунтованими і просить суд задовольнити їх у повному обсязі.

28.11.2022 року представником відповідачів 1, 3, 4 подано заперечення щодо вказаних доводів позивача. Так, наголошено увагу на тому, що позивач жодним чином не надає пояснень з приводу наведених відповідачами аргументів та доводів щодо неможливості їх виселення з займаного житла. Жодного пояснення щодо незастосування до спірних правовідносин статті 125 статті 9 Житлового кодексу Української РСР (станом на момент подання позову, далі - ЖК України) та інших норм підзаконних нормативно-правових та відомчих актів, що унеможливлюють виселення відповідачів, позивачем не наведено. Так само, не наведено аргументів та доказів щодо обґрунтування нагальної необхідності у виселенні відповідачів з житла, та пояснень щодо пропорційності такого заходу як виселення відносно ветерана, особи похилого віку з інвалідністю ІІ групи з числа військовослужбовців, у складі сім`ї якого є малолітня дитина. Відповідачі переконані, що про включення до числа службових житла виноситься відповідне розпорядження, і саме з цього моменту воно набуває такого правового статусу. Натомість, рішення про включення спірного житла до числа службових після травня 2018 року позивачем не надано, а рішення про внесення змін до розпорядчих документів, що додане позивачем, саме по собі не є документом, що породжує зміну правового статусу спірної квартири. Тому вважають, що спосіб, в який спірне житло - фактично займана відповідачами квартира, знову набуло, на думку позивача, статусу службового житла, є сумнівно легітимним.

Ухвалою суду від 15.12.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 06.04.2023 року зупинено провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням у цивільній справі №761/4289/23 (провадження №2/761/5693/2023) за позовною заявою ОСОБА_4 до Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа: Адміністрація Державної прикордонної служби України про скасування розпорядження.

06.03.2024 року представник відповідача1 звернувся до суду з клопотанням про поновлення провадження у справі у зв`язку з усуненням обставин, що викликали його зупинення, а саме: у зв`язку з набранням законної сили рішенням у цивільній справі №761/4289/23.

Ухвалою суду від 12.03.2024 року поновлено провадження у справі.

У судовому засіданні представник Адміністрації Державної прикордонної служби України позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідачів заперечував щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Представник Служби у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації просила відмовити у задоволенні позову.

Суд, заслухавши доводи представників учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов висновку про те, що підстави для задоволення позову відсутні, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_4 є особою звільненою з військової служби на підставі наказу № 20-ОС від 10.01.2020 року голови Державної прикордонної служби України.

Під час проходження військової служби ОСОБА_4 було забезпечено постійний житлом за адресою: АДРЕСА_2 (довідка про забезпечення житловою площею від 21.11.2019 року №135/19).

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_4 разом із сім`єю було забезпечено на період проходження військової служби службовою квартирою за адресою: АДРЕСА_1 (ордер серії №016058 від 28.02.2018 року).

При цьому, відповідачі зареєстровані у вказаній квартирі (а/с.31-35).

11.01.2018 року Шевченківською районною в м.Києві державною адміністрацією прийнято розпорядження № 4 «Про включення жилих приміщень до числа службового житла», яким включено до числа службових жилих приміщень Державної прикордонної служби України, серед інших трикімнатну квартиру АДРЕСА_4 .

19.06.2018 року Шевченківською районною в м. Києві державною адміністрацією прийнято розпорядження №343 «Про виключення жилих приміщень з числа службового житла», відповідно до якого службову квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , виключено з числа службових жилих приміщень організацій, підприємств та установ (підпункт 1.1. пункту 1).

27.08.2019 року Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією прийнято розпорядження №661, яким підпункт 1.1. пункту 1 розпорядження від 19 червня 2018 року № 343 «Про виключення жилих приміщень з числа службового житла» та розпорядження від 19 квітня 2019 року № 314 «Про виключення житлового приміщення з числа службового житла».

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обґрунтовуючи свій позов, позивач керувався нормами Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також нормами Житлового кодексу України, які регламентують виселення осіб з службового житла.

У позові зауважено, що невиконання відповідачем законних вимог щодо виселення із службового житла порушує соціальні права інших військовослужбовців та членів їх сімей, які перебувають на обліку та в списках осіб, що потребують отримання службового житла.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно із частинами першою, третьою статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених ЖК України та іншими нормативно-правовими актами. Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.

Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, а також розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначений Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081 (далі - Порядок).

На підставі пункту 7 Порядку військовослужбовці та члени їх сімей, які проживають разом з ними, за відсутності в них житла для постійного проживання в населених пунктах за місцем проходження військової служби та/або в безпосередній близькості від місця проходження військової служби, що дає змогу щодня своєчасно прибувати до місця проходження військової служби (перелік таких населених пунктів для військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу визначається Міноборони, МВС, МОН, СБУ, розвідувальними органами, Адміністрацією Держспецзв`язку, ДКА та Управлінням державної охорони), забезпечуються службовими житловими приміщеннями.

Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті (абзац 4 пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Відповідно до положень статті 9 ЖК України громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів.

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Згідно з статтею 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частини перша, друга цієї статті).

Відповідно до статті 118 ЖК України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Згідно зі статтею 124 ЖК України робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Положення статті 125 ЖК України визначають випадки коли особу не може бути виселено з службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення, зокрема осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років (абзац третій зазначеної статті).

Виходячи зі змісту статей 118, 119, 124, 125 ЖК України, статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» заборона виселення зі службового приміщення поширюється на військовослужбовців, звільнених з військової служби і не забезпечених житлом для постійного проживання у межах норми.

В свою чергу, рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 05.09.2023 року у справі № 761/4289/23, яке було залишено без змін постановою Київського апеляційного суду міста Києва від 20.02.2024 року, скасовано розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 27.08.2019 року № 661 «Про внесення змін до розпоряджень Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації» в частині визнання таким, що втратив чинність підпункт 1.1. пункту 1 розпорядження від 19 червня 2018 року № 343 «Про виключення жилих приміщень з числа службових» щодо виключення з числа службових приміщень організацій, підприємств та установ трикімнатну квартиру АДРЕСА_5 ; в частині визнання таким, що втратило чинність розпорядження від 19 квітня 2019 року № 314 «Про виключення жилого приміщення з числа службового житла» щодо виключення з числа службового житла трикімнатну квартиру АДРЕСА_5 .

У постанові Київського апеляційного суду від 20.02.2024 року у справі №761/4289/23 зазначено, що з часу зміни статусу спірного житла, користувачем якого є позивач, зі службового на житлове за ініціативою Державної прикордонної служби України, позивач у порядку цивільного судочинства набув право захисту від порушення його прав на житло, яке вже не є службовим.

З викладеного прослідковується, що на теперішній час статус квартири за адресою: АДРЕСА_1 , не є службовим.

Пунктом 2 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській PCP, затвердженого постановою Ради Міністрів Української PCP від № 37, службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Через це зазначені приміщення повинні знаходитися у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується (їх робочого місця). Підприємства, установи, організації мають використовувати службові жилі приміщення за їх цільовим призначенням.

Відповідно до пункту 6 Положення, жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Аналогічна норма також міститься у пункті 11 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Принагідно зауважити, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства", рішення у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України").

Європейський суд з прав людини констатував, що згідно з Конвенцією поняття "житло" не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України").

Тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла (рішення у справі "Прокопович проти Росії").

Так, органи державної влади не можуть втручатись у здійснення права на повагу до житла, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно з практикою ЄСПЛ втручання держави у право на житло є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснюється "згідно із законом", не переслідує легітимну мету - одну чи декілька з тих, що перелічені у пункті 2 вказаної статті, - чи не розглядається як "необхідне в демократичному суспільстві".

Формулювання "згідно із законом" не лише вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах та передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України", § 43).

Статті 124-125 ЖК України містять норми, згідно з якими припинення трудових правовідносин з роботодавцем, за винятком окремих чітко визначених випадків, є підставою для виселення особи саме з службового житла без надання іншого житлового приміщення. Тобто, формулювання вказаних норм є достатньо чіткими та передбачуваними для особи, якій таке житло надане у користування.

За правилами частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що на теперішній час статус квартири за адресою: АДРЕСА_1 , не є службовим, що у відповідності до ст.ст.124, 125 ЖК України позбавляє можливості ініціювання позивачем питання щодо виселення відповідачів з житла, оскільки відповідні вимоги позивача не здійснюються "згідно із законом", а також не наділені легітимною метою, відтак, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 2, 12, 13, 76-82, 89, 258-259, 263-265, 267, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Адміністрації Державної прикордонної служби України до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 в інтересах якої діє ОСОБА_6 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про виселення із службової квартири та зняття з реєстрації, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Реквізити учасників справи:

Адміністрація Державної прикордонної служби України: м. Київ, вул. Володимирська, 26, код ЄДРПОУ 00034039;

ОСОБА_4 : АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

ОСОБА_5 : АДРЕСА_1 ;

ОСОБА_6 : АДРЕСА_1 ;

ОСОБА_7 : АДРЕСА_1 ;

Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації: м.Київ, бул. Т.Шевченка, 26/4.

Повний текст рішення складено 09.05.2024 року.

СУДДЯ І.П.РОМАНИШЕНА