ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/11018/23 пров. № А/857/3986/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Глушко І.В.,

суддя Запотічний І.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року (головуючий суддя Калинич Я.М., м.Ужгород) у справі № 260/11018/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним дії, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

20.12.2023 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, в якому просив: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо нарахування та виплати мені щорічної разової грошової допомоги до Дня незалежності України за 2023 рік у розмірі меншому, ніж 8 (вісім) мінімальних пенсій за віком, ніж передбачено ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захист»; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 (щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України, як особі з інвалідністю II групи внаслідок війни, у розмірі 8 (вісім) мінімальних пенсій за віком, виходячи з розрахунку мінімальної пенсії за віком, встановленої Законом України «Про Державний бюджет на 2023 рік», з урахуванням раніше виплачених сум.

Позов обґрунтовує тим, що є особою з інвалідністю внаслідок війни 2 групи, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Закарпатській області та має право на отримання одноразової грошової допомоги до Дня Незалежності України в 2023 році у розмірі, передбаченому статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», однак, наразі позивачу виплачена вказана допомога у зменшеному розмірі 2900,00 грн.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви. Крім того, апелянти наголошує, що 27.02.2020 рішенням Конституційного Суду України № 3-р/2020 було визнано неконституційним окреме положення п.26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р„ № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Звертає увагу, що відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Вважає, що набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 №367-ХІV, яка передбачала розмір допомоги для осіб внаслідок війни 2 групи як 8 (вісім) мінімальних пенсій за віком.

25.03.2024 відповідачем до суду подано відзив на апеляційну скаргу. У відзиві зазначає, що враховуючи положення статті 64 Конституції України, частини 2 статті 20 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», частини 7 статті 20 та абзацу третього підпункту 2 пункту 22 розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, виходячи з системного аналізу Українського законодавства у 2023 році виплата щорічної разової грошової виплати до Дня Незалежності України має здійснюватися у розмірах, визначених в Порядку, затвердженому Постановою №754. Звертає увагу, що Постановою № 754 встановлено чіткі повноваження Головного управління у процедурі виплати грошової допомоги. Вважає, що бездіяльності, протиправних дій чи дій, які б свідчили про перевищення повноважень, Головним управлінням не допущено. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з огляду на наступні підстави.

Судом встановлені наступні обставини.

Позивач є особою з інвалідністю внаслідок війни 2 групи та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Закарпатській області.

10.08.2023 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про нарахування та виплату йому щорічної разової грошової виплати до Дня Незалежності України у 2023 році у розмірі, передбаченому статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

На звернення позивача, листом від 17.08.2023 року за №6565-6838/П-02/8-0700/23 відповідач повідомив позивача про відсутність правових підстав для виплати одноразової грошової допомоги до Дня Незалежності України в 2023 році у розмірі, передбаченому статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області визначені законом права позивача при виплаті разової грошової допомоги до Дня Незалежності України у 2023 році в розмірі 2900,00 грн. не порушені.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до Преамбули Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин (Закон №3551-XII) цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Статтею 1 Закону №3551-XII визначено основні завдання цього Закону. Так, відповідно до зазначеної статті цей Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров`я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров`я.

Відповідно до статті 2 Закону №3551-XII законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України. Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни. Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.

Відповідно до статті 4 Закону №3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Відповідно до статті 7 Закону №3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать, зокрема, особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини. До осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

Пільги особам з інвалідністю внаслідок війни передбачені статтею 13 Закону №3551-XII. Зокрема, частиною 5 статті 13 Закону №3551-XII передбачено виплату особам з інвалідністю внаслідок війни щорічної разової грошової допомоги.

Така грошова допомога була запроваджена ще з 01.01.1999 шляхом внесення змін до Закону №3551-ХІІ Законом від 25.12.1998 №367-XIV та доповненням статті 13 частиною четвертою наступного змісту: Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.

В подальшому ця норма зазнавала неодноразових змін та була предметом судових розглядів як у судах загальної юрисдикції, так і Конституційному Суді України.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007, зокрема статтю 29 розділу IV Закону України від 19.12.2006 №489-V Про Державний бюджет України на 2007 рік визнано такою, що не відповідає Конституції України з мотивів того, що Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин та не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.

Надалі, Законом України від 28.12.2007 №107-VI Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України (Закон №107-VI) положення статті 13 Закону №3551-ХІІ щодо грошової допомоги інвалідам війни викладено в такій редакції: Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 зазначені положення Закону №107-VI щодо внесення змін до статті 13 Закону №3551-ХІІ визнані неконституційними з мотивів того, що внесення до законодавчих актів змін і доповнень та визнання законів такими, що втратили чинність, призвело до фактичного скасування чи звуження змісту і обсягу існуючих прав і свобод людини і громадянина.

Надалі, Законом України від 28.12.2014 №79-VIII Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин розділ VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України було доповнено пунктом 26, яким передбачено, що окремі положення ряду законів України, в тому числі й Закону №3551-ХІІ, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Внаслідок таких змін, протягом 2014-2022 років Кабінетом Міністрів України приймались постанови, якими визначались фіксовані розміри щорічної разової допомоги до 5 травня, яка підлягала виплаті, зокрема інвалідам війни, які були меншими ніж визначені у статті 13 Закону №3551-ХІІ в редакції Закону №367-XIV.

Разом з тим, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 18.12.2018 №12-р/2018 (справа про соціальний захист ветеранів війни та членів їхніх сімей) дійшов таких висновків: «У Законі № 3551 передбачено пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них (стаття 12), особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 13), учасникам війни (стаття 14), особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551 (стаття 15), особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною (стаття 16), постраждалим учасникам Революції Гідності (стаття 16-1). Встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов`язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов`язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов`язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, підриває довіру до держави».

Надалі, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 (справа №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення пункту 26 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у частині, яке передбачало, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. У цьому рішенні Конституційний Суд України виснував наступне: «…за юридичною позицією Конституційного Суду України встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551-ХІІ, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов`язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов`язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов`язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551-ХІІ, підриває довіру до держави. Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551-ХІІ, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551-ХІІ, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов`язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту (абзаци другий, третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18.12.2018 № 12-р/2018); …забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов`язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п`ятою статті 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551-ХІІ, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави.»

Застосовуючи такі висновки Конституційного Суду України Верховний Суд, розглядаючи зразкову справу № 440/2722/20 (рішення від 29.09.2020) дійшов висновку, що у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 у справі №1-247/2018 (3393/18) та визнанням таким, що не відповідає Конституції пункту 26 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України стаття 13 Закону №3551-ХІІ (пільги особам з інвалідністю внаслідок війни) діяла та мала застосовуватись у редакції Закону №367-XIV: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи десять мінімальних пенсій за віком; II групи вісім мінімальних пенсій за віком; III групи сім мінімальних пенсій за віком».

Також, після запровадження в Україні воєнного стану Конституційний Суд України ухвалив рішення від 06.04.2022 №1-р(II)/2022 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 статті 16-3 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та від 12.10.2022 №7-р(II)/2022 у справі за конституційними скаргами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів статті 2 Закону України від 08.07.2011 №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».

У цих рішеннях Конституційний Суд України також вказав на необхідність з боку Держави посиленого соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року, а також осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності, а також на неможливість обмеження або скасування права на соціальний захист цієї особливої категорії осіб із спеціальним юридичним статусом.

У рішенні від 06.04.2022 №1-р(II)/2022 у справі №3-192/2020(465/20) (справа про посилений соціальний захист військовослужбовців) Конституційний Суд України дійшов наступних висновків: «Підтримання високого рівня обороноздатності є найвищим державним інтересом і однією з найбільш захищених конституційних цінностей України. Захист суверенітету та територіальної цілісності України є «найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу» (частина перша статті 17 Основного Закону України). В умовах воєнного стану держава зобов`язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України. Відтак усебічна підтримка військовослужбовців Збройних Сил України є одним із засобів розширення оборонних можливостей держави.»

Таким чином, апеляційний суд наголошує, що вже у період дії воєнного стану в Україні Конституційний Суд України у правовідносинах щодо соціального захисту, сформував та розвинув юридичну позицію, суть якої зводиться до того, що Держава Україна без рівноцінної заміни чи компенсації в односторонньому порядку безвідносно до її фінансових можливостей не може відмовитися від зобов`язання щодо додаткових гарантій соціального захисту осіб, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року, а також осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 13.06.2023 (справа №560/8064/22) дійшов наступних висновків: «Усвідомлюючи та високо цінуючи внесок ветеранів у безпеку й оборону України, захист розвитку й існування її громадянського суспільства, держава покладає на себе зобов`язання забезпечити гідну систему підтримки ветеранів, їхніх сімей та членів сімей загиблих (померлих) захисників України. Державна система підтримки ветеранів повинна бути спрямована на ефективну адаптацію ветеранів до мирного життя після завершення військової служби, максимальне відновлення здоров`я та благополуччя осіб, які під час здійснення обов`язків військової служби постійно перебували у середовищі підвищеного ризику, утвердження всебічної поваги до ветеранів, їхніх сімей та сімей загиблих ветеранів в суспільстві, а також на ефективну реалізацію системи пільг та соціальних гарантій на рівні органів державної влади. Таким чином, Держава Україна без рівноцінної заміни чи компенсації безвідносно до її фінансових можливостей не може в односторонньому порядку відмовитись від зобов`язань щодо додаткових гарантій соціального захисту осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551-ХІІ та які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності, а деякі з яких продовжують боронити країну в умовах повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України, яка наразі триває.»

Аналізуючи зазначені нормативні акти та судову практику, колегія суддів вказує, що протягом усього часу дії положень статті 13 Закону №3551-XII, якими передбачено розміри грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни, спостерігались тенденції до зменшення її розміру шляхом передачі повноважень з визначення її розміру Кабінету Міністрів України. Попри це, внаслідок прийняття рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 до 14.04.2023 продовжувала діяти частина 5 статті 13 Закону №3551-XII, якою було передбачено: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.»

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» від 20.03.2023 №2983-IX, який набрав чинності з 15.04.2023 (Закон №2983-IX), частину 5 статті 13 Закону №3551-XII викладено у новій редакції наступного змісту: «Щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.»

Відповідно до частини сьомої статті 20 Бюджетного кодексу України, частини п`ятої статей 12-15, частини першої статті 16 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, частини третьої статей 6-1-6-4 Закону України Про жертви нацистських переслідувань Кабінет Міністрів України 21.07.2023 прийняв постанову №754 «Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань».

Цією постановою, серед іншого, затверджено «Порядок використання коштів державного бюджету для забезпечення соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань». Також, цією постановою затверджено «Порядок здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (Порядок №754).

Відповідно до пункту 3 цього Порядку грошова допомога виплачується до 24 серпня 2023 року в такому розмірі: 1) особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 3100 гривень; II групи - 2900 гривень; III групи - 2700 гривень;

Порівняння зазначених редакцій частини 5 статті 13 Закону №3551-XII та Порядку №754 демонструє очевидну різницю в розмірах щорічної разової грошової допомоги, при цьому не на користь допомоги, запровадженої Законом №2983-IX та Порядком №754, яка за розміром значно менша тієї допомоги, яку отримували особи з інвалідністю внаслідок війни до внесення змін до Закону.

Так, у ситуації позивача, який є особою з інвалідністю внаслідок війни 2-ої групи, внаслідок внесених Законом №2983-IX змін до частини 5 статті 13 Закону №3551-XII та передачі повноважень з визначення розміру допомоги Кабінету Міністрів України, щорічну разову грошову допомогу в розмірі 16744,00 грн. замінено на щорічну разову грошову допомогу в розмірі 2900,00 грн.

При цьому, виходячи зі змісту пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо виплати грошової винагороди ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» законодавець не пов`язував зменшення розміру допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни із запровадженням воєнного стану, фінансовими можливостями чи іншими винятковими обставинами.

Покликання відповідача в обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу в цій частині на те, що Порядок №754 затверджено на виконання абзацу третього підпункту 2 пункту 22 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у зв?язку із запровадженням воєнного стану є безпідставним, оскільки преамбула цього Порядку не містить покликання, що він прийнятий на виконання абзацу третього підпункту 2 пункту 22 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України.

Натомість, переслідуючи мету підняття патріотичного духу Закон №2983-IX скасував раніше визначені на законодавчому рівні розміри допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни, а уряд встановив їх розмір на рівні значно нижчому того, що раніше передбачав Закон (у випадку позивача 16700,00 грн. проти 2900,00 грн.), що очевидно не сприятиме досягненню мети прийняття цього Закону.

До того ж, за змістом статті 13 Закону №3551-XII як до внесення змін Законом №2983-IX, так і після, спірна допомога визначена законодавцем саме як «грошова», відтак розмір такої допомоги є ключовим параметром для її адресатів.

Порівнюючи дві редакції частини 5 статті 13 Закону №3551-XII з одного боку видається, що разова щорічна грошова допомога до Дня Незалежності України, що передбачена чинною частиною п`ятою статті 13 Закону №3551-ХІІ у редакції Закону №2983-ІХ, за своєю назвою, тобто суто за формальним критерієм, є новим видом соціального забезпечення. З іншого боку, за своїм змістом та ознаками (щорічна системність; разовий характер; обов`язковість виплати; коло осіб, на яких поширюється) вона є аналогічною разовій грошовій допомозі до 5 травня, що виплачувалась особам з інвалідністю внаслідок війни до внесення Законом №2983-ІХ відповідних змін до частини п`ятої статті 13 Закону №3551-ХІІ.

Оскільки частина цієї статті «у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України» не є новою у правовому регулюванні питання застосування згаданої пільги для ветеранів війни, то наявні підстави вважати, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України є зміненою за умовами та підставами виплати щорічною разовою грошовою допомогою до 5 травня, шляхом безпосереднього внесення змін до спеціального Закону №3551-ХІІ (а не через бюджетне законодавство та надання відповідних повноважень Кабінету Міністрів України з метою подальшого ухвалення ним рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій).

Отже, за своєю природою передбачена частиною 5 статті 13 №3551-XII виплата є щорічною разовою грошовою допомогою і приурочення її виплати до різних дат, зміна порядку її виплати, не змінює її природи саме як грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни.

Відтак, запроваджену Законом №2983-ІХ разову грошову виплату до Дня Незалежності України за її правовою природою не слід вважати новим видом соціального забезпечення для осіб з інвалідністю внаслідок війни.

Водночас, зміна розміру допомоги у зазначений спосіб звужує досягнутий високий рівень соціального захисту осіб з інвалідністю внаслідок війни, відтак не може вважатись рівноцінною як це передбачає стаття 2 Закону №3551-XII, що своєю чергою суперечить також статтям 17, 22 Конституції України.

Конституційний Суд України у рішенні від 22.09.2005 №5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) роз`яснюючи зміст поняття «звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод» зробив такі висновки: «Згідно зі статтею 22 Конституції України 254к/96-ВР конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.»

У питанні делегування законодавчої функції Конституційний Суд України у рішенні від 13.12.2019 №7-р(II)/2019 зробив наступні висновки: «Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що "права делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади (у даному випадку Кабінету Міністрів України) Основним Законом України не передбачено. Таке делегування порушує вимоги Конституції України, згідно з якими органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 6, частина друга статті 19 Основного Закону України). До аналогічних висновків Конституційний Суд України дійшов у рішеннях від 9 жовтня 2008 року № 22-рп/2008, від 23 червня 2009 року № 15-рп/2009" (абзац другий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 20 травня 2010 року № 14-рп/2010).

Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що оспорюване положення Закону порушує конституційні засади поділу державної влади в Україні на законодавчу, виконавчу і судову, призводить до порушення регулювання основ соціального захисту прокурорів, оскільки за його змістом регулювання порядку перерахунку призначеної пенсії працівникам прокуратури має здійснюватися актом Кабінету Міністрів України, а не законом України. Отже, положення частини двадцятої статті 86 Закону суперечить статті 6, пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України.»

З цього ж питання у рішенні від 23.12.2022 №3-р/2022 Конституційний Суд України зазначив наступне: «Гарантоване статтею 46 Основного Закону України право на соціальний захист ґрунтується на тому, що розміри пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають бути визначені з урахуванням потреб людини, людської гідності та інших конституційних цінностей, а також на тому, що за наявності економічних та інших передумов розміри пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги мають бути своєчасно індексовані та/або перераховані. Посутній аналіз приписів статей 3, 8, 24, 46, 92 Основного Закону України дає підстави для висновку, що юридичний механізм індексації та перерахунку розмірів пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги є однією з конституційних гарантій дієвості права на соціальний захист. Тому на виконання Конституції України Верховна Рада України має забезпечити розвиток, конкретизацію та деталізацію низки конституційних норм і принципів, визначивши в законах підстави, порядок, умови індексації та перерахунку розмірів пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги для всіх груп пенсіонерів та одержувачів таких виплат та допомоги.»

Аналізуючи запроваджені Законом №2983-IX зміни, апеляційний суд приходить до висновку, що законодавець фактично напряму передав Кабінету Міністрів України абсолютні повноваження визначати порядок виплати спірної допомоги, жодним чином не встановивши на рівні закону базові критерії і принципи, матеріальні норми, опираючись на які Кабінет Міністрів України мав би встановлювати такий підзаконний порядок.

Враховуючи викладена, колегія суддів вважає, що спірна допомога не належить до тих прав, які відповідно до статті 92 Конституції України можуть визначатись виключно законами. Крім того, безпосередньо Законом №2983-IX, яким частину 5 статті 13 Закону №3551-XII викладено у новій редакції, розмір спірної допомоги не визначено, а лише делеговано право з його визначення Кабінету Міністрів України. Водночас, закріплення розмірів грошової допомоги на законодавчому рівні за своєю юридичною силою та ієрархічною підпорядкованістю нормативно-правових актів є ознакою високого рівня досягнутих соціальних гарантій у цій сфері. Відтак, скасування визначення розміру спірної допомоги на рівні закону та делегування повноважень з його визначення Кабінету Міністрів України також не може вважатись рівноцінною заміною раніше встановлених пільг в розумінні статті 2 Закону №3551-XII і свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих соціальних прав та невідповідність з цих підстав положень Закону №2983-IX статті 22 Конституції України, а тому, за таких обставин позовні вимоги у цій справі підлягають задоволенню.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування рішення або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року у справі № 260/11018/23 скасувати та прийняти нове, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до Дня незалежності України за 2023 рік у розмірі меншому, ніж 8 (вісім) мінімальних пенсій за віком, ніж передбачено ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захист».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України, як особі з інвалідністю II групи внаслідок війни, у розмірі 8 (вісім) мінімальних пенсій за віком, виходячи з розрахунку мінімальної пенсії за віком, встановленої Законом України «Про Державний бюджет на 2023 рік», з урахуванням раніше виплачених сум.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. І. Довга судді І. В. Глушко І. І. Запотічний