КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 травня 2024 року Київ справа №320/8414/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Подільського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві про визнання протиправною та скасування постанови,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Подільського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві, в якому позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову від 17.07.2018 ВП №40288578 державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Гладищенка Владислава Андрійовича про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 201917,19 гривень;

- визнати протиправною та скасувати постанову від 30.11.2018 ВП №57746843 старшого державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Бабенко Ольги Олександрівни про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови №40288578, виданої 17.07.2018 Подільським РВ ДВС м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 201917,19 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою від 17.07.2018 ВП №40288578 державного виконавця Подільського районного відділу ДВС міста Київ Гладищенка Владислава Андрійовича із ОСОБА_1 стягнуто виконавчий збір у розмірі 201 917, 19 грн та прийнята з порушенням Закону України «Про виконавче провадження», редакція якого станом на 17.07.2018 визначала, що виконавчий збір стягується у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувану за виконавчим документом ( ч. 2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» станом на 17.07.2018), а не від суми виконавчого документу. В межах виконавчого провадження №40288578 державний виконавець не здійснив фактичного стягнення за виконавчим написом нотаріуса про звернення стягнення на нерухоме майно, тому у виконавця були відсутні підстави для стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 10 відсотків від суми боргу.

Крім того, позивач вважає оскаржувану постанову про відкриття виконавчого провадження від 30.11.2018 протиправною, оскільки зазначена постанова винесено з порушенням встановленого законом строку пред`явлення виконавчого документу до виконання, який становить 3 місяці. Так, виконавчий документ (постанова про стягнення виконавчого збору) був виданий 17.07.2018, а пред`явлений до виконання лише 30.11.2018, у зв`язку з чим виконавчий документ підлягав поверненню без виконання.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.04.2023 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.05.2023 відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання.

У судове засідання представник відповідача не з`явився, представником позивача було подано клопотання про розгляд справи у відсутності позивача та перехід розгляду справи в порядку письмового провадження.

За таких обставин, враховуючи скорочені строки розгляду справ про оскарження рішень органів державної виконавчої служби та приватних виконавців, та керуючись частиною 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін повідомлених належним чином в порядку письмового провадження.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, де позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову. Відповідач щодо законності винесення постанови про стягнення виконавчого збору ВП №40288578 від 17.07.2018, зазначив, що спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку є Закон України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV; був чинний на дату відкриття виконавчого провадження ВП № 40288578 (22 жовтня 2013 року).

Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 606-XIV, у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи.

Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 28 Закону № 606-XIV виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Поряд з цим, 05 жовтня 2016 року набув чинності Закон України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), пунктом 7 розд. XIII «Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Згідно з частиною першою та другою статті 27 Закону № 1404-VIII (у редакції, викладеній згідно із Законом України від 03 липня 2018 року № 2475- VIII) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Виконавче провадження № 40288578 відкрито 22 жовтня 2013 року (тобто за правилами Закону № 606-XIV, в редакції, яка діяла на той час).

Так, до 05 жовтня 2016 року правовідносини щодо здійснення виконавчих дій регулювались Законом України від 21 квітня 1999 року №606-XIV «Про виконавче провадження», а з 05 жовтня 2016 року вступив у силу Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження».

Спірна постанова про стягнення виконавчого збору винесена державним виконавцем 17 липня 2018 року (за правилами Закону №1404-VIII, чинного на дату її ухвалення).

Отже, з моменту виникнення заборгованості позивача та прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження до прийняття постанови про стягнення виконавчого збору змінювалось законодавство відповідно до якого здійснювався обрахунок виконавчого збору.

За подібної ситуації Верховний Суд у постанові від 11 серпня 2021 року у справі №300/3260/20 звернув увагу, з-поміж іншого, на те, що відповідно до частини першої статті 28 Закону №606-XIV розмір виконавчого збору (у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 Закону №606-XIV для самостійного його виконання) становив 10 відсотків від суми, що підлягала стягненню (якщо йдеться про вимоги майнового характеру). Відповідно до зазначеної постанови, у цьому випадку (тобто коли виконавче провадження відкрито за правилами Закону №606-XIV) розмір виконавчого збору, який підлягає стягненню з боржника, потрібно визначати за правилами статті 28 Закону № 606-XIV (чинного на той час).

Зауважує, що постанова державного виконавця від 17 липня 2018 року, винесена відповідно до норм статей 3, 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження», у виконавчому провадженні № 40288578 про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у розмірі 201 917,19 грн, прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідач щодо несвоєчасного винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 57746843 на підставі постанови № 40288578 від 17 липня 2018 року про стягнення виконавчого збору на користь держави з ОСОБА_1 у розмірі 201 917,19 грн зазначив, що ч. 5 ст. 13 ст. 26 Закону № 1404-VHI визначено що, порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом.

Зважаючи на вищевикладене та у зв`язку із тим, що сама процедура виокремлення постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 40288578 від 17 липня 2018 року в окреме виконавче провадження не порушена, відповідач вважає, що відсутні підстави для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №57746843 від 30.11.2018.

Позивачем подано відповідь на відзив відповідача, де зауважив, що покликання відповідача на те, що матеріали виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_2 суми виконавчого збору були виокремлені вчасно та в межах строку, не замінює обов`язку пред`явити виконавчий документ (постанову від 17.07.2017) до виконання в межах строку, встановленого ч.1 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження». Саме по собі таке «виокремлення», яке полягає в прийнятті постанови від 17.07.2018, не є тотожнім та не являється пред`явленням такої постанови до виконання.

Зауважує, що станом на 30.11.2018 стягувачем було пропущено строк пред`явлення до виконання виконавчого документу, у зв`язку з чим відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» старший державний виконавець Подільського РВ ДВС м. Київ Бабенко Ольга Олександрівна зобов`язана була повернути виконавчий документ, а саме постанову № 40288578 від 17.07.2018 Подільського РВ ДВС м. Київ про стягнення із ОСОБА_1 виконавчого збору 201 917,19 грн без прийняття до виконання.

Заперечив твердження відповідача, що обставини пропуску 3-місячного строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, не вплинуло на процедуру, передбачену Законом України «Про виконавче провадження», посилаючись на ч.5 ст. 13 Закону «Про виконавче провадження». Звернув увагу суду на покликання відповідача у відзиві, що порушення строків прийняття рішень виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом.

Зауважив, що йдеться не про порушення строків прийняття рішень чи вчинення виконавчих дій (ст. 13), а про порушення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання (ст.12). Тобто, не про тотожні поняття.

Оскільки Подільським РВ ДВС м. Києва було пропущено 3-місячний строк пред`явлення до виконання виконавчого документу (постанови від 17.07.2018), оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження від 30.11.2018 є протиправною, адже зазначений виконавчий документ (постанова від 17.07.2018) мала бути повернута без виконання в порядку п. 2 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».

Враховуючи приписи п. 2 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» у відповідача були відсутні підстави для винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 30.11.2018 року № 57746843 про примусове виконання постанови від 17.07.2018 про стягнення виконавчого збору 201 917, 19 грн, оскільки станом на момент винесення вказаної постанови завершився строк для пред`явлення даного виконавчого документа до виконання.

Вважає, що звернення виконавчого документу до примусового виконання мало місце 30.11.2018, тобто поза межами встановленого ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» строку, а тому відповідач мав повернути виконавчий документ без виконання.

Зауважує, що, відповідачем не вказано жодних нормативних та фактичних підстав для поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання.

Будь-яких доводів та пояснень щодо поважності чи неповажності обставин пропуску зазначеного строку Відповідачем у відзиві також не зазначено.

З огляду на що, вважає, постанова старшого державного виконавця Подільського РВ ДВС м. Київ Бабенко О.О. №57746843 від 30.11.2018 про відкриття виконавчого провадження із виконання постанови № 40288578 від 17.07.2018 Подільського РВ ДВС м. Києва про стягнення із ОСОБА_1 виконавчого збору 201 917, 19 грн, винесена після закінчення строків пред`явлення її до виконання, є протиправною та такою, що підлягає скасуванню. Вважає, що оскільки наявні підстави для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження №57746843 усі подальші рішення виконавця у вказаному виконавчому провадження також є такими, що підлягають скасуванню, оскільки Закон України «Про виконавче провадження», редакція якого станом на 17.07.2018 визначав, що виконавчий збір стягується у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом (ч. 2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» станом на 17.07.2018), а не від суми виконавчого документу.

В межах виконавчого провадження № 40288578 державний виконавець не здійснив фактичного стягнення 2 019 171,90 грн, не повернув стягувачу майна боржника на суму 2 019 171,90 грн. Тому нарахування виконавчого збору 10% від суми, яка фактично стягнута (повернута) не була, суперечить нормам ч. 2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» станом на 17.07.2018.

Тому звертає на себе увагу та обставина, з боку відповідача так і не повідомлено, яка ж саме сума була з позивача стягнута у виконавчому провадженні з огляду на те, що виконавчий документ був повернутий стягувачу в зв`язку з недостатністю коштів боржника для задоволення вимог стягувана. Між тим, згідно до чинної станом на 17.07.2018 редакції Закону про виконавче провадження, виконавчий збір стягувався розмірі 10% від фактично стягнутої суми, а не від суми, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, як це передбачається редакцією Закону, чинною з 08.08.2018. Звернув увагу, що відповідач у відзиві визнає, що ч. 2 ст. 27 Закону про виконавче провадження №1404-VIII щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 10% суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, діяла до 28.08.2018.

Таким чином, вважає, що з боку відповідача в будь-якому випадку мало місце штучне завищення суми виконавчого збору. Таке завищення відповідачем здійснено необґрунтовано, застосовуючи редакцію Закону про виконавче провадження, яка набула чинності з 08.08.2018 та не існувала станом на 17.07.2018. Тобто, відповідачем застосовано закон в зворотному порядку.

Позивач, звернув увагу суду на те, що відповідач пропустив встановлений судом строк подання відзиву на позов та не просив поновити йому такий строк. Тому вважає, поданий відповідачем відзив на позову має бути повернутий судом відповідачу без розгляду.

Позивач одночасно з поданням відповіді на відзив, в порядку ч. 7 ст.139 КАС України, зробив заяву про те, що впродовж 5-денного строку після ухвалення рішення суду по справі, ним будуть подані докази витрат на правничу допомогу, які позивач очікує понести в сумі 25 000 грн, в зв`язку з поданням позову та його розглядом судом.

З огляду, на що просив задовольнити позов у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, суд встановив такі обставини.

З матеріалів справи вбачається, що постановою від 17.07.2018 ВП №40288578 державного виконавця Подільського районного відділу ДВС міста Київ Гладищенка Владислава Андрійовича із ОСОБА_1 стягнуто виконавчий збір у розмірі 201 917, 19 грн.

Постановою державного виконавця Подільського районного відділу ДВС м. Київ Бабенко О.О. від 30.11.2018 ВП №57746843 про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови № 40288578 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору 201 917,19 грн.

Не погоджуючись з вказаними постановами державних виконавців, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував такі обставини справи та положення чинного законодавства України.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно із статтями 1, 5 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон № 1403-VIII).

Згідно із статтею 3 Закону № 1403-VIII завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Відповідно до статті 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Частиною першою статті 18 Закону №1404-VІІІ визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною п`ятою статті 26 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

За приписами пунктів 1-6 частини п`ятої статті 27 Закону № 1404-VIII у цій же редакції виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Частиною дев`ятою статті 27 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до пункту 1 частини першої, частини п`ятої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Приписами статей 40, 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.

Частиною третьою статті 40 Закону №1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною четвертою статті 42 Закону № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Законом № 2475-VIII, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, внесено зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ. З урахуванням наведених змін, за змістом статті 27 Закону №1404-VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Так, на примусовому виконанні у Подільському відділі ДВС в м. Києві перебувало виконавче провадження ВП №40288578 з виконання виконавчого напису №9654 виданого 26.09.2013 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком Сергієм Павловичем про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 2 019 171,90 грн та витрат на вчинення виконавчого напису у сумі 20 191,71 грн. шляхом звернення стягнення нежилі приміщення (в літ. В): з №1 по № 9, №№ 10а, 12 II (частини групи приміщень №1), площею 133,50 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що належать на праві приватної власності ОСОБА_1 .

22.10.2013 керуючись статтями 17, 19, 20, 25 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV; був чинний на дату відкриття виконавчих проваджень (22 жовтня 2013 року), державним виконавцем Вангородський С.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №40288578.

11.08.2015 керуючись статтею 57 Закону № 606-XIV, державним виконавцем Шемберко О.П. винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП №40288578, якою постановлено накласти арешт на нежилі приміщення (в літ. В): з №1 по №9, №№10а, 12 II (частини групи приміщень №1), площею 133,50 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить боржнику ОСОБА_1 .

28.12.2016 керуючись статтею 56 Закону України від 05 жовтня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII; був чинний на дату проведення опису майна боржника), старшим державним виконавцем Полінським Б.А. проведено опис та арешт майна боржника, про що винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника ВП № 40288578.

17.05.2017 керуючись статтею 20 Закону № 1404-VIII, старшим державним виконавцем Журбою Т.В. винесено постанову про призначення експерта для участі у виконавчому провадженні ВП № 40288578.

06.07.20217 старшим державним виконавцем Журбою Т.В. направлено для ознайомлення лист сторонам виконавчого провадження із копією висновку про вартість майна описаного в межах виконавчого провадження №40288578 від 12.06.2017.

В подальшому описане майно, а саме: нежилі приміщення (в літ. В): з № 1 по № 9, № 10а, № 12, II (частини групи приміщень № 1), загальною площею 133.50 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, пр-т Георгія Гонгадзе, буд. 20 було передано на реалізацію до Державного підприємства «СЕТАМ», інформація про що міститься на офіційному сайті Державного підприємства «СЕТАМ».

Треті електронні торги з реалізації арештованого майна, які проводились 01.02.2018 не відбулись, про що складено протокол №314450 Державним підприємством «СЕТАМ».

04.04.2018 керуючись статтею 61 Закону № 1404-VIII, старшим державним виконавцем Журбою Т.В. винесено акт про передачу майна стягувану у рахунок погашення боргу ВП №40288578.

17.07.2018 керуючись статтями 3, 27, 40 Закону № 1404-VIII, державним виконавцем Гладищенком В.А. винесено постанову про стягнення виконавчого збору ВП № 40288578.

17.07.2018 керуючись статтею 42 Закону №1404-VIII, державним виконавцем Гладищенком В.А. винесено постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження ВП № 40288578.

17.07.2018 керуючись пунктом 15 частини першої статті 39, статтею 40 Закону №1404-VIII, державним виконавцем Гладищенком В.А. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №40288578, у зв`язку із тим, що коштів які надійшли від реалізації заставленого майна недостатньо для задоволення вимог стягувана - заставодержателя.

В подальшому постанову про стягнення виконавчого збору виділено в окреме провадження АСВП №57746843 та зареєстровано у Відділі за вхідним №18385 від 21.11.2018.

Так, на момент відкриття спірного виконавчого провадження №40288578, а саме 22.10.2013, діяв Закон України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV).

В подальшому, державним виконавцем, 17.07.2018 винесено постанову про стягнення виконавчого збору ВП № 40288578, вже керуючись статтями 3, 27, 40 Закону № 1404-VIII.

Тобто, з моменту відкриття спірного виконавчого провадження та до прийняття спірної постанови про стягнення виконавчого збору редакції статті 27 Закону № 1404-VIII, що визначають базу обрахунку виконавчого збору, виходив з наступного: виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, що діяла саме: в період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28 серпня 2018 року - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.

Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України в рішенні від 09 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Верховний Суд у справах № 420/4279/19, №420/769/19, №1340/5053/18, №400/878/20, аналізуючи вищевказані законодавчі зміни, зазначив, що положення статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність позивача, як боржника, у порівнянні з нормами статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна після 28 серпня 2018 року, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.

Оскільки внесені Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ погіршили становище боржника (позивачка), а виконавчою службою фактично не стягнуто з нього коштів за виконавчим листом у повному обсязі, тому відсутні правові підстави для стягнення з боржника (позивача) виконавчого збору у визначеному державним виконавцем розмірі.

Слід також урахувати, що за своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.

Так, колегія суддів у постанові Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №640/20994/21 прийшла до висновку, що суд апеляційної інстанції не правильно застосував положення статті 27 Закону № 1404-VIII, не врахувавши висновки Верховного Суду у справах №420/4279/19, №420/769/19, №1340/5053/18, №400/878/20, та зробив помилковий висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Також Верховний Суд зазначив, що приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав у державного виконавця для стягнення виконавчого збору, однак керувався правовими висновками Верховного Суду щодо застосування статті 27 Закону № 1404-VIII, сформованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року (справа №2540/3203/18) та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 квітня 2020 року (справа №260/1261/18), які не підлягали застосуванню до спірних правовідносин. У вказаних справах розглядалось питання застосування положень статті 27 Закону № 1404-VIII у редакції, що діяла до 28 серпня 2018 року, що, у свою чергу, унеможливлює застосування таких позицій до спірних правовідносин у цій справі, які виникли після внесення змін Законом № 2475-VIII до статті 27 Закону № 1404-VІІІ.

З огляду на що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в цій частині.

Щодо позовних вимог щодо визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 21.11.2018 в рамках виконавчого провадження ВП № 57746843.

На примусовому виконанні у Відділі перебуває виконавче провадження ВП № 57746843 з виконання постанови № 40288578 виданої 17.07.2018 Подільським РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору на користь держави у розмірі 201 917,19 грн.

Позивачем сказано дату постанови про відкриття провадження №57746843 від 30.11.2018, однак надані відповідачем, належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження не містять постанови державного виконавця від зазначеної дати, міститься лише супровідний лист про направлення постанови від 30.11.2018, однак, як бвсьановлено судом, саме 21.11.2018 керуючись статтями 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону № 1404-VIII, старшим державним виконавцем Бабенко О.О. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 57746843.

21.11.2019 керуючись вимогами частини 4 статті 25 Закону № 1404-VIII, старшим державним виконавцем Бабенко О.О. винесено постанову про передачу виконавчого провадження ВП № 57746843 до Косівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області.

06.12.2019 керуючись вимогами частини 4 статті 25 Закону № 1404-VIII, старшим державним виконавцем Ганущак Р.І. винесено постанову про прийняття виконавчого провадження ВП № 57746843.

18.06.2020 керуючись вимогами частини 4 статті 25 Закону № 1404-VIII, старшим державним виконавцем Ганущак Р.І. винесено постанову про передачу виконавчого провадження ВП № 57746843 до Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

06.07.2020 керуючись вимогами частини 4 статті 25 Закону № 1404-VIII, головним державним виконавцем Полінським Б.А. винесено постанову про прийняття виконавчого провадження ВП № 57746843.

12.07.2021 керуючись статтею 56 Закону № 1404-VIII, державним виконавцем Тимошенко Я.І. винесено постанову про арешт коштів боржника ВП № 57746843.

15.11.2021 керуючись статтею 56 Закону № 1404-VIII, державним виконавцем Тимошенко Я.І. винесено постанову про арешт коштів боржника ВП № 57746843.

15.11.2021 керуючись статтями 68, 69, 70 Закону № 1404-VIII, державним виконавцем Тимошенко Я.І. винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ВП № 57746843.

11.08.2022 керуючись статтею 56 Закону № 1404-VIII, старшим державним виконавцем Менчиць Н.Є. винесено постанову про арешт коштів боржника ВП № 57746843.

20.02.2023 керуючись статтею 56 Закону № 1404-VIII, заступником начальника відділу Кравцовою О.С. винесено постанову про арешт майна боржника ВП № 57746843.

20.02.2023 керуючись статтею 56 Закону № 1404-VIII, заступником начальника відділу Кравцовою О.С. винесено постанову про арешт коштів боржника ВП № 57746843.

20.02.2023 до AT «Універсал банк» заступником начальника відділу Кравцовою О.С. направлено платіжну інструкцію № 57746843/14 про примусове списання коштів з рахунку боржника.

24.02.2023 заступником начальника відділу Кравцовою О.С. направлено до банківських установ вимоги про надання інформації про суму коштів наявних на рахунках боржника.

24.02.2023 керуючись статтями 68, 69, 70 Закону № 1404-VIII, заступником начальника відділу Кравцовою О.С. винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ВП № 57746843, яку направлено за місцем роботи боржника, для виконання головному бухгалтерові ТОВ «ПАНАСОНІК УКРАЇНА ЛТД» за адресою: 03022, місто Київ, вул. Васильківська, будинок 30.

Вищезазначену постанову отримано 02.03.2023 ТОВ «ПАНАСОНІК УКРАЇНА ЛТД», що підтверджується листом останнього.

09.03.2023 до AT «Універсал банк» заступником начальника відділу Кравцовою О.С. направлено платіжну інструкцію № 57746843/14 про примусове списання коштів з рахунку боржника.

З відповіді AT «Креді Агріколь Банк» за № 12829/2/1425-БТ від 27.02.2023 було становлено, що у боржника наявні відкриті рахунки у зазначеній банківській установі. З цієї ж відповіді встановлено, що 24.02.2023 постанова про арешт коштів боржника від 20.02.2023 прийнята до виконання.

З відповіді АБ «Укргазбанк» за № БТ-2276 від 02.03.2023 було встановлено, що у боржника наявні відкриті рахунки у зазначеній банківській установі. З цієї ж відповіді встановлено, що 28.02.2023 постанова про арешт коштів боржника від 20.02.2023 прийнята до виконання.

09.03.2023 за вхідним № 7116 у Відділі було зареєстровано заяву ОСОБА_1 про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження.

15.03.2023 ОСОБА_1 з`явився на прийом до виконавця для ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження та отримав фотокопії провадження.

20.03.2023 за вхідним №7647 у Відділі було зареєстровано заяву ОСОБА_1 про зняття арешту з зарплатного рахунку.

23.03.2023 керуючись статтею 59 Закону № 1404-VIII, заступником начальника відділу Кравцовою О.С. було винесено постанову про зняття арешту з коштів ВП № 57746843, якою знято арешт з рахунку на який боржник отримує заробітну плату.

23.03.2023 позивачу направлено вимогу, якою його зобов`язано кожні три місяці подавати виконавцеві виписку про рух коштів по рахунку НОМЕР_1 відкритому в AT «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», на який боржник отримує заробітну плату, за попередні три місяці починаючи з 23.03.2023.

25.08.2023 заступником начальника відділу Кравцовою О.С. головному бухгалтерові ТОВ «ПАНАСОНІК УКРАЇНА ЛТД» за адресою: 03022, місто Київ, вул. Васильківська, буд. 30, було направлено вимогу щодо надання пояснень.

Вирішуючи спір в цій частині, суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі Закон №1404, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 3 Закону №1404 визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону №1404 у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону №1404 примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частинами першою-другою статті 12 Закону №1404 встановлено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Частиною першою статті 26 Закону №1404 передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно з частиною п`ятою статті 26 Закону №1404 виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Частиною першою статті 28 Закону №1404 визначено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1 - 4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.

Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

Частиною 4 ст. 4 Закону України «При виконавче провадження» визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо, зокрема, пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Отже, аналізуючи наведені положення Закону України «Про виконавче провадження» можна дійти висновку, що виконавчий документ, стягувачем за яким є держава або державний орган, може бути пред`явлений до примусового виконання протягом трьох місяців з дня набрання ним законної сили.

При цьому, пред`явлення виконавчого документа до виконання з пропуском відповідного строку є підставою для повернення державним виконавцем такого виконавчого документу без прийняття до виконання.

Судом встановлено, що 17.07.2018 керуючись статтями 3, 27, 40 Закону № 1404-VIII, державним виконавцем Гладищенком В.А. винесено постанову про стягнення виконавчого збору ВП № 40288578. Того ж дня, 17.07.2018 на підставі ст.42 Закону № 1404-VIII, державним виконавцем Гладищенком В.А. винесено постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження ВП № 40288578. Відповідно до резолютивної частини постанови постанова є виконавчим документом та набирає чинності з моменту її винесення, тобто 17.07.2018. Разом з тим, зазначено, що строк пред`явлення до виконання згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» чинним на дату винесення постанови, становить три місяці.

Крім того, 17.07.2018 на підставі п. 15 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону № 1404-VIII, державним виконавцем Гладищенком В.А. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 40288578, у зв`язку із тим, що коштів які надійшли від реалізації заставленого майна недостатньо для задоволення вимог стягувана заставодержателя.

Таким чином, першим днем трьохмісячного строку для пред`явлення до виконання вказаного документу є 17.07.2018, а відповідно останнім 17.10.2018.

Поряд з цим, в матеріалах справи, наданих відповідачем, міститься супровідний лист Подільського районного відділу ДВС міста Києва ГТУЮ у місті Києві від 17.07.2018, про направлення до виконання та відома постанови від 17.07.2018, винесену при примусовому виконанні виконавчого напису №9654 від 26.09.2013, що видав приватний нотаріус ОСОБА_3 , який зареєстрований, відповідно до відмітки вхідної кореспонденції 21.11.2018 №18385.

Разом з тим, спірна постанова про відкриття виконавчого провадження була прийнята відповідачем 21.11.2018, тобто після закінчення строку пред`явлення постанови для примусового виконання, що свідчить про наявність підстав для повернення відповідачем вказаного виконавчого документу стягувачу.

Суд ставить під сумнів та не бере до уваги те, що постанова про стягнення виконавчого збору на виконання постанови від 17.07.2018 у ВП №40288578 була направлена стягувачем до виконавчої служби 17.07.2018, оскільки будь-яких належним та допустимих доказів направлення Подільським районним відділом ДВС міста Києва ГТУЮ у місті Києві постанови про стягнення виконавчого збору від 17.07.2018 та постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 17.07.2018 у ВП №40288578 до Подільського районного відділу ДВС міста Києва ГТУЮ у місті Києві Міністерства юстиції України, відповідачем суду не надано.

Водночас, в матеріалах справи наявний супровідний лист з відміткою про отримання державним виконавцем названої постанови, а саме 21.11.2018, що не спростовано відповідачем та було підтверджено у відзиві на позовну заяву.

Отже, під час розгляду цієї справи судом встановлено, що при прийнятті спірної постанови відповідач діяв не у спосіб, визначений чинним законодавством.

Оскільки матеріали справи свідчать про те, що Подільський районний відділ ДВС міста Києва ГТУЮ у місті Києві Міністерства юстиції України пропустив строк для звернення до виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 17.07.2018 у ВП №40288578, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно відкрив виконавче провадження з виконання вказаного документу.

Згідно із частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та аргументів, наведених учасниками справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Решта доводів позивача висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Щодо стягнення заявлених витрат позивача на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

У відповідності до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.

У позові представник позивача просить стягнути понесені позивачем судові витрати на правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн.

В подальшому у відповіді на відзив відповідача, позивач зазначив, що впродовж п`ятиденного строку після ухвалення рішення суду по справі, будуть подані докази витрат на правничу допомогу, які позивач очікує понести в сумі 25 00000 грн, в зв`язку з поданням позову та його розглядом судом.

Відповідно до частини 1 п. 1 частини 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частинами 4, 5 ст. 134 КАС України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

До суду, позивачем, для підтвердження витрат на правничу допомогу, було подано: копію договір від 24.03.2023; акта здачі приймання фактично виконаних правових послуг до Договору від 24.03.2023, відповідно до якого сума витрат складає 20 000,00 грн. Такий розмір витрат на оплату послуг адвоката сторони вважають співмірними із складністю справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, значенням справи для сторін.

Відповідно до п. 1 частини 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

У постановах Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі №686/5064/20, від 05 березня 2021 року у справі №200/10801/19-а, сформульовано правовий висновок, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Також, Верховний Суд у справі №520/12065/19 від 16 березня 2021 року вказав, що відповідно до статті 134 КАС України судові витрати на правову допомогу підлягають відшкодуванню незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено, на що також звертав увагу Верховний Суд у постанові від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що у кошторисі від 20.07.2021 до договору про надання правової допомоги №22 від 08.04.2021 вказано, що оплата наданих послуг згідно із актами здійснюється Замовником (Позивачем) протягом 10 банківських днів з дати вступу у законну силу рішення, постанови чи ухвали суду, якими завершується розгляд відповідної справи судом.

За правилами ч. 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно ч. 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.

Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Вказане правило при вирішені питання про співмірність заявленої до присудження суми витрат на професійну правничу допомогу сформульовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17 (73021615) та від 11 квітня 2018 року у справі №814/698/16 (73356068).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477- IV суди застосовуюсь при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява №34884/97, п. 30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції У справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

А у пункті 154 рішення Європейського суду із прав людини від 07.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» (заява №58442/00) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Правова позиція Верховного Суду щодо необхідності доведення та врахуванням того чи були витрати на правничу допомогу фактичними, а їх розмір обґрунтованим та розумним викладена, зокрема у постанові від 05.05.2018 у справі №821/1594/17.

Верховним Судом у постанові від 19.02.2019 у справі №803/1032/18 підкреслюється, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв`язку з розглядом справи втрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`ємом наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 травня 2022 року у справі №580/3392/20.

Таким чином, враховуючи співмірність зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд дійшов висновку, що клопотання позивача підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Подільського відділу ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на корить ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 019,17 грн.

Враховуючи, задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача сплачений ним судовий збір у сумі 2 019, 17 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову від 17.07.2018 ВП №40288578 державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Гладищенка Владислава Андрійовича про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 201 917,19 гривень.

Визнати протиправною та скасувати постанову від 21.11.2018 ВП №57746843 старшого державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Бабенко Ольги Олександрівни про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови №40288578, виданої 17.07.2018 Подільським РВ ДВС м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 201 917,19 гривень.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_2 ) судові витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Подільського відділу ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ34482497; адреса: пр.-т Георгія Гонгадзе, 5-Б, м. Київ, 04208).

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Подільського відділу ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ34482497; адреса: пр.-т Георгія Гонгадзе, 5-Б, м. Київ, 04208) судові витрати у вигляді судового збору в сумі 2 019 (дві тисячі дев`ятнадцять) гривень 17 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.