П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 травня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/2974/23

Перша інстанція: суддя Потоцька Н.В.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів Джабурії О.В.,

- Кравченка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

13 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат;

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат;

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018 року.

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат;

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_2 грошового забезпечення з 01.01.2023 року по 13.01.2023 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2023 року по 13.01.2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо застосування січня 2016 року, як місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року до 13.01.2023 року включно із врахуванням щомісячної фіксованої індексації у відповідному розмірі;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 13.01.2023 року включно із врахуванням щомісячної фіксованої індексації у відповідному розмірі;

- нарахувати та виплатити грошову компенсації за не використані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020 - 2023 роки;

- перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально побутових питань із врахуванням щорічної додаткової грошової виплати за 2013-2017 роки.В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 . Під час проходження позивачем військової служби у період з 2020 по 2023 року, нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалось у заниженому розмірі, а саме: виплачувався посадовий оклад, оклад за військовим званням, інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові виплати, які обраховувались виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року. Крім того, позивач наголосив, що в порушення приписів чинного законодавства в період з 01.01.2016 року 13.01.2023 року нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалося не в повному обсязі, а саме не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення. Позивач стверджував, що станом на день виключення позивача зі списків особового складу з ним не було проведено розрахунок у повному обсязі та не виплачено компенсацію за не використані календарні дні додаткової відпустки за період з 2020-2023 років та грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально побутових питань із врахуванням щорічної додаткової грошової виплати за 2013-2017 роки.

Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що обчислення грошового забезпечення позивача з 2020 та 2023 роки, із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року, відповідало чинному на той час нормативно-правовому акту.

Щодо виплати індексації за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 відповідач зазначив про відсутність підстав для обрахунку базовим місяцем січень 2008 року, оскільки грошове забезпечення позивача фактично збільшилось з грудня 2015 року. Відповідач також наголошував, що додаткова відпустка учасникам бойових дій є пільгою (п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону №3551-ХІІ) і не вказана у розділі IV «Соціальні відпустки» Закону України «Про відпустки», тобто не відноситься до соціальних. На переконання відповідача, така відпустка не відноситься до щорічних та соціальних і на неї не поширюються норми щодо перенесення її на наступний період або щодо грошової компенсації при звільненні у разі невикористання цієї відпустки.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Зокрема, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що відповідач діяв правомірно, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням таку розрахункову величину, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 1 січня 2018 року. Крім того, апелянт зазначив, що згідно вимог постанови №1013 і Порядку №1078 грудень 2015 року є місяцем підвищення грошових доходів населення (грошового забезпечення військовослужбовців) випереджаючим шляхом з урахуванням прогнозного рівня інфляції. Відповідно, для проведення подальшої індексації доходів, обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 відповідно до Порядку №1078. Крім цього, за відсутності спору стосовно визначення базового місяця для нарахування позивачу індексації, відсутні підстави для зобов`язання військової частини НОМЕР_1 при нарахуванні та виплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року застосувати базовий місяць січень 2008 року, оскільки питання про те, який базовий місяць буде використаний при нарахуванні індексації є передчасним, адже у цій частині права позивача ще не порушені. Відповідно до довідки про грошове забезпечення позивача від 20.12.2022 №880, починаючи з грудня 2018 року, індексація грошового забезпечення виплачувалась відповідно до чинного законодавства (міститься в матеріалах справи).

Апелянт також зазначив, що грошова компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки виплачується у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №13 від 13.01.2023 року, позивач виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 і вибув до нового місця служби до військової частини НОМЕР_2 АДРЕСА_1 . У зв`язку із чим, на переконання апелянта, відсутні правові підстави для виплати відповідачем грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлені та з матеріалів справи вбачаються наступні обставини.

З 26 грудня 2006 року ОСОБА_1 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 .

13 січня 2023 року наказом командира ВЧ НОМЕР_1 № 13 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу відповідача та направлено до нового місця служби до військової частини НОМЕР_2 АДРЕСА_1 .

Вважаючи, що під час служби позивача у ВЧ НОМЕР_1 відповідачем невірно нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Щодо виплати відповідачем грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.01.2020 року по 13.01.2023 року без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України «Про Державний бюджет України» станом на 01 січня відповідного календарного на відповідний тарифний коефіцієнт, судова колегія зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII до складу грошового забезпечення, окрім іншого, входять посадовий оклад та оклад за військовим званням.

Частиною 4 статті 9 Закону № 2011-XII вказано, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка передбачала з 01.03.2018 збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.

Пунктом 2 постанови № 704, установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до постанови № 704, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 постанови №704 (в первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".

Пунктом 6 постанови №103, внесені зміни до постанови №704, внаслідок яких пункт 4 постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".

При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.

Отже, станом на 01.01.2018 та 01.01.2019 пункт 4 постанови № 704, визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року".

Проте, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким були внесені зміни до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.

Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Відповідно до частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Таким чином, саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 - діє редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до зазначених змін.

Враховуючи викладене, оскільки зміни внесені постановою №103, зокрема, до пункту 4 постанови №704, визнані у судовому порядку нечинними, з 29.01.2020 діє редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до зазначених змін, в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, а прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, але з гарантією того, що такий показник прожиткового мінімуму повинен становити не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

При вирішенні питання щодо можливості застосування мінімальної заробітної плати, в даному випадку не менше її 50 відсотків, як розрахункової величини при обрахунку посадового окладу, судова колегія враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 року у справі №240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме пункту 3 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», за якою після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.

З викладеного слідує, що з 29.01.2020 року п.4 постанови № 704 має застосовуватись у наступній редакції:

«Розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14».

Матеріалами справи підтверджено, та не заперечується відповідачем, що з 30.01.2020 відповідач виплачував позивачу грошове забезпечення, обчислюючи його розмір в порядку, визначеному п.4 постанови № 704 в редакції, яка втратила чинність, а саме виходячи із прожиткового мінімуму 2018 року.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" - прожитковий мінімум для працездатних осіб установлено 2 102 грн, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" - 2 270 грн, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" 2 481 грн, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" - 2 684 гривні, в той час коли Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік", прожитковий мінімум встановлювався у розмірі 1 762 грн.

Враховуючи те, що з 30.01.2020 по 13.01.2023 відповідач, при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача, протиправно не врахував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного календарного року, як розрахункову величину, то суд першої інстанції дійшов вірних висновків, що грошове забезпечення позивачу за 2020-2023 роки відповідач виплатив у меншому розмірі, ніж визначено законодавством.

Щодо позивних вимог ОСОБА_1 в частині виплати відповідачем індексації за період з 01.01.2016 по 13.01.2023 року у меншому розмірі, судова колегія зазначає наступне.

Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.2001 року № 1282-ХІІ визначені правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Приписами ч.2 ст.5 Закону № 1282-XII передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюються на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078 (далі - Порядок № 1078).

Як встановлено п.6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Посилання апелянта на п.6 Порядку №1078 та ст.5 Закону № 1282-XII, якими визначено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, як на підтвердження правомірності своїх дій щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення судова колегія вважає помилковим, оскільки невиплата індексації є обмеженням права позивача на оплату праці та не може залежати від наявності або відсутності фінансових ресурсів бюджету.

Отже бездіяльність відповідача яка полягала у невиплаті позивачу індексації грошового забезпечення у зв`язку із відсутністю фінансування на цю мету вірно визнані судом першої інстанції протиправною.

Положеннями Закону № 1282-XII та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться, вищевказаними нормативно-правовими актами, у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Заробітна плата підлягає обов`язковій індексації як державна соціальна гарантія, яка надається для підтримки населення в умовах зростання цін. Право на індексацію виникає тоді, коли індекс споживчих цін, розрахований наростаючим підсумком перевищить поріг індексації в 103%. У свою чергу обов`язок проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації покладається на всі державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності.

Аналогічно у ст.4 Закону № 1282 визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (до 01.01.2016 року 101%).

Згідно офіційного сайту Міністерства фінансів України, у спірний період величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації у листопаді 2015 та у квітні 2016.

З 01.12.2015 положення Порядку № 1078 діють із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів".

За змістом пояснюючої записки до проекту постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 метою цього акту є внесення змін до умов оплати праці працівників установ, закладів, організацій окремих галузей бюджетної сфери, органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів, а також забезпечення єдиного підходу до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників.

У зв`язку з цим указаною постановою удосконалено механізм проведення індексації доходів громадян, у тому числі з урахуванням періодів підвищення заробітної плати працівників (зокрема, пункт 5 викладено у новій редакції).

Внесені зміни, серед іншого, передбачали не лише заміну терміну "базовий місяць" на "місяць підвищення доходу", ці зміни надали іншого значення запровадженому новому терміну із зміною алгоритму визначення такого місяця підвищення.

На відміну від правил визначення "базового місяця" (яким вважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної зарплати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати) та який визначався у разі, коли збільшувалася заробітна плата внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої постійної складової зарплати), "місяцем підвищення доходу" є місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) і визначається він тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). При цьому, за новими правилами зростання зарплати за рахунок інших постійних складових зарплати (без підвищення тарифної ставки чи окладу) не впливає на індексацію та не призводить до зменшення суми індексації.

Термін "підвищення тарифних ставок (окладів)" для працівників бюджетної сфери за змістом запроваджених нововведень застосовується у розумінні підвищення, що здійснюється відповідно до законодавства, а не у розумінні підвищення тарифної ставки (окладу) кожному працівнику індивідуально (зокрема, у зв`язку з призначенням на посаду чи переведенням на іншу посаду), як це було передбачено попереднім механізмом індексації. Тобто за новими правилами місяць підвищення тарифних ставок (окладів) для кожного окремого працівника не визначається індивідуально.

Якщо точкою відліку для обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) для проведення індексації за попереднім механізмом визначався базовий місяць, у якому індекс споживчих цін приймався за одиницю чи 100%, обчислення ІСЦ розпочиналося із місяця, наступного за базовим, а нарахування індексації провадилося з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (частини третя і четверта статті 4 Закону № 1282-ХІІ), то зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013, передбачали здійснення обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу та зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.

Отже, з 01.12.2015 відправною точкою для визначення місяця підвищення й початку обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник.

Задля досягнення поставленої мети (зміна механізму проведення індексації, який передбачав індивідуальний підхід для кожного окремого працівника, та перехід до механізму, який би забезпечував єдиний підхід до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників) пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 постановлено міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 01.12.2015 розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов`язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 року, з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 року перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року.

За рахунок цього мала б "обнулитися" індексація минулих років, розмір якої зростав внаслідок довготривалого не підвищення доходу працівників, а тому абзацом 2 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 передбачено, що для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до Порядку № 1078, який уже діяв із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013, та передбачав єдиний підхід до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників (з місяця останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник).

Так, якщо на виконання пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 працівникам інших галузей бюджетної сфери були підвищені оклади, то військовослужбовцям оклади в грудні 2015 року не підвищувалися, а тому січень 2016 року не став для останніх "місяцем підвищення тарифних ставок (окладів)" для цілей застосування Порядку № 1078 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013).

Із обсягу встановлених у цій справі обставин слідує, що станом на січень 2016 року розмір посадових окладів військовослужбовців визначався постановою №1294, яка була чинною з 01.01.2008 та діяла до 01.03.2018, тобто до набрання чинності постановою № 704, якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що за умови останнього підвищення військовослужбовцям посадового окладу в січні 2008 року, місяцем для розрахунку індексації грошового забезпечення для цілей застосування Порядку № 1078 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013) є січень 2008 року.

З наведеного слідує логічний висновок, що у спірному періоді (з 01.01.2016 до 28.02.2018) повноваження державних органів щодо визначення "місяця підвищення тарифних ставок (окладів)" для цілей застосування Порядку № 1078 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013) не були дискреційними, оскільки нормами означеного Порядку установлено лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки відповідної установи галузі бюджетної сфери - проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 103 відсотки, починаючи з місяця останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник, яким для військовослужбовців у спірному періоді був січень 2008 року.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові по справі № 380/1730/22 від 22 березня 2023 року, № 420/15397/21 від 27 квітня 2023 року.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на виплату індексації із застосуванням базового місяця січень 2008 року, оскільки в період з 01 січня 2008 року по 01 березня 2018 року посадові оклади військовослужбовців були незмінними.

Отже, доводи відповідача про відсутність підстав для застосування для обрахунку індексації січня 2008 року як базового місяця, є помилковим та не відповідають нормативному регулюванню спірних правовідносин та усталеній практиці Верховного Суду у такій категорії справ.

Щодо доводів апелянта про те, що задоволення позовних вимог про нарахування індексації із застосуванням базового місяця січень 2008 року є передчасним, судова колегія наголошує, що відповідач, здійснюючи нарахування індексації, не має дискреційних повноважень щодо визначення базового місяця індексації, оскільки не вправі обирати його на власний розсуд, а має діяти у чітко визначених межах закону.

Разом з тим, наявність у відповідача повноважень щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення з урахуванням, окрім іншого, певного базового місяця індексації, не скасовує компетенції суду щодо можливості зобов`язання відповідача враховувати при обчисленні індексації конкретний базовий місяць, за наявності про це відповідного спору між сторонами.

Враховуючи, що обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушених прав позивача, задоволення позову щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, на думку колегії суддів, має відбуватися з одночасним визначенням січня 2008 року як базового місяця для проведення індексації, що вірно зроблено судом першої інстанції.

Щодо індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2018 року по 13.01.2023 року включно, судова колегія зазначає наступне.

З 1 грудня 2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.

Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 1 грудня 2015 року до 1 квітня 2021 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:

- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);

- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).

Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.

Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає Суду підстави зробити висновок, що нарахування й виплата суми індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

З урахуванням того факту, що 1 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30 серпня 2017 року №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21, від 29 березня 2023 року у справі №380/5493/21, від 6 квітня 2023 року у справі №420/11424/21, від 20 квітня 2023 року у справі №320/8554/21.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не нараховував і не виплачував позивачу індексацію - різницю за період з 1 березня 2018 року до 08 липня 2021 року.

Водночас позивач наполягав на тому, що має право на отримання індексації-різниці і що це право відповідач порушив через бездіяльність.

З огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач (військовослужбовець) має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.

Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.

Отже, для вірного вирішення справи, необхідно підтвердити чи спростувати доводи позивача про те, що він має право на отримання щомісячної індексації-різниці за період з 1 березня 2018 року до 13.01.2023 року і що це право порушив відповідач.

Верховний Суд у вищезазначених справах дійшов висновку, що для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, то буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити:

- розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А);

- суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);

- чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).

Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.

В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).

Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).

Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

Як уже було зазначено, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).

З довідки про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 , вбачається, що у лютому 2018 року його грошове забезпечення становило 12 445,81 грн (із них оклад 1065 грн), а у березні 2018 13 066,96 грн (із них оклад 5 220 грн).

Отже, грошове забезпечення позивача з урахуванням постійних його складових за березень 2018 року збільшилось на 621,15 грн (А).

Як зазначалося судом раніше, для правильного вирішення спірних правовідносин слід також визначити суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року, яка з урахуванням абзацу 5 пункту 4 Порядку № 1078, вираховується у спосіб множення розміру прожиткового мінімум для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділеного на 100 відсотків.

Актуальний розмір прожиткового мінімум для працездатних осіб, відповідно до статті 7 Закону України Про державний бюджет України на 2018 рік, становив 1 762 гривні.

За офіційними даними Державної служби статистики України за період з січня 2008 року по березень 2018 року (https://ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2006/ct/cn_rik/isc/isc_u/isc_m_u.htm) поріг індексації становив 253,30%.

Результат наведеного розрахунку підтверджується Калькулятором розрахунку суми індексації зарплати (https://ips.ligazakon.net/calculator/zp).

За наведеними колегією суддів розрахунками, з урахуванням актуальної практики Верховного Суду, сума можливої індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в березні 2018 року складала 1762 грн*253,30%= 4 463,15 грн.

За наведеними колегією суддів розрахунками, з урахуванням актуальної практики Верховного Суду, сума можливої індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в березні 2018 року складала 1762 грн*253,30%= 4 463,15 грн.

Оскільки розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року становив 621,15 грн, що не перевищує суму можливої індексації, то позивач має право на отримання щомісячної індексації різниці період з 01.03.2018 року по 31.07.2020 року у розмірі -3 842 грн (4463,15-621,15) щомісячно до моменту наступного підвищення посадового окладу чи до дня звільнення з військової частини.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач вибув до нового місяця служби у січні 2023 року і до цього моменту його посадовий оклад не змінювався.

Таким чином, починаючи з березня 2018 року сума індексації з урахуванням абз. 3, 4, пункту 5 Порядку № 1078 підлягала виплаті позивачу у розмірі 3 842 грн щомісячно.

Отже, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні, шляхом зазначення конкретного розміру індексації.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 в частині грошової компенсації за не використані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020 - 2023 роки;

Статтею 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Згідно з ст. 77-2 КЗпП України (Кодекс доповнено статтею 77-2 згідно із Законом № 426-VIII від 14.05.2015) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» № 504/96-ВР в редакції від 14.05.2015 учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Апелянт наголосив, що позивач не був звільнений, оскільки згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №13 від 13.01.2023 року, позивач виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 і вибув до нового місця служби до військової частини НОМЕР_2 АДРЕСА_1 .

Разом з тим, відповідач не врахував, що цим наказом позивача виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення, що фактично прирівнюється до припинення надання йому відповідних пільг та компенсацій, як військовослужбовцю, звільненому з військової служби, враховуючи, що відповідно до п.7 розділу 1 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам від 07.06.2018 № 260, військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові по справі № 400/2208/20 від 18.11.2021 року.

Апелянт не заперечує права позивача на виплату грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки. Разом з тим, відповідач наголошує, що така виплата здійснюється у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби, в той час як позивач не звільнився з військової служби, а вибув до нового місця служби, отже не має право на виплату такої компенсації.

Судова колегія вважає такі доводи апелянта помилковими, оскільки вони не відповідають приписам чинного законодавства та правовій позиції Верховного Суду.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 в частині перерахунку та виплатити грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань із врахуванням щорічної додаткової грошової виплати за 2013-2017 роки, судова колегія зазначає наступне.

Як вбачається з архівної довідки № К-429/436 від 18.04.2024 року, за період з 2013 по 2017 роки позивачу нараховувались і виплачувались грошова допомога на оздоровлення та для вирішення соціально побутових питань.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (чинної до 28.02.2018) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно пунктів 30.1 та 30.3 розділу ХХХ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 № 260, особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Як встановлено апеляційним судом та не заперечується відповідачем, до складу грошового забезпечення, з якого здійснено обчислення позивачу грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, не включено щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою №889. Крім того, зазначене підтверджується і сумами допомоги, які нараховувались позивачу.

У постанові від 06 лютого 2019 року по справі № 522/2738/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків: згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закон України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Таким чином, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

Оскільки, додаткова грошова винагорода має щомісячний характер, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.

Такий висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 14.04.2020 по справі № 820/3719/18, від 24.03.2020 по справі № 810/2734/17, від 14.07.2020 по справі № 820/1784/17, від 16.10.2020 по справі № 826/4043/16, від 29.12.2020 по справі № 240/1095/20, які стосуються правил обчислення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні.

В той же час, як вірно зазначено судом першої інстанції, оскільки обрахунок сум грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, хоча й регулюються різними нормами права, однак має однакову базу обчислення, вищенаведені постанови Верховного Суду підлягають врахуванню і у даній справі.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки відповідач, виплативши позивачу грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у 2013-2017 роках без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою № 889, діяв протиправно.

Відповідно до ч.4 ст.317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні, шляхом зазначення конкретного розміру індексації за період з 01.03.2018 по 13.01.2023 року. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, судова колегія

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року змінити, виклавши абзац чотирнадцятий його резолютивної частини в наступній редакції:

«Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 13.01.2023 року включно із врахуванням щомісячної фіксованої індексації у відповідному розмірі із розрахунку 3 842 грн (три тисячі вісімсот сорок дві гривні) щомісячно».

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: О.В.Джабурія

Суддя:К.В.Кравченко