ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01 травня 2024 року Справа № 280/1595/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Стрельнікової Н.В., розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надвйшов позов ОСОБА_2 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - відповідач 2), у якому позивач просить суд:

-визнати протиправним протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 15.01.2024 №083950020020 про відмову в призначенні пенсії;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області поновити пенсію позивачу з момоенту зверення з заявою про її поновлення.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що у 1993 році їй призначена пенсія за віком. Пенсійна справа була заведена в місті Запоріжжя. У зв`язку з погіршенням стану здоров`я в 2008 році ОСОБА_1 переїхала до АР Крим. Відповідно пенсійна справа зберігалась за місцем реєстрації її місця проживання, тобто в Автономній Республіці Крим. Вона перебував на обліку та отримувала пенсію в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим. У 2014 році у зв`язку з анексією Криму виплати пенсії позивачці припинено. В 2022 році позивачка повернулась до м. Запоріжжя та отримала статус внутрішньо переміщеної особи. 08.01.2024 звернулась до відповідача 1 із заявою про поновлення виплати пенсії. Однак, рішенням відповідача 2 від 15.01.2024 №083950020020 їй було відмовлено в поновленні пенсії у зв`язку з відсутністю документів про припинення виплат пенсії органами пенсійного забезпечення Російської Федерації. Повідомлено, що на теперішній час питання щодо відновлення/продовження пенсійних виплат особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя в умовах відсутності документів, необхідних для визначення умов поновлення пенсійної виплати, законодавчо не врегульовано. Не погоджуючись з рішенням ГУ ПФУ в Закарпатській області, позивачка звернулась до суду з цим позовом.

Ухвалою судді від 16.02.2024 позов залишено без руху.

Позивачем усунено недоліки позовної заяви.

Ухвалою судді від 11.03.2024 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

28.03.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому ГУ ПФУ в Запорізькій області заперечив щодо задоволення позовних вимог. Зазначив, що право на призначення пенсії та реалізація такого права повинна здійснюватися у встановленому порядку, визначеному, зокрема, у Законі № 1058 і затвердженому на виконання його положень Порядку № 22-1. Поновити позивачу пенсію за віком не вбачається можливим за відсутності паперових матеріалів пенсійної справи а також доказів припинення її виплати у російській федерації. Оскільки поновлення виплати пенсії здійснюється за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії, то для поновлення виплати раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду України здійснюють запит пенсійної справи, яка містить документи, необхідні для визначення права на пенсію та розміру пенсійної виплати, а також документи з інформацією про припинення виплати пенсії за попереднім місцем проживання. Водночас у період дії правового режиму воєнного стану в органів Пенсійного фонду України відсутні повноваження щодо отримання документів, необхідних для поновлення виплати пенсії особам, які отримували пенсійні виплати на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя. На територіях, які тимчасово не контролюються українською владою, органи державної влади, в тому числі органи Пенсійного фонду України не функціонують та не здійснюють свою діяльність. Інформація про отримання пенсійних виплат на тимчасово окупованій території України позивачем в Пенсійному фонді України відсутня. З огляду на викладене, відповідач 1 вважає рішення від 15.01.2024 №083950020020 правомірним та таким, що не підлягає скасуванню. Просить відмовити у задволенні позовних вимог.

02.04.2024 до суду надійшов відзив ГУ ПФУ в Закарпатській області, за змістом якого відповідач 2 просить відмовити у задоволенні позовних вимог. По суті заявлених позовних вимог, стороною відповідача зазначено, що ОСОБА_1 , 08.01.2024 звернулась до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення/поновлення пенсії. За принципом екстериторіальності звернення позивача передано на розгляд Головному управлінню Пенсійного фонду України в Закарпатській області. За результатами розгляду заяви встановлено, що відповідно до статті 10 Закону №1058 пенсії за віком призначаються довічно, та згідно матеріалів електронної пенсійної справи ОСОБА_1 вже призначалась пенсія. Враховуючи наведене, відсутні правові підстави для повторного призначення пенсії. В той же час, відповідно до Порядку №22-1, громадянами України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, для поновлення виплати пенсії до наявних документів додається заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта. При цьому, з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Україна припинила свою участь в наведеній угоді з 19.06.2023 Наразі, питання щодо призначення пенсій громадянам, місце проживання яких зареєстроване на території рф або на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, та які перемістилися на підконтрольну українській владі територію, не врегульовано законодавчо. Враховуючи наведене, ГУ ПФУ в Закарпатській області вважає, що прийнято правомірне та обґрунтоване рішення від 15.01.2024 №083950020020 про відмову у призначенні пенсії. Просить відмовити у задволенні позовних вимог.

Дослідивши наявні в матеріалах справи доказ, суд встановив наступні фактичні обставини.

Як вбачається з протоколу про призанченні пенсії, ОСОБА_1 у з 06.01.2001 призначено пенсію за віком довічно.

Як зазначає позивачка, у 2014 році у зв`язку з анексією АР Крим виплату пенсії позивачці було припинено.

Перемістившись до м. Запоріжжя у 2022 році ОСОБА_1 отримала статус внутрішньо переміщеної особи згідно довідки від 21.03.2023.

08.01.2024 позивач звернулась до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про призначення/поновлення пенсії. Також у поданій заяві зазначено, що вона отримувала пенсію, призначену у м. Запоріжжя.

За принципом екстериторіальності заяву позивача разом із доданими документами передано на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 15.01.2024 №083950020020 позивачці в призначенні пенсії за віком відмовлено. За змістом рішення зазначено, що відповідно до п.2.8 пп.3 абзацу 4 Постанови №22-1 від 25.11.2005 Про затвердження порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» громадянами України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації для поновлення виплат пенсії до наданих документів додається заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта. Орган, що призначає пенсію здійснює поновлення виплати пенсії цим особам після надходження на запит пенсійної справи з документами про припинення виплати пенсії органами пенсійногоь забезпечення Російської Федерації. Повідомлено, що на теперішній час питання щодо відновлення/продовження пенсійних виплат особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя в умовах відсутності документів, необхідних для визначення умов поновлення пенсійної виплати, законодавчо не врегульовано. Заявнику відмовлено в призначенні пенсії оскільки в ЄПС відсутні документи про припинення виплати пенсії органами пенсійногоь забезпечення Російської Федерації.

Не погоджуючись вищезазначеним рішенням пенсійного органу, позивачка звернулась до суду з цим позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 1 Конвенції, ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Відповідно до ст. 3 Конституції України в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод.

Частинами 1 та 2 ст. 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Відтак, конституційне право на соціальний захист включає право громадян на забезпечення їх у старості, пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов`язків є однією з форм соціального захисту, цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Згідно зі ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Європейська соціальна хартія, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.

Так, ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Згідно ст. 1 вказаного Закону №1058-IV, пенсія це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсії та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку, чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідно виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною 1 статті 49 Закону № 1058-VI передбачені випадки, коли виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється, а саме:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону (ч. 2 ст. 49 Закону №1058-IV).

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 затверджено Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок №22-1), п. 4.2 якого визначено, що заява на призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (сервісний центр). Після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, та відповідно до п. 4.3. Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

З урахуванням пункту 4.2 Порядку №22-1, розгляд документів, наданих для призначення пенсії позивачу провадився за принципом «екстериторіальності» ГУ ПФУ в Закарпатській області.

Так, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 15.01.2024 №083950020020 позивачці в призначенні пенсії за віком відмовлено. За змістом рішення зазначено, що відповідно до п.2.8 пп.3 абзацу 4 Постанови №22-1 від 25.11.2005 Про затвердження порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» громадянами України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації для поновлення виплат пенсії до наданих документів додається заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта. Орган, що призначає пенсію здійснює поновлення виплати пенсії цим особам після надходження на запит пенсійної справи з документами про припинення виплати пенсії органами пенсійногоь забезпечення Російської Федерації. Повідомлено, що на теперішній час питання щодо відновлення/продовження пенсійних виплат особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя в умовах відсутності документів, необхідних для визначення умов поновлення пенсійної виплати, законодавчо не врегульовано. Заявнику відмовлено в призначенні пенсії оскільки в ЄПС відсутні документи про припинення виплати пенсії органами пенсійногоь забезпечення Російської Федерації.

Оскільки позивачем не надано вищезазначені документи, відповідач 2 дійшов висновку про відсутність підстав для нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії за віком.

Суд зазначає, що пунктом 1.5 Порядку №22-1 визначено, що розгляд заяв, передбачених пунктом 1.1 цього розділу, поданих громадянами України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, здійснюється з урахуванням Порядку виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 234 (далі - Порядок №234).

Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії російської федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Згідно з ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», тимчасово окупованою територією визначається, зокрема сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 зазначеного Закону (в редакції чинній до змін внесених Законом № 1618-IX від 01.07.2021) виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території і не отримують пенсій та інших соціальних виплат від уповноважених органів Російської Федерації, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

В подальшому у ч. 2 ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», внесено зміни згідно із Законом № 1618-IX від 01.07.2021, та зазначено, що виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 4 Порядку 234 визначено, що територіальний орган на підставі поданих документів надсилає запит щодо витребування пенсійної справи до органів Російської Федерації. Виплата пенсії після надходження-пенсійної справи разом з документами про припинення виплати пенсії поновлюється з дати припинення виплати за місцем попереднього отримання пенсії.

Аналіз вищенаведеного дає підстави для висновку, що згідно вимог Порядку 234 обов`язок надсилання запиту щодо витребування пенсійної справи позивача з органів російської федерації покладається на саме на територіальні органи Пенсійного фонду.

Як встановлено під час судового розгляду, підставою відмови у призначенні пенсії позивачу слугувало те, що наразі, відповідачі не можуть провести процедуру витребування пенсійної справи позивача з російської федерації для виплати пенсії за новим місцем реєстрації або підтвердити, що він не отримує відповідних нарахувань на території російської федерації шляхом надсилання інформаційного запиту про нарахування або відсутність отримання соціальних виплат відповідно до російського законодавства немає можливості.

Суд зазначає, що на підставні Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022, яким введено на території України воєнний стан, у зв`язку військовою агресією Російської Федерації проти України, починаючи з 24.02.2022, листування із Російською Федерацією зупинено, що підтверджується офіційним повідомленням АТ «Укрпошта» на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет.

Зазначене вище унеможливлює отримання пенсійним органом документального підтвердження припинення виплати пенсії позивачу на невизначений час.

Водночас, на думку суду, вказана обставина не може позбавити особу права на пенсійне забезпечення, тим більше з урахуванням того факту, що таке право було раніше підтверджено пенсійним органом шляхом призначення позивачу пенсії з 2006 року і вказана особа станом на даний час проживає на території України, що підтверджується довідкою ВПО від 21.03.2022 №2303-50000439224.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 22.09.2021 року у справі №308/3864/17, про те, що відсутність паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки позивач не може нести негативних наслідків у зв`язку із відсутністю його пенсійної справи, а протилежне позбавляє його права на її відновлення.

Суд зазначає, що нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, урегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною 1 статті 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2019 року у справі №243/5451/17.

Отже з аналізу положень Закону №1058-IV вбачається, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статті 49 цього Закону.

Положеннями частини 3 статті 44 Закону №1058-IV визначено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати (пункт 2 частини 1 статті 64 Закону №1058-IV).

В контексті встановлених обставин, суд звертає увагу, що ГУ ПФУ в Закарпатській області, що останнє не здійснило жодних передбачених законодавством дій стосовно перевірки інформації зокрема, надсилання запитів, щодо отримання відповідачем відомостей про припинення чи не припинення виплати пенсії на території АР Крим.

У свою чергу, позивач також позбавлений будь-якої можливості підтвержити факт припинення виплати йому пенсії.

Таким чином, на переконання суду, покладений в основу оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про відмову у призначенні пенсії за віком від 15.01.2024 № 083950020020 факт того, що в матеріалах справи відсутня інформація про припинення виплати пенсії на території АР Крим, не є законодавчо встановленою підставою для відмови у поновленні виплати пенсії за новим місцем проживання пенсіонера.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відтак, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 15.01.2024 № 083950020020 про відмову у призначенні пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання щодо органу Пенсійного фонду, який має обов`язок щодо поновлення порушеного права позивача, суд зазначає, що пунктом 4.2 Порядку № 22-1, у редакції на час подання заяви про призначення пенсії, визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Таким чином, з 01.04.2021 органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №22-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.

У зв`язку із чинністю вказаної норми Порядку № 22-1 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області розглянуто заяви позивача від 08.01.2024 про призначення/поновлення пенсії, а отже, Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області у розглянутому спорі є органом, що призначає/поновлює пенсію.

Вирішуючи заявлений спір, суд враховує, що відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В свою чергу, відповідно до пункту 4.10 зазначеного Порядку, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.

Отже, в даному випадку повноваження щодо призначення позивачу пенсії були делеговані ГУ ПФУ в Закарпатській області області, проте обов`язок виплати пенсії, залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонера (ВПО), тобто у ГУ ПФУ в Запорізькій області.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Окрім того, і за приписамист.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписамист.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

При цьому, суд зазначає, що у Висновку №11 від 18.12.2008 року Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень викладено наступні висновки:

«Усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою й простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення й викласти його у зрозумілому стилі, доступному для всіх.»

«Кожен суддя може обрати власний стиль та побудову документа або використовувати типові зразки, якщо такі існують.»

Таким чином, керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України, з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд дійшов висновку про те, що ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача 2 - Головного управління Пенсійного фонду України в в Закарпатській області поновити ОСОБА_1 нарахування пенсії за віком з 08.01.2024, а Головне упраління Пенсійного фонду Українив Запорізькій області здійснити її виплату, що є дотриманням судом гарантій про те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Згідно з частинами 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.

З урахуванням положень статті 139 КАС України понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, яким прийнято спірне рішення.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 15.01.2024 №083950020020 про відмову в призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88000, м. Ужгород, площа Народна, 4, код ЄДРПОУ 20453063) поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) нарахування пенсії за віком з 08.01.2024, а Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (просп. Соборний, 158-Б, м. Запоріжжя, 69057, код ЄДРПОУ 20490012) здійснити її виплату.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного Управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211, 20 грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Стрельнікова