ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/7464/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючої - Вронської Г.О., суддів - Баранця О.М., Студенця В.І.,

за участю секретаря судового засідання Балли Л.М.,

представників учасників справи:

від позивача: Батрина М.В.,

від відповідача-1: Неведомського В.О.,

від відповідача-2: Хакімова О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва

в складі судді Балаца С.В.

від 28.08.2023

та постанову Північного апеляційного господарського суду

в складі колегії суддів: головуючого - Гаврилюка О.М., суддів - Суліма В.В., Майданевича А.Г.

від 23.01.2024

у справі за позовом ОСОБА_1

до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінвіль Сервіс",

2. Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Грінвіль Парк Київ"

про визнання недійсним договору та зобов`язання привести договір у відповідність до типового договору,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 (далі - Позивач, Скаржник) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінвіль Сервіс" (далі - Відповідач-1) та Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку " Грінвіль Парк Київ " (далі - Відповідач-2) (далі разом - Відповідачі) про визнання недійсним договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком від 24.12.2021 № ГС-7 (далі - Договір) та зобов`язання привести його у відповідність до типового договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.09.2018 № 712 (далі - Типовий договір).

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що окремі положення Договору суперечать приписам частини третьої статті 8, частини третьої статті 10, частини першої статті 15, частини першої статті 18 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", частини другої статті 10, частин першої, шостої статті 11 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", частини першої статті 13, частини третьої статті 26 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", статей 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів", частини першої статті 203, статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також змісту Типового договору, що, зважаючи на приписи статті 215 ЦК України, є підставою для визнання таких положень оспорюваного правочину недійсними.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.08.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 у справі № 910/7464/23, у задоволенні позову відмовлено повністю.

4. Судові рішення мотивовані тим, що:

- Позивач не є стороною оспорюваного правочину;

- Позивач неправильно обрав спосіб захисту порушеного права, оскільки він має здійснювати управління діяльністю Відповідача-2 шляхом ініціювання/участі у загальних зборах та винесення на голосування тих питань, які Позивач вважає необхідними;

- рішення загальних зборів є обов`язковим для Позивача відповідно до Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку";

- у разі незгоди Позивача з прийнятими рішеннями, він не позбавлений права на їх оскарження у судовому порядку. Позивач не надав докази звернення до Відповідача-2 з метою оспорення рішення загальних зборів, на підставі якого вчинено оспорюваний правочин, чи висловлення пропозицій про внесення змін до такого правочину.

Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та стислий виклад позиції інших учасників справи

5. Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 у справі № 910/7464/23, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

6. На виконання вимог пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підставами касаційного оскарження Скаржник визначив:

- пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України - на думку Скаржника, суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували статті 215 та 216 ЦК України без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19 (оспорювати правочин у суді може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі) та постановах Верховного Суду від 28.02.2023 у справі № 910/19288/21, від 25.10.2022 у справі № 914/2804/20, від 22.11.2022 у справі № 910/20769/20, від 06.07.2022 у справі № 910/1702/17, від 14.12.2022 у справі № 910/14129/20, від 07.12.2022 у справі № 914/411/21 (власний інтерес заінтересованої особи полягає, зокрема, в тому, щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав);

- пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України - Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував статті 2, 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), статті 15, 16 ЦК України без урахування висновків щодо застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 04.04.2020 у справі № 610/1030/18 (застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам);

- пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України - Скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 215 та 216 ЦК України у контексті того, чи є співвласник багатоквартирного будинку заінтересованою особою, за позовом якої може бути визнаний недійсним договір про надання послуги з управління багатоквартирним будинком, укладений від імені співвласників об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку та управляючою компанією;

- пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України - на думку Скаржника, суд необґрунтовано відхилив клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме клопотання Скаржника про повернення додаткових пояснень Відповідача-1 та долучених до них доказів заявнику без розгляду.

7. 10 квітня 2024 року, у межах встановленого Судом строку, Відповідач-1 подав через підсистему "Електронний суд" відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін; стягнути зі Скаржника на свою користь витрати на правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн.

8. У відзиві Відповідач-1 повідомив, що орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу, які він очікує понести за розгляд справи у суді касаційної інстанції, становить 30 000,00 грн, що остаточно визначається на підставі укладених між сторонами додаткових угод та актів наданих послуг.

До відзиву Відповідач-1, зокрема, долучив копії договору про надання адвокатських послуг від 19.07.2023 № 19/07, укладеного з адвокатом Неведомським В.О., свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Неведомського В.О. та ордер на надання правничої (правової) допомоги від 19.07.2023 серії АА № 1267647.

30 квітня 2024 року в судовому засіданні представник Відповідача-1 заявив, що докази розміру судових витрат будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

9. 13 квітня 2024 року, у межах встановленого Судом строку, Відповідач-2 подав через підсистему "Електронний суд" відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є помилковими, ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, суперечать усталеній практиці Верховного Суду, а відтак підлягають скасуванню.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

10. Відповідач-1, як управитель (виконавець), та Відповідач-2, як об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (користувач), уклали Договір, згідно з яким Відповідач-1 зобов`язується надавати Відповідачу-2 послугу з управління багатоквартирним будинком, що розташований за адресою: 04050, м. Київ, вул. Миколи Пимоненка, 19, а Відповідач-2 зобов`язується оплачувати Відповідачу-1 послугу з управління згідно з вимогами законодавства та умовами Договору (пункт 2.1 Договору).

11. Договір укладений між Відповідачами на підставі рішення загальних зборів Відповідача-2, затвердженого протоколом від 24.12.2021 № 2, яким, зокрема:

- обрано управителем будинку Відповідача-1;

- затверджено тариф на послуги з управління;

- затверджено умови Договору.

12. З огляду на дату створення Відповідача-2 (06 грудня 2021 року), дату проведення та прийняття рішення загальних зборів (24 грудня 2021 року) та дату набуття Позивачем права бути співвласником будинку (11 січня 2022 року), Позивач не міг бути залучений до реалізації прав Відповідачем-2 при прийнятті рішення загальних зборів, оскільки станом на дату його прийняття не набув прав та обов`язків власника нерухомого майна у будинку.

13. Сторони Договору погодили, що Відповідач-1 має право:

- без погодження з Відповідачем-2 залучати на договірних засадах та укладати договори з іншими юридичними особами та суб`єктами підприємницької діяльності до надання послуг, для виконання своїх обов`язків, передбачених цим Договором, будь-яких третіх осіб. При цьому виконавець несе перед користувачем відповідальність за якість наданих послуг (пункт 4.1.6 Договору);

- укладати договори оренди, договори по встановленню сервітутів, договори щодо надання в тимчасове платне користування спільного майна будинку для розміщення телекомунікаційного обладнання, рекламних конструкцій, рекламоносіїв у ліфтах тощо та визначати умови відповідних договорів, зокрема у частині встановлення плати для операторів, інтернет-провайдерів, за розміщення рекламних конструкцій усіх типів та видів, рекламних вивісок на фасаді будинку та на його прибудинковій території (пункт 4.1.9 Договору).

14. Відповідно до пункту 5.1 Договору ціна послуги з управління (без витрат на освітлення місць загального користування, енергопостачання для ліфтів і підвальних приміщень та підкачування води) становить 33,83 грн (у тому числі ПДВ, якщо Відповідач-1 є його платником) на місяць за 1 кв. м загальної площі житлового або нежитлового приміщення у будинку та включає:

- витрати на утримання будинку та прибудинкової території і поточний ремонт спільного майна будинку (без витрат на освітлення місць загального користування, енергопостачання для ліфтів і підвальних приміщень та підкачування води) в розмірі 28,83 грн відповідно до кошторису витрат на утримання будинку та прибудинкової території (далі - кошторис витрат), що міститься у додатку № 5 до цього Договору;

- винагороду Відповідача-1 у розмірі 5,00 грн на місяць.

15. Платежі здійснюються в безготівковій та готівковій формі.

16. Крім того, сторони погодили, що Відповідачу-1 надається право переглядати у межах діючого кошторису витрат перелік робіт та послуг, що входять до складу послуги з управління будинком та його прибудинковою територією (житлова послуга), у разі відсутності рішення Відповідача-2 про затвердження нового кошторису витрат, сформованого у зв`язку з підвищенням рівня мінімальної заробітної плати, цін на витратні матеріали тощо.

17. Відповідач-1 має право своїм рішенням затверджувати зміни у видатках окремих статей (окрім винагороди Відповідача-1) кошторису витрат, сформованого у зв`язку із підвищенням рівня мінімальної заробітної плати, цін на витратні матеріали тощо.

18. Згідно з пунктом 7.3 Договору кожен із співвласників повідомляє Відповідачу-1 інформацію, пов`язану з виконанням цього Договору, в один з таких способів на власний вибір, якщо інше не передбачено окремими положеннями Договору або законодавством, а саме шляхом письмового звернення (особистого звернення, надсилання поштового відправлення) чи електронного звернення на офіційну електронну адресу Відповідача-1.

19. Відповідно до пункту 8.7.3 Договору в разі дострокового розірвання цього договору з ініціативи Відповідача-2, другий відповідач сплачує першому відповідачу штраф, що дорівнює 100 (ста) відсоткам ціни послуги з управління будинком за 3 (три) роки з площі всіх квартир та нежитлових приміщень будинку.

20. Пунктом 11.1 Договору передбачено, що він набирає чинності з 24 грудня 2021 року та укладається строком на 7 (сім) років.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

21. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, перевірив у межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, з урахуванням викладеного у відзивах, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, виходячи зі встановлених фактичних обставин справи, та дійшов наступних висновків.

22. Відповідно до частини першої статті 385 ЦК України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків). Таке об`єднання є юридичною особою, що створюється та діє відповідно до закону та статуту.

23. За змістом частини першої статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

24. Згідно зі статтею 10 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" вищим органом управління об`єднання є загальні збори. До виключної компетенції загальних зборів об`єднання, серед іншого, належить попереднє (до їх укладення) погодження умов договорів, укладених на суму, що перевищує зазначену в статуті об`єднання, договорів, предметом яких є цінні папери, майнові права або спільне майно співвласників чи їх частина.

25. Водночас укладення договорів про виконання робіт, надання послуг та здійснення контролю за їх виконанням належить до компетенції правління об`єднання (стаття 11 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку").

26. Частинами першою, третьою статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

27. Згідно з частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

28. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 627 ЦК України).

29. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

30. Відповідно до частин першої, третьої, п`ятої статті 22 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" для забезпечення утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку, включаючи поточний ремонт, утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, водопостачання та водовідведення, теплопостачання і опалення, вивезення побутових відходів, об`єднання за рішенням загальних зборів, зокрема, має право виступати колективним споживачем (замовником) усіх або частини житлово-комунальних послуг.

Самостійне забезпечення об`єднанням утримання і експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у багатоквартирному будинку може здійснюватися безпосередньо співвласниками, а також шляхом залучення об`єднанням фізичних та юридичних осіб на підставі укладених договорів.

Договори з управителем укладаються об`єднанням відповідно до закону.

31. За змістом частини першої статті 13 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" якщо функції з управління багатоквартирним будинком за рішенням загальних зборів об`єднання передано управителю, відносини з управління регулюються договором, укладеним між об`єднанням і управителем, умови якого повинні відповідати умовам типового договору, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної житлової політики і політики у сфері житлово-комунального господарства.

32. У цій справі суди встановили, що на підставі рішення загальних зборів Відповідача-2, затвердженого протоколом від 24.12.2021 № 2, Відповідач-1 та Відповідач-2 уклали спірний Договір, предметом якого є надання послуги з управління багатоквартирним будинком. Водночас Скаржник, який є співвласником багатоквартирного будинку, вважає Договір таким, що суперечить приписам законодавства та змісту Типового договору.

33. Верховний Суд зауважує, що відповідно до статті 15 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" співвласник зобов`язаний виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень.

34. Частина двадцять восьма статті 10 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" встановлює, що рішення зборів співвласників є обов`язковими для всіх співвласників, включаючи тих, які набули право власності на квартиру чи нежитлове приміщення після прийняття таких рішень.

35. Стаття 14 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" закріплює перелік прав співвласника, одним із яких є право брати участь в управлінні об`єднанням у порядку, визначеному цим Законом і статутом об`єднання.

Здійснення співвласником своїх прав не може порушувати права інших власників.

36. Суд звертає увагу, що повноваження статутних органів об`єднання співвласників багатоквартирного будинку не можна ототожнювати з правами окремих співвласників, які не вправі самостійно діяти від імені об`єднання та вести його справи.

За договором, укладеним об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку, права та обов`язки набуваються самим об`єднанням як юридичною особою, що є стороною договору. При цьому сукупність прав та обов`язків безпосередньо співвласників об`єднання унаслідок укладення договору не змінюється.

37. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, особа висловлює власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

38. У постанові від 22.02.2024 у справі № 990/150/23 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та вказує, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах. Оцінка предмета заявленого позову як наслідок наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

39. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

40. Водночас Європейський суд справ людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях наголошує, що Конвенція покликана гарантувати не теоретичні чи ілюзорні права, а права практичні та ефективні (пункт 192 рішення у справі "Scordino v. Italy (no. 1)" від 29.03.2006, заява № 36813/97; пункт 45 рішення у справі "Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany" від 12.07.2001, заява № 42527/98).

41. Отже, якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Схожий за змістом висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.

42. З огляду на це Суд зауважує, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Аналогічна позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.09.2022 у справі № 916/144/17.

43. Суд зауважує, що при розгляді позову про визнання правочину недійсним суди мають встановлювати не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, а й передусім наявність порушення цивільного права або інтересу позивача, за захистом якого він звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

Натомість особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи будуть захищені та відновлені.

44. Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові. Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18.

У зазначених постановах також наголошується, що у разі з`ясування обставин відсутності порушеного права позивача судам не потрібно вдаватися до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.

45. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Скаржник не є стороною оспорюваного правочину. Скаржник неправильно обрав спосіб захисту порушеного права, оскільки він має здійснювати управління діяльністю Відповідача-2 шляхом ініціювання/участі у загальних зборах та винесення на голосування тих питань, які Скаржник вважає необхідними. Рішення загальних зборів є обов`язковим для Скаржника, а в разі незгоди він має право оскаржити рішення у судовому порядку.

46. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, Скаржник посилається на висновок щодо застосування статей 215 та 216 ЦК України, викладений у пункті 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, згідно з яким оспорювати правочин у суді може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину; за відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

47. Водночас поза увагою Скаржника залишилася інша частина цього висновку: "Самі по собі дії осіб, зокрема щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права".

48. Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що Скаржник має право здійснювати управління діяльністю Відповідача-2 шляхом ініціювання/ участі в загальних зборах та винесення на голосування тих питань, які вважає необхідними. У разі незгоди з прийнятими рішеннями Скаржник не позбавлений права на їх оскарження в судовому порядку.

49. У цьому контексті Суд також зазначає, що за договором, укладеним об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку, права та обов`язки набуваються саме цим об`єднанням. Натомість оспорюваний Договір безпосередньо не породжує, не змінює та не припиняє права та обов`язки Скаржника.

50. Крім того, у справі № 125/2157/19 (на яку посилається Скаржник) спір виник у зв`язку з відчуженням транспортних засобів, що були набуті у шлюбі, одним із колишнього подружжя (титульним власником) за відсутності згоди іншого з подружжя. Власне, у зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду виснувала, що оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину і хоча й не була титульним володільцем відчуженого майна, однак вважає своє право власності на це майно порушеним або вважає порушеним інше речове право на відчужене майно.

51. Співставивши підстави та предмет спору в цій справі, а також у справі № 125/2157/19, Суд вважає, що висновок Великої Палати, який наводить Скаржник, не суперечить висновкам, яких дійшли суди першої та апеляційної інстанцій з урахуванням положень Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" та зумовленої ними специфіки спірних правовідносин.

52. Скаржник також посилається на висновки Верховного Суду, наведені у постановах від 28.02.2023 у справі № 910/19288/21, від 25.10.2022 у справі № 914/2804/20, від 22.11.2022 у справі № 910/20769/20, від 06.07.2022 у справі № 910/1702/17, від 14.12.2022 у справі № 910/14129/20, від 07.12.2022 у справі № 914/411/21, за змістом яких власний інтерес заінтересованої особи полягає, зокрема, в тому, щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

53. Суд погоджується, що співвласники багатоквартирного будинку переважно зацікавлені у належному здійсненні об`єднанням діяльності щодо управління, утримання і використання спільного майна. Водночас способи та порядок участі співвласників багатоквартирного будинку в управлінні об`єднанням встановлюються законом, який визначає межі можливої та необхідної поведінки співвласників, зокрема у частині захисту їх прав та/або законних інтересів.

Крім того, інтереси об`єднання можуть не збігатися з інтересами окремих співвласників багатоквартирного будинку. Не завжди збігаються й інтереси самих співвласників. Таким чином, необхідно враховувати баланс інтересів усіх співвласників та самого об`єднання, уникати зайвого втручання в питання діяльності об`єднання, які вирішуються його статутними органами.

54. На підставі викладеного вище, ураховуючи норми статей 2, 4 ГПК України у взаємозв`язку зі статтями 10, 14, 15 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", статтею 10 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", Суд робить висновок, що договір, укладений об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку, безпосередньо не породжує, не змінює та не припиняє права і обов`язки окремих співвласників цього будинку, якщо вони не є стороною такого договору.

Водночас співвласник (у тому числі разом з іншими співвласниками) не позбавлений права ініціювати скликання загальних зборів з метою належного реагування на факт укладення об`єднанням певного договору та розгляду питання щодо порушення або непорушення унаслідок цього прав та/або законних інтересів об`єднання.

Якщо загальні збори дійдуть висновку про порушення укладеним договором прав та/або законних інтересів об`єднання, останнє вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

55. У цій справі суди встановили, що Скаржник не надав докази звернення до Відповідача-2 з метою оспорення рішення загальних зборів, на підставі якого вчинено оспорюваний правочин, чи висловлення пропозицій про внесення змін до такого правочину.

56. Скаржник також зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував статті 2, 4 ЦПК України, статті 15, 16 ЦК України без урахування висновків щодо застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 04.04.2020 у справі № 610/1030/18 (застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам).

57. Верховний Суд звертає увагу, що юрисдикція та повноваження господарських судів, порядок здійснення судочинства у господарських судах встановлюються ГПК України. Натомість ЦПК України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства. Оскільки ця справа розглядається в порядку господарського судочинства, норми ЦПК України у ній a priori не підлягають застосуванню.

58. Водночас Суд зауважує, що висновки Великої Палати Верховного Суду про визначення способу захисту та його ефективність мають загальний характер і за змістом поширюються як на цивільний, так і господарський процес.

59. Втім, як вже було зазначено, відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (пункт 44 цієї постанови). Отже, оскільки у цій справі суди встановили відсутність у Скаржника порушеного права та/або законної інтересу, немає потреби вдаватися до перевірки ефективності обраного способу захисту (аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).

60. Насамкінець Скаржник стверджує, що суд необґрунтовано відхилив подане ним клопотання про повернення додаткових пояснень Відповідача-1 і долучених до них доказів заявнику без розгляду.

61. Верховний Суд не встановив, що в основну оскаржуваних судових рішень були покладені конкретні додаткові пояснення Відповідача-1 та/або долучені до них докази. Натомість Скаржник не обґрунтовує: 1) які конкретно докази були долучені до матеріалів справи та досліджені судами з порушенням норм процесуального законодавства і яку оцінку вони одержали; 2) наявність або відсутність яких саме обставин підтверджують такі докази; 3) як наведене вплинуло на результат розгляду справи.

62. Таким чином, доводи Скаржника, які стали підставою для касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій, не знайшли підтвердження під час касаційного провадження.

63. Вирішуючи спір, суди попередніх судових інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову, однак передчасно надали оцінку способу захисту, обраному Скаржником. Встановивши, що Скаржник не довів наявність у нього порушеного права та/або законного інтересу, у задоволенні позову належало відмовити виключно з цієї підстави. Втім, наведене не вплинуло на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень.

64. Суд погоджується з аргументами Відповідача-1 та відхиляє аргументи Відповідача-2, які викладені у відзивах на касаційну скаргу, з мотивів, наведених у цій постанові.

65. У справі "Салов проти України" (пункт 89 рішення ЄСПЛ від 06.09.2005, заява № 65518/01) наголошується, що згідно зі статтею 6 Конвенції рішення судів повинні містити достатні мотиви, на яких вони ґрунтуються, для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, заява № 49684/99). Разом із тим статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Отже, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (пункт 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v." від 09.12.1994, заява серія A № 303-A).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

66. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

67. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

68. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

Судові витрати

69. Понесені Скаржником у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на Скаржника, позаяк касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 у справі № 910/7464/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя Г. Вронська

Судді О. Баранець

В. Студенець