ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2024 року

м. Київ

справа №640/6980/19

адміністративне провадження № К/9901/8140/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Єзерова А.А., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.12.2019 (головуючий суддя: Чудак О.М., судді: Пащенко К.С., Шейко Т.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2020 (головуючий суддя: Сорочко Є.О., судді: Єгорова Н.М., Федотов І.В.) у справі №640/6980/19 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, Головне управління Пенсійний фонд України в Херсонській області про визнання нормативно-правового акту протиправним та нечинним в частині,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У квітні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач), треті особи: Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, Головне управління Пенсійний фонд України в Херсонській області, в якому просив визнати Порядок проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 року № 124, протиправним та таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили в окремій його частині, що складається зі слів «частини першої статті 43» в абзаці четверному пункту 2 зазначеного Порядку, та нечинним в окремій його частині.

Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 03.12.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2020, у задоволенні позову відмовив.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нову постанову про задоволення позову.

IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 13.05.2020 відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 29.04.2024 справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позов обґрунтовано тим, що оскаржуваною постановою звужено обсяг соціальних пільг та гарантій, що, на думку позивача, порушує його права та є підставою для визнання їх нечинними. ОСОБА_1 наголошує, що при затвердженні пункту 2 Порядку № 124 Кабінет Міністрів України вийшов за межі наданих йому повноважень, а вказана норма є дискримінаційною, оскільки позбавляє права військових пенсіонерів на індексацію пенсій.

Відповідач позов не визнав. Наполягає, що оскаржувана постанова Уряду видана відповідно до вимог чинного законодавства та в межах компетенції Кабінету Міністрів України.

Стверджує, що оскільки позивач є особою офіцерського складу, то у правовідносинах з приводу призначення, перерахунку пенсій таким особам слід застосовувати положення Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII).

Частина четверта статті 33 Закону № 2262-XII встановлює, що пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною четвертою статті 63 Закону № 2262-XII, усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.

Відповідно до частини четвертої статті 63 Закону № 2262-XII Уряд прийняв Постанову від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», у якій передбачив окремий порядок перерахунку пенсій, в т.ч., з урахуванням індексації, для осіб офіцерського складу.

За таких обставин, відповідач вважає відсутнім порушене права позивача оскаржуваною постановою, оскільки індексація пенсії особам офіцерського складу здійснюється на інших умовах аніж особам із числа військовослужбовців строкової служби, що прямо передбачено Законом № 2262-XII.

Також відповідач вважає помилковими твердження позивача, що оскаржувана частина Порядку № 124 містить дискримінаційні положення, оскільки відповідно до пункту 11 до пояснювальної записки, у проекті акта відсутні положення, що містять ознаки дискримінації.

Треті особи також скористалися процесуальним правом та подали письмові поясненні у справі, в яких повністю підтримали позицію відповідача. Просили у задоволенні позову відмовити.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 отримує пенсію відповідно до Закону № 2262-XII, як офіцер запасу Збройних Сил України у розмірі 60% грошового забезпечення.

Відповідно до листа ГУПФУ в Херсонській області від 29.03.2019 № 53/Т-00-1, позивача повідомлено, що оскільки показник середньої заробітної плати (доходу) застосовується при обчисленні пенсій, призначених за нормами Закону № 2262-XII особам з числа військовослужбовців строкової служби, а пенсію ОСОБА_1 перераховано згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсії особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», підстави для проведення перерахунку пенсії з 01.03.2019 відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відсутні.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 № 124 «Питання проведення індексацій пенсій у 2019 році» затверджено Порядок проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок № 124), пунктом 2 якого визначено, що перерахунку підлягають пенсії, обчислені: відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі відшкодування фактичних збитків; з урахуванням заробітку (грошового забезпечення), який визначено відповідно до частини першої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Позивач вважає, що зазначення Урядом в абзаці четвертому пункту 2 Порядку №124 слів «частини першої статті 43» є протиправним та таким, що суперечить акту вищої юридичної сили - Закону № 2262-XII, і призвело до незаконного обмеження прав всіх осіб, яким призначено пенсію за цим Законом, крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей, в тому числі позивача на індексацію пенсії.

V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Перевіряючи оскаржувану частину Порядку № 124 на відповідність вимогам акту вищої юридичної сили, суди попередніх інстанцій констатували, що Кабінет Міністрів України, приймаючи постанову від 20.02.2019 № 124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році», діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені у Законах України «Про Кабінет Міністрів України» та «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з використанням повноваження на видання такого нормативно-правового акту з метою, з якою це повноваження надано, та обґрунтовано.

Будь-яких доказів наявності в оскаржуваній постанові ознак дискримінації позивачем не надано і судами не встановлено.

Одночасно з цим, суд першої інстанції визнав право позивача на оскарження цього нормативного документа в судовому порядку.

Натомість суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку, зазначивши, що права позивача цим оскаржуваним нормативним документом не порушуються.

VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

Касаційна скарга позивача обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень неправильно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору по суті.

Скаржник вважає, що задоволення цього позову шляхом виключення слів «частини першої статті 43» в абзаці четверному пункту 2 Порядку № 124 призведе до того, що вказаний порядок поширюватиметься не лише на індексацію пенсій за заробітком, визначеним частиною першою статті 43 Закону № 2262-XII, а і на всі інші пенсії, призначені за цим Законом.

Із посиланням на статтю 64 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» позивач зазначає, що ця норма прямо передбачає, що призначені військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей пенсії підвищуються відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Також скаржник посилається на те, що рішення судів попередніх інстанцій містять суперечливі висновки.

Підсумовуючи викладене, скаржник наполягає, що відповідач у незаконний та антиконституційний спосіб обмежив його право на індексацію раніше призначеної пенсії, а суди попередніх інстанцій шляхом ухвалення незаконних та необґрунтованих рішень безпідставно відмови у захисті його порушеного права.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому із посиланням на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стверджує, що за зміст положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» дає підстави для висновку, що за частиною другою статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» індексація здійснюється лише тих пенсій, які обчислюються з урахуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески. Зазначений показник враховується для пенсій, які обчислюються із заробітку, що визначається згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (стаття 40 цього Закону).

Так, пенсії за статтею 43 Закону № 2262-XII обчислюються із середньомісячного заробітку (грошового забезпечення), що визначається в порядку, встановленому Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», лише для осіб із числа військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей відповідно до частини першої статті 43, на яку і міститься посилання у спірному абзаці четвертому пункту 2 Порядку № 124.

Для інших осіб відповідно до статті 43 Закону № 2262-XII пенсії обчислюються із відповідних складових грошового забезпечення, а не із заробітку, визначеного в порядку Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Водночас, спірні положення Порядку не регулюють питання перерахунку пенсій, призначених за Законом № 2262-XII у зв`язку із підвищенням та/або зміною складових грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців відповідно до статті 63 цього Закону.

Питання перерахунку пенсій з цих підстав регулює Порядок проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року №45.

Також не регулюють спірні положення і загальний порядок підвищення пенсій у зв`язку з індексацією грошових доходів населення відповідно до Закону України «України «Про індексацію грошових доходів населення».

Також відповідач вважає, що оскільки пенсія позивача обчислюється із розміру відповідних складових грошового забезпечення, а не із середнього заробітку, обчисленого відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», то положення частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і, як наслідок, норми спірного Порядку на нього не застосовуються, а тому в силу частини другої статті 264 КАС України позивач не набув права на його оскарження.

Від ГУПФУ в Херсонській області та Мінсоцполітики також надійшли пояснення у справі, у яких останні повністю підтримали позицію відповідача. Наполягають, що індексація пенсій особам офіцерського складу здійснюється на інших умовах, ніж особам з числа військовослужбовців строкової служби, що прямо передбачено Законом № 2262-XII.

У відповідь на відзив та пояснення третіх осіб - 1, 3 у справі, скаржник подав заперечення, в яких наголосив на безпідставності тверджень щодо законності нормативно-правового акту в оскаржуваній частині.

Пенсійний фонд України (третя особа-2) процесуальним правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористався.

VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, висловленим у касаційній скарзі та відзиві на неї, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та ограни місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження Кабінету Міністрів України у спірних правовідносинах регламентовано Конституцією України, Законом України від 27.02.2014 № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» (тут і далі - у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних постанов; Закон № 794-VII), та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Частиною першою статті 113, частиною першою статті 117 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Кабінет Міністрів України забезпечує проведення політики у сферах соціального захисту (пункт 3 частини першої статті 116 Конституції України).

Організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначає Закон № 794-VII.

Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади (частина перша статті 1 Закону № 794-VII).

Відповідно до приписів статті 2 Закону № 794-VII до основних завдань Кабінету Міністрів України, зокрема, належать: забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров`я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.

Положеннями статті 49 Закону № 794-VII визначено, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Так, відповідно до статті 64 Закону № 2262-XII призначені військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей пенсії підвищуються відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VIII (далі - Закон № 2148-VIII) статтю 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» доповнено новою частиною, яка передбачає, що індексація пенсій здійснюється шляхом їх підвищення відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Також Законом № 2148-VIII частину другу статті 42 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV» викладено у новій редакції: «Для забезпечення індексації пенсії щороку проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії» (абзац перший).

На виконання наведеної норми, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 20.02.2019 № 124, якою затвердив оскаржуваний Порядок, яким визначено механізм проведення перерахунку раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (пункт 1 Порядку).

Абзацом четвертим пункту 2 наведеного Порядку передбачено, що перерахунку підлягають пенсії, обчислені з урахуванням заробітку (грошового забезпечення), який визначено відповідно до частини першої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

У справі, що розглядається, позивач вважає окрему частину абзацу четвертого наведеного пункту 2 Порядку № 124 - слова «частини першої статті 43» - незаконною, дискримінаційною, та такою що суперечить правовому акту вищої юридичної сили і має бути визнана протиправною та нечинною з моменту видання постанови Кабінетом Міністрів України.

Перевіряючи нормативно-правовий акт в оскаржуваній частині на відповідність його акту вищої юридичної сили, колегія суддів зазначає таке.

Суд першої інстанції дослідив інформацію, зазначену у копіях матеріалів підготовки проекту оскаржуваної постанови, зокрема: пояснювальну запису до проекту; довідки про погодження проекту; висновок Міністерства юстиції України за результатом правової експертизи; витяги з протоколу узгодження позицій; довідки щодо відповідності зобов`язання України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу та встановив, що виданню оскаржуваної постанови передувала процедура підготовки проекту постанови, яка відповідає вимогам статті 50 Закону України «Про Кабінет Міністрів України».

Суд першої інстанцій також з`ясував, що проект Постанови № 124 розроблено Міністерством соціальної політики України.

Так, відповідно до пояснювальної записки до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році» мата розроблення цього акту - проведення індексації пенсій у 2019 році.

У пункті 4 «Правові акти» цієї пояснювальної записки зазначено, що нормативними актами у цій сфері правового регулювання є Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; постанови Кабінету Міністрів України від 30.10.2013 № 795 «Деякі питання реалізації частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; від 12.07.2017 № 486 «Про внесення змін до Порядку перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.03.2018 № 244-р «Про затвердження плану пріоритетних дій Уряду на 2018 рік».

У пункті 5 «Очікувані результати» довідки щодо відповідності зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС) проекту постанови Кабінету Міністрів України «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році» зазначено, що прийняттям проекту акту буде забезпечено покращення пенсійного забезпечення осіб, які мають тривалий страховий стаж, а також визначення механізму проведення перерахунку раніше призначених пенсій відповідно для частини другої статті 42 Закону № 1058-IV шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Отже процедура та обґрунтування прийняття Постанови дотримані.

Своєю чергою, стаття 43 Закону № 2262-XII регулює питання заробітку (грошового забезпечення) для обчислення пенсій, а частина перша визначає, що пенсії, які призначаються відповідно до цього Закону особам із числа військовослужбовців строкової служби та членам їх сімей, обчислюються за встановленими нормами у процентах до середньомісячного заробітку, який одержували військовослужбовці до призову на строкову військову службу чи після звільнення з військової служби до звернення за пенсією, або до середньомісячного грошового забезпечення, одержуваного військовослужбовцями в період проходження військової служби за контрактом. При цьому середньомісячний заробіток (грошове забезпечення) для обчислення їм пенсій визначається в порядку, встановленому Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Інші положення статті 43 Закону № 2262-XII визначають, що обчислення розміру пенсії особам з числа резервістів, які мають право на пенсію за цим Законом, особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей здійснюється з розміру відповідних складових грошового забезпечення.

Зміст наведених приписів Закону № 1058-IV та Закону № 2262-XII свідчить, що за частиною другою статті 42 Закону № 1058-IV індексація здійснюється лише тих пенсій, які обчислюються з урахуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески. Зазначений показник враховується для пенсій, які обчислюються із заробітку, що визначається згідно Закону № 1058-IV (стаття 40 цього Закону).

Так, пенсії за статтею 43 Закону № 2262-XII обчислюються із середньомісячного заробітку (грошового забезпечення), що визначається в порядку, встановленому Законом № 1058-IV, лише для осіб із числа військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей відповідно до частини першої статті 43, на яку власне і міститься посилання у спірному абзаці четвертому пункту 2 Порядку № 124.

Для інших осіб відповідно до статті 43 Закону № 2262-XII пенсії обчислюються із відповідних складових грошового забезпечення, а не із заробітку, визначеного в порядку Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відповідність пункту 2 Порядку № 124, зокрема в частині слів «частини першої статті 43» вимогам частини другої статті 42 Закону № 1058-IV та статті 43 Закону № 2262-XII.

Водночас, спірні положення Порядку не регулюють питання перерахунку пенсій, призначених за Законом № 2262-XII у зв`язку із підвищенням та/або зміною складових грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців відповідно до статті 63 наведеного Закону.

Питання перерахунку пенсій з цих підстав регулюють Порядок проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року №45, а також постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Також не регулюють спірні положення і загальний порядок підвищення пенсій у зв`язку з індексацією грошових доходів населення відповідно до Закону України «України «Про індексацію грошових доходів населення».

З огляду на це, суд апеляційної інстанцій обґрунтовано відхилив посилання позивача на невідповідність спірних положень Порядку № 124 вимогам статей 63, 34 Закону № 2262-XII, позаяк його прийнято не на їх виконання, а на виконання частини другої статті 42 Закону № 1058-IV.

Також позивач вважає, що поширення дії Порядку № 124 в оскаржуваній частині лише на індексацію пенсій, розрахованих за заробітком, визначеним частиною першою статті 43 Закону № 2262-XII, свідчить про наявність ознак дискримінації окремих категорій осіб, індексація пенсій яких за цим Порядком не здійснюється.

Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до пунктів 2, 3 статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними; непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Згідно із положеннями частини третьої статті 6 цього Закону не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.

Зміст наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що обов`язковою ознакою дискримінації є встановлення обмеження (зменшення, звуження, позбавлення) права.

Як зазначалося вище, затверджуючи Порядок, відповідач реалізовував положення частини другої статті 42 Закону № 1058-IV, яка регулює питання підвищення пенсій для цілей забезпечення їх індексації шляхом збільшення показника, який враховуються при обчисленні пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У ситуації, що розглядається, встановлення Урядом у своєму рішенні порядку реалізації законодавчих норм, спрямованих на врегулювання певних відносин щодо визначеного кола осіб, жодним чином не свідчить про дискримінацію всіх інших осіб чи безпідставність неврегулювання інших відносин саме у такому акті.

Закон не вимагає від Уряду врегульовувати механізм індексації всіх пенсій, призначених за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» єдиним нормативним актом, а тому це питання залишається на розсуд відповідача.

Про відсутність дискримінаційних ознак в оскаржуваному нормативному акті також зазначено і у пункті 11 пояснювальної записки до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році».

Також позивач вважає, що задоволення цього позову шляхом виключення слів «частини першої статті 43» в абзаці четверному пункту 2 Порядку, призведе до того, що вказаний порядок поширюватиметься не лише на індексацію пенсій за заробітком, визначеним частиною першою статті 43 Закону № 2262-XII, а і на всі інші пенсії, призначені за цим законом.

У контексті наведених аргументів, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо визначення механізму та порядку перерахунку пенсій, які розраховуються із заробітку, відмінного від того, який обчислений за частиною першою статті 43 Закону № 2262-XII, не є предметом спору у цій справі.

Колегія суддів наголошує, що прийняття підзаконних нормативно-правових актів є компетенцією Кабінету Міністрів України.

Перевіряючи на відповідність вимогам закону нормативні акти Кабінету Міністрів України, Суд не вправі втручатися в його нормотворчу діяльність, врегульовуючи відносини, які не були предметом оскаржуваного нормативного акту. Суд не вправі підміняти вищий орган виконавчої влади, визначаючи необхідність та/або доцільність, порядок та/або спосіб врегулювання тих чи інших відносин, оскільки це суперечитиме принципу розподілу влади.

У спірному випадку, питання неврегульованості саме спірним Порядком механізму та порядку перерахунку всіх пенсій, призначених за Законом № 2262-XII, не може бути виправлене шляхом внесення до Порядку змін у спосіб визнання судом нечинними окремих його положень.

Водночас відсутність підзаконного нормативного акта (зокрема, постанови Кабінету Міністрів України) не є перешкодою для судового захисту прав, які передбачено законом.

Вирішуючи питання порушених прав позивача оскаржуваним нормативним документом та відповідно право на звернення з цим позовом до суду, колегія суддів зазначає таке.

Особливості розгляду справ про оскарження нормативно-правових актів, визначені статтями 264-265 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Згідно зі статтею 265 КАС України резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.

Нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Позов про оскарження нормативно-правових актів, які відтворюють зміст або прийняті на виконання нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним і нечинним повністю або в окремій його частині, розглядається судом за правилами спрощеного позовного провадження.

Отже, особливістю провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів є те, що для таких категорій спорів передбачено, фактично, необмежене коло осіб, які можуть ініціювати відкриття відповідного провадження в адміністративному суді; необмежене в часі право на доступ до суду для ініціювання такого спору; додаткові гарантії інформування всіх про початок розгляду судом такого спору; додаткові процесуальні гарантії для сторін, що надаються згідно з положеннями КАС України у справах, що розглядаються за правилами загального позовного провадження; спеціальні повноваження суду, спрямовані на гарантування ефективного захисту.

Разом з цим, з позовом про оскарження нормативно-правового акту (у спірному випадку Порядку, затвердженого постановою Уряду № 124), можуть звернутися як особи, щодо яких вже застосований цей акт, так і особи, які є суб`єктами правовідносин, у яких такий акт буде застосований.

Водночас у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що позивач не є суб`єктом правовідносин, до якого застосовується цей нормативний акт, або буде застосований, оскільки позивач є особою офіцерського складу, та не належить до числа осіб, визначених частиною першою статті 43 Закону № 2262-XII, для обчислення пенсій яких середньомісячний заробіток (грошове забезпечення) визначається в порядку, встановленому Законом № 1058-IV.

Разом з цим, дійшовши протилежних висновків аніж суд першої інстанції щодо права позивача на оскарження цього нормативного документа в окремій його частині, суд апеляційної інстанції, відповідно до приписів статті 317 КАС України, мав змінити мотиви рішення суду першої інстанції, натомість помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За змістом статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Беручи до уваги, що судом апеляційної інстанції правильно застосовані норми матеріального права, проте допущено порушення норм процесуального права, які не призвели до ухвалення незаконного рішення, рішення суду апеляційної інстанції необхідно змінити у резолютивній частині.

Керуючись статтями 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Змінити постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2020 у справі № 640/6980/19 у резолютивній частині, виклавши її в такій редакції:

«Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.12.2019 змінити, виклавши мотивувальну частину у редакції постанови суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.12.2019 залишити без змін.».

У решті рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.12.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2020 у справі №640/6980/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

А. А. Єзеров

В. М. Шарапа