КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №940/644/22 Головуючий у І інстанції - Косович Т.П.

апеляційне провадження №22-ц/824/8971/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 30 січня 2024 року та на додаткове рішення Тетіївського районного суду Київської області від 13 лютого 2024 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Виконавчий комітет Тетіївської міської ради Тетіївського району Київської області про зобов`язання вчинити дії, -

установив:

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 , третя особа: Виконавчий комітет Тетіївської міської ради Тетіївського району Київської області про зобов`язання вчинити дії .

В обґрунтування своїх позовних вимог, зазначала, що вона є власником земельної ділянки в АДРЕСА_1 , площею 0,0585 га, кадастровий номер 322410100:01:010:0017, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

По сусідству з її земельною ділянкою знаходиться земельна ділянка відповідача ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 , на якій останній збудував вигрібну яму без дотримання будь яких будівельних та санітарних норм, а також правил добросусідства, а саме на відстані 3 метрів від її будівлі та на відстані 10 метрів від її колодязю.

Своїми діями ОСОБА_2 створив їй дискомфорт, так як вигрібна яма забруднює ґрунтові води, своєчасно не очищається, в результаті чого на подвір`ї її будинку постійно стоїть сморід, особливо влітку.

Оскільки на численні звернення щодо ліквідування септику відповідач не реагує, то вона в звернулася до суду з цим позовом.

Просила суд, зобов`язати ОСОБА_2 , мешканця буд. АДРЕСА_1 , ліквідувати, шляхом засипання, споруджену на земельній ділянці, що знаходиться за адресою: буд. АДРЕСА_1 вигрібну яму, а також стягнути судові витрати.

Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 30 січня 2024 року в задоволенні зазначеної позовної заяви відмовлено.

Крім того, до суду першої інстанції 05 лютого 2024 року надійшла від представника ОСОБА_2 заява про ухвалення додаткового судового рішення, щодо стягнення з позивача судових витрат на професійну правничу допомогу за наслідком розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Виконавчий комітет Тетіївської міської ради Тетіївського району Київської області про зобов`язання вчинити дії, у якій він просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

Тетіївським районним судом Київської області від 13 лютого 2024 року ухвалено додаткове рішення у зазначеній вище цивільній справі.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 грн.

Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, вважаючи, що при ухваленні оскаржуваних рішень судом першої інстанції порушено норми процесуального та матеріального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що відповідно до СНиП 2.04.02-85 від сусіднього будинку і його споруд вигрібна яма повинна бути на відстані 10-12 метрів, відповідач же збудував вигрібну яму на відстані 3 метрів від будівлі.

Вказує, що неодноразові звернення до ОСОБА_2 , щодо здійснення будівництва вигрібної ями відповідно до вимог закону залишилися поза увагою.

Зазначає, що відповідач не звертався із заявою до органів місцевого самоврядування для отримання дозволу побудови вигрібної ями та недотримався основних вимог до розміщення вигрібної ями (вигребу).

Просила суд, скасувати рішення Тетіївського районного суду Київської області від 30 січня 2024 року та ухвалити нове по суті позовних вимог та скасувати додаткове рішення Тетіївського районного суду Київської області від 13 лютого 2024 року.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судове засідання сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, не з`явилися, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав заяву про відкладення розгляду справи, проте доказів поважності неприбуття в судове засідання не надав.

Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за відсутності сторін, у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.

Згідно вимог статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 користується земельною ділянкою в АДРЕСА_1 , площею 0,0585 га, кадастровий номер 322410100:01:010:0017, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на якій її чоловікові ОСОБА_4 було надано дозвіл на індивідуальне житлове будівництво, що підтверджується копією рішення виконавчого комітету Тетіївської міської ради народних депутатів №35 від 30 липня 1993 року, копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 25 лютого1977 року, копією витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3217924242020 від 08 січня 2020 року.

По сусідству з її земельною ділянкою знаходиться земельна ділянка відповідача ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 , на якій останній збудував вигрібну яму.

Згідно відповіді виконавчого комітету Тетіївської міської ради №02-30/1309 від 22 листопада 2019 року, адресованій ОСОБА_4 , щодо будівництва вигрібної ями ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 : відповідно до СНиП 2.04.02-85 вигрібна яма повинна бути розташована на відстані 10-12 метрів від сусіднього будинку і його споруд, проте ОСОБА_2 збудував вигрібну яму на відстані 3 метрів від будівлі.

Встановлено, що будівля позивачки не є житловою будівлею чи спорудою в розумінні ст. 380 ЦК України та пункту 2.22 Державних санітарних норм та правил утримання територій населених місць, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 березня 2011 року №14, а є хлівом, який для проживання не призначений та для цих цілей не використовується.

Згідно акту обстеження забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1 , складеного комісією виконавчого комітету Тетіївської міської ради 18 грудня 2023 року, на земельній ділянці з кадастровим номером 322410100:01:010:0017, що належить ОСОБА_1 , виявлено господарську будівлю невідомого призначення, колодязя з питною водою виявлено не було.

При цьому зроблено висновок про те, що при побудові септику ОСОБА_2 було порушено норми ДБН Б.2.2.-12:2019 (в разі якщо господарська будівля ОСОБА_1 є літньою кухнею) або не порушено жодних норм будівництва та санітарних норм (в разі якщо господарська будівля ОСОБА_1 є будівлею іншого призначення).

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що станом на дату звернення з позовом до суду облаштована відповідачем вигрібна яма хоча б якимось чином впливає на якість повітря, води, землі чи створює їй якісь інші незручності (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо) і це безпосередньо впливає на її житло, приватне або сімейне життя і такий вплив досягнув певного рівня.

Крім того, доводи позивача про порушення відповідачем санітарних норм чи ДБН не підтверджені належними і допустимими доказами.

З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Згідно з частинами 3, 4 ст. 13 Конституції України, власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб чи завдати шкоди довкіллю. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Згідно зі ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі (частини 1-5 ст. 319 ЦК України).

Відповідно до ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому шкоди.

Згідно зі ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

У відповідності до ч. 1 ст. 103 ЗК України, власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Власники та землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на здоров`я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки та інше (ст. 104 ЗК України).

Стаття 15 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» передбачала, що підприємства, установи, організації та громадяни при розробленні і використанні нових технологій, проєктуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції та технічному переобладнанні підприємств, виробничих об`єктів і споруд будь-якого призначення, плануванні та забудові населених пунктів, курортів, проєктуванні і будівництві каналізаційних, очисних, гідротехнічних споруд, інших об`єктів зобов`язані дотримувати санітарного законодавства.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані утримувати надані в користування чи належні їм на праві власності жилі, виробничі, побутові та інші приміщення відповідно до вимог санітарних норм.

Державними санітарними нормами та правилами утримання територій населених місць, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров`я України № 145 від 17 березня 2011 року, визначено, що вигрібна яма (вигріб) - це інженерна споруда у вигляді поглиблення в землі, виконана з водотривкого матеріалу, призначена для збирання та зберігання рідких відходів, наземна частина якої обладнана щільно прилягаючою кришкою та решіткою для відокремлення твердих відходів.

Відповідно до п.2.21 Державних санітарних норм та правил утримання територій населених місць рідкі відходи, що утворюються у житлових та громадських будівлях і спорудах за відсутності централізованого водопостачання та водовідведення, допускається зберігати у вигрібних ямах (вигребах). У разі наявності дворових вбиралень вигрібна яма може бути спільною. Вигріб повинен бути водонепроникним та мати щільно прилягаючу кришку. Об`єм вигребу розраховується виходячи з чисельності населення, що ним користується.

Відповідно до п. 2.22 Державних санітарних норм та правил утримання територій населених місць, вигреби повинні бути віддалені від меж земельних ділянок навчальних та лікувально-профілактичних закладів, стін житлових та громадських будівель і споруд, майданчиків для ігор дітей та відпочинку населення на відстань не менше 20 м.

Місце розміщення вигребу на присадибній ділянці та відстань від нього до власного житлового будинку визначає власник цього будинку з додержанням правил добросусідства.

Спірні питання щодо місць розміщення вигребів на території присадибної ділянки розглядаються у порядку вирішення земельних спорів згідно з чинним законодавством.

В умовах нецентралізованого водопостачання вигреби на території присадибної ділянки повинні бути віддалені від індивідуальних колодязів і каптажів джерел на відстань не менше 20 м, водночас відстань від вигребів до громадських колодязів і каптажів джерел повинна бути не менше 50 м. Слід також враховувати напрямок схилу ділянки.

Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод захищає право людини на приватне і сімейне життя, житло і кореспонденції. У випадку, коли особа серйозно стурбована незручностями, спричиненими іншими особами (зокрема поведінка сусідів), може виникнути питання щодо порушення статті 8 Конвенції. Серйозне порушення може призвести до порушення права людини на повагу до житла, якщо це заважає користуватися комфортом свого житла. З метою оцінки факту порушення права особи на повагу до житла потрібно визначити, чи досягли незручності того мінімального рівня, необхідного для встановлення втручання у права особи на повагу до житла та приватного життя. Необхідно враховувати всі обставини справи, зокрема інтенсивність та тривалість незручностей, їх фізичні чи психічні наслідки.

Подібні висновки висловлено у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №350/652/17 (провадження №61-4571св19), від 14 грудня 2021 року у справі №149/736/20 (провадження №61-16146св21).

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, з аналізу матеріалів справи вбачається, що позивачем не було доведено належними та достатніми доказами факту порушення відповідачем її прав у зв`язку з розміщенням вигрібної ями шляхом, у тому числі, недотримання Державних санітарних норм та правил утримання територій населених місць, оскільки з наданих доказів неможливо встановити, що вигрібна яма хоча б якимось чином впливає на якість повітря, води, землі чи створює ОСОБА_1 якісь інші незручності.

Колегія суддів оцінює критично доводи апеляційної скарги, що вигрібна яма, споруджена ОСОБА_2 , знаходиться на відстані 3 метрів від її будівлі та на відстані 10 метрів від її колодязю, оскільки судом першої було встановлено, що будівля позивачки не є житловою будівлею чи спорудою в розумінні ст. 380 ЦК України та пункту 2.22 Державних санітарних норм та правил утримання територій населених місць, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 березня 2011 року № 14, а є хлівом, який для проживання не призначений та для цих цілей не використовується.

Крім того, згідно акту обстеження забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1 , складеного комісією виконавчого комітету Тетіївської міської ради 18 грудня 2023 року, на земельній ділянці з кадастровим номером 322410100:01:010:0017, що належить позивачу, не виявлено колодязю з питною водою.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим доказам, а також балансу прав та інтересів сторін спору, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не надано доказів, які б безспірно свідчили про наявність підстав для задоволення заявлених нею позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Щодо оскарження ОСОБА_1 додаткового рішення суду першої інстанції, то апеляційний суд зазначає наступне.

Встановлено, що 05 лютого 2024 року представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Неживок І.В. звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі та стягнення з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

На підтвердження витрат на оплату послуг адвоката, суду були подані такі докази: копія договору про надання правової допомоги від 21 жовтня 2022 року з додатком до нього від 21 жовтня 2022 року та копія акту наданих послуг до договору про надання правової допомоги від 21 жовтня 2022 року та від 05 лютого 2024 року.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, що пов`язані з розглядом справи, належать витрати 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має врахувати: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч.3 ст.141 ЦПК України).

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю.

Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Відповідно до ч. 1 ст. 270 ЦПК України визначено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі №673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п.1 ч. 2 ст.137 ЦПК України).

Крім того, розмір винагороди за надання правової допомоги визначений в договорі у вигляді фіксованої суми не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу, що узгоджується з правовою позицією, викладеній у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19.

З урахуванням викладеного, проаналізувавши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку під час ухвалення додаткового рішення про часткове задоволення заяви представника ОСОБА_2 та відшкодуванню судових витрат, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, рішення суду та додаткове рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не можуть бути скасовані з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 30 січня 2024 року та додаткове рішення Тетіївського районного суду Київської області від 13 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 01 травня 2024 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба