Справа № 308/7690/20

П О С Т А Н О В А

Іменем України

17 квітня 2024 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі:

головуючого Джуги С.Д.

суддів Кожух О.А., Собослоя Г.Г.

з участю секретаря судового засідання: Чичкало М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Бліцарт Продукціон" на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 грудня 2022 року у складі судді Придачука О.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Бліцарт Продукціон" про визнання відносин трудовими, поновлення на роботі, зобов`язання внести запис у трудовій книжці та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

встановив:

05 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Бліцарт Продукціон" про визнання відносин трудовими, поновлення на роботі, зобов`язання внести запис у трудовій книжці та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивує тим, що 04 лютого 2019 року він влаштувався на роботу в ТОВ «Бліцарт Продукціон» на посаду пресувальника дільниці «пресування сендвіч лиж». Перед початком робіт роботодавцем його зобов`язано було пройти медичний огляд, ознайомлено з правилами внутрішнього трудового розпорядку, зобов`язано пройти іспитовий строк, ознайомлено з процесом роботи агрегатів та механізмів, видано зарплатну карту, в подальшому він був підпорядкований внутрішньому трудовому розпорядкові, отримував аванс та заробітну плату два рази на місяць, тощо.

З 10.06.2019 року його було призвано до військового комісаріату для проходження строкової військової служби, з 12.06.2019 року перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 до 11.06.2020 року.

Разом з тим, коли він вже знаходився в лавах ЗСУ, роботодавець повідомив його матір про те, що він нібито працював на умовах цивільно-правового договору, що не відповідає дійсності. З наданого ТОВ «Бліцарт Продукціон» договору вбачається, що такий укладений з ОСОБА_1 для виконання допоміжних робіт - пресувальник дільниці "Пресування сендвіч лиж, з терміном дії з 04.02.2019 року по 10.06.2019 року. Разом з тим, неозброєним оком видно, що дати в договорі вписувались не в день укладення, різними невідомими особами та різними засобами.

Позивач не погоджується з такою позицією відповідача про те, що їхні відносини були строковими, а саме відносинами цивільно-правового характеру, строк дії яких закінчився 10.06.2019 року, та зазначає, що договором цивільно-правового характеру, укладеним між ТОВ «Бліцарт Продукціон» та ОСОБА_1 в п. 1.1 передбачено, що замовник доручає, а виконавець зобов`язаний виконати допоміжні роботи пресувальника дільниці "Пресування сендвіч лиж", водночас не визначено конкретний обсяг та вид допоміжних робіт, котрі зобов`язаний виконати ОСОБА_1 на користь товариства. Вказує, що предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною, зазначеного у договорі певного визначеного обсязу робіт. Також вказує, що виплата грошових коштів йому здійснювалася двічі на місяць, разом з виплатою заробітної плати по підприємству основним працівникам, як це передбачено ст. 115 КЗпП України.

Зазначає, що відповідно до положень ГК України та КЗпП України, у разі якщо робота виконувана особою на користь суб`єкта господарювання збігається з видом його економічної діяльності або є роботою з обслуговування його діяльності то таку роботу особа має виконувати на умовах трудового договору. З державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань основним видом діяльності ТОВ «Бліцарт Продукціон» є виробництво спортивних товарів, код КВЕД 32.30, а тому укладаючи з ОСОБА_1 04.02.2019 року замість трудового договору цивільно-правовий договір, директор ТОВ «Бліцарт Продукціон» ОСОБА_2 позбавив ОСОБА_1 всіх прав та гарантій передбачених законодавством про працю, чим порушив вимоги ч.3 ст. 24 КЗпП України.

Позивач посилається на положення ч.2 ст. 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та положення ч.3 ст. 119 КЗпП України, відповідно до яких за громадянами України, які призвані на строкову військову службу зберігається ммісце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від форм підпорядкування та форми власності.

За вказаних обставин позивач просив визнати відносини, які виникли між ОСОБА_1 та ТОВ "Бліцарт Продукціон" з 04.02.2019 року трудовими, поновити його на роботі на посаді пресувальника дільниці «пресування сендвіч лиж», зобов`язати ТОВ "Бліцарт Продукціон" внести запис в трудову книжку ОСОБА_1 про прийняття його на роботу на посаду пресувальника дільниці "пресування сендвіч лиж" ТОВ "Бліцарт Продукціон" та зобов`язати ТОВ "Бліцарт Продукціон" виплатити ОСОБА_1 середній заробіток з 10.06.2019 року.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 грудня 2022 року позов задоволено.

Визнано відносини, які виникли між ОСОБА_1 та ТОВ «Бліцарт Продукціон» з 04.02.2019 року, трудовими.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді пресувальника дільниці «пресування сендвіч лиж» ТОВ «Бліцарт Продукціон».

Зобов`язано ТОВ «Бліцарт Продукціон» внести запис в трудову книжку ОСОБА_1 про прийняття його на роботу на посаду пресувальника дільниці «пресування сендвіч лиж» ТОВ «Бліцарт Продукціон» з 04.02.2019 року.

Стягнуто з ТОВ «Бліцарт Продукціон» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10.06.2019 року по 19.07.2022 року у розмірі 394384,00 (триста дев`яносто чотири тисячі триста вісімдесят чотири грн. 00 коп.) грн.

Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць. Вирішено питання по судовим витратам.

В апеляційній скарзі ТОВ «Бліцарт Продукціон» просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким у заявленому позові відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначено, що суд дійшов помилкових висновків, що відносини між позивачем та відповідачем були трудовими, та не врахував, що якщо вони і були трудовими, то вони носили строковий характер та завершились 10.06.2019 року, та не дав жодної правової оцінки доданим відповідачем до відзиву на позов доказам. Також вказано, що позивач звернувся з позовом з пропуском визначеного ч.1 ст. 233 КЗпП України строку, клопотань про його поновлення не заявляв, що є самостійною обов`язковою підставою для відмови у задоволенні позову. Суд дійшов неправильних висновків про наявність законних підстав для поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Суд розглянув справу у відсутності відповідача, неявка якого не була повторною та поклав в основу рішення постанови управління Держпраці у Закарпатській області від 17.10.2019 року, а також рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 року у справі № 260/268/20, якими позивач не обґрунтовував позов, та не врахував постанову Ужгородського міськрайонного суду від 02.122019 року № 308/12296/19 про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 за ч.3 ст.41 та ч.7 ст. 41 КЗпП України, якою закрито провадження за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача та його представника ОСОБА_3 , пояснення представника відповідача ОСОБА_4 , перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1ст.367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи заявлений позов суд першої інстанції виходив з доведеності факту перебування позивача у трудових відносинах з відповідачем та наявності підстав для поновлення позивача і стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу .

З такими висновками суду повністю погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи і ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно із ст. 2 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, що забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. (ч.1 ст.3 КЗпП України)

Відповідно до ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частинами 1-3 ст. 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У разі відмови роботодавця привести фактичні відносини з громадянином у відповідність до вимог трудового законодавства, факт трудових відносин, як факт, що має юридичне значення, може бути встановлений у судовому порядку, а, враховуючи наявність спору у позовному провадженні. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 7 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи відома власника або уповноваженого ним органу.

Згідно із частинами 1,2 та 4 ст. 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами (ст. 22 вказаного Закону).

Згідно із ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України "Про освіту",частиною другою статті 44,частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України "Про фахову передвищу освіту",частиною другою статті 46 Закону України "Про вищу освіту".

Відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України в редакції на момент виникнення спірних правовідносин за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

Згідно із ст.235 КЗпП України разі звільнення без законноїпідстави абонезаконного переведенняна іншуроботу,у томучислі узв`язку зповідомленням пропорушення вимогЗаконуУкраїни"Прозапобігання корупції"іншою особою,працівник повиненбути поновленийна попереднійроботі органом,який розглядаєтрудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Матеріалами справи встановлено, що з 04 лютого 2019 року позивач ОСОБА_1 виконував роботу пресувальника дільниці «Пресуваннясендвіч лиж»в ТОВ«Бліцарт Продукціон. 10.06.2019 року його було призвано до військового комісаріату для проходження строкової військової служби

У період з 12.06.2019 року по 11.06.2020 року ОСОБА_1 перебував на строковій військовій службі, що підтверджується наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 від 12.06.2019 року № 28-ОС про присвоєння ОСОБА_1 призваному на строкову військову службу та призначеному у команди для відправки до військових частин первинного військового звання - солдат, та наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 11.06.2020 року № 118 про звільнення ОСОБА_1 з військової служби у запас з 11.06.2020 року.

Відповідно до довідки командира військової частини НОМЕР_3 від 07.10.2022 року № 8199, старший солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_3 з 27.02.2022 року по теперішній час.

З листа відповіді Управління Держпраці у Закарпатській області від 07.10.2019 року № 07-04/3825, у відповідь на звернення ОСОБА_1 від 06.09.2019 року про порушення його трудових прав щодо незаконного звільнення у зв`язку із призовом на строкову військову службу, та відповідно невиплати середнього заробітку у ТОВ "Бліцарт Продукціон" вбачається, що Управлінням Держпраці у Закарпатській області проведено інспекційне відвідування вказаного товариств, в ході якого встановлено, що ОСОБА_1 працював у ТОВ "Бліцарт Продукціон" на умовах цивільно-правової угоди, яка мала ознаки трудових відносин, тобто, фактично працював за трудовим договором. Відтак, під час призову на строкову військову службу за ОСОБА_1 повинно було зберігатися робоче місце та середній заробіток. Разом з тим ТОВ фактично розірвало з ОСОБА_1 трудові відносини, чим порушило вимоги ст. 119 КзПП України. Згідно вказаного листа ОСОБА_1 повідомлено, що з огляду на виявлені у ТОВ порушення трудового законодавства приписані до усунення, а винні в порушеннях особи притягаються до передбаченої законом відповідальності.

За результатами вищевказаного інспекційного відвідування згідно з постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами ЗК336/216/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-125 від 17.10.2019 року, на ТОВ "Бліцарт Продукціон" накладено штраф за незаконне не оформлення трудових відносин з ОСОБА_1 , а згідно з постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами ЗК336/216/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-126 від 17.10.2019 року, на ТОВ "Бліцарт Продукціон" накладено штраф за незаконне припинення трудових відносин з ОСОБА_1 у зв`язку з призовом на військову службу.

ТОВ "Бліцарт Продукціон" оскаржено вищезазначені постанови про накладення штрафу та згідно із рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року у справі № 260/268/20 за результатом розгляду даної справи судом відмовленоу задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю "Бліцарт Продукціон" до Управління Держпраці у Закарпатській області про визнання незаконними та скасування постанов.

Адміністративний суд у вказаному рішенні погодився з твердженнями Управління Держпраці у Закарпатській області про те, що договори цивільно - правового характеру зазвичай укладаються для виконання разових робіт, а відповідно укладеного цивільно-правового договору, гр. ОСОБА_1 працює постійно за весь період за який проводиться інспекційне відвідування ТОВ "Бліцарт Продукціон" без перерви, починаючи з 04.02.2019 року по 10.06.2019 року, що свідчить про запланований тривалий характер надання послуг по зазначеному договору. Так, зазначені у договорі послуги мають постійний характер виконання, а тому їх можуть виконувати лише штатні працівники, які пройшли навчання, інструктаж та перевірку знань з охорони праці.

Також, адміністративний суд зазначив, що зі змісту наданої цивільно-правової угоди не вбачається який саме результат роботи повинен передати виконавець замовнику, не вказана одиниця виміру, ціна за одиницю, тобто, не визначено конкретного обсягу роботи під час укладання угоди; предметом такої угоди є саме процес праці, а не її кінцевий результат; гр. ОСОБА_1 повинен був виконувати систематично певні трудові функції відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, у встановлений строк, угода не містить визначення, який конкретний результат роботи повинен передати виконавець замовнику, не визначено переліку завдань роботи, її обсягу, видів тощо.

Таким чином адміністративний суд погодився із висновками Управління Держпраці у Закарпатській області про те, що між ТОВ "Бліцарт Продукціон" та ОСОБА_1 фактично склались трудові правовідносини, а не відносини цивільно-правового характеру.

Адміністративний суд вказав, що у рамках інспектування також встановлено, що акт про передачу виконаної роботи від 30.06.2019 № 1881/6/2019 сторони цивільно-правового договору № 4 від 04.02.2019 - замовник в особі директора ТОВ «Бліцарт Продукціон» та виконавець Сікора П.Д. підписали 30.06.2019. Проте, згідно довідки № 1986/2 від 24.06.2019, виданої командиром військової частини, солдат ОСОБА_1 з 14.06.2019 перебуває на військовій службі у військовій частині, отже підписати акт про передачу виконаної роботи № 1881/6/2019 від 30.06.2019 ОСОБА_1 не мав фізичної можливості.

Адміністративний суд також зазначив, що факт наявності трудових відносин підтверджується також систематичністю виплати грошових коштів ОСОБА_1 по вказаним вище актам про передачу виконаних робіт, та, слід констатувати, що дані виплати проводилися разом із виплатою заробітної плати по підприємству основним працівникам, як це передбачено ст. 155 Кодексу Законів про працю України, тобто, виплата заробітної плати не менше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів та не пізніше семи днів після періоду, за який здійснюється виплата. Таким чином, наявність фактів встановлених посадовою особою Управління Держпраці у Закарпатській області під час інспекційного відвідування, на які посилається Управління Держпраці у Закарпатській області, є свідченням допуску ОСОБА_1 до роботи, без факту належного оформлення трудових відносин.

Окрім того, адміністративний суд встановив, що відповідно до витягу з наказу Закарпатського ОВК № 28-ОС від 12.06.2019 року ОСОБА_1 призваний на строкову військову службу та йому присвоєно первинне військове звання "солдат". Зазначив, що на момент призову вказаного працівника, рішень про повну демобілізацію усіх призваних під час мобілізації військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав, а тому на позивача поширюються гарантії щодо збереження місця роботи (посади) та середнього заробітку на підприємстві, встановлені ст. 119 КЗпП України, ч.2 ст. 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.09.2018 року в справі № 389/274/17.

Також вказав, що у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 року у справі №813/782/17 зазначено, що чинне законодавство не передбачає можливості розірвання трудових відносин з працівником, призваним на військову службу, за жодних обставин.

Відтак, адміністративний суд у своєму рішенні від 30.06.2020 року у справі№ 260/268/20прийшов до висновку, що звільнення ОСОБА_1 здійснено з порушенням вимог трудового законодавства.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року та Постановою Верховного Суду від 27 липня 2022 року по справі № 260/268/20, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року по справі № 260/268/20 залишено без змін.

Згідно із ч.4 ст.81 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові КГС ВС від 26.11.2019 по справі №902/201/19, та постанові КГС ВС від 15.10.2019 по справі №908/1090/18.

У постанові КГС ВС від 26.11.2019 по справі №902/201/19 та постанові КГС ВС від 15.10.2019 по справі №908/1090/18 Верховний Суд зазначив, що частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі Конвенція) та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

З врахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відносини, які виникли між ОСОБА_1 та ТОВ «Бліцарт Продукціон» з 04.02.2019 року, є трудовими.

Доводи апеляційної скарги, що відносини між позивачем та відповідачем не були трудовими, а якщо вони і були трудовими, то вони носили строковий характер та завершились 10.06.2019 року,є безпідставними і не заслуговують на увагу.

Суд першої інстанції обґрунтовано послався на постанови управління Держпраці у Закарпатській області від 17.10.2019 року, якими на ТОВ «БліцартПродукціон» накладеніштрафи урозмірі 125190грн.та 41730грн., оскільки органи Держпраці є уповноваженими органами, які здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства про працю, в тому числі і оформлення трудових відносин з працівником.

Оцінку даним постановам та правомірність їх винесення підтверджено рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 року у справі № 260/268/20, яке залишено без змін судом апеляційної та касаційної інстанції.

Згідно із ч.ч.1,3 ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

В даномувипадку ТОВ «Бліцарт Продукціон» брало участь у розгляді вище вказаної справи, його доводи щодо правовідносин з ОСОБА_1 були предметом перевірки судами всіх інстанції, а тому суд обґрунтовано взяв до уваги вищевказане рішення суду та його врахував.

Посилання в апеляційній скарзі, що судом не враховано постанову Ужгородського міськрайонного суду від 02.12.2019 року № 308/12296/19 про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 за ч.3 ст.41 та ч.7 ст. 41 КЗпП України, якою закрито провадження за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення є безпідставними, скільки у справі № 308/12296/19 предметом розгляду було наявність чи відсутність в діях ознак складу адміністративного правопорушення саме директора ТОВ «Бліцарт Продукціон».

З врахуванням вищенаведених обставин справи та вимог закону суд першої інстанції дійшов правильних висновків про доведеність трудових відносин з 04.02.2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Бліцарт Продукціон» та про те, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, і обґрунтовано його поновив на роботі з 10.06.2019 року та зобов`язав відповідача внести запис про прийняття його на роботу на посаду пресувальника дільниці «пресування седвіч лиж» ТОВ «Бліцарт Продукціон» з 04.02.2019 року.

Відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України, (в редакції, яка діяла на час виникнення правовідносин та до 19.07.2022 року) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 р. №100 (далі Порядок №100).

Судом встановлено, що ТОВ «Бліцарт Продукціон» не надало суду довідки про заробіток ОСОБА_1 з 10.06.2019 року по 27.09.2022 року, та повідомило, що на підприємстві відсутні відомості про нарахування чи виплату заробітної плати ОСОБА_1 у період з 10.06.2019 року по 27.06.2022 року, заробітна плата ОСОБА_1 , не нараховувалась і не виплачувалась.

Разом з тим, згідно акту № 1881/42019 від 30.04.2019 року, про передачу виконаної роботи, згідно з яким ТОВ «Бліцарт Продукціон» проведено розрахунок винагороди за виконану роботу сума винагороди склала 10215,67 грн., а згідно акту № 1881/5/2019 від 31.05.2019 року 11503,45 грн.

Оскільки судом встановлено, що відносини між відповідачем ТОВ «Бліцарт Продукціон» та позивачем ОСОБА_1 з 04.02.2019 року є трудовими, відповідач не надав суду даних про нарахування та виплату позивачу заробітної плати, суд обґрунтовано взяв розмір виплат за вказаними актами за основу визначення розміру середнього заробітку позивача.

З 27.02.2022 року ОСОБА_1 перебуває на військовій службі, що підтверджується довідкою командира військової частини НОМЕР_3 від 07.10.2022 року № 8199.

Згідно із Законом України № 2352-ІХ від 01.07.2022 року у ч.3 ст. 119 КЗпП України внесено зміни, відповідно до яких слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи, посада». Такі зміни набули чинності 19.07.2022 року. Тобто, починаючи з 19.07.2022 року за працівником не зберігається середній заробіток, а лише місце роботи та посада.

З врахуванням наведеного суд правильно визначив середній заробіток за час вимушеного прогулу суд до 19.07.2022 року. Доводи апеляційної скарги в цій частині висновків суду не спростовують.

Не заслуговують на увагу також доводи апеляційної скарги про пропущення позивачем строків звернення до суду, з врахуванням наступного.

Відповідно до ст.ст. 233, 234 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Матеріалами справи встановлено, відповідно до витягу з наказу Закарпатського ОВК № 28-ОС від 12.06.2019 року ОСОБА_1 призваний на строкову військову службу та йому присвоєно первинне військове звання "солдат", в подальшому відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 №118 від 11.06.2020 року ОСОБА_1 звільнений з військової служби в запас з 11.06.2020року. Із заявленим позовом позивач ОСОБА_1 звернувся до суду 05.08.2020 року.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 від 11.03.2020 року №211 із змінами з 12 березня 2020 року на всій території України установлено карантин, який відмінений з 24 год. 30 червня 2023 року.

Згідно із Главою XIX КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

З врахуванням наведеного строк звернення до суду за захистом порушеного права позивачем не пропущений, а тому заява відповідача про відмову у позові з підстав пропущення позивачем строків звернення до суду не підлягає задоволенню.

Таким чином, суд першої інстанції, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку та правомірно задовольнив заявлений позов

Рішення судом ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Підстав для його скасування чи зміни не має.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З врахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.374,375,382-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Бліцарт Продукціон" залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 29 квітня 2024 року.

Головуючий:

Судді: