ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/994/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Риженко М. С. (в порядку самопредставництва),

відповідача-1 - не з`явилися,

відповідача-2 - не з`явилися,

розглянув касаційну скаргу Дніпровської міської ради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.10.2023 (головуючий - Дармін М. О., судді Іванов О. Г., Чус О. В.) у справі

за позовом Дніпровської міської ради

до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЬМАР ДІВЕЛОПМЕНТ",

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "МТ-1"

про скасування рішення реєстратора, припинення права власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу та звільнення самостійно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення об`єкта незавершеного будівництва.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. 23.02.2022 Дніпровська міська рада (далі - Дніпровська міськрада, Міськрада, позивач) звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом (в редакції заяви про уточнення предмета позову від 09.11.2022) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЬМАР ДІВЕЛОПМЕНТ" (далі - ТОВ "ДЕЛЬМАР ДІВЕЛОПМЕНТ", Товариство, відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "МТ-1" (далі - ТОВ "МТ-1", відповідач-2) про:

1) скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Будинок юстиції" Дніпропетровської обласної ради Колесник І. М. (далі - Реєстратор) від 09.08.2017 № 36536933 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) на об`єкт незавершеного будівництва (об`єкт незавершеного будівництва 12 % готовності), що розташований у місті Дніпро Дніпропетровської області по Запорізькому шосе у районі цвинтаря (земельна ділянка місця розташування, кадастровий номер 1210100000:02:128:0026) за ТОВ "МТ-1", реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1322539712101 (далі - рішення № 36536933, оспорюване рішення);

2) визнання недійсним договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Райською Т. М. 20.10.2017 за реєстровим № 8609 (далі - договір купівлі-продажу від 20.10.2017, оспорюваний договір);

3) припинення права власності та скасування державної реєстрації із закриттям розділу за: ТОВ "МТ-1" на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1322539712101, що внесений рішенням № 36536933; за ТОВ "ДЕЛЬМАР ДІВЕЛОПМЕНТ" на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1322539712101, що внесений рішенням приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Райською Т. М. від 20.10.2017 № 37670063;

4) зобов`язання ТОВ "ДЕЛЬМАР ДІВЕЛОПМЕНТ" і ТОВ "МТ-1" повернути земельну ділянку, кадастровий номер: 1210100000:02:128:0026, що розташована за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпро, Запорізьке шосе (далі - спірна земельна ділянка), привівши її в придатний для використання стан шляхом знесення об`єкта незавершеного будівництва комерційного призначення (об`єкт незавершеного будівництва 12 % готовності) (далі - спірний об`єкт незавершеного будівництва, спірний об`єкт, спірне майно), з посиланням на положення статей 181, 215, 236, 328, 331, 376, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 12, 83, 116, 122, 212 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 26, 59, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 2, 56 Закону України "Про охорону земель", статей 5, 10, 12, 18, 22, 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", пунктів 12, 68 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок № 1127).

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що: 1) дозвіл на виконання будівельних робіт від 31.07.2008 № 255/01-08, а саме на будівництво частини будівлі комерційно-побутового призначення по Запорізькому шосе, в районі цвинтаря м. Дніпропетровська мав чітко визначений термін дії, а саме до 30.07.2009, тоді як із договору оренди землі від 05.10.2009 (далі - договір оренди від 05.10.2009) та з акта обстеження земельної ділянки від 21.09.2009 № 4/18-0909 вбачається, що на момент передачі землі в оренду на земельній ділянці розташовано котлован та існують залізобетонні опори електромережі та освітлення, однак жодної згадки про будь-які об`єкти нерухомого майна або його складові частини на спірній земельній ділянці з кадастровим номером: 1210100000:02:128:0026 не міститься. Таким чином, на час дії дозволу на виконання будівельних робіт замовником не було вчинено жодних будівельних робіт, а отже будівництво спірного об`єкта можливо віднести до самочинного будівництва, так як будівельні роботи проводилися без відповідного документа, який дає право їх виконувати, чи без належно затвердженого проєкту;

2) спірна земельна ділянка внаслідок самочинного будівництва відповідачем-2 на ній спірного об`єкта незавершеного будівництва (будівлі комерційного призначення) та протиправної державної реєстрації права власності ТОВ "МТ-1" на спірний об`єкт вибула з користування Дніпровської міськради поза її волею, оскільки саме наявність на земельній ділянці комунальної власності об`єкта нерухомого майна, який належить іншому власнику, перешкоджає законному власнику земельної ділянки - територіальній громаді м. Дніпра в особі Міськради володіти, розпоряджатися та користуватися земельною ділянкою, що є підставою для усунення перешкод у користуванні нею;

3) у подальшому ТОВ "МТ-1" без будь-яких правових підстав відчужило спірне майно як об`єкт самочинного будівництва на користь ТОВ "ДЕЛЬМАР ДІВЕЛОПМЕНТ" за договором купівлі-продажу від 20.10.2017;

4) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься інформація стосовно звернення уповноваженої особи ТОВ "МТ-1" Божко Н. О. із заявою про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно від 02.08.2017 № 23526810 та доданими документами: дозвіл на виконання будівельних робіт від 31.07.2008 № 255/01-08, видавник: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області (далі - Інспекція ДАБК у Дніпропетровській області), який вичерпав свою дію 30.07.2009; технічний паспорт станом на 01.08.2017, виготовлений фізичною особою-підприємцем Кучерявенком О. М. (далі - ФОП Кучерявенко О. М.); договір оренди землі від 05.10.2009, що припинився 03.07.2010 у зв`язку зі спливом строку його дії, тобто на момент подання відповідачем-2 заяви про державну реєстрацію права власності Реєстратор міг встановити ту обставину, що спірна земельна ділянка, а якій розташовано спірний об`єкт незавершеного будівництва, перебуває в безпідставному користуванні ТОВ "МТ-1", а тому відсутні правові підстави для вчинення реєстраційних дій щодо об`єкта незавершеного будівництва.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2022 (суддя Юзіков С. Г.) заяву Дніпровської міськради від 10.05.2022 про вжиття заходів забезпечення позову задоволено частково. Заборонено ТОВ "ДЕЛЬМАР ДІВЕЛОПМЕНТ" вчиняти будь-які дії (купівля-продаж, міна, найм, виділ часток та інше) по відчуженню, реалізації, передачі іншим особам та переоформленню документів на спірний об`єкт незавершеного будівництва. Заборонено державному реєстратору прав на нерухоме майно вчиняти будь-які дії (в тому числі реєстрацію та перереєстрацію права власності, внесення змін, внесення записів про накладення арештів, заборон на відчуження, записів про іпотеку інші дії, передбачені чинним законодавством), окрім дій з виконання ухвали суду про забезпечення позову в цій справі щодо спірного об`єкта. В решті вимог заяви відмовлено.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2023 (суддя Юзіков С. Г.) скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2022 у справі № 904/994/22.

4. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2023 (суддя Юзіков С. Г.) позов задоволено повністю з тих мотивів, що: 1) здійснюючи 02.08.2017 державну реєстрацію права власності на об`єкт незавершеного будівництва на підставі договору оренди землі від 05.10.2009, дозволу Інспекції ДАБК у Дніпропетровській області на виконання будівельних робіт від 31.07.2008 № 255/01-08 та технічного паспорта на громадський будинок від 01.08.2017 (інвентарна справа 18035), всупереч вимогам пункту 68 Порядку № 1127 (в редакції, чинній станом на 02.08.2017) Реєстратор не врахував того, що договір оренди землі від 05.10.2009 укладено на термін до 03.07.2010, строк дії договору не продовжувався, а дозвіл на виконання будівельних робіт від 31.07.2008 № 255/01-08 був чинним до 30.07.2009, тобто ще до укладення вказаного договору оренди землі;

2) дозвіл на виконання будівельних робіт від 31.07.2008 № 255/01-08 мав визначений термін дії, а саме до 30.07.2009, однак із договору оренди землі від 05.10.2009 та з акта обстеження земельної ділянки від 21.09.2009 № 4/18-0909 вбачається, що на момент передачі землі в оренду на земельній ділянці розташовані котлован і залізобетонні опори електромережі та освітлення, однак жодної згадки про будь-які об`єкти нерухомого майна або його складові частини на спірній земельній ділянці не міститься, а відповідачі не надали доказів про зворотне. Таким чином, на час дії дозволу на виконання будівельних робіт замовник не завершив (не здійснив) будівельних робіт, а отже згідно з нормами чинного законодавства будівництво спірного об`єкта вважається самочинним, так як будівельні роботи проводилися без відповідного документа, який дає право їх виконувати, чи належно затвердженого проєкту;

3) оскільки спірне майно є об`єктом самочинного будівництва, то ТОВ "МТ-1" в силу закону не набуло права власності на нього, позаяк державна реєстрація права власності не є способом набуття права власності, а лише становить засіб підтвердження фактів набуття речових прав на нерухоме майно;

4) у відповідача-1 відсутнє право на об`єкт нерухомого майна у виді незавершеного будівництва, оскільки на момент державної реєстрації права власності та вирішення спору в суді в ТОВ "ДЕЛЬМАР ДІВЕЛОПМЕНТ" відсутні речові права на спірну земельну ділянку. Такі права також були відсутні й у відповідача-2 на час державної реєстрації права власності на спірний об`єкт незавершеного будівництва та на час укладення між відповідачами договору купівлі-продажу від 20.10.2017;

5) реєстрація права власності відповідача-2 на об`єкт незавершеного будівництва без наявності речових прав на земельну ділянку безпідставно звужує права Міськради як власника земельної ділянки в подальшому розпорядженні землею;

6) відчуження об`єкта самочинного будівництва ТОВ "МТ-1" на користь ТОВ "ДЕЛЬМАР ДІВЕЛОПМЕНТ" на підставі оспорюваного договору є протиправним, оскільки відповідач-2 розпорядився майном, яке є предметом спору, без відповідних правових підстав та, як наслідок, право власності відповідача-1 на спірний об`єкт не виникло.

5. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 24.10.2023 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2023 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

Постанова аргументована посиланням на положення статей 321, 331, 373, 376 ЦК України, статті 29 Закону України "Про планування і забудову територій" (чинного на час видачі дозволу на виконання будівельних робіт від 31.07.2008 № 255/01-08), пунктів 1.1, 2.1, 5.1 Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 05.12.2000 № 273 та чинного до 18.02.2010 (далі - Положення № 273), статей 74, 76, 77, 91, 269, 277 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), застосовуючи які та враховуючи правову позицію, викладену в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.02.2022 у справі № 369/14226/18, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що:

1) отримання дозволу на виконання будівельних робіт є однією із обов`язкових підстав для реалізації будь-якого будівельного проєкту, при цьому отриманню такого дозволу передує ціла низка визначених державою заходів, зокрема, отримання дозволу на будівництво об`єкта містобудування, отримання права на користування земельною ділянкою, розробка проектної документації та її затвердження. Повне та неухильне дотримання заінтересованою особою усіх наведених умов призведе до отримання дозволу на виконання будівельних робіт і такий дозвіл свідчитиме про те, що будівництво є правомірним та ведеться законно. В іншому випадку таке будівництво вважатиметься самочинним, що потягне для забудовника відповідні наслідки, зокрема, в частині неможливості набуття права власності на такий об`єкт чи його знесення;

2) проведення державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва на підставі дозволу на виконання будівельних робіт, який станом на момент проведення державної реєстрації втратив чинність, однак був чинним в той період часу, коли будівництво фактично відбувалося, є правомірним і таким, що не суперечить вимогам закону (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/7829/19);

3) оскільки з додатку до листа Департаменту по роботі з активами Дніпровської міськради від 09.06.2022 № 4/11-247 вбачається, що спірна земельна ділянка перебувала в оренді ТОВ "МТ-1" двічі - в періоди з 03.07.2006 по 03.07.2008 та з 19.04.2010 по 03.07.2010 (метою оренди визначено "будівництво частини будівлі комерційно-побутового призначення"), і на час її другої передачі (05.10.2009) в оренду відповідачу-2 на ній вже знаходилися котлован, залізобетоні опори електромережі та освітлення, металева та залізобетонна огорожі, виходи інженерних мереж, а позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того факту, що зведення описаних в технічному паспорті на громадський будинок від 01.08.2017 (інвентарна справа 18035) об`єктів "Незавершене будівництво будівлі комерційного призначення - фундамент залізобетонні палі" літ. А і літ. Б загальною площею 646 м2 відбулося в період після 03.07.2010, тобто після закінчення строку дії договору оренди від 05.10.2009, то відсутні підстави для визнання спірного об`єкта незавершеного будівництва самочинним будівництвом.

Також апеляційний суд зазначив, що відповідач-1, який на підставі договору купівлі продажу від 20.10.2017 придбало у ТОВ "МТ-1" (продавець) майно, зведене на спірній земельній ділянці, що надавалася під забудову, мав правомірні очікування щодо користування вказаною земельною ділянкою після розгляду Міськрадою клопотання ТОВ "ДЕЛЬМАР ДІВЕЛОПМЕНТ" від 11.03.2019 (вх. № 36/1089) про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і такі правомірні очікування є майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Натомість бездіяльність позивача в частині ненадання остаточної відповіді щодо можливості оформлення правовстановлюючих документів за умови розміщення об`єкта на існуючій території громадської забудови відповідно до вимог містобудівної документації не передбачена нормами національного права, а тому становить неправомірне та непропорційне втручання у мирне володіння майном у значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки можливе задоволення позовних вимог власника земельної ділянки про зобов`язання відповідача-1 повернути земельну ділянку у придатному для використання стані шляхом знесення належного Товариству об`єкта незавершеного будівництва, тобто шляхом фактичного знищення належного відповідачу-1 на праві власності майна без компенсації його вартості призведе до порушення "справедливої рівноваги" та покладе на Товариство надмірний тягар.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Міськрада звернулася з касаційною скаргою, в якій просить зазначену постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування положень статті 376 ЦК України в подібних правовідносинах (у контексті того, що наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині 1 статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним, а державна реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 520/17520/14-ц, від 18.02.2019 у справі № 308/5988/17, від 23.09.2019 у справі № 309/3887/17, від 14.07.2021 у справі № 947/22831/19, в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 910/10932/17 та в постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі № 6-1328цс15, оскільки спірний об`єкт незавершеного будівництва, відповідає ознакам самочинного будівництва з огляду на те, що дозвіл на виконання будівельних робіт і договір оренди землі, який є правовою підставою для користування земельною ділянкою для здійснення будівельних робіт були чинними в різні проміжки часу (періоди, які не збігаються), в зв`язку з чим виконання будь-яких будівельних робіт на спірній земельній ділянці починаючи з 05.10.2009 є самочинним.

Зокрема, ТОВ "МТ-1", здійснюючи будівництво після закінчення терміну дії дозволу на виконання будівельних робіт від 31.07.2008 № 255/01-08 (чинний до 30.07.2009) та за відсутності одночасної дії договору оренди земельної ділянки, виконував будівельні роботи самочинно, а отже згідно зі статтею 376 ЦК України не набув права приватної власності на спірний об`єкт.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

7. Відповідачі не скористалися правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.03.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Дніпровської міськради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.10.2023 у справі № 904/994/22 та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 23.04.2024.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

9. 31.07.2008 Інспекція ДАБК у Дніпропетровській області видала ТОВ "МТ-1" дозвіл № 255/01-08 на виконання будівельних робіт з будівництва частини будівлі комерційно-побутового призначення по Запорізькому шосе, в районі цвинтаря м. Дніпропетровська. Термін дії дозволу - до 30.07.2009.

10. З акта обстеження земельної ділянки від 21.09.2009 № 4/18-0909, замовником якого є відповідач-2, при візуальному обстеженні земельної ділянки 21.09.2009 встановлено: рельєф спокійний; на земельній ділянці розташовано котлован та існують залізобетонні споруди електромережі та освітлення; територія, яка фактично використовується для будівництва частини будівлі комерційно-побутового призначення, перевищує територію, що надана в користування згідно з договором оренди (державна реєстрація від 03.07.2006 № 040610400796) приблизно на 0,05 га.

11. 05.10.2009 між Дніпропетровською міською радою (Орендодавець) з ТОВ "МТ-1" (Орендар) укладено договір оренди землі, за умовами пунктів 1.1, 2.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: по Запорізькому шосе у районі цвинтаря (Бабушкінський район) і зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:02:128:0026.В оренду передається земельна ділянка, загальною площею 0,4773 га.

Згідно з пунктами 3.1, 3.2 договору оренди від 05.10.2009 цей договір укладено на термін до 03.07.2010. Після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, Орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і письмово, не пізніше ніж за 3 місяці до закінчення строку договору, звернувся до міської ради з клопотанням щодо продовження його дії, та за відсутності письмових заперечень Орендодавця та відповідного рішення міської ради договір оренди земельної ділянки може бути продовжено або поновлено на той строк та визначених умовах, які були передбачені попереднім договором.

У пунктах 5.1, 5.3, 7.1 договору оренди від 05.10.2009 сторони погодили, що земельна ділянка передається в оренду для будівництва частини будівлі комерційно-побутового призначення. Умови забезпечення стану об`єкта оренди: повернути земельну ділянку у стані, придатному для подальшого її використання. Після припинення дії Договору Орендар повертає Орендодавцеві земельну ділянку у стані не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Пунктами 12.1, 12.3, 13.1, 14.1 договору оренди від 05.10.2009 передбачено, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. Дія договору припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено. За невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору. Цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

12. На виконання договору оренди від 05.10.2009 позивач передав, а відповідач-2 прийняв спірну земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, Бабушкінський район, на Запорізькому шосе у районі цвинтаря, що підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки від 05.10.2009.

19.04.2010 вказаний договір оренди зареєстровано в Дніпропетровському міському відділі Дніпропетровської регіональної філії Державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру" (далі - ДМВ ДРФ ДП "Центр ДЗК").

13. 01.08.2017 ФОП Кучерявенком О. М. виготовлено технічний паспорт на громадський будинок - незавершене будівництво будівель комерційного призначення на земельній ділянці, кадастровий номер 1210100000:02:128:0026, замовник технічної інвентаризації - ТОВ "МТ-1".

09.08.2017 Реєстратор прийняв рішення № 36536933, згідно з яким проведено державну реєстрацію за ТОВ "МТ-1" права приватної власності на незавершене будівництво, розташоване: Дніпропетровська обл., м. Дніпро, Запорізьке шосе, кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:02:128:0026.

14. 20.10.2017 між ТОВ "МТ-1" (продавець) та ТОВ "ДЕЛЬМАР ДІВЕЛОПМЕНТ" (покупець) укладено договір купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва, згідно з пунктом 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець зобов`язується продати, а покупець зобов`язується купити у продавця об`єкт незавершеного будівництва, розташованого у місті Дніпрі Дніпропетровської області по Запорізькому шосе у районі цвинтаря (надалі - об`єкт незавершеного будівництва). Опис: незавершене будівництво 12 відсотків готовності, яке складається з: літ. А - незавершене будівництво будівлі комерційного призначення площею забудови 190 м2; літ. Б - незавершене будівництво будівлі комерційного призначення площею забудови 456 м2, поз № 1-3 - огорожа. Об`єкт незавершеного будівництва, що відчужується розташований на земельній ділянці площею 0,4773 га, кадастровий номер 1210100000:02:128:0026, цільове призначення - інша комерційна діяльність, знаходиться у фактичному користуванні покупця.

В пунктах 2.1, 5.1, 8.1 договору купівлі-продажу від 20.10.2017 сторони домовилися, що продаж об`єкта незавершеного будівництва за домовленістю сторін вчиняється за 250 000 грн. Право власності на об`єкт незавершеного будівництва у покупця виникає з моменту державної реєстрації цього права власності за покупцем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до статей 182, 334 ЦК України та інших положень чинного законодавства України. Сторони погодили реєстрацію права власності на об`єкт незавершеного будівництва за цим договором за покупцем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно одночасно з нотаріальним посвідченням цього договору приватним нотаріусом Дніпропетровського міськрайонного округу Райською Т. М. до моменту повного розрахунку між сторонами згідно розділу 2 цього договору. Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання та нотаріально посвідчення

15. 20.10.2017 Державним реєстратором прав на нерухоме майно прийнято рішення № 37670063 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відповідно до якого проведено державну реєстрацію за ТОВ "ДЕЛЬМАР ДІВЕЛОПМЕНТ" права приватної власності на незавершене будівництво, що розташоване за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпро, Запорізьке шосе, кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:02:128:0026.

16. 11.03.2019 Товариство звернулося до Міськради з клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), по фактичному розміщенню об`єкта незавершеного будівництва та для завершення будівництва будівлі комерційного призначення.

На вказане клопотання позивач надав відповідь від 24.02.2020 № 7/13-333, у якій зазначив, що остаточну відповідь щодо можливості оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку буде надано після визначення функціонального призначення будівлі комерційного призначення.

17. З листа Департаменту по роботі з активами Дніпровської міськради від 09.06.2022 № 4/11-247 вбачається, що Міськрада є власником інформаційної (автоматизованої) підсистеми "Фіскальний кадастр" Муніципальної земельної інформаційної системи м. Дніпропетровська, розпорядником якої є Департамент по роботі з активами Дніпровської міськради. У системі здійснюється реєстрація виключно орендованих земельних ділянок за їх кадастровим номером. Станом на 01.06.2022 за результатами пошуку земельної ділянки, кадастровий номер 1210100000:02:128:0026, у Системі виявлено реєстраційні записи щодо цивільно-правових угод, укладених між Міськрадою та ТОВ "МТ-1". Інформація щодо чинних договорів оренди землі за визначеним кадастровим номером у Системі відсутня.

З додатку до цього листа вбачається, що спірна земельна ділянка перебувала в оренді ТОВ "МТ-1" двічі, зокрема, в періоди з 03.07.2006 по 03.07.2008 та з 19.04.2010 по 03.07.2010.

Позиція Верховного Суду

18. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

19. В основу оскаржуваної постанови покладено висновки апеляційного суду про необґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що: 1) проведення державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва на підставі дозволу на виконання будівельних робіт, який станом на момент проведення державної реєстрації втратив чинність, однак був чинним в той період часу, коли будівництво фактично відбувалося, є правомірним і таким, що не суперечить вимогам закону (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/7829/19); 2) оскільки з додатку до листа Департаменту по роботі з активами Дніпровської міськради від 09.06.2022 № 4/11-247 вбачається, що спірна земельна ділянка перебувала в оренді ТОВ "МТ-1" двічі - в періоди з 03.07.2006 по 03.07.2008 та з 19.04.2010 по 03.07.2010 (метою оренди визначено "будівництво частини будівлі комерційно-побутового призначення"), і на час її другої передачі (05.10.2009) в оренду відповідачу-2 на ній вже знаходилися котлован, залізобетоні опори електромережі та освітлення, металева та залізобетонна огорожі, виходи інженерних мереж, а позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того факту, що зведення описаних в технічному паспорті на громадський будинок від 01.08.2017 (інвентарна справа 18035) об`єктів "Незавершене будівництво будівлі комерційного призначення - фундамент залізобетонні палі" літ. А і літ. Б загальною площею 646 м2 відбулося в період після 03.07.2010, тобто після закінчення строку дії договору оренди від 05.10.2009, то наразі відсутні підстави для визнання спірного об`єкта незавершеного будівництва самочинним будівництвом.

20. Міськрада в поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Так, скаржник зазначає про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування положень статті 376 ЦК України в подібних правовідносинах (у контексті того, що наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині 1 статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним, а державна реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 520/17520/14-ц, від 18.02.2019 у справі № 308/5988/17, від 23.09.2019 у справі № 309/3887/17, від 14.07.2021 у справі № 947/22831/19, в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 910/10932/17 та в постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі № 6-1328цс15, оскільки спірний об`єкт незавершеного будівництва, відповідає ознакам самочинного будівництва з огляду на те, що дозвіл на виконання будівельних робіт і договір оренди землі, який є правовою підставою для користування земельною ділянкою для здійснення будівельних робіт були чинними в різні проміжки часу (періоди, які не збігаються), в зв`язку з чим виконання будь-яких будівельних робіт на спірній земельній ділянці починаючи з 05.10.2009 є самочинним.

Зокрема, ТОВ "МТ-1", здійснюючи будівництво після закінчення терміну дії дозволу на виконання будівельних робіт від 31.07.2008 № 255/01-08 (чинний до 30.07.2009) та за відсутності одночасної дії договору оренди земельної ділянки, виконував будівельні роботи самочинно, а отже згідно зі статтею 376 ЦК України не набув права приватної власності на спірний об`єкт.

21. Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування рішення № 36536933, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20.10.2017, припинення права власності відповідачів на спірний об`єкт незавершеного будівництва та зобов`язання відповідача-2 (ТОВ "МТ-1") повернути спірну земельну ділянку, привівши її в придатний для використання стан шляхом знесення об`єкта незавершеного будівництва, проте з мотивів необхідності урахування висновків щодо застосування положень статті 376 ЦК України в подібних правовідносинах, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, а саме з огляду на нижченаведене.

22. Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)).

23. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

24. Відповідно до частини 2 та пункту "б" частини 3 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, крім іншого, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

25. Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

26. Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті (аналогічні висновки сформульовано в пунктах 6.30- 6.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13).

27. Застосування вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, в тому числі визнання недійсними правочинів щодо відчуження майна. Визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом (такі висновки викладено в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 442/302/17 та від 02.06.2021 у справі № 509/11/17 відповідно).

28. Колегія суддів враховує, що відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

29. Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.

За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Аналогічні правові висновки викладено в пунктах 111- 113 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, на неврахування яких апеляційним судом при ухваленні оскаржуваної постанови правомірно посилається скаржник.

30. За таких обставин колегія суддів вважає, що наразі як припинення права власності відповідачів на спірне майно та скасування державної реєстрації права власності відповідачів, так і визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20.10.2017, не є ефективними способами захисту прав позивача як власника землі, оскільки задоволення відповідних позовних вимог не забезпечить усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом.

31. Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанови від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц (пункт 77), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148)).

32. Таким чином, у зв`язку з обранням позивачем неефективного способу захисту своїх прав власника земельних ділянок суд апеляційної інстанції загалом дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Міськради про припинення права власності відповідачів на спірне майно, скасування державної реєстрації права власності відповідачів на самочинно збудоване нерухоме майно та визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20.10.2017, хоча й дійшов такого висновку з помилкових мотивів (необґрунтованості позову).

Схожий за змістом висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.10.2023 у справі № 915/1416/21 зі спору, що виник з подібних правовідносин.

Отже, оскаржувану постанову в частині відмови в задоволенні зазначених позовних вимог необхідно залишити без змін, позаяк згідно з частиною 2 статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті та законне рішення з одних лише формальних міркувань.

33. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено в пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

34. При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено в пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

35. Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування положень статті 376 ЦК України в подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 520/17520/14-ц (предмет позову - визнання права власності на самочинно збудований житловий будинок), від 18.02.2019 у справі № 308/5988/17 (предмет позову - визнання права власності на самочинно збудований житловий будинок), від 23.09.2019 у справі № 309/3887/17 (предмет позову - визнання права власності на самочинно збудований житловий будинок), від 14.07.2021 у справі № 947/22831/19 (предмет позову - скасування реєстрації Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області декларації про готовність об`єкта до експлуатації "Реконструкція квартири під аптеку", скасування рішення державного нотаріуса про реєстрацію права власності та зобов`язання фізичної особи знести самочинно зведену прибудову до квартири) та в постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі № 6-1328цс15 (предмет позову - визнання права власності на самочинно збудований житловий будинок), оскільки за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями спірні правовідносини в цій справі та в зазначених справах не є подібними з огляду на істотні відмінності в фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних із правами та обов`язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаних скаржником правових позицій під час вирішення цього спору.

36. Так, на відміну від цієї справи, під час розгляду якої місцевий господарський суд встановив та суд апеляційної інстанції не спростував обставин здійснення ТОВ "МТ-1" самочинного будівництва вже після закінчення терміну дії дозволу на виконання будівельних робіт від 31.07.2008 № 255/01-08 (чинний до 30.07.2009) та припинення після 03.07.2010 договору оренди землі від 05.10.2009 (чинного в період з 19.04.2010 по 03.07.2010), Верховний Суд, ухвалюючи постанови в справах №№ 308/5988/17, 309/3887/17, та Верховний Суд України при ухваленні постанови в справі № 6-1328цс15 виходили зі встановлених судами попередніх інстанцій обставин відсутності отримання забудовником взагалі дозволу відповідної інспекції ДАБК на виконання будівельних робіт упродовж всього періоду здійснення самочинного будівництва.

37. Водночас, ухвалюючи постанову від 10.10.2018 у справі № 520/17520/14-ц, Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що ОСОБА_1 не довів, що він є особою, якій належить право вимоги за пред`явленим в суді позовом про визнання права власності на самочинне будівництво на підставі частини 3 статті 376 ЦК України, оскільки відсутні докази того, що саме він здійснив спірне самочинне будівництво на земельній ділянці, законним користувачем якої є Товариство з обмеженою відповідальністю "Водолій" як особи (апелянт), питання про права та обов`язки якої було вирішено місцевим судом.

38. У свою чергу, ухвалюючи постанову від 14.07.2021 у справі № 947/22831/19, якою було скасовано судові рішення судів попередніх інстанцій з передачею справи на новий розгляд, Верховний Суд зазначив, що відмовляючи у задоволенні позову, суди дійшли помилкового висновку про те, що факт реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації виключає можливість віднесення такого об`єкта до самочинного, оскільки позивачем оскаржується реєстрація декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 03.08.2016, яка згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зазначена підставою для реєстрації права власності ОСОБА_3 на нежитлове приміщення аптеки, проте була проведена 06.02.2013; не перевірили та не надали належної оцінки доводам позивача про те, що судовим рішенням було зобов`язано ОСОБА_3 знести прибудову до квартири АДРЕСА_1 , однак рішення суду не виконано, а спірною декларацією змінено статус "квартири" на "нежитлове приміщення аптеки" та введено його до експлуатації.

39. Отже, в цій господарській справі та справах, на постанови Верховного Суду та Верховного Суду України в яких посилається скаржник у касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону.

Викладене переконливо свідчить про різні фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин і зумовлене цим їх неоднакове правове регулювання в справі № 904/994/22 та в справах №№ 520/17520/14-ц, 308/5988/17, 309/3887/17, 947/22831/19, 6-1328цс15.

У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та справах, на постанови Верховного Суду та Верховного Суду України в яких посилається скаржник на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження ухвалених у цій справі судових рішень.

40. Разом з тим колегія суддів вбачає підстави для скасування оскаржуваної постанови в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про зобов`язання відповідача-1 (ТОВ "ДЕЛЬМАР ДІВЕЛОПМЕНТ") повернути спірну земельну ділянку, привівши її в придатний для використання стан шляхом знесення об`єкта незавершеного будівництва, що зумовлює необхідність залишення в силі рішення суду першої інстанції в частині задоволення зазначеної позовної вимоги, та водночас погоджується з доводами скаржника про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування положень статті 376 ЦК України в подібних правовідносинах (у контексті того, що наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині 1 статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним, а державна реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 910/10932/17, з огляду на таке.

41. В пунктах 87, 92, 103- 105, 108, 109, 111, 113 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 зі спору, що виник з подібних правовідносин, сформульовано такі висновки щодо застосування норм статті 376 ЦК України:

"Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).

Велика Палата Верховного Суду висновує, що права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).

Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).

Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункти 92- 94), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 35)).

Визнання права власності в порядку частини третьої або п`ятої статті 376 ЦК України призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна - або особі, яка здійснила самочинне будівництво, надається земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як обов`язкова умова для визнання права власності на таке майно (частина третя статті 376 ЦК України); або право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою - власником земельної ділянки (частина п`ята статті 376 ЦК України).

Отже, застосування положень частини третьої або п`ятої статті 376 ЦК України призводить до вирішення спору між особою - власником земельної ділянки та особою, що здійснила самочинне будівництво, і, зокрема, захищає права власника земельної ділянки.

Відповідно до частини другої статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (пункти 6.31- 6.33 постанови від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13; пункти 53- 56 постанови від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц; пункт 46 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно".

42. Колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції про те, що здійснюючи 02.08.2017 державну реєстрацію права власності на спірний об`єкт незавершеного будівництва на підставі договору оренди землі від 05.10.2009, дозволу Інспекції ДАБК у Дніпропетровській області на виконання будівельних робіт від 31.07.2008 № 255/01-08 та технічного паспорта на громадський будинок від 01.08.2017 (інвентарна справа 18035), Реєстратор не врахував того, що договір оренди землі від 05.10.2009 укладено на термін до 03.07.2010, строк дії договору не продовжувався, а дозвіл на виконання будівельних робіт від 31.07.2008 № 255/01-08 був чинним до 30.07.2009, тобто ще до укладення вказаного договору оренди, що суперечить вимогам пункту 68 Порядку № 1127 (в редакції, чинній станом на 02.08.2017), згідно з яким для державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва подаються: 1) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об`єктом (крім випадку, коли речове право на земельну ділянку вже зареєстровано в Державному реєстрі прав); 2) документ, що відповідно до законодавства надає право на виконання будівельних робіт; 3) технічний паспорт на об`єкт незавершеного будівництва.

Вказаний висновок місцевого господарського суду відповідає викладеному в абзаці 3 пункту 103 постанови від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 висновку Великої Палати Верховного Суду про недопустимість набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, оскільки це передбачатиме можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку.

43. В свою чергу, висновок суду першої інстанції про те, що реєстрація права власності відповідача-2 на об`єкт незавершеного будівництва без наявності речових прав на земельну ділянку безпідставно звужує права Міськради як власника земельної ділянки в подальшому розпорядженні землею, цілком відповідає сформульованому в пункті 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 висновку про те, що знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі.

44. Колегія суддів зазначає, що вказані висновки суду першої інстанції узгоджуються з наведеними в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 910/10932/17 висновками про те, що аналіз змісту норми частини 1 статті 376 ЦК України дозволяє виділити такі ознаки самочинного будівництва: об`єкт нерухомого майна збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети у встановленому порядку; відсутність належного дозволу чи належно затвердженого проекту для будівництва; створення об`єкта з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об`єкт нерухомого майна самочинним будівництвом. Тому при вирішенні спору, що виникає у зв`язку з будівництвом на земельній ділянці об`єкта нерухомості, повинно досліджуватися питання наявності дозвільної документації на будівництво спірних об`єктів і документів про надання земельної ділянки.

45. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 4 статті 376 ЦК України передбачено, що в разі якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Згідно зі статтею 212 ЦК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

46. В пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17 викладено висновок про те, що сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.

47. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-р(II)/2020 принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori); "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali)" "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

48. Згідно з частиною 1 статті 3 ЗК України, який набрав чинності з 01.01.2002, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 1 статті 9 ЦК України, який набрав чинності з 01.01.2004, передбачено, що положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

49. Визначаючи співвідношення між загальною та спеціальною нормою, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що спеціальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у певних випадках, визначених такою нормою, а загальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання (такий висновок викладено в пункті 9.56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19).

Таким чином, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду спеціальна норма не суперечить загальній нормі та не скасовує її, а лише встановлює певні винятки із загальної норми. Тому спеціальна норма застосовується лише до тих відносин, щодо яких вона встановлює спеціальне правило (відмінне від загального). В решті, тобто у відносинах, які не охоплені спеціальною нормою, підлягає застосуванню загальна норма.

50. Отже, виходячи з наведеного вище співвідношення загальних і спеціальних норм, Верховний Суд наголошує, що в силу вимог частиною 1 статті 3 ЗК України в спірних земельних правовідносинах у співвідношенні із загальним законом (частина 4 стаття 376 ЦК України) спеціальним законом є ЗК України, імперативна норма частини 2 статті 212 якого підлягає пріоритетному застосуванню до спірних правовідносин, пов`язаних із встановленням суб`єктного складу осіб, зобов`язаних повернути власнику землі самовільно зайняті земельних ділянок, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, а в іншій частині, не врегульованій ЗК України, можуть застосовуватися норми ЦК України, зокрема, статті 376 цього Кодексу.

Адже, на відміну від положень частини 4 статті 376 ЦК України, які обмежують коло осіб, зобов`язаних знести об`єкт самочинного будівництва, їх забудовником (колишнім або теперішнім), норма частини 2 статті 212 ЗК України суттєво розширює суб`єктний склад зобов`язаних осіб за рахунок громадян і юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки, та до яких вочевидь можна віднести осіб, які придбали об`єкт самочинного будівництва в забудовника та зареєстрували право власності на такий об`єкт.

Схожий за змістом висновок щодо пріоритетного застосування до подібних правовідносин (в частині вирішення питання обрання ефективного способу захисту прав позивача) положень частини 2 статті 212 ЗК України як спеціальної норми права викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.10.2023 у справі № 915/1416/21 (за участю Миколаївської ради як позивача за подібним позовом), від якого колегія суддів не вбачає жодних підстав відступати.

51. Разом з тим, ураховуючи достовірно встановлені судом першої інстанції та не спростовані судом апеляційної інстанції обставини здійснення ТОВ "МТ-1" самочинного будівництва вже після закінчення терміну дії дозволу на виконання будівельних робіт від 31.07.2008 № 255/01-08 (чинний до 30.07.2009) та припинення після 03.07.2010 договору оренди землі від 05.10.2009 (чинного в період з 19.04.2010 по 03.07.2010), колегія суддів вважає правильним посилання суду першої інстанції на викладений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 909/175/18 релевантний висновок щодо питання застосування норм частини 3 статті 331 та статті 376 ЦК України, а саме про те, що до виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва. Проте, стаття 331 ЦК України регулює правовідносини сторін при наявності усієї дозвільної документації, тобто документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об`єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об`єкта незавершеного будівництва.

Наведене підтверджується наявними в матеріалах справи та дослідженими судами доказами - актом обстеження земельної ділянки від 21.09.2009 № 4/18-0909 (замовником проведення обстеження є відповідач-2) та актом приймання-передачі земельної ділянки від 05.10.2009, в яких (актах) зафіксовано, що на спірній земельній ділянці розташовано лише котлован і залізобетонні споруди електромережі та освітлення, проте не встановлено знаходження на відповідній території будь-яких об`єктів нерухомого майна або його складових частин на вказаній земельній ділянці (в тому числі спірного об`єкта незавершеного будівництва як нерухомого майна), тоді як відповідачі не надали належних доказів щодо їх наявності станом на 05.10.2009.

52. Також судами попередніх інстанцій обґрунтовано враховано лист Департаменту по роботі з активами Дніпровської міськради від 09.06.2022 № 4/11-247, зі змісту якого вбачається, що спірна земельна ділянка перебувала в оренді в ТОВ "МТ-1" двічі, але не безперервно, зокрема, в періоди з 03.07.2006 по 03.07.2008 та з 19.04.2010 по 03.07.2010, натомість матеріали справи не містять відомостей та відповідачами не надано жодних доказів щодо чинних договорів оренди стосовно спірної земельної ділянки в період після 03.07.2010, що також виключає подальше (після 03.07.2010) поновлення договору оренди землі від 05.10.2009 в порядку, передбаченому статтею 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 11.03.2011), який (порядок) передбачав обов`язковість прийняття органом місцевого самоврядування як орендодавцем рішення про поновлення договору оренди земельної ділянки, яка належить до комунальної власності.

Так, статтею 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 11.03.2011) не передбачено автоматичного поновлення договорів оренди землі, а реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін можлива лише за наявності рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування (наведену усталену правову позицію неодноразово викладено в постанові Верховного Суду України від 20.11.2012 у справі № 44/69, від 11.11.2014 у справі № 912/1552/13 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.02.2018 у справі № 922/1008/17, від 03.04.2018 у справі № 904/8168/17, від 11.12.2018 у справі № 923/111/18, від 06.12.2018 у справі № 925/1651/17, від 10.01.2019 у справі № 911/3998/16, від 24.01.2019 у справі № 904/869/18, від 26.03.2019 у справі № 910/1335/17, від 26.10.2021 у справі № 910/5710/19, від 09.11.2021 у справі № 910/4790/20, від 15.06.2022 у справі № 904/1671/21, від 20.09.2022 у справі № 916/1382/21, від 09.04.2024 у справі № 910/4930/23).

53. Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції та не спростував апеляційний суд, відповідачі не довели належними та допустимими доказами обставин проведення та завершення ТОВ "МТ-1" будівельних робіт на спірній земельній ділянці як у період дії дозволу на виконання будівельних робіт від 31.07.2008 № 255/01-08 (чинний до 30.07.2009), так і в період чинності договору оренди землі від 05.10.2009 (з 19.04.2010 по 03.07.2010), коли строк дії вказаного дозволу вже закінчився.

При цьому посилання суду апеляційної інстанції на недоведеність позивачем обставин зведення описаних в технічному паспорті на громадський будинок від 01.08.2017 (інвентарна справа 18035) об`єктів "Незавершене будівництво будівлі комерційного призначення - фундамент залізобетонні палі" літ. А і літ. Б загальною площею 646 м2 у період після 03.07.2010, тобто після закінчення строку дії договору оренди від 05.10.2009, мають характер припущень, які повністю спростовуються належним чином оціненими судом першої інстанції первинними документами, а саме актом обстеження земельної ділянки від 21.09.2009 № 4/18-0909 (замовником проведення обстеження є відповідач-2) та актом приймання-передачі земельної ділянки від 05.10.2009.

54. Згідно з частиною 4 статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

55. Колегія суддів наголошує, що покладений в основу рішення висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про зобов`язання обох відповідачів (ТОВ "МТ-1" (відповідача-2) як забудовника та ТОВ "ДЕЛЬМАР ДІВЕЛОПМЕНТ" (відповідача-1), за яким наразі зареєстроване право власності на спірний об`єкт) повернути спірну земельну ділянку, привівши її в придатний для використання стан шляхом знесення об`єкта незавершеного будівництва, не відповідає висновку щодо питання застосування норм статті 391 ЦК України та статей 152, 212 ЗК України, сформульованому в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.10.2023 у справі № 915/1416/21, в якій зазначено, зокрема, про те, що за встановлених фактичних обставин у вказаній справі - самочинного будівництва ФОП Тесельком В. М. об`єкта на земельній ділянці, кадастровий номер 4810136300:01:005:0031, яка належить позивачеві та відчуження відповідного об`єкту в подальшому на користь ТОВ фірми "Стів", яке продовжує використовувати належну територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку, вчиняючи тим самим перешкоди позивачу у реалізації ним свого права власності, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшли правильного висновку, що ефективним способом захисту прав позивача як власника земельної ділянки в цьому випадку є саме вимога про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу відповідного торговельного кіоску.

Крім того при вирішенні зазначеного спору суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, спростував висновок суду першої інстанції про те, що позов про знесення самочинного будівництва може бути пред`явлено лише до особи, яка здійснила це будівництво, якою ТОВ фірма "Стів" не є.

56. Водночас у пунктах 5.43, 5.44 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 489/742/20 зі спору, що виник з подібних правовідносин (предметом позову в якій є скасування записів про право власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов`язання повернути земельну ділянку), зазначено таке:

"Так само Судом відхиляються твердження скаржника про неправомірність заявлення позивачем та задоволення судом саме до нього позовних вимог про повернення земельної ділянки шляхом звільнення її від будівель та споруд логістичного центру з автостоянкою. Адже факт здійснення самочинного будівництва ТОВ "Естетик-1" не спростовує того, що на даний час саме ОСОБА_2 чинить перешкоди Миколаївській міській раді у користуванні її власною земельною ділянкою.

Такі висновки узгоджуються з нормами статті 212 Земельного Кодексу України, згідно з якою самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними".

Аналогічні висновки викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.03.2024 у справі № 915/1439/21 зі спору, що виник з подібних правовідносин.

57. З огляду на те, що постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.03.2024 у справі № 915/1439/21 офіційно оприлюднено 22.03.2024, тобто вже після подання касаційної скарги у цій справі (26.01.2024), колегія суддів вважає за необхідне застосувати положення частини 4 статті 300 ГПК України та вийти за межі доводів касаційної скарги з метою врахування висновку щодо застосування норм статті 391 ЦК України та статей 152, 212 ЗК України в подібних правовідносинах, викладеного в зазначеній постанові Верховного Суду та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.10.2023 у справі № 915/1416/21, від 10.01.2024 у справі № 489/742/20, оскільки зазначеному правовому висновку не відповідає висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача-2 (ТОВ "МТ-1") повернути спірну земельну ділянку, привівши її в придатний для використання стан шляхом знесення об`єкта незавершеного будівництва.

58. Колегія суддів зауважує, що Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду наразі також дотримується усталеної правової позиції в питанні визначення належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об`єкта самочинного будівництва не забудовника, а саме останнього набувача такого об`єкта, який зареєстрував за собою право власності на самочинне будівництво (див. постанови від 02.06.2021 у справі № 509/11/17, від 30.09.2022 у справі № 201/2471/20, від 15.03.2023 у справі № 205/213/22, від 05.04.2023 у справі № 199/6251/18, від 31.05.2023 у справі № 201/4483/20).

59. Оскільки пред`явлення позовної вимоги до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові та виключає необхідність надання Верховним Судом оцінки іншим аргументам учасників справи (схожий за змістом висновок сформульовано в пункті 8.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20), то колегія суддів, наголошуючи на помилковості задоволення судом першої інстанції позовної вимоги про зобов`язання відповідача-2 (ТОВ "МТ-1") повернути спірну земельну ділянку, привівши її в придатний для використання стан шляхом знесення об`єкта незавершеного будівництва, погоджується із загальним правильним висновком апеляційного суду про відмову в задоволенні позову в цій частині, однак з мотивів звернення такої вимоги до неналежного відповідача, а не з підстав її необґрунтованості, про що помилково зазначено в оскаржуваній постанові.

60. Отже, скаржник належним чином частково (в частині позовної вимоги про зобов`язання відповідача-1 (ТОВ "ДЕЛЬМАР ДІВЕЛОПМЕНТ") повернути спірну земельну ділянку, привівши її в придатний для використання стан шляхом знесення об`єкта незавершеного будівництва) обґрунтував наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, оскільки апеляційним судом не враховано висновків щодо застосування положень статті 376 ЦК України в подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 910/10932/17, а також з огляду необхідність врахування на підставі частини 4 статті 300 ГПК України висновку щодо застосування норм статті 391 ЦК України та статей 152, 212 ЗК України в подібних правовідносинах, викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.10.2023 у справі № 915/1416/21, від 10.01.2024 у справі № 489/742/20, від 19.03.2024 у справі № 915/1439/21, касаційна інстанція вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржувану постанову - скасувати в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про зобов`язання ТОВ "ДЕЛЬМАР ДІВЕЛОПМЕНТ" (відповідача-1) повернути спірну земельну ділянку, привівши її в придатний для використання стан шляхом знесення об`єкта незавершеного будівництва, залишити в силі рішення суду першої інстанції в частині задоволення зазначеної позовної вимоги, а в решті позовних вимог (про скасування рішення № 36536933, про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20.10.2017, про припинення права власності ТОВ "МТ-1" на спірний об`єкт незавершеного будівництва та скасування державної реєстрації із закриттям розділу за: ТОВ "МТ-1" на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1322539712101, що внесений рішенням № 36536933; за ТОВ "ДЕЛЬМАР ДІВЕЛОПМЕНТ" на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1322539712101, що внесений рішенням приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Райською Т. М. від 20.10.2017 № 37670063, про зобов`язання відповідача-2 (ТОВ "МТ-1") повернути спірну земельну ділянку, привівши її в придатний для використання стан шляхом знесення об`єкта незавершеного будівництва) оскаржувану постанову необхідно залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

61. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

62. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, апеляційний господарський суд, на відміну від місцевого господарського суду, дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позовної вимоги про зобов`язання ТОВ "ДЕЛЬМАР ДІВЕЛОПМЕНТ" (відповідача-1) повернути спірну земельну ділянку, привівши її в придатний для використання стан шляхом знесення об`єкта незавершеного будівництва.

63. Згідно зі статтею 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

64. Зважаючи на те, що висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову в повному обсязі не відповідає положенням статей 86, 236, 269 ГПК України щодо всебічного, повного, об`єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги шляхом скасування оскаржуваної постанови в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про зобов`язання відповідача-1 (ТОВ "ДЕЛЬМАР ДІВЕЛОПМЕНТ") повернути спірну земельну ділянку, привівши її в придатний для використання стан шляхом знесення об`єкта незавершеного будівництва, та залишення в силі рішення суду першої інстанції в частині задоволення зазначеної позовної вимоги, тоді як оскаржувану постанову в частині відмови в задоволенні решти позовних вимог (про скасування рішення № 36536933, про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20.10.2017, про припинення права власності ТОВ "МТ-1" на спірний об`єкт незавершеного будівництва та скасування державної реєстрації із закриттям розділу за: ТОВ "МТ-1" на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1322539712101, що внесений рішенням № 36536933; за ТОВ "ДЕЛЬМАР ДІВЕЛОПМЕНТ" на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1322539712101, що внесений рішенням приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Райською Т. М. від 20.10.2017 № 37670063, про зобов`язання відповідача-2 (ТОВ "МТ-1") повернути спірну земельну ділянку, привівши її в придатний для використання стан шляхом знесення об`єкта незавершеного будівництва) необхідно залишити без змін із мотивів неефективності обраного позивачем способу захисту своїх прав.

Розподіл судових витрат

65. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про зобов`язання ТОВ "ДЕЛЬМАР ДІВЕЛОПМЕНТ" повернути спірну земельну ділянку, привівши її в придатний для використання стан шляхом знесення об`єкта незавершеного будівництва, Верховний Суд, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, передбаченими статтею 129 ГПК України, вбачає підстави для здійснення пропорційного розподілу судових витрат у виді судового збору в сумі 4962 грн, сплаченого позивачем за подання касаційної скарги (з урахуванням оскарження постанови, якою апеляційним судом було помилково відмовлено в задоволенні зазначеної позовної вимоги немайнового характеру), шляхом покладання на відповідача-1 обов`язку з відшкодування витрат скаржника в зазначеній сумі, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дніпровської міської ради задовольнити частково.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.10.2023 у справі № 904/994/22 скасувати в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЬМАР ДІВЕЛОПМЕНТ" повернути земельну ділянку, кадастровий номер: 1210100000:02:128:0026, що розташована за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпро, Запорізьке шосе, привівши її в придатний для використання стан шляхом знесення об`єкта незавершеного будівництва комерційного призначення (об`єкта незавершеного будівництва 12 % готовності).

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2023 у справі № 904/994/22 про задоволення позову в цій частині залишити в силі.

В решті (щодо відмови в задоволенні іншої частини позовних вимог) постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.10.2023 у справі № 904/994/22 залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛЬМАР ДІВЕЛОПМЕНТ" на користь Дніпровської міської ради 4962 (чотири тисячі дев`ятсот шістдесят дві) грн витрат зі сплати судового збору, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Наказ доручити видати Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай