Справа № 357/4966/24

Провадження № 2-о/357/151/24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Бебешко М. М.

при секретарі Фельтіна Н. А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Біла Церква в порядку оремого провадження заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: 1) ОСОБА_2 ; 2) Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області; 3) ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту, що має юридичне значення,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 через свого представника - адвоката Федоркіна А.В. звернувся до суду із вказаною заявою, в якій просив суд встановити факт того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дійсно є єдиною особою, яка здійснює постійний догляд за своїм хворим батьком, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який є інвалідом І групи і потребує постійного догляду за місцем проживання: АДРЕСА_1 та відсутні інші особи, які можуть здійснювати такий догляд.

В обґрунтування вимог зазначив, що він проживає разом зі своїм батьком ОСОБА_2 за місцем проживання: АДРЕСА_1 та є єдиною особою, яка здійснює постійний сторонній догляд за ним. Батько є інвалідом І групи підгрупа Б. За адресою проживання батька крім заявника зареєстровані мати ОСОБА_3 , яка є пенсіонеркою та має захворювання «дифузний кардіосклероз»; та онук ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який є малолітньою особою. Інший син батька ОСОБА_5 є мобілізованим військовослужбовцем та проживає у місті Києві. Згідно повідомлення управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради від 01 лютого 2024 року № 1025 на звернення заявника від 25 січня 2024 року, зазначено, що ОСОБА_1 не має права надавати державну соціальну допомогу, оскільки його середньомісячний сукупний дохід перевищує рівень прожиткового мінімуму для сім`ї. Згідно повідомлення управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради від 21 лютого 2024 року № 1566 на звернення заявника від 19 лютого 2024 року, зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані за однією адресою, тому відсутні правові підстави для складення акту встановлення факту здійснення догляду для виїзду закордон. Предметом розгляду даної справи не є оскарження дії чи бездіяльності заінтересованої особи, а лише встановлення факту, що має юридичне значення, оскільки встановлення факту йому потрібне для підтвердження законних прав для відстрочки на час мобілізації за ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Ухвалою суду від 09 квітня 2024 року відкрито провадження у справі в порядку окремого провадження та призначено судове засідання на 30 квітня 2024 року. Вказаною ухвалою залучено до участі у справі в якості заінтересованої особи ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Представник заявника - адвокат Федоркін А.В. 30 квітня 2024 року звернувся до суду із заявою, у якій просив розглядати справу без його участі, заявлені вимоги підтримує.

Від заінтересованої особи управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради на адресу суду 25 квітня 2024 року надійшла правова позиція, згідно з якою заінтересована особа просить оцінити докази, надані заявником, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно даного висновку, управління соціального захисту населення вважає, що повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків

Представник заінтересованої особи ІНФОРМАЦІЯ_5 в судове засідання не з`явився, правом на подання до суду пояснення не скористався.

Фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося відповідно до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною1 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Статтею 315 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, при цьому має бути з`ясована мета його встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлено спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови.

Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.

При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний зсувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18).

Зі змісту та підстав заяви вбачається, що встановлення факту постійного догляду за ОСОБА_6 необхідне заявнику з метою реалізації ним прав, передбачених законодавством про соціальний захист населення, зокрема відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Відповідно до абзацу 12 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: особи, зайняті постійним доглядом за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

Згідно із преамбулою Закону України «Про соціальні послуги» цей Закон визначає основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг, спрямованих на профілактику складних життєвих обставин, подолання або мінімізацію їх негативних наслідків, особам/сім`ям, які перебувають у складних життєвих обставинах.

Пунктом шостим частини 1 статті 1 Закону України «Про соціальні послуги» визначено, що надавачами соціальних послуг, зокрема, є фізичні особи, які включені до розділу «Надавачі соціальних послуг» Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг.

Пунктом 3 частини 6 статті 13 даного Закону встановлено, що для фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього закону, передбачена можливість надання соціальних послуг з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачем соціальних послуг з числа членів своєї сім`ї, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права і обов`язки, та є громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями, проте, для отримання відповідного статусу, надавач та отримувач соціальних послуг повинні бути включені до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, незалежно від того, претендує надавач соціальної послуги на отримання компенсації від держави чи ні.

Формування реєстру, відповідно до частини 6 статті 15 Закону, здійснюється шляхом внесення до нього відповідної інформації уповноваженими органами системи надання соціальних послуг. Порядок формування, ведення та доступу до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2021 року № 99.

Механізм призначення і виплати компенсації за догляд, що призначається фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду без провадження підприємницької діяльності на непрофесійній основі, без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг особам із числа членів своєї сім`ї, визначено Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року за №859.

Пунктом 7 цього Порядку визначено, що призначення і виплата компенсації здійснюються уповноваженим органом з місяця подання фізичною особою, яка надає соціальні послуги, таких документів: заява про згоду надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі; заява про згоду отримувати соціальні послуги; копії свідоцтва про народження дитини (у разі надання дитині соціальних послуг з догляду на непрофесійній основі); висновку лікарської комісії медичного закладу щодо потреби в догляді громадян похилого віку внаслідок когнітивних порушень за формою, затвердженою МОЗ.

Норми чинного законодавства не вимагають для призначення виплат особі, що здійснює догляд, вставлення в судовому порядку факту здійснення постійного догляду особи похилого віку, з когнітивними порушеннями. Необхідність такого догляду та сам факт його здійснення, встановлюється уповноваженим органом на підставі поданих документів.

З вказаного вбачається, що законодавство передбачає позасудовий порядок встановлення факту здійснення постійного догляду за особою, яка потребує такого догляду.

У разі не визнання уповноваженими особами управлінням соціального захисту населення права ОСОБА_1 , останній не позбавлений можливості оскаржити їх дії чи бездіяльність у судовому порядку. За предметом та можливими правовими наслідками цей спір існуватиме у сфері публічно-правових відносин.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18 січня 2024 року у справі 560/17953/21 вказала, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судовому порядку.

Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції.

Пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України визначено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи наведене, суд вважає необхідним закрити провадження у справі, оскільки вказана справа не підлягає розгляду в порядку окремого провадження у цивільному судочинстві.

Керуючись положеннями статей 255, 259-261, 293, 294, 315, 353 ЦПК України,-

П О С Т А Н О В И В :

Закрити провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: 1) ОСОБА_2 ; 2) Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області; 3) ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту, що має юридичне значення.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя М. М. Бебешко