ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3078/24 Справа № 190/2425/23 Суддя у 1-й інстанції - Фирса Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 53

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Петешенкової М.Ю.,

суддів Городничої В.С., Лопатіної М.Ю.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу

за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця"

на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що з 30 липня 1990 року та по теперішній час працює на підприємстві відповідача.

Зазначає, що за період з 2017 року по 2021 рік перебував у щорічних відпустках, користувався правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, але підприємство, в порушення умов п.3.1.15. колективного договору на 2014-2015 роки, що діяв також в наступних 2016-2021 роках, яким було визначено розмір допомоги на оздоровлення у розмірі 40% тарифної ставки на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги, посилаючись на внесення погоджених з профспілкою змін до колективного договору, виплачувало таку допомогу не в повному обсязі, чим допустив тривале порушення прав працівників.

Посилаючись на те, що відповідач має перед ним заборгованість у розмірі 7725,25 грн., просив стягнути вказану заборгованість та вирішити питання про стягнення судових витрат.

Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 суму недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 7725,25 грн. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 2500,00 грн. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що дії відповідача щодо невиплати позивачу частини матеріальної допомоги на оздоровлення за період 2017 року по 2021 рік є неправомірними, заявлені позивачем позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними належними та допустимими доказами, які не спростовані відповідачем у справі.

Не погодившись з рішенням суду, АТ "Українська залізниця" звернулося з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просило рішення скасувати та ухвалити нове рішення у справі про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог, оскільки у п.п. 3, 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1774-VІІІ від 06 грудня 2016 року чітко зазначено, що до внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року та зміни до колективного договору не вносились, а тому вимоги позивача є необґрунтованими та суперечать вказаним нормам закону. Вказує, що суд не звернув уваги на те, що позивач звернувся до суд лише у 2023 році, тобто з пропуском строку передбаченим ч.1 ст. 233 КЗпП України, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Вважає, що стягнутий розмір витрат на правову допомогу у розмірі 2500,00 грн. є завищеним, необґрунтованим, не співмірним із складністю справи та витраченим адвокатом часом, на що суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов до помилкового висновку.

У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 просить рішення залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно зі статтею 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 починаючи з 30 липня 1990 року працює на підприємстві відповідача у структурному підрозділі Експлуатаційне вагонне депо Батуринська Регіональної філії Придніпровська залізниця АТ Українська залізниця на різних посадах.

Відповідно до п. 3.1.15. Колективного договору на 2014-2015 роки, укладеного між начальником ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» та Головою первинної профспілкової організації ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська», схваленого конференцією трудового колективу відокремленого структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» 25 березня 2014 року, який є чинним станом на 2021 рік, при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини незалежно від періоду її надання, виплачувати матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 40% відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Пунктом 1.4 Колективного договору визначено, що за спільною домовленістю сторін в договір можуть вноситися доповнення або зміни, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові і соціальні гарантії, передбачені діючим законодавством і цим договором і повинні бути затвердженні на конференції трудового колективу.

Спільної Постановою начальника ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» та Голови первинної профспілкової організації ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» за №ВЧДЕ-2/335 ПК/10 від 20 січня 2017 року постановлено продовжити здійснювати виконання зобов`язань діючого колективного договору відокремленого структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» у 2017 році до укладення колективного договору АТ «Українська залізниця».

Спільною Постановою начальника ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» та Голови первинної профспілкової організації ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» за №ВЧДЕ-2/635 ПК/13 від 14 квітня 2017 року постановлено застосувати з 01 квітня 2017 року у діючому колективному договорі ДП «Придніпровська залізниця» замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом».

Спільною Постановою начальника ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» та Голови первинної профспілкової організації ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» за № ВЧДЕ-2/1544 ПК/22 від 31 січня 2018 року постановлено продовжити здійснювати виконання зобов`язань діючого колективного договору відокремленого структурного підрозділу «Експлуатаційне вагоне депо Батуринська» у 2018 році до укладення колективного договору АТ «Українська залізниця».

Спільною Постановою начальника ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» та Голови первинної профспілкової організації ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» за № 209/ВЧДЕ-2 ПК/34 від 23 січня 2019 року постановлено продовжити здійснювати виконання зобов`язань діючого колективного договору відокремленого структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» у 2019 році до укладення колективного договору АТ «Українська залізниця».

Спільною Постановою начальника ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» та Головою первинної профспілкової організації ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» за № 348/ВЧДЕ ПК/46 від 23 січня 2020 року постановлено продовжити здійснювати виконання зобов`язань діючого колективного договору відокремленого структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» у 2020 році до укладення колективного договору АТ «Українська залізниця».

Спільною Постановою начальника ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» та Голови первинної профспілкової організації ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» за №ВЧДЕ-2/821 ПК/04 від 15 червня 2021 року постановлено внести зміни до колективного договору відокремленого структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська», а саме в пункт 3.1.15. викласти в новій редакції: «При наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати один раз на рік, за письмовою заявою працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня (податкового) звітного року».

Згідно з наданими розрахунковими листами заробітної плати структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» позивачу була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення за 2017 рік 2105,00 грн., за 2018 рік 2301,25 грн., за 2019 рік 2401,25 грн., за 2020 рік 2746,25 грн., за 2021 рік 4540,00 грн

Статтею 22 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст.21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно зі ст.22 цього Закону - суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. До структури заробітної плати входить: основна та додаткова заробітна плата, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (ч.3 ст.2).

Згідно зі ст.10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Відповідно до ст.13 КЗпП України та ст.7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Відповідно до ст.18 КЗпП України, ст.9 Закону України «Про колективні договори і угоди» положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» визначено, що зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Відповідно до ч.2 ст.97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

За нормою ст.9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2017 року був встановлений на рівні 1600,00 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2000,00 грн, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200,00 грн.

Законом України «Про державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2018 року був встановлений на рівні 1762,00 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2202,50 грн, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3723,00 грн.

Законом України «Про державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2019 року був встановлений на рівні 1921,00 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2401,25 грн, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4173,00 грн.

Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 липня 2020 року був встановлений на рівні 2197,00 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом становив 2746,25 грн, мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2020 року була встановлена на рівні 4723,00 грн.

Законом України «Про державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2021 року був встановлений на рівні 2270,00 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом становив 4540,00 грн, мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2021 року була встановлена на рівні 6000,00 грн.

ОСОБА_1 кожного разу, при наданні відпустки, звертався із відповідною заявою до керівника з проханням надати йому матеріальну допомогу на оздоровлення відповідно до п. 3.1.15 Колективного договору, яка повинна складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні.

Згідно з наданими розрахунковими листами встановлено, що недоплачена сума матеріальної допомоги за 2017 рік становить 1095,00 грн. (3200,00 грн. 2105,00 грн.), у 2018 році 1421,75 грн. (3723,00 грн. 2301,25 грн.), у 2019 році 1771,75 грн. (4173,00 грн. 2401,25 грн.), у 2020 році 1976,75 грн. ( 4723,00 грн. 2746,25 грн.), у 2021 році 1460,00 грн. (6000 грн. 4540,00 грн.), що разом становить 7725,25 грн.

Звернувшись до суду із вказаними вимогами про стягнення з відповідача недоплаченої суми матеріальної допомоги на оздоровлення, позивач посилався на те, що відповідачем були порушені умови Колективного договору щодо виплати працівнику матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі, встановленому п. 3.1.15 Колективного договору.

Прийняття Закону України Про внесення змін до законодавчих актів України №1774-VІІІ від 06 грудня 2016 року не створює юридичних наслідків щодо застосування п. 3.1.15 Колективного договору в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, Колективним договором.

Прийняття спільної Постанови начальника ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» та Голови первинної профспілкової організації ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» за №ВЧДЕ-2/635 ПК/13 від 14 квітня 2017 року щодо застосування з 01 квітня 2017 року у діючому колективному договорі ДП «Придніпровська залізниця» замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством.

Нормою ст.58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, і приходить до висновку, що нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, не мають зворотньої сили.

Тобто, до внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, мають застосовуватися умови Колективного договору.

Згідно з п.1.4. Колективного договору визначено, що за спільною домовленістю сторін в договір можуть вноситися доповнення або зміни, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові і соціальні гарантії, передбачені діючим законодавством і цим договором і повинні бути затвердженні на конференції трудового колективу.

Передбачене Колективним договором положення щодо внесення змін до нього, кореспондується з нормою ст.14 Закону України Про колективні договори і угоди, якою визначено, що зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Таким чином, застосування адміністрацією відповідача замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом і подальше внесення змін до пункту 3.1.15. Колективного договору є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством, оскільки, як зазначено вище, на момент внесення змін, мінімальна заробітна плата по Україні була значно більшою ніж 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, і навіть дещо більшою за 2 прожиткових мінімуми для працездатних осіб у 2021 році.

Слід зазначити, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці.

Питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, колективним договором, п. 3.1.15 якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40 % відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про неправомірність дій відповідача щодо невиплати позивачу частини матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 7725,25 грн.

Щодо строків позовної давності слід зазначити наступне, за змістом ст.2 Закону України «Про оплату праці», до складу заробітної плати крім основної та додаткової, входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Матеріальна допомога на оздоровлення, що надається до щорічної відпустки, є систематичною матеріальною допомогою. Це визначає пункт 2.3.3. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Госкомстату від 13 січня 2004 року № 5. Таку допомогу виплачують робітникам певних категорій: на оздоровлення; через екологічний стан регіону. Матеріальна допомога на оздоровлення належить до заохочувальних та компенсаційних виплат, що належать до фонду оплати праці.

Аналіз наведених положень законодавства дає суду підстави дійти висновку про те, що матеріальна допомога входить до структури заробітної плати, а отже до позовних вимог щодо спірних правовідносин застосовуються скорочені строки позовної давності, встановлені нормами ст.233 КЗпП України.

Так, відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України, в редакції, яка була чинною до 19 липня 2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно з ч.1 ст.233 КЗпП України (із змінами, внесеними Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, який набрав чинності 19 липня 2022 року), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Водночас, на підставі п.1 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.233 КЗпП, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 12 березня 2020 року на всій території України установлено карантин, який неодноразово продовжувався, і був відмінений постановою КМУ від 27 червня 2023 року № 651 Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 24.00 год. 30 червня 2023 року.

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Отже, строки звернення позивача до суду за вирішенням трудового спору не було пропущено, оскільки з вимогою про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 2017 року по 11 липня 2021 року він мав право звернутися до суду без обмеження будь-яким строком.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування до вказаного спору строків позовної давності і відмови з цих підстав у задоволенні позовних вимог.

Положеннями ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1)на професійну правничу допомогу; 2)пов`язані із залученням свідків,спеціалістів,перекладачів,експертів та проведенням експертизи; 3)пов`язані з витребуванням доказів,проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням,забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно із ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Відповідно до ст.137 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі задоволення позову - на відповідача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно задоволених вимог.

Відповідно до п.8 ч.2 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано ордер адвоката від 06 листопада 2023 року, договір про надання правової допомоги № 06/11/02 від 06 листопада 2023 року, акт № 1 про надання правової допомоги від 06 листопада 2023 року відповідно до якого адвокатом були надані позивачу послуги: усна консультація щодо підстав звернення до суду на суму 500,00 грн. та складення позовної заяви, аналіз судової практики, копіювання документів на суму 2000,00 грн., квитанцію № 3253870 від 06 листопада 2023 року на суму 2500,00 грн., яка свідчить про сплату позивачем послуг адвоката.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Враховуючи, складність справи, виконані адвокатом роботи під час розгляду справи у суді, час, витрачений адвокатом на виконання наданих послуг, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 2500,00 грн., що є співмірними з наданим адвокатом обсягом послуг, які відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог та стягнення понесених судових витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд вважає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Колегія суддів звертає увагу, що завданням цивільного судочинства у контексті статті 2 Цивільного процесуального кодексу України є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних справ, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Виконання завдань цивільного судочинства залежить від встановлення судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального і процесуального права.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що після набрання чинності Законом № 1774-VIII, фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилась лише розрахункова величина, є безпідставними, оскільки вказані зміни потягли зміну реального розміру матеріальної допомоги.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем було пропущено строк звернення до суду з даним позовом, а тому наявні підстави для відмови у задоволенні позову, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки з такою вимогою позивач мав право звернутися до суду без обмеження будь-яким строком.

Аргументи апеляційної скарги щодо розміру стягнутих судових витрат на правову допомогу, які є завищеними та не відповідають розумності таких витрат, є безпідставними, оскільки суд при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу виходив з критеріїв реальності адвокатських витрат, встановлення їх дійсності та необхідності, виходячи з конкретних обставин справи

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги, колегія суддів не приймає до уваги оскільки, такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно ст. 141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" - залишити без задоволення.

Рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2023 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Суддя: В.С. Городнича

М.Ю. Лопатіна