КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110

e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Унікальний номер справи 761/22531/23 Апеляційне провадження № 22-ц/824/9219/2024Головуючий у суді першої інстанції - Матвєєва Ю.О. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2024 року Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Оніщук М.І.,

судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,

секретар Прокопенко С.В.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача

ГУ НП у м. Києві Глущенко О.М.,

представника відповідача

Київської міської прокуратури Котляр Т.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у місті Києві на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Київської міської прокуратури, Головного управління Національної поліції у місті Києві про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Київської міської прокуратури, Головного управління Національної поліції у місті Києві про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, в якому просив:

- стягнути з Державного бюджету України на свою користь 1 000 000 грн. моральної шкоди; витрати на правничу допомогу у розмірі 265 000 грн. та понесені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 08.10.2020 близько 16-00 год. працівниками Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві було затримано ОСОБА_2 в Дніпровському районі міста Києва біля будинку за адресою: вул. Воскресенська, 8, а в подальшому його було доставлено до Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві, де останнього працівники Дніпровського УП ГУНП в м. Києві тримали до 15-00 год. 09.10.2020 без допуску до захисників та перекладача.

09.10.2020 слідчим Дніпровського управління Головного управління Національної поліції у м. Києві було внесено відомості до ЄРДР №12020100040005309 від 08.10.2020 за кваліфікацією ч. 2 ст. 187 КК України.

09.10.2020 приблизно 05-00 год. з метою змушення підписання ОСОБА_2 протоколу, на заздалегідь підготовлених та підроблених слідчим ОСОБА_3 показань, відносно ОСОБА_2 чинився психологічний тиск та йому були нанесені співробітниками Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві тілесні ушкодження по різних частинах тіла, в тому числі наносились тілесні ушкодження начальником відділу оперуповноважених Дніпровського УП ГУНП у м. Києві.

Висновком експертного дослідження № 043-902-2020 у ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 виявлено наступні тілесні ушкодження: синці на задній поверхні грудної клітки, садни в лобній області справа. За характером тілесні ушкодження відносяться до легких.

09.10.2020 ОСОБА_2 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.

При цьому, ОСОБА_2 перебував під вартою з 08.10.2020 по 10.10.2020.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 10.10.2020 ОСОБА_2 було обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком на 2 місяці.

01.12.2020 керівником Київської місцевої прокуратури № 4 у порядку ст. 294 КК України продовжено строк досудового розслідування до трьох місяців.

05.01.2021 слідчим суддею Дніпровського районного суду міста Києва строк досудового розслідування у даному кримінальному провадженні продовжено до чотирьох місяців, тобто до 08.02.2021.

04.02.2021 старшим групи прокурорів у провадженні прийнято рішення про закриття кримінального провадження відносно підозрюваного ОСОБА_2 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КК України.

25.05.2021 заступником керівника Київської міської прокуратури постанову про закриття кримінального провадження відносно підозрюваного ОСОБА_2 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КК України скасовано.

27.05.2021 слідчим суддею Дніпровського районного суду міста Києва відмовлено в продовженні строків досудового розслідування.

01.06.2021 прокурор Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ухвалив рішення про закриття кримінального провадження за підозрою ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування, визначеного ст. 219 КПК України.

Ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 09.07.2021 року в задоволенні скарги захисника ОСОБА_1. в інтересах ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування, визначеного ст. 219 КПК України.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 23.05.2022 постанову прокурора Дніпровської окружної прокуратури міста Києва про закриття кримінального провадження від 01.06.2021 у кримінальному провадженні №12020100040005309 скасовано, кримінальне провадження направлено прокурору Дніпровської окружної прокуратури міста Києва для організації досудового розслідування.

11.08.2022 прокурором Дніпровської окружної прокуратури було прийнято нову постанову про закриття кримінального провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримання.

За вказаних обставин, позивач вважав, що своїми незаконними діями слідчі Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві та прокурори Дніпровської окружної прокуратури, які здійснювали процесуальний нагляд, погоджували підозру у даному кримінальному провадженні, завдали йому моральної шкоди, яка полягала у тому, що він був змушений більше двох років захищатися від надуманого звинувачення, що призвело до порушення нормальних зв`язків, змушення захищати свою честь і гідність, проходити лікування після нанесених травм у правоохоронному органі, а також докладати додаткових зусиль для нормалізації звичайного укладу життя.

При цьому, розмір завданої моральної шкоди, який підлягає відшкодуванню ОСОБА_2 оцінив у сумі 1 000 000 грн., яку просить стягнути з відповідача разом із матеріальною шкодою, яка полягає у витратах на правову допомогу в сумі 265 000 грн., які були витрачені ним за час незаконного перебування під слідством.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29.01.2024 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури у сумі 127 800 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (т.3, а.с.99-103).

В апеляційній скарзі ГУ НП у м. Києві, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також невідповідність висновків суду першої інстанції, просить скасувати рішення суду в частині стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, у розмірі 127 800 грн. 00 коп. та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції проігноровані факти забезпечення належного судового контролю слідчими суддями за дотриманням прав позивача, що призвело до неправильних висновків про незаконність дій органу досудового розслідування та прокуратури, які виразились у тривалому перебуванні позивача під слідством.

При цьому, зазначає про неврахування судом першої інстанції того, що матеріали справи не містять жодного рішення суду про визнання дій чи бездіяльності посадових чи службових осіб Головного управління Національної поліції у м. Києві протиправними, внаслідок чого порушено право позивача. Натомість, у матеріалів справи міститься витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінального провадження №62020100000002319 від 13.11.2020 за заявою адвоката в інтересах ОСОБА_2 щодо неправомірних дій працівників Дніпровського УП ГУНП у м. Києві та постанова про закриття вказаного кримінального провадження за п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, які судом першої інстанції не досліджувалися.

Крім того, апелянт зазначає про свою незгоду з висновками суду першої інстанції про наявність права позивача на відшкодування шкоди в порядку, встановленому законодавством, оскільки у копіях документів, які додані позивачем до позовної заяви та досліджувалися судом першої інстанції, обвинувальний акт відсутній. Вказує також, що при визначенні розміру моральної шкоди судом першої інстанції не враховано, що ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", який набрав законної сили 01.01.2024, визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 грн.

Більш того, звертає увагу, що згідно з листом за підписом керівника органу досудового розслідування Дніпровського УП ГУНП у м. Києві на теперішній час у кримінальному провадженні № 12020100040005309 остаточне процесуальне рішення не прийнято, у справі проводиться досудове розслідування, що, у свою чергу, свідчить про відсутність доведеного факту повної невинуватості особи та передчасність висновків суду першої інстанції про закриття кримінального провадження щодо позивача з реабілітуючи підстав (т.3, а.с.109-114).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 19.03.2024 апеляційну скаргу залишено без руху (т.3, а.с.142-144).

Ухвалами Київського апеляційного суду від 25.03.2024 відкрито апеляційне провадження, надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду (т.3, а.с.156-158).

Представник ГУ НП у м. Києві у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечував та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Представник Київської міської прокуратури підтримав апеляційну скаргу в частині доводів щодо невірного обрахунку суми компенсації.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 372 ЦПК України, судом апеляційної інстанції визнано за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явилися у судове засідання, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення учасників справи, які з`явилися у судове засідання, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Насамперед слід наголосити, що відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду оскаржено лише відповідачем ГУ НП у м. Києві і лише в частині задоволених позовних вимог про стягнення моральної шкоди. В іншій частині рішення суду сторонами не оскаржено.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 09.10.2020 слідчим Дніпровського управління ГУ НП у м. Києві було внесено відомості до ЄРДР №12020100040005309 від 08.10.2020 за кваліфікацією ч. 2 ст. 187 КК України.

09.10.2020 ОСОБА_2 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 10.10.2020 ОСОБА_2 було обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком на 2 місяці.

01.12.2020 керівником Київської місцевої прокуратури № 4 у порядку ст. 294 КК України продовжено строк досудового розслідування до трьох місяців.

05.01.2021 слідчим суддею Дніпровського районного суду міста Києва строк досудового розслідування у даному кримінальному провадженні продовжено до чотирьох місяців, тобто до 08.02.2021.

04.02.2021 старшим групи прокурорів у провадженні прийнято рішення про закриття кримінального провадження відносно підозрюваного ОСОБА_2 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КК України.

25.05.2021 заступником керівника Київської міської прокуратури постанову про закриття кримінального провадження відносно підозрюваного ОСОБА_2 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КК України скасовано.

27.05.2021 слідчим суддею Дніпровського районного суду міста Києва відмовлено в продовженні строків досудового розслідування.

01.06.2021 прокурор Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ухвалив рішення про закриття кримінального провадження за підозрою ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування, визначеного ст. 219 КПК України.

Ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 09.07.2021 року відмовлено в задоволенні скарги захисника ОСОБА_1. в інтересах ОСОБА_2 на постанову від 01.06.2021 про закриття кримінального провадження.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 23.05.2022 постанову прокурора Дніпровської окружної прокуратури міста Києва про закриття кримінального провадження від 01.06.2021 у кримінальному провадженні №12020100040005309 скасовано, кримінальне провадження направлено прокурору Дніпровської окружної прокуратури міста Києва для організації досудового розслідування.

11.08.2022 прокурором Дніпровської окружної прокуратури було прийнято нову постанову про закриття кримінального провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримання.

Так, право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та в статтях 1167, 1176 ЦК України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Частинами 1, 2 ст. 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (надалі - Закону) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Згідно зі ст. 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Так, під закриттям кримінального провадження розуміють таке закінчення досудового розслідування, яке здійснюється за наявності обставин, які виключають подальше провадження, або підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності. Із закриттям кримінального провадження процесуальна діяльність щодо особи повністю закінчується, подальший рух провадження виключається, поки постанова про закриття провадження не скасована у встановленому законом порядку. Обґрунтоване закриття кримінального провадження - це необхідний і законний результат досудового розслідування.

Відповідно до ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо: встановлена відсутність події кримінального правопорушення; встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення; не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати; не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, у разі закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, крім випадків вчинення особливо тяжкого злочину проти життя чи здоров`я особи або злочину, за який згідно із законом може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі. Учасники кримінального провадження мають право заявляти клопотання прокурору про закриття кримінального провадження за наявності передбачених цим пунктом підстав; не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, у разі закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, крім випадків вчинення особливо тяжкого злочину проти життя чи здоров`я особи або злочину, за який згідно із законом може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі; втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння; помер підозрюваний, обвинувачений, особа, стосовно якої зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але не повідомлено про підозру у зв`язку з її смертю, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого; існує вирок по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінального провадження по тому самому обвинуваченню; потерпілий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, крім кримінального провадження щодо кримінального правопорушення, пов`язаного з домашнім насильством; стосовно кримінального правопорушення, щодо якого не отримано згоди держави, яка видала особу; стосовно податкових зобов`язань особи, яка вчинила дії, передбачені статтею 212 Кримінального кодексу України, досягнутий податковий компроміс відповідно до підрозділу 9-2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України; існує не скасована постанова слідчого, дізнавача, прокурора про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 9 цієї частини, у кримінальному провадженні щодо того самого діяння, що розслідувалося з дотриманням вимог щодо підслідності. Учасники кримінального провадження мають право заявляти клопотання слідчому, дізнавачу, прокурору про закриття кримінального провадження за наявності передбачених цим пунктом підстав; після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений статтею 219 цього Кодексу, крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи.

Слідчий, дізнавач, прокурор зобов`язані закрити кримінальне провадження також у разі, коли строк досудового розслідування, визначений статтею 219 цього Кодексу, закінчився та жодній особі не було повідомлено про підозру.

Відтак, закриття кримінального провадження можливе лише за наявності хоча б однієї з підстав, вичерпний перелік яких міститься в законі. Ці підстави можна поділити на дві групи: реабілітуючи й нереабілітуючі.

Реабілітуючими є ті підстави, що пов`язані з констатацією факту того, що підозрюваний/обвинувачений не вчинив злочин. Такі підстави свідчать про повну невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, що їй інкримінується, тягнуть за собою зняття з неї підозри, відновлення її доброго імені, гідності та репутації, а також дають право на відшкодування (компенсацію) шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю. Такими реабілітуючими підставами визнаються:

- встановлена відсутність події кримінального правопорушення (п.1 ч.1 ст.284 КПК України). Така обставина повинна застосовуватися у випадках, якщо: встановлено, що не було самого факту, для розслідування якого почате провадження; встановлено, що сама подія мала місце, однак її не можна визнати кримінальним правопорушенням, бо вона була результатом дії стихійного лиха, фізіологічних процесів, тощо; встановлено, що подія мала місце, проте не була кримінальним правопорушенням, оскільки пов`язана з діями потерпілого, а не сторонніх осіб (самогубство, нещасні випадки на підприємствах);

- встановлена відсутність у діянні складу кримінального правопорушення (п.2 ч.1 ст.284 КПК України). Для закінчення провадження застосовується, коли встановлено, що подія, з приводу якої проводиться розслідування, мала місце, була результатом діянь певної особи, проте це діяння не є кримінальним правопорушенням внаслідок: відсутності хоча б одного з елементів складу правопорушення (об`єкта, суб`єкта, об`єктивної та суб`єктивної сторін); непричетності особи до кримінального правопорушення. Ця обставина виявляється: якщо достовірно встановлено, що правопорушення вчинене не даною особою, а іншою, і цю особу встановлено, та якщо встановлено, що правопорушення вчинене не цією особою, а іншою, проте невідомо ким саме;

- не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані всі можливості їх отримати (п.3 ч.1 ст.284 КПК України). За недоведеністю участі підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення провадження може бути закритим у випадку, коли особа була притягнута як підозрювана у цьому провадженні, але в ході подальшого розслідування слідчий, прокурор дійшов висновку, що зібраних ним доказів недостатньо для обвинувачення і всі можливості для збирання додаткових доказів вичерпані. Недоведеність участі підозрюваного в учиненні кримінального правопорушення як підстава закриття провадження рівноцінна за своїми правовими наслідками закриттю провадження за іншими реабілітуючими підставами.

Незалежно від того, яка з наведених обставин призвела до закриття кримінального провадження на цій підставі, таке рішення повністю реабілітує особу і не дає приводу вважати її залишеною під підозрою.

Такий висновок викладений в постанові КЦС у складі Верховного Суду від 13.05.2022 у справі № 210/1137/19-ц.

Натомість нереабілітуючі підстави означають, що стосовно особи зібрано достатньо доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, однак через певні обставини кримінальне провадження щодо цієї особи виключається. Така особа не вправі вимагати відшкодування матеріальної чи моральної шкоди, яка була їй завдана в процесі розслідування.

Нереабілітуючими підставами закриття кримінального провадження є такі підстави: набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою (п.4 ч.1 ст.284 КПК України); помер підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого (п.5 ч.1 ст.284 КПК України); існує вирок по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінального провадження по тому самому обвинуваченню (п.6 ч.1 ст.284 КПК України); потерпілий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, крім кримінального провадження щодо кримінального правопорушення, пов`язаного з домашнім насильством (п.7 ч.1 ст.284 КПК України); стосовно кримінального правопорушення, щодо якого не отримано згоди держави, яка видала особу (п.8 ч.1 ст.284 КПК України); стосовно податкових зобов`язань особи, яка вчинила дії, передбачені статтею 212 Кримінального кодексу України, досягнутий податковий компроміс відповідно до підрозділу 9-2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (п.9 ч.1 ст.284 КПК України); існує нескасована постанова слідчого, дізнавача, прокурора про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 9 цієї частини, у кримінальному провадженні щодо того самого діяння, що розслідувалося з дотриманням вимог щодо підслідності (п.9-1 ч.1 ст.284 КПК України); після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений статтею 219 цього Кодексу, крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи (п.10 ч.1 ст.284 КПК України).

Важливими умовами для закриття провадження за цими нереабілітуючими підставами є: підтвердження матеріалами кримінального провадження події кримінального правопорушення; наявність у діянні складу кримінального правопорушення; причетність підозрюваного до вчинення кримінального правопорушення.

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що законодавець виділяє ряд підстав для закриття кримінального провадження, однак статтею 2 Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди мають лише особи, відносно яких закриття кримінального провадження відбулось у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати, тобто на підставі п.п.1, 2, 3 ч.1 ст.284 КПК України.

У справі, яка переглядається, судом першої інстанції вірно встановлено, що 09.10.2020 ОСОБА_2 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.

Вказане кримінальне провадження № 12020100040005309 від 08.10.2020 за підозрою ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України закрито постановою прокурора Дніпровської окружної прокуратури на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку із невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпані можливості їх отримати.

При цьому, постановляючи ухвалу про закриття кримінального провадження прокурор зазначив про те, що зібрані в ході досудового розслідування матеріали щодо вчинення кримінального правопорушення, висновки судово-медичних експертиз виключають застосування до потерпілої насильства з метою заволодіння її майном, що, в свою чергу, виключає склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 187 КК України.

Крім того, прокурором у постанові зазначено, що у ході проведеного досудового розслідування органом досудового розслідування не отримано доказів, які б підтверджували факт інкримінованого ОСОБА_2 кримінального правопорушення та вичерпані можливості їх отримання.

За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_2 відбулося з реабілітуючих підстав, а тому він має право на отримання відшкодування шкоди згідно із Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

Посилання апелянта на те, що матеріали справи не містять жодного судового рішення суду про визнання дій чи бездіяльності посадових чи службових осіб Головного управління Національної поліції у м. Києві протиправними, внаслідок чого порушено право позивача, колегія суддів відхиляє, оскільки закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконних дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.03.2020 у справі № 641/8857/17.

Доводи апелянта про те, що відсутність доведеного факту повної невинуватості особи та передчасність висновків суду першої інстанції про закриття кримінального провадження щодо позивача реабілітуючими підставами підтверджується листом за підписом керівника органу досудового розслідування Дніпровського УП ГУНП у м. Києві, згідно з яким на теперішній час у кримінальному провадженні № 12020100040005309 остаточне процесуальне рішення не прийнято, колегія суддів відхиляє, оскільки такі обставини апелянт не доводив в суді першої інстанції і відповідно ці обставини не досліджувалися судом першої інстанції.

Більш того, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник апелянта, відповідаючи на запитання суду, пояснив, що постанова про закриття кримінального провадження від 11.08.2022 відносно ОСОБА_2 не скасована, а досудове розслідування у кримінальному провадженні триває за фактом, що також свідчить про безпідставність тверджень апелянта про недоведеність повної невинуватості особи.

У свою чергу, згідно з ч. 2, 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто, законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02.12.2015 у справі № 6-2203цс15, відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 686/23731/15-ц зроблено висновок, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».

Зазначені правові висновки також узгоджуються із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.04.2019 у справі № 236/893/17.

У справі, яка переглядається, судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_2 перебував під слідством з 09.10.2020 по 04.02.2021 та з 25.05.2021 по 11.08.2022, що загалом складає 01 рік 6 місяців 11 днів, тобто 18 місяців.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, на підставі належним чином оцінених доказів, правильно виходив із того, що позивач безпідставно перебував під слідством, у результаті незаконних дій органів досудового слідства, прокуратури, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків та вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При цьому, визначаючи розмір морального відшкодування, суд першої інстанції врахував обсяг завданої шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідством й, виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 127 800 грн. 00 коп., яка визначена з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування шкоди (7 100,00 грн), та конкретних обставин справи.

Зазначений розмір відшкодування моральної шкоди гарантований державою, так як відповідно до ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» установлено у 2024 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 01 січня - 7 100,00 грн.

Колегія суддів погоджується із такими висновком суду першої інстанції та вважає, що вказаний розмір відшкодування, враховуючи конкретні обставини цієї справи, є достатнім для розумного задоволення потреб позивача як особи, що має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Щодо посилань апелянта на те, що при визначенні розміру моральної шкоди судом першої інстанції не враховано, що статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», який набрав законної сили 01.01.2024, визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600 грн., слід зазначити наступне.

Так, статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» передбачено: установити з 1 січня 2024 року мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 7 100 гривень, з 1 квітня - 8 000 гривень; у погодинному розмірі: з 1 січня - 42,6 гривні, з 1 квітня - 48 гривень; визначити розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600 гривень.

Проте, необхідно зауважити, що ані Бюджетним кодексом України, ані Кодексом законів про працю України, ані Законом України «Про оплату праці», ані Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено можливість запровадження законом України про Державний бюджет України на відповідний рік окремого виду мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду.

Крім того, Конституційний Суд України у своїх Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 27.02.2020 № 3-р/2020, від 28.08.2020 № 10-р/2020 неодноразово наголошував на тому, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, а тому вказаними актами законодавства не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України, а скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Отже, ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» в частині визначення розміру мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень, не підлягає застосуванню при вирішенні спору у цій справі, оскільки діє спеціальний Закон який урегульовую це питання, норми якого на час вирішення справи не змінювалися.

З вищенаведеного вбачається, що доводи апелянта щодо незаконності оскаржуваного рішення не ґрунтуються на вимогах закону, суперечать наявним у справі доказам та фактичним обставин справи, а отже не спростовують та не впливають на законність і обґрунтованість ухваленого судом рішення.

Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення.

При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у місті Києві - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Київської міської прокуратури, Головного управління Національної поліції у місті Києві про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту, може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 29 квітня 2024 року.

Суддя-доповідач М.І. Оніщук

Судді В.А. Шебуєва

О.В. Кафідова