ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3133/24 Справа № 219/9724/21 Суддя у 1-й інстанції - Рибкіна Н.М. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2024 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Бондар Я.М.,

суддів Зубакової В.П., Агєєва О.В.

секретар судового засідання Бортник В.А.

сторони справи

позивач ОСОБА_1

відповідач- Комунальне некомерційне підприємство «Світлодарська багатопрофільна лікарня планового лікування Бахмутської районної ради»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимівідеоконференції,в порядкуспрощеного позовногопровадження апеляційну скаргу відповідача Комунального некомерційногопідприємства «Світлодарськабагатопрофільна лікарняпланового лікуванняБахмутської районноїради» на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 25 грудня 2023 року, ухваленого суддею Рибкіною Н.М. у м.Дружківка Донецької області, повний текст судового рішення складено 25 грудня 2023 року,

УСТАНОВИВ

10.09.2021 представник позивача Гуревич М.Г., який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Світлодарська багатопрофільна лікарня планового лікування Бахмутської районної ради» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

В обгрунтування позовних вимог зазначив, що позивач ОСОБА_1 з 01.02.1993 року перебувала з відповідачем в трудових відносинах на умовах безстрокового трудового договору. Остання займана посада з 01.07.2020 року - молодша медична сестра хірургічного відділення.

Наказом головного лікаря від 18.05.2021 №144 «Про скорочення чисельності працівників» було вирішено вивести із штатного розпису шляхом скорочення чисельності 15 працівників з 14.08.2021, в тому числі й позивача.

02.06.2021р. позивачу було вручено персональне попередження, згідно з яким відповідно до наказу №144 від 18.05.2021р., у зв`язку зі скороченням витрат на утримання та необхідністю проведення змін в організації виробництва та праці, вона підлягає звільненню 14.08.2021р. згідно з п.1 ст.40 КЗпП України.

Зайняти будь-які вакантні посади відповідач при цьому позивачу не запропонував, з наявними вакантними посадами не ознайомив.

Наказом від 14.08.2021р. №196-к позивача звільнено у зв`язку зі скороченням чисельності та штату згідно п.1 ст.40 КЗпП України.

Позивач вважає своє звільнення незаконним, оскільки звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 статті 40 КЗпП, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч.2 ст.40 КЗпП України), але інші вакансії їй не було запропоновано. Крім того, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Позивач зазначає, що за весь час роботи не має жодного дисциплінарного стягнення, а її безперервний стаж роботи у відповідача становить 28 років, тобто звільнення позивача відбулось без урахування даних обставин. За якими критеріями визначалась більш висока кваліфікація і продуктивність праці та чи проводилось таке порівняння, враховуючи, що на аналогічних посадах працювало декілька осіб, позивачу не відомо. Позивач зазначає, що крім того, після її звільнення, на аналогічну посаду відповідачем приймалися на роботу інші особи, хоча відповідно до ст.42-1 КЗпП України працівник, з яким розірвано трудовий договір з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації) протягом одного року має право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, якщо роботодавець проводить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації.

Зазначає,що даніпосади їйтеж непропонувалися.У зв`язкуз чимпозивач вимушенийзвернутися зазахистом своїхправ досуду і просить поновити її на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Крім того, позивач зазначає, що неправомірними діями відповідача, який, порушивши вимоги вищенаведених норм законодавства, вчинив незаконне та безпідставне звільнення позивача завдано також моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, яких вона зазнає у зв`язку з протиправною поведінкою роботодавця відносно неї як працівника. Позивач вважає за необхідне визначити завдану їй моральну шкоду в розмірі 30000,00 грн.

Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 25 грудня 2023 року позовні вимоги представника позивача Гуревича Максима Геннадійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Світлодарська багатопрофільна лікарня планового лікування Бахмутської районної ради» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задоволені частково.

Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді молодшої медичної сестри хірургічного відділення Комунального некомерційного підприємства «Світлодарська багатопрофільна лікарня планового лікування Бахмутської районної ради» з 15.08.2021.

Стягнуто зКомунального некомерційногопідприємства «Світлодарськабагатопрофільна лікарняпланового лікуванняБахмутської районноїради» накористь ОСОБА_1 середній заробітокза часвимушеного прогулув розмірі 183384(стовісімдесят тритисячі триставісімдесят чотири)грн 30коп., з утриманням з цієї суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Світлодарська багатопрофільна лікарня планового лікування Бахмутської районної ради» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1000 (одна тисяча) грн 00 коп., та судовий збір у розмірі 30 ( тридцять ) грн 27 коп.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Світлодарська багатопрофільна лікарня планового лікування Бахмутської районної ради» на користь держави судовий збір у розмірі 2741 ( дві тисячі сімсот сорок одну ) грн 84 коп.

Відповідно до ст.430 ЦПК України допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді молодшої медичної сестри хірургічного відділення Комунального некомерційного підприємства «Світлодарська багатопрофільна лікарня планового лікування Бахмутської районної ради» та стягнення середнього заробітку за один місяць, що становить 6 313 ( шість тисяч триста тринадцять ) грн 30 грн., утримавши з цієї суми податки, збори та інші обов`язкові платежі.

Відповідач КНП«Світлодарська багатопрофільналікарня плановоголікування, будучи незгодним з ухваленим судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність оскаржуваного судового рішення, ухваленого при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, просить його скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у повному обсязі відмовити ОСОБА_1 у задоволенні її позовних вимог.

При цьому скаржник зазначає, що у відповідача відбулись зміни в організації праці, фактично відбулось скорочення чисельності працівників, у відповідача не було наявної вакантної посади, яка б відповідала кваліфікації позивача, отже запропонувати наявну вакантну посаду для переведення позивача на іншу роботу у відповідача не було об`єктичної можливості.

Відповідач не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на момент звільнення позивача з роботи були наявні вакантні посади. Вказує, що дійсно з 16.08.2021 на посоду молодшої медичної сестри поліклінічного відділення та з 03.09.2021 було прийнято на роботу нового працівника на посаду молодшої медичної сестри хірургічного відділення, однак зазначені призначення відбувалися вже після звільнення позивача та з підстав звільнення за власним бажанням з займаних посад працівників, які фактично виконували відповідні функції на підприємстві. Зазначає, що працевлаштування гардеробника здійснюється на підприємстві лише в період опалювального сезону (осінньо-зимового періоду року), саме з 15.10.2021 року, тобто вже після звільнення позивача було прийнято працівника для виконання функції гардеробника. Сторона відповідача вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку в частині наявності підстав для поновлення позивача на роботі.

Відповідач звертає увагу на те, що розгляд справи тривав більше двох років, сторони не мали можливості впливати на строки розгляду справи, довготривалий розгляд справи спричинений обставинами непереборної сили, а саме військовим вторгненням російської федерації на територію України. Звертає увагу на те, що місце розташування підприємства відповідача, станом на день ухвалення судового рішення у справі, знаходиться на тимчасово окупованій території Донецької області, вказує, що підприємство не працює, Національна служба здоров`я України не здійснює фінансування підприємства відповідача. Наголошує на тому, що у разі залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення без змін, відповідач, не маючи у розпорядженні грошових коштів, буде поставлений у вкрай важке фінансове становище, що може призвести до незворотних наслідків.

Окрім того, відповідач вважає, що позивачем не доведено завдання їй діями відповідача моральної шкоди, тому вважає, що у цій частині вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Заслухавши суддю доповідача, вислухавши думку представника відповідача ОСОБА_2 , який підтримав доводи і вимоги апеляційної скарги з викладених у ній підстав, просив оскаржуване судове рішення скасувати, ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні її позовних вимог, представника позивача ОСОБА_3 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги сторони відповідача, просив рішення суду першої інстанції, як законне і належним чином обгрунтоване залишити без змін, перевіривши законністьі обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 01.02.1993 працювала в Світлодарській міськлікарні №2 санітаркою хірургічного відділення, з 01.08.1998 посада санітарки змінена на молодша медсестра, з 03.12.2015 працювала молодшою медичною сестрою палатною (санітаркою-прибиральницею) хірургічного відділення КЗ Світлодарська міська лікарня, з 01.05.2016 року посада молодша медична сестра палатна (санітарка-прибиральниця) хірургічного відділення перейменована на молодша медична сестра (санітарка палатна) хірургічного відділення.

З 08.01.2020 року КЗ Світлодарська міська лікарня перейменована на КНП «Світлодарська багатопрофільна лікарня планового лікування Бахмутської районної ради», з 01.07.2020 посада молодша сестра (санітарка палатна) хірургічного відділення перейменована на молодша медична сестра хірургічного відділення.

14.08.2021 позивача звільнено з роботи у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників, п.1 ст. 40 КЗпП України на підставі наказу №196-к від 14.08.2021 року ( а.с.6-8)

Відповідно до рішення Артемівської районної ради від 26.08.2015 року №6/63-670 від 26.08.2015 року було створено Комунальний заклад Світлодарська міська лікарня, який зареєстровано в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, код ЄДРПОУ 39993146 ( а.с.114-115).

Згідно з наказом головного лікаря №144 від 18.05.2021 року Про скорочення чисельності працівників у зв`язку зі скороченням витрат на утримання КНП «Світлодарська багатопрофільна лікарня планового лікування Бахмутської районної ради» та необхідністю проведення змін в організації виробництва та праці виведено зі штатного розпису шляхом скорочення чисельності 15 працівників з 14.08.2021 року, у тому числі ОСОБА_1 , молодшу медичну сестру хірургічного відділення.( а.с.9)

Відповідно до попередження від 01.06.2021 ОСОБА_1 особисто попереджена 02.06.2021 про її звільнення 14.08.2021 року ( а.с.10)

Відповідно до наказу №196-к від 14.08.2021 року ОСОБА_1 , молодша медична сестра хірургічного відділення звільнена 14.08.2021 року у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників, п.1 ст. 40 КЗпП України ( а.с.11)

Відповідно до наказу головного лікаря КНП Світлодарська БЛПЛ Бахмутської районної ради №150 а від 31.05.2021 року виведено з штатного розпису 1,0 ставки молодша медична сестра інфекційного відділення, 2,0 ставки молодша медична сестра терапевтичного відділення, який введено в дію з 01.06.2021 ( а.с.41)

Штатним розписом з 01.06.2021 року по 31.12.2021 року КНП Світлодарська БЛПЛ Бахмутської районної ради передбачена така кількість посад молодша медична сестра:

- у поліклінічному відділенні- 9,50; - у клініко-діагностичній лабораторії 1,50; - у стерилізаційному відділенні 4,00; - у фізіотерапевтичному відділенні 1,00; у денному стаціонарі- 0,50; - у інфекційному відділенні- 6,25; - у терапевтичному відділенні 11,25;- у хірургічному відділенні 13,00; - в приймальному відділенні 5,25 ( а.с. 37-39)

Відповідно до наказу головного лікаря КНП Світлодарська БЛПЛ Бахмутської районної ради №182 а від 31.08.2021 року виведено з штатного розпису 3,0 ставки молодша медична сестра поліклінічного відділення, 1,0 ставки молодша медична сестра фізіотерапевтичного відділення, 1,0 ставки молодша медична сестра терапевтичного відділення, 1,0 ставки молодша медична сестра хірургічного відділення, який введено в дію з 01.09.2021 ( а.с.46)

Штатним розписом з 01.09.2021 року по 31.12.2021 року КНП Світлодарська БЛПЛ Бахмутської районної ради передбачена така кількість посад молодша медична сестра:

- у поліклінічному відділенні- 5,50; - у клініко-діагностичній лабораторії 1,50; - у стерилізаційному відділенні 4,00; - у фізіотерапевтичному відділенні 0,00; у денному стаціонарі- 0,50; - у інфекційному відділенні- 6,00; - у терапевтичному відділенні 10,00;- у хірургічному відділенні 12,00; - в приймальному відділенні 5,25 ( а.с. 42-44)

З протоколу засідання профспілкового комітету №7 від 14.05.2021 вбачається, що на засіданні розглядалось подання щодо скорочення чисельності працівників пенсійного віку, за результатами якого було вирішено надати згоду за поданням на скорочення чисельності працівників КНП Світлодарська БЛПЛ Бахмутської районної ради, у т.ч. ОСОБА_1 ( а.с.116).

Відповідно до листа в.о. головного лікаря КНП Світлодарська БЛПЛ Бахмутської районної ради від 04.11.2021 №01/558 в КНП Світлодарська БЛПЛ Бахмутської районної ради станом на:

- травень 2021 року залишалися вакантними 21,25 посади, у т.ч. молодша медична сестра інфекційного відділення 1,25 (декрет); молодша медична сестра приймального відділення 0,25 ( декрет)

- червень 2021 року залишалися вакантними 15,75 посади, у т.ч. молодша медична сестра поліклінічного відділення 1,0; молодша медична сестра інфекційного відділення 1,25 (декрет), молодша медична сестра терапевтичного відділення 0,25, молодша медична сестра хірургічного відділення 1,0, молодша медична сестра приймального відділення 0,25 ( декрет);

- липень 2021 року залишалися вакантними 16,25 посади, у т.ч. молодша медична сестра поліклінічного відділення 1,0; молодша медична сестра інфекційного відділення 1,25 (декрет), молодша медична сестра терапевтичного відділення 0,25, молодша медична сестра хірургічного відділення 1,0, молодша медична сестра приймального відділення 0,25 ( декрет);

- серпень 2021 року залишалися вакантними 13,5 посади, у т.ч. молодша медична сестра поліклінічного відділення 1,0; молодша медична сестра інфекційного відділення 1,0 (декрет), молодша медична сестра приймального відділення 0,25 ( декрет);

-вересень 2021року залишалися вакантними13,0посади,у т.ч.молодша медичнасестра інфекційноговідділення 1,0(декрет),молодша медичнасестра приймальноговідділення 0,25(декрет). ( а.с.133-135)

З листа Головного управління ДПС у Донецькій області №2856/5/05-9924-07-16 від 01.02.2022 року вбачається, що за даними поданої КНП Світлодарська БЛПЛ Бахмутської районної ради податкової звітності за ІІІ квартал 2021 року прийнято на роботу 11 працівників, у т.ч. 17.08.2021 року прийнято 1 особу на посаду молодша медична сестра, 03.09.2021 року прийнято одну особу на посаду молодша медична сестра ( а.с.215)

З журналу реєстрації наказів головного лікаря з особового складу вбачається, що 16.08.2021 видано наказ №213-к Про прийняття на роботу ОСОБА_4 ( а.с.140 зв)

З копії наказу №213-к від 16.08.2021 року вбачається, що ОСОБА_4 прийнята на роботу з 17.08.2021 року на посаду молодшої медичної сестри поліклінічного відділення (а.с.201)

З журналу реєстрації наказів головного лікаря з особового складу вбачається, що 02.09.2021 видано наказ №222-к Про прийняття на роботу ОСОБА_5 ( а.с.140 зв)

З копії наказу №222-к від 02.09.2021 року вбачається, що ОСОБА_5 прийнята на роботу з 03.09.2021 року на посаду молодшої медичної сестри хірургічного відділення (а.с.201)

З копії наказу №246-к від 13.10.2021 року вбачається, що ОСОБА_6 прийнята на роботу з 15.10.2021 року на посаду гардеробника відділу господарсько- обслуговувальний персонал ( а.с.209).

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про поновлення на роботі на підставі досліджених доказів наданих сторонами та встановлених обставин справи, виходив з того, що звільнення позивача зв`язку зі скороченням чисельності та штату згідно з п.1 ст.40 КЗпП України проведено без дотримання вимог ст.42 та 49-2 КЗпП України щодо дотримання процедури порядку вивільнення працівників, а саме: з`ясування переважного права залишення на роботі, пропонування їм всіх вакантних посад відповідно до кваліфікації, забезпечення переважного права при прийомі на роботу протягом року таким працівникам, тому звільнення є незаконним.

Встановивши, що звільнення позивача відбулося через недотримання роботодавцев процедури вивільнення працівників, суд навівши власний розрахунок задовольниі і похідну вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та частково задовольнив позовну вимогу про стягнення моральної шкоди.

За вимогами ст.ст.263, 264ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов`язаний з`ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов`язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі вважає, що суд першої інстанції у повній мірі з`ясував всі обставини, які мають значення для справи, та виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв`язку із чим рішення в даній справі є законним і належним чином обґрунтованим.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (ст. ст. 2, 36, 40, 41 К3пП України).

Як наголошує ст.2 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники мають право в тому числі на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади.

За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ст. 9 Конвенції МОП № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, яка ратифікована Верховною Радою 04.02.94 року тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в ст. 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавці (така ж позиція викладена в ухвалі ВСУ від 09 грудня 2015 року в справі № 6-29962св15).

Відповідно до вимог ст.2, 36, 40, 41 КЗпП України, право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частиною першою статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення ( п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року).

Суд при розгляді спору про поновлення працівника на роботі зобов`язаний перевірити наявність підстав для звільнення (чи мало місце скорочення або чисельності працівників), але він не наділений повноваженнями обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників.

Судом встановлено та не заперечувалось сторонами по справі, на підприємстві відповідача відбулась зміна в організації виробництва і праці, зокрема скорочення чисельності та штату працівників.

За вимогами частини третьої статті 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Відтак, нормами трудового законодавства не передбачено здійснення судом перевірки доцільності скорочення працівників, ці питання стосуються суто внутрішньої господарської діяльності окремого суб`єкта господарювання та не є предметом доказування у судових спорах.

Проте, частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення працівника з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі №800/538/17, провадження №11-431асі18, зроблено висновок, що за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок із працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі №6-40цс15, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступати від цих висновків.

Суд встановив,що позивач була своєчасно попереджена про зміни в організації праці та про можливе майбутнє вивільнення.

При вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників.

Доказів щодо проведення оцінювання працівників за посадою молодша медична сестра, які мали переважне право на залишення на роботі як такі що мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці суду не надано.

Окрім того, суд перевірив та встановив, що на момент звільнення позивача із займаної посади відповідачем не було виконано вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, оскільки протягом червня, липня, серпня, вересня 2021 року у відповідача залишалися вакантними посади молодшої медичної сестри, які не були запропоновані позивачу.

Також судом встановлено, що відповідачем 16.08.2021 прийнято на роботу нового працівника на посаду молодшої медичної сестри поліклінічного відділення, а 03.09.2021 року прийнято на роботу нового працівника на посаду молодшої медичної сестри хірургічного відділення.

Окрім того, протягом травня - серпня 2021 року у відповідача залишалася вакантною посада гардеробника, яка не потребує високої кваліфікації та яка також не була запропонована позивачу, а замість цього прийнято нового працівника з 15.10.2021 року.

Таким чином, в порушення вимог ст.42-1 КЗпП України переважне право при прийомі на роботу позивача протягом року відповідачем не забезпечено.

Отже, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для поновлення позивача на роботі колегія суддів вважає правильним і повністю з ним погоджується, оскільки судом встановлено, що звільнення позивача зв`язку зі скороченням чисельності та штату згідно з п.1 ст.40 КЗпП України проведено без дотримання вимог ст.42 та 49-2 КЗпП України.

Відповідно достатті 235 КЗпП Українив разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі №6-511цс16 та від 22 листопада 2017 року у справі №299/967/15 і постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №826/808/16, Середній заробіток працівника визначається відповідно достатті 27 Закону України «Про оплату праці» та за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100(далі - Порядок № 100).

Відповідно до ч.1 ст.27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч.3 п.2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ №100 від 08.02.1995 (далі за текстом - Порядок), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п.8 розділу ІІІ Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки про заробітну плату і про доходи, наданої відповідачем (а.с. 90), дохід ОСОБА_1 за червень 2021 складає 9 481,86 грн, у т.ч. матеріальна допомога 3 151,00 грн. Відповідно до п.4 Порядку матеріальна допомога при обчисленні середньої заробітної плати не враховується, отже дохід ОСОБА_1 за червень 2021 6330,86 грн., за липень- 6 295,74 грн, середньомісячна заробітна плата складає 6 313,30 грн, середньоденна 300,63 грн.

Виходячи з розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, кількість робочих днів за період вимушеного прогулу з 15.08.2021 року по 25.12.2023 року становить 610 робочих днів (з 15.08.2021 по 31.12.2021 97 р.д., за 2022 рік 257 р.д., з 01.01.2023 по 25.12.2023 256 р.д.), тому розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 183 384,30 грн.

Колегія суддів перевірила наведений судом у рішенні розрахунок розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу і повністю з ним погоджується, стороною відповідача цей розрахунок не спростовано, свого розрахунку суду не надано.

Визначаючи до стягнення розмір моральної шкоди, спричиненої позивачу незаконним звільнення з роботи, суд першої інстанції, виходив з встановлених обставин справи, меж позовних вимог та керуючись засадами розумності, виваженості та справедливості, визначив до стягнення з КНП Світлодарська БЛПЛ Бахмутської районної ради на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 1000 грн., що на думку суду буде цілком еквівалентним завданим моральним стражданням.

Згідно зі ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п.9 постанови Пленуму Верховного суду України № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно з п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Право на відшкодування моральної шкоди з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача, але й для відповідача, що спонукало б останнього вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства, і зокрема, сприяло б зменшенню кількості і обсягів скарг і позовних заяв які надходять на адресу національних судів та Європейського суду з України.

Сам по собі факт звільнення, який позивач вважає незаконним і звертається до суду за захистом своїх прав, несе страждання та емоційний дискомфорт позивачу.

На думку колегії суддів, розмір моральної шкоди визначено судом першої інстанції з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості, судом враховано конкретні обставини по справі, моральні страждання позивача, які остання переносить у зв`язку із незаконним звільненням з роботи та погоджується з визначеним судом до стягнення розміром відшкодування моральної.

Доводи відповідача,що позивачемне доведенозавдання їйдіями відповідачаморальної шкоди,тому вимогипозивача уцій частиніне підлягаютьзадоволенню,колегія суддіввважає необґрунтованими,оскільки, як зазначеноу пункті53постанови ВерховногоСуду від01квітня 2020року посправі №821/1841/17,практикою Європейськогосуду зправ людинивизнана презумпціяморальної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).

Колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача не містить доводів на спростування висновків суду першої інстанції, які є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні обставин справи судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права, тому відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки рішення суду залишено без змін відсутні правові підстави для перерозподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст.367,374, 375, 381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу відповідача Комунального некомерційногопідприємства «Світлодарськабагатопрофільна лікарняпланового лікуванняБахмутської районноїради» залишити без задоволення.

Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 25 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст судового рішення виготовлено 25 квітня 2024 року.

Головуючий:

Судді: