?

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/75/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратової І.Д. - головуючої, суддів - Вронської Г.О., Губенко Н.М.

за участю секретаря судового засідання - Омельчук А.В.,

за участю представників учасників справи:

позивача 1 - Казанський Г.А. (самопредставництво),

відповідача 1 - Іщенко Г.М. (адвокат)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Нечай О.В.)

від 16.08.2023

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Гаврилюк О.М., судді - Сулім В.В., Ткаченко Б.О.)

від 16.01.2024

у справі за позовом 1) Міністерства внутрішніх справ України,

2) Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси"

до 1)Товариства з обмеженою відповідальністю "Персевбуд",

2) Товарної біржі "Універсальна товарно-сировинна біржа"

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів: Фонду державного майна України

про визнання недійсними аукціонів та договору купівлі-продажу.

Короткий зміст позовних вимог

1. У січні 2023 року Міністерство внутрішніх справ України (надалі - МВС) та Державне підприємство Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-Ресурси" (надалі - ДП) звернулись до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Персевбуд" (надалі - Товариство) та Товарної біржі "Універсальна товарно-сировинна біржа" (надалі - Біржа). Позивач з урахуванням заяви про зміну предмету позову просив:

- визнати недійсними повторні аукціони, що проведені 27 липня 2018 року Біржею, з продажу державного майна, що обліковується на балансі ДП, а саме: лоту № 1 - нежитлова будівля виробничих майстерень із підсобними приміщеннями (Літ. 2Г) загальною площею 1 025 кв. м, інвентарний № 10300027, лоту № 2 - нежитлових будівель виробничої бази (літ. 2А, 2Б, 2В, 2Д, 2Є, 2Ж, 2З) загальною площею 2 735,4 кв.м, інвентарний № 10300026, розташованих за адресою: м. Київ, Військовий проїзд, 8, та оформлених протоколами № 1, 2;

- визнати недійсним договір від 28 серпня 2018 року, що був укладений між відповідачами, щодо відчуження цього державного нерухомого майна.

2. Позовні вимоги обґрунтовано незаконним відчуженням державного майна, оскільки рішення Фонду державного майна України про надання дозволу на відчуження нерухомого майна ґрунтувалось на підробленому документі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. Державне підприємство МВС України "Інформ-Ресурси" було створено 21.07.2008 наказом МВС № 347, засноване на державній власності, підпорядковується МВС України, має майно на праві господарського відання (належить державі).

4. У 2016 році МВС передало ДП нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Військовий проїзд, 8, що підтверджується актом приймання-передачі, датованим 08.08.2016.

5. Ця передача відбулася за наказом МВС України № 415 від 02.06.2016.

6. ДП мало податкову заборгованість у розмірі 1 184 750,87 грн.

7. 24 квітня 2017 року ГУ ДФС у м. Києві виставило податкову вимогу № 6303-17 про сплату заборгованості, прийняло рішення про опис майна ДП в податкову заставу.

8. 29 серпня 2017 року ДП надіслало до ГУ ДФС у м. Києві лист № 550. До листа ДП додало копію звіту про оцінку майна, розташованого за адресою: Миколаївська область, с. Шевченкове, вул. Дорожня, 2-А. ДП пропонувало внести це майно в податкову заставу.

9. 22 вересня 2017 року ДП листом № 610 звернулося до МВС України з ініціативою відчужити державне нерухоме майно за адресою: м. Київ, проїзд Військовий, 8. До листа додало всі необхідні документи, передбачені Порядком відчуження об`єктів державної власності.

10. 19 жовтня 2017 року податковий керуючий описав майно ДП, склав акт опису майна у податкову заставу № 1/26-15-17-02-17, а саме: нежитлові будівлі загальною площею 3 760,4 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Київ, проїзд Військовий, буд. 8.

11. 23 жовтня 2017 року відомості щодо перебування описаного майна у податковій заставі внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

12. ДП двічі зверталося до ГУ ДФС у м. Києві з проханням дати згоду на відчуження майна, що знаходиться у податковій заставі (листи № 717 від 13.11.2017 та № 21 від 10.01.2018).

13. У відповідь ГУ ДФС повідомило, що питання про надання згоди на відчуження майна, що знаходиться у податковій заставі, буде розглянуто після підтвердження настання обставин, передбачених п. 92.2 ст. 92, п. 93.1 ст. 93 Податкового кодексу України (листи № 16.11.2017 №37067/10/26-15-17-02-40 та від 19.01.2018 №2321/10/26-15-17-02-39).

14. 8 грудня 2017 року МВС надіслало Фонду державного майна України (надалі - ФДМ) доопрацьований пакет документів, передбачений Порядком відчуження об`єктів державної власності, а також повідомило про обтяження нерухомого майна податковою заставою.

15. 25 січня 2018 року ДП надіслало лист до ГУ ДФС у м. Києві з проханням зняти податкову заставу з нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Київ, проїзд Військовий, 8.

16. 1 лютого 2018 року ФДМ у відповідь на лист МВС від 8 грудня 2017 року відмовив у погодженні на відчуження цього майна. Причина відмови: відсутність згоди ГУ ДФС у м. Києві на самостійну реалізацію майна, яке знаходиться у податковій заставі (лист від 01.02.2018 № 10-24-2259).

17. 2 лютого 2018 року ГУ ДФС у місті Києві відповіло на лист ДП. Знову повідомило, що питання про надання згоди на відчуження майна, що знаходиться у податковій заставі, буде розглянуто після підтвердження настання обставин, передбачених п. 92.2 ст. 92, п. 93.1 ст. 93 Податкового кодексу України.

18. 7 березня 2018 року ДП надіслало до МВС доопрацьований пакет документів, необхідних для відчуження нерухомого майна, що знаходиться на балансі підприємства.

19. Зокрема, було додано лист від 16.11.2017 № 37067/10/26-15-17-02-40 за підписом заступника начальника ГУ ДФС у місті Києві Брицької Л.Є., в якому надається згода на відчуження об`єктів нерухомості за адресою: м. Київ, проїзд Військовий, 8.

20. 16 березня 2018 року МВС перенаправило пакет документів до Фонду державного майна України (лист № 3441/05/25-2018).

21. 30 травня 2018 року ФДМ надав погодження на продаж виключно на аукціоні нежитлових будівель, що знаходяться на балансі ДП за адресою: м. Київ, проїзд Військовий, 8.

22. 8 червня 2018 року МВС видало наказ № 490. Цим наказом ДП надано згоду на відчуження нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Київ, проїзд Військовий, 8. Підставою для видання наказу став лист ФДМ від 30.05.2018 № 10-24-10577, в якому надано погодження на продаж цього майна через аукціон.

23. 12 червня 2018 року ДП уклало договір з Біржею про організацію продажу нерухомого майна на аукціоні. Предметом продажу стали:

Лот № 1: Нежитлова будівля виробничих майстерень з підсобними приміщеннями (літера 2Г) загальною площею 1 025 кв.м, інвентарний номер 10300027. Початкова ціна - 5 055 300,00 грн без ПДВ.

Лот № 2: Нежитлові будівлі виробничої бази (літери 2А, 2Б, 2В, 2Д, 2Є, 2Ж, 2З) загальною площею 2 735,4 кв.м, інвентарний номер 10300026. Початкова ціна - 10 777 900,00 грн без ПДВ.

24. 27 липня 2018 року відбувся повторний аукціон. Єдиним учасником торгів стало ТОВ "Персевбуд", яке й придбало майно за початковою ціною.

25. 15 серпня 2018 року податкову заставу на нерухоме майно було скасовано.

26. Підставою для скасування стала ухвала Ленінського районного суду м. Дніпропетровська у справі № 205/9453/18.

27. Єдиний реєстр судових рішень не містить інформації про розгляд Ленінським районним судом міста Дніпропетровська справи № 205/9453/18.

28. 18 березня 2019 року Ленінський районний суд міста Дніпропетровська у листі № 02-39/2019/4912019 повідомив, що справи про припинення арешту майна ДП МВС України "Інформ-Ресурси", накладеного ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві, ним не розглядалися.

29. 28 серпня 2018 року ДП та Товариство уклали договір купівлі-продажу нерухомого майна. Договір був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотухіною О.М. за реєстровим № 2081.

30. У цей же день Товариство сплатило ДП оплату за нерухоме майно. Сума платежу склала 18 999 840,00 грн. Оплата була здійснена на підставі платіжного доручення № 14 від 28.08.2018.

31. 30 серпня 2018 року право власності Товариства на нерухоме майно було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (запис № 27737041).

32. Ці обставини встановлені під час розгляду справ № 910/6388/20 (за позовом Головного управління Державної податкової служби у м. Києві до 1) ДП МВС України "Інформ-Ресурси"; 2) ТОВ "Персевбуд", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Національне антикорупційне бюро України, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 28.08.2018, укладеного між ДП МВС України "Інформ-Ресурси" та ТОВ "Персевбуд") та № 757/38807/20-к (за обвинуваченням працюючої на посаді головного бухгалтера ДП МВС України "Інформ-Ресурси" на момент вчинення інкримінованого діяння у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України).

33. 12 жовтня 2018 року МВС прийняло рішення про ліквідацію ДП (наказ від 12.10.2018 № 831).

34. 16 листопада 2021 року Національне антикорупційне бюро України повідомило МВС, що розслідує кримінальну справу, пов`язану з незаконним відчуженням нерухомого майна ДП.

35. Відповідно до висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 15.12.2020 № 20850ч20853/20-32 за результатами проведення комісійної судово-почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні №42019000000000780: підпис від імені Брицької Л.Є. у листі від 16.11.2017 вих № 37067/10/26-15-17-02-40, що міститься в графі "Заступник начальника ГУ ДФС у м. Києві Л.Є.Брицька", виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів; виконано не Брицькою Лесею Євгеніївною, а іншою особою.

36. Експертиза, проведена у кримінальному провадженні виявила недоліки у двох звітах про оцінку нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Київ, проїзд Військовий, 8. Звіти не відповідають в повній мірі вимогам законодавства з оцінки майна; мають недоліки, що вплинули на достовірність оцінки; можуть бути використані лише після виправлення зазначених недоліків (висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 23.02.2021 № 33160/20-42).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

37. Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.08.2023, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024, у задоволенні позову відмовлено.

38. Судові рішення мотивовані так:

- якщо торги завершуються оформленням договору купівлі-продажу, то оскаржити можна договір, а вимоги про визнання недійсними торгів (аукціону) та протоколу електронного аукціону не є належними та ефективними способами захисту, оскільки після проведених аукціонів укладено договір. Враховано висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20;

- позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Враховано висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21;

- оспорюваний договір виконано. У цій справі позивачі не заявляли вимог про застосування наслідків недійсності правочину, тому звернення з позовом про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав, тому у позові слід відмовити;

- підстави для розгляду заяви про застосування позовної давності відсутні, оскільки позов не підлягає задоволенню, а позовна давність застосовується лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу. Підстава (підстави) відкриття касаційного провадження

39. 01.03.2024 МВС звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

40. Підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник визначає пункти 1 та 4 частини другої статті 287 ГПК України.

41. Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку щодо відмови у задоволенні позову, не сприяли в реалізації позивачами прав передбачених господарським процесуальним законодавством, буквально витлумачили позовні вимоги, формально підійшли до розгляду справи, чим порушили права позивачів на справедливий суд та неправильно застосували норми права, зокрема:

- частин першої статей 4 та 5 ГПК України, частини першої та пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України, і не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20.06.2023 у справі № 906/129/21, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 15.12.2021 у справі № 910/8209/19, щодо способу захисту порушеного права;

- абзацу 2 частини першої статті 216 ЦК України, частини другої статті 208 ГК України і не врахували висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11.12.2018 у справі № 908/602/16, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, і будь-яка заінтересована особа може, але не зобов`язана пред`явити вимоги про застосування відповідних наслідків, тобто вимога про визнання недійсним правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про застосування наслідків його недійсності, так і окремо.

42. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій, обмежившись посиланням щодо обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права, не досліджували відповідні обставини, не встановили наявність порушених прав позивачів та не визначили, який спосіб захисту прав позивачів у такому разі відповідно до викладеної в позові вимоги є ефективним, чим допустили порушення норм процесуального законодавства, а саме статті 2, частин першої статей 86 та 210, частини першої-п`ятої статті 236, пункту 1 частини першої статті 237 ГПК України, оскільки не дослідили зібрані у справі докази, зокрема, лист ФДМ від 01.02.2018 № 10-24-2259 про відмову у наданні погодження на відчуження зазначеного нерухомого майна; лист ДП від 13.11.2017 № 717; лист ДП від 10.01.2018 № 10; листи ГУ ДФС у м. Києві від 16.11.2017 вих. № 37067/10/26-15-17-02-40, від 19.01.2018 вих. № 2321/10/26-15-17-02-39, від 02.02.2018 вих. № 4883/10/26-15-17-02-39, від 16.11.2017 № 37067/10/26-15-17-02-40 (за підписом заступника начальника Брицької Л.Є.); лист ФДМ від 30.05.2018 № 10-24-10577, яким надано погодження на відчуження нерухомого майна за адресою: м. Київ, проїзд Військовий, 8; протокол № 1 проведення повторного аукціону з продажу нерухомого майна, що обліковується на балансі ДП; висновок експертів КНДІСЕ за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 15.12.2020 № 20850-20853/20-32; договір купівлі-продажу нерухомого майна від 28.08.2018 (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).

43. МВС також посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12.07.2023 у справі № 915/1097/20, від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, стосовно обов`язку суду при розгляді справи дотримуватися вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Позиція інших учасників справи

44. 18 квітня 2024 року Товариство подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти вимог касаційної скарги, оскільки доводи касаційної скарги не містять обґрунтування порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, що могло стати підставою для невірних висновків (або не встановлення певних обставин). Товариство просить врахувати правові висновки Верховного Суду щодо неможливості здійснення односторонньої реституції, застосування принципу добросовісності.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство

45. Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

46. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ГПК України).

47. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

48. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 9 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (пункт 56), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі №477/2330/18 (пункт 55)).

49. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19 (пункт 9.13).

50. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)). Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.

51. Суди при вирішенні цього господарського спору врахували, що Велика Палата Верховного Суду в пункті 104 постанови від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 виснувала про те, що торги є правочином. Якщо вони завершуються оформленням договору купівлі-продажу, то оскаржити можна договір, а вимоги про визнання недійсними торгів (аукціону) та протоколу електронного аукціону не є належними та ефективними способами захисту.

52. Надалі об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 застосувала цей висновок і вказала, що саме по собі визнання недійсним рішення тендерного комітету про визначення переможця відкритих торгів, яке вже було реалізоване та вичерпало свою дію виконанням, та визнання недійсним укладеного за наслідками торгів договору про закупівлю без одночасного стягнення коштів на користь держави не призведе до поновлення майнових прав держави, що свідчить про неефективність обраних способів захисту та наявність підстав для відмови в позові (пункт 33).

53. У пункті 48 цієї постанови об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 сформулювала висновок щодо застосування норм частини третьої статті 215, частин першої, другої статті 216 ЦК України:

"Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.

Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Водночас, у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов`язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові".

54. У пункті 43 постанови від 15.03.2024 року у справі № 904/192/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підтвердила попередні висновки, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)), що в свою чергу виключає як необхідність надання Верховним Судом оцінки будь-яким іншим аргументам скаржника, так і необхідність подальшого дослідження підстав для визнання недійсним договору як оспорюваного правочину чи для встановлення його вірогідної нікчемності, надання правової оцінки висновкам судів попередніх інстанцій в частині неможливості застосування односторонньої реституції як такої, що не передбачена нормами законодавства України (схожі висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц (пункт 77), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148), від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20 (пункт 8.18)).

55. Визнання недійсним правочину не є ефективним способом захисту, здатним призвести до реального відновлення порушених прав та інтересів держави без додаткового звернення до суду з новим позовом (позовами) (пункт 51 цієї ж постанови).

56. Суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення з урахуванням висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.

57. Скаржник у касаційній скарзі вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених постановах Верховного Суду; не навів вагомих та достатніх аргументів, які б свідчили про помилковість такого висновку. таку підставу касаційного оскарження не визначав (пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України).

58. Як вже зазначалось, касаційне провадження у справі відкрито відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

59. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку; (3) висновок Верховного Суду стосується правовідносин, які є подібними.

60. Задля юридичної визначеності в застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду у пунктах 24-32, 39 постанови від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20,) конкретизувала свої висновки щодо подібності правовідносин, зазначивши, що для цілей застосування приписів процесуальних законів подібність правовідносин слід оцінювати за змістовним, суб`єктним та об`єктним критеріями. Із цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими.

61. Окрім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що, незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду (схожий за змістом правовий висновок міститься у її постановах від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18), від 10 листопада 2021 року у справі № 825/997/17 (провадження № 11-281апп21, пункт 71), від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22, пункт 143)).

62. Об`єднана палата також зазначала, що визначені ГПК України процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду. Тому незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої у цій справі відступив Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду (пункти 9.27- 9.28 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19).

63. З огляду на викладене, у питанні належності та ефективності вимог про визнання недійсними торгів (аукціону) та протоколу електронного аукціону, а також про визнання недійсним виконаного договору без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, має застосовуватися остання правова позиція, що була викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (провадження № 12-61гс21, пункт 148), а також правова позиція, що була викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 травня 2023 року у справі № 905/77/21.

64. Суд касаційної інстанції проаналізував висновки, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, і дійшов висновку, що ці висновки стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається. Окрім того, такі висновки були зроблені в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду (справ № 908/602/16) та колегії суддів до того, як сформулювали відповідні висновки Велика Палата Верховного Суду та об`єднана палата Касаційного господарського суду.

65. Верховний Суд зауважує, в жодній з цих справ, на які посилається скаржник, не вирішувалось питання ефективності способу захисту прав держави шляхом заявлення вимоги про недійсність договору купівлі-продажу майна, що був виконаний (майно передано, гроші сплачені) без заявлення вимоги про застосування наслідків його недійсності.

66. У постанові від 11 грудня 2018 року у справі № 908/602/16 Верховний Суд сформував висновки щодо недійсності договору поруки в аспекті застосування вимог статей 71, 72 Закону України "Про акціонерні товариства", який набрав чинності з 29 квітня 2009 року та встановив відповідний публічний порядок. У справі, що переглядається, оспорюється договір купівлі-продажу, питання щодо застосування норм статей 71, 72 Закону України "Про акціонерні товариства" не вирішується.

67. У постанові від 20.06.2023 у справі № 906/129/21 Верховний Суд зробив правовий висновок, що обраний позивачем спосіб захисту (скасування рішень про державну реєстрацію, скасування державної реєстрації речових прав та визнання недійсними договорів купівлі-продажу, стороною яких позивач не є) не відповідає належному способу захисту, не призводить до відновлення порушених прав, оскільки є неефективним; спосіб захисту порушеного права у наведеному випадку, який відповідає вимогам закону і є одночасно ефективним, передбачає звернення з віндикаційним позовом, оскільки, як уже зазначалося, саме у віндикаційному позові суд досліджуватиме та встановлюватиме обставини виникнення/набуття позивачем права власності на спірне майно, а отже те, чи є особа власником індивідуально-визначеного майна, та, відповідно, у такий спосіб і буде вирішено спір про право стосовно спірного майна.

68. Висновки, що зробили суди у справі, що переглядається, не суперечать цьому висновку. Цитати висновків з постанови, які наводить скаржник у касаційній скарзі, стосуються загального визначення поняття "способу захисту". За змістом чинного процесуального законодавства Верховний Суд висловлює правові висновки в конкретних справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи.

69. Аргументи скаржника, що суд повинен був установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, чи інтереси цієї особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18), колегія суддів відхиляє, оскільки у цій справі Велика Палата Верховного Суду не вирішувала питання щодо ефективності заявлених вимог позивачів про визнання недійсними результатів аукціону та укладеного за його наслідком договору купівлі-продажу майна. У цій справі Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання щодо визначення юрисдикції, і сформувала правовий висновок, що спори про визнання недійсними електронних торгів з продажу Агентством активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та укладених на їх підставі договорів купівлі-продажу відповідних активів мають розглядатися як спори, пов`язані з порушенням цивільних прав власників цих активів, а тому є приватноправовими й підлягають розгляду за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін, який підлягає урахуванню при вирішенні спору у подібних правовідносинах (пункт 69).

70. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що позивачем обрано неналежні способи захисту своїх порушених прав, що узгоджується з висновками, які зробили суди у справі, що переглядається.

71. У справі № 910/8209/19 Верховний Суд скасував постанову суду апеляційної інстанції, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог, пред`явлених до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів та товариства з обмеженою відповідальністю, про визнання недійсними результатів електронних торгів та договору купівлі-продажу, а справу направив на новий апеляційний розгляд, вказавши, в тому числі, і на пріоритет арешту майна, накладеного відповідно до статті 170 КПК України, порівняно з арештом майна, накладеним відповідно до положень ГПК України.

72. Отже, спірні правовідносини у справі, що переглядається, та у справах, на які послався скаржник у касаційній скарзі, є неподібними за змістовним критерієм. Тому в цій частині суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України.

73. Також Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

74. Отже, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України, скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд можливе, якщо має місце одночасно декілька умов:

-скаржник у касаційній скарзі посилається на порушення норм процесуального права;

-ці порушення унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;

-суд не дослідив зібрані у справі докази;

- підтвердилась обґрунтованість підстав касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

75. У справі, що переглядається, обґрунтованість заявленої у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилась; обрання неефективного способу захисту, який не призведе до поновлення порушених прав та інтересів держави, є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин. Наведене виключає необхідність дослідження доказів, що на думку скаржника, підтверджують порушення його прав та наявність підстав для визнання недійсним договору.

76. За таких обставин, касаційна скарга в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України задоволенню не підлягає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

77. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

78. Верховний Суд встановив, що підстава для касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася після відкриття касаційного провадження, тому згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України, суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою в цій частині.

79. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судові рішення, переглянуті в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

80. Скаржник оскаржив судові рішення також на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України, але не зміг довести порушення процесуальних норм, обґрунтованість заявленої у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 цього Кодексу, та наявність підстав для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд, тому суд касаційної інстанції залишив без змін постановлені у справі судові рішення.

Розподіл судових витрат

81. З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з статтею 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 300, 301, пунктом 5 частини першої статті 296, пунктом 1 частини першої статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Закрити касаційне провадження у справі № 910/75/23 за касаційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України, в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2023 у справі № 910/75/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча І. Кондратова

Судді Г. Вронська

Н. Губенко