Справа № 756/14982/23
Провадження № 2/756/1104/24
УКРАЇНА
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2023 року місто Київ
Оболонський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Ткач М.М.,
за участі секретаря судового засідання - Тагієва Р.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання трудових відносин припиненими,
УСТАНОВИВ:
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Сімейко А.М. звернувся до Оболонського районного суду міста Києва в порядку цивільного судочинства з позовом до ОСОБА_2 про визнання трудових відносин припиненими. У обґрунтування вимог позивача зазначив, що 04.07.2019 між позивачкою ОСОБА_1 та приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 було укладено трудовий договір, відповідно до якого позивачку було прийнято на роботу помічником приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 З 05.02.2020 позивачка перебуває у відпустці (відпустках) у зв`язку з вагітністю, пологами (ІНФОРМАЦІЯ_3), доглядом за дитиною до досягнення нею трирічного віку, другими пологами (ІНФОРМАЦІЯ_4) та доглядом за дитиною до досягнення нею трирічного віку. У жовтні 2023 року позивачка, маючи намір звільнитися з роботи за власним бажанням, направила нотаріусу ОСОБА_2 на домашню та на робочу адреси заяву про звільнення за власним бажанням на підставі частини першої ст.38 КЗпП України. З огляду на те, що номер телефона відповідача вимкнений, офіс нотаріуса за адресою: АДРЕСА_1 , не працює, вона з звернулася до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з відповідним запитом, на який отримала відповідь про те, що відповідно до наказу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 04.10.2022 № 783/6 припинено нотаріальну діяльність приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 з 05.10.2022. Позивач направляючи у жовтні відповідну заяву про звільнення за власним бажанням, не було відомо про те, що з 05.10.2022 припинено нотаріальну діяльність приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 Відтак, позивачка не може бути звільнена з посади помічника нотаріуса, як за власним бажанням, так і з інших підстав. Чинним законодавством не встановлена доля трудових договорів, укладених з нотаріусом , діяльність якого припинена та /або механізм припинення/розірвання таких трудових договорів. Припинення трудових відносин між сторонами могло бути оформлено, але у жовтні 2022 року, зокрема, шляхом: або за аналогією з приписами п.4 ч.1 ст.36 КЗпП України у поєднанні з приписами п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, у зв`язку з ліквідацією (припиненням) нотаріальної діяльності; або за угодою сторін- п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України. Відтак, відповідач мав би оформити звільнення позивачки, але не виконав свого обов`язку. За таких обставин, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом та просить його задовольнити, визнати припиненими з 05.10.2022 трудові відносини, що виникли на підставі трудового договору від 04.07.2019, укладеним між нею та приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 22.11.2023 прийнято до провадження та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 23.01.2024 до участі у справі залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ).
15.03.2024 на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення індивідуальних відомостей про застраховану особу позивача з реєстру застрахованих осіб Держаного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, Форма ОК-5 та форма ОК-7.
Позивач та її представник в судове засідання не з`явилися, при цьому, 20.03.2024 на адресу суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі сторони позивача, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити. Заперечень щодо заочного розгляду справи не висловили.
Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому процесуальним законодавством порядку. Відзив до суду на позов та пояснення по справі відповідач не надав, про причини неподання таких документів не повідомив.
Уповноважений представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про час та дату судового засідання повідомлявся, про причини неявки суд не повідомив.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце судового засідання і від якого не надійшло повідомлення про поважність причин неявки, відповідач не подав відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За таких обставин, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.
У зв`язку з неявкою в судове засіданні всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та правовідносини між сторонами.
Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно із частиною 1 статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно із статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 80 ЦПК України).
У ч.ч. 1, 2 ст. 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.
Розглядаючи справи, пов`язані із застосуванням вказаної норми, Конституційний Суд України у своїх Рішеннях від 07 липня 2004 року у справі N 1-14/2004, від 16 жовтня 2007 року у справі N 1-16/2007 та від 29 січня 2008 року у справі N 1-5/2008 вказав на те, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю Конституційний Суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.
Відповідно до вимог ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод нікого не можна тримати в рабстві або в підневільному стані. Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов`язкову працю.
Трудові відносини всіх працівників регулюються Кодексом Законів про Працю України.
Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (ст. 1 КЗпП України).
Згідно із приписами ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, Установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або Уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Судом встановлено, що 04.07.2019 між приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено безстроковий трудовий договір, відповідно до якого ОСОБА_1 прийнята на роботу до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 з 04.07.2019 на посаду помічника приватного нотаріуса.
Як убачається з матеріалів, позивач з 04.07.2019 працювала у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу позивача з реєстру застрахованих осіб Держаного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, Форма ОК-5 та Форма ОК-7 від 06.03.2024.
Відповідно до листка непрацездатності серії АДШ № 510574 від 05.02.2020 позивач ОСОБА_3 з 05.02.2020 перебувала на лікарняному, у зв`язку з вагітністю та пологами.
Станом на день розгляду справи, позивач перебуває у відпустці по догляду за другою дитиною до досягнення нею трирічного віку.
20.10.2023 ОСОБА_1 на адресу відповідача направила заяву про звільнення за власним бажанням, з посади помічника приватного нотаріуса з 31.10.2023 на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України.
Проте, відповідач ОСОБА_2 зазначену заяву позивача залишив без відповіді та реагування.
На звернення ОСОБА_4 від 23.10.2023 до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було отримано відповідь, якою повідомлено, що наказом Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 04.10.2022 №783/6 «Про припинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2» відповідно до пункту 3 статті 30 та статті 30-1 Закону України «Про нотаріат», приватна нотаріальна діяльність ОСОБА_2 по Київському міському нотаріальному округу припинена з 05.10.2022.
Статтею 30-1 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що припинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса означає припинення дії реєстраційного посвідчення.
Реєстраційне посвідчення видається нотаріусам, у зв`язку з реєстрацією нотаріальної діяльності. Тобто, юридичним наслідком припинення юридичної діяльності є факт припинення юридичного статусу нотаріуса, а також припинення всіх правомочностей нотаріуса.
Однак, механізм припинення трудового договору, укладеного між приватним нотаріусом та його помічником, у разі припинення нотаріальної діяльності нотаріуса чинним законодавством не врегульований.
Враховуючи обставини цієї справи та факт порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний нею спосіб захисту направлений на відновлення її трудових прав, гарантованих Конституцією України.
Як передбачено у ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Частиною 2 статті 2 КЗпП України, встановлено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Укладання трудового договору означає, що і працівник і власник (роботодавець) набули прав і взяли на себе обов`язки, встановлені для сторін трудового договору законодавством.
За приписами ст. 22 КЗпП України та ст. 43 Конституції України заборонено будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладені, зміні та припинені трудового договору.
Частиною 1 ст.38 КЗпП України, визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
Підстави для припинення трудового договору визначені ст.36 КЗпП України.
Відповідно до частин 5, 6 ст. 36 КЗпП України, зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни роботодавця, а також у разі їх реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи роботодавця можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
Згідно із п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України, підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення. Припинення трудового договору, у зв`язку із закінченням його строку, а безпосередньо припинення такого договору не потребує заяви або будь-якого волевиявлення працівника, роботодавець також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП. Закінчення строкового трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна зі сторін трудового договору - працівник чи роботодавець. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.
Вищевикладене, за аналогією слід застосовувати застосовуватись і до випадків припинення нотаріальної діяльності.
Недосконалість національного законодавства та прогалини у правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист його порушених прав у обраний ним спосіб.
Згідно з ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у ч. 1 ст. 10 ЦПК України.
Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. and Others v. Bulgaria", заява N 1365/07, § 39), "Олександр Волков проти України" ("Oleksandr Volkov v. Ukraine", заява N 21722/11, § 170)).
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "Кантоні проти Франції" ("Cantoni v. France", заява N 17862/91, § 31-32), "Вєренцов проти України" ("Vyerentsov v. Ukraine", заява " N 20372/11, § 65)).
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки» (Beles and Others v. the Czech Republic, заява № 47273/99, § 50-51, 69); «Волчі проти Франції» (Walchli v. France, заява № 35787/03, § 29).
При проведенні оцінювання Європейський суд з прав людини часто наголошує на питаннях «правової визначеності» та «належного здійснення правосуддя» як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятим застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Європейський суд з прав людини виходить з того, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі правової визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див., наприклад, рішення у справах «Карт проти Туреччини» (Kart v. Turkey [ВП], заява № 8917/05, § 79 (в кінці); «Ефстатіу та та інші проти Греції» (Efstathiou and Others v. Greece, заява № 36998/02, § 24 (в кінці); «Ешим проти Туреччини» (Esim v. Turkey, заява № 59601/09, § 21).
ОСОБА_2 будь-яких заперечень на позов та доказів на спростування заявлених позивачем вимог до суду не подав.
З урахуванням встановлених обставин справи, беручи до уваги, що трудові відносини між сторонами фактично припинені, трудовий договір між сторонами слід вважати припиненим у зв`язку з припиненням нотаріальної діяльності приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Некрилова Костянтина Юрійовича. У зв`язку з цим, з метою надання можливості позивачу в подальшому реалізовувати своє право на працю, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у цій справі, суд враховує, що позивач була звільнена від сплати судового збору за подання позовної заяви, а тому відповідно до ст. 141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у сумі 1073,60 грн.
Керуючись статтями 5, 12-13, 76-81, 141, 259, 263, 264, 265, 280-282, 354 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання трудових відносин припиненими - задовольнити.
Визнати припиненими трудові відносини ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) з приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 з 05.10.2022, у зв`язку з припиненням приватної нотаріальної діяльності ОСОБА_2 по Київському міському нотаріальному округу.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) на користь держави судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга позивачем подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення суду складено 25.03.2024.
Відомості про сторін:
1. Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 );
2. Відповідач - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 );
3. Третя особа - Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) (місцезнаходження: м. Київ, провулок Музейний, будинок 2-Д, код ЄДРПОУ: 43315602).
Суддя М.М. Ткач
