ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2024 року м. Чернігів Справа № 620/2805/24

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» про визнання протиправної відмови та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) 23.02.2024 звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» (далі ОШБ «Лють», відповідач), у якому просить:

- визнати протиправною відмову відповідача, викладену у листі №СЕД-390-2024 від 19.01.2024, щодо відмови йому у задоволенні рапорту від 03.01.2024 про звільнення зі служби в Національній поліції України ''за власним бажанням'' згідно пункту 7 частини першої статті 77 Закону України ''Про Національну поліцію'' з 05.02.2024;

- зобов`язати відповідача видати наказ про його звільнення зі служби в Національній поліції України за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України ''Про Національну поліцію''. Датою видачі наказу вважати дату набрання судовим рішенням законної сили.

Свої вимоги мотивує тим, що всупереч встановлених вимог, відповідач не розглянув його рапорт про звільнення, чим порушив права та законні інтереси позивача.

Ухвалою судді від 27.02.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення вказаної ухвали для надання відзиву на позов.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, у їх задоволенні просив відмовити з огляду на те, що до спірних правовідносин норми КЗпП України не застосовуються, оскільки за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства. Разом з тим, ОСОБА_1 у поданому рапорті на звільнення зі служби в поліції не вказано причини звільнення, передбачені Постановою №413, а лише зазначено: «у зв`язку з переїздом на нове місце проживання з Чернігівської у Львівську область». Однак, з огляду на проходження позивачем служби у військовий час в спеціальному підрозділі поліції, наведене не може бути підставою для задоволення його рапорту. Крім того, служба за власним бажанням припиняється з дати, вказаної в рапорті, в тому числі за умови досягнення згоди між поліцейським та органом, уповноваженим приймати рішення про звільнення. Однак, між позивачем та керівництвом ОШБ «Лють» на даний час не досягнуто згоди щодо дати його звільнення, рапорт ОСОБА_1 не погоджений безпосереднім керівником.

Представник подав пояснення, у яких підтримав правову позицію, викладену у позові, просив його задовольнити, оскільки ОСОБА_1 виконано всі дії, необхідні для звільнення: подано рапорт із зазначеними у ньому поважними причинами, декларацію «Перед звільненням», а також Свідоцтво про шлюб, укладений у Львові, де проживає дружина позивача. Додатково покликався на положення КЗпП України та статтю 4 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відповідно до якої у зв`язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, установа, організація, та існування загрози для життя і здоров`я працівника він може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві (крім випадків примусового залучення до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану, залучення до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури).

Розглянувши подані документи і матеріали, суд враховує такі обставини.

Сторонами не заперечується, що ОСОБА_1 проходить службу в ОШБ «Лють» на посаді старшого інспектора роти №4 управління поліції особливого призначення №2 (штурмовий полк «Цунамі»).

Відповідно до інформації, відображеної у національному паспорті, зареєстрованим місцем проживання позивача є смт. Десна, Чернігівська область (а.с. 5-6).

03.01.2024 ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку на ім`я начальника ОШБ «Лють» подав рапорт про звільнення його зі служби в Національній поліції України з 05.02.2024 за власним бажанням (у зв`язку з переїздом на нове місце проживання з Чернігівської у Львівську область) відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію». Вказаний рапорт зареєстрований 10.01.2024 (а.с. 33).

Також позивач подав декларацію «Перед звільненням» (а.с. 8 зворот).

Листом від 19.01.2024 за №СЕД-390-2024 відповідач на рапорт позивача повідомив, що домовленість про дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого та вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, за власним бажанням проводиться за наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків. Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та зі служби осіб рядового і начальницького складу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №413. Одночасно роз`яснено, що вважається прогулом невихід на службу без поважних причин поліцейського, який подав рапорт про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням, після дат, зазначених у його рапорті, та за відсутності наказу про його звільнення (а.с. 34-36).

Вважаючи відмову у задоволенні рапорту протиправною, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд враховує таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Правовідносини щодо проходження служби в органах внутрішніх справ врегульовано Законом України від 02 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII), Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УССР від 29 липня 1991 року №114 (далі - Положення №114).

Відповідно до статті 2 Закону №580-VIII завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності; надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону №580-VIІI поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Згідно із частиною першою статті 48 Закону №580-VIІI призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.

Частиною першою статті 59 Закону №580-VIII установлено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина перша статті 60 Закону №580-VIII).

Пунктом 7 частини першої статті 77 Закону №580-VІІІ передбачено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, за власним бажанням.

Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення (частина друга статті 77 Закону №580-VІІІ).

Положеннями частини першої статті 60 Закону№ 580-VІІІ передбачено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та Перехідних положень Закону №580-VIII до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 №114 (далі - Положення №114), передбачено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов`язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов`язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням (пункт 10).

Згідно із підпунктом «ж» пункту 63 Положення №114 особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.

Особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою (пункт 68 Положення №114).

Суд звертає увагу, що Положення №114 є актом спеціального законодавства, що визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, наразі є чинним і обов`язковим для виконання.

Верховний Суд України в постанові від 24 червні 2014 року у справі №21-241а14 зазначив, що позиція законодавця, передбачена Постановою №114, на відміну від загального правила про обов`язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні (стаття 38 КЗпП), обумовлена особливим правовим положенням працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов`язків по забезпеченню безпеки громадян та громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо.

У цьому судовому рішенні Верховний Суд України висловив правову позицію, згідно з якою в межах передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору вправі домовитися про звільнення у більш короткий строк.

Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення в рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник міліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.

Вказана позиція підтримана Верховним Судом в постанові від 05.02.2020 по справі №819/744/16.

Також у постанові від 06.06.2023 по справі №380/7509/22 Верховний Суд звернув увагу, що у відносинах звільнення за власним бажанням діє правило за яким, звільнення у порядку пункту 68 Положення №114 є одностороннім волевиявленням працівника-поліцейського, який подав рапорт про звільнення за власним бажанням, він у будь-який момент до закінчення тримісячного строку з моменту подання рапорту може його відкликати і звільнення у такому випадку не проводиться, а також працівник не підлягає звільненню у випадку, коли цей строк закінчився, і він не залишив місце роботи і не вимагає припинення трудових відносин.

Суд зазначає, що нормативно-правові акти, які були прийняті до утворення поліції і не суперечать законодавству про останню, мають застосовуватися, як спеціальні норми права, до правовідносин, що виникають з приводу проходження служби поліцейськими до прийняття відповідних нормативно-правових актів.

Таким чином, оскільки Національна поліція входить до структури Міністерства внутрішніх справ, то в питаннях своєї діяльності та проходження служби працівники поліції, керуються в тому числі і нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ.

Суд зазначає, що вищезазначене виключає можливість застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України з підстав поширення дій останнього лише за умови неврегульованості вказаних питань нормами спеціального законодавства.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 12.08.2019 у справі №810/3376/16, від 20 грудня 2019 року у справі №826/375/17.

Суд звертає увагу на те, що в поданому рапорті позивач просив звільнити його зі служби в Національній поліції України за власним бажанням з 05.02.2024.

З відповіді відповідача від 19.01.2024 та відзиву на позов вбачається, що домовленість між сторонами щодо звільнення позивача із вказаної ним у рапорті дати досягнута не була. Наведене не спростовано і позивачем у ході розгляду справи.

За таких обставин, доводи позивача про те, що відповідач був зобов`язаний звільнити його зі служби у строк, вказаний у рапорті (05.02.2024), є необґрунтованими.

Представник позивача у поясненнях на позов покликався на положення статті 4 Закону України від 15.03.2022 №2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», як на підставу для задоволення позову, якою передбачено, що у зв`язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, установа, організація, та існування загрози для життя і здоров`я працівника він може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві (крім випадків примусового залучення до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану, залучення до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури).

Однак, суд повторно зазначає, що спірні правовідносини врегульовані нормами спеціального законодавства, тому положення Закону №2136 на них не розповсюджуються.

Разом з тим, незважаючи на викладене, враховуючи вищевказані вимоги чинного законодавства України, суд звертає увагу, що неможливість, через відсутність відповідної домовленості, звільнення позивача зі служби з дати, вказаної ним у рапорті, не створює ніяких перешкод для його звільнення через 3 місяця після повідомлення керівництва про звільнення за власним бажанням.

При цьому, суд вважає необґрунтованими покликання відповідача на відсутність у рапорті позивача причин для звільнення, передбачених Постановою №413, з огляду на таке.

Відповідно до змісту пункту 64 Положення №114, ним передбачено, серед інших, такі окремі підстави для звільнення: за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків (підпункт «ж»), та через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України (підпункт «и»).

Суд звертає увагу, що підпункт «ж» (на підставі якого й звернувся позивач) не містить застережень щодо того, які саме причини, що перешкоджають виконанню службових обов`язків, можуть бути покладені в основу відповідного рапорту про звільнення зі служби за власним бажанням. Таких вимог не містить і Закон №580-VIII.

Разом з тим, підпункт «и» чітко встановлює, що звільнення зі служби на його підставі можливе виключно за наявності сімейних обставин та причин, перелік яких затверджений Кабінетом Міністрів.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статті 106 Кодексу цивільного захисту України, пункту 35 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президента України від 10 серпня 2012 року №470, пункту 28 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 29 жовтня 2012 року №618, Кабінет Міністрів України постановою від 12.06.2013 №413 затвердив відповідний Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу.

Однак, положення вказаного Переліку не застосовуються до спірних правовідносин з огляду на те, що позивач рапорт про звільнення подав на підставі підпункту «ж» пункту 63 Положення №114.

Посилання відповідача на лист Національної поліції України від 31.05.2021 №6684/01/12-2021 «Про розгляд рапортів поліцейських про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням» щодо необхідності розгляду рапортів поліцейських про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням з дотриманням вимог, установлених, у тому числі Постановою №413 (а.с. 39-41), суд вважає необґрунтованим, оскільки вказаний лист не є нормативно-правовим актом, має рекомендаційний характер, відповідно його вимоги не є обов`язковими для виконання.

Доводи відповідача, що в Україні діє воєнний стан та ОШБ «Лють» є органом поліції особливого призначення не свідчать про заборону позивачу звільнитись зі служби за власним бажанням, оскільки такі зміни до Закону України « Про Національну поліцію» не вносились.

З огляду на викладене, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги частково, зобов`язавши відповідача розглянути рапорт позивача від 03.01.2024, зареєстрований 10.01.2024, про звільнення зі служби в Національній поліції України за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

При цьому, покладення на відповідача вказаного обов`язку суд не вважає втручанням у дискреційні повноваження, оскільки спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява №38722/02)).

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» про визнання протиправної відмови та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» щодо відмови ОСОБА_1 у задоволенні рапорту від 03.01.2024, зареєстрованого 10.01.2024, про звільнення зі служби в Національній поліції України відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію».

Зобов`язати Департамент поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» розглянути рапорт ОСОБА_1 від 03.01.2024, зареєстрований 10.01.2024, про звільнення зі служби в Національній поліції України за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 605 (шістсот п`ять) грн. 60 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 26 квітня 2024 року.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Департамент поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» (код ЄДРПОУ 45013109, вул. Максименка Федора, 21Б, м. Київ, 04075).

Суддя С.В. Бородавкіна