РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №568/1601/23

Провадження №2/568/38/24

04 квітня 2024 р. м.Радивилів

Радивилівський районний суд Рівненської області у складі головуючого судді Делалової О.М., за участю секретаря судових засідань Мельничук Л.І, позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Вишковської В.І., представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої несвоєчасним виконанням рішення суду, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної казначейської служби України про стягнення з Державного бюджету України 26024,00 грн -3% річних, 173689,11 грн. інфляційних втрат, 100000,00 грн. моральної шкоди, а всього 299713,11 грн.Позов обґрунтований тим, що постановою Рівненського апеляційного суду від 22.07.2021р. позов заступника прокурора Здолбунівського району в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 496579,00 грн. майнової шкоди та 8399,50 грн. витрат за проведення будівельно-технічної експертизи. На виконання цього рішення був отриманий виконавчий лист, який був переданий на виконання до Державної казначейської служби. З 17.09.2021р. виконавчий лист перебував на виконанні у ДКС. Виплату було здійснено лише 06.06.2023р., тобто майже через два роки. На постійні звернення позивачки до ДКС щодо виконання рішення суду, надавалися відписки, що її виконавчий лист очікує своєї черги. Вважає, що невчасним виконанням рішення суду, їй було завдано збитки в матеріальному та моральному аспекті. Зокрема, за два роки, гроші знецінилися. У зв`язку з тим, що стягнуті кошти були відшкодовані позивачці за неправомірну реалізацію її житла, за два роки їх невиплати, через інфляцію, вона втратила можливість придбати житло такої вартості, яка була визначена на час винесення рішення суду. Весь цей час, позивач перебувала у стресі та у відчаю, що грошові кошти їй не будуть виплачені, вона залишиться без житла, і без грошей, зневірилася в органах державної влади, втратила інтерес до життя, погіршився стан її здоров`я. У зв`язку із зазначеним вважає, що має право на застосування ч.2 ст. 625 ЦК України та виплату їй 3% річних і інфляційні втрати в якості компенсації за несвоєчасне повернення грошей, а також на відшкодування моральної шкоди.

Відповідачем Державною казначейською службою України подано відзив на позовну заяву. В обґрунтування відзиву зазначено, що відповідно до Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постановою КМУ від 03.08.2011 №845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників. Опрацювання документів щодо виконання постанови суду від 22.07.2021р. здійснювалося Казначейством відповідно до розділу «Безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам» Порядку №845. Виконавчий лист перебував на виконанні у Казначействі з 17.09.2021р. та обліковувався за спеціальною програмою КПКВК 3504030. На користь позивача було здійснено безспірне списання коштів. Виконання було здійснено в порядку черговості надходження виконавчих документів до Казначейства. Ані Порядок №845, ані будь-який інший акт законодавства не встановлюють для Казначейства строку для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно із судовими рішеннями про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Так само акти спеціального законодавства не передбачають можливості нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних у разі/після виконання рішення суду про відшкодування шкоди Державою. В даному випадку не може бути застосована ч.2 ст. 625 ЦК України, оскільки Казначейство не є боржником у виконанні грошового зобов`язання, а лише є виконавцем судового рішення щодо відшкодування шкоди за рахунок держави. Казначейством було здійснено всі можливі заходи щодо виконання судового рішення в межах законодавства та бюджетних асигнувань. Моральна шкода також не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не надано доказів її завдання протиправною поведінкою відповідача.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини, викладені в позові, просили суд їх задовольнити в повному обсязі через їх обґрунтованість.

Представник відповідача в судовому засіданні просив в задоволенні позову відмовити з підстав, викладених у відзиві.

Заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 22 липня 2021 року позов заступника прокурора Здолбунівського району в інтересах ОСОБА_1 було задоволено частково. Стягнуто з державного бюджету України на користь ОСОБА_1 496579,00 грн. майнової шкоди та 8399,50 грн. витрат за проведення будівельно-технічної експертизи (а.с. 9-12).

03.08.2021р. Здолбунівським районним судом Рівненської області на підставі постанови Рівненського апеляційного суду від 22.07.2021р. було видано виконавчий лист (а.с. 13).

До виконання Державною казначейською службою України виконавчий лист був прийнятий 17.09.2021р.

Фактичне перерахування коштів відбулось 06.06.2023р.

Зазначені обставини сторонами визнаються та не заперечуються.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Як вбачається зст. 129 Конституції Україниосновними засадами судочинства є обов`язковість рішень суду.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (зі змінами та доповненнями), рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Підпунктом 1 пункту 9розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу Україниустановлено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету: рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Зазначені рішення передаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для виконання. Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань. Видатки бюджетних установ, щодо яких прийнято рішення про накладення на них арешту, дозволяється здійснювати в частині видатків, якістаттею 55 цього Кодексувизначено як захищені, у разі зазначення про це у судовому рішенні.

Центральним органомвиконавчої влади,діяльність якогоспрямовується ікоординується КабінетомМіністрів Україничерез Міністрафінансів України(далі-Міністр)є Державнаказначейська службаУкраїни (КазначействоУкраїни)(п.1Положення проДержавну казначейськуслужбу України,затвердженогоПостановою КМУвід 15.04.2015р.№215).

Згідно із пп.3 п.4 наведеного Положення, Казначейство України відповідно до покладених завдань здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

У свою чергу, механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено в Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженомупостановою КМУ від 03.08.2011 №845(зі змінами та доповненнями, надалі - Порядок).

У відповідності до пункту 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначенихЗаконом України «Про виконавче провадження» та особливості їх виконання встановленіЗаконом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012р. №4901-VI, який набрав чинності з 01.01.2013 (зі змінами та доповненнями, далі - Закон № 4901-VI).

Суд зазначає, що у даному випадку таким, що підлягає застосуванню, є самеЗакон № 4901-VI, оскільки він є спеціальним у сфері гарантування державою виконання судових рішень та виконавчих документів, визначенихЗУ «Про виконавче провадження».

Згідност.3Закону №4901-VIперерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до Державної казначейської служби України необхідних для цього документів та відомостей.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 4901-VIу разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахувала кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертійстатті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Згідно доч.2ст.5Закону №4901-VIкомпенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до правової позиції Європейського суду, в тому числі, рішення ЄСПЛ від 8 листопада 2005 року по справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00), якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Тобто, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

За положеннями пунктів 3, 48, 50-52 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів. Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей.

Крім того, компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів. Казначейство веде бухгалтерський облік та складає звітність про здійснення в установленому порядку безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку.

Отже, у позивача виникло право на отримання компенсації за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу на підставіст. 5 вказаного Законута пунктів 50-52 Порядку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.06.2019 у справі № 809/836/17.

Частиною першоюстатті 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК Українизобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ч.2 ст. 509 ЦК Українизобов`язання виникають з підстав, установленихстаттею 11 цього Кодексу, відповідно до частини п`ятої якої у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

За змістом цієї норми правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана сплатити на користь другої сторони гроші, є грошовим зобов`язанням.

Стаття 625 ЦК Українивходить до розділу I "Загальні положення про зобов`язання" книги 5ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

За змістом цієї нормизаконунарахування інфляційних витрат на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відсутність коштів у державних органів не є підставою для невиконання грошового зобов`язання, позаякКонституцією Українипередбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеномузакономпорядку, при цьому невиконання судового рішення на користь заявника впродовж тривалого часу є порушенням його прав на справедливий судовий розгляд, закріплений вКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 757/21050/16-ц.

Велика ПалатаВерховного Суду в постанові від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18)зробила висновок, за яким положеннястатті 625 ЦК Українипередбачають, щозобов`язання можуть виникати безпосередньо здоговорів та інших правочинів, передбаченихзаконом, а також угод, які не передбаченізаконом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання тарішення суду.

Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження№ 14-91цс22)).

Закон №4901-VIне обмежує поширення діїст. 625 ЦК Українина правовідносини щодо прострочення виконання боржником (зокрема, державою) його грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежує можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, уст. 625 ЦК Українинемає застережень про те, що її приписи застосовуються лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами (висновки, викладені упостанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22)).

Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого(визначеного, конкретизованого)судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язанняслід застосовувати приписи частини другої статті 625 ЦК України (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023р. у справі № 420/2411/19, провадження № 11-422апп21), а тому суд приходить до висновку про правомірність вимог позивача в цій частині.

Щодо моменту, з якого можуть застосовуватися приписистатті 625 ЦК Українидоюридичних наслідків прострочення виконання боржником (зокрема, державою) підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання в порядку визначеномуЗаконом № 4901-VI, судом встановлено наступне.

За частиною четвертоюстатті 3 Закону №4901-VIперерахування коштів стягувачу здійснюється утримісячний строк з дня надходженнядо центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів,необхідних для цього документів та відомостей.

Томуприпис частини другої статті 625 ЦК Українищодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема, державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкодиз наступного дняпісля спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС Українивиконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.

Як встановлено в судовому засіданні виконавчий лист про відшкодування майнової шкоди на користь ОСОБА_1 був прийнятий Казначейством до виконання 17.09.2021р., у зв`язку з чим Казначейство мало строк для його виконання протягом трьох місяців, а саме до 17.12.2021 року. Повне виконання судового рішення відбулося лише 06.06.2023р.

Суд здійснив перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат з суми 504978,50 грн за період з 18.12.2021р. по 05.06.2023р.

За розрахунком суду розмір 3 % річних склав 22205,22 грн, а розмір інфляційних втрат склав 158317,76 грн., в зв`язку з чим в цій частині позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо заявленої до стягнення немайнової шкоди в розмірі 100 000 грн., завданої бездіяльністю відповідача, суд дійшов висновку про наступне.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановленіст. 1167 ЦК України, згідно ч.1 якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з частиною першою та другоюстатті 23 ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

При цьому, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Відповідно дост. 77 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідност. 78 ЦПК Україниобставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Звертаючись з вимогою про відшкодування моральної шкоди позивач не надав суду жодних доказів, які б свідчили про факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

Позивачем не доведено наявності усіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення для відшкодування моральної шкоди (факт наявності моральної шкоди, протиправність дій її заподіювача, обґрунтування визначення розміру моральної шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданням такої шкоди позивачу), у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог у вказаній частині суд відмовляє.

Відповідно до п. 13 ч. 2ст. 3 ЗУ «Про судовий збір»судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід держави пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору (ч. 6ст. 141 ЦПК України).

Таким чином, оскільки судовий збір за подання даного позову не сплачується, та відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідні органи державної влади - Державну казначейську службу України, то судовий збір з відповідача не стягується.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 76- 78, 81, 141, 258, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної казначейської служби про відшкодування шкоди, завданої несвоєчасним виконанням рішення суду задовольнити частково.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, ЄДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 3 % річних в розмірі22205,22 грн., інфляційні втрати в розмірі 158317,76 грн.

В задоволенні іншої частини позову -відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 15.04.2024р.

Суддя О.М. Делалова