Справа № 165/1605/23

Провадження № 2/165/69/24

НОВОВОЛИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2024 року м. Нововолинськ

Нововолинський міський суд Волинської області в складі:

головуючого судді Василюка А.В.,

за участю секретаря Навроцької М.Р.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в місті Нововолинську, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Модуль", про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди

встановив:

15травня 2023року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3 звернувся досуду зпозовом доТзОВ "Науково-виробничафірма "Модуль", про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Позов обгрунтовує тим, що з 08 вересня 2014 року, наказом №108 від 08 вересня 2014 року ОСОБА_3 був прийнятий на роботу у Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Модуль" (надалі ТОВ НВФ "Модуль") на посаду провідного інженера-технолога. Наказом №63 від 10 вересня 2018 року він був переведений на посаду головного технолога в ТОВ НВФ "Модуль", а 23 квітня 2023 року в Skype-каналі кадровик підприємства ОСОБА_4 повідомила про існування наказу №31 від 19 квітня 2023 року про переведення його на посаду провідного інженера-технолога. Вже 27 квітня 2023 року останній був звільнений з займаної посади у зв`язку з систематичним невиконанням трудових обов`язків, тобто на підставі п.3 ст.40 КЗпП України. Підставами для його звільнення були: відмова ОСОБА_3 від переведення на іншу роботу; наказ №31 від 19 квітня 2023 року; розпорядження про накладеннядисциплінарного стягнення на ОСОБА_3 від 25 квітня 2023 року; доповідна записка №С3.23-003 заступника генерального директора з виробництва ОСОБА_5 від 26 квітня 2023 року; доповідна записка №С3.23-004 заступника генерального директора ОСОБА_6 від 26 червня 2023 року.

Вважає звільнення позивача незаконним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства. Зазначає, що відсутність згоди позивача на переведення на іншу посаду, не може бути підставою для його звільнення. В самому наказі зазначено наступне головному технологу ОСОБА_3 передати функції головного технолога заступнику Генерального директора з виробництва ОСОБА_5 , а головного технолога ОСОБА_3 перевести провідним інженером-технологом з 24 квітня 2023 року, підставою для видачі наказу слугувала лише згода ОСОБА_5 . Просить врахувати, що лише правомірно накладені стягнення можуть ураховуватися і бути підставою для звільнення працівника за п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України. Зазначає, що на момент винесення розпорядження про дисциплінарне стягнення ОСОБА_3 , тобто станом на 25 квітня 2023 року, не минув строк на виконання вказівки ОСОБА_7 , тобто не існувало самого порушення. Крім того, уповноваженими особами відповідача було порушено процедуру і порядок застосування до позивача дисциплінарних стягнень. При винесенні розпорядження та в подальшому наказу про звільнення у ОСОБА_3 не було відібрано письмових пояснень та не проведено службового розслідування, а наказ про звільнення не містить жодних посилань на документ, який би вказував на систематичні та повторні порушення позивачем трудової дисципліни. Також не могла бути підставою для звільнення ОСОБА_3 доповідна записка №СЗ.23-003 ОСОБА_5 . Зазначає, що останній не є безпосереднім керівником позивача, ОСОБА_3 йому не підзвітний, а тому обговорювати питання про своє переведення з ОСОБА_5 він не вважав необхідним, і в розмові з ним лише погодився на перерозподіл своїх обов`язків. Разом з тим вважає необгрунтованим та таким, що не відповідає дійсності твердження ОСОБА_6 , що викладені нею у доповідній записці №СЗ.23-004. Вказує, що 19 квітня 2023 року між позивачем та генеральним директором ОСОБА_7 виникла конфліктна ситуація через те, що ОСОБА_3 в приватній бесіді з керівництвом висловив претензії в мобінгу по відношенню до себе і по відношенню до інших працівників. Після даної розмови, ОСОБА_7 постійно публічно цькував позивача та вчиняв всі дії спрямовані на припинення з ним трудових відносин. Постійні приниження зі сторони керівника підприємства, психологічний тиск призвели до втрати позивачем нормальних життєвих зв`язків та розірвання сталих соціальних зв`язків (з колегами по роботі та друзями). Моральну шкоду позивач оцінює у розмірі тримісячного середнього заробітку, який він би отримав у разі звільненення з підстав передбачених ст.44 КЗпП України, тобто за вчинення мобінгу (цькування). З огляду на вищевикладене, просить суд визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ НВФ "Модуль" від 27 квітня 2023 року №33 про звільнення ОСОБА_3 , як головного технолога ТОВ НВФ "Модуль", у зв`язку з ситематичним невиконанням ним без поважних причин своїх обов`язків, тобто за п.3 ст.40 КЗпП України, поновити останнього на посаді головного технолога, стягнути з підприємства на користь позивача середній заробіток за час його вимушеного прогулу за період з 28 квітня 2023 року і по день ухвалення рішення у справі, а також 64509, 76 грн. завданої моральні шкоди та усі понесені судові витрати у справі.

Ухвалою від 18 травня 2023 року відкрито провадження у справі та постановлено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, визначено сторонам строк для подачі заяв по суті справи.

Позивач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи неодноразово повідомлявся належним чином.

Представник позивача ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав позовні вимоги свого довірителя, що зазначені ним у позовній заяві. Вважає, що трудові права позивача надалі порушуються відповідачем, а тому є всі підстави для скасування наказу про звільнення позивача та його поновлення в судовому порядку. Погодився з тим, що середньоденний заробіток ОСОБА_3 має бути вирахуваний підприємством з заробітної плати позивача, що сплачена йому у лютому та березні 2023 року і з огляду на те, що з дня подачі позову до суду до ухвалення рішення у справі минуло 254 робочі дні, а середньоденний заробіток становить 484,92 грн. (з відрахуванням податків), просить стягнути з відповідача в користь позивача 123168,80 грн., а також 64509,76 грн. моральної шкоди і 10000 грн. витрат на правничу допомогу. Обгрунтування вимог позивача в частині поновлення його на роботі та стягнення моральної шкоди, представник позивача виклав у відповіді на відзив (т.1 а.с.209-215).

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні просила відмовити у позові в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді головного технолога та стягнення середнього заробітку за час його вимушеного прогулу, оскільки такі вимоги раніше визнані відповідачем, а наказом №48 від 15 червня 2023 року скасовано наказ №33 від 27 квітня 2023 року та поновлено позивача ОСОБА_3 на посаді головного технолога з 27 квітня 2023 року, про що останнього повідомлено усіма можливими засобами зв`язку. Також, позивачу був виплачений середній заробіток за час його вимушеного прогулу, тобто за період з 27 квітня 2023 року по 15 червня 2024 року, з врахуванням його середньоденної заробітної плати 588,37 грн. Загалом ОСОБА_3 виплачено 16577,33 грн., тобто за різницею податків та інших обов`язків платежів. А відтак, немає підстав вважати, що надалі будь-які права позивача порушуються. Крім того позивач лише стверджує, але нічим не доводить мобінгу зі сторони керівника ОСОБА_7 . Саме ОСОБА_3 переніс неприязні між ним та керівником стосунки в публічну площину і виставив в загальну групу працівників підприємства особисту переписку з ОСОБА_7 , в якій він необгрунтовано принижував генерального директора уявними звинуваченнями та провокував поглиблення конфлікту, який розпочався 19 квітня 2023 року через публічне звинувачення з боку ОСОБА_3 до ОСОБА_7 . У відповіді на відзив представник позивача підтвердив той факт, що позивач є фізичною особою -підприємцем, здійснює підприємницьку діяльність та отримує дохід від цієї діяльності. Також позивач не вказав в чому саме проявилися його додаткові зусилля в організації свого життя, натомість вважає голослівними твердження останнього стосовно того, що звільнення з основного місця роботи в будь-якому випадку призводить до додаткових зусиль та втрати нормальних життєвих зв`язків. Просить врахувати, що з 25 лютого 2022 року позивач працював дистанційно, спілкуючись зі своїми колегами лише на відстані та неодноразово в переписці сам висловлював небажання працювати на підприємстві. При цьому зазначила, що відповідач не заперечує щодо сплати 5000 грн. в користь позивача на відшкодування моральної шкоди внаслідок неправомірного його звільнення, що, у даному конкретному випадку, вважає буде достатнім. Усі заперечення на вимоги позивача виклала у відзиві та поданому запереченні ( т.1 а.с.85-106, т2 а.с.2-10).

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 показали, що раніше працювали на ТОВ НВФ "Модуль" разом з позивачем та були його колегами. Зазначили, що неодноразово були свідками того, як генеральний директор лаявся та принижував працівників підприємства, включно позивача. На ранкових та тижневих зустрічах ОСОБА_7 вказував на недоліки та критикував усіх і як правило ця критика стосувалася працівників технічного відділу та була на їх думку неконструктивною. Публічні приниження та цікування відбувалися по кілька годин поспіль і одного разу в присутності 20 працівників ОСОБА_7 вказував позивачу на його недоліки та привселюдно принижував нецензурними словами. Крім того, він ставив нереальні строки для виконання своїх завдань, включно розробок нових технологій, які вимагали немало часу та зусиль. Свідок ОСОБА_9 вказав на те, що така поведінка генерального директора послугувала однією з причин його звільнення з підприємства.

Свідок ОСОБА_10 показала, що працює у ТОВ НВФ "Модуль" заступником генерального директора з зовнішньоекономічної діяльності. ОСОБА_3 тривалий час працював на підприємстві і його посада є провідною та на даний час критичною. ОСОБА_11 керував технологами, які виконують основну функцію на підприємстві дають оцінку якості продуктів виробництва, експертну оцінку. В кінці жовтня 2022 року від ОСОБА_12 та інших працівників вона довідалася, що ОСОБА_3 хоче звільнитися з підприємства, а 12 квітня 2023 року про цю обставину повідомив генеральний директор. 18 квітня 2023 року на нараді ОСОБА_11 погодився делегувати свої повноваження ОСОБА_5 Спростувала твердження позивача стосовно того, що ОСОБА_7 коли-небуть принижував його чи ображав нецензурною лайкою, однак підтвердила, що проблемні питання між ними виникали. В останні місяці роботи позивач пропускав наради, не відповідав замовникам та підрядникам, не з`являвся в офісі, йому телефонували та розшукували. Про поновлення ОСОБА_3 на роботі вона особисто повідомляла останнього через всі можливі засоби зв`язку. Листи з повідомленням направлялися поштою та електронною поштою на усі відомі адреси позивача. Лише п`ять повідомлень особисто вона надіслала позивачу в мобільних застосунках (месенджерах), однак ОСОБА_11 їй не відписував та не відповідав на її дзвінки.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні показала, що тривалий час працювала на підприємстві разом з позивачем і надалі працює на посаді заступника генерального директора. В квітні 2023 року ОСОБА_3 звільнено з посади головного технолога, з причин невиконання ним трудових обов`язків. З приводу його роботи у генерального директора дійсно виникали зауваження, позивач сам повідомляв, що знайшов нову роботу та хоче звільнитися, а її особисто просив написати доповідні записки. Мобінгу зі сторони ОСОБА_7 щодо ОСОБА_3 чи будь-кого з інших працівників, вона не підтвердила.

Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні підтвердив покази свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_6 , вказав на те, що його робота та робота головного технолога взаємопов`язані, ОСОБА_3 виконував одну з основних функцій на підприємстві, і він ніколи не чув щоб ОСОБА_7 мав намір його звільнити, однак сам ОСОБА_3 неодноразово вказував на те, що хоче щоб його звільнили, оскільки сам цього зробити не може. Підтвердив, що у генерального директора часто виникали зауваження та претензії щодо виробничих питань, зокрема щодо строків та причин невиконання ОСОБА_3 поставлених завдань.

Заслухавши представника позивача, представника відповідача, покази свідків, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд приходить висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3 .

Такого висновку суд приходить з огляду на наступне.

Згідно записів трудової книжки позивача ОСОБА_3 (Т1 а.с.17-18) наказом №108 від 08 вересня 2014 року він був прийнятий на роботу у Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма "Модуль" на посаду провідного інженера-технолога, а наказом №63 від 10 вересня 2018 року переведений на посаду головного технолога.

Наказом №12 від 25 лютого 2022 року, за підписом генерального директора ОСОБА_7 , запроваджено дистанційну роботу працівників офісу у воєнний час з 28 лютого 2022 року. Для працівників, які працюють дистанційно установлено робочий час з 08 год. до 18 год. з перервою для відпочинку та харчування. Упродовж робочого часу працівники зобов`язувалися наступне: виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором та іншими внутрішніми документами; відповідати на дзвінки, які надходили доступними засобами комунікації; перевіряти електронну пошту й оперативно відповідати на електронні листи як зовнішні так і внутрішні (в межах підприємства); оперативні вказівки щодо інформування працівників виконувати засобами електронного зв`язку в зазначених в пункті 1 групах (чатах) та по можливості корпоративною електрооною поштою, тощо. За недотримання пунктів 2-4 наказу, визначено, що працівники можуть бути притягнуті до дисциплінарної відповідальності у порядку, передбаченому КЗпП України та іншими нормативно-правовими актами (Т1 а.с.147-148).

Згідно з копією наказу №33 від 27 квітня 2023 року позивач був звільнений з займаної посади у зв`язку з систематичним невиконанням трудових обов`язків, тобто за п.3 ст.40 КЗпП України (Т1 а.с.19). Підставами для його звільнення були: відмова ОСОБА_3 від переведення на іншу роботу, наказ №31 від 19.04.2023, розпорядження про дисциплінарне стягнення ОСОБА_3 від 25.04.2023; доповідна записка №С3.23-003 заступника генерального директора з виробництва ОСОБА_5 від 26.04.2023; доповідна записка №С3.23-004 заступника генерального директора ОСОБА_6 від 26.04.2023.

При ухваленні рішення у справі суд враховує ту обставину, що наказом ТОВ НВФ"Модуль" №48 від 15 червня 2023 року скасовано наказ №33 від 27 квітня 2023 року про звільнення ОСОБА_3 та поновлено останнього на посаді головного технолога з 27 квітня 2023 року, внесено до трудової книжки запис про недійсність запису про звільнення відповідно до наказу №33 від 27 квітня 2023 року. Пунктами 4 та 5 наказу зобов`язано інспектора з кадрів ОСОБА_13 повідомити ОСОБА_3 про поновлення його на посаді головного технолога з 27 квітня 2023 року, а головного бухгалтера ОСОБА_14 зобов`язано нарахувати і виплатити ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 квітня 2023 року по 15 червня 2023 року. Наказ підписаний генеральним директором ОСОБА_7 (т 1 а.с.107).

Довідкою ТОВ НВФ"Модуль" №МО00-13 від 25 вересня 2023 року підтверджується, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_3 , що вирахувана за період з 01 лютого 2023 року по 31 березня 2023 року, становить 588,37 грн. (Т1 а.с.120).

Згідно з платіжною інструкцією №8677 від 20 червня 2023 року ТОВ НВФ "Модуль". позивачу були перераховану кошти у розмірі 16577,33 грн. Призначення платежу зарплата за червень 2023 року, з якої вирахувані та сплачені в повному обсязі податки ( т 1 а.с.122).

Представник позивача у судовому засіданні вказав на те, що його довіритель з кінця квітня 2023 року у ТОВ НВФ "Модуль" не з`являвся та обов`язків головного технолога не виконує.

Такі його твердження обгрунтовані тим, що поновлення на роботі можливе лише за рішенням суду, крім того ОСОБА_3 невідомо про наказ №48 від 15 червня 2023 року.

Однак, у даному випадку, суд враховує те, що 15 червня 2023 року засобами поштового зв`язку (на три можливі адреси перебування позивача) і електронними засобами зв`язку, інспектор ОСОБА_4 направила позивачу копію наказу №48 від 15 червня 2023 року разом з листом-проханням надати трудову книжку та приступити до виконання посадових обов`язків. Також повідомила ОСОБА_3 , що його робота не є дистанційною, а його присутність на робочому місці в офісі є обов`язковою. Дана обставина підтверджується матеріалами справи (т.1 а.с.108-116).

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_6 підтвердили те, що вони особисто повідомляли позивача про його поновлення на роботі усіма можливими засобами зв`язку, однак позивач не реагував на їх письмові звернення.

Крім того, отримавши відзив та заперечення у справі, представник позивача та й сам позивач, мали б довідатися про наказ, яким було поновлено ОСОБА_3 на посаді головного технолога з 27 квітня 2023 року.

Оскільки позивача було поновлено на роботі з 27 квітня 2023 року, а останній не приступив до виконання своїх посадових обов`язків, то виплачені відповідачем кошти у червні 2023 року у розмірі 16577,33 грн. слід вважати середнім заробітком за час його прогулу, що сплачені відповідачем відповідно до наказу №48 від 15 червня 2023 року і становлять добуток його середньоденної заробітної плати (588,37 грн.) на кількість робочих днів у період з 27 квітня 2023 року по 15 червня 2023 року (35 днів), за різницею сплачених податків.

При цьому, суд наголошує, що порядок сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО) до бюджету регламентованост.168 Податкового кодексу України і ПДФО сплачується (перераховується) саме податковим агентом - юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) і нею зараховується до відповідного бюджету за їх місцезнаходженням (розташуванням) в обсягах податку, нарахованого на доходи, що виплачуються фізичній особі. Ці вимоги також визначеніст. 64 Бюджетного кодексу України. Тобто, саме юридична особа, якою у даному випадку є ТОВ НВФ "Модуль", мало сплати (перерахувати) податки та інші платежі з доходу працівника ОСОБА_3 , а останньому виплатити вже різницю цих сум.

Середньоденна заробітна плата працівника вираховується з заробітної плати з включенням ПДФО та інших обов`язків платежів, що сплачені.

Вирішуючи спір в частині поновлення на роботі позивача ОСОБА_3 суд виходить з того, що наказ №48 був прийнятий генеральним директором незадовго після звільнення позивача, однак вже після подачі ним позову до суду. Даний наказ ОСОБА_7 виніс в межах наділених йому повноважень, відповідно до вимог чинного законадавства, в усунення порушень прав ОСОБА_3 , а на час ухвалення рішення у справі, вищевказаний наказ не скасований та не змінений.

Представник відповідача у судових засіданнях, а також у поданому заперечені визнавала ту обставину, що звільняючи працівника ОСОБА_3 за за п.3ст.40КЗпП України,підприємство діялонеправомірно і всі подальші їх дії були спрямовані на відновлення порушених трудових прав позивача, які суд вважає достатніми, щоб вважати, що такі були відновлені відповідачем.

Статтею 3 ЦПКпередбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цимКодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

При здійсненні правосуддя у цивільних справах суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом (ст. 4 ЦПК).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК).

Частиною 2 ст. 16 ЦКвстановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать зокрема припинення дії, яка порушує право та відновлення становища, яке існувало до порушення.

З огляду на встановлені у справі обставини, суд станом на день ухвалення рішення, не знаходить порушених трудових прав позивача які підлягають захисту або відновленню, а тому спір в частині поновлення вже прийнятого (поновленого) працівника ОСОБА_3 на посаді головного технолога та стягнення в його користь середнього заробітку в заявленому розмірі (на день ухвалення рішення у справі), суд вважає необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Доводи представника позивача щодо відсутності у відповідача права виносити наказ про поновлення раніше звільненого працівника є необґрунтованими, оскільки трудове законодавство не містить імперативних норм, які б забороняли роботодавцю скасовувати раніше видані накази або вносити до них зміни. До аналогічних висновків прийшов Верховний Суд у постанові від 15 червня 2022 року у справі № 604/1157/19 (провадження №61-1144св22)

За встановлених обставин, всі інші доводи представника позивача, зокрема відсутність проступку, недотримання вимог ст.148, ст.149 КЗпП України, мобінг, відсутність службового розслідування, тощо, суд не бере до уваги.

Крім того, суд наголошує, що дії учасників приватно-правових правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певним стандартам поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони відповідного правовідношення. Поведінка позивача, який був поновлений на роботі роботодавцем, отримав компенсацію за період вимушеного прогулу, а також був повідомлений про необхідність виходу на роботу, однак не приступив до виконання своїх обов`язків, при цьому ставить вимогу про стягнення з роботодавця грошових коштів в якості середнього заробітку за час вимушеного прогулу за час усього розгляду справи в суді, вказаним стандартам не відповідає.

При цьому, вимогу позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди внаслідок його неправомірного звільнення, суд вважає обґрунтованою та зазначає наступне.

При розрахунку розміру моральної шкоди, позивач вказує на те, що після конфлікту з генеральним директором 19 квітня 2023 року, останній вчиняв щодо нього ситематино мобінг, а при звільненні з підстав, передбачених ст.44 КЗпП України, він мав би отримати компенсацію у розмірі тримісячного середнього заробітку, тому розмір моральної шкоди він оцінив у 64509,76 грн. (його заробітна плата за три місяці).

З твердженнямиостаннього,суд непогоджується,оскільки вимогщодо зміни формулювання причини звільнення, позивач не ставить, а відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

У даному конкретному випадку позивач, подаючи позов до суду, просив суд саме поновити його на роботі. Більше того вихідна допомога при звільненні і моральна шкода внаслідок незаконного звільнення не є тотожними поняттями, а відтак їх підмінювання є недопустимим.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 підтвердили факт систематичного цькування позивача зі сторони генерального директора в період їх роботи, однак діючі працівники підприємства, повністю спростовували такі їх твердження і зазначили, що ОСОБА_7 не здійснював жодних вищевказаних дій ні до ОСОБА_3 , ні до інших працівників, а сам позивач ОСОБА_3 постійно вказував на те, що хоче звільнитися з підприємства, однак не наважується на це та очікує на примусове звільнення.

Долучені до матеріалів справи переписки позивача з генеральним директором ОСОБА_7 та іншими працівниками підприємства в соціальних мережах, робочих групах, мобільних застосунках, підтверджують ту обставину, що з 19 квітня 2023 року, тобто після конфлікту ОСОБА_3 з генеральним директором, їх стосунки стали напруженими, ОСОБА_7 запитував у позивача чи не бажає той звільнитися, на що ОСОБА_3 не надав ствердної відповіді.

При цьому суд наголошує, що відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок мобінгу можливе лише у разі підтвердження факту його вчинення на підставі судового рішення, що набрало законної сили.

В даному конкретному випадку, позивач мав та має право (як працівник, що перебуває у трудових відносинах) звернутись з позовною заявою до суду щодо визнання фактів цькування та їх усунення або ж звернутись з скаргою до Управління Державної служби з питань праці, яке реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, і лише після підтвердження факту вчинення мобінгу, має право на відшкодування шкоди.

Суд зауважує, що крім як показами двох свідків, які спростовуються показами решти трьох свідків та неконструктивною перепискою (яка частково ведеться на іноземній мові), цькування та психологічний тиск зі сторони генерального директора відносно працівника ОСОБА_3 нічим не підтверджується.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 2 ст.16 ЦК України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч. 1 ст. 23 ЦК України).

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

За змістом зазначених положень закону підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно з п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Компенсація завданої моральної шкоди не поглинається фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Тобто, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема, у вигляді одноразової грошової виплати.

Таким чином, оскільки права позивача у сфері трудових відносин були порушені, то він має право на відшкодування йому моральної шкоди.

Враховуючи характер та обсяг страждань, яких позивач зазнав, їх тривалість (невеликий проміжок часу), характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, які вже понад рік формувалися виключно дистанційно, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, характер порушення його права та те, що позивач не був позбавлений засобів для існування, оскільки в період вимушеного прогулу отримував інший дохід від підприємницької діяльності, яку здійснював паралельно з роботою в ТОВ НВФ "Модуль" (т.2 а.с.73), суд приходить до висновку, що кошти в розмірі 6451 грн. повністю відшкодують моральну шкоду спричинену позивачу ОСОБА_3 неправомірними діями відповідача, які ним же були усунуті (відновлені).

У пункті 3 частини другої статті 141 ЦПК України визначено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При подачі позову до суду позивачем ОСОБА_3 сплачено судовий збір у розмірі 2147,20 грн. (т.1 а.с.70), а також 10000 грн. за професійну правничу допомогу адвоката, що підтверджується документально (т 1 а.с.51-57).

Разом з тим, оскільки у матеріалах справи відсутні належні та достатні докази надання адвокатом правничої допомоги та відповідно понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 грн., суд приходить висновку, що підстави для їх стягнення з позивача на користь відповідача відсутні.

Враховуючи наведене,оцінивши поданіпредставником позивачадокази напідтвердження понесенняпозивачем судовихвитрат,виходячи зкритеріїв розумностіта справедливостіта співмірностісум цихвитрат зціною позовута складністюсправи,суд стягуєз відповідача ТОВ НВФ "Модуль" в користь ОСОБА_3 пропорційно задоволених вимог: 107,36 грн. судового збору та 1000 грн. витрат понесених на професійну правничу допомогу адвоката, а всього 1107,36 грн.

Керуючись ст.12, ст.13, ст.81, ст.89, ст.141, ст.142, ст.259, ст.263, ст.264, ст.265, ст.268 ЦПК України, на підставі ст. 237-1 КЗпП України, суд

ухвалив:

Позов задоволити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Модуль" в користь ОСОБА_3 6 451 (шість тисяч чотириста п`ятдесят одна) грн. моральної шкоди.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Модуль" в користь ОСОБА_3 107 (сто сім) гривень 36 копійок судового збору та 1000 (одна тисяча) гривень витрат понесених на професійну правничу допомогу адвоката, а всього 1 107 (одна тисяча сто сім) гривень 36 копійок.

У решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги, рішення набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про сторін у справі:

позивач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ;

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Модуль", код ЄДРПОУ 02074190, місцезнаходження: вул. Щорса, буд.31, м. Київ, 01133.

Повний текст рішення складено 25 квітня 2024 року.

Головуючий суддя підпис А.В. Василюк