ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 520/5388/22

адміністративне провадження № К/990/34851/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Жука А. В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №520/5388/22

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Харківській області

про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Біленького Дениса Владиславовича

на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2022 року (головуючий суддя: Сліденко А.В.)

і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2023 року (головуючий суддя: Кононенко З.О., суддів: Калиновський В.А., Мінаєва О.М.).

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі - «ГУ НП в Харківській області»), в якому просив:

- поновити на службі капітана поліції ОСОБА_1 , заступника командира полку поліції особливого призначення ГУ НП в Харківській області з 1 березня 2022 року;

- скасувати Наказ №130 о/с від 1 березня 2022 року;

- зобов`язати ГУНП в Харківській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 1 березня 2022 року до дня фактичного поновлення на службі;

- звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на службі та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць;

- стягнути з ГУ НП в Харківській області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі: 50 000 грн;

- стягнути з ГУ НП в Харківській області на користь ОСОБА_1 усі понесені судові витрати (в тому числі витрати на правову допомогу).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що дисциплінарне стягнення щодо нього накладено безпідставно, за відсутності події вчинення дисциплінарного проступку.

Наполягав, що факт його відсутності на службі у період з 24 лютого 2022 року до 28 лютого 2022 року викликаний об`єктивними обставинами.

Зауважив, що за усним дозволом керівника здійснював евакуацію родини до безпечного місця, адже з 24 лютого 2022 року відбулось повномасштабне вторгнення Російської Федерації на територію України. Надалі, 26 лютого 2022 року позивач прибув до міста Черкаси, протягом 2 діб зібрав необхідну кількість пального аби повернутись до місця несення служби.

Проте, 1 березня 2022 року довідався про звільнення зі служби, а 2 березня 2022 року здав зброю, боєкомплект, службове посвідчення, спеціальний жетон до Звенигородського РВП ГУ НП в Черкаській області.

Указану поведінку не вважає дисциплінарним проступком, адже мав дозвіл відлучитися зі служби від керівника, а причини цього є поважними, пов`язані з убезпеченням сім`ї, а також подальшими труднощами із пальним для зворотної дороги до міста Харків.

Вважаючи своє звільнення незаконним, ОСОБА_1 звернувся до суду з метою його оскарження і відновлення своїх порушених трудових прав.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ознак порушення прав та інтересів позивача у процедурі службового розслідування встановлено не було.

Суди попередніх інстанцій на основі встановлених фактичних обставин справи визнали юридично правильним та фактично підтвердженим судження, викладене у Висновку Дисциплінарної комісії про вчинення ОСОБА_1 порушення вимог закону, відсутність на службі без поважних причин в умовах запровадженого правового режиму воєнного стану, ухилення від виконання завдань Національної поліції України за місцем дислокації тероргану системи Національної поліції України, дискредитацію поліцейського в очах суспільства, підрив авторитету поліції.

На основі зазначеного, суди попередніх інстанцій не встановили порушення трудових прав позивача в аспекті звільнення його із займаної посади.

Не погоджуючись із цими судовими рішеннями судів, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на них.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзивів

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2022 року і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2023 року скасувати, й ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов повністю.

У касаційній скарзі, як на підставу відкриття касаційного провадження, скаржник покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»).

Скаржник зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20 травня 2021 року у справі №420/2916/20.

Верховний Суд ухвалою від 20 грудня 2023 року відкрив касаційне провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідач свого відзиву на касаційну скаргу не надав. Копію ухвали Суду про відкриття касаційного провадження отримав 21 грудня 2023 року.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , належить до громадянства України.

У період 29 липня 2014 року до 6 листопада 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ України у якості атестованого працівника міліції, у період з 7 листопада 2015 року до 1 березня 2022 року проходив службу в лавах Національної поліції України.

7 листопада 2015 року ОСОБА_1 склав Присягу працівника Національної поліції.

Згідно із наказом ГУ НП в Харківській області від 4 жовтня 2021 року №596 о/с був призначений на посаду заступника командира полку особливого призначення ГУ НП в Харківській області.

За викладеними у позові твердженнями позивача, 24 лютого 2022 року він отримав усний дозвіл керівника на проведення евакуації власної родини, вибув до міста Черкаси, де знаходився до 1 березня 2022 року, коли і дізнався про звільнення зі служби в поліції.

28 лютого 2022 року підполковником поліції ОСОБА_2 було складено рапорт про відсутність позивача на службі.

28 лютого 2022 року начальником ГУ НП в Харківській області було видано наказ №409 про призначення стосовно ОСОБА_1 службового розслідування і створено Дисциплінарну комісію у складі 3 осіб, а саме: Голови - полковника поліції ОСОБА_3 , начальника УГІ ГУ НП в Харківській області, члена комісії - майора поліції ОСОБА_4 , начальника ВП, майора поліції ОСОБА_5 , заступника начальника ВСР УГІ ГУ НП в Харківській області.

Як зазначили суди попередніх інстанцій, доказів оскарження позивачем цього наказу до суду або посадової (службової) особи поліції вищого рівня матеріали справи не містять.

28 лютого 2022 року працівниками ГУ НП в Харківській області, а саме: ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , був складений акт про відсутність ОСОБА_1 на службі без поважних причин у період з 24 лютого 2022 року до 28 лютого 2022 року.

Згідно із письмовими поясненнями поліцейських ГУ НП в Харківській області - ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 від 28 лютого 2022 року, ОСОБА_1 24 лютого 2022 року отримав усний дозвіл командира полку на вибуття зі служби лише на 2 години, але після цього протягом періоду з 24 лютого 2022 року до 28 лютого 2022 року позивач на службу не виходив.

Доказів складання стосовно заявника службової характеристики у межах дисциплінарного провадження до матеріалів справи не надано.

Результати проведеного службового розслідування оформлені висновком Дисциплінарної комісії від 28 лютого 2022 року.

У тексті цього Висновку діяння/вчинок позивача за подією не виходу на службу без поважних причин протягом періоду з 24 лютого 2022 року до 28 лютого 2022 року, не долучення до виконання завдань територіальної оборони, ухилення від участі у забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану під час агресії Російської Федерації проти України було кваліфіковано Дисциплінарною комісією як вчинення дисциплінарного проступку - невиконання пункту 1 частини першої статті 18, пункту 24 частини першої статті 23, частини другої статті 24 Закону України «Про Національну поліцію».

Висновок містить пропозицію Дисциплінарної комісії з приводу застосування до позивача дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції.

28 лютого 2022 року Висновок був затверджений начальником ГУ НП в Харківській області.

28 лютого 2022 року начальником ГУ НП в Харківській області було видано наказ №148, яким до позивача, з відображених у Висновку мотивів, було застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції.

Як зазначили суди попередніх інстанцій, беззаперечних доказів ознайомлення позивача із цим наказом учасниками спору до матеріалів справи не подано.

1 березня 2022 року начальником ГУ НП в Харківській області було видано наказ №138о/с, яким на реалізацію наказу начальника ГУ НП в Харківській області №148 від 28 лютого 2022 року, ОСОБА_1 було звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Згідно із наказом ГУ НП у Харківській області від 1 березня 2022 року №130 о/с був звільнений зі служби в поліції з 1 березня 2022 року.

Як зазначили суди попередніх інстанцій, беззаперечних доказів ознайомлення заявника із цим наказом учасниками спору до матеріалів справи не подано.

Згідно із наданою довідкою ГУ НП в Харківській області від 29 вересня 2022 року №299 за період січень-лютий 2022 року позивач одержав: 34654, 57 грн за 54 робочих дні служби. Тож, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача складає: 641,75 грн.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський зобов`язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва.

Відповідно до частин першої, другої статті 19 цього Закону у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Згідно із пунктом 24 частини першої статті 23 вказаного Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань бере участь відповідно до повноважень у забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного або надзвичайного стану, зони надзвичайної екологічної ситуації у разі їх введення на всій території України або в окремій місцевості.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про Національну поліцію» у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості.

Частиною третьою статті 24 цього Закону передбачено, що у ході забезпечення та здійснення заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості, виконання завдань територіальної оборони органи та підрозділи, що входять до системи поліції та дислокуються в межах Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, області, міста Києва, підпорядковуються відповідному начальнику Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, області, місті Києві.

Статтею 64 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: «Я, (прізвище, ім`я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки». Порядок складання Присяги працівника поліції встановлює Міністерство внутрішніх справ України.

Пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Відповідно до абзаців першого, другого та дванадцятого пункту 1 розділу II Правил під час виконання службових обов`язків поліцейський повинен: неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами; інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

Згідно із частиною першою статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

Відповідно до частини другої статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов`язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов`язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу.

Пунктами 1, 4, 5 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту передбачено, що службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону № 580-VIII, зобов`язує поліцейського: бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону; вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов`язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника.

Відповідно до частини третьої статті 4 Дисциплінарного статуту наказ може віддаватися усно чи видаватися письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв`язку.

Згідно з частиною першою статті 5 Дисциплінарного статуту поліцейський отримує наказ від керівника в порядку підпорядкованості та зобов`язаний неухильно та у визначений строк точно його виконувати. Забороняється обговорення наказу чи його критика.

Частиною першою статті 11 Дисциплінарного статуту передбачено, що за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Відповідно до статі 12 Дисциплінарного статуту дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

Згідно з частинами першою, другою статті 13 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків. Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони.

Частиною третьою статті 13 Дисциплінарного статуту передбачено, що до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.

Відповідно до частини другої, третьої, десятої статті 14 Дисциплінарного статуту службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків. Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення. Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.

Порядок застосування дисциплінарних стягнень визначено у статті 19 Дисциплінарного статуту, частиною третьої якої передбачено, що під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

Статтею 21 Дисциплінарного статуту передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується не пізніше одного місяця з дня виявлення дисциплінарного проступку і не пізніше шести місяців з дня його вчинення шляхом видання дисциплінарного наказу. У разі проведення службового розслідування за фактом вчинення дисциплінарного проступку днем його виявлення вважається день затвердження висновку за результатами службового розслідування. Перебування поліцейського на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності) чи у відпустці не перешкоджає застосуванню до нього дисциплінарного стягнення.

Відповідно до частини першої статті 26 Дисциплінарного статуту у період дії воєнного стану службове розслідування проводиться з дотриманням вимог цього Статуту з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Службове розслідування призначається та проводиться у формі письмового провадження.

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Порядку № 893 службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення. Підставами для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації, рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.

Частиною першою статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російською Федерацією проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону №389-VIII, з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 на території України введено воєнний стан.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 КАС України та частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Верховним Судом ухвалою від 20 грудня 2023 року було відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Так, відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема:

- якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов наступних висновків.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Спірні правовідносини між сторонами склалися з приводу правомірності звільнення ОСОБА_1 з посади та органів поліції.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що службова дисципліна полягає у виконанні (дотриманні) законодавчих та підзаконних актів із питань службової діяльності та бездоганному і неухильному додержанні порядку і правил, що такими нормативно-правовими актами передбачені.

Службова дисципліна зобов`язує поліцейського бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України.

Також аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про те, чи є порушення службових обов`язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, підставою для проведення службового розслідування стала фактична відсутність позивача на службі з 24 лютого 2022 року до 28 лютого 2022 року.

Фактична відсутність позивача на службі у вказаний період підтверджується наявними в матеріалах справи доказами і, більше того, ним самим не заперечується.

Причини своєї відсутності за місцем несення служби позивач пояснює необхідністю вивезення родини до безпечного місця, а конкретніше до міста Черкаси. У подальшому, не маючи достатньо палива аби повернутись до міста Харків, позивач докладав зусиль для того, щоб його віднайти, проте з повідомлення з месенджера дізнався про те, що його звільнили з посади.

Надалі, 1 березня 2022 року, довідавшись про своє звільнення із служби, ОСОБА_1 2 березня 2022 року здав зброю, боєкомплект, службове посвідчення, спеціальний жетон до Звенигородського РВП ГУ НП в Черкаській області.

Тобто, ці твердження позивача дають підстави стверджувати, що навіть 2 березня 2022 року ОСОБА_1 все ще перебував на території Черкаської області й до міста Харків не повернувся.

До того ж, письмовими поясненнями поліцейських ГУ НП в Харківській області: ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , від 28 лютого 2022 року, підтверджується, що позивач отримав 24 лютого 2022 року усний дозвіл командира полку на вибуття зі служби лише на 2 години, але після цього протягом 24 лютого 2022 року до 28 лютого 2022 року позивач на службу не виходив.

Підсумовуючи наведене, висновується, що правової підстави бути відсутнім за місцем несення служби у спірний період у ОСОБА_1 не було.

Одночасно, Верховний Суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 як поліцейський, який склав Присягу на вірність Українському народові та сумлінність виконання службових обов`язків, на виконання Закону України «Про Національну поліцію» та Дисциплінарного статуту, мав вживати всіх можливих заходів з метою виконання повноважень, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Проте, ОСОБА_1 , як встановлено судами попередніх інстанцій, був відсутній на службі протягом 5 днів, тобто самоусунувся від виконання службових обов`язків поліцейського від захисту Українського народу, територіальної цілісності України, здійснення заходів із забезпечення публічного порядку та безпеки в умовах воєнного стану і надання допомоги цивільним особам.

Принагідно варто зауважити, що указаний період, а саме: з 24 лютого 2022 року, тобто початок вторгнення РФ на територію України, був найвідповідальнішим в аспекті обороноздатності держави у складний стресовий період, у тому числі і особливо для працівників правоохоронної сфери.

До того ж, Верховний Суд звертає увагу, що поліцейському не надано повноважень самостійного, вільного визначення ним місця несення служби, зміну підрозділу, самостійного усунення поліцейським від виконання обов`язків за основним місцем несення служби без відповідного наказу безпосереднього керівника.

Відповідно до пункту 1 Розділу І Правил встановлено, що вони поширюються на всіх поліцейських, які проходять службу в Національній поліції України (далі - поліція). Дотримання вимог цих Правил є обов`язком для кожного поліцейського незалежно від займаної посади, спеціального звання та місцеперебування.

Згідно з пунктом 1 Розділу ІІ Правил під час виконання службових обов`язків поліцейський повинен, зокрема, неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами.

Пунктом 3 Розділу IV Правил передбачено, що за будь-яких обставин і відносно будь-якої людини як у робочий, так і в неробочий час поліцейський зобов`язаний дотримуватися норм професійної етики.

Суд звертає увагу, що дотримання зазначених вимог Дисциплінарного статуту та Правил є обов`язком кожного поліцейського не залежно від того перебуває він під час виконання службових обов`язків чи у позаслужбовий час, що пов`язане з особливостями проходження служби в Національній поліції.

До того ж, з тексту Присяги поліцейського, неухильне дотримання якої визначено законом, вбачається, що в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, поліцейський покладає на себе не тільки певні службові зобов`язання, але й моральну відповідальність за їх виконання.

Порушення Присяги слід розуміти як скоєння поліцейським проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету органів поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків.

Присяга поліцейського передбачає зобов`язання виконувати обов`язки сумлінно.

Тобто, порушення Присяги - це несумлінне, недобросовісне виконання обов`язків поліцейським. Про несумлінність дій (бездіяльності) поліцейського свідчить невиконання обов`язків умисно або внаслідок недбалого ставлення до них.

Невиконання чи неналежне виконання поліцейським службової дисципліни є дисциплінарним проступком, вчинення якого є підставою для дисциплінарної відповідальності.

Подібна правова позиція викладена, у постановах Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі №160/11795/20, від 11 квітня 2024 року у справі №420/9545/22.

Касаційний суд, як і суди попередніх інстанцій, при вирішенні цього спору ураховує висновки Європейського Суду з прав людини у справі «Вільхо Ескелінен та інші проти Фінляндії» за заявою № 63235/00, що викладені у рішенні від 19 квітня 2007 року.

Так, у вказаному рішенні Європейський Суд з прав людини вказав: « 47. У зв`язку з цим Суд запровадив функціональний критерій, заснований на характері обов`язків службовця та його відповідальності. Особи, що займають посади, пов`язані з виконанням обов`язків щодо захисту загальнодержавних інтересів або з участю у здійсненні визначених публічним правом повноважень, володіють частиною суверенної влади держави. Держава має законний інтерес щодо налагодження з такими службовцями спеціальних відносин, заснованих на вірності та відданості. З іншого боку, щодо інших посад, які не мають у собі аспектів «державного управління», держава не має такого інтересу. (див. згадану вище справу «Пеллегрін» (Pellegrin), п. 65). Таким чином, Суд постановив, що із сфери застосування пункту 1 статті 6 вилучаються лише такі спори, що порушуються державними службовцями, чиї обов`язки є типовим прикладом специфічної діяльності, пов`язаної з державною службою, оскільки останні діють як представники державної влади і відповідають за захист загальнодержавних інтересів та інтересів інших державних органів. Яскравим прикладом такої діяльності є збройні сили та поліція (п. 66). Суд дійшов висновку, що жодні спори між адміністративними органами та службовцями, які займають посади, пов`язані з виконанням покладених публічним правом повноважень, не входять до сфери застосування пункту 1 статті 6 (п. 67).

48. Суд зазначає, що рішення у справі «Пеллегрін» (Pellegrin) було сформульоване досить категорично; якщо посада належала до зазначеної категорії, то всі спори, незалежно від їхньої природи, вилучалися із сфери застосування статті 6. Допускався тільки один виняток: всі спори, що стосувалися пенсій, підпадали під сферу застосування пункту 1 статті 6, оскільки з виходом на пенсію службовця, спеціальні відносини між ним та державними органами припиняються. Службовець опиняється в ситуації, яка прирівнюється до ситуації службовців, які працюють згідно з приватним правом: спеціальні відносини, засновані на вірності і відданості, що пов`язують його з державою, перестають існувати, і такий службовець не може більше володіти частиною суверенної влади держави (див. згадану вище справу «Пеллегрін»(Pellegrin), п. 67).

49. Важливо відзначити, що Суд підкреслив, що при використанні функціонального критерію він повинен, виходячи з предмета та цілей Конвенції, застосовувати обмежувальне тлумачення винятків із гарантій, що надаються пунктом 1 статті 6. Це має зменшити число випадків, коли державні службовці не могли б скористатися наданим їм конкретним і ефективним захистом (як це підтверджується у рішенні «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France) [ВП], № 30979/96, п. 40, ECHR2000-VII).».

Указане рішення стосувалося статті 6 Конвенції «Право на справедливий суд», проте наведений у рішенні функціональний критерій із посиланням на рішення у справі «Пеллегрін», на думку суду, може бути застосований і у цій справі.

Окрім зазначеного варто зауважити, що позивач був поліцейським, який має виконувати обов`язки щодо захисту загальнодержавних інтересів, у тому числі, й під час воєнного стану, склав Присягу поліцейського та є державним службовцем, який несе службу особливого характеру.

Ба більше, ОСОБА_1 на момент вчинення дисциплінарного проступку перебував на посаді заступника командира полку поліції особливого призначення ГУ НП в Харківській області. Тобто, перебуваючи на керівній посаді, проходивши службу у полку особливого призначення, ОСОБА_1 не міг не усвідомлювати хибність своїх дій, можливі негативні наслідки та шкоду, заподіювану інтересам держави, особливо в умовах воєнного стану, спричинювана його відсутністю.

Варто зауважити, що держава може встановлювати для поліцейських окремий порядок проходження служби, який відрізняється від виконання обов`язків працівником за трудовим законодавством, і такий порядок може обмежувати права осіб, які проходять службу у поліції по відношенню до прав працівників, які виконують роботу за трудовим законодавством.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що накладене дисциплінарне стягнення є співмірним із виявленим проступком позивача, та є необхідним засобом підтримання службової дисципліни, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Європейський суд з прав людини зазначив, що від держав очікується встановлення високих професійних стандартів у рамках їх правоохоронних систем і забезпечення того, щоб особи, які перебувають на службі в таких системах, відповідали необхідним критеріям (рішення від 12 січня 2012 року у справі «Горовенки та Бугара проти України» (заяви № 36146/05 та № 42418/05) пункт 38).

В контексті спірних правовідносин, Суд вважає за доцільне наголосити, що в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, порушення яких утворює факт порушення службової дисципліни.

Обрання виду стягнення за дисциплінарний проступок перебуває у площині дискреційних повноважень суб`єкта його накладення, який, приймаючи рішення про обрання конкретного виду дисциплінарного стягнення, повинен урахувати, зокрема, тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, попередню поведінку особи, її ставлення до виконання посадових обов`язків тощо.

Застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням обставин у справі та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 1 квітня 2020 року у справі №806/647/15, від 21 січня 2021 року у справі №826/4681/18, від 28 жовтня 2021 року у справі №520/1578/2020, від 9 лютого 2022 року у справі №160/12290/20 тощо.

У цій справі, суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, дійшли висновку, що накладене на позивача дисциплінарне стягнення є співмірним із виявленим ним проступком та є необхідним засобом підтримання службової дисципліни.

До того ж, як вірно зазначили суди попередніх інстанцій, сам факт того, що ОСОБА_1 не заперечує факт своєї відсутності у вказаний період у місці несення служби, нівелює хиби службового розслідування, у тому числі і в аспекті надання поліцейським пояснень дисциплінарній комісії.

Як доцільно зауважили суди попередніх інстанцій, навіть у разі видання наказів про невихід на роботу, позивач не мав права їх виконувати у силу прямих приписів частини третьої статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» та частини четвертої статті 5 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, адже такі накази явно та очевидно суперечать інтересам Держави Україна у сфері підтримання існуючого правопорядку.

Довід скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20 травня 2021 року у справі №420/2916/20, Суд відхиляє, адже вони сформовані за інших обставин справи та правового регулювання. До того ж, у касаційній скарзі ОСОБА_1 не наводить, які саме висновки зі справи №420/2916/20 мав врахувати суд при вирішенні цієї справи.

Окрім того, Суд також відхиляє довід скаржника про неналежний розгляд цієї справи судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження, шляхом її віднесення до справ незначної складності.

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

Згідно з приміткою до статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції, чинній станом на момент розгляду цієї справи судом першої інстанції) до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище віднесено, зокрема, осіб, посади яких належать до посад державної служби категорії «А» або «Б».

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 6 Закону України «Про державну службу» до категорії «Б» належать посади керівників структурних підрозділів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та інших державних органів, їх заступників, керівників територіальних органів цих державних органів та їх структурних підрозділів, їх заступників.

Як установлено судами попередніх інстанцій та убачається з матеріалів справи, спір у цій справі виник у зв`язку з перебуванням позивача на посаді заступника командира полку поліції особливого призначення ГУ НП в Харківській області.

Отже, ця справа є адміністративною справою щодо проходження публічної служби позивачем, посада якого входить до переліку осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, у розумінні Закону України «Про запобігання корупції», а відтак не є малозначною.

Проте ця обставина автоматично не наділяє цю справу ознаками справи, що має виняткову складність і вимагає її розгляду із застосуванням особливостей загального позовного провадження.

Частинами другою-третьою статті 257 КАС України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

У свою чергу, частиною четвертою статті 257 КАС України передбачено вичерпний перелік справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, а саме справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, за винятком справ, які обов`язково мають бути розглянуті в порядку загального позовного провадження.

Перелік справ, що не можуть розглядатися у порядку спрощеного позовного провадження, визначено у частині четвертій статті 12 та частині четвертій статті 257 КАС України.

Верховний Суд зазначає, що справи пов`язані з проходженням публічної служби службовими особами, які, у розумінні Закону України «Про запобігання корупції», займають відповідальне або особливо відповідальне становище, до вказаного переліку не відносяться, а тому суд, беручи до уваги передбачені частиною третьою статті 257 КАС України чинники, може розглянути її як за правилами загального позовного провадження, так і за правилами спрощеного позовного провадження, якщо дійде такого висновку.

Отже, аргументи касаційної скарги про обов`язковість розгляду справи щодо проходження служби службовими особами, які займають відповідальне або особливо відповідальне становище виключно за правилами загального позовного провадження є необґрунтованими.

Враховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судові рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені у касаційній скарзі не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, тому підстави для скасування ухвалений судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення окружного і апеляційного судів - без змін.

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність підстав, наведених у статтях 139, 140 КАС України, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 139, 341, 343, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Біленького Дениса Владиславовича залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2022 року і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2023 року у справі №520/5388/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

…………………………………

…………………………………

…………………………………

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду