ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 911/1708/18 (911/450/22)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Білоуса В.В. - головуючого, Васьковського О.В., Погребняка В.Я.

за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;

за участю представників сторін:

скаржника (ФОП Волкодава Д.Е.) та ФОП Волкодав І.В. - адвокат Боднар М.М. (в судових засіданнях 26.03.2024, 09.04.2024 та 16.04.2024)

третьої особи (Гаврилюк Т.С.) - адвокат Лівак А.П. (в судових засіданнях 09.04.2024 та 16.04.2024)

ліквідатор СФГ "Аграрник" - арбітражний керуючий Загородній О.М. (в судовому засіданні 16.04.2024)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду

від 16.01.2024

у складі колегії суддів: Остапенка О. М., суддів: Сотнікова С. В., Копитової О. С.

та на рішення господарського суду Київської області

від 11.05.2023

у складі судді Янюк О. С.

у справі № 911/1708/18 (911/450/22)

за спільною заявою ліквідатора Селянсько-фермерського господарства "Аграрник" Загороднього Олексія Михайловича, Фізичної особи-підприємця Волкодав Ірини Віталіївни (як правонаступника Товариства з обмеженою відповідальністю "Шакур"), Фізичної особи підприємця Волкодава Дмитра Едуардовича

до Вчорайшенської сільської ради

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31

про визнання недійсним рішення та визнання права постійного користування земельною ділянкою

в межах справи № 911/1708/18

про банкрутство Селянсько-фермерського господарства "Аграрник",-

ВСТАНОВИВ:

1. У провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа № 911/1708/18 про банкрутство СФГ "Аграрник", провадження в якій відкрито ухвалою суду від 20.08.2018 за заявою ТОВ "Шакур".

2. Постановою суду від 04.03.2019 СФГ "Аграрник" визнано банкрутом, відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Загороднього О.М.

3. У лютому 2022 боржник в особі ліквідатора Загороднього О.М., ТОВ "Шакур" та ФОП Волкодав Д.Е. звернулись до Господарського суду Київської області із спільною заявою до Вчорайшенської сільської ради про визнання недійсним рішення та визнання права постійного користування земельною ділянкою.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

4. Рішенням Господарського суду Київської області від 11.05.2023 спільну заяву ліквідатора СФГ "Аграрник" Загороднього О.М., ТОВ "Шакур" та ФОП Волкодава Д.Е. залишено без задоволення.

5. Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, ліквідатор Селянсько-фермерського господарства "Аграрник" Загородній О.М., ТОВ "Шакур" та ФОП Волкодав Д.Е. звернулись до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 апеляційну скаргу залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Київської області від 11.05.2023 залишено без змін.

Рух касаційної скарги

7. 05.02.2024 ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 та рішення господарського суду Київської області від 11.05.2023 у справі № 911/1708/18(911/450/22), підтвердженням чого є накладна відділення поштового зв`язку на конверті, в якому надійшла касаційна скарга.

8. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 у справі № 911/1708/18(911/450/22) визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Погребняка В.Я., судді - Жукова С. В., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.02.2024.

9. Ухвалою Верховного Суд від 21.02.2024 у складі колегії суддів Білоуса В.В. - головуючого, Жукова С.В., Погребняка В.Я., відкрито касаційне провадження у справі № 911/1708/18 (911/450/22) за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 та рішення Господарського суду Київської області від 11.05.2023 та призначено розгляд касаційної скарги на 26.03.2024 о 10:00 год.

10. Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 25.03.2024 № 32.2-01/510 у зв`язку із запланованою відпусткою судді Жукова С.В. відповідно до приписів Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30 (зі змінами та доповненнями), призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 911/1708/18 (911/450/22).

11. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2024, справу № 911/1708/18 (911/450/22) за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 та рішення Господарського суду Київської області від 11.05.2023 розподілено колегії суддів Касаційного господарського суду у складі: Білоуса В.В. - головуючого, Погребняка В.Я., Васьковського О.В.

12. Ухвалою Верховного Суду від 25.03.2024 прийнято касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 та рішення господарського суду Київської області від 11.05.2023 у справі № 911/1708/18 (911/450/22), колегією суддів Касаційного господарського суду у складі: Білоуса В.В. - головуючого, Васьковського О.В., Погребняка В.Я. до свого провадження.

13. Ухвалою Верховного Суду від 26.03.2024 оголошено перерву в судовому засіданні у справі № 911/1708/18 (911/450/22) за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 та на рішення Господарського суду Київської області від 11.05.2023 до 10:45 год. 09.04.2024.

14. Ухвалою Верховного Суду від 16.04.2024 оголошено перерву в судовому засіданні у справі № 911/1708/18 (911/450/22) за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 та на рішення Господарського суду Київської області від 11.05.2023 до 14:15 год. 16.04.2024

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими аргументами особи, яка подала касаційну скаргу.

15. Не погоджуючись з ухваленою постановою, ОСОБА_1 подано касаційну скаргу в якій останній просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

16. Касаційну скаргу мотивовано наступним.

16.1 Судами попередніх інстанцій не враховано, що у разі смерті засновника фермерського господарства право постійного користування землею не припиняється, а залишається за фермерським господарством до його припинення в порядку чинного законодавства.

16.2 Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень частини тринадцятої статті 95 Кодексу України з процедур банкрутства.

16.3 Помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що право постійного користування земельною ділянкою припиняється у зв`язку з припиненням господарської діяльності фермерського господарства з підстав визнання його банкрутом та введення ліквідаційної процедури. Окрім того, вказаний висновок суду апеляційної інстанції сформовано без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права (пункту "в" частини першої статті 141 Земельного кодексу України) у подібних правовідносинах.

16.4 Судами попередніх інстанцій не враховано, що припинення діяльності юридичної особи, в розумінні пункту "в" частини першої статті 141 Земельного кодексу України, є повним припиненням юридичної особи із внесенням відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а не лише як припинення господарської діяльності фермерського господарства у разі визнання останнього банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

16.5 Судами попередніх інстанцій залишено поза увагою, що у разі прийняття господарським судом рішення про введення щодо боржника процедури санації СФГ "Аграрник" не в змозі буде проводити господарську діяльність спрямовану на погашення кредиторських вимог, оскільки рішенням Вчорайшенської сільської ради від 23.07.2020 було припинено право постійного користування земельною ділянкою, на якій і повинна проводитися господарська діяльність боржника.

17. Скаржником подано додаткові пояснення у справі.

18. Представник скаржника (ФОП Волкодава Д.Е.) та ФОП Волкодав І.В. в судових засіданнях 26.03.2024, 09.04.2024 та 16.04.2024 підтримав касаційну скаргу з підстав викладених у ній.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

19. Представник третьої особи ( ОСОБА_7 ) в судових засіданнях 09.04.2024 та 16.04.2024 заперечив проти касаційної скарги.

20. Ліквідатор СФГ "Аграрник" в судовому засіданні 16.04.2024 підтримав касаційну скаргу.

Розгляд клопотань Верховним Судом

21. ФОП Волкодавом Д.Е. подано клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

22. Вказане клопотання мотивовано тим, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

23. Представник третьої особи ( ОСОБА_7 ) в судовому засіданні 16.04.2024 заперечив проти вказаного клопотання.

24. Ліквідатор СФГ "Аграрник" в судовому засіданні 16.04.2024 розгляд вказаного клопотання залишив на розсуд суду.

25. Розглянувши вказане клопотання колегія суддів дійшла наступних висновків.

25.1 Відповідно до частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

25.2 Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права (аналогічний правовий висновок викладено, зокрема, в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 21.01.2020 у справі №161/2238/18).

25.3 При цьому, у суду відсутні підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно клопотання скаржника, з підстав викладених у ньому, оскільки у вказаному клопотанні, всупереч усталеній практиці Великої Палати Верховного Суду, не обґрунтовано та не наведено кількісного та якісного вимірів з урахуванням яких можливо було б оцінити наявність чи відсутність виключної правової проблеми у цьому випадку.

25.4 З огляду на викладене, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відмовляє в задоволенні клопотання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з підстав викладених у ньому.

Позиція Верховного Суду

26. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

27. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

28. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

29. Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

29.1 Рішенням Ружинської районної ради XV сесії XXIII скликання від 05.09.2001 надано ОСОБА_32 земельну ділянку площею 46,9710га для ведення селянського (фермерського) господарства земель запасу Бистріївської сільської ради. У п.3 рішення вказано, що після одержання державного акта на право постійного користування землею у 30-денний термін провести реєстрацію селянського (фермерського) господарства.

29.2 На підставі зазначеного рішення ОСОБА_32 видано Державний акт на право постійного користування землею від 27.09.2001 серія ЖТ 05-02№000106, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 106.

29.3 Відповідно до п.2.4 статуту СФГ "Аграрник", зареєстрованого Ружинською районною державною адміністрацією (розпорядження №29 від 25.01.2002, р/н НОМЕР_1 ) засновником господарства є громадянин України ОСОБА_33 , який діє на підставі Державного акта на право постійного користування землею (державний акт серія ЖТ 05-02№000106 від 27.09.2001).

29.4 У п.5.1 зазначеного статуту визначено, що для реалізації мети та предмету своєї діяльності СФГ володіє та користується землею сільськогосподарського призначення, яка передається йому на умовах оренди та землею наданою СФГ в постійне користування або у приватну власність.

29.5 У разі ліквідації СФГ, у зв`язку з визнанням його банкрутом рішення щодо земельних ділянок, які є у власності СФГ, надані йому у постійне чи тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, приймається відповідно до ЗК України (п. 5.4 статуту).

29.6 Діяльність господарства припиняється у разі, зокрема: припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою у випадках, передбачених Земельного Кодексу України; визнання господарства неплатоспроможним - банкрутом (п. 12.1 статуту).

29.7 Аналогічні правила внутрішнього управління СФГ "Аграрник" містяться і в статуті останнього у редакції 2018 року, затвердженого протоколом загальних зборів засновників від 25.01.2018 № 1 та нотаріально посвідченого 31.01.2018, зареєстровано в реєстрі за № 81.

29.8 Про наявне право постійного користування СФГ "Аграрник" земельною ділянкою згадується у листах ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 14.12.2017, від 08.06.2018 та від 20.06.2018. Аналогічна інформація щодо користувача земельної ділянки міститься і в листі Вчорайшенської сільради від 12.08.2019.

29.9 Водночас, у листі ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 13.08.2019 зазначається, що земельна ділянка із кадастровим номером 1825281200:04:000:0144 станом на 01.01.2016 обліковується за ОСОБА_34

29.10 Із змісту листа Ружинського РВ державної реєстрації актів цивільного стану від 30.01.2020 №107/21.15 вбачається, що по відділу виявлено актовий запис про смерть №125 від 23.08.2019, складений відділом на ОСОБА_35 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дата смерті - 21.08.2019.

29.11 Наказом ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 18.06.2019 №6-1766/14-19-СГ передано Вчорайшенській сільраді у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 2815,4794 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Вчорайшенської сільської об`єднаної територіальної громади Ружинського району Житомирської області, згідно з актом приймання-передачі, у тому числі земельну ділянку кадастровим номером 1825281200:04:000:0144.

29.12 Із змісту Інформації з Державного реєстру речових права на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 04.02.2022, а саме спірної земельної ділянки вбачається, що: форма власності - комунальна; власники - Вчорайшенська сільрада.

29.13 Водночас, СФГ "Аграрник" перебуває в процесі банкрутства на стадії ліквідаційної процедури з 04.03.2019.

29.14 Рішенням Вчорайшенської сільради 24 сесії VII скликання від 23.07.2020 припинено право постійного користування земельною ділянкою комунальної власності ОСОБА_35 на земельну ділянку площею 46,971 га, яка належала ОСОБА_32 на праві постійного користування відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серія ЖТ 05-02№000106 від 27.09.2001 та знаходиться на території Бистріївського старостиного округу Вчорайшенської сільради з кадастровим номером 1825281200:04:000:0144 у зв`язку зі смертю ОСОБА_35

29.15 Копію вказаного рішення надано Вчорайшенською сільрадою ліквідатору на його запит від 07.06.2021 № 02-31/124 (лист від 30.06.2021 № 1258).

29.16 Окрім цього, рішеннями Вчорайшенської сільради:

- 24 сесії VII скликання від 23.07.2020 надані дозволи третім особам на виготовлення технічної документації щодо поділу земельної ділянки комунальної власності за кадастровим номером 1825281200:04:000:0144 та на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність орієнтованою площею 1,5000га;

- 26 сесії VII скликання від 19.10.2020 затверджені проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 1,5000 га для ведення особистого селянського господарства та передано у приватну власність, а саме: ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 1825281200:04:000:0163 (рішення № 1528 та № 1955); ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером 1825281200:04:000:0162 (рішення № 1529 та № 1954); ОСОБА_4 земельну ділянку з кадастровим номером 1825281200:04:000:0161 (рішення № 1555 та № 1953); ОСОБА_5 земельну ділянку з кадастровим номером 1825281200:04:000:0160 (рішення № 1556 та № 1952); ОСОБА_6 земельну ділянку з кадастровим номером 1825281200:04:000:0159 (рішення № 1530 та № 1950); ОСОБА_7 земельну ділянку з кадастровим номером 1825281200:04:000:0158 (рішення № 1554 та № 1949); ОСОБА_8 земельну ділянку з кадастровим номером 1825281200:04:000:0157 (рішення № 1553 та № 1948); ОСОБА_9 земельну ділянку з кадастровим номером 1825281200:04:000:0156 (рішення № 1551 та № 1951); ОСОБА_10 земельну ділянку з кадастровим номером 1825281200:04:000:0155 (рішення № 1535 та № 1943); ОСОБА_11 земельну ділянку з кадастровим номером 1825281200:04:000:0154 (рішення № 1534 та № 1942); ОСОБА_12 земельну ділянку з кадастровим номером 1825281200:04:000:0153 (рішення № 1533 та № 1947); ОСОБА_13 земельну ділянку з кадастровим номером 1825281200:04:000:0152 (рішення № 1531 та № 1946); ОСОБА_14 земельну ділянку з кадастровим номером 1825281200:04:000:0151 (рішення № 1550 та № 1944); ОСОБА_15 земельну ділянку з кадастровим номером 1825281200:04:000:0150 (рішення № 1548 та № 1936); ОСОБА_16 земельну ділянку з кадастровим номером 1825281200:04:000:0149 (рішення №1558 та №1933); ОСОБА_17 земельну ділянку з кадастровим номером 1825281200:04:000:0148 (рішення № 1549 та № 1945); ОСОБА_18 земельну ділянку з кадастровим номером 1825281200:04:000:0178 (рішення № 1532 та № 1941); ОСОБА_19 земельну ділянку з кадастровим номером 1825281200:04:000:0177 (рішення № 1547 та № 1940); ОСОБА_20 земельну ділянку з кадастровим номером 1825281200:04:000:0176 (рішення № 1557 та № 1939); ОСОБА_21 земельну ділянку з кадастровим номером 1825281200:04:000:0175 (рішення № 1546 та № 1938); ОСОБА_22 земельну ділянку з кадастровим номером 1825281200:04:000:0174 (рішення № 1545 та № 1937); ОСОБА_22 земельну ділянку з кадастровим номером 1825281200:04:000:0173 (рішення № 1544 та № 1935); ОСОБА_23 земельну ділянку з кадастровим номером 1825281200:04:000:0172 (рішення № 1543 та № 1934); ОСОБА_24 земельну ділянку з кадастровим номером 1825281200:04:000:0171 (рішення № 1542 та № 1932); ОСОБА_25 земельну ділянку з кадастровим номером 1825281200:04:000:0170 (рішення № 1552 та № 1931); ОСОБА_26 земельну ділянку з кадастровим номером 1825281200:04:000:0169 (рішення № 1541 та № 1930); ОСОБА_27 земельну ділянку з кадастровим номером 1825281200:04:000:0168 (рішення № 1540 та № 1929); ОСОБА_28 земельну ділянку з кадастровим номером 1825281200:04:000:0167 (рішення № 1539 та № 1928); ОСОБА_29 земельну ділянку з кадастровим номером 1825281200:04:000:0166 (рішення № 1538 та № 1927); ОСОБА_36 земельну ділянку з кадастровим номером 1825281200:04:000:0165 (рішення № 1536 та № 1926); ОСОБА_37 земельну ділянку з кадастровим номером 1825281200:04:000:0179 (рішення № 1537 та № 1925).

29.17 Відповідні записи щодо наявного права власності у деяких зазначених осіб на новостворені земельні ділянки міститься у витягах з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності станом на 11.11.2020 та 24.04.2023.

30. Обґрунтовуючи оскаржувані судові рішення в частині мотивів щодо того, що оспорюване рішення Вчорайшенської сільради 24 сесії VII скликання від 23.07.2020 не може вважатися таким, що видано на підставі закону, суди попередніх інстанцій виходили з наступного.

30.1 На час прийняття рішення районною Радою народних депутатів про надання засновнику права постійного користування спірною земельною ділянкою діяв Земельний кодекс України від 18.12.1990 (у редакції 2000 року) та передбачав таке регулювання відносин щодо права постійного користування земельною ділянкою.

30.2 Так, постійним визнавалося землекористування без заздалегідь установленого строку (частина друга статті 7 Земельного кодексу України від 18.12.1990). Право постійного користування землею посвідчували державні акти. Їх видавали та реєстрували сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів (частина перша статті 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990).

30.3 Громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, земельні ділянки передавалися у власність або надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди, включаючи присадибний наділ (частина 1 статті 50 Земельного кодексу України від 18.12.1990).

30.4 Як передбачалось частиною 1 статті 7 Земельного кодексу України від 18.12.1990 у постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

30.5 Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздив з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подавали до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписував голова створюваного селянського (фермерського) господарства (частина перша статті 51 Земельного кодексу України від 18.12.1990).

30.6 На час заснування СФГ "Аграрник" відносини, пов`язані зі створенням і діяльністю селянських (фермерських) господарств, регулював Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" від 20.12.1991 № 2009-XII.

30.7 Так, частинами першою, другою, четвертою, п`ятою статті 2 вищевказаного Закону передбачалось, що селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляв голова господарства. На його ім`я видавався Державний акт на право приватної власності на землю або Державний акт на право постійного користування землею; з головою селянського (фермерського) господарства укладався договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, складалися інші документи відповідно до законодавства України.

30.8 Після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягало у 30-денний строк державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку (частина перша статті 9 Закону № 2009-ХІІ).

30.9 Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) й одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набувало статусу юридичної особи, одержувало печатку з його найменуванням і адресою, відкривало розрахунковий та інші рахунки в установах банку, вступало у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнавалося державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону (частина друга статті 9 Закону № 2009-XII).

30.10 Як зазначалось у пункті 2 частини першої статті 29 Закону № 2009-XII діяльність селянського (фермерського) господарства припиняється у разі припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою у випадках, передбачених статтями 27 і 28 Земельного кодексу України.

30.11 Із змісту наведених приписів можна зробити висновок, що можливість реалізації права на створення селянського (фермерського) господарства була підпорядкована фактичному одержанню громадянином, зокрема, права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства. Наявність у засновника визначеного законом права на земельну ділянку була однією з умов державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Більше того, право користування земельною ділянкою мало припинятися з припиненням діяльності селянського (фермерського) господарства (пункт 3 частини першої статті 27 Земельного кодексу України від 18.12.1990), а припинення права користування земельною ділянкою мало наслідком припинення діяльності цього господарства (пункт 2 частини першої статті 29 Закону № 2009-XII).

30.12 Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки інакше, ніж за її цільовим призначенням (пункт 1 частини першої статті 40 Земельного кодексу України від 18.12.1990), а також юридичні наслідки її використання не за цільовим призначенням (пункт 7 частини першої статті 27, частина друга статті 29, частина перша статті 88 Земельного кодексу України від 18.12.1990), надана громадянину у встановленому порядку для ведення селянського (фермерського) господарства земельна ділянка за її правовим режимом була та є такою, яку слід використовувати виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб цього громадянина.

30.13 Передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції (частина перша статті 2 Закону № 2009-XII). Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Отже, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц).

30.14 Велика Палата Верховного Суду, у тому числі у постанові від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц, неодноразово звертала увагу, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. У відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.

30.15 Відтак, одержання громадянином-засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

30.16 Отже, у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 922/2448/21).

30.17 Будь-яких обставин, які б давали підстави вважати, що спірна земельні ділянка знаходилась у постійному користуванні ОСОБА_35 як фізичної особи та не пов`язана зі створенням СФГ, судом не встановлено, оскільки відповідних доказів учасниками справи суду надано не було.

30.18 Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

30.19 У постанові від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 ВП ВС зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

30.20 Так, стаття 141 Земельного кодексу України від 25.10.2001 (у редакції від 16.07.2020) визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

30.21 Як зазначає Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника, як смерть громадянина - засновника селянського фермерського господарства відсутня. Адже правове становище селянського (фермерського) господарства як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства. У разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку. Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01.01.2002, не втрачається ані через зміни у земельному законодавстві, ані через смерть засновника (аналогічні правові висновки містяться, у тому числі і в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 912/2831/21).

30.22 Так, із змісту спільної заяви вбачається, що предметом даного спору є рішення Вчорайшенської сільради про припинення права постійного користування земельної ділянки саме у зв`язку із смертю ОСОБА_38 . Інших обставин, які стали підставою для прийняття спірного рішення, в останньому не зазначено.

30.23 За наведених вище обставин, суди вважають, що дії відповідача щодо припинення право постійного користування спірною земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства, яке припинилось у зв`язку зі смертю особи, яка таке право отримала, є такими, що не відповідають нормам права, що регулюють спірні правовідносини. У зв`язку з чим оспорюване рішення відповідача не може вважатися таким, що видано на підставі закону.

31. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується із вказаними висновками судів попередніх інстанцій в зазначеній частині та вважає їх обґрунтованими, такими, що відповідають нормам чинного законодавства і усталеній судовій практиці.

32. Разом з тим, обґрунтовуючи оскаржувані судові рішення в частині мотивів відмови у задоволенні заяви, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з наступного.

32.1 Згідно приписів чинного законодавства, підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство).

32.2 Відповідно до пункту 3 статті 35 Закону України "Про фермерське господарства" від 19.06.2003 № 973-IV діяльність фермерського господарства припиняється у разі визнання фермерського господарства неплатоспроможним (банкрутом).

32.3 Постановою суду від 04.03.2019 року у справі № 911/1708/18, зокрема, визнано СФГ "Аграрник" банкрутом та відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру.

32.4 Частиною тринадцятою статті 95 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що з дня прийняття постанови про визнання фермерського господарства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури діяльність фермерського господарства припиняється.

32.5 Таким чином, аналіз положень частини тринадцятої статті 95 Кодексу України з процедур банкрутства та пункту 3 статті 35 Закону України "Про фермерське господарства" свідчить, що з моменту прийняття постанови господарським судом Київської області у справі № 911/1708/18 про визнання СФГ "Аграрник" банкрутом діяльність фермерського господарства та, як наслідок, право постійного користування земельною ділянкою припиняється.

33. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в цілому погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні спільної заяви ліквідатора СФГ "Аграрник" Загороднього О.М., ТОВ "Шакур" та ФОП Волкодава Д.Е., проте не погоджується із мотивами ухвалення такого рішення, з огляду на наступне.

34. Велика Палата Верховного Суду, у тому числі у постанові від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц, неодноразово звертала увагу, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. У відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.

35. Відтак, одержання громадянином-засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

36. Отже, у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 922/2448/21).

37. Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

38. У постанові від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

39. Так, стаття 141 Земельного кодексу України від 25.10.2001 (у редакції від 16.07.2020) визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

40. Як зазначає Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника, як смерть громадянина - засновника селянського фермерського господарства відсутня. Адже правове становище селянського (фермерського) господарства як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства. У разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку. Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01.01.2002, не втрачається ані через зміни у земельному законодавстві, ані через смерть засновника (аналогічні правові висновки містяться, у тому числі і в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 912/2831/21).

41. Слід звернути увагу, що банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано Кодексом України з процедур банкрутства з 21.10.2019, а до вступу в дію цього Кодексу - Законом про банкрутство в редакції від 19.01.2013, що втратив чинність 21.10.2019, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ порівняно з іншими нормами законодавства.

42. Разом з тим, Кодекс України з процедур банкрутства, як і Закон про банкрутство є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми Цивільного кодексу України.

43. Так, відповідно до частини тринадцятої статті 95 Кодексу України з процедур банкрутства з дня прийняття постанови про визнання фермерського господарства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури діяльність фермерського господарства припиняється.

44. Також, згідно частини десятої статті 95 Кодексу України з процедур банкрутства у разі банкрутства фермерського господарства земельна ділянка, надана фермерському господарству в тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди, використовується відповідно до Земельного кодексу України.

45. Відповідно до частини першої статті 59 Кодексу України з процедур банкрутства з дня ухвали господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, зокрема, господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу, крім укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу у процедурі ліквідації тощо.

46. Згідно частини другої статті 65 Кодексу України з процедур банкрутства якщо за результатами ліквідаційної процедури після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна або майно не виявлено чи відсутнє, господарський суд постановляє ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута. Копія цієї ухвали надсилається державному реєстратору для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи - банкрута, а також власнику майна.

47. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 90 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд закриває провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) у разі затвердження звіту керуючого санацією в порядку, передбаченому цим Кодексом.

48. Системний аналіз вказаних норм Кодексу України з процедур банкрутства дозволяє зробити висновок про те, що припинення діяльності фермерського господарства, в розумінні частини тринадцятої статті 95 Кодексу, є по суті припиненням саме господарської (виробничої) діяльності юридичної особи, а не припиненням фермерського господарства як юридичної особи, оскільки саме по собі визнання боржника банкрутом, без вчинення в ліквідаційній процедурі всіх передбачених законом дій та заходів, ні в розумінні частини першої статті 59 Кодексу, ні в розумінні частини тринадцятої статті 95 Кодексу не має наслідком ліквідацію юридичної особи - банкрута, її припинення та закриття у зв`язку із цим провадження у справі про банкрутство.

49. В свою чергу, згідно частини п`ятої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

50. Відповідно до пункту "в" частини першої статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою, зокрема, є припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, крім перетворення державних підприємств у випадках, визначених статтею 120-1 цього Кодексу.

51. Згідно статті 35 Закону України "Про фермерське господарство" діяльність фермерського господарства припиняється у разі: 1) реорганізації фермерського господарства; 2) ліквідації фермерського господарства; 3) визнання фермерського господарства неплатоспроможним (банкрутом); 4) якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства.

52. Відповідно до пункту "в" частини першої статті 36 Закону України "Про фермерське господарство" рішення про припинення діяльності фермерського господарства приймається, зокрема, у разі банкрутства фермерського господарства - відповідно до закону.

53. Згідно правових висновків викладених у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 15.11.2021 у справі № 906/620/19 приписи наведених у підпункті 3 частини першої статті 27 Земельного кодексу України (у редакції станом на 1999 рік) та підпункті "в" частини першої статті 141 Земельного кодексу України підстав слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво. Тобто, наведені положення Земельного кодексу України потрібно застосовувати таким чином, що коли відбувається припинення особи без правонаступництва, то у такому випадку виникають підстави для припинення права користування земельною ділянкою. У разі ж реорганізації особи, зміни її організаційно-правової форми чи назви, підстави для припинення права користування земельною ділянкою не виникають.

54. Також, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 21.02.2011 у справі № 21-3а11, яка підтримана Верховним Судом зокрема у постанові від 02.08.2018 у справі № 911/2726/17, наведені приписи слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво.

55. З огляду на викладене, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що під припиненням діяльності підприємств, установ, організацій, в розумінні пункту "в" частини першої статті 141 Земельного кодексу України, слід розуміти саме як припинення юридичної особи, в порядку передбаченому законом, в тому рахунку Цивільним та Господарським кодексами України і Кодексом України з процедур банкрутства, а не припинення господарської діяльності підприємства.

56. Як наслідок, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що положення пункту 3 статті 35 Закону України "Про фермерське господарство", в цьому випадку не можуть бути застосовані для припинення права постійного користування земельною ділянкою на підставі пункту "в" частини першої статті 141 Земельного кодексу України.

57. Враховуючи наведене, помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що з моменту прийняття Господарським судом Київської області у справі № 911/1708/18 постанови про визнання СФГ "Аграрник" банкрутом право постійного користування земельною ділянкою припинилося.

58. Разом з тим, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні спільної заяви ліквідатора СФГ "Аграрник" Загороднього О.М., ТОВ "Шакур" та ФОП Волкодава Д.Е., з огляду на таке.

59. Обґрунтовуючи спільну заяву до Вчорайшенської сільської ради про визнання недійсним рішення та визнання права постійного користування земельною ділянкою, заявники зазначали про необхідність повернути в ліквідаційну масу банкрута право постійного користування земельною ділянкою (том 1 а.с. 4 - 6).

60. Статтею 92 Земельного кодексу України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. В цій нормі закону регламентовано перелік суб`єктів, які вправі набувати право постійного користування земельною ділянкою.

61. Відповідно до частини четвертої статті 92 Земельного кодексу України передача земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної, комунальної власності у постійне користування дозволяється лише для будівництва та обслуговування об`єктів нерухомого майна (будівлі, споруди), а також у випадках передачі у постійне користування державному, комунальному підприємству, установі, організації земельної ділянки, вилученої із постійного користування іншого державного, комунального підприємства, установи, організації.

62. Суб`єкти права постійного користування земельною ділянкою позбавлені права розпоряджатися своїми земельними ділянками.

63. Право постійного користування земельною ділянкою є особливим, специфічним правом землекористування. Відмінною рисою цього виду землекористування є обмежений суб`єктний та об`єктний склад, а також специфічний характер землекористування.

64. Відповідно до чинного Земельного кодексу України сфера поширення постійного землекористування істотно обмежена. Це право може здійснюватися лише на земельних ділянках державної або комунальної форми власності та поширюється лише для певної, чітко визначеної категорії суб`єктів.

65. Згідно частин дев`ятої, десятої статті 95 Кодексу України з процедур банкрутства у разі визнання господарським судом фермерського господарства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури до складу ліквідаційної маси фермерського господарства включаються нерухоме майно, яке перебуває у спільній власності членів фермерського господарства, у тому числі насадження, господарські та інші будівлі, меліоративні та інші споруди, продуктивна і робоча худоба, птиця, сільськогосподарська та інша техніка і обладнання, транспортні засоби, інвентар, та інше майно, набуте для фермерського господарства на загальні кошти його членів, а також право оренди земельної ділянки та інші майнові права, які належать фермерському господарству і мають грошову оцінку. У разі банкрутства фермерського господарства земельна ділянка, надана фермерському господарству в тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди, використовується відповідно до Земельного кодексу України.

66. Відповідно до частини сьомої статті 62 Кодексу України з процедур банкрутства майно, щодо якого боржник є користувачем, балансоутримувачем або зберігачем, повертається його власнику відповідно до закону або договору.

67. Згідно частини першої статті 63 Кодексу України з процедур банкрутства після проведення інвентаризації та отримання згоди на продаж майна ліквідатор здійснює продаж майна банкрута на аукціоні.

68. Відповідно до частини першої статті 68 Кодексу України з процедур банкрутства продаж майна боржника на аукціоні відбувається в електронній торговій системі. Порядок функціонування електронної торгової системи, організації та проведення електронних аукціонів, визначення розміру, сплати, повернення гарантійних внесків та сплати винагороди операторів електронних майданчиків затверджується Кабінетом Міністрів України.

69. Згідно пункту 1 розділу 1 Порядку організації та проведення аукціонів з продажу майна боржників у справах про банкрутство (неплатоспроможність), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 № 865 (далі - Порядок) цей Порядок визначає порядок функціонування електронної торгової системи, процедуру авторизації електронних майданчиків, порядок надання доступу авторизованим електронним майданчикам до електронної торгової системи та розмір плати за такий доступ, розмір та порядок сплати винагороди операторам електронних майданчиків, порядок організації та проведення аукціонів з продажу майна боржників у справах про банкрутство (неплатоспроможність), розмір гарантійного внеску, порядок його сплати та повернення, додаткові умови оголошення про проведення аукціону та застосовується з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про адміністративну процедуру".

70. Відповідно до пункту 2 розділу 1 Порядку заявник - фізична особа, що має повну дієздатність, або її належним чином уповноважений представник, юридична особа в особі представника, уповноваженого в установленому законодавством порядку виступати від її імені, які подали заявку на участь в аукціоні через веб-сайт. Користувач - особа, яка зареєстрована на авторизованому електронному майданчику в системі та має намір взяти участь в аукціоні. Майно боржника (далі - майно) - майно боржника, яке підлягає продажу у процедурах банкрутства (неплатоспроможності) відповідно до Кодексу України з процедур банкрутства. Учасник аукціону - фізична особа або юридична особа в особі уповноваженого представника, яка виявила намір взяти участь в аукціоні, сплатила гарантійний внесок, пройшла процедуру реєстрації для участі в аукціоні, отримала відповідне підтвердження про реєстрацію та індивідуальний код учасника.

71. В статті 68 Кодексу України з процедур банкрутства унормовано продаж майна боржника на аукціоні. Продаж майна боржника на аукціоні відбувається в електронній торговій системі. Постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 № 865 унормовано Порядок організації та проведення аукціонів з продажу майна боржників у справах про банкрутство (неплатоспроможність). Відповідно до цього порядку учасник аукціону - фізична особа або юридична особа в особі уповноваженого представника, яка виявила намір взяти участь в аукціоні, сплатила гарантійний внесок, пройшла процедуру реєстрації для участі в аукціоні, отримала відповідне підтвердження про реєстрацію та індивідуальний код учасника.

72. Відтак, згідно цьому Порядку будь-яка дієздатна особа, як фізична так і юридична, може, на умовах визначених цим нормативним актом, брати участь у придбанні на аукціоні майна або майнових прав боржника.

73. Тоді як, за нормами чинного Земельного кодексу України, право постійного користування, з огляду на його специфічність, відмінність законодавчого регулювання у порівнянні з іншими титулами землекористування (оренда землі, право власності на землю) обмежене визначеним законом суб`єктним складом, який має право його набувати, порядком набуття. Право постійного землекористування - це користування земельною ділянкою без встановлення строку користування. Оренда земельної ділянки - це строкове користування земельною ділянкою в межах часових рамок, встановлених законом, договором.

74. Право постійного користування земельною ділянкою, набуте особами в установленому законом порядку до 2002 року, зберігається за ними до припинення такого права з підстав визначених в законі, трансформації цього права, в установленому законом порядку, у право оренди земельної ділянки, право власності на земельну ділянку.

75. Тому, право постійного користування земельною ділянкою не є орендою земельної ділянки та іншим майновим правом фермерського господарства - банкрута, в розумінні частин дев`ятої, дванадцятої статті 95 Кодексу України з процедур банкрутства, яке підлягає віднесенню до складу ліквідаційної маси фермерського господарства у разі визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

76. Аналіз змісту наведених норм Земельного кодексу України та Кодексу України з процедур банкрутства дає підстави для висновку про те, що право постійного користування земельною ділянкою хоча і є активом фермерського господарства - боржника і залишається за ним до припинення його як юридичної особи без права правонаступництва та, що спори щодо такого права боржника повинні розглядатися в межах провадження у справі про банкрутство, проте має особливе значення через його цінність, або призначення для забезпечення публічних інтересів та не може бути реалізоване на аукціоні в ліквідаційній процедурі боржника, оскільки такий актив є відмінним від права оренди, яке за своєю суттю є тимчасовим і оплатним, з огляду на обмежений суб`єктний склад осіб які можуть набувати право постійного користування земельною ділянкою відповідно до положень статті 92 Земельного кодексу України та від іншого майнового права в розумінні частин дев`ятої, дванадцятої статті 95 Кодексу України з процедур банкрутства.

77. Щодо посилань скаржника на можливість введення процедури санації боржника та на те, що у випадку відсутності у боржника права постійного користування на земельну ділянку в такому випадку буде відсутня можливість проводити господарську діяльність спрямовану на погашення кредиторських вимог, колегія суддів Касаційного господарського суду зазначає, що процедури банкрутства за положеннями Кодексу України з процедур банкрутства та Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", мають строковий характер. Принцип строковості судових процедур у справі про банкрутство полягає в тому, що кожна судова процедура у справі може здійснюватися, а дії учасників справи - мають реалізовуватися в межах строку, визначеного цим Кодексом для такої процедури.

78. Вказані норми фактично є "запобіжниками" щодо зволікань під час провадження у справі про банкрутство та переслідують мету стимулювання всіх учасників судового процесу до неухильного та своєчасного виконання покладених на них законом обов`язків.

79. Провадження у справі № 911/1708/18 про банкрутство Селянсько-фермерського господарства "Аграрник" відкрито ухвалою суду від 20.08.2018, тобто провадження у вказаній справі триває вже понад 5 років. При цьому, судами попередніх інстанцій не встановлено, а скаржником не доведено належними засобами доказування можливості введення процедури санації щодо боржника, або вчинення будь-яких дій спрямованих на перехід у вказану процедуру за більше як 5 років доки триває провадження у цій справі про банкрутство.

80. Пунктом 1 статті 6 Конвенції, учасником якої є Україна, визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

81. Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сюрмелі проти Німеччини" від 08.06.2006 визнав порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції тривалість судового провадження, яке продовжувалося у судах понад 16 років та відсутність ефективних засобів оскарження затяжного характеру триваючого розгляду цивільної справи в національному законодавстві Німеччини.

82. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

83. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється залежно від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

84. Водночас на державні органи покладено обов`язок щодо дотримання принципу ''належного урядування'' і ті з них, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення ЄСПЛ від 20.11.2011 у справі ''Рисовський проти України'').

85. З огляду на тривалість розгляду справи № 911/1708/18 та враховуючи те, що судами попередніх інстанцій не встановлено, а скаржником не доведено належними засобами доказування можливості введення процедури санації щодо боржника, або вчинення будь-яких дій спрямованих на перехід у вказану процедуру за більше як 5 років доки триває провадження у цій справі про банкрутство, необґрунтованими в цьому випадку є твердження скаржника про можливість введення процедури санації щодо боржника.

86. Також, відповідно до частини другої статті 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

87. Згідно пункту "г" статті 5 Земельного кодексу України земельне законодавство базується, в тому рахунку, на принципі забезпечення раціонального використання та охорони земель.

88. Залучаючи до участі у справі № 911/1708/18 (911/450/22) третіх осіб, суд першої інстанції у своїй ухвалі від 18.08.2022 зазначив, що відповідно до листа відповідача, земельна ділянка із кадастровим №1825281200:04:000:0144 поділена на 31 окрему земельну ділянку, власниками яких є: ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_6 ; ОСОБА_7 ; ОСОБА_8 ; ОСОБА_9 ; ОСОБА_10 ; ОСОБА_11 ; ОСОБА_12 ; ОСОБА_13 ; ОСОБА_14 ; ОСОБА_15 ; ОСОБА_16 ; ОСОБА_17 ; ОСОБА_18 ; ОСОБА_19 ; ОСОБА_20 ; ОСОБА_21 ; ОСОБА_22 ; ОСОБА_22 ; ОСОБА_23 ; ОСОБА_24 ; ОСОБА_25 ; ОСОБА_26 ; ОСОБА_27 ; ОСОБА_28 ; ОСОБА_29 ; ОСОБА_39 ; ОСОБА_40 .

89. При цьому, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

90. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

91. Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

91.1 Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

91.2 Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

91.3 Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

92. Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

93. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення спільної заяви ліквідатора Селянсько-фермерського господарства "Аграрник" Загороднього Олексія Михайловича, Товариства з обмеженою відповідальністю "Шакур" та Фізичної особи-підприємця Волкодава Дмитра Едуардовича у цій справі з огляду на:

- неможливість продажу права постійного користування земельною ділянкою на аукціоні в процедурі банкрутства, оскільки таке право є відмінним від іншого майнового права банкрута, права оренди, яке за своєю суттю є тимчасовим і оплатним, з огляду на обмежений суб`єктний склад осіб які можуть набувати право постійного користування земельною ділянкою відповідно до положень статті 92 Земельного кодексу України, порядку набуття цього права;

- необхідність дотримання принципів раціонального землекористування;

- необхідність дотримання пропорційності втручання, справедливого балансу між інтересами суспільства та з огляду на відсутність легітимної мети для втручання у право мирного володіння земельними ділянками 31-ї фізичної особи.

94. Відтак колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується із правильністю прийняття судами першої та апеляційної інстанцій рішень про відмову у задоволенні спільної заяви ліквідатора Селянсько-фермерського господарства "Аграрник" Загороднього Олексія Михайловича, Товариства з обмеженою відповідальністю "Шакур" та Фізичної особи-підприємця Волкодава Дмитра Едуардовича, але вважає помилковими мотиви прийнятих рішень в зв`язку із неправильним тлумаченням норм матеріального права.

95. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

96. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

97. У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують та правомірних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

98. Відповідно статті 311 Господарського процесуального кодексу України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

99. З огляду на викладене Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, мотивувальні частини постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови Верховного Суду, а резолютивні частини постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції залишити без змін.

100. Оскільки підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції немає, то судовий збір за подачу касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 15.01.2020 № 460-IX, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 та на рішення господарського суду Київської області від 11.05.2023 у справі № 911/1708/18 (911/450/22) залишити без задоволення.

2. Резолютивні частини постанови Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 та рішення господарського суду Київської області від 11.05.2023 у справі № 911/1708/18 (911/450/22) залишити без змін.

3. Мотивувальні частини постанови Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 та рішення господарського суду Київської області від 11.05.2023 у справі № 911/1708/18 (911/450/22) змінити з підстав вказаних в мотивувальній частині цієї постанови Верховного Суду, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. В. Білоус

Судді О. В. Васьковський

В. Я. Погребняк