Відповідач-2, якого було залучено до участі у справі ухвалою суду від 28.03.2024 також було зобов`язано не пізніше десяти днів з дня отримання даної ухвали надати суду відзив на позов, складений з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на чинне законодавство та докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення, якщо такі докази не надані позивачем.

Ухвалу суду від 28.03.2024 Комунальне некомерційне підприємство "Бориспільська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" отримало 04.04.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, долученого до матеріалів справи.

Втім, відповідач-2 у визначений законом строк не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.

Приписами ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Приймаючи до уваги, що відповідачі у встановлений строк не подали до суду відзиви на позов, ані клопотання про продовження строку на його подання, а відтак, не скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

У судовому засіданні 18.04.2024, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

18.05.2020 між Комунальним некомерційним підприємством "Бориспільська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" (за договором - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Салюте-М", яке перейменоване у Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД ФАРГО" (за договором - продавець) було укладено Договір № 20/104, умовами якого передбачено, що постачальник зобов`язується у 2020 році своєчасно поставити та передати у власність покупця товар, зазначений в Специфікації (Додаток № 1), що додається до цього договору та є невід`ємною його частиною, а покупець - прийняти та оплатити цей товар.

Відповідно до п.1.2., 1.3. договору, найменування товару: Медичне ліжко (код згідно основного словника національного класифікатора України ДК 021:2015 «Єдиний закупівельний словник 33190000-8 Медичне обладнання та вироби медичного призначення). Кількість товару: 54 шт.

У п. 3.3. визначено, що ціна договору становить 1 361 000,00 грн, у тому числі ПДВ - 89 037,38 грн.

Згідно з умовами договору, ТОВ "Салюте-М" поставило КНП "Бориспільська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" товар на загальну суму 1 361 000,00 грн, у тому числі ПДВ - 89 037,38 грн, що підтверджується видатковою накладною № 0048 від 18.05.2020.

У свою чергу, позивач на підставі платіжного доручення № 8 перерахував 28.05.2020 на рахунок відповідача кошти в розмірі 1 361 000,00 грн, у тому числі ПДВ - 89 037,38 грн, за отриманий товар.

Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 було внесено зміни до п. 71 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу щодо звільнення від оподаткування медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, коронавірусної хвороби (COVID-19). Оскільки товар, який було поставлено відповідачем за договором є медичним обладнанням, відповідачем було безпідставно включено до договірної ціни податок на додану вартість у розмірі 89 037,38 грн, у зв`язку з чим, на думку прокурора, п. 3.3. договору, в частині включення податку на додану вартість до загальної ціни договору підлягає визнанню недійсним, а грошові кошти у сумі 89 037,38 грн підлягають поверненню, як безпідставно отримані відповідно до ст. 1212 ЦК України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, заслухавши пояснення учасників судового процесу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

В силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

Тобто недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб`єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (такий висновок міститься у п. 5.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 918/204/18)

Отже, відповідно до ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18.

Матеріалами справи підтверджено, що між Комунальним некомерційним підприємством «Бориспільська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Салюте - М" (перейменоване у Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД ФАРГО") було укладено Договір від 18.05.2020 № 20/104 щодо поставки та передання у власність лікарні як покупця товар необхідний для запобігання виникнення та поширення коронавірусної хвороби (COVID-19) - Медичне ліжко (код згідно основного словника національного класифікатора України ДК 021:2015 «Єдиний закупівельний словник 33190000-8 Медичне обладнання та вироби медичного призначення). Кількість товару: 54 шт.

У п. 3.3. визначено, що ціна договору становить 1 361 000,00 грн, у тому числі ПДВ - 89 037,38 грн.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 № 530-IX від 17.03.2020; в редакції Закону № 540-IX від 30.03.2020 підрозділ 2 розділу XX доповнено пунктом 71, згідно із яким тимчасово, на період, що закінчується останнім календарним днем місяця, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України.

У разі здійснення операцій, звільнених відповідно до цього пункту, положення пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу та положення статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій.

Норми цього пункту застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17 березня 2020 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224 затверджено Перелік лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України звільняються від оподаткування податком на додану вартість (надалі - Перелік).

Відповідно до приміток до Переліку (в редакції, діючій на момент укладення договору), в яких роз`яснено порядок його застосування - визначення відповідності товарів наведеному переліку, було визначено, що:

1. Коди згідно з УКТЗЕД наводяться у цьому переліку довідково. Основною підставою для звільнення від оподаткування податком на додану вартість та від сплати ввізного мита товарів, що ввозяться на митну територію України, є відповідність таких товарів назві товару (медичного виробу, основного компонента), міжнародному непатентованому найменуванню (назві) лікарського засобу, які зазначені в переліку.

2. Для цілей цього переліку:

1) медичні вироби означають медичні вироби, активні медичні вироби у значенні, наведеному в Технічному регламенті щодо медичних виробів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2013 №753 (Офіційний вісник України, 2013 р., №82, ст. 3046), Технічному регламенті щодо медичних виробів для діагностики in vitro, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2013 №754 (Офіційний вісник України, 2013 р., №82, ст. 3047), Технічному регламенті щодо активних медичних виробів, які імплантують, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2013 №755 (Офіційний вісник України, 2013 р., №82, ст. 3048);

2) термін "засоби індивідуального захисту" вживається у значенні, наведеному в Технічному регламенті засобів індивідуального захисту, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2008 №761 (Офіційний вісник України, 2008 р., №66, ст. 2216), або Технічному регламенті щодо медичних виробів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2013 №753 (Офіційний вісник України, 2013 р., №82, ст. 3046).

3. Для віднесення товарів, зазначених у розділі "Медичні вироби, медичне обладнання та інші товари, що необхідні для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", до товарів, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування на додану вартість, повинно бути:

- подано декларацію про відповідність та нанесено на товар або на його упаковку, а також на супровідні документи, якщо такі документи передбачені відповідним технічним регламентом, знак відповідності технічним регламентам згідно з правилами та умовами його нанесення, визначеними у Технічному регламенті щодо медичних виробів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2013 №753 (Офіційний вісник України, 2013 р., №82, ст. 3046), Технічному регламенті щодо медичних виробів для діагностики in vitro, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2013 №754 (Офіційний вісник України, 2013 р., №82, ст. 3047), Технічному регламенті щодо активних медичних виробів, які імплантують, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2013 №755 (Офіційний вісник України, 2013 р., №82, ст. 3048), Технічному регламенті засобів індивідуального захисту, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2008 №761 (Офіційний вісник України, 2008 р., №66, ст. 2216); або

- подано повідомлення Міністерства охорони здоров`я про введення в обіг та/або експлуатацію медичних виробів (медичних виробів для діагностики in vitro, активних медичних виробів, які імплантують), стосовно яких не виконані вимоги технічних регламентів, або повідомлення Державної служби з питань праці про введення в обіг засобів індивідуального захисту, стосовно яких не виконані вимоги технічних регламентів.

З огляду на викладене вбачається, що віднесення товарів, зазначених у розділі "Медичні вироби, медичне обладнання та інші товари, що необхідні для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" Переліку до товарів, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування на додану вартість, не є автоматичним.

Так, поставлений за договором товар зазначений в розділі "Медичні вироби, медичне обладнання та інші товари, що необхідні для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" Переліку.

У розділі "Медичне обладнання" цього Переліку значиться "Функціональне ліжко" - код УКТЗЕД 9402 90 00 00, 9403.

Під час виконання умов Договору № 20/104 від 18.05.2020 на поставлені функціональні медичні ліжка уповноваженими особами виробників були надані декларації про відповідність виробів вимогам медичних виробів згідно Технічному регламенті щодо медичних виробів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2013 №753.

Таким чином, під час укладання Договору № 20/104 від 18.05.2020 на закупівлю функціональних ліжок сторонами було дотримано вимоги Переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224, та у зв`язку з віднесенням зазначеної групи товарів, до тих які звільняються від оподаткування ПДВ, включення до ціни товару зазначеного податку суперечить вимогам п. 71 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу та Постанови КМУ № 224.

З огляду на викладене, позовні вимоги про визнання недійсним п. 3.3 Договору від 18.05.2020 № 20/104, укладеного між відповідачами, в частині включення податку на додану вартість до загальної ціни договору, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В частині позовної вимоги про стягнення 89 037,38 грн - суми сплаченого лікарнею, як покупцем товару, ПДВ, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов:

1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи;

2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Наведений висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17.

Тобто, у разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

З врахуванням зазначеного вище, встановленого факту неправомірності включення до ціни товару суми ПДВ, що зумовлює визнання недійсним п. 3.3 спірного договору в цій частині, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача-1 сплаченої суми ПДВ у розмірі 89037,38 грн як безпідставно набутої відповідно до ст. 1212 ЦК України.

Що стосується повноважень прокурора на представництво інтересів держави в суді, суд враховуючи обґрунтування, які містяться в позовній заяві зазначає наступне.

Частиною 4 статті 236 ГПК України, яка кореспондується з положеннями частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 3 статті 3 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з частиною 3 статті 41 ГПК України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі №915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі №553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (підпункт 8.16) і №922/1830/19 (підпункт 7.1)).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі №761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (підпункт 8.17) і №922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (підпункт 8.18) і №922/1830/19 (підпункт 7.3)).

У пункті 55 постанови від 14.12.2022 у справі №2-3887/2009 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 19 Конституції України).

Пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII, який набрав чинності 15.07.2015. Частина 1 цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №905/1907/21.

Прокурором у даній справі в якості позивачів визначено: Бориспільську міську раду Київської області; Вороньківську сільську раду Бориспільського району Київської області; Пристоличну сільську раду Бориспільського району Київської області; Гірську сільську раду Бориспільського району Київської області; Золочівську сільську раду Бориспільського району Київської області.

Здійснивши аналіз абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", Велика Палата Верховного Суду в пункті 37 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц дійшла висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У пункті 76 постанови від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду підтримала вищевказаний висновок та зазначила, що відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття "компетентний орган" у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (див. пункт 27 зазначеної постанови).

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 69 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, підпункті 8.19 постанови від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 та пункті 40 постанови від 18.01.2023 у справі №488/2807/17, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (стаття 7 Конституції України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Частиною 2 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами. При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (стаття 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (частини 1, 4 та 8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Частинами 2 та 4 статті 61 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм, контролюють їх виконання. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.12.2022 у справі №904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами 1 та 2 статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно зі статтею 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

З урахуванням вищезазначеного, завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади.

Бориспільська міська рада, Вороньківська, Гірська, Золочівська, Пристолична сільські ради Бориспільського району Київської області є територіальними громадами.

Судом установлено, що Бориспільська міська рада, Вороньківська, Гірська, Золочівська, Пристолична сільські ради Бориспільського району Київської області є засновником КНП "Бориспільська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування", управляють закріпленим за нею майном, затверджують відповідні

бюджети, з яких фінансується цей комунальний заклад, отже, наділені повноваженнями контролю за виконанням таких бюджетів, відповідно до законодавства.

Отже, оскільки засновниками КНП "Бориспільська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" та власниками її майна є територіальні громади в особі міської ради та сільських рад, які фінансують і контролюють діяльність цього комунального закладу, а також зобов`язані контролювати виконання бюджету відповідних територіальних громад, зокрема законність та ефективність використання КП "Бориспільська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" коштів цих бюджетів за договорами про закупівлю товарів, суд констатує, що Бориспільська міська рада, Вороньківська, Гірська, Золочівська, Пристолична сільські ради Бориспільського району Київської області є особами, уповноваженими на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів відповідної територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів відповідного бюджету, а тому є належними позивачами у цій справі.

Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22.12.2022 у справі №904/123/22, від 26.10.2022 у справі №904/5558/20 (підпункти 5.50, 5.51) та від 21.12.2022 у справі №904/8332/21 (пункт 33).

Як зазначалося вище, джерелом фінансування спірної закупівлі були кошти бюджету міської та сільських рад Київської області.

Статтею 143 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності, затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку 1 контролюють їх виконання, затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону, утворюють, реорганізовують та ліквідують комунальні підприємства, установи, організації.

Згідно з частиною першою статті 61 Закону України "Про місцеве самоврядування" органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої цієї ж статті самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

Згідно з частиною третьою статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селиш, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

З урахуванням викладеного та приймаючи до уваги, що закупівля за Договором №20/104 від 18.05.2020 здійснювалася за рахунок коштів місцевих бюджетів позивачів, то саме на Бориспільську міську раду, Вороньківську, Гірську, Золочівську, Пристоличну сільські ради Бориспільського району Київської області покладаються функції контролю за ефективністю використання фінансових ресурсів бюджету, залучених до проведення цієї закупівлі, а тому вказані ради, у даному випадку, підлягають визнанню органами, уповноваженими на виконання функцій захисту інтересів держави (місцевого самоврядування) в розумінні Закону України "Про прокуратуру".

З урахуванням того, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців селища; завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності; неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконного правочину, може порушувати економічні інтереси територіальної громади, а отже є наявними підстави для стягнення безпідставно отриманих коштів за незаконним правочином.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що при зверненні до суду з вказаним позовом Керівником Бориспільської окружної прокуратури Київської області дотримано вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру", та подано позову заяву до суду в інтересах держави у зв`язку з невжиттям компетентними органами заходів, спрямованих на захист інтересів держави у спірних відносинах протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо про порушення інтересів держави.

При цьому, надмірне витрачання коштів, внаслідок укладення оспорюваного правочину, яким було збільшено ціну товару, понесли саме позивачі, як засновники КНП "Бориспільська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" та особи, що здійснюють його фінансування.

З огляду на викладене, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Частинами 1-2 статті 74 ГПК України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частин 1-3 статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені вище обставини, суд дійшов висновку позовні вимоги прокурора є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача-1 повністю за розгляд вимоги майнового характеру та у розмірі 50% за розгляд вимоги немайнового характеру. На відповідача-2 покладається судовий збір у розмірі 50% за розгляд вимоги немайнового характеру.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним пункт 3.3. Договору від 18.05.2020 № 20/104, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством "Бориспільська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" та Товариством з обмеженою відповідальністю «САЛЮТЕ-М» (після зміни найменування ТОВ «ТД Фарго») в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість у розмірі 89037,38 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД ФАРГО" (пр. Перемоги, 16, м. Київ, 01135; код ЄДРПОУ 42581044) на користь Бориспільської міської ради Київської області (вул. Київський Шлях,72, м. Бориспіль, Київська область, 08300; код ЄДРПОУ 04054903) кошти в розмірі 66 778 грн 04 коп.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД ФАРГО" (пр. Перемоги, 16, м. Київ, 01135; код ЄДРПОУ 42581044) на користь Вороньківської сільської ради Київської області вул. Паркова, 2, с. Вороньків, Бориспільський район, Київська область, 08352; код ЄДРПОУ 04363509) кошти в розмірі 8013 грн 36 коп.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД ФАРГО" (пр. Перемоги, 16, м. Київ, 01135; код ЄДРПОУ 42581044) на користь Пристоличної сільської ради Київської області (вул. Фестивальна, 39, с. Щасливе, Бориспільський район, Київська область, 08325; код ЄДРПОУ 04527520) кошти в розмірі 7122 грн 99 коп.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД ФАРГО" (пр. Перемоги, 16, м. Київ, 01135; код ЄДРПОУ 42581044) на користь Гірської сільської ради Київської області (вул. Центральна, 5, с. Гора, Бориспільський район, Київська область, 08324; код ЄДРПОУ 04363647) кошти в розмірі 4451 грн 87 коп.

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД ФАРГО" (пр. Перемоги, 16, м. Київ, 01135; код ЄДРПОУ 42581044) на користь Золочівської сільської ради Київської області (вул. Нова, 1, с. Гнідин, Бориспільський район, Київська область, 08340; код ЄДРПОУ 04363538) кошти в розмірі 2671 грн 12 коп.

8. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД ФАРГО" (пр. Перемоги, 16, м. Київ, 01135; код ЄДРПОУ 42581044) на користь Київської обласної прокуратури (бульвар Лесі Українки, 27/2, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ 02909996) судовий збір у розмірі 3721 грн 50 коп.

9. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства "Бориспільська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" (вул. Котляревського, 1, м.Бориспіль, Київська область, 08300 код ЄДРПОУ 01994132) на користь Київської обласної прокуратури (бульвар Лесі Українки, 27/2, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ 02909996) судовий збір у розмірі 1241 грн 50 коп.

10. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 25.04.2024.

Суддя А.І. Привалов