ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2024 року м. Житомир справа № 240/26037/23

категорія 112010200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання незаконною відмову, зобов`язання вчинити дії,

установив:

У вересні 2023 року ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі відповідач, ГУ ПФУ в Житомирській області) щодо зарахувати до страхового стажу періодів роботи та зобов`язання зарахувати зазначені періоди відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що звернувся до ГУ ПФУ в Житомирській області з заявою про призначення пенсії за віком. Проте, відповідач відмовив йому у призначенні пенсії за віком. Посилаючись на належне оформлення трудової книжки, записами в якій підтверджується періоди роботи, уважає, що відповідач протиправно відмовив у врахуванні цих періодів до страхового стажу.

Ухвалою суду від 07 вересня 2023 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

23 жовтня 2023 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що пунктом 26 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 передбачено, якщо ім`я, по батькові та прізвище, які зазначені в документі, що підтверджує трудовий стаж, не збігаються з ім`ям, по батькові або прізвищем особи за паспортом або свідоцтвом про народження, факт приналежності цього документа даній особі може бути встановлено у судовому порядку. Так, до страхового стажу позивача не зараховано період роботи трудової діяльності згідно довідок, оскільки у цих документах не повністю зазначено та взагалі не заначено по батькові позивача. Також, період трудової діяльності позивача згідно довідки від 25 березня 2023 року №1, не зараховано, оскільки до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року. Таким чином, підтверджений належними документами страховий стаж позивача становить 14 років 05 місяці 24 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.

Ухвалою суду від 10 листопада 2023 року, позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, оскільки позивачу необхідно уточнити позовні вимоги.

На виконання вимог ухвали суду, позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, у зв`язку з виникненням нових обставин, а саме отриманням другої групи інвалідності, яка дає право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу не менше 15 років, яку ухвалою суду від 24 січня 2024 року було повернуто та продовжено строк на усунення недоліків.

ОСОБА_1 подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, у якій просить визнати незаконною відмову у зарахуванні до трудового стажу періодів роботи в колгоспах ім. Гагаріна і «Червоний Прапор», КСП «Новозаводське», КСП та П(по)СП «Маяк», Старательській артілі Сєвєр», ТОВ «Літвінов і компанія», ТОВ «Тіпол», ТОВ «Завод металіст», зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 03 липня 1979 року по 06 жовтня 1981 року в колгоспі та призначити пенсію по віку з 24 червня 2023 року на підставі доходів і середньомісячного заробітку згідно довідки від 25 червня 2023 року №1 з визначенням курсу російського рубля до української гривні визначеного Національним Банком України у відповідний період.

Ухвалою суду від 11 березня 2024 року прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог, вирішено розглядати справу у межах позовних вимог, визначених в уточнюючому позові, надано відповідачу строк для подання відзиву на позов з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог протягом 5 (п`яти) днів з дня отримання копії цієї ухвали разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються її заперечення.

Однак, станом на дату розгляду справи відповідач своїм правом на заперечення щодо заявлених позовних вимог не скористався, відзиву на позовну заяву до суду не надіслав.

Згідно частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд установив, що 13 червня 2023 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Листом від 28 червня 2023 року №0600-0219-8/167773 відповідач повідомив позивача, що рішенням від 20 червня 2023 року №063950005591 відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 30 років.

Також зауважив, що за поданими документами до страхового стажу не враховано періоди трудової діяльності, згідно довідки від 06 лютого 2023 року №38-Ш/07-10 архівного відділу Житомирської районної адміністрації, оскільки в довідці зазначене прізвище ім`я та по батькові « ОСОБА_1 », що не відповідає паспортним даним, де зазначено « ОСОБА_1 ». Також не враховано періоди трудової діяльності згідно довідки від 20 березня 2023 року №66, що видана трудовим архівом Пулинської селищної ради, оскільки в довідці відсутнє по-батькові. Указував, що пенсійне забезпечення громадян держав учасниць Угоди і членів їх сім`ї здійснювалося відповідно до Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді, пенсії громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом №1058. При цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території Російської Федерації по 31 грудня 1991 року, тому періоди роботи з квітня 2012 по жовтень 2012, з квітня 2017 по вересень 2017, з квітня 2018 по вересень 2018 не враховано до страхового стажу.

Уважаючи таке рішення ГУ ПФУ в Житомирській області протиправним, ОСОБА_1 звернувся із цим позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Призначення, виплата та перерахунок пенсій регулюється Законами України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України №1788-XII), «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України №1058-IV).

Відповідно до статті 1 Закону України №1058-IV пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Статтею 8 цього Закону передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно із частиною 1 статті 24 Закону України №1058-ІV, страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За приписами частини 2 цієї правової норми, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Умови призначення пенсії за віком, визначені положеннями статті 26 Закону України №1058-ІV.

Згідно названої правової норми особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року не менше 30 років.

Також, частиною 4 статті 24 Закону України №1058-ІV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Закон України №1058-ІV набрав чинності 01 січня 2004 року, а тому періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу, в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01 січня 2004 року.

Відповідно до статті 62 Закону України №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 17 Порядку №637 визначено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника (пункт 18 Порядку №637).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.

Судом досліджено копію архівної довідки від 06 лютого 2023 року №38-Ш/07-10, що видана архівним відділом Житомирської районної адміністрації. Зміст цієї довідки зводиться до того, що на засіданні правління КСП «Маяк» рекомендували прийняти в члени КСП «Маяк» Шатило Олександра Ан. трактористом з 16 листопада 1995 року.

Копією архівної довідки від 20 березня 2023 року №66, виданою трудовим архівом Пулинської селищної ради Шатилу О.А., підтверджуються, що в книгах обліку трудового стажу і заробітку колгоспника колгоспу «Червоний прапор» (КСП «Новозаводське») значиться ОСОБА_2 , зазначено його стаж та заробіток за 1988 по1994 роки. Також зазначається, що в книгах обліку трудового стажу і заробітку колгоспника колгоспу «Червоний прапор» (КСП «Новозаводське») значиться ОСОБА_2 , зазначено його стаж та заробіток за січень листопад 1995 року.

Суд зазначає, що дійсно стосовно написання по батькові в указаних архівних довідках є скорочення. Проте такий недолік у написанні по батькові ніяким чином не впливає на можливість зарахувати спірний період до страхового стажу. Мова йде про одну й ту ж особу ОСОБА_1 , що додатково підтверджується записами трудової книжки.

Так позивачем до відповідача та до суду надано копію трудової книжки колгоспника серія НОМЕР_1 , видану ОСОБА_1 . Під пунктом 6 у трудової книжки міститься запис про прийняття в члени колгоспу «Червоний прапор» трактористом з 17 лютого 1988 року. Під пунктом 7 міститься запис про звільнення з членів КСП «Новозаводське» за власним бажанням. Після цього, внесено запис про прийняття з 27 листопада 1995 року в члени КСП «Маяк» с. Грушки Вол-Волинського р-ну на роботу трактористом на основі протоколу №12 від 28 грудня 1995 року.

При цьому, суд зазначає, що до трудової книжки позивача не внесено запис про реорганізацію колгоспу «Червоний прапор» в КСП, а також не було передано до архівних установ протоколи загальних зборів колгоспу «Червоний прапор», що підтверджується довідкою Житомирської районної державної адміністрації №Ш-165 від 13 липня 2023 року.

Проте, відповідно до копії обкладинки книги обліку трудового стажу і заробітку колгоспу «Червоний Прапор» від 1990 року на верхній частині якої зазначено, що даний колгосп 4 грудня 1992 року реорганізовано в КСП «Новозаводське», яке пізніше 01 березня 2000 року реорганізовано в СТОВ «Новозаводське».

Окрім цього, довідкою 06 лютого 2023 року №38-Ш/07-10 підтверджується прийняття позивача в члени КСП «Маяк» з 16 листопада 1995 року на підставі протоколу №13 від 28 грудня 1995 року, а вже в трудовій книжці зазначається про прийняття в члени КСП «Маяк» з 27 листопада 1995 року на підставі протоколу №12 від 28 грудня 1995 року.

Відповідно до пункту 2.4 розділу 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції, Міністерства соціального захисту населення від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110 (чинної на момент внесення до трудової книжки позивача запису), усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки» закріплено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

З аналізу змісту наведених вище норм права слідує, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для позивача, а отже, й не може впливати на її особисті права. Певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року в справі № 428/7863/17 (провадження № К/9901/4552/17) та від 06 лютого 2018 року в справі № 677/277/17 (провадження № К/9901/1298/17).

Отже, суд приходить до висновку, що відомості трудової книжки колгоспника узгоджуються з відомостями архівних довідок про трудовий стаж та заробітну плату.

При цьому, суд наголошує, що неповне написання по батькові у архівних довідках, при тому, що судом достеменно встановлено, що мова йде саме про ОСОБА_1 та неналежне ведення роботодавцем його трудової книжки, не є підставою для не зарахування спірного періоду до стажу його роботи.

Додатково суд зауважує, що згідно відомостей про працю, які зазначені у трудовій книжці колгоспника серія НОМЕР_1 , міститься інформація про мінімально встановлені трудодні та фактично відпрацьовані трудодні за спірний період з 1988 року по 1995 рік, що співпадає з відомостями зазначеними у довідці від 20 березня 2023 року №66. При цьому суд зауважує, що кількість фактично відпрацьованих трудоднів є більшою за мінімально встановлену кількість таких.

Щодо не зарахування періоду роботи з квітня по жовтень 2012 року, з квітня по вересень 2017 року, з квітня по вересень 2018 року на території російської федерації, відповідно до довідки від 25 березня 2023 року №1, оскільки російська федерація з 01 січня 2023 року припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, суд зазначає таке.

Згідно з частиною 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

13 березня 1992 року між країнами СНД укладено Угоду про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. У преамбулі зазначено, що Уряди держав учасниць уклали цю Угоду, виходячи з необхідності захисту прав громадян у галузі пенсійного забезпечення, усвідомлюючи, що кожна держава учасниця Співдружності повинна нести безпосередню відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, визнаючи, що держави учасниці Співдружності мають зобов`язання щодо непрацездатних осіб, які отримали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження до складу СРСР і реалізують це право на території держав учасниць Угоди, визнаючи необхідність неухильного дотримання зобов`язань за міжнародними угодами, укладеними СРСР з питань пенсійного забезпечення.

Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав учасниць такої угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

У разі якщо в державах учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав учасниць Угоди враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на припинення участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, оскільки таке припинення не стосується (не впливає) періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в час дії вказаної Угоди.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі Постанова №1328), Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Указана постанова набрала чинності 02 грудня 2022 року.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі №820/5348/17 розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правової визначеності.

Отже, до набрання чинності Постановою №1328 Україна як держава учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно із Угодою, в тому числі щодо страхового стажу, отриманого громадянами до підписання Угоди.

Варто зауважити, що відповідно до частини 1 статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов`язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян держав учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави учасниці , на території якої вони проживають.

Відтак Угода про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача на території російській федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття такого стажу.

Окрім того, в рішенні Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 чітко зазначено, що конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.

Відповідно до частини 3 статті 23 Загальної декларації прав людини, пункту 4 частини 1 Європейської соціальної хартії та статті 46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.

Оскільки позивач працював на території російській федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у відповідача не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації.

Суд також наголошує на тому, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж незарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.

Такий висновок суду узгоджується з позицією Восьмого апеляційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 19 квітня 2024 року у справі № 380/15814/23.

Факт роботи позивача на території російської федерації у заявлені позивачем періоди підтверджується довідкою від 25 березня 2023 року №1.

У заяві про збільшення розміру позовних вимог ОСОБА_1 просить визнати незаконною відмову у зарахуванні до трудового стажу періодів роботи в колгоспах ім. Гагаріна і «Червоний Прапор», КСП «Новозаводське», КСП та П(по)СП «Маяк», Старательській артілі Сєвєр», ТОВ «Літвінов і компанія», ТОВ «Тіпол», ТОВ «Завод металіст», та зарахувати до страхового стажу указані періоди роботи.

Однак, рішенням від 20 червня 2023 року №063950005591 відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, оскільки до страхового стажу не враховано періоди трудової діяльності згідно довідки від 06 лютого 2023 року №38-Ш/07-10 у КСП «Маяк» , довідки від 20 березня 2023 року №66 у колгоспі «Червоний Прапор» (КСП «Новозаводське») та довідки від 25 березня 2023 року №1 на території російської федерації.

Отже, періоди роботи в колгоспі ім. Гагаріна, ТОВ «Літвінов і компанія», ТОВ «Тіпол», ТОВ «Завод металіст» не виступали предметом відмови відповідача за рішенням від 20 червня 2023 року №063950005591, яке оскаржує позивач у рамках цієї справи.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що наданими позивачем документами, а саме трудовою книжкою та довідками від 06 лютого 2023 року №38-Ш/07-10 архівного відділу Житомирської районної адміністрації, від 20 березня 2023 року №66 трудового архіву Пулинської селищної ради та від довідки від 25 березня 2023 року №1, підтверджується трудовий стаж позивача, який підлягає зарахуванню до страхового стажу.

За таких обставин страховий стаж позивача на момент звернення з заявою про призначення пенсії за віком становив більше 30 років.

Оскільки за результатами розгляду справи суд установив, що на момент звернення позивача з заявою про призначення пенсії за віком, його страховий стаж становив більше 30 років, рішення відповідача від 20 червня 2023 року №063950005591, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком, є протиправним та підлягає скасуванню.

Стосовно позовної вимоги щодо зобов`язання призначити пенсію за віком, суд зазначає таке.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Аналіз зазначених норм у їх взаємозв`язку зі статтями 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст рішення, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду цієї справи відповідачі не довели правомірність оскаржуваного позивачем рішення.

Розглядаючи питання зобов`язання призначення пенсії, суд повинен перевірити усі умови, за яких відповідач зобов`язаний таку пенсію призначити.

Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у пункті 75 рішення від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Таким чином, надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

У справі, що розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом України №1058-ІV.

Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадків, коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Як убачається з матеріалів справи, позивач досяг пенсійного віку 24 червня 2023 року, із заявою про призначення пенсії звернувся 13 червня 2023 року.

Щодо позовних вимог в частині призначення пенсії на підставі доходів і середньомісячного заробітку з визначенням курсу російського рубля до української гривні визначеного Національним Банком України у відповідний період, суд зазначає, що вказані вимоги є передчасними, оскільки у даному випадку відповідачем не розглянуто та не прийнято належне рішення з вказаного питання щодо зарахування або відмову у зарахуванні спірних періодів до стажу по окремих місяцях та заробітної плати за спірні періоди виходячи з офіційно встановленого курсу російського рубля до української гривні, з обґрунтуванням свого рішення, що обумовлює відмову в задоволені позовних вимог в цій частині.

Ураховуючи те, що підстави, зазначені відповідачем на обґрунтування рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком, спростована за результатами розгляду справи, суд, керуючись положеннями частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та наявні підстави для визнання протиправним та скасування спірного рішення та зобов`язання відповідача прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, починаючи з 25 червня 2023 року дня, що настає за днем досягнення 60-річного віку.

Такий висновок суду узгоджується з позицією Сьомого апеляційного адміністративного суду, викладеною у постановах від 26 квітня 2021 року у справі №120/6776/20-а та від 02 лютого 2022 року у справі №560/9868/21 та Восьмого апеляційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 15 вересня 2021 року у справі №460/711/21.

Відповідно до частини 1 та 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов містить декілька вимог (дві) немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.

Такий механізм розподілу витрат зі сплати судового збору застосовано Верховним Судом у рішенні від 16 червня 2020 року у справі №620/1116/20.

Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягає вся сума сплаченого судового збору.

Керуючись положеннями статей 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 20 червня 2023 року №063950005591 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, починаючи з 25 червня 2023 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 1073 (одну тисячу сімдесят три) гривні 60 копійок судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.О. Окис