Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2024 року Справа№200/942/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Голошивця І.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 , до відповідача 1: Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, до відповідача 2: Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення №262940016202 від 06.11.2023 та зобов`язання вчинити певні дії.

ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до відповідача 1: Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, до відповідача 2: Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення №262940016202 від 06.11.2023 та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач досягнувши 60-річного віку, 31.10.2023 звернулася через портал електронних послуг до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідача 1) із заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-ІV із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2020-2022 роки. Враховуючи принцип екстериторіальності, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач 2) розглянуло вказану заяву та прийняло рішення від 06.11.2023 №262940016202 про відмову в призначені пенсії за віком, оскільки у позивача відсутній достатній страховий стаж. Позивач зауважив, що у своєму рішенні про відмову, відповідач 2 зазначив, що не зарахував їй стаж за періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.08.1985 та період навчання з 01.09.1981 по 29.06.1985 згідно диплому НОМЕР_2 від 29.06.1985, оскільки у Витягу ДРАЦС громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00042083452 від 31.10.2023 та у свідоцтві про розірвання шлюбу НОМЕР_3 від 26.02.1998 з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 » зазначено ПІБ « ОСОБА_4 », що не відповідає паспортним даним заявниці. Позивач вважає вказане рішення незаконним та необґрунтованим, прийнятим усупереч положенням чинного законодавства, а тому звернулася з цим позовом до суду.

Відповідач 1 надав відзив на позовну заяву в якому зазначив наступне, що 31.10.2023 позивач звернулась до нього із заявою № 12888, щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідачем 2, з урахуванням принципу екстериторіальності, розглянуто заяву позивача від 31.10.2023 та відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідач 1 зазначив, що своїм листом від 09.11.2023 року № 26100-0212-8/219319, повідомив позивача, що з урахуванням наданих документів та даних, що містяться в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, загальний страховий стаж ОСОБА_1 складає 25 років 03 місяці 08 днів. До страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки та періоду навчання з 01.09.1981 по 29.06.1985 згідно диплому НОМЕР_2 від 29.06.1985, оскільки у Витягу з ДРАЦС громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00042083452 від 31.10.2023 та у свідоцтві про розірвання шлюбу НОМЕР_3 від 26.02.1998 з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 » зазначено ПІБ « ОСОБА_4 », що не відповідає паспортним даним заявниці. За таких обставин відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком, оскільки на момент звернення відсутній необхідний страховий стаж. Відповідач 1 зауважив, що немає жодних підстав для визнання протиправними його дії, просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

Відповідач 2 надав відзив на позовну заяву в якому зазначив наступне, що відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058 від 09.07.2003 року, починаючи з 01.01.2018 право на пенсію за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років. З урахуванням наданих документів та даних, що містяться в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, загальний страховий стаж ОСОБА_1 склав 25 років 03 місяці 08 днів. Далі по тексту відзиву відповідачем 2 було по суті продубльовано підстави не зарахування позивачу періоду роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.08.1985 та періоду навчання з 01.09.1981 по 29.06.1985. Відповідач 2 зауважив, що за таких обставин було прийнято рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком, оскільки на момент звернення у неї був відсутній необхідний страховий стаж. Відповідач 2 просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20.02.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Про відкриття провадження у справі, представник позивача адвокат Хомич І.О. та відповідачі були повідомлені належним чином, відповідно до наявності у них реєстрації кабінету електронного суду, про що свідчить відповідна відмітка, де в графі «доставлено» зазначена дата 20.02.2024.

Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 . Відповідно до наявної в матеріалах справи копії паспорту громадянина України з безконтактним електронним носієм № НОМЕР_5 орган, що видав 8034, від 01.06.2018 року є громадянкою України.

Відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, ЄДРПОУ: 42098368, в даних правовідносинах є суб`єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України.

Відповідач 2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, ЄДРПОУ: 13486010, в даних правовідносинах є суб`єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України.

Як встановлено судом, підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами по справі, позивач звернулася до територіальних органів ПФУ з заявою про призначення їй пенсії за віком від 31.10.2023, що підтверджується наявною в матеріалах справи позовною заявою, відзивами відповідачів на позовну заяву та спірним рішенням.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області було розглянуто заяву позивача від 31.10.2023 за принципом екстериторіальності та 06.11.2023 було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії №262940016202.

В вищенаведеному рішенні відповідача було зазначено наступне, відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 року, починаючи з 01.01.2018 року право на пенсію за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2023 по 31 грудня 2023 не менше 30 років. З урахуванням наданих документів та даних, що містяться в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, загальний страховий стаж ОСОБА_1 склав 25 років 03 місяці 08 днів. До страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.08.1985 та періоду навчання з 01.09.1981 по 29.06.1985 згідно диплому НОМЕР_2 від 29.06.1985, оскільки у Витягу з ДРАЦС громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00042083452 від 31.10.2023 та у Свідоцтві про розірвання шлюбу НОМЕР_3 від 26.02.1998 з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 » зазначено ПІБ « ОСОБА_4 », що не відповідає паспортним даним заявниці. За таких обставин відмовити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у призначенні пенсії за віком, оскільки на момент звернення відсутній необхідний страховий стаж.

Отже спірним питанням в даній справі є не зарахування відповідачем 2 позивачу періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.08.1985 та періоду навчання з 01.09.1981 по 29.06.1985 згідно диплому НОМЕР_2 від 29.06.1985, оскільки у Витягу з ДРАЦС громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00042083452 від 31.10.2023 та у Свідоцтві про розірвання шлюбу НОМЕР_3 від 26.02.1998 з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 » зазначено ПІБ « ОСОБА_4 », що не відповідає паспортним даним заявниці та як наслідок відсутність необхідного страхового стажу для призначення позивачу пенсії з дати її звернення з відповідною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV).

Згідно із преамбулою Закону №1058-IV, цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (№1788) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788 визначено, що за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункт 6 частина перша статті 92 Конституції України).

Частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу, починаючи з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно із пунктом "а" статті 3 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р. №1788-XII (надалі - Закон №1788-XII) вказаного Закону, право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема: особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Згідно з ч.1 ст.56 Закону №1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно з приписами статті 62 Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII (далі Закон №1788) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 (далі Порядок №637).

Відповідно до п.1, п.2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно з абз.1 п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 18 Порядку № 637, за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема, ст.62 Закону № 1788-XII та п. 1 Порядку № 637 вбачається, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Суд зауважує, що необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Так, у разі якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2018 р. у справі №439/1148/17.

Відповідно до наявної копії довідки сформованої по позивачу під час розгляду її заяви про призначення пенсії, позивачу зараховано до її загального страхового стажу 25 років 3 місяці 8 днів, а саме періоди роботи з 01.01.1998 по 31.12.2003 року (6 років), з 01.01.2004 по 31.08.2019 року (15 років 7 місяців 20 днів), з 01.10.2019 по 20.05.2023 року (3 роки 7 місяців 18 днів).

Судом з наявної в матеріалах справи копії спірного рішення, прийнятого відповідачем 2 від 06.11.2023 року, було встановлено, що періоди трудової діяльності позивача були зараховані тільки з даних, що містяться в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Дані, які зазначені в трудовій книжці позивача були повністю проігноровані відповідачем 2 та не взяті до уваги, враховуючи, що у Витягу з ДРАЦС громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00042083452 від 31.10.2023 та у Свідоцтві про розірвання шлюбу НОМЕР_3 від 26.02.1998 з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 » зазначено ПІБ « ОСОБА_4 », що не відповідає паспортним даним заявниці.

Судом відповідно до наявної в матеріалах справи копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 дата заповнення 01 серпня 1985 року встановлено, що відповідно до запису №29 в трудовій книжці, позивач була звільнена з останньої займаної нею посади за власним бажанням з 20.05.2023 року.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що спірні періоди трудової діяльності позивача, які були не зараховані відповідачем 2, а саме з 01.08.1985 по 31.12.1997 та з 01.09.2019 по 30.09.2019 року підлягають дослідженню судом у цій справі, оскільки інші періоди трудової діяльності позивача після 01.01.1998 року (окрім періоду з 01.09.2019 по 30.09.2019 року) при розгляді її заяви про призначення пенсії, відповідачем 2 були зараховані до її загального страхового стажу.

Суд зазначає, що відповідачем 2 не були зараховані вищенаведені періоди роботи та навчання позивача, внаслідок того, що у Витягу з ДРАЦС громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00042083452 від 31.10.2023 та у Свідоцтві про розірвання шлюбу НОМЕР_3 від 26.02.1998 з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 » зазначено ПІБ « ОСОБА_4 », що не відповідає паспортним даним заявниці.

Суд зазначає, на час первинного заповнення трудової книжки та виправлення прізвища позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (надалі - Інструкція № 162).

Згідно пункту 1.2 Інструкції № 162, прийом на роботу без трудової книжки не допускається.

Відповідно до пунктів 2.2, 2.3 Інструкції № 162, заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.

Відповідно до пункту 2.12 Інструкції № 162, зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується адміністрацією за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я, по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів. Вказані зміни вносяться на першій сторінці (титульному листі) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище та ім`я, по батькові, дата народження і записуються нові дані.

Відповідно до п. 1.1 ч. 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 (далі Інструкція № 58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Згідно з п. 2.1 ч. 2 Інструкція № 58, трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською та російською мовами.

Згідно з приписами ч. 2 Інструкції № 58, відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Враховуючи положення п. 2.13 наказу, виданого Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення №58 від 29.07.1993 Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, відповідно до якої зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім`я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.

Суд зауважує, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Отже, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09.08.2019 у справі №654/890/17.

Судом встановлено, що також підтверджується відповідними копіями документів наявних в матеріалах справи, що підтверджують належність їх ОСОБА_1 , поданих нею також разом із відповідною заявою про призначення пенсії, а саме: свідоцтво про народження ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , видане Виконкомом центральної районної ради депутатів м. Хабаровська від 03.12.1963 року серія НОМЕР_6 ; диплом серії НОМЕР_2 відповідно до якого ОСОБА_6 в 1981 році вступила до Київського державного інституту культури ім. О.Є. Корнійчука та в 1985 році закінчила повний курс дата видачі 29.06.1985 року; свідоцтво про розірвання шлюбу між громадянином ОСОБА_7 і громадянкою ОСОБА_4 , прізвище після розірвання шлюбу позивача ОСОБА_3 , свідоцтво видане Залізничною районною державною адміністрацією м. Києва від 26.02.1988 року серії НОМЕР_3 , що також підтверджується витягом з ДРАЦ громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00042083452 дата формування 31.12.2023 року; свідоцтвом про шлюб зареєстрованого між громадянином ОСОБА_8 та громадянкою ОСОБА_9 , прізвище після державної реєстрації шлюбу позивача ОСОБА_10 , дата видачі свідоцтва 18.05.2018 року серія НОМЕР_7 ; паспортом громадянина України з безконтактним електронним носієм ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , № НОМЕР_5 , орган, що видав 8034, від 01.06.2018 року.

Судом було досліджено копію трудової книжки позивача серії НОМЕР_8 дата заповнення 01.08.1985 року та встановлено, що на титульній сторінці працівниками відділу кадрів були виконані зміни відповідно до діючого на той час законодавства.

Судом встановлено, що трудова книжка належить ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_2 (до цього ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в хронологічному порядку відповідно до підтвердженого документами щодо зміни прізвища), так само, як і в дипломі позивача серії НОМЕР_2 зазначена ОСОБА_6 дата видачі від 29.06.1981 року.

З приводу зазначеного відповідачем 2 в оскаржуваному рішенні щодо: - «До страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.08.1985 та періоду навчання з 01.09.1981 по 29.06.1985 згідно диплому НОМЕР_2 від 29.06.1985, оскільки у Витягу з ДРАЦС громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00042083452 від 31.10.2023 та у Свідоцтві про розірвання шлюбу НОМЕР_3 від 26.02.1998 з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 » зазначено ПІБ « ОСОБА_4 », що не відповідає паспортним даним заявниці», суд ставиться критично оскільки позивачем були надані усі документи, що належним чином відображають належність їх саме позивачу, при цьому посилання відповідача 2 на не відповідність паспортним даним є не сприйнятим за своїм змістом, оскільки трудова книжка та диплом про освіту були отримані позивачем ще у 1985 році та були заповнені відповідно до приписів законодавства, чинного на час внесення відповідних записів до документів належних позивачу.

На підтвердження того, що імена по батькові « ОСОБА_12 » та « ОСОБА_13 », є ідентичними, позивачем в якості доказів до позовної заяви був доданий експертний висновок Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський експертно-дослідний центр» від 05.02.2024 №010224. Відповідно до якого, імена по батькові ОСОБА_14 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 лінгвістично ідентичні, оскільки: 1) ОСОБА_14 та ОСОБА_12 - це різномовні форми - російська та українська - того самого імені по батькові: Афанасьевна

Отже, з урахуванням вищенаведеного у суду немає жодного сумніву, стосовно належності трудової книжки серії НОМЕР_1 дата видачі 01.08.1985 року та диплому серії НОМЕР_2 дата видачі 29.06.1985 року саме ОСОБА_1 , оскільки по батькові позивача « ОСОБА_12 » та « ОСОБА_13 » є ідентичними, доказів протилежного відповідачами до суду не надано.

Суд зауважує, що відповідно до п.2.28 Порядку №22-1, передбачено, що документи, передбачені розділом II цього Порядку, що підтверджують відомості про реєстраційний номер облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), дату та місце народження, походження особи, укладення шлюбу, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть особи, інші акти цивільного стану особи, наявність в особи інвалідності, право на пільги за соціальною ознакою, здобуття дітьми та учнями дошкільної та загальної середньої освіти, місце проживання (перебування) особи, подаються до органу, що призначає пенсію, у випадку, коли такі відомості відсутні або містять розбіжності в інформаційних системах, зазначених у підпункті 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2019 року № 681 «Про оптимізацію надання адміністративних послуг у сфері пенсійного забезпечення» (далі - відповідні інформаційні системи).

Відповідно до Постанови КМУ «Про оптимізацію надання адміністративних послуг у сфері пенсійного забезпечення» від 17 липня 2019 р. № 681 (чинної як на дату подання заяви позивача про призначення йому пенсії так і на дату винесення зазначеного рішення по справі), якою передбачено, що з метою зниження адміністративного навантаження на громадян, а також оптимізації та підвищення ефективності роботи органів Пенсійного фонду України шляхом впровадження електронної міжвідомчої взаємодії Кабінет Міністрів України постановляє:

1. Установити, що:

1) для призначення, перерахунку, поновлення, припинення, продовження виплати пенсій, надбавок, допомог, доплат та компенсацій або переведення з одного виду пенсії на інший (далі - призначення пенсії) на запит органів, які призначають пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня його отримання подаються такі відомості:

- з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків - реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта громадянина України (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті). Відомості подаються Державною фіскальною службою відповідно до закону;

- з Державного реєстру актів цивільного стану громадян - дата та місце народження і походження особи, про шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть, інші акти цивільного стану особи. Відомості подаються в порядку, встановленому Міністерством юстиції та Пенсійним фондом України; з централізованого банку даних з проблем інвалідності - про осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю. Відомості подаються у порядку, встановленому Міністерством соціальної політики та Пенсійним фондом України;

- з Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги, - про осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою. Відомості подаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчими органами з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад у порядку, встановленому Міністерством соціальної політики та Пенсійним фондом України;

- з реєстрів даних про дітей дошкільного, шкільного віку та учнів, які проживають чи перебувають в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці, - про здобуття такими дітьми та учнями дошкільної та загальної середньої освіти. Відомості подаються структурними підрозділами, відповідальними за створення та постійне оновлення зазначених реєстрів, відповідно до Порядку ведення обліку дітей дошкільного, шкільного віку та учнів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2017 р. № 684 (Офіційний вісник України, 2017 р., № 76, ст. 2325; 2018 р., № 80, ст. 2663). Відомості подаються в порядку, встановленому Міністерством освіти і науки та Пенсійним фондом України;

- з реєстрів територіальних громад - про місце проживання/перебування особи із зазначенням адреси житла/місця перебування. Відомості подаються органами реєстрації;

2) забороняється вимагати від особи, яка подає заяву для призначення пенсії, документи, що підтверджують відомості, зазначені у підпункті 1 цього пункту (крім випадку, коли такі відомості відсутні або містять розбіжності у відповідній інформаційній системі або особа не надала згоди на отримання та обробку її персональних даних з певної інформаційної системи), а також відомості, які містяться в інформаційних системах Пенсійного фонду України та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Положення щодо обміну відомостями, зазначеними у підпункті 1 цього пункту, діють до організації електронної інформаційної взаємодії відповідних інформаційних ресурсів згідно з Порядком організації електронної інформаційної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 травня 2018 р. № 357 «Деякі питання організації електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів» (Офіційний вісник України, 2018 р., № 41, ст. 1450).

Доступ до зазначених у підпункті 1 цього пункту реєстрів здійснюється авторизовано із збереженням інформації про службову або посадову особу, яка зробила запит, з використанням засобів реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування на центральному рівні за умови надання особою, яка подає заяву для призначення пенсії, а у випадках, передбачених законом, - також членами її сім`ї згоди на отримання та обробку їх персональних даних.

Відповідно до Порядку подання Пенсійному фонду України відомостей з Державного реєстру актів цивільного стану громадян затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України «Про затвердження Порядку подання Пенсійному фонду України відомостей з Державного реєстру актів цивільного стану громадян» від 11.09.2020 № 17-1 (далі - Порядок №17-1) (чинного на дату звернення позивача з заявою про призначення пенсії за віком), якою передбачено, наступне:

1. Цей Порядок визначає процедуру подання Пенсійному фонду України відомостей з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про дату та місце народження фізичної особи та її походження, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені (далі - інформаційна взаємодія).

2. Інформаційна взаємодія здійснюється з використанням даних Державного реєстру актів цивільного стану громадян (далі - Реєстр), який містить конфіденційну інформацію про фізичну особу, на центральному рівні в електронному вигляді інформаційно-комунікаційними засобами із застосуванням засобів технічного та криптографічного захисту інформації відповідно до Закону України «Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах».

3. Інформаційну взаємодію забезпечують державне підприємство, що належить до сфери управління Міністерства юстиції України та визначене адміністратором Реєстру, та Пенсійний фонд України.

4. Інформаційна взаємодія здійснюється з дотриманням вимог законодавства у сфері захисту інформації, рівень захисту якої повинен відповідати ступеню обмеження доступу до неї.

5. Інформаційна взаємодія здійснюється безоплатно та передбачає передачу на запит Пенсійного фонду України відомостей про дату та місце народження фізичної особи та її походження, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені засобами системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів відповідно до Положення про систему електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів «Трембіта», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2016 року № 606 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 17 січня 2023 року № 38).

6. Перелік та обсяг відомостей, які надаються на запит, структура інформаційних повідомлень, що передаються та приймаються, строки впровадження програмного забезпечення для інформаційної взаємодії, процедура взаємодії інформаційних систем та зміни до них, визначаються в договорі про інформаційну взаємодію відповідно до Порядку електронної (технічної та інформаційної) взаємодії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2016 року № 606.

7. Електронні дані повинні містити інформацію з Реєстру, актуальну на дату передання відповіді на запит.

8. Інформація, що передається з Реєстру у порядку інформаційної взаємодії, використовується виключно для призначення, перерахунку, поновлення, припинення, продовження виплати пенсій, надбавок, допомог, доплат та компенсацій або переведення з одного виду пенсії на інший і не може бути передана третій стороні, якщо інше не передбачено законом.

Отже враховуючи все вищенаведене, відповідач мав можливість отримати додаткові документи для всебічного, повного розгляду заяви позивача про призначення їй пенсії за віком, але всупереч Порядкам №22-1 та №17-1 затвердженим Постановами правління Пенсійного фонду України та постанови КМУ «Про оптимізацію надання адміністративних послуг у сфері пенсійного забезпечення» відповідачем цього зроблено не було, доказів протилежного до суду надано не було.

З трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 , дата заповнення від 01.08.1985, вбачається, що позивач у спірний період, працювала:

-з 01.08.1985 по 25.11.1985 року прийнята бібліотекарем згідно направлення як молодий спеціаліст, номер запису 2 в трудовій книжці;

- з 26.11.1985 по 02.01.1987 року переведена на посаду методиста бібліотеки, номер запису 3 в трудовій книжці;

- з 03.01.1987 по 01.07.1987 року переведена на посаду старшого бібліотекара, номера записів 4, 5 в трудовій книжці;

- з 01.07.1987 по 31.05.1992 року, прийнята бібліотекарем загальної бібліотеки за переведенням з Київського педагогічного інституту ім. О.М. Горького до Київської вищої школи МВС СРСР ім. Ф.Е. Дзержинського;

- з 01.06.1992 по 31.08.1992 року, призначена бібліотекарем ІІ категорії загальної бібліотеки, номера записів 8, 9 в трудовій книжці;

- з 26.11.1992 по 14.10.1993 року, прийнята тимчасово бібліотекарем ІІ категорії загальної бібліотеки на час знаходження бібліотекара цієї ж бібліотеки в відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею віку 4-ох років в Українській академії внутрішніх справ, номер запису 10 в трудовій книжці;

- з 15.10.1993 по 28.05.1997 року, переведена бібліографом 1 категорії загальної бібліотеки, номер запису 11 в трудовій книжці;

- з 29.05.1997 по 20.07.2000 року, призначена бібліотекарем загальної бібліотеки, номер запису 13 в трудовій книжці;

- з 15.11.2018 по 20.05.2023 року (не зарахований період з 01.09.2019 по 30.09.2019 року), переведена на посаду бібліотекара ІІ категорії загальної бібліотеки, номера записів 28, 29 в трудовій книжці.

Судом вже було встановлено, що відповідачем 2 при розгляді заяві позивача про призначення пенсії до страхового стажу не було зараховано період її трудової діяльності з 01.08.1985 по 31.12.1997 року (включно), оскільки періоди її трудової діяльності вже з 01.01.1998 року (окрім періоду з 01.09.2019 по 30.09.2019 року) були зараховані відповідачем до загального страхового стажу позивача, що підтверджується копією відповідної довідки про стаж розрахунку.

Оскільки стаж роботи позивача, підтверджений належно оформленими записами у трудовій книжці позивача, суд вважає неправомірною відмову відповідача 2 в зарахуванні вищенаведених періодів роботи зазначених та належним чином відображених в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 до її загального страхового стажу.

Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що відповідач 2 зобов`язаний зарахувати до загального страхового стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком, відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» наступні періоди роботи позивача: з 01.08.1985 по 25.11.1985 року ; з 26.11.1985 по 02.01.1987 року; з 03.01.1987 по 01.07.1987 року; з 01.07.1987 по 31.05.1992; з 01.06.1992 по 31.08.1992 року; з 26.11.1992 по 14.10.1993 року; з 15.10.1993 по 28.05.1997 року; з 29.05.1997 по 31.12.1997 року, з 01.09.2019 по 30.09.2019 року.

Суд вже зазначав по справі, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, яка встановлює виключний пріоритет перед іншими документами для визначення страхового стажу.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17.

Також, суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 19.12.2019 року у справі №307/541/17 (адміністративне провадження № К/9901/18274/18) зазначив, що підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Щодо позовної вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача 2 зарахувати до її загального страхового стажу період навчання згідно диплому від 29.06.1985 року серії НОМЕР_2 , суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом "д" частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Відповідно до вимог пункту "е" статті 3 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ), право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема, вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти.

Відповідно до п. 8 Порядку № 637, період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

На час навчання позивача порядок визначення трудового стажу, який давав право на пенсію регулювався Постановою Ради Міністрів СРСР від 03 серпня 1972 року № 590 «Про затвердження положення про порядок призначення та виплати державних пенсій» (далі - Порядок № 590).

Підпунктом "і" пункту 109 Порядку № 590 визначено, що крім роботи в якості робітника або службовця в загальний стаж роботи зараховується також "навчання у вищих навчальних закладах, середніх спеціальних закладах (технікумах, педагогічних та медичних училищах і т.д.), партійних школах, совпартшколах, школах профрухів, на робфаках, перебування в аспірантурі, докторантурі та клінічній ординатурі.

Судом встановлено, що позивачем разом із заявою про призначення пенсії, було додано копію диплому серії НОМЕР_2 від 29.06.1985 року, з якого вбачається, що вона в 1981 році вступила до Київського державного інституту культури ім. О.Є. Корнійчука і в 1985 році закінчила повний курс за спеціальністю «бібліотекознавство і бібліографія» - рішення Державної екзаменаційної комісії від 29.06.1985 року.

Судом встановлено, що період навчання відповідачем 2 з 01.09.1981 по 29.06.1985 рік не було зараховано до загального страхового стажу позивача, оскільки в дипломі серії НОМЕР_2 від 29.06.1985 року зазначено « ОСОБА_6 », а саме виникли сумніви щодо по батькові позивача, оскільки за паспортними даними позивач по батькові « ОСОБА_13 ».

Суд надавав вже оцінку зазначеному в трудовій книжці та дипломі позивача щодо розбіжностей в зазначенні по батькові позивача « ОСОБА_12 » та « ОСОБА_13 » з паспортними даними та судом було встановлено належність диплому саме ОСОБА_1 .

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що період навчання позивача з 01.09.1981 по 29.06.1985 року підлягає зарахуванню відповідачем 2 до її загального страхового стажу.

Суд зазначає, що відповідно до приписів ч.ч.2, 3 ст.44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», призначення пенсії за віком здійснюється автоматично (без звернення особи) у разі набуття застрахованою особою права на призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, на підставі відомостей, наявних у системі персоніфікованого обліку, якщо до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, особа не повідомила про бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.

У разі відсутності в системі персоніфікованого обліку даних про страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком (у тому числі за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку), територіальний орган Пенсійного фонду інформує застраховану особу, у тому числі через її особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про відсутність таких відомостей та необхідність їх подання (за наявності). Документи про страховий стаж можуть бути подані до територіального органу Пенсійного фонду або через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду.

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається дуже великий обсяг прав та обов`язків у органів Пенсійного фонду при вирішенні питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.

Враховуючи викладене, суд вважає, що пенсійні органи повинні використовувати всі передбачені законом повноваження за для повного та об`єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.

Суд зауважує, що рішення суб`єкта владних повноважень мають ґрунтуватися на оцінці всіх фактичних обставин, що мають значення для об`єктивного вирішення питання в межах дискреційних повноважень такого суб`єкта. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати, як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо. При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а за конкретними обставинами.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним рішення відповідача 2 від 06.11.2023 №262940016202 та як наслідок скасувати це рішення, враховуючи, що воно прийнято не на підставі Конституції та законодавства України.

З огляду на визнання протиправним та скасування спірного рішення, належним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 на отримання обґрунтованого та мотивованого рішення за його заяви є зобов`язання відповідача повторно розглянути дану заяву та вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, відповідно до вимог чинного законодавства та з урахуванням висновків суду.

Такий висновок щодо способу захисту узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 22.12.2020 по справі №461/4544/18 та Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06.11.2019 по справі №509/1350/17.

Щодо позовної вимоги позивача зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити призначення та виплату пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 року №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 31.10.2023 року, суд зазначає наступне.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Європи N R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.80, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. N 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року N 21-87а13.

Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Враховуючи, що відповідач 2 повторно ще не розглянув заяву позивача про призначення їй пенсії, з урахуванням висновків суду та зарахуванням спірних періодів роботи та періоду навчання, тому позовні вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача призначити їй пенсію за віком задоволенню не підлягають враховуючи, що вони заявлені на майбутнє, тобто в даному випадку є передчасними.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, спосіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Ефективний засіб правого захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Відповідно до приписів ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, з урахуванням викладеного та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, суд вважає за необхідне визнати протиправним та як наслідок скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 06.11.2023 №262940016202 щодо відмови позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 року №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 31.10.2023 року відповідно до Закону України від 09.07.2003 року №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із зарахуванням до її загального страхового стажу періодів роботи: з 01.08.1985 по 25.11.1985 року; з 26.11.1985 по 02.01.1987 року; з 03.01.1987 по 01.07.1987 року; з 01.07.1987 по 31.05.1992; з 01.06.1992 по 31.08.1992 року; з 26.11.1992 по 14.10.1993 року; з 15.10.1993 по 28.05.1997 року; з 29.05.1997 по 31.12.1997 року, з 01.09.2019 по 30.09.2019 року та періоду навчання з 01.09.1981 по 29.06.1985 року в Київському державному інституті культури ім. О.Є. Корнійчука, з урахуванням висновків суду по цій справі.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно ч.8 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується квитанцією від 15.02.2024, позивач за подання адміністративного позову сплатив 968,96 грн. судового збору.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд вважає стягнути судовий збір у сумі 968,96 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, оскільки саме цим Управлінням було прийнято протиправне рішення, яким було відмовлено у призначенні пенсії позивачу.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 9, 32, 139, 243 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ), до відповідача 1: Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, ЄДРПОУ: 42098368), до відповідача 2: Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, площа Соборна, буд.3, ЄДРПОУ: 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення №262940016202 від 06.11.2023 та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ: 13486010) від 06.11.2023 №262940016202 щодо відмови ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 року №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ: 13486010) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) про призначення пенсії за віком від 31.10.2023 року відповідно до Закону України від 09.07.2003 року №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із зарахуванням до її загального страхового стажу періодів роботи: з 01.08.1985 по 25.11.1985 року; з 26.11.1985 по 02.01.1987 року; з 03.01.1987 по 01.07.1987 року; з 01.07.1987 по 31.05.1992; з 01.06.1992 по 31.08.1992 року; з 26.11.1992 по 14.10.1993 року; з 15.10.1993 по 28.05.1997 року; з 29.05.1997 по 31.12.1997 року; з 01.09.2019 по 30.09.2019 року та періоду навчання з 01.09.1981 по 29.06.1985 року в Київському державному інституті культури ім. О.Є. Корнійчука, з урахуванням висновків суду по цій справі.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, площа Соборна, буд.3, ЄДРПОУ: 13486010) судові витрати у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ).

В решті позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 24 квітня 2024 року.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.О. Голошивець