ОКРЕМА ДУМКА

(спільна)

суддів Великої Палати Верховного Суду Власова Ю. Л., Гриціва М. І. у справі № 990/106/23 (провадження № 11-42заі24) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Етичної ради про визнання протиправним та скасування рішення

1. У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Етичної ради, в якому в редакції уточнень до неї просив визнати протиправним та скасувати рішення Етичної ради від 28 квітня 2023 року № 37 «Про невідповідність кандидата на посаду члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_1 критеріям професійної етики та доброчесності для зайняття посади члена Вищої ради правосуддя» (далі - оспорене рішення).

Прохання мотивував тим, що оспорене рішення є незаконним та необґрунтованим, бо викладені у ньому обставини не відповідають дійсності. Зазначив, що надав належні докази на підтвердження відображених у відповідних деклараціях відомостей, зокрема й такі, що робили безпідставними висновкиВищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) стосовно того, що його матір є членом сім`ї декларанта. Відносно ще одного докору його доброчесності як кандидата на посаду члена ВРП - події придбання автомобіляза кошти, які мають сумнівне джерело походження, - повідомив, що висновок Ради про обґрунтовані побоювання щодо законності джерел походження майна на його придбання є надуманим, адже докази, які він надав, підтверджують як факт продажу попереднього автомобіля, так і достатність отримуваних доходів для придбання нового. Звертає увагу на використання Радою недостовірної інформації про посаду, яку обіймає позивач.

Твердить, що рішення Етичної ради необґрунтоване, необ`єктивне, упереджене та несправедливе, а викладені у ньому висновки є довільними.

В уточненнях до позовної заяви (від 26 листопада 2023 року) додав, що порушення Етичною радою передбаченої законом процедури конкурсу на посаду члена ВРП, яких остання припустилася стосовно нього,призвели до невиправданого обмеження йогоправа на доступ до професії, гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 8; далі - Конвенція), як наступного етапу професійного зростання. Ці порушення мають у перспективі негативну дію на будь-які інші його поступи до професії, адже впливатимуть на неупереджене та щире ставлення до його особи як учасника [претендента] майбутніх потенційнихконкурсів зі здобуття права обійняти подібні посади. Щодо цього повідомив, що поширення через вільний доступ на офіційному вебсайті відповідача згаданих вище оспорених негативних висновків стосовно нього надалі будуть «рекламувати» несхвальні, неправдиві та бездоказові відомості про нього як особу і про його професійну діяльність.

2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 30 січня 2024 року відмовив у задоволенні позовних вимог.

Цей суд послався на сталу практику судового розгляду справ, (зокрема, на останні правові висновки постанови Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) від 23 листопада 2023 року, справа № 990/124/22), спори в яких виникали відносно законності дій і рішень Етичної ради під час проведення конкурсу з добору кандидатів на посаду члена ВРП і в яких Велика Палата не раз висловлювала правову позицію про непоширення на ці спори предметної юрисдикції жодного із загальних суддів, але якої, однак, суд першої інстанції не притримався.

У цій справі суд вирішив, що не може погодитися з висновками Великої Палати у розгляді подібних спорів і не вважає їх достатніми для ухвалення судового рішення про відмову відкрити провадження або закриття провадження у справі, бо притримується тієї думки, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, може підлягати саме дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (параграф 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

Суд виходив і з того, що у параграфі 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на суд може підлягати саме легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута.

Суд наголосив, що у цих справах предметом спору можуть бути як незгода з висновками Етичної ради, так і перевірка дотримання нею процедури прийняття рішення, зокрема, в частині повноважного складу, прийняття його на засіданні Етичної ради та/або забезпечення права особи на участь. Та обставина, що у судовій практиці нема судових рішень, які б свідчили про наявність з боку Етичної ради таких порушень, не означає, що можна заборонити особі оскаржити рішення, дії / бездіяльність Етичної ради в суді. Інакше нівелюється суть права на доступ до суду і може бути визнано порушенням статті 6 Конвенції (право на справедливий суд).

Формально оскаржуване рішення Етичної ради не скасоване й існує як конкретно-індивідуальний акт державного органу, що констатує невідповідність позивача певній юридичній посаді, отже, може складати предмет позову.

Суд підкреслив, що наявність / відсутність порушеного права особи, щодо якої ухвалено акт індивідуальної дії, може бути встановлена винятково під час розгляду справи по суті позовних вимог, а не на етапі вирішення питання про відкриття провадження у справі (на цьому етапі за змістом статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не досліджується питання обґрунтованості позовних вимог - наявності порушеного права). Закриття ж провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексуможливе у випадку, якщо на час вирішення питання про відкриття провадження у справі існували законні підстави для відмови у його відкритті, передбачені статтею 170 КАС України.

Встановлення за наслідками розгляду справи по суті позовних вимог відсутності порушеного права чи невідповідності обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є самостійною і достатньою підставою саме для ухвалення судом рішення про відмову в позові, що узгоджується з висновками Великої Палати (постанова від 01 грудня 2022 року у справі № 9901/926/18).

Надалі суд першої інстанції виснував, що за наслідками розгляду цієї справи у задоволенні позовних вимог слід відмовити через недоведеність позивачем наявності порушеного права. Додатково зазначив про неефективність обраного позивачем способу захисту і відсутність іншого, який міг би бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення завдання адміністративного судочинства.

3. Сторони не примирилися із цим рішенням і подали до Великої Палати апеляційні скарги.

Етична рада наголошує на хибності висновків суду першої інстанції щодо можливості розгляду справи по суті та з покликанням на висновки Великої Палати, викладені у постановах від 23 лютого 2023 року у справі № 990/162/22 та від 23 лютого 2023 року у справі № 640/20919/22, від 20 липня 2023 року у справі № 90/34/23, від 14 вересня 2023 року у справі № 990/20/23, просить скасувати рішення суду першої інстанції та закрити провадження у справі.

В основному доводи апеляційної скарги перегукуються з висновками Великої Палати, викладеними у постановах цього суду, ухваленими за наслідками розгляду справ в аналогічних правовідносинах.

Наголошує, що Етична рада є допоміжним органом, який сприяє суб`єктам обрання (призначення) членів ВРП у встановленні відповідності кандидата на цю посаду критеріям професійної етики та доброчесності, не маючи при цьому повноважень ухвалювати остаточне рішення щодо призначення кандидата на посаду члена ВРП або звільнення з неї.

Таким чином, висновки Етичної ради щодо відповідності або невідповідності кандидата на посаду члена ВРП критеріям професійної етики та доброчесності не зумовлюють самостійних правових наслідків, а звідси - не можуть бути самостійним предметом судового розгляду.

Натомість остаточні рішення, які створюють правові наслідки для кандидатів на посаду членів ВРП, ухвалюються саме органами, визначеними статтею 131 Конституції України. Щодо таких остаточних рішень і здійснюється судовий контроль.

З огляду на зміст позовних вимог, вважає, що відсутній спір (позивач обрав штучний спосіб захисту), що своєю чергою виключає можливість звернення до суду, оскільки нема порушеного права, що підлягає судовому захисту.

Наголошує, що поданий ОСОБА_1 позов не підлягає розгляду - ані за правилами адміністративного судочинства, ані судовому розгляду взагалі.

4. ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги здебільшого були суголосними з доводами, викладеними у позовній заяві.

Вважав, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим внаслідок недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права.

5. Велика Палата постановою від 11 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила частково, а апеляційну скаргу Етичної ради задовольнила повністю - скасувала рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 січня 2024 року, а провадження у справі закрила.

Велика Палата не погодилася з висновками суду першої інстанції, бо вважала, що вони не узгоджуються з висновками, які викладені у постановах, ухвалених за результатами розгляду справ з аналогічними сторонами та аналогічним предметом спору, зокрема, остання ухвалена в часі постанова Великої Палати від 20 липня 2023 року у справі № 990/34/23 (провадження № 11-34заі23).

Проаналізувавши положення статті 55 Конституції України, статей 2, 4, 5 КАС України, Велика Палата виснувала, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізує владні управлінські функції стосовно заявника.

Велика Палата також зазначила, що Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів ВРП, щодо питань обрання (призначення) на посади членів ВРП, звільнення їх з таких посад, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою (частина четверта статті 22 КАС України в редакції Закону України від 14 липня 2021 року № 1635-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя» (далі - Закон № 1635-ІХ, який набрав чинності 05 серпня 2021 року).

Законом № 1635-ІХ доповнено розділ VII «Перехідні положення» КАС України пунктом 3, відповідно до якого Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо рішень, дій чи бездіяльності органів, які оцінюють членів ВРП відповідно до Закону № 1635-IX.

Велика Палата також указала, що за її сталою практикоюВерховний Суд є судом першої інстанції для розгляду питань щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органу, який має повноваження оцінювати членів ВРП. Цим органом є Етична рада як стосовно власне такого оцінювання, так і стосовно сприяння органам, що обирають (призначають) членів ВРП, у встановленні відповідності кандидата на посаду члена ВРП критеріям професійної етики та доброчесності. Проте, як виснувала Велика Палата, це не означає, що всі спори з Етичною радою належать до предметної юрисдикції адміністративного суду.

З покликанням на приписи статті 131 Конституції України, статті 91 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII), пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1635-IX Велика Палата узагальнила, що Етична рада є допоміжним органом, який лише сприяє суб`єктам обрання (призначення) членів ВРП у встановленні відповідності кандидата на цю посаду критеріям професійної етики та доброчесності, не маючи при цьому повноважень ухвалювати остаточне рішення щодо призначення на цю посаду або звільнення з неї.

Остаточні рішення, які створюють правові наслідки для кандидатів на посаду членів ВРП, ухвалюються саме за результатами голосування з`їзду суддів України, з`їзду адвокатів України, всеукраїнської конференції прокурорів, з`їзду представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ, Верховної Ради України (щодо обрання членів ВРП), а також Президентом України (щодо їх призначення).

Висновки Етичної ради щодо відповідності або невідповідності кандидатана посаду члена ВРП критеріям професійної етики та доброчесності самі по собі не мають наслідком обрання / призначення на відповідну посаду, а є лише однією з умов для розгляду цих питань компетентним органом (етапом у процедурі обрання / призначення члена ВРП), тобто не зумовлюють самостійних правових наслідків, а відтак не можуть бути самостійним предметом судового розгляду.

На переконання Великої Палати, аналіз наведених вище приписів законодавства України дає змогу дійти висновку, що спір з Етичною радою з приводу оскарження її рішень, дій або бездіяльності (крім як щодо оцінювання членів ВРП), зокрема оскарження висновку щодо відповідності кандидата на посаду члена ВРП критеріям професійної етики та доброчесності, а також списку кандидатів, рекомендованих для обрання на цю посаду, не належить до юрисдикції судів України (у тому числі не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства), а Етична рада у таких правовідносинах не є суб`єктом владних повноважень, який може бути відповідачем. Водночас до предметної юрисдикції адміністративного суду належать спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності Етичної ради у зв`язку з оцінюванням нею членів ВРП, як це визначено пунктом 5 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 1635?IX і пунктом 3 розділу VII «Перехідні положення» КАС України у редакції Закону № 1635-IX.

Велика Палата зауважила, що оцінка відповідності позивача критеріям професійної етики та доброчесності здійснювалась виключно як кандидата на посаду члена ВРП в рамках конкурсної процедури. У межах неї Етична рада тільки складає висновок щодо відповідності кожного кандидата критеріям професійної етики та доброчесності, а також список кандидатів, рекомендованих для обрання на посаду члена ВРП. Таке складання не є виконанням публічно-владних управлінських функцій щодо кандидатів.

Законодавство України не гарантує право стати членом ВРП, а тільки надає право взяти участь у відповідному конкурсному відборі. Непроходження особою одного з проміжних етапів цього відбору не створює негативних наслідків для кар`єри такої особи, вона не позбавляється посади, яку займала на момент проходження конкурсу, не припиняє здійснювати діяльність, яку на той час здійснювала, та не має перешкод для того, щоб взяти участь у конкурсі на посаду члена ВРП у майбутньому, тощо.

Велика Палата наголосила, що Етична рада є допоміжним органом, який сприяє суб`єктам обрання (призначення) членів ВРП у встановленні відповідності кандидата саме на посаду члена ВРП критеріям професійної етики та доброчесності. Відтак обставини та висновки про невідповідність або наявність обґрунтованих сумнівів щодо відповідності особи станом на конкретний момент певним особливим спеціальним вимогам, які ставляться до неї як кандидата на посаду члена ВРП, викладені в рішенні Етичної ради, ухваленому за результатами проведеного оцінювання, не мають преюдиційного характеру під час майбутньої участі цієї особи в інших оцінюваннях, відборах, конкурсах тощо. Оспорене рішення Етичної ради не може впливати на гарантії справедливого процесу проведення компетентним органом відбору, конкурсу, оцінювання тощо, у якому особа братиме участь у майбутньому, як і не позбавляє права на ефективні засоби правового захисту у випадку його порушення цим органом.

Законодавство України спрямоване на те, щоб гарантувати стабільність правової системи, зокрема діяльності конституційних органів державної влади. Оспорене рішення Етичної ради про невідповідність кандидата на посаду члена ВРП критеріям професійної етики та доброчесності для зайняття цієї посади не може створювати наслідки для конкретної конкурсної процедури, у тому числі перешкоджати їй, унеможливлювати продовження, зумовлювати перегляд її результатів, створених суб`єктами призначення членів ВРП. Тому обмеження у доступі до суду щодо такого оскарження має легітимну мету.

З огляду на викладені вище висновки про те, що встановлена Етичною радою невідповідність кандидата станом на певний момент у часі критеріям професійної етики та доброчесностімає значення тільки для його участі у конкретному конкурсному відборі та не створює юридичних наслідків для можливої подальшої участі цієї особи в інших оцінюваннях, відборах, конкурсах тощо, фактична відмова у здійсненні провадження в адміністративній справі про визнання незаконним і скасування рішення Етичної ради про невідповідність кандидата на посаду члена ВРП критеріям професійної етики та доброчесності для зайняття цієї посадиє пропорційною наведеній вище легітимній меті та не нівелює суті права на доступ до суду.

6. Відповідно до частини третьої статті 34 КАС України суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.

Ми вважаємо хибними висновки Великої Палати про неможливість оскарження до суду кандидатом на посаду члена ВРП рішення Етичної ради про невідповідність цього кандидата критеріям професійної етики та доброчесності.

Ця окрема думка суголосна з мотивами окремих думок, висловлених суддями Великої Палати у справах з подібними правовідносинами та за участі Етичної ради раніше. Почасти мотиви нашої окремої думки збігаються з мотивами судового рішення суду першої інстанції у цій справі стосовно можливості розгляду по суті позовних вимог особи, яка кандидувала на посаду члена ВРП, до Етичної ради. Нам тільки залишається вкотре відтворити ці мотиви незгоди.

7. За змістом частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

На підставі положень пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Згідно із частиною першою статті 22 КАС України місцеві адміністративні суди (місцеві загальні суди як адміністративні суди та окружні адміністративні суди) вирішують адміністративні справи як суди першої інстанції, крім випадків, визначених частинами другою - четвертою цієї статті.

Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів ВРП, щодо питань обрання (призначення) на посади членів ВРП, звільнення їх з таких посад, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою (частина четверта статті 22 КАС України в редакції Закону № 1635-ІХ, який набрав чинності 05 серпня 2021 року).

Законом № 1635-ІХ доповнено розділ VII «Перехідні положення» КАС України пунктом 3, згідно з яким Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо рішень, дій чи бездіяльності органів, які оцінюють членів ВРП відповідно до Закону № 1635-IX.

Водночас пунктом 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1635?IX визначено, що усі справи, пов`язані з оскарженням рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), проводять оцінювання членів ВРП, щодо питань обрання (призначення), оцінювання членів ВРП підсудні Верховному Суду як суду першої інстанції та Великій Палаті як суду апеляційної інстанції.

Отже, Верховний Суд є судом першої інстанції для розгляду справ щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органу, який має повноваження оцінювати членів ВРП. Цим органом є Етична рада як стосовно власне такого оцінювання, так і стосовно сприяння органам, що обирають (призначають) членів ВРП, у встановленні відповідності кандидата на посаду члена ВРП критеріям професійної етики та доброчесності.

8. У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому оскаржує рішення Етичної ради про невідповідність його як кандидата на посаду члена ВРП критеріям професійної етики та доброчесності для зайняття посади члена ВРП.

Закон № 1635-IX доповнив Закон № 1798-VIII статтею 91, частина перша якої передбачає, що Етична рада утворюється з метою сприяння органам, що обирають (призначають) членів ВРП, у встановленні відповідності кандидата на посаду члена ВРП критеріям професійної етики та доброчесності.

Перелік органів, до компетенції яких віднесено вирішення питання про обрання (призначення) членів ВРП, визначено у статті 131 Конституції України, за змістом якої ВРП складається з двадцяти одного члена, з яких десятьох - обирає з`їзд суддів України з числа суддів чи суддів у відставці, двох - призначає Президент України, двох - обирає Верховна Рада України, двох - обирає з`їзд адвокатів України, двох - обирає всеукраїнська конференція прокурорів, двох - обирає з`їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ.

Порядок обрання (призначення) цими органами членів ВРП визначений статтями 10-13, 16 та 17 Закону № 1798-VIII.

Згідно із частиною чотирнадцятою статті 91 Закону № 1798-VIII Етична рада проводить відбір кандидатів на посади члена ВРП у два етапи: 1) проведення відбору кандидатів за результатами розгляду поданих кандидатами документів, результатів спеціальної перевірки і відповідної інформації з відкритих джерел та формування списку кандидатів, допущених до співбесіди; 2) проведення співбесіди з відібраними кандидатами та визначення списку кандидатів для рекомендації органам, що обирають (призначають) членів ВРП.

Відповідно до пунктів 8, 9 частини двадцятої статті 91 Закону № 1798-VIII Етична рада для здійснення своїх повноважень: ухвалює та оприлюднює на офіційному вебсайті ВРП обґрунтований висновок щодо відповідності кожного кандидата на посаду члена ВРП критеріям професійної етики та доброчесності, складає та оприлюднює список кандидатів, рекомендованих Етичною радою для обрання (призначення) на посаду члена ВРП; надсилає органу, що обирає (призначає) члена ВРП, висновок щодо кожного кандидата та список кандидатів, рекомендованих Етичною радою для обрання (призначення) на посаду члена ВРП.

Згідно із частинами дев`ятою, п`ятнадцятою статті 9 Закону № 1798-VIII у разі невключення кандидата до списку кандидатів, рекомендованих Етичною радою для призначення на посаду члена ВРП, такий кандидат припиняє участь у конкурсі на посаду члена ВРП.

Відповідно до пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1635-IX Етична рада протягом шести місяців з дня затвердження її персонального складу одноразово здійснює оцінювання відповідності членів ВРП (крім Голови Верховного Суду), обраних (призначених) на посаду члена ВРП до набрання чинності цим Законом, критеріям професійної етики та доброчесності для зайняття посади члена ВРП. За результатами одноразового оцінювання Етична рада може ухвалити рішення про внесення до відповідного органу, що обрав (призначив) члена ВРП, мотивованої рекомендації про звільнення члена ВРП з підстав, визначених пунктами 3-5 частини першої статті 24 Закону № 1798-VIII. Якщо орган, що обрав (призначив) члена ВРП, у встановлений абзацом сьомим цього пункту строк не ухвалив рішення про звільнення члена ВРП з посади або про відхилення рекомендації Етичної ради про звільнення члена ВРП, то після спливу зазначеного строку такий член ВРП вважається звільненим з посади відповідно до закону.

Як було зазначено вище, згідно з пунктом 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1635-IX всі справи, пов`язані з оскарженням рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), проводять оцінювання членів ВРП, щодо питань обрання (призначення), оцінювання членів ВРП підсудні Верховному Суду як суду першої інстанції та Великій Палаті як суду апеляційної інстанції.

З наведених норм права вбачається, що Етична рада є органом, який уповноважений державою приймати рішення щодо оцінювання відповідності членів ВРП критеріям професійної етики та доброчесності, ухвалювати висновки щодо відповідності кожного кандидата на посаду члена ВРП критеріям професійної етики та доброчесності, а також складати списки кандидатів, рекомендованих для обрання (призначення) на посаду члена ВРП, невключення до яких припиняє участь кандидата у конкурсі на посаду члена ВРП.

9. Отже, у разі ухвалення Етичною радою висновків про невідповідність кандидатів на посаду члена ВРП критеріям професійної етики та доброчесності та невключення внаслідок цього до списку кандидатів, рекомендованих для обрання (призначення) на посаду члена ВРП, такі кандидати припиняють участь у конкурсі на посаду члена ВРП.

Такі висновки Етичної ради про невідповідність кандидатів на посаду члена ВРП критеріям професійної етики та доброчесності зумовлюють самостійні правові наслідки, оскільки позбавляють кандидатів права претендувати на зайняття посади члена ВРП та мають для них остаточний характер, адже не вимагають подальшого затвердження або погодження іншими державними органами.

Кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, установленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції).

З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права [див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 4 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France, заява № 23805/94, параграф 36)].

Окрім того, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55 Конституції України).

У Терміновому спільному висновку Європейської комісії «За демократію через право» і Генерального директорату з прав людини та верховенства права від 05 травня 2021 року № 1029/2021 (CDL-PI(2021)004) щодо законопроекту № 5068, який у подальшому було прийнято Верховною Радою України як Закон № 1635-IX, указані європейські інституції звернули окрему увагу на необхідність законодавчого закріплення можливості оскарження рішень Етичної ради.

У розділі 9 указаного висновку зауважено: «Законопроект повинен пояснити, що кандидат, якого Етична рада вважає таким, що не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, має право на судовий захист. У теперішній редакції законопроект не посилається на процедуру оскарження рішень Етичної ради. Під час онлайн-зустрічей представники української влади зазначили, що відповідно до законодавства будь-який публічний акт може бути оскаржений. Це означає, що рішення, внаслідок якого кандидат припиняє участь у конкурсі на посаду члена ВРП або яке встановлює невідповідність члена ВРП критеріям етики та доброчесності, може бути оскаржене в суді» (пункт 62 висновку).

24 жовтня 2022 року Європейською комісією «За демократію через право» і Генеральним директоратом з прав людини та верховенства права було надано короткий спільний висновок № 1091/2022 (CDL-AD(2022)023) на запит Конституційного Суду України з деяких питань, пов`язаних з виборами (призначенням) та дисципліною членів ВРП, у пункті 49 якого зазначено: «…міжнародний елемент (у складі Етичної ради) впливає лише на склад Вищої ради правосуддя, тоді як, будучи національною установою, сама Вища рада правосуддя працює повністю без будь-якої міжнародної участі. Нарешті всі рішення Етичної ради, які стосуються як кандидатів, так і діючих членів Вищої ради правосуддя, можуть бути оскаржені у Верховному Суді. Таким чином, остаточне рішення у всіх випадках залишається за національним органом».

З наведених джерел права та правоположень убачається, що рішення, дії або бездіяльність Етичної ради щодо порядку обрання (призначення) на посади членів ВРП підлягають судовому оскарженню, а тому висновки Великої Палати в цій справі є помилковими, позбавляючи особу права на суд.

10. У світлі викладеного ми вважаємо, що Велика Палата мала переглянути рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 січня 2024року по суті спору на предмет його законності, обґрунтованості та справедливості, а не скасовувати його з підстави порушення правил юрисдикції адміністративних судів та закривати провадження у справі.

Судді: Ю. Л. Власов

М. І. Гриців