ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 213/4167/21

провадження № 51-7252км23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргузасудженої ОСОБА_6 на вироки Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 6 лютого 2023 року та Дніпровського апеляційного суду від 2 листопада 2023 року щодо

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, жительки АДРЕСА_1 ), раніше несудимої,

засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 166 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 6 лютого 2023 року ОСОБА_6 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 166 КК, та призначено їй покарання у виді обмеження волі на строк 5 років.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів.

Дніпровський апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_6 в частині призначеного покарання та 2 листопада 2023 року ухвалив свій вирок, яким призначив засудженій покарання за ст. 166 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

В іншій частині вирок місцевого суду залишено без змін.

За обставин, детально викладених у вироку місцевого суду, ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 народила дитину ОСОБА_7 . З цього моменту у ОСОБА_6 виникли встановлені законом обов`язки по догляду за дитиною.

Відповідно до Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитині повинно належати право на здоровий ріст і розвиток, належне харчування, житло; дитина повинна рости під відповідальністю своїх батьків у всякому випадку в атмосфері любові, морального і матеріального забезпечення; дитина повинна бути захищеною від усіх форм недбалого ставлення, жорстокості та експлуатації; дитині, яка є неповносправною фізично, психічно або соціально, мають бути забезпечені спеціальні режим, освіта і піклування, необхідні з огляду на її особливий стан; найкраще забезпечення інтересів дитини повинно бути керівним принципом для тих, на кому лежить відповідальність за її освіту та навчання, і ця відповідальність лежить перш за все на її батьках.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини, яка ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Відповідно до ч. 2 ст. 150 Сімейного Кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно статтями 12, 26 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Дітям з інвалідністю та дітям з вадами розумового або фізичного розвитку надається безоплатна спеціалізована медична, дефектологічна і психологічна допомога та здійснюється безоплатне протезування у відповідних державних і комунальних закладах охорони здоров`я, надається можливість отримати базову, професійно-технічну та вищу освіту, в тому числі в домашніх умовах.

Потерпіла ОСОБА_7 має вроджені захворювання: синдром Дауна, генетично детермінований нанізм, гіпоплазія щитовидної залози, гіпоплазія наднирників. Дитина ОСОБА_7 є інвалідом дитинства, у зв`язку з чим потребує особливого догляду та виховання. ОСОБА_7 з народження знаходилася під вихованням своєї матері - ОСОБА_6 , яка в період часу з вересня 2005 року по 27 січня 2021 року, незважаючи на особливі потреби дитини, всупереч вимогам законодавства, недбало ставлячись до можливості настання суспільно-небезпечних наслідків своїх дій, умисно, злісно ухилялася від встановлених законом обов`язків по догляду за дитиною, а саме: не виконувала необхідні медичні рекомендації (лікування, реабілітації), не створила задовільні побутові умови життя дитини, від надання медичної допомоги дитині відмовлялася, не зважаючи на відповідні рекомендації лікарів, з дитиною не спілкувалася, не забезпечила розвиток її особистості, належне харчування, засобами гігієни, елементарним доглядом, що таким чином призвело до настання тяжких наслідків у вигляді отримання дитиною ОСОБА_7 набутих впродовж життя розладів здоров`я - тяжкої білково-енергетичної недостатності (гіпотрофії), яка відноситься за ознакою небезпеки для життя до тяжких тілесних ушкоджень згідно п. 2.1.3 (о) «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року № 6, та глибокої розумової відсталості.

Крім того, встановлена затримка фізичного розвитку ОСОБА_7 , яка пов`язана з бездіяльністю матері ОСОБА_6 , а саме: відсутністю догляду за дитиною: відмова матері від медичної реабілітації та допомоги дитині, відсутність занять з психологом, логопедом та іншими спеціалістами, неналежний гігієнічний догляд, неправильне харчування дитини, - могли б призвести до смерті дитини.

Вимоги та доводи, викладені в касаційній скарзі та запереченнях на неї

У касаційній скарзі засуджена вказує на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та її особі. Вважає, що вироки було винесено з грубими порушеннями норм матеріального та процесуального права, а тому їх необхідно скасувати та закрити кримінальне провадження. Засуджена звертає увагу на те, що її захисник формально виконувала свої обов`язки, не спілкувалася з нею за межами залу судового засідання, навіть не брала телефон, коли вона їй телефонувала, а також відмовила у поданні апеляційної скарги. Також посилається на те, що апеляційний суд в порушення вимог ч. 4 ст. 374 КПК не вказав у якому виправному закладі та з яким ступенем безпеки вона має відбувати покарання та не конкретизовано момент з якого необхідно виконувати вирок. На думку засудженої, суд апеляційної інстанції порушуючи приписи ч. 1 ст. 408 КПК вийшов за межі повноважень при винесенні свого вироку. Крім того, на її переконання досудове розслідування проведено однобічно та з порушенням норм КПК, а допит свідків проведено поверхово та упереджено і тому їх неправдиві показання призвели до незаконного вироку.

Інші доводи засудженої стосуються виключно незгоди з фактичними обставинами кримінального провадження, встановленими судами першої та апеляційної інстанцій.

Крім того, прокурор подав заперечення на касаційну скаргу, в яких просить судові рішення щодо засудженої залишити без зміни, а касаційну скаргу ? без задоволення, оскільки вважає касаційну скаргу безпідставною. На його думку, твердження засудженої щодо незазначення у вироку виправного закладу для відбування покарання та з яким ступенем безпеки вона має його відбувати не відповідають дійсності, оскільки ст. 374 КПК не передбачені зазначені вимоги та посилається на те, що вони регулюються Наказом Міністерства юстиції України від 27 лютого 2017 року № 680/5. Вказує, що не є спроможними і твердження засудженої стосовно того, що не конкретизовано момент з якого необхідно виконувати вирок, адже він містить повні реквізити, дату складання, оголошений у присутності ОСОБА_6 , її захисника та прокурора із повною фіксацією судового засідання. Вважає, що є голослівними посилання засудженої на порушення права на захист, адже жодне засідання не відбулось без участі захисника, а заміни відбувались лише у зв`язку із виїздом захисників. Також прокурор вважає доводи засудженої про те, що апеляційний суд вийшов за межі своїх повноважень необґрунтованими, так як вирок місцевого суду було не змінено, а скасовано і за результатами розгляду скарги прокурора апеляційний суд ухвалив свій вирок.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор вважав касаційну скаргу необґрунтованою і просив залишити її без задоволення.

Іншим учасникам судового провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, проте в судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про відкладення судового розгляду не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, позицію прокурора, перевіривши доводи касаційної скарги, заперечень та матеріали кримінального провадження, Суд дійшов таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваних судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Твердження засудженої про недоведеність її вини у вчиненні вказаного кримінального правопорушення є безпідставними з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд дослідив зібрані в ньому докази в їх сукупності за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК, перевірив доводи сторони обвинувачення та захисту, забезпечивши сторонам кримінального провадження передбачені КПК умови для реалізації їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків, та дійшов правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 166 КК.

Суд оцінив та врахував показання:

· свідка ОСОБА_8 , яка показала, що працюючи неврологом щорічно оглядала дітей. При відвідуванні ОСОБА_6 на дому вона прибиралась, але в кімнаті було накурено, дитина була на чистій постільній білизні, однак не забезпечена засобами гігієни, на ній не було підгузків, хоча повинні були бути. Її родина могла отримати кошти на придбання засобів гігієни, для цього потрібно було лягати з дитиною на стаціонар в психіатричне відділення, але засуджена цього не робила. ОСОБА_7 стояла на обліку як дитина-інвалід з хворобою Дауна . ОСОБА_6 було запропоновано курси реабілітації для дитини, вона ніби погодилась, однак коли дізналася, що дитину треба туди возити щодня - відмовилась;

· свідка ОСОБА_10 , яка вказала, що ОСОБА_6 три роки прожила поруч з нею і ніколи не чула, щоб до квартири чи дитини, заходили лікарі. ОСОБА_7 кожного вечора кричала, а засуджена постійно палила на балконі. Дитина весь час знаходилася вдома і на вулицю її ніхто не виводив. Перший раз побачила дитину, коли її вилучали - вона була в жахливому стані, лежала у ліжку без матраца, не мита, без підгузків, а в квартирі був жахливий сморід. У приміщенні був безлад та не було світла і газопостачання немає, всюди павутиння і пил. Холодильник не працював, їжі в квартирі не було;

· свідка ОСОБА_11 , який зазначив, що після письмового повідомлення з приводу порушення законних інтересів неповнолітньої ОСОБА_7 ним було організовано вихід по місцю проживання її сім`ї. В ході обстеження було з`ясовано, що житло перебуває в антисанітарному, а дитина у занедбаному стані. В квартирі було відсутнє газо- та електропостачання. Засуджена не забезпечувала дитині-інваліду з синдромом Дауна належного догляду. Сім`ї надавалися запрошення на явку до служби, але мати ні разу не з`явилася. ОСОБА_6 також була надана можливість госпіталізувати дитину, однак вона не погодилася, про що надала письмову відмову. Вага і зріст дитини не відповідали її віку. Засуджена відмовлялася від госпіталізації дитини. Згодом судом було прийняте рішення про відібрання у матері дитини і остання була направлена до дитячого будинку-інтернату. За час перебування у будинку-інтернаті, засуджена лише один раз звернулася з заявою про побачення;

· свідка ОСОБА_12 , яка пояснила, що у квартирі засудженої було відсутнє електро- та газопостачання. Дитина лежала у ліжечку без матраца та не мала підгузків. Одного разу ОСОБА_6 погодилась на госпіталізацію дитини, однак не захотіла її супроводжувати до лікарні, а відправила старшу доньку;

· свідка ОСОБА_13 , яка показала, що засуджена звернулась у службу щодо реструктуризації боргів і їй надали направлення до центру зайнятості, але ОСОБА_6 до нього не зверталась, а чому не пояснювала і крім 2500 грн на дитину нічого не отримувала. В помешканні останньої була повна антисанітарія, дитина перебувала без матрацу і постільної білизни, а з речей мала пару колгот і дві кофти;

· свідка ОСОБА_14 , яка вказала, що засуджена є її матір`ю, у них гарні стосунки. ОСОБА_6 піклувалась про дитину, кормила, купувала речі, потерпіла була доглянута, однак не вистачало коштів. Для неї вона хороша мама.

Крім того, суд поклав в основу вироку дані, що містяться у:

· протоколі огляду місця події від 25 січня 2021 року за місцем проживання ОСОБА_6 , під час якого встановлено незадовільні умови проживання родини - бруд, сирість, затхле повітря, різкий запах сечі та фекалій, відсутність електро- та газопостачання і продуктів харчування;

· протоколі освідування особи від 25 січня 2021 року, під час якого встановлено, що ОСОБА_7 не може сидіти, стояти, розмовляти, на покровах шкіри бруд. Стан дитини на момент освідування не відповідає віку, мускулатура недорозвинена, деформація верхніх та нижніх кінцівок, фізичний розвиток дитини відповідає розвитку 3-річної дитини;

· повідомленні Управління праці та соціального захисту, відповідно до якого ОСОБА_6 в період часу з 1 червня 2012 року по 31 січня 2021 року отримувала різні види матеріальної допомоги (щомісячних державних та одноразових за рахунок коштів міського бюджету); житлову субсидію; мала можливість користуватись соціальною карткою «Найкраще дітям» під час придбання ліків, продуктів харчування тощо; направлення на забезпечення доньки протезно-ортопедичним виробом - комірцем Шанса , проте до протезної дільниці для замовлення даного виробу так і не звернулась та щороку за рахунок районного бюджету отримувала до новорічних свят солодкі подарунки;

· документах Служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, в якій на обліку у період з 16 червня по 19 вересня 2011 року перебувала старша донька ОСОБА_6 - ОСОБА_16 , як така, що опинилася в складних життєвих обставинах. Зокрема, згідно Акту обстеження умов проживання від 18 лютого 2011 року, малолітня дитина-інвалід ОСОБА_7 , хворіє даутизмом, не може самостійно себе обслуговувати, потребує постійного догляду, дитина-інвалід утримується в недопустимих умовах, лежить в брудних мокрих від сечі ганчірках у дитячому ліжку. Зовнішній вигляд не відповідає віку п`ятирічної дитини, елементарних засобів гігієни дитині не придбано. Мати не працює, сім`я живе на соціальну допомогу, яка призначена на дитину-інваліда, яка витрачається не за призначенням. Мати не забезпечує дітям повноцінне життя, не дбає про їх розвиток, навчання та збереження здоров`я, безвідповідально ставиться до своїх батьківських обов`язків, діти потребують соціального захисту;

· повідомленні АТ «Криворіжгаз» № 501061-Лв-1585-0221 від 16 лютого 2021 року, відповідно до якого 23 травня 2016 року, в зв`язку із заборгованістю за спожитий природний газ, розподіл природного газу за місцем проживання засудженої було припинено шляхом перекриття та опломбування ввідного крану, а після виявлення несанкціонованого відновлення газопостачання розподіл природного газу припинено шляхом механічного від`єднання газових мереж споживача від газорозподільної системи;

· повідомленні Криворізького міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді № 01-08/106/4 від 10 лютого 2021 року, відповідно до якого 11 листопада 2020 року до них звернулась ОСОБА_6 з метою сприяння в оформленні заборгованості за житлово-комунальні послуги. 17 листопада 2020 року фахівцем із соціальної роботи був здійснений візит у родину та з`ясовано, що в квартирі відсутні електроенергія та газопостачання, є борги за житлово-комунальні послуги. Санітарно-гігієнічний стан в помешканні незадовільний: дуже брудно, різкий сморід сечі та тютюну, таргани, затхле повітря, наявні ознаки сирості, продукти харчування відсутні. Зі слів матері, вони з доньками харчуються готовою їжею. ОСОБА_7 має дуже занедбаний вигляд, в 15 років важить 9 кг і не має паспорту. ОСОБА_6 було надано рекомендації щодо негайного приведення житла до відповідного санітарно-гігієнічного стану, створення належних умов для проживання дитини, попереджено про наслідки невиконання батьківських обов`язків, надано гуманітарну допомогу у вигляді продуктів харчування. Проте остання на зауваження та рекомендації фахівців із соціальної роботи центру реагує агресивно і не виконує їх, від допомоги психолога центру та оформлення соціальних виплат, як одинокій матері, відмовилась;

· актах обстеження умов проживання родини ОСОБА_6 від 26 листопада, 17 грудня 2020 року та 25 січня 2021 року, які підтверджують, що остання не забезпечила базових потреб дитини-інваліда. Донька потребує медичного обстеження. Мати відмовляється виконувати рекомендації щодо влаштування дитини до спеціалізованого закладу. Зауваження щодо неналежних умов проживання та зміни ставлення до виконання батьківських обов`язків ігнорує. Категорично відмовилась від госпіталізації дитини на наполегливу вимогу фельдшера швидкої допомоги;

· висновку експерта від 25 жовтня 2021 року № 147 яким, зокрема, встановлено вроджені розлади здоров`я: Синдром Дауна неуточнений, генетично детермінований нанізм, гіпоплазія щитоподібної залози, гіпоплазія наднирників, та набуті розлади здоров`я: тяжка білково-енергетична недостатність і глибока розумова відсталість, значні відхилення у поведінці пацієнта, які потребують особливої уваги та лікування; тяжка білково-енергетична недостатність у ОСОБА_7 перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з діями її матері ОСОБА_6 . Глибока розумова відсталість, значні відхилення у поведінці, які потребують особливої уваги та лікування, виникли внаслідок поганого нагляду за дитиною (погане годування, відсутність елементарного догляду, спілкування); тяжкі наслідки поганого нагляду за дитиною (неправильне харчування дитини) призвели до тяжкої білково-енергетичної недостатності, що можна розцінювати, як ознаку небезпеки для життя, та за цим критерієм відповідає вимогам правил п. 2.1.3 (о) «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року № 6, тобто відповідає розділу тяжких тілесних ушкоджень; ухиленням ОСОБА_6 від догляду і лікування ОСОБА_7 та станом здоров`я дитини є прямий причинний зв`язок. При нормальному догляді, проведенні реабілітації та лікуванні, дитина з синдромом Дауна могла б навчитись самостійно ходити, їсти, одягатись, говорити, грати та товаришувати з однолітками, ходити до школи, займатись спортом, творчістю тощо; при належному догляді за дитиною та при умові виконання всіх необхідних медичних рекомендацій (лікування, реабілітація) у дитини може спостерігатись позитивна динаміка розвитку; у дитини встановлена затримка фізичного розвитку, яка пов`язана з бездіяльністю ОСОБА_6 , а саме: відсутністю догляду за дитиною: відмови матері від медичної реабілітації та допомоги дитині, відсутністю занять з психологом, логопедом та іншими спеціалістами, неналежним гігієнічним доглядом, неправильним харчуванням дитини, могли б призвести до смерті дитини.

Крім того, місцевий суд дав оцінку отриманим під час судового розгляду показанням засудженої ОСОБА_6 , яка не визнала вини та стверджувала, що робила все, що було в її силах для своїх трьох дітей і не робила навмисно нічого поганого, отже не вважає себе винною та прийшов до висновку, що її винуватість у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення повністю та об`єктивно стверджується сукупністю досліджених в ході судового розгляду доказами.

По результатах касаційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що доводи засудженої про незаконність судових рішень щодо неї є не спроможними.

Посилаючись на невмотивованість рішення апеляційного суду, засуджена не обґрунтувала і не конкретизувала у чому вона виражається.

Твердження засудженої щодо поверхневих та неправдивих пояснень свідків, а також неврахування частини пояснень не є предметом касаційного розгляду, оскільки відноситься до фактичних обставин.

Крім цього, доводи касаційної скарги щодо неналежного захисту не заслуговують на увагу.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження, захист прав засудженої у суді першої інстанції здійснювала адвокат ОСОБА_17 на підставі доручення Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги в Дніпропетровській області.

З моменту призначення ОСОБА_17 захисником ОСОБА_6 і до ухвалення вироку, засуджена не повідомляла та не заявляла про те, що її захисник формально, некомпетентно, недобросовісно чи некваліфіковано здійснює захист, не погодила із нею позицію захисту чи не провела конфіденційну бесіду. Також, згідно звукозаписів судових засідань, адвокат брала участь у розгляді кримінального провадження, її позиція не відрізнялась від позиції підзахисної, заявляла клопотання, допитувала свідків, виступала в дебатах. Крім цього, під час апеляційного розгляду, в зв`язку з неможливістю захисником ОСОБА_17 брати участь у судових засіданнях, ОСОБА_6 було призначено іншого захисника із Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги в Дніпропетровській області. Водночас, ОСОБА_6 не ставила питання про здійснення неналежного захисту адвокатом ОСОБА_17 , а після призначення іншого захисника (з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги), засуджена заявила клопотання про відмову від захисника за призначенням та повідомила, що має можливість залучити захисника самостійно за договором. В подальшому участь у розгляді справи брав захисник ОСОБА_18 , який знайомився з матеріалами справи та відповідно до них, як і засуджена, нової апеляційної скарги не подавав, клопотань про поновлення строку на апеляційне оскарження, у зв`язку з неналежним захистом у суді першої інстанції, не заявляв.

Не заслуговують на увагу доводи засудженої щодо місця відбування покарання. Так, положеннями ст. 368 КПК передбачено вичерпний перелік питань, що вирішуються судом під час ухвалення вироку, зокрема, суд визначає міру покарання, яка має бути призначена обвинуваченому, і чи повинен він її відбувати, які обов`язки слід покласти на особу в разі її звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК у резолютивній частині обвинувального вироку суд, серед іншого, зазначає покарання, призначене по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними, та обрану остаточну міру покарання ним.

У свою чергу, положення ч. 3 ст. 11 та ст. 86 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачають, що кримінально-виконавчі установи поділяються на кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри) і кримінально-виконавчі установи закритого типу (виправні колонії), при цьому вид колонії, в якій засуджені до позбавлення волі відбувають покарання, визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 65 КК суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті Особливої частини КК, та відповідно до положень Загальної частини КК, яким не передбачено визначення місця відбування покарання за його типом.

Отже, системний аналіз вищенаведених норм кримінального процесуального та кримінально-виконавчого законодавства дозволяє зробити висновок, що визначення типу установи виконання покарань (відкритого або закритого) для відбування покарання у виді позбавлення волі не належить до компетенції суду під час постановлення обвинувального вироку.

Згідно зі ст. 532 КПК судове рішення суду апеляційної інстанції, набирає законної сили з моменту його проголошення. Вказане відображено у резолютивній частині вироку апеляційного суду.

Доводи про те, що апеляційний суд вийшов за межі своїх повноважень, є необґрунтованими, оскільки відповідно до вимог ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Водночас згідно із ч. 2 зазначеної норми покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

За приписами ст. 65 КК суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до положень статей 370, 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшити обсяг обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався.

Так, переглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, суд апеляційної інстанції не погодився з рішенням районного суду в частині призначення ОСОБА_6 покарання за ст. 166 КК у виді обмеження волі на строк 5 років.

Апеляційний суд, урахувавши всі обставини справи, ступінь тяжкості вчиненого засудженою кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК є нетяжким злочином, особу винної, яка раніше не судима, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, інвалідом не являється, тяжких захворювань не має, за місцем реєстрації характеризується посередньо, а також її відношення до скоєного, на час розгляду справи в суді позбавлена батьківських прав стосовно неповнолітньої дочки ОСОБА_7 (рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 листопада 2022 року у справі № 213/481/22), відсутність обставин, що пом`якшують покарання засудженої, і наявність тої, яка його обтяжує, - вчинення кримінального правопорушення щодо особи з інвалідністю та, яка перебуває в безпорадному стані, страждає на психічний розлад, має вади розумового розвитку.

У зв`язку з цим призначене ОСОБА_6 вироком апеляційного суду покарання відповідає вимогам ст. 65 КК.

Вироки, в тому числі їх резолютивні частини, відповідають вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законними, обґрунтованими і вмотивованими, тому не є слушними доводи засудженої і в цій частині.

Інші доводи сторони захисту з приводу переоцінки фактичних обставин кримінального провадження, повноти судових розглядів та достовірності доказів Суд не бере до уваги, адже вони не є предметом касаційного розгляду відповідно до положень ч. 1 ст. 433 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого, що є підставами для безумовного скасування судових рішень, суд касаційної інстанції не встановив.

Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вироки Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 6 лютого 2023 року та Дніпровського апеляційного суду від 2 листопада 2023 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а її касаційну скаргу ? без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3