Справа № 308/6626/24

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2024 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , розглянувши у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, кримінальне провадження відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань під №12024078170000144 від 22.03.2024, за обвинуваченням

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Люта, Великоберезнянського р-ну, Закарпатської обл. (згідно з КОАТУУ), який проживає за адресою: АДРЕСА_1 (відповідно до КАТОТТГ), громадянина України,

у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

21.03.2024 близько 12:50 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків, з метою спричинення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , розуміючи при цьому, що останній є особою похилого віку, та особою, з якою він перебуває у сімейних відносинах, завдав останньому декілька ударів обома руками, стиснутими в кулаки, а також ногами у область плечей та передплічь, в результаті чого потерпілий отримав легкі тілесні ушкодження у вигляді синців на передньо-зовнішній поверхні правого плеча, в надключичній ділянці справа, на задній поверхні нижньої третини правого передпліччя та на задній поверхні нижньої та середньої третини лівого передпліччя.

У такий спосіб ОСОБА_3 обвинувачується в умисному легкому тілесному ушкодженні, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.

До обвинувального акту додано письмову заяву обвинуваченого ОСОБА_3 , згідно якої: він повідомляє, що беззаперечно визнає свою винуватість у скоєнні кримінального проступку передбаченого ч.1 ст. 125 КК України, згоден та не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини; згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності у спрощеному провадженні.

Зі змісту заяви також вбачається, що обвинуваченому роз`яснено зміст встановлених розслідуванням обставин, а також позбавлення його права оскаржувати вирок в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

Обвинувачений та його захисник засвідчили добровільність беззаперечного визнання винуватості підозрюваним, його згоду зі встановленими в результаті досудового розслідування обставинами і згоду на розгляд обвинувального акта за його відсутності.

Згідно заяви потерпілого ОСОБА_4 , він не заперечує про розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні; ознайомлений з обмеженням права на апеляційне оскарження згідно ч.2 ст. 302 КПК України; згідно із встановленими досудовим розслідуванням обставинами.

Згідно наявного у матеріалах справи клопотання, прокурор просить обвинувальний акт розглядати згідно ч.2 ст. 302 КПК України.

На підставі ч. 2ст. 382 КПК Українивирок суду за результатами спрощеного провадження ухвалюється в порядку, визначеному цим Кодексом, та повинен відповідати загальним вимогам до вироку суду. У вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.

Добровільність позиції обвинуваченого підтверджується, зокрема, його письмовою заявою, складеною у присутності захисника адвоката.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що ОСОБА_5 , обвинувачується у вчиненні кримінального проступку, його заяву, в якій він зазначає, що не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згідний з розглядом обвинувального акта у спрощеному порядку без його участі, відсутність сумнівів в добровільності такої позиції обвинуваченого, з урахуванням вказаного та клопотання інших учасників судового провадження, суд дійшов висновку, що обвинувальний акт має бути розглянутий в порядку, визначеномустаттями 381-382 КПК України. При цьому, згідно частини 4статті 107 КПК Українив разі, якщо відповідно до положень цьогоКодексусудове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.

Суд вивчивши обвинувальний акт та додані до нього матеріали, вважає доведеною винуватість ОСОБА_3 , у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, тобто завданні потерпілому умисних легких тілесних ушкоджень.

Згідно з ч. 2ст. 50 КК Україниособі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд, відповідно до вимог ст.65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, які пом`якшують та обтяжують його покарання.

Обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченого, відповідно дост. 66 КК України, є щире каяття. Відповідно дост. 67 КК Україниобставини, що обтяжують покарання ОСОБА_3 , є вчинення кримінального правопорушення щодо іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних відносинах (п.6-1 ч.1 ст. 67 КК України) та вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку (п.6 ч.1 ст. 67 КК України).

Крім цього, при призначенні покарання судом враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідност. 12 КК Україниє кримінальним проступком; дані про особу обвинуваченого, а саме те, що ОСОБА_3 , має зареєстроване місце проживання, раніше не судимий, негативно характеризується з місцем проживання, перебуває на «D» обліку в наркологічному кабінеті з приводу Ds:F10.20, на обліку у лікаря психіатра не перебуває, одружений, на утриманні має двоє неповнолітніх дітей, тимчасово не працює.

Згідно частини 3 ст.65 КК Україниособі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів. Виходячи із принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації - покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу.

З урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпеки скоєного кримінального проступку, даних про особу обвинуваченого, а також інших обставин кримінального провадження в їх сукупності, суд визнає необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення обвинуваченим нових кримінальних правопорушень призначення йому основного покарання у вигляді штрафу у межах, встановлених санкцією статті Особливої частиниКримінального Кодексу України, за якою він обвинувачується і яка передбачає відповідальність за вчинений кримінальний проступок. Суд приходить до переконання, що до ОСОБА_3 необхідно і доцільно обрати покарання у вигляді штрафу у розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Суд вважає, що саме таке покарання буде достатнім, справедливим і необхідним для виправлення обвинуваченого та для запобігання вчиненню злочинів як ним, так і іншими особами.

Остаточно призначаючи ОСОБА_3 покарання, суд відзначає наступне.

Згідно вимоги в УІЗ ГУНП в Закарпатській області від 11.04.2024 року відносно ОСОБА_3 , наявні відомості про звільнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від призначеного йому покарання вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 травня 2022 року, у зв`язку із закінченням іспитового строку ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 17 липня 2023 року та вказується про направлення до Ужгородського міськрайонного суду обвинувальних актів відносно ОСОБА_3 за обвинуваченням за ч. 4 ст. 185 КК України та ч.2 ст. 125 КК України.

Згідно долученої прокурором копії вироку Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 березня 2024 року по справі №308/2343/24 затверджено угоду про визнання винуватості від 12 березня 2024 року, укладену між прокурором Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_6 та обвинуваченим ОСОБА_3 у присутності захисника ОСОБА_7 , у кримінальному провадженні №12023071170000887, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09.12.2023 року. ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України і призначено йому покарання, узгоджене та затверджене угодою, у вигляді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) роки. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_3 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, якщо він протягом 1 (одного) року іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього судом обов`язки відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України, що підтверджується наявною в Єдиному державному реєстрі судових рішень копією вказаного вироку (ІНФОРМАЦІЯ_3 ), який набрав законної сили 12.04.2024 року.

Діяння, в якому обвинувачується ОСОБА_3 за ч.1 ст. 125 КК України вчинене 21.03.2024 року, тобто після постановлення вироку суду від 12 березня 2024 року, та відповідно під час іспитового строку.

Відповідно до речення першого частини четвертої статті 70 КК за правилами, передбаченими в частинах першій третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку.

Згідно з частиною першою статті 71 КК у разі, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Вирішуючи питання щодо того, які саме з наведених приписів необхідно застосувати, призначаючи ОСОБА_3 остаточне покарання, суд вважає за доцільне звернути увагу на висновок, викладений ВС у постанові від 01.06.2020 (справа № 766/39/17), згідно з яким суди, призначаючи остаточне покарання, повинні застосовувати статтю 71 КК, якщо кримінальне правопорушення вчинене саме після постановлення попереднього вироку, а не після набрання ним законної сили.

Слід зауважити, що частиною першою статті 165 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі КВК) визначено, що іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду. Отже, початок відбування покарання за вироком від 12.03.2024 слід рахувати з моменту проголошення зазначеного вироку. Незважаючи на це, ОСОБА_3 21.03.2024 року, тобто до закінчення визначеного за вироком суду іспитового строку, вчинив кримінально карані діяння, передбачені ч.1 ст. 125 КК України.

Слід зазначити, що у постанові від 23.10.2018 (справа № 202/1154/17) ВС зазначив, що норма частини першої статті 71 КК містить імперативну вимогу про призначення судом покарання за сукупністю вироків (шляхом повного або часткового приєднання до покарання, призначеного за новим вироком, невідбутої частини покарання за попереднім вироком) у випадку, коли засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин. Тобто приєднання невідбутої частини покарання, призначеного за попереднім вироком, є обов`язком суду, який призначає покарання за сукупністю вироків.

Тому суд вважає, що при призначенні ОСОБА_3 остаточного покарання слід керуватися саме приписами частини першої статті 71 КК.

Відповідно до ч. 3ст. 78 КК Україниу разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового кримінального правопорушення суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях71,72цьогоКодексу.

Згідно ізст. 71 КК Україниякщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.При складанні покарань у порядку ч. 1 ст. 71 КК України остаточне покарання має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Відповідно до ч. 3ст. 72 КК Україниосновні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю кримінальних правопорушень і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.

Отже, як відзначив у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі №686/3226/20 Верховний Суд, положення ч. 3 ст. 72 КК України не тільки не виключають можливості застосування положень статей 70, 71 КК України щодо призначення покарання за сукупністю злочинів та за сукупністю вироків, але й прямо вказують на необхідність такого застосування. У той же час ч. 3 ст. 72 КК України передбачає не самостійне виконання вироків, якщо одним чи кількома з них призначено покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, а лише неможливість складення цих покарань з іншими видами покарань при призначенні їх за сукупністю злочинів або за сукупністю вироків і необхідність самостійного (окремого) виконання цих покарань.

Таким чином, з урахуванням того, що ОСОБА_3 вчинив нове кримінальне правопорушення до відбуття покарання за попереднім вироком, остаточне покарання йому слід призначити з урахуванням вимог ст. ст. 71, 72 КК України у виді позбавлення волі та штрафу, який необхідно виконувати самостійно.

Суд зауважує, що у випадку вчинення злочину під час іспитового строку, покарання, від якого особа була звільнена з випробуванням, вважається невідбутою частиною покараннята стає реальним, яке має приєднуватися до покарання за новим вироком.

Таким чином, звільнення від покарання з випробуванням суд не вважає невід`ємною частиною покарання, призначеного попереднім вироком, а лише способом виконання такого покарання, який змінюється на реальне відбування покарання у випадку вчинення нового злочину під час іспитового строку.

Вказана правова позиція узгоджується з висновками суду касаційної інстанції, яка викладена у постанові Першої судової палати ККС ВС від 14.09.2021 по справі№ 127/25037/17.

Також, відповідно до положень ч. 1ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

При цьому, звільнення від відбування призначеного судом покарання у виді штрафу з випробуванням за цією нормою закону не допускається.

Таким чином, з урахуванням того, що ОСОБА_3 вчинив кримінальний проступок до відбуття покарання за попереднім вироком, то при призначенні остаточного покарання з урахуванням ст.ст.71,72 КК Україниу виді позбавлення волі та штрафу, рішення про його звільненнявід відбування покарання у виді позбавлення волі на підставіст. 75 КК Україниє неприпустимим.

Питання щодо процесуальних витрат судом не вирішується з огляду на відсутність у матеріалах кримінального провадження даних щодо їх розміру.

Запобіжний захід щодо обвинуваченого у даному кримінальному провадженні не обирався.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Речові докази відсутні.

Керуючись ст. ст.373-374,381-382 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125КК України та призначити йому покарання у вигляді штрафу у розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

Відповідно дост. 71 КК України, за сукупністю вироків, шляхом приєднання повністю невідбутої частини покарання за вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 березня 2024 року по справі №308/2343/24, призначити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 остаточне покарання у виді 5 років позбавлення волі та штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн., яке згідно з ч. 3ст. 72 КК Українивиконувати самостійно.

Строк відбуття покарання ОСОБА_3 рахувати з дня затримання на виконання вироку суду.

Відповідно до ч. 4ст. 382 КПК Україникопію вироку не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надіслати учасникам судового провадження.

Вирок може бути оскаржений до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, однак відповідно до ч. 1ст. 394 КПК Українивирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченомустаттями 381та382цього Кодексу, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Відповідно доч.ст.382КПК України,копія вироку за результатами розгляду обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надсилається учасникам судового провадження.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_1