ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2024 року

м. Київ

справа №420/17371/22

адміністративне провадження № К/990/40862/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів: Шарапи В.М., Чиркіна С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області, в особі відокремленого підрозділу - Балтського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області

на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Турецької І. О., суддів Шевчук О. А., Шеметенко Л. П.),

У С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2022 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до адміністративного суду з позовною заявою до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області, в особі відокремленого підрозділу - Балтського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області (далі - Фонд соціального страхування, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - Управління, , відповідач 2, скаржник), в якій просила:

визнати неправомірною постанову Фонду соціального страхування від 24 жовтня 2022 року № 51016/10025636/1/4 про відмову у страхових виплатах та надання соціальних послуг;

зобов`язати Фонд соціального страхування призначити одноразову допомогу, відповідно до частини шостої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV (далі - Закон № 1105-ХІV), у вигляді одноразової допомоги сім`ї потерпілого у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, у зв`язку зі смертю її чоловіка ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ).

2. Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що вона є дружиною померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок нещасного випадку на виробництві ОСОБА_2 . Позивачка зазначає, що відповідач помилково вважає, що для отримання одноразової допомоги сім`ї потерпілого необхідно подати документи, що підтверджують однакову адресу реєстрації місця проживання з потерпілим, оскільки факт, що реєстрація її місця проживання не співпадає з реєстрацією місця проживання її чоловіка не може бути доказом того, що вони не проживали разом однією сім`єю.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2023 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову.

4. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з вимог пункту 5.1 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 19 липня 2018 року № 11 (далі - Порядок № 11), який визначає, що для отримання одноразової допомоги на сім`ю дружиною (чоловіком) або дитиною, реєстрація їх місця проживання повинна збігатися з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого. При цьому суд першої інстанції акцентував увагу на тому, що поняття «реєстрація місця проживання», «місце реєстрації» та «місце проживання» не є тотожними.

5. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року скасовано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2023 року та ухвалено нове рішення, яким адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову Балтського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області № 51016/10025636/1/4 від 24 жовтня 2022 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 страхову виплату відповідно до частини 6 статті 42 Закону № 1105-ХІV у вигляді одноразової допомоги сім`ї потерпілого у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, у зв`язку зі смертю чоловіка ОСОБА_2 . У задоволенні іншої частини адміністративного позову відмовлено.

6. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції вказав, що надані позивачем докази (акт обстеження за фактом проживання особи на території Кодимської міської ради від 06 грудня 2021 року; рішення Кодимського районного суду Одеської області від 18 квітня 2022 року у справі № 503/43/22) є належними, що підтверджують місце фактичного проживання позивачки та її померлого чоловіка, та є достатнім доказом проживання позивачки з померлим однією сім`єю. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що Сімейний кодекс України є спеціальним законом, який має враховуватись при визначені поняття сім`ї та її членів під час вирішення питання щодо наявності права на отримання допомоги, передбаченої Законом № 1105-XIV.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

7. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції та посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, Управління звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

8. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (далі - Закон № 1382-IV), Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265 (далі - Порядок № 265), а також Порядку № 11.

9. У касаційній скарзі зазначено, що твердження суду апеляційної інстанції про те, що факт наявності різних зареєстрованих місць проживання позивачки та її померлого чоловіка не може бути підставою для відмови у призначенні родині такої страхової виплати є необґрунтованим, оскільки вказане є проявом «правового пуризму», який виявляється у надмірному прагненні до чистоти та переваги форми над змістом.

10. У касаційній скарзі Управління також просить Суд сформувати правовий висновок щодо можливості виплати одноразової допомоги сім`ї потерпілого у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на день настання права на страхову виплату, у зв`язку зі смертю члена її сім`ї - чоловіка ( ОСОБА_2 ) за умов, що реєстрація місця проживання такої особи не співпадає з реєстрацією місця проживання члена її сім`ї.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

11. Касаційна скарга надійшла до Суду 05 грудня 2023 року.

12. Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 420/17371/22, витребувано адміністративну справу та запропоновано учасникам справи надати відзив на касаційну скаргу.

13. Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 22 квітня 2024 року.

14. Під час розгляду цієї справи в касаційному порядку скаржником заявлено клопотання про зупинення виконання оскаржуваного судового рішення, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2024 року

Позиція інших учасників справи

15. Від позивачки 22 січня 2024 року надійшов відзив на касаційну скаргу Управління, в якому ОСОБА_1 стверджує про безпідставність доводів касаційної скарги. При цьому вона зазначає, що Закон № 1105-ХІV не містить визначення сім`ї та її членів.

16. Позивачка також звертає увагу на те, що Конституційний Суд України у Рішенні від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 визначив, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

17. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що 17 вересня 1983 року ОСОБА_1 у Кодимському районному відділі ЗАГС Одеської області зареєструвала шлюб із ОСОБА_2 (актовий запис № 8), змінивши дівоче прізвище з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 », що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу ІІ ЖД № НОМЕР_1 .

18. Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 06 жовтня 2021 року складений відповідний актовий запис № 361.

19. Позивачка звернулася до Фонду соціального страхування із заявою про призначення страхових виплат, у зв`язку зі смертю годувальника.

20. Фонд соціального страхування прийняв постанову від 17 листопада 2021 року про призначення ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат у сумі 4 341 грн. безстроково та постанову від 18 листопада 2021 року про призначення одноразової допомоги в сумі 47 580 грн.

21. Водночас, листом від 26 листопада 2021 року ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні одноразової допомоги на сім`ю у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на день настання права на страхову виплату з тих підстав, що обов`язковою умовою для призначення є те, що відповідно до абзацу 2 пункту 5.1 розділу V Порядку № 11 для отримання одноразової допомоги на сім`ю дружиною (чоловіком) або дитиною, реєстрація їх місця проживання повинна збігатися з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого, однак у паспортах позивача та її загиблого чоловіка містяться різні дані про реєстрацію місця проживання.

22. Зважаючи на те, що відмова суб`єкта владних повноважень у визнанні права на соціальну виплату ґрунтується на формальній підставі, без урахування відповідачем положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Порядку № 11, при прийнятті рішення, що призвело до протиправного обмеження позивача в отриманні такої виплати, позивачка оскаржила вище окреслену відмову до Одеського окружного адміністративного суду.

23. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2022 року у справі № 420/1034/22, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2022 року, задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії. Визнано протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області щодо призначення ОСОБА_1 одноразової виплати на сім`ю у зв`язку зі смертю годувальника ОСОБА_2 . Зобов`язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області розглянути заяву ОСОБА_1 від 15 листопада 2021 року про призначення одноразової виплати на сім`ю, як члену сім`ї ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок нещасного випадку, пов`язаного з виробництвом та прийняти відповідне рішення за результатами такого розгляду. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

24. На виконання вищевказаного рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2022 року, відповідачем - Балтським відділенням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області винесено Постанову від 24 жовтня 2022 року № 51016/10025636/1/4, якою відмовлено позивачці у призначенні одноразової допомоги його сім`ї в разі смерті потерпілого в розмірі 237 900 грн. на підставі п. 5.1 розділу V Порядку № 11.

25. Не погоджуючись із такою відмовою, позивачка оскаржила її в судовому порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

26. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначені статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

27. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

28. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

29. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

30. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме - бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

31. Зазначеним вимогам процесуального закону постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи є необґрунтованими з огляду на таке.

32. У статті 1 та частині першій статті 2 Конституції України встановлено, що Україна проголошена суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, суверенітет якої поширюється на всю її територію.

33. Відповідно до частини другої статті 3 Основного Закону України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

34. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; зокрема, закони приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (стаття 8, частина друга статті 19 Основного Закону України).

35. Як убачається з судових рішень, що ухвалені в цій справі, позивачем оскаржується протиправна, на її думку, відмова Фонду соціального страхування у призначенні їй, як дружині померлого внаслідок нещасного випадку на виробництві ОСОБА_2 , страхової виплати, а саме - одноразової допомоги сім`ї померлого у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату.

36. Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначено Законом № 1105-ХІV.

37. Правові висновки Верховного Суду стосовно застосування положень цього Закону сформовані, зокрема, в постановах від 20 лютого 2018 року у справі № 803/879/17, від 21 травня 2018 року у справі № 428/11236/16-а, від 31 серпня 2018 року у справі № 451/1464/16-а, від 11 грудня 2018 року у справі № 804/3477/16, від 22 січня 2019 року у справі № 583/1159/16-а та від 21 лютого 2019 року у справі № 204/2001/17(2-а/204/121/17).

38. Згідно зі статтею 36 Закону № 1105-ХІV, страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

39. Відповідно до частини сьомої статті 36 Закону № 1105-ХІV, страхові виплати складаються із, зокрема, страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого).

40. Відповідно до частини першої статті 43 Закону № 1105-XIV для розгляду справ про страхові виплати до Фонду подаються: 1) акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання за встановленими формами та/або висновок МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності застрахованого чи копія свідоцтва про його смерть; 2) документи про необхідність подання додаткових видів допомоги.

41. Згідно зі статтею 44 Закону № 1105-XIV Фонд розглядає справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи за наявності усіх необхідних документів і приймає відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження зазначених документів. Рішення оформляється постановою, в якій зазначаються дані про осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат на кожного члена сім`ї та їх строки або обґрунтування відмови у виплатах; до постанови додаються копії необхідних документів.

42. Відповідно до статті 45 Закону № 1105-ХІV фонд відмовляє у страхових виплатах і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо мали місце:

1) навмисні дії, а також бездіяльність (приховування захворювань, невиконання приписів та обмежень лікаря) потерпілого, спрямовані на створення умов для настання страхового випадку;

2) подання роботодавцем, іншими органами, що беруть участь у встановленні страхового випадку, або потерпілим Фонду свідомо неправдивих відомостей про страховий випадок;

3) вчинення застрахованим умисного кримінального правопорушення, що призвів до настання страхового випадку.

43. Фонд відмовляє у виплатах і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо нещасний випадок згідно із законодавством не визнаний пов`язаним з виробництвом.

44. Повертаючись до мотивів і доводів касаційної скарги, які стосуються відсутності у позивачки права на виплату одноразової допомоги у разі смерті потерпілого на сім`ю, з огляду на неспівпадіння зареєстрованого місця проживання дружини та її померлого чоловіка, колегія суддів вказує таке.

45. Частиною шостою статті 42 Закону № 1105-XIV (в редакції станом на дату настання нещасного випадку) встановлено, що у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві виплачується:

- одноразова допомога його сім`ї у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату;

- одноразова допомога кожній особі, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату.

46. Таким чином, положеннями Закону № 1105-XIV встановлено два різні види одноразової грошової виплати: одноразова допомога сім`ї померлого та одноразова допомога дитині чи особам, що перебували на його утриманні.

47. Подібний підхід сформульований Верховним Судом, зокрема у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 360/1239/19, де Суд вказав, що законодавець чітко розмежував страхові виплати, які виплачуються сукупно на сім`ю потерпілого (100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату) та окремо кожній особі, яка перебувала на його утриманні, а також на дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого (20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату).

48. З метою вдосконалення порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат і здійснення управліннями (відділеннями) виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України страхових виплат потерпілим (членам їх сімей) у разі настання нещасного випадку на виробництві та/або професійного захворювання, керуючись статтями 7, 36, 37, 39, 41-48 Закону № 1105-ХІV, правління Фонду соціального страхування України постановило затвердити Порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат. Наведений Порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат затверджений Постановою правління Фонду соціального страхування України від 19 липня 2018 року № 11.

49. Розділом V Порядку № 11 врегульовано питання призначення, зокрема, одноразової допомоги особам, які мають на неї право в разі смерті потерпілого, де також, шляхом встановлення різних умов призначення, визначено наявність двох окремих видів одноразової допомоги - на сім`ю померлого та на кожну особу окремо.

50. Відповідно до пункту 5.1. Розділу V Порядку № 11 для призначення одноразової допомоги та щомісячної страхової виплати в разі смерті потерпілого членами сім`ї та особами, які мають право на виплати, до управління (відділення) виконавчої дирекції Фонду подаються:

заяви (колективна чи індивідуальні) для призначення страхових виплат за встановленою виконавчою дирекцію Фонду формою;

копії паспорта;

копії реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) або сторінки паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);

копії свідоцтва органу реєстрації актів цивільного стану про смерть потерпілого;

копії документів, що підтверджують родинні зв`язки померлого й потерпілого (свідоцтво про шлюб потерпілого, свідоцтво про народження його дітей, у разі призначення виплати батькам потерпілого подається свідоцтво про народження потерпілого);

довідка про реєстрацію місця проживання (у разі відсутності відмітки про реєстрацію місця проживання в документах, що засвідчують особу).

Для отримання одноразової допомоги на сім`ю дружиною (чоловіком) або дитиною, реєстрація їх місця проживання повинна збігатися з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого.

51. З огляду на вказане, колегія суддів доходить висновку, що Фонд соціального страхування, який наділений відповідними повноваженнями згідно з пунктом 8 частини першої статті 7 Закону № 1105-XIV, Порядком № 11, чітко визначив механізм призначення, перерахування та проведення страхових виплат, визначивши, що реєстрація місця проживання за однією адресою потерпілого, його дружини, а також його дітей є обов`язковою умовою для отримання такого виду страхової виплати як одноразова допомога на сім`ю потерпілого у разі його смерті від нещасного випадку на виробництві. Водночас для отримання одноразової допомоги або щомісячних страхових виплат індивідуально кожним членом сім`ї та/або особами, які мають право на відповідні виплати, достатньо підтвердити наявність родинних зв`язків з померлим потерпілим.

52. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка звернулася до Фонду соціального страхування із заявою про призначення страхових виплат, у зв`язку зі смертю годувальника.

53. Проте постановою Балтського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області від 24 жовтня 2022 року № 51016/10025636/1/4 відмовлено позивачці у призначенні одноразової допомоги його сім`ї в разі смерті потерпілого в розмірі 237 900 грн, у зв`язку з тим, що у паспортах позивача та її загиблого чоловіка містяться різні дані про реєстрацію місця проживання.

54. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , по день смерті включно. В той же час згідно з паспортом, наявного в матеріалах справи, серії НОМЕР_3 , позивач - ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

55. Вказане не заперечується позивачем, однак при цьому остання вважає, що підтверджений рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 18 квітня 2022 року у справі № 503/43/22 факт її сумісного проживання разом із її померлим ОСОБА_2 на момент його смерті, є достатнім для призначення одноразової допомоги на сім`ю померлого.

56. Суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення погодився з такими твердженнями позивачки і вказав, що саме факт сумісного проживання позивачки та її померлого чоловіка є достатньою підставою для отримання одноразової допомоги на сім`ю, водночас відмова у призначенні родині такої страхової виплати з підстав різних зареєстрованих місць проживання є необґрунтованою.

57. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з вказаними висновками та зазначає таке.

58. Статтею 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

59. Право на свободу пересування і вибору місця проживання як невід`ємне право кожної людини закріплено також Загальною декларацією прав людини 1948 року (пункт 1 статті 13), Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року (стаття 12), Протоколом № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (стаття 2). Стаття 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року закріплює правило, за яким здійснення права на свободу пересування і вибору місця проживання, вільно залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, не може зазнавати жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.

60. Відповідно до частин першої, шостої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

61. Згідно з частиною шостою статті 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання.

62. Водночас, відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, врегульовуються Законом України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон № 1382-IV).

63. Відповідно до статті 2 вказаного Закону громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.

64. Положеннями статті 3 Закону № 1382-IV також встановлено, що:

вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати;

місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

65. Таким чином, аналізуючи вказані положення, колегія суддів зазначає, що Конституцією України кожній фізичній особі гарантуються свобода пересування та вільний вибір місць постійного або тимчасового проживання, кількість яких не обмежується.

66. Згідно з частиною десятою статті 6 Закону № 1382-IV реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

67. Правові висновки Верховного Суду стосовно застосування положень цього Закону сформовані, зокрема, у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 233/4008/17, від 06 лютого 2018 року у справі № 234/9663/17, від 06 лютого 2018 року у справі № 243/7507/17, від 13 лютого 2018 року у справі № 263/11240/17 та від 20 лютого 2018 року у справі № 219/9030/17.

68. Конституційний Суд України в рішенні від 20 грудня 2019 року № 12-р/2019, на підставі системного аналізу положень Закону № 1382-IV, який за його преамбулою відповідно до Конституції України регулює відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, дійшов висновку, що Закон № 1382-IV не передбачає можливості обмеження права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання людини залежно від реєстрації її місця проживання або постійного проживання у певному населеному пункті.

69. Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад» від 07 лютого 2022 року № 265 затверджено Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування).

70. Пунктом 4 цього Порядку визначено, що особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою.

71. Мета та порядок реєстрації місця проживання визначаються положеннями Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» від 05 листопада 2021 року № 1871-IX.

72. Відповідно до статті 3 цього Закону реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється з метою створення умов для реалізації прав особи, зокрема виборчих прав, права на участь у місцевому самоврядуванні, на отримання соціальних, публічних послуг, у випадках, передбачених законом; ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою; використання знеособлених даних реєстрів територіальних громад для обґрунтованого розроблення органами державної влади та органами місцевого самоврядування програм економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць, визначення правомочності зборів жителів територіальної громади, для статистичних, наукових та інших потреб у визначених законом та актами Кабінету Міністрів України випадках.

73. Таким чином, Суд доходить висновку, що встановлений державою обов`язок особи зареєструвати єдине місце проживання зумовлено характером такого інструменту державного управління, з огляду на застосування останнього з метою реалізації, зокрема виборчих прав, надання низки адміністративних послуг, в тому числі і для ведення офіційного листування з державними органами.

74. Повертаючись до спірних правовідносин, що виникли у цій справі, Суд зазначає, що дійсно, положеннями Порядку № 11 для отримання одноразової допомоги на сім`ю в разі смерті потерпілого встановлено обов`язкову вимогу щодо наявності однакового зареєстрованого місця проживання родини (дружини, дітей).

75. При цьому ані Законом № 1105-XIV, ані Порядком № 11 поняття родини/сім`ї не визначається.

76. Відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України), сім`я є первинним та основним осередком суспільства.

77. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

78. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коди дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

79. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

80. Конституційний Суд України у Рішенні від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 визначив, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.

81. Частиною першою статті 56 СК України також встановлено, що дружина та чоловік мають право на вільний вибір місця свого проживання.

82. З огляду на вищезазначене, враховуючи передбачену Основним Законом можливість вільного вибору особою свого місця проживання, а також те, що положення ЦК України та Закону № 1382-IV передбачають можливість проживання у двох і більше місцях і при цьому не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації, в контексті правовідносин, що виникли у цій справі, колегія суддів наголошує, що зареєстроване місце проживання не є безумовним, єдиним та безпосереднім доказом проживання заявника з потерпілим однією сім`єю на момент його смерті.

83. Конституційний суд України в абзаці третьому підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016 також вказав, що обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права.

84. Тому, Суд доходить висновку, що встановлена Порядком № 11 обов`язковість збігу зареєстрованого місця проживання усієї родини для отримання одноразової допомоги на сім`ю у разі смерті потерпілого є додатковою обмежуючою умовою, що значно звужує обсяг встановлених законом прав сімей застрахованих осіб, що загинули на виробництві.

85. При цьому колегія суддів також звертає увагу, що Закон № 1105-XIV не містить вимоги співпадіння зареєстрованого місця проживання усієї родини для отримання одноразової допомоги на сім`ю у разі смерті потерпілого та не вбачається серед переліку підстав для відмови в призначенні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованому.

86. Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що положеннями Закону України «Про правотворчу діяльність» від 24 серпня 2023 року № 3354-IX (далі - закон № 3354-IX) (набрав чинності 20 вересня 2023 року та буде введений в дію в дію через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022), зокрема статтею 9 встановлено, що законодавство України - це взаємопов`язана та упорядкована система нормативно-правових актів України і чинних міжнародних договорів, що структурується від актів вищої юридичної сили до актів нижчої юридичної сили з урахуванням, зокрема, засад конституційного ладу в Україні та компетенції і територіальної юрисдикції суб`єкта правотворчої діяльності, визначеної Конституцією України та (або) законом.

87. В розумінні статей 9 та 17 Закону № 3354-IX Порядок № 11 є підзаконним нормативно-правовим актом, що прийнятий Фондом соціального страхування на виконання вимог пункту 8 частин першої статті 7 Закону № 1105-XIV.

88. Відповідно до частини першої статті 17 Закону № 3354-IX усі підзаконні нормативно-правові акти мають відповідати Конституції України, законам, чинним міжнародним договорам України, підзаконним нормативно-правовим актам вищої юридичної сили та узгоджуватися між собою.

89. Крім того, відповідно до пункту 3 частини першої та пункту 2 частини четвертої статті 34 Закону № 3354-IX норми права, що містяться у нормативно-правовому акті, не мають містити норм, що не відповідають Конституції України та мають відповідати нормативно-правовим актам вищої юридичної сили.

90. Аналогічний підхід передбачений частинами першою-третьою статті 7 КАС України, згідно з якою суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

91. Враховуючи те, що згідно з вимогами частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а також встановлену під час розгляду цієї справи невідповідність положень пункту 5.1. Розділу V Порядку №11, що визначають підстави набуття права на одноразову допомогу сім`єю загиблого внаслідок нещасного випадку на виробництві, положенням Закону №1105-XIV, колегія суддів доходить висновку, що під час вирішення спору у цій справі правильним є застосування правового акта, який має вищу юридичну силу.

92. При цьому колегія суддів також звертає увагу, що згідно з частиною третьою статті 66 Закону № 3354-IX у разі виявлення колізії між нормативно-правовими актами різної юридичної сили пріоритет у застосуванні мають норми, що містяться у нормативно-правовому акті вищої юридичної сили.

93. Поміж іншим, Суд зазначає, що з 23 березня 2023 року у зв`язку із набранням чинності постановою Правління Пенсійного фонду України від 26 січня 2024 року № 4-1, якою затверджено Порядок призначення, перерахування та здійснення страхових виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, Порядок № 11 втратив чинність. При цьому дискримінаційних умов, які стосуються обов`язковості однакового зареєстрованого місця проживання усієї родини, положеннями нового Порядку № 4-1 не передбачено.

94. З огляду на вищезазначене, колегія суддів доходить висновку, що надані позивачкою докази (акт обстеження за фактом проживання особи на території Кодимської міської ради від 06 грудня 2021 року, яким встановлений факт проживання ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_2 з 18 листопада 1997 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , підписаний сусідами ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ; рішення Кодимського районного суду Одеської області від 18 квітня 2022 року у справі № 503/43/22, яким встановлений факт спільного проживання ОСОБА_1 разом із померлим чоловіком, ОСОБА_2 , за адресою АДРЕСА_2 ) є належними та достатніми доказами, що підтверджують місце фактичного проживання позивачки та її померлого чоловіка однією сім`єю.

95. Колегія суддів також враховує, що терористична та військова агресія рф з квітня 2014 року на сході України (підтверджується, зокрема, Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014, яким введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України») та повномасштабне вторгнення рф на територію України з 24 лютого 2022 року (підтверджується Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні») є факторами, що спряють зростанню кількості осіб, що є вимушеними переселенцями і вказане, відповідно, унеможливлює спільне проживання значної кількості сімей разом.

96. Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

97. Таким чином, доводи касаційної скарги стосовно неправильного застосування положень Закону № 1382-IV, Порядку № 265 та Порядку № 11 не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення.

98. Касаційна скарга також не містить інших належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували висновки суду апеляційної інстанції. У ній не наведено інших міркувань, які не були б предметом перевірки судів попередніх інстанцій та щодо яких не наведено мотивів відхилення відповідного аргументу.

99. Оскільки колегія суддів не вбачає неправильного застосування норм матеріального права або недотримання норм процесуального права судом апеляційної інстанції під час розгляду справи та прийняття рішення, то відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає таке рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

100. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що постанова суду апеляційної інстанції у цій справі є законною та обґрунтованою і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судовому рішенні суду апеляційної інстанції повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

101. З огляду на те, що касаційний суд залишає без змін постанову суду апеляційної інстанції, то в силу частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 139, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення.

Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Суддя -доповідач Я.О. Берназюк

Судді В.М. Шарапа

С.М. Чиркін