ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/11014/23 Головуючий у 1-й інстанції: Баргаміна Н.М.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02.10.2023 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати неправомірними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати в день звільнення з військової служби та в повному обсязі ОСОБА_1 наступних виплат: грошового забезпечення військовослужбовців за червень 2023 року, а саме за період 01.06.2023 - 08.06.2023; грошової компенсації за невикористані 42 дні додаткової відпустки (за 2021, 2022, 2023 роки) передбаченої ст. 16-2 Закону України «Про відпустки», ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також п. 3 розділу XXXI Наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам»; матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення у зв`язку з отриманням позивачем поранення під час виконання завдань під час воєнного стану та отриманням інвалідності II групи внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, згідно підпункту 3 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»; грошової компенсації вартості за неотримане речове майно на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 178 від 16.03.2016 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно» за весь період служби на день звільнення позивача з військової служби; одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби згідно розділу XXXII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам»; грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 та 2023 роки згідно Статті 10-1 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міноборони від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам»;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 в повному обсязі наступні виплати: грошове забезпечення військовослужбовців за червень 2023 року, а саме за період 01.06.2023 - 08.06.2023; грошову компенсацію за невикористані 42 дні додаткової відпустки (за 2021, 2022, 2023 роки) передбаченої ст. 16-2 Закону України «Про відпустки», ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також п. 3 розділу XXXI Наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам»; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення у зв`язку з отриманням позивачем поранення під час виконання завдань під час воєнного стану та отриманням інвалідності II групи внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, згідно підпункту 3 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»; грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 178 від 16.03.2016 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно» за весь період служби на день звільнення позивача з військової служби; одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби згідно розділу XXXII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам»; грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 та 2023 роки згідно статті 10-1 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міноборони від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам»;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а саме за період з 08.06.2023 по день фактичної виплати всіх перерахованих у пункті 1 прохальної частини позовної заяви виплат (грошового забезпечення військовослужбовців за червень 2023 року; грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки; матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань; грошової компенсації вартості за неотримане речове майно; одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби; грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки; додаткової винагороди, збільшена до 100 000 гривень, за весь період перебування позивача на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, у зв`язку з пораненням, а також період перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення);

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 письмово повідомити позивачу про суми, нараховані та виплачені при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати за період з 08.06.2023 по день фактичної виплати всіх перерахованих у пункті 1 прохальної частини позовної заяви виплат.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 02.10.2023 позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні; стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 103 565,96 грн. з відрахуванням зборів, податків та інших обов`язкових платежів з вказаної суми; в решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням ОСОБА_1 та військова частина НОМЕР_1 звернулись із апеляційними скаргами, в яких позивач просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким дані позовні вимоги задовольнити із стягненням на його користь витрат на правничу допомогу; відповідач просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що зазначені апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 08.06.2023 № 164 останнього звільнено з військової служби та було виключено з 08.06.2023 зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Вказаним наказом наказано виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну чергову відпустку за 2022 та 2023 роки, компенсацію за невикористану додаткову відпустку за 2021, 2022, 2023 роки, грошову компенсацію за неотримане речове майно та одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби.

Згідно довідки-витягу з розрахунково-платіжних відомостей від 22.08.2023 № 776, позивачу нараховано в червні 2023 року грошове забезпечення за травень та червень 2023 року, грошову компенсацію за відпустки за 2022 та 2023 роки, компенсацію за невикористані 42 дні додаткової відпустки, грошову компенсацію за неотримане майно та в серпні 2023 нараховано одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби. Всього 178 352,15 грн.

Згідно відомостей зарахувань заробітної плати позивачу виплачено: 13.06.2023 - 26 821, 94 грн.; 21.06.2023 - 10 485,49 грн.; 23.06.2023 - 89 406,47 грн.; 28.06.2023 - 11 405,33 грн.; 25.08.2023 - 40 232,92 грн.

Вважаючи протиправними вказані вище дії відповідача, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав з даним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення з позивачем своєчасного повного розрахунку при звільненні та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 103 565,96 грн. з відрахуванням зборів, податків та інших обов`язкових платежів з вказаної суми. Позовні вимоги позивача в іншій частині не підлягають задоволенню з огляду на їх безпідставність, оскільки заявлені позивачем вимоги щодо невиплати певних видів грошового забезпечення не відповідають дійсності та спростовуються обставинами здійснення таких виплат відповідачем.

Позивач у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення, судом порушено правильність застосування норм матеріального та процесуального права та правової оцінки обставин у справі.

Відповідач у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог не відповідає вимогам КАС України та підлягає скасуванню, оскільки судом першої інстанції не були з`ясовані всі обставини справи, не досліджені та не враховані надані до суду докази.

Колегія суддів частково не погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи позивача та відповідача частково обґрунтованими, враховуючи наступне.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Згідно з ч. 1-3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

За приписами ч. 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).

Згідно абзаців 2, 3 п. 7 Порядку № 260 розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата. Військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов`язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Як встановлено судом першої інстанції, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 08.06.2023 № 164 позивача, звільненого з військової служби, було виключено з 08.06.2023 зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та наказано виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну чергову відпустку за 2022 та 2023 роки, компенсацію за невикористану додаткову відпустку за 2021, 2022, 2023 роки, грошову компенсацію за неотримане речове майно та одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби.

Згідно довідки-витягу з розрахунково-платіжних відомостей від 22.08.2023 № 776 та відомостей зарахувань заробітної плати позивачу виплачено грошове забезпечення за червень 2023 року та одноразові види грошового забезпечення, вказані в наказі командира військової частини НОМЕР_1 від 08.06.2023 № 164.

За таких обставин, враховуючи виплату на момент розгляду справи відповідачем позивачу грошового забезпечення за червень 2023 року, компенсації за невикористану щорічну чергову відпустку за 2022 та 2023 роки, компенсації за невикористану додаткову відпустку за 2021, 2022, 2023 роки, грошової компенсації за неотримане речове майно та одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, колегія судів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 в повному обсязі наступні виплати: грошове забезпечення військовослужбовців за червень 2023 року, а саме за період 01.06.2023 - 08.06.2023; грошову компенсацію за невикористані 42 дні додаткової відпустки (за 2021, 2022, 2023 роки), передбаченої ст. 16-2 Закону України «Про відпустки», ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також п. 3 розділу XXXI Наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам»; грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 178 від 16.03.2016 оку «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно» за весь період служби на день звільнення позивача з військової служби; одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби згідно розділу XXXII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам»; грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 та 2023 роки згідно Статті 10-1 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міноборони від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам» задоволенню не підлягають.

Щодо питання виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова №704) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 3 Постанови № 704 передбачено, що виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу слід здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації.

Відповідно до пп. 3 п. 5 Постанови № 704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Згідно з п.п. 7, 8 Постанови № 704 передбачено, що видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення, передбачених у державному бюджеті для утримання державних органів.

Умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України.

На виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260).

Відповідно до п. 1 розділу XXIV Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Відповідно до п. 7 розділу XXIV Порядку № 260 розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Відповідно до п. 9 розділу XXIV Порядку № 260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Відповідно до п. 6 наказу Міністерства оборони України від 18 лютого 2020 року №45 "Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2020 рік", з урахуванням змін внесених наказом Міністерства оборони України від 26 червня 2020 року №236 встановлено, що матеріальну допомогу військовослужбовцям для вирішення соціально-побутових питань (далі - матеріальна допомога) виплачувати у розмірі одного окладу за їх військовими званнями.

Виплату матеріальної допомоги у розмірі місячного грошового забезпечення здійснювати виключно за наявності таких підстав:

- смерть дружини (чоловіка), дітей, батьків військовослужбовця;

- порушення стану здоров`я військовослужбовця, перебування його на лікуванні, реабілітації, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз, довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії), а саме: онкологічне захворювання (хірургічне лікування, променева та (або) хіміотерапія); захворювання на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, вірусний гепатит В, С; вибуття на довготривалу реабілітацію (більше одного місяця поспіль) унаслідок травм, захворювань нервової, серцево-судинної системи, опорно-рухового апарату та інших захворювань органів і систем з тяжким перебігом або наслідками, що потребують проведення багатоетапного хірургічного лікування, протезування втраченої кінцівки (кінцівок), ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду, протирецидивного лікування з довготривалим застосуванням дорогих лікарських засобів.

Пунктом 6 наказу Міністерства оборони України від 12 березня 2021 року № 59 "Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2021 рік" визначено матеріальну допомогу військовослужбовцям для вирішення соціально-побутових питань виплачувати у розмірі одного окладу за їх військовими званнями.

Виплату матеріальної допомоги військовослужбовцям для вирішення соціально-побутових питань (далі - матеріальна допомога) у розмірі місячного грошового забезпечення здійснювати виключно за наявності таких підстав:

- смерть військовослужбовця та/або дружини (чоловіка), дітей, батьків;

- порушення стану здоров`я військовослужбовця, перебування його на лікуванні, реабілітації, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз, довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії), а саме:

- онкологічне захворювання (хірургічне лікування, променева та (або) хіміотерапія); захворювання на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, вірусний гепатит В, С;

- безпосереднє перебування на реабілітації або у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою (сумарно більше 30 днів поспіль) внаслідок травм, захворювань нервової, серцево-судинної системи, опорно-рухового апарату та інших захворювань органів і систем з тяжким перебігом або наслідками, що потребують проведення багатоетапного хірургічного лікування, протезування втраченої кінцівки (кінцівок), ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду, протирецидивного лікування з довготривалим застосуванням дорогих лікарських засобів, які пов`язані з виконанням завдань в районі проведення операції Об`єднаних сил.

Отже, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових витань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців та встановлюється виходячи з наявного фонду грошового забезпечення за їх рапортом та на підставі наказу командира військової частини.

Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до наказів Міністерства оборони України від 18 лютого 2020 року № 45 та від 12 березня 2021 року № 59 у разі наявності у військовослужбовця підстав визначених п. 6 зазначених наказів, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових витань виплачується у розмірі місячного грошового забезпечення, в інших випадках - у розмірі одного окладу за їх військовим званням.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у вказаній частині суд першої інстанції зазначив про те, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 08.06.2023 № 164, яким позивача виключено зі списків особового складу, не передбачає виплату позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Натомість, позивачем у даній справі не оскаржується вказаний наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 08.06.2023 № 164 в частині ненарахування йому при звільненні матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. При цьому, повноваження щодо надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є саме дискреційними повноваженнями відповідача, які регулюються вимогами Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що оскільки ним 29.05.2023 було подано рапорт про нарахування та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за підпорядкованістю, який зареєстрований за № 14666, то він має право на отримання такої допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення.

З огляду на те, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових витань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців та беручи до уваги реєстрацію рапорту про нарахування та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, колегія суддів погоджується з вказаними доводами апелянта про те, що висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині є помилковими. При цьому, неналежне виконання службовими особами військової частини обов`язку (невключення в наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 08.06.2023 № 164 пункту щодо виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) не можуть слугувати підставою для позбавлення його такої виплати.

Отже, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення у зв`язку з отриманням ним поранення під час виконання завдань під час воєнного стану та отриманням інвалідності II групи внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, згідно підпункту 3 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»; зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення у зв`язку з отриманням ним поранення під час виконання завдань під час воєнного стану та отриманням інвалідності II групи внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, згідно підпункту 3 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

В частині позовних вимог про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а саме за період з 08.06.2023 по день фактичної виплати всіх перерахованих у пункті 1 прохальної частини позовної заяви виплат (грошове забезпечення військовослужбовців за червень 2023 року; грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань; грошова компенсація вартості за неотримане речове майно; одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби; грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки; додаткова винагорода, збільшена до 100000 гривень, за весь період перебування позивача на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, у зв`язку з пораненням, а також період перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення), колегія суддів зазначає, що ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не врегульовані питання порушення роботодавцем, строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України викладеної у постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за невикористану відпустку) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Разом з тим, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

В свою чергу, судом першої інстанції в ході розгляду даної справи було встановлено, з чим не може не погодитись колегія суддів, що з позивачем не було проведено повного розрахунку при звільненні, а остаточну виплату позивачу грошового забезпечення за червень 2023 року та одноразових видів грошового забезпечення, вказаних в наказі командира військової частини НОМЕР_1 від 08.06.2023 № 164 було проведено 25.08.2023 (а.с. 57 зворот).

Таким чином, колегія суддів зауважує, що вищевказане є підставою для відшкодування, передбаченого ст. 117 Кодексу законів про працю України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Згідно наявної в матеріалах справи довідки від 23.08.2023 № 769 (а.с. 58) середньоденне грошове забезпечення позивача складає 892, 81 грн.

Втім, колегія суддів зауважує, що розраховуючи суму стягнення судом першої інстанції було неправильно застосовано приписи норми ст. 117 Кодексу законів про працю України та враховано при розрахунку кінцевим днем, день винесення судового рішення (02.10.2023), в той час, як вказаною нормою чітко регламентовано кінцеву дату для проведення відповідного розрахунку та визначено її як день фактичного розрахунку.

З огляду на вказане, колегія суддів зазначає, що зважаючи на кількість днів затримки розрахунку у період з наступного дня після звільнення позивача (09.06.2023) по день фактичного розрахунку (25.08.2023), яка складає 78 днів, враховуючи розмір середнього заробітку позивача (892, 81 грн.), сума до стягнення має становити 69 639, 18 грн. (892,81 грн. х 78 днів).

Таким чином, колегія суддів часткового погоджується з висновками суду першої інстанції в частині права позивача на отримання такої компенсації та вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення з позивачем своєчасного повного розрахунку при звільненні та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 69 639, 18 грн. з відрахуванням зборів, податків та інших обов`язкових платежів з вказаної суми.

В частині позовних про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а саме по день фактичної виплати всіх перерахованих у пункті 1 прохальної частини позовної заяви виплат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для її задоволення з огляду на те, що відповідачем виплату позивачу додаткової винагороди згідно рішення суду від 06.02.2023 у справі № 620/8729/22 не проведено, а суд не може приймати рішення на майбутнє.

Щодо зобов`язання військової частини НОМЕР_1 письмово повідомити позивачу про суми, нараховані та виплачені при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати за період з 08.06.2023 по день фактичної виплати всіх перерахованих у пункті 1 прохальної частини позовної заяви виплат, то колегія суддів зазначає, що оскільки відповідачем надано суду лист військової частини НОМЕР_1 від 28.08.2023 № 5171, яким надано відповідь на запит позивача від 26.07.2023, в якому повідомлено про проведені виплати при звільненні, долучено довідку-витяг з розрахунково-аналітичних відомостей щодо розміру грошового забезпечення від 22.08.2023 № 776, відомість виплат по банку, то така позовна вимога задоволенню не підлягає.

В частині стягнення витрат на професійну правову (правничу) допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Так, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

При цьому, даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.

Зокрема, згідно ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Крім зазначеного вище, колегія суддів звертає увагу на положення ч. 6 та ч. 7 ст. 134 КАС України, відповідно до яких, визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз положень ст. 134 КАС України дає підстави для висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Згідно до положень ч.ч. 1-6 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволені позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При частковому задоволені позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

У разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч. 11 ст. 139 КАС України судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь зі сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних із розглядом даної справи, у розмірі 19 000,00 грн. було надано копію договору № 2/1/23 про надання правової допомоги від 19.06.2023, додаток № 1 до договору, акт № 1 приймання-передачі наданої правової допомоги від 27.07.2023, акт № 2 приймання-передачі наданої правової допомоги від 27.07.2023, квитанцію № 4 від 27.07.2023, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с. 23-29).

При цьому, колегія суддів враховує висновки Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду викладені у постанові від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18, згідно яких: «…суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг».

Так, враховуючи складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, ціну позову, значення справи для позивача у порівнянні з розміром судових витрат, які він просить стягнути з відповідача, обсяг задоволених судом позовних вимог, а також клопотання відповідача про зменшення розміру витрат, колегія суддів приходить до висновку про те, що справедливою та співмірною сумою, яка підлягає компенсації позивачу на професійну правничу допомогу є 5 000, 00 грн.

Отже, з огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість висновків суду першої інстанції в цій частині та про необхідність стягнення з військової частини НОМЕР_1 витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом цієї справи в суді першої інстанції у розмірі 5 000, 00 грн., що свідчить про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині та часткове задоволення вимог в частині стягнення витрат на професійну правову (правничу) допомогу.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції прийняте рішення з частковим порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

ОСОБА_1 та військова частина НОМЕР_1 надали до суду докази, що частково спростовують висновки суду першої інстанції.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України за наслідками розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив його змінити в частині розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог, що стосуються виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та стягнення витрат на професійну правову (правничу) допомогу, прийняти нове рішення про задоволення таких вимог частково.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що в апеляційній скарзі позивач просить стягнути судові витрати на правничу допомогу у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 8 000, 00 грн., щодо чого колегія суддів зауважує наступне.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції відповідачем було надано суду: акт приймання-передачі наданої правової допомоги відповідно до договору № 2/1/23 про надання правової допомоги від 19.06.2023, за яким загальна вартість послуг складає 8 000, 00 грн.; акт приймання-передачі винагороди за надання правової допомоги, відповідно до договору № 2/1/23 про надання правової допомоги від 19.06.2023; додаток № 2 до договору № 2/1/23 про надання правової допомоги від 19.06.2023; квитанцію № 6 від 18.02.2024, щодо сплати суми у розмірі 8 000, 00 грн.

Враховуючи вищенаведені норми КАС України, які регулюють питання щодо стягнення судових витрат, беручи до уваги висновки Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду викладені у постанові від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг (написання та подання апеляційної скарги, юридичний супровід справи в суді апеляційної інстанції), колегія суддів вважає, що справедливою та співмірною сумою витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції є 3 000, 00 грн.

Керуючись ст.ст. 229, 243, 244, 250, 310, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02.10.2023 змінити, виклавши пункт другий його резолютивної частини в наступній редакції:

«Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 69 639, 18 грн. з відрахуванням зборів, податків та інших обов`язкових платежів з вказаної суми».

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02.10.2023 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання неправомірними дій військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати в день звільнення з військової служби та в повному обсязі ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення у зв`язку з отриманням позивачем поранення під час виконання завдань під час воєнного стану та отриманням інвалідності II групи внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, згідно підпункту 3 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»; зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 в повному обсязі матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення у зв`язку з отриманням позивачем поранення під час виконання завдань під час воєнного стану та отриманням інвалідності II групи внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, згідно підпункту 3 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»; стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу в сумі 19 000, 00 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким дані позовні вимоги - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення у зв`язку з отриманням ним поранення під час виконання завдань під час воєнного стану та отриманням інвалідності II групи внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, згідно підпункту 3 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення у зв`язку з отриманням ним поранення під час виконання завдань під час воєнного стану та отриманням інвалідності II групи внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, згідно підпункту 3 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) понесені витрати на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції у розмірі 5 000, 00 грн.

В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02.10.2023 - залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) понесені витрати на правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 3 000, 00 грн.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Ганечко О.М.

Кузьменко В.В.