ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 914/92/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І. С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Баклан Н. Ю.,

Львівської міської ради - не з`явився,

Управління комунальної

власності Департаменту

економічного розвитку

Львівської міської ради - не з`явився,

Фізичної особи-підприємця

Гальчишак Оксани Григорівни - не з`явився

Середньої загальноосвітньої

школи № 100 м. Львова - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Львівської обласної прокуратури

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 (у складі колегії суддів: Якімець Г. Г. (головуючий), Бонк Т. Б., Бойко С. М.)

та рішення Господарського суду Львівської області від 22.08.2023 (суддя Козак І. Б.)

у справі № 914/92/23

за позовом Керівника Галицької окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради, Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради

до Фізичної особи-підприємця Гальчишак Оксани Григорівни,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Середньої загальноосвітньої школи № 100 м. Львова,

про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, зобов`язання звільнити та передати приміщення,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2022 року Керівник Галицької окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради та Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (далі - Управління комунальної власності) звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Гальчишак Оксани Григорівни (далі - ФОП Гальчишак О. Г.), у якому просив суд:

- визнати недійсним договір оренди нерухомого майна від 24.01.2020 № З-12040-20, укладений між Управлінням комунальної власності та ФОП Гальчишак О. Г.;

- зобов`язати ФОП Гальчишак О. Г. звільнити та передати за актом приймання-передачі Середній загальноосвітній школі № 100 м. Львова (балансоутримувачу) приміщення загальною площею 56,2 кв. м, вартістю 673 280 грн, розташоване за адресою: вул. Величковського, 14-а, м. Львів, яке є предметом договору оренди нерухомого майна від 24.01.2020 № З-12040-20.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначав, що оспорюваний договір укладено з порушенням вимог законодавства про освіту, адже орендоване майно використовується для діяльності, не пов`язаної із забезпеченням освітнього процесу, тому цей договір підлягає визнанню недійсним, а майно - поверненню.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.01.2023 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Середню загальноосвітню школу № 100 м. Львова (далі - СЗШ № 100 м. Львова).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 22.08.2023, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 04.12.2023, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, у грудні 2023 року Заступник керівника Львівської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 та рішення Господарського суду Львівської області від 22.08.2023 скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.01.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 914/92/23 за касаційною скаргою Заступника керівника Львівської обласної прокуратури на постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 та рішення Господарського суду Львівської області від 22.08.2023 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 07.02.2024.

ФОП Гальчишак О. Г. у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що доводи скаржника не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій та не відповідають встановленим обставинам справи, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.

СЗШ № 100 м. Львова у відзиві на касаційну скаргу посилається на недоцільність задоволення позовних вимог прокурора, оскільки передане в оренду майно ніколи не використовувалось для навчального процесу через невідповідність санітарним та технічним вимогам, а також зазначає, що ФОП Гальчишак О. Г. надає перукарські послуги учасникам навчального процесу, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.02.2024 зупинено касаційне провадження у справі № 914/92/23 до закінчення перегляду у касаційному порядку об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судового рішення у справі № 917/1173/22.

04.03.2024 в Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднено повний текст постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.03.2024 поновлено провадження у справі № 914/92/23 за касаційною скаргою Заступника керівника Львівської обласної прокуратури на постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 та рішення Господарського суду Львівської області від 22.08.2023; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 03.04.2024.

Львівська міська рада, Управління комунальної власності, ФОП Гальчишак О. Г., СЗШ № 100 м. Львова у судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення зазначеним учасникам справи ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, а також те, що зазначені учасники справи не зверталися до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком учасників справи, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників зазначених учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представника Офісу Генерального прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у 2013 році Управлінням комунальної власності було оголошено конкурс на надання в оренду приміщення, що знаходиться за адресою: вул. І. Величковського, 14а, м. Львів, загальною площею 56,2 кв. м, що перебуває на балансі СЗШ № 100 м. Львова, за результатами якого, переможцем стала ФОП Гальчишак О. Г., між Управління комунальної власності та ФОП Гальчишак О. Г. було уклало договір оренди нерухомого майна, який неодноразово продовжувався.

24.01.2020 між Управлінням комунальної власності (орендодавець) та ФОП Гальчишак О. Г. (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) № З-12040-20, відповідно до умов якого орендодавець на підставі наказу Управління комунальної власності від 28.12.2019 № 634-О та договору оренди від 22.12.2016 № З-10342-16 передає, а орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно, що знаходится на балансі СЗШ № 100 м. Львова (балансоутримувач); об`єктом оренди є приміщення першого поверху загальною площею 56,2 кв. м, що знаходиться за адресою: вул. І. Величковського, 14 а, з індексами приміщень: 1,2,3,4,5, відповідно до даних технічного паспорта ЛОДК БТІ та ЕО від 27.08.2002; вартість об`єкта оренди станом на 30.11.2019 відповідно до звіту про експертну оцінку, затвердженого наказом Управління комунальної власності від 10.01.2020 № 3155/е, становить 673 280, 00 грн без ПДВ.

Об`єкт оренди орендар буде використовувати для надання перукарських послуг (пункт 2.1 договору).

Приймання-передачу об`єкта оренди здійснюють орендар та балансоутримувач. При передачі об`єкта оренди складається акт приймання-передачі, який підписують орендар та балансоутримувач. У зв`язку з фактичним використанням орендарем об`єкта оренди за попереднім договором, об`єкт оренди вважається переданим в оренду з моменту підписання даного договору (пункти 3.1, 3.2, 3.3 договору).

У пункті 4.1 договору визначено термін договору оренди - 2 роки 364 дні з 24.01.2020 до 23.01.2023 включно.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що за інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у комунальній власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради Львівської міської за адресою: вул. І. Величковського, 14а, м. Львів, перебувають наступні об`єкти нерухомого майна:

-будівля під літ. «А-2» загальною площею 3 387,0 кв. м, зареєстрована на підставі свідоцтва про право власності від 19.09.2008 САС №135900, виданого виконавчим комітетом Львівської міської ради згідно з рішенням від 19.09.2008 № 959, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 25579767;

-будівля під літ. «Б-1» загальною площею 56,2 кв. м, зареєстрована на підставі рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 25.01.2019 № 74, листа РВ ФДМ України по Львівській області від 08.02.2019№ 03-13-01007 та технічного паспорта, виданого ЛОДК БТІ та ЕО 27.08.2002, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1784961046101 (об`єкт оренди).

Зазначені будівлі перебувають на балансі СЗШ № 100 м. Львова.

Згідно з даними технічного паспорта, виданого ЛОКП БТІ та ЕО від 27.08.2002 будівля під літ. «Б-1» загальною площею 56,5 кв. м, розташована за адресою: вул. І. Величковського, 14а, м. Львів, є перукарнею та складається з коридору, підсобного приміщення, 2 залів та службового приміщення.

Відповідно до висновку про вартість майна, затвердженого наказом Управління комунальної власності від 10.01.2020 № 3155/е, станом на 30.11.2019, нежитлові приміщення площею 56,2 кв. м, розташовані за адресою: вул. І. Величковського, 14а, м. Львів, - є вбудованими нежитловими приміщеннями, які розташовані в одноповерховій цегляній будівлі між початковою школою (з лівої сторони, стіна в стіну) та прибудоване правою стороною (спільна стіна) до будівлі гуртожитку. Раніше в цих приміщеннях були складські і допоміжні приміщення школи. Вхід в приміщення здійснюється через окремий вхід безпосередньо з міжбудинкового подвір`я, вікна приміщення виходять у подвір`я, більша частина приміщень не має денного освітлення.

Згідно з листом Відділу освіти Шевченківського та Залізничного районів від 03.06.2022 № 260109-вих-140 приміщення будівлі під літ «Б-1» площею 56,2 кв. м є частиною будівлі під літ. «А-2», згідно технічного паспорта від 29.02.2008.

Відповідно до пункту 1.1 Статуту СЗШ № 100 м. Львова, затвердженого наказом начальника Управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради від 12.01.2004 № 3, СЗШ № 100 м. Львова - загальноосвітній навчальний заклад 1-3 ступенів, створений за розпорядженням виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів від 02.09.1995 № 624, знаходиться у комунальній власності Львівської міської ради.

Також судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про не продовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Отже, судами установлено, що оспорюваний договір оренди від 24.01.2020 № З-12040-20 є продовженим на період дії воєнного стану в Україні та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, що не заперечується сторонами. Відтак, на час розгляду спору вказаний договір є чинним, а об`єкт оренди не повернутий балансоутримувачу.

Прокурор, звертаючись до суду в інтересах держави в особі Львівської міської ради та Управління комунальної власності з позовними вимогами про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна №З-12040-20 від 24.01.2020 та зобов`язання звільнити та передати за актом приймання-передачі СЗШ № 100 м. Львова (балансоутримувачу) спірне приміщення, обґрунтував їх тим, що оспорюваний договір укладено з порушенням вимог законодавства, зокрема, положень Закону України «Про освіту», а тому відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підлягає визнанню недійсним, а майно - поверненню.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодися суд апеляційної інстанції, врахувавши встановлені обставини та положення законів України «Про оренду державного і комунального майна», «Про освіту», Переліку послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796, Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору оренди від 24.01.2020 № З-12040-20. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що об`єкт оренди за цільовим призначенням згідно з технічним паспортом є перукарнею; переданий відповідачу в оренду для надання перукарських послуг; відповідач надає послуги, зокрема, і учасникам освітнього процесу; не використовується школою безпосередньо у навчальному процесі у зв`язку з невідповідністю його (приміщення) санітарним і технічним нормам; доходи, отримані закладом освіти від надання в оренду приміщень, споруд обладнання, є одним із джерел фінансування суб`єктів освітньої діяльності. Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача звільнити спірне приміщення, суд першої інстанції зазначив, що така вимога є похідною від вимоги про визнання недійсним договору, а тому також відмовив у її задоволенні.

У поданій касаційній скарзі прокурор, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарженні рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послався на неправильне застосування судами попередніх інстанцій, зокрема, положень статті 80 Закону України «Про освіту» та неврахування висновків щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19, у постановах Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 902/51/21, від 06.06.2023 у справі № 923/1138/21, від 08.11.2022 у справі № 917/1090/21, від 05.08.2020 у справі № 913/152/18, від 14.04.2021 у справі № 917/782/20, від 05.10.2022 у справі № 908/2757/21, від 30.03.2021 у справі № 922/2712/19.

За доводами касаційної скарги, судами попередніх інстанцій при вирішенні спору не враховано, що ФОП Гальчишак О. Г. не надає освітні послуги в орендованому нею приміщенні, а її діяльність не спрямовано на організацію забезпечення та реалізацію освітнього процесу, а отже не пов`язана з освітнім процесом, що підтверджується умовами договору; невикористання освітнім закладом спірного приміщення для навчального процесу не є підставою для визнання правомірним оспорюваного договору; заборона використання такого приміщення з іншою метою встановлена на законодавчому рівні.

Касаційне провадження у цій справі зупинялося до закінчення перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судового рішення у справі № 917/1173/22, за результатами якого висловлено висновки щодо застосування положень Закону України «Про освіту» при вирішенні спорів про визнання недійсними, як оспорюваних правочинів, договорів оренди нежитлових приміщень, які входять до складу об`єкта освіти (навчального закладу державної або комунальної форми власності), але використовуються не за освітнім призначенням.

Крім того, суд касаційної інстанції зазначає, що висновки щодо застосування положень Закону України «Про освіту» у подібних правовідносинах також були висловлені Верховним Судом у постановах від 10.01.2024 у справі № 924/391/23, від 14.02.2024 у справі № 910/14998/22 після подання прокурором касаційної скарги у справі, що розглядається.

Такі висновки в силу частини 4 статті 300 ГПК України підлягають врахуванню судом касаційної інстанції, який не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги.

З урахуванням зазначених приписів процесуального законодавства та критеріїв подібності правовідносин, визначених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, правовідносини у справах № 917/1173/22, № 924/391/23, № 910/14998/22 та у справі № 914/92/23, що розглядається, є подібними, тому суд касаційної інстанції враховує висновки, викладені у зазначених вище постановах.

Переглянувши у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції, Верховний Суд виходить із такого.

Положення частини 2 статті 16 ЦК України та статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зазначена норма кореспондується з положеннями частини першої статті 207 ГК України, згідно з якою господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, права та обов`язки фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенція державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти визначено положеннями Закону України «Про освіту».

За змістом частини 1 статті 79 Закону України «Про освіту» (тут і далі у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору оренди) джерелами фінансування суб`єктів освітньої діяльності відповідно до законодавства можуть, зокрема, бути: доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Відповідно до частини 1 статті 80 Закону України «Про освіту» до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать, зокрема нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

У частині 4 статті 80 Закону України «Про освіту» визначено, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Чинний на час укладення оспорюваного договору оренди Закон України «Про освіту» містив положення, якими було імперативно передбачено заборону використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачалося лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

При цьому саме по собі невикористання навчальним закладом своїх приміщень не надає права передачі таких приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об`єктів освіти для цілей, не пов`язаних з освітньою діяльністю.

Закон України «Про освіту» не містить переліку послуг, які можуть надаватися в орендованих приміщеннях закладів освіти, проте враховуючи загальну спрямованість положень цього Закону, такі послуги повинні мати пов`язаність з навчально-виховним процесом чи його учасниками. Звідси, питання про те, чи пов`язані послуги, які надаються в орендованих приміщеннях, з обслуговуванням учасників освітнього процесу, суди мають вирішувати, виходячи з конкретних обставин справи, однак з обов`язковим урахуванням того, що надання в оренду майна закладів освіти, в тому числі для обслуговування учасників освітнього процесу можливе виключно у випадку, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Такі висновки викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22, постановах Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 924/391/23, від 14.02.2024 у справі № 910/14998/22.

Крім того, як зауважив Верховний Суд (постанова від 14.02.2024 у справі № 910/14998/22), у відносинах оренди рухомого та нерухомого майна, що належить закладам загальної середньої освіти, імперативна норма частини 4 статті 80 спеціального Закону України «Про освіту» підлягає пріоритетному застосуванню.

При цьому, відповідно до статті 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» галузеві особливості оренди державного та комунального майна можуть встановлюватися виключно законами, а тому надання судом у спірних правовідносинах переваги приписам підзаконних нормативно-правовим актів (зокрема, Порядку передачі в оренду державного та комунального майна чи Санітарному регламенту для закладів загальної середньої освіти) над положеннями Закону України «Про освіту» є помилковим.

Отже, висновки, викладені у оскаржуваних судових рішенням про відсутність підстав для визнання недійсним договору оренди від 24.01.2020 № З-12040-20 не відповідають висновкам, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22 та постановах Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 924/391/23, від 14.02.2024 у справі № 910/14998/22.

За змістом статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У зв`язку з наведеним ухвалені у справі постанова суду апеляційної інстанцій та рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідають, а отже їх не можна визнати законними та обґрунтованими.

У справі, що розглядається, рішенням Господарського суду Львівської області від 22.08.2023, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 04.12.2023, відмовлено у задоволенні позовної вимогу про визнання недійсним оспорюваного договору оренди, у зв`язку з чим відмовлено і у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання повернути орендоване майно.

За таких обставин, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначати, що позовна вимога про зобов`язання ФОП Гальчишак О. Г. звільнити та передати за актом приймання-передачі СЗШ № 100 м. Львова (балансоутримувачу) має бути вирішена судом з урахування висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22 щодо застосування реституції у разі задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди об`єкта освіти.

Відповідно до частин 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина 4 статті 310 ГПК України).

Ураховуючи наведене, а також керуючись принципом верховенства права та положеннями частини 4 статті 300 цього Кодексу, Верховний Суд вважає за необхідне вийти за межі доводів касаційної скарги з метою врахування висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22 та постановах Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 924/391/23, від 14.02.2024 у справі № 910/14998/22, що, у свою чергу, зумовлює скасування судових рішень судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід врахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та залежно від встановленого, з урахуванням висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та Верховного Суду, викладених у наведених вище постановах, ухвалити обґрунтоване і законне рішення.

Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України).

За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника керівника Львівської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 та рішення Господарського суду Львівської області від 22.08.2023 у справі № 914/92/23 скасувати.

3. Справу № 914/92/23 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: В. А. Зуєв

І. С. Міщенко