17.04.24

22-ц/812/371/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 471/1246/15-ц

Провадження № 22-ц/812/371/24

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах :

головуючого - Темнікової В.І.,

суддів - Крамаренко Т.В., Тищук Н.О.,

із секретарем судового засідання -Голощаповою А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Братського районного суду Миколаївської області від 22 жовтня 2015 року, ухвалене під головуванням судді Губанової В.М. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції про звільнення майна з-під арешту, -

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції про звільнення майна з-під арешту.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідно до укладеного договору № DN81AR56530217 від 11.02.2008 року ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 342946.00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 9.60 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 10.02.2015 року.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» і ОСОБА_3 11.02.2008 р. уклали договір застави рухомого майна. Згідно з договором застави, ОСОБА_3 надала в заставу автомобіль TOYOTA, модель: Corolla, рік випуску: 2007, тип ТЗ: легковий, № кузова/шасі: НОМЕР_1 , реєстраційний номер: НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 ).

Позивачем було отримано інформацію про те, що згідно бази даних автомобіль TOYOTA, модель: Corolla, рік випуску: 2007, тип ТЗ: легковий, № кузова/шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер: НОМЕР_2 , оголошено у розшук, а саме за постановою Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 24.09.2014 р. Зазначене обтяження підтверджується даними з бази ДАІ.

Згідно Інструкції «Про проведення виконавчих дій» №74/5 від 15.12.1999р. та ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження», для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями стягнення на заставне майно може бути звернено у разі: 1)виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; 2)коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Відповідно до ст. 16 ЗУ «Про заставу» право застави виникає з моменту укладання договору застави.

В даному випадку, по-перше: право застави у ПриватБанку виникло 11.02.2008 року, а постанови про накладення арешту даного автомобіля були винесені пізніше ніж було укладено договір застави; по-друге: станом на 17.09.2015 року заборгованість ОСОБА_1 перед ПриватБанком складає 1480630,00 грн., що значно перевищує вартість предмету застави, яка на дату укладення договору застави складала 228000,00 грн. та яка постійно знижується в наслідок зносу транспортного засобу.

Крім того, згідно рішення Київського районного суду м. Харкова від 02.12.2011 р. банку надано всі необхідні повноваження для здійснення продажу предмету застави.

Отже, відділ державної виконавчої служби не має правових підстав для звернення стягнення на заставлене майно на користь стягувача, який не є заставодержателем.

Згідно ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження», особа яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення з - під арешту.

Статтею 54 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено право заставодержателя звернутися до суду про звільнення заставленого майно з - під арешту.

Згідно ст. 14 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації. Обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження. Відповідно витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна найвищий пріоритет на заставлене майно має Приватбанк, оскільки саме Приватбанк раніше зареєстрував обтяження на предмет застави: автомобіль TOYOTA, модель: Corolla, рік випуску: 2007, тип ТЗ: легковим кузова/шасі: НОМЕР_1 , реєстраційний номер: НОМЕР_4 .

ПАТ КБ «Приватбанк» має намір звернути стягнення на заставне майно в порядку визначеному вищевказаним рішенням суду, але, оскільки у відношенні заставного майна існує арешт в базах даних ВРЕО ОДАІ УМВС України «РЕЗУЛЬТАТИ ЗВІРЕННЯ ПО ВСІХ БАЗАХ НА АМТ» знаходиться запис за системою "ЗААРЕШТОВАНИЙ АМТ" та оголошено в розшук Приватбанк не може скористуватися своїм правом Заставодержателя - звернути стягнення на заставлений автомобіль шляхом його реалізації.

Посилаючись на викладене, позивач просив зняти оголошення розшуку з заставного майна - автомобіль TOYOTA, модель: Corolla, рік випуску: 2007, тип ТЗ: легковий, № кузова/шасі: НОМЕР_1 , реєстраційний номер: НОМЕР_4 , накладеного за постановою Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 24.09.2014 р.

Заочним рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 223 жовтня 2015 року позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції про звільнення майна з-під арешту -задоволено в повному об`ємі. Знято оголошення розшуку з заставного майна - автомобіля TOYOTA, модель: Corolla, рік випуску: 2007, тип ТЗ: легковий, № кузова/шасі: НОМЕР_1 , реєстраційний номер: НОМЕР_2 , накладеного за Постановою Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 24.09.2014 р. Судові витрати залишено за позивачем.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до укладеного договору № DN81AR56530217 від 11.02.2008 року ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 342946.00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 9.60 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 10.02.2015 року.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» і ОСОБА_3 11.02.2008 р. уклали договір застави рухомого майна (надалі - договір застави). Згідно з договором застави, ОСОБА_3 надала в заставу автомобіль TOYOTA, модель: Corolla, рік випуску: 2007, тип ТЗ: легковий, № кузова/шасі: НОМЕР_1 , реєстраційний номер: НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 ).

Позивачем було отримано інформацію про те, що згідно бази даних автомобіль TOYOTA, модель: Corolla, рік випуску: 2007, тип ТЗ: легковий, № кузова/шасі: НОМЕР_1 , реєстраційний номер: НОМЕР_2 , оголошено у розшук, а саме за постановою Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 24.09.2014 р..

Згідно Інструкції «Про проведення виконавчих дій» №74/5 від 15.12.1999р. та ст. 54 ЗУ «Про виконавче провадження», для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставне майно може бути звернено у разі виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів або коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про заставу» право застави виникає з моменту укладання договору застави. Право застави у Банку виникло - 11.02.2008 року, а постанови (подання) про накладення арешту даного автомобіля були винесені пізніше, ніж було укладено договір застави. Станом на 17.09.2015 року заборгованість ОСОБА_5 перед Банком складає 1480630,00 грн, що значно перевищує вартість предмету застави, яка на дату укладення договору застави складала 228000,00 гривень та яка постійно знижується в наслідок зносу транспортного засобу.

Крім того, згідно рішення Київського районного суду м. Харкова від 02.12.2011 р. Банку надано всі необхідні повноваження для здійснення продажу предмету застави.

Проаналізувавши положення ст. ст. 54, 60 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 14 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, суд констатував, що найвищий пріоритет на заставлене майно має позивач, оскільки саме ПАТ КБ «ПриватБанк» раніше зареєстрував обтяження на предмети застави: автомобіль TOYOTA, модель: Corolla, рік випуску: 2007, тип ТЗ: легковий, № кузова/шасі: НОМЕР_1 , реєстраційний номер: НОМЕР_2 .

Позивач має намір звернути стягнення на заставне майно в порядку визначеному вищевказаним рішенням суду, але, оскільки у відношенні заставного майна існує арешт в базах даних ВРЕО ОДАІ УМВС України "РЕЗУЛЬТАТИ ЗВІРЕННЯ ПО ВСІХ БАЗАХ НА АМТ" знаходиться запис за системою "ЗААРЕШТОВАНИЙ АМТ" та оголошено в розшук, Приватбанк не може скористуватися своїм правом Заставодержателя - звернути стягнення на заставлений автомобіль шляхом його реалізації.

Тому суд дійшов висновку, що відділ державної виконавчої служби не має правових підстав для звернення стягнення на заставлене майно на користь стягувача, який не є заставодержателем та зняв оголошення розшуку автомобіля.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати заочне рішення Братського районного суду Миколаївської області від 22 жовтня 2015 року та залишити без розгляду позовну заяву ПАТ КБ «ПриватБанк».

В апеляційній скарзі зазначає, що у 2012 р. Київським відділом державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_7 щодо виконання заочного рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21.07.2011 р. у справі №2-1444/2011, а саме - стягнення заборгованості у розмірі 381 414,48 грн.

09 грудня 2013 року за цим провадженням було винесено постанову про арешт майна боржника (тобто ОСОБА_1 ).

24 вересня 2014 року було винесено постанову про розшук майна боржника, згідно з яким оголошено розшук належного боржнику майна, а саме - автомобіля «TOYOTA COROLLA», ДНЗ НОМЕР_4 , свідоцтво НОМЕР_5 , дата видачі 05.02.2008.

Вказаний автомобіль був вилучений позивачем у боржника ще в 2010 р.

Але, як дізналася апелянт з Єдиного державного реєстру судових рішень, 22.10.2015 р. Братським районним судом Миколаївської області було винесене оскаржуване рішення за відсутності інших учасників справи, яким було скасовано зазначений арешт стосовно автомобіля TOYOTA COROLLA

Апелянт вважає, що відповідно до чинного законодавства, позивач мав декілька законних шляхів стягнення заборгованості з ОСОБА_1 через звернення стягнення на її майно, зокрема, шляхом вилучення заставленого майна (автомобіль TOYOTA 3ROLLA є таким майном, згідно кредитно заставного договору №DN81 AR56530217 від 11.02.2008 p.) та врахування вартості цього майна при розрахунку непогашеної заборгованості чи звернення стягнення на майно Боржника в межах виконавчого провадження.

Але, позивач реалізував, на її думку, відверто незаконну схему вилучення заставленого майна без врахування його вартості в частині погашення заборгованості, та зробив це таким чином, щоб це відбулося таємно від виконавця та боржника.

Для цього, замість оскарження дій виконавця щодо накладення арешту на майно боржника в межах виконавчого провадження № НОМЕР_7 (на що позивач мав право як Стягувач у цьому виконавчому провадженні), він подав позов з метою таємного розпорядження майном боржника - без врахування цього факту у розрізі погашення заборгованості. При чому навмисно зробив це не за місцем знаходження відповідача, не за місцем виконавчого провадження, а на території, де з`явлення боржника, виконавця або їх представників є малоймовірним.

Апелянт вважає, що такі позови, які по суті є оскарженням дій державного виконавця стороною виконавчого провадження, не можуть прийматися до розгляду судом загальної юрисдикції, як цивільні позови, оскільки законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК України встановив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

Згідно із ч. 1 ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 p. № 606-XIV заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Відповідно до пункту 5 ч. З ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 p. № 606-XIV, державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку. Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3, 4 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 p. № 606-XIV, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Постановами, передбаченими ч. 2 цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у ч. 2 цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із ст. 383 ЦПК України 2004 року сторони виконавчого провадження мають право звернутись до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, уваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Підстави зняття арешту з майна у виконавчому провадженні визначено ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній на момент вчинення процесуальної дії).

Згідно із ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 p. № 606-XIV, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника. З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. У разі наявності письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов`язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду. Зазначені у цій статті постанови можуть бути оскаржені сторонами в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Ч. 3 та 4 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 p. №606-XIV встановлюють випадки зняття арешту з майна боржника за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби або за постановою державного виконавця.

Таким чином, за змістом наведених положень Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 p. №606-XIV, в судовому порядку може бути ухвалено рішення про зняття арешту з майна у випадку незавершеного виконавчого провадження або у випадку, коли особа вважає себе власником майна, на яке накладено арешт, та одночасно звертається з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

За змістом ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 p. № 606-XIV до суду з позовом про зняття арешту з майна може звернутись не сторона виконавчого провадження, а інша особа, яка є власником, чи претендує на таке майно.

При цьому вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред`явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах.

Отже, апелянт вважає, що за відсутності спору між позивачем (ПАТ КБ «Приватбанк»), з одного боку, та відповідачем (державним виконавцем) і третьою особою ( ОСОБА_1 ), підстави для звернення з позовом про зняття арешту, який був поданий до Братського районного суду Миколаївської області, та є, за своєю суттю скаргою на рішення виконавця у виконавчому провадженні, були відсутні.

Крім того вказує, що позивач мав усі підстави та можливості оскарження арешту майна боржника, у межах виконавчого провадження № НОМЕР_7, як сторона цього провадження (Стягувач) - у порядку, встановленому ст. 383 ЦПК України 2004 року (чинного на момент винесення оскаржуваного рішення).

Вказана позиція щодо неприпустимості оскарження дій та рішень виконавця стороною виконавчого провадження, шляхом подачі позовів поза межами такого провадження, неодноразово викладалася у судовій практиці Верховного Суду України (Постанова Верховного суду України від 26.09.2019 р. у справі №607/3894/17).

Також апелянт зазначає, що судом першої інстанції не було її повідомлено про розгляд справи, незважаючи на те, що рішення у справі має безпосередній вплив на її права та обов`язки.

Від АТ КБ «ПриватБанк» надійшли пояснення по справі, в яких позивач вважає, що заочне рішення суду першої інстанції є законним, прийнятим без жодних порушень норм матеріального та процесуального права, а тому законні підстави для його скасування відсутні.

Щодо права АТ КБ «ПриватБанк» звернути стягнення на предмет застави, банк зазначив, що 02.12.2011 року Київським районним судом м. Харкова по справі №2-722/11/15 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк», 3-я особа: ТОВ «Автокредит плюс» про визнання недійсним договору та визнання дій незаконними, ухвалено рішення про задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк».

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № DN81AR56530217 від 11.02.2008 року в сумі 369604,09 грн. - звернуто стягнення на предмет застави: автомобіль TOYOTA, модель: Corolla, рік випуску: 2007, тип ТЗ: легковий, № кузова/ шасі: НОМЕР_1 , реєстраційний номер: НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 ), шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Рішення суду набрало законної сили.

Також зазначає, що на виконання рішення суду від 02.12.2011 р. по справі №2-722/11/15, предмет застави було продано за ціною визначеною висновком експерта. 16.02.2016р. отримані кошти були зараховані на рахунок № НОМЕР_6 для часткового погашення заборгованості по кредитному договору № DN81AR56530217 від 11.02.2008 року. Згідно наданого меморіального ордеру від 16 лютого 2016р. та виписки про рух коштів по рахунку ця сума становить 155000грн.

Відповідно до інформації з відповіді МВС України за запит щодо зареєстрованих за ОСОБА_1 транспортних засобів, станом на 10.10.2023 р. в МВС відсутні дані про зареєстровані за ОСОБА_1 транспортні засоби.

На підставі викладеного, позивач вважає, що відсутні будь-які правові підстави для скасування заочного рішення суду першої інстанції.

Учасники процесу до судового засідання не з`явилися, про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України).

Переглядаючи рішення в межах доводів апеляційної скарги, надаючи оцінку зібраним у справі доказам, визначаючи юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, колегія суддів виходить з наступного.

Щодо оцінки належності позивачу права звертатися до суду з позовом про звільнення майна, що є предметом спору, з-під арешту

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення. Способом захисту цивільного права є припинення дії, яка порушує права відповідно до статті 16 ЦК України.

ЦПК України передбачає, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2).

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Статтею 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Аналогічне правило міститься у статті 19 Закону України «Про заставу».

Згідно з частиною першою статті 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 590 ЦК України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами першою, сьомою статті 20 Закону України «Про заставу» визначено, що заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 21 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» до забезпечувальних обтяжень, зокрема, належить застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 ЦК України, що виникає на підставі договору.

За частиною другою статті 22 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» за рахунок предмета обтяження обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій договором. Розмір забезпеченої обтяженням вимоги визначається на момент її задоволення і включає: 1) відшкодування витрат, пов`язаних з пред`явленням вимоги і зверненням стягнення на предмет обтяження; 2) сплату процентів і неустойки; 3) сплату основної суми боргу; 4) відшкодування збитків, завданих порушенням боржником забезпеченого зобов`язання або умов обтяження; 5) відшкодування витрат на утримання і збереження предмета обтяження.

Аналіз статей 546, 572, 576, 577 ЦК України, статей 1, 4 Закону України «Про заставу» дає підстави для висновку, що суть застави полягає в тому, що кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника (постанова Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 921/5/18).

У постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/4772/17 Верховний Суд зазначив, що в разі коли належно зареєстрована іпотека виникла раніше за накладення арешту для задоволення вимог стягувачів, інших, ніж іпотекодержатель, суд має звільнити з-під арешту іпотечне майно. При цьому немає підстав для відмови у звільненні з-під арешту зазначеного майна у зв`язку з відсутністю реального порушення боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання на момент пред`явлення відповідної вимоги; факт порушення основного зобов`язання, яке забезпечене іпотекою, є лише умовою реалізації гарантованих іпотекою прав іпотекодержателя і не пов`язується з його існуванням, а отже, й порушенням шляхом арешту та заборони відчуження предмета іпотеки. Верховний Суд врахував, що іпотека є видом застави, а тому загальні висновки щодо пріоритету забезпечувального обмеження, викладені у наведеній постанові Верховного Суду, підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про заставу» право застави виникає з моменту укладання договору застави. Реєстрація застави не пов`язується з моментом виникнення права застави та не впливає на чинність договору застави.

У справі, яка переглядається, за матеріалами справи встановлено, що право застави ПАТ КБ «ПриватБанк» виникло 11.02.2008 року, тобто з моменту укладання договору застави.

Згідно з частиною першою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

У разі необхідності розшуку транспортного засобу боржника виконавець відповідно до ч.3 ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження» виносить постанову про такий розшук, яка є обов`язковою для виконання поліцією.

На час вчинення виконавчих дій про накладення арешту на майно та оголошення в розшук автомобіля у даній справі ці питання регулювалися ст. 57 та ст.40 Закону «Про виконавче провадження» в редакції на час вчинення виконавчих дій, які містили подібні положення.

Отже, накладення арешту на майно та оголошення транспортного засобу в розшук є першим етапом звернення стягнення на майно боржника, за яким слідують вилучення та примусова реалізація майна.

Згідно із частиною першою статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» ( в редакції на час вчинення виконавчих дій) особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Відповідно до ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» ( в редакції на час вчинення виконавчих дій) для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: 1)виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; 2) якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю. Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз`яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Підсумовуючи, позов про зняття арешту з майна та оголошення його в розшук може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно), заставодержателем.

Оскільки накладення арешту на майно чи оголошення його в розшук має наслідком заборону відчуження арештованого майна, то у разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов`язання, порушується право заставодержателя на одержання задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави, тому заставодержатель, має право на звернення до суду із позовом про зняття арешту із заставленого майна чи оголошення розшуку у разі звернення стягнення на це майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, в порядку примусового виконання за виконавчими документами.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанцій встановив, що спірний автомобіль, який державний виконавець оголосив в розшук, переданий у заставу на підставі відповідного договору від 11.02.2008 року. Право вимоги за цим договором належить ПАТ КБ «ПриватБанк», який і звернувся до суду з позовом про звільнення майна з-під арешту шляхом зняття оголошення розшуку спірного автомобіля.

Крім того, рішенням Київського районного суду м. Харкова від 02.12.2011 року по справі №2-722/11/15 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № DN81AR56530217 від 11.02.2008 року в сумі 369604,09 грн. було звернуто стягнення на предмет застави: автомобіль TOYOTA, модель: Corolla, рік випуску: 2007, тип ТЗ: легковий, № кузова/ шасі: НОМЕР_1 , реєстраційний номер: НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 ), шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Рішення суду набрало законної сили та не підлягало примусовому виконанню державним виконавцем.

Оголошення спірного автомобілю в розшук було здійснено державним виконавцем у виконавчому провадженні, яке було відкрито на виконання заочного рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 липня 2011р. про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 у розмірі 381614,48грн.

За таких обставин, ПАТ КБ «ПриватБанк» як заставодержатель вправі звертатися до суду із позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту, накладеного у виконавчому провадженні з виконання іншого рішення про стягнення коштів.

Проте, приймаючи рішення по справі, суд не дав належної правової оцінки тому, що відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України ( в редакції на час ухвалення судом рішення) та ст. 5 ЦПК України в діючій редакції суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Положення даної статті кореспондується наряду з іншим також у те, що позови повинні заявлятися до належних відповідачів.

Згідно ст. 30 ЦПК України ( в редакції на час ухвалення судом рішення) та ст. 48 ЦПК України сторонами в справі можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, а також держава. Відповідачем в цивільному процесі є особа, яка на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у справі для відповіді за заявленими позовними вимогами.

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 46, 48 постанови від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначила, що: «46. При розгляді скарг стягувача чи боржника на дії органу державної виконавчої служби, пов`язані з арештом і вилученням майна та його оцінкою, господарський суд перевіряє відповідність цих дій приписам статей 57, 58 Закону України «Про виконавче провадження». Вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, реалізується шляхом подання ними з додержанням правил юрисдикційності (стаття 20 Господарського процесуального кодексу України) позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним з підстав, передбачених законом. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися господарським судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

48. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. Такі справи підлягають розглядові за правилами господарського судочинства, якщо вони виникають у цивільних чи господарських правовідносинах і суб`єктний склад сторін у них відповідає вимогам статті 4 Господарського процесуального кодексу України. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися господарським судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору».

Отже належними відповідачами у даній справі мали бути стягувач та боржник у виконавчому провадженні НОМЕР_7, відкритому виконавцем 10.08.2012р. на виконання виконавчого листа № 2-1444/2011 від 09.07.2012, виданого Дзержинським районним судом м. Харкова про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 у розмірі 381414,48грн. на користь ПАТ КБ «Приватбанк», у якому державним виконавцем були вчинені дії щодо арешту майна та оголошення спірного автомобіля в розшук.

Проте, як убачається з матеріалів даної справи позов було заявлено до Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції. При цьому ОСОБА_1 як боржник у виконавчому провадженні не була залучена до участі у справі у якості відповідача у визначеному законом порядку.

Не встановлення судом фактичного кола осіб, які, виходячи з предмету позову у даній справі, повинні бути відповідачами у справі, що призвело до не залучення до участі у справ належного відповідача, яким є апелянт.

На час розгляду справи судом першої інстанції згідно ч.1 ст.33 ЦПК України (в редакції на час ухвалення судом рішення) суд лише за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, міг замінити первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучити до участі у справі іншу особу як співвідповідача. Пленум Верховного Суду України у п.8 постанови від 12 червня 2009р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснив, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК України. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Згідно ст.51 ЦПК України в чинній редакції, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Отже, суд лише за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, міг замінити первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучити до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не звертався до суду з клопотанням щодо залучення до участі у справі належного відповідача чи залучення його у якості співвідповідача, а також те, що суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та обов`язки особи, що не була залучена до участі у справі, зокрема, ОСОБА_1 , що згідно п.4 ч.3 ст.376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Апеляційний суд позбавлений можливості залучити до участі у справі належного відповідача, оскільки не має передбачених законом повноважень змінювати склад осіб, які беруть участь у справі, крім випадків процесуального правонаступництва.

Суд зазначеним обставинам належної правової оцінки не дав і прийняв рішення про задоволення позовних вимог до відповідача, зазначеного в позові, який не є належним відповідачем по справі, тому рішення суду слід скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог, як таких, що заявлені до неналежного відповідача, що не позбавляє позивача права повторно звернутися до суду з аналогічним позовом, але до належного відповідача.

При скасуванні рішення з зазначених підстав робити аналіз обґрунтованості позовних вимог та доводам апеляційної скарги, колегія суддів вважає недоцільним, так як вони можуть стати підставою розгляду справи при зверненні позивача з вимогами до належного відповідача.

Крім того, приймаючи остаточне рішення у справі, колегія суддів вважає можливим згідно ч.4 ст. 367 ЦПК України, вийти за межі доводів та вимог апеляційної скарги, оскільки під час розгляду справи було встановлено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення чи ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За подачу апеляційної скарги з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2015р. ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 1827грн. Тому з позивача на користь відповідачки підлягають стягненню понесені нею витрати на сплату судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 1827грн.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, судова колегія,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Братського районного суду Миколаївської області від 22 жовтня 2015 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції про зняття оголошення розшуку з заставного майна - автомобіля TOYOTA, модель: Corolla, рік випуску: 2007, тип ТЗ: легковий, № кузова/шасі: НОМЕР_1 , реєстраційний номер: НОМЕР_2 , накладеного за Постановою Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 24.09.2014 р. відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (ЄДРПОУ 14360570, м. Київ,вул.Грушевського,1д) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1827грн.

Постанова набирає законної сили негайно з дня її прийняття, але може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складання її повного тексту до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді

Повний текст постанови складено 22 квітня 2024 року