Справа № 303/5897/23

П О С Т А Н О В А

Іменем України

09 квітня 2024 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі:

головуючого судді: Джуги С.Д.

суддів: Кожух О.А., Собослоя Г.Г.

з участю секретаря судових засідань: Чичкало М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Управління соціального захисту населення Мукачівської міської ради на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 жовтня 2023 року у складі судді Мирошниченка Ю.М., у справі за позовом Управління соціального захисту населення Мукачівської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про стягнення надмірно виплачених коштів допомоги на дитину, над якою встановлено опіку,-

встановив:

У червні 2023 року Управління соціального захисту населення Мукачівської міської ради звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про стягнення надмірно виплачених коштів допомоги на дитину, над якою встановлено опіку.

Позов мотивовано тим, що 21.02.2012 року виконавчим комітетом Мукачівської міської ради прийнято рішення № 33 «Про встановлення опіки та піклування», згідно з пунктом 4,5 якого відповідачку ОСОБА_1 призначено опікуном над онуком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Пунктом 7 вищезазначеного рішення призначено опікуну ОСОБА_1 виплату державної соціальної допомоги, зокрема, на дитину ОСОБА_2 . Із серпня 2015 року відповідачка перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Мукачівської міської ради, як отримувач державної соціальної допомоги сім`ям з дітьми, зокрема, допомоги на дитину ОСОБА_2 , над якою встановлено опіку. На підставі поданої відповідачкою заяви та декларації про доходи і майновий стан осіб, які звернулися за призначенням допомоги від 03.08.2015 року, рішенням УСНЗ про призначення допомоги сім`ям з дітьми від 05.08.2015 року ОСОБА_1 призначено допомогу на дитину, яка знаходиться під її опікою, у розмірі 2272 грн. щомісячно на період з 01.08.2015 по 31.01.2016 року. Надалі рішеннями позивача розмір допомоги, що виплачувалася відповідачці на утримання підопічного неодноразово збільшувався. Рішенням УСЗН про призначення допомоги сім`ям з дітьми ОСОБА_1 призначено допомогу на дитину, яка знаходиться під опікою, на період з 01.05.2021 по 30.06.2021 року щомісячно у розмірі 5687 грн.; з 01.07.2021 по 30.11.2011 у розмірі 5975 грн.; 01.12.2021 по 30.06.2022 у розмірі 6245 грн.; з 01.07.2022 по 31.07.2022 у розмірі 6560 грн.

22.07.2022 року ОСОБА_2 виповнилося 18 років, що є підставою для припинення отримання нею державної страхової допомоги. Проте, відповідачка про факт досягнення підопічним повноліття не повідомила позивача та безпідставно одержала за серпень-вересень 2022 року допомогу, сума якої склала 12490 грн.

За вказаних обставин Управління соціального захисту населення Мукачівської міської ради просило стягненути з ОСОБА_1 надмірно виплачені кошти допомоги на дитину, над якою встановлено опіку 12490 грн.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 жовтня 2023 року у задоволенні заявленого позову відмовлено.

В апеляційній скарзі Управління соціального захисту населення Мукачівської міської ради просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити у справі нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд не врахував обставини, які наведені в обґрунтуванні позову, не надав їм належної правової оцінки та безпідставно відмовив у заявленому позові.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Окрім того, відповідач ОСОБА_1 подала до суду заяву, в якій просить розглядати справу за її відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника апелянта, розглянувши і дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 21.02.2012 року виконавчим комітетом Мукачівської міської ради прийнято рішення № 33 «Про встановлення опіки та піклування», згідно з пунктом 4,5 якого відповідачку ОСОБА_1 призначено опікуном над онуком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Пунктом 7 вищезазначеного рішення призначено опікуну ОСОБА_1 виплату державної соціальної допомоги, зокрема, на дитину ОСОБА_2 .

Із серпня 2015 року відповідачка перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Мукачівської міської ради (далі УСЗН), як отримувач державної соціальної допомоги сім`ям з дітьми, зокрема, допомоги на дитину ОСОБА_2 , над якою встановлено опіку.

На підставі поданої ОСОБА_1 заяви та декларації про доходи і майновий стан осіб, які звернулися за призначенням допомоги від 03.08.2015 року, рішенням УСНЗ про призначення допомоги сім`ям з дітьми від 05.08.2015 року відповідачці призначено допомогу на дитину, яка знаходиться під її опікою, у розмірі 2272 грн. щомісячно на період з 01.08.2015 по 31.01.2016 року.

Надалі рішеннями позивача розмір допомоги, що виплачувалася відповідачці на утримання підопічного неодноразово збільшувався. Рішенням УСЗН про призначення допомоги сім`ям з дітьми ОСОБА_1 призначено допомогу на дитину, яка знаходиться під опікою, на період з 01.05.2021 по 30.06.2021 року щомісячно у розмірі 5687 грн.; з 01.07.2021 по 30.11.2011 у розмірі 5975 грн.; 01.12.2021 по 30.06.2022 у розмірі 6245 грн.; з 01.07.2022 по 31.07.2022 у розмірі 6560 грн.

Згідно Акту проведення перевірки дотримання вимог законодавства під час надання соціальної підтримки, соціальних послуг та стосовно дотримання прав дітей № 31 від 30.09.2022 року, складеного ГУ Національної сервісної служби у Закарпатській області в результаті перевірки виявлено, що УСЗН не припинено своєчасно нарахування та виплату державної допомоги на дитину, над якою встановлено опіки або піклування, що призвело до переплати за серпень-вересень 2022 року. Вказане порушення частково усунуто посадовими особами УСЗН в ході проведення перевірки. Зокрема, інспектором УСЗН в ручному режимі здійснено індивідуальний перерахунок, яким встановлено, що ОСОБА_1 надмірно виплачені кошти за серпень та вересень 2022 року у розмірі 6245 грн. за кожен місяць, на загальну суму 12490 грн. (а. с. 9-27).

Правовідносини між учасниками справи регулюються Законом України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми», Порядком призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженим постановою КМУ від 27.12.2001 р. № 1751, а також положеннями цивільного законодавстващодо зобов`язань, пов`язаних з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави та спеціальні норми.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» громадяни України, в сім`ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Статтею 3 зазначеного Закону до видів державної допомоги сім`ям з дітьми віднесенодопомогу на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування.

За змістом статей 16, 17 цього ж Закону допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, призначається на підставі рішення про встановлення опіки чи піклування. Право на допомогу на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, призначається особам, призначеним в установленому законом порядку опікунами чи піклувальниками дітей, які позбавлені батьківського піклування. Така допомога вважається власністю дитини.

Обгрунтовуючи заявлений позов позивач посилається на норми ст.1212 ЦК України та вказує на те, що відповідач про факт досягнення підопічним повноліття не повідомила позивача та безпідставно одержала за серпень-вересень 2022 року допомогу, сума якої склала 12490 грн.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормамиглави 83 ЦК України.

Згідно з частиною першоюстатті 1212 ЦК Україниособа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Тобто зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна.

Разом з тим устатті 1215 ЦК Українипередбачено загальне правило, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Аналіз наведеної норми права свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.

При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Наведене узгоджується із правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №753/15556/15-ц, у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №607/4570/17-ц, у постанові від 04 листопада 2020 року у справі № 382/1728/18.

За правилами статей12,81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтями76,77,79 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно достатті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

ЦК України закріплює презумпцію добросовісності і розумності дій особи, яка здійснює власне право (частина п`ята статті 12 ЦК України). Ця презумпція діє, поки інше не буде встановлено рішенням суду. Добросовісне здійснення особою свого цивільного права передбачає реалізацію правомочностей відповідного права з урахуванням інтересів інших учасників відносин, публічних інтересів держави тощо. Добросовісність здійснення цивільного права завжди проявляється в такій поведінці особи-носія такого права, яка знаючи (повинна була знати), що здійснення нею прав або виконання обов`язків може призвести до негативних наслідків, не вжила доступних їй заходів для їх усунення. В іншому випадку така особа має вважатися недобросовісною з настанням для неї тих чи інших правових наслідків.

З положень закону випливає, що обов`язок спростування презумпції добросовісності покладається на суб`єкта, який відповідні дії (правочин) ставить під сумнів.

Добросовісність є оціночним поняттям, яке передбачає собою сумлінну, чесну поведінку набувача, відсутність з його боку мети зловживати наданим правом, тоді як недобросовісність, навпаки, може проявлятися у зловживанні правом у власних інтересах та на шкоду інтересам іншій особі, несумлінне ставлення до власних обов`язків тощо. Тобто така поведінка передбачає умисел та конкретну мету, наявності яких повинна бути доведена позивачем достатньою сукупністю належних, допустимих і достовірних доказів (постанова Верховного Суду від 26.06.2018 р. у справі № 174/404/16-ц).

Добросовісність відповідачки у цій справі має оцінуватися через призму нормЗакону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» (далі Закон), статтею 22 якого встановлено, щоодержувачі державної допомоги зобов`язані повідомляти органи, що призначають і здійснюють виплату державної допомоги, про зміну всіх обставин, що впливають на виплату допомоги. Суми державної допомоги, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку громадян (у результаті подання документів із свідомо неправдивими відомостями, неподання відомостей про зміни у складі сім`ї, приховування обставин, що впливають на виплату державної допомоги тощо), стягуються згідно з законом.

Порядком призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми (далі Порядок) передбачено, що допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, призначається з місяця, в якому була подана заява з усіма необхідними документами та/або відомостями, та виплачується щомісяця до моменту досягнення дитиною 18-річного віку включно (пункт 29).

Судом першої інстанції вірно зазначено, що відповідачка не допустила будь-якої недобросовісної поведінки, не подавала до органів, які призначають і здійснюють виплату державної допомоги сім`ям з дітьми,недостовірної інформації та не приховувала від цих органів обставин, що впливають на виплату державної допомоги, бо не можна приховати від особи те, що їй і так достеменно відомо. Семантичний аналіз терміну «приховувати», лексичним значенням (сенсом, змістом) якого є тримати що-небудь у таємниці; не розголошувати, не показувати щось; таїти, замовчувати що-небудь; не розповідати про щось з певною метою.

Відомості продату народженняпідопічного відповідачки,а отжей продосягнення нимповноліття,були відоміпозивачу,котрий неконтролював належнимчином настанняподії,яка припиняєвиплату державноїсоціальної допомогина дитину,тобто недотримався принципу«належного урядування», що згадується у рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, в якому з-поміж іншого зазначено, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Саме на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії» від 20 травня 2010 року і «Тошкуце та інші проти Румунії» від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року та «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року).

Відтак, відповідачка мала підстави вважати, що допомога на дитину припиниться після досягнення нею 18-річного віку. Водночас, зважаючи на введення військового стану в країні, людина похилого віку, якою є відповідачка, могла добросовісно помилятися щодо мети подальшого надання державою фінансової підтримки. Принаймні тривалість безпідставного отримання соціальної допомоги не дає достатніх підстав для висновку про умисне використання нею неналежного адміністрування відповідачемвиплат державної допомоги сім`ям з дітьми.

З врахуванням вищенаведеного суд першої інстанції дійшов правильних висновків, що оскільки перераховані грошові кошти у вигляді державної соціальної допомоги на дитину, над якою встановлено опіку, надані позивачем добровільно, за відсутності рахункової помилки та недобросовісності зі сторони відповідачки, а тому відсутні підстави задоволення позову та стягнення з відповідачки надмірну виплачених коштів допомоги на дитину, над якою встановлено опіку.

Таким чином, суд першої інстанції, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку та правомірно відмовив у заявленому позові.

Рішення судом першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Підстав для його скасування чи зміни не має. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, а тому не заслуговують на увагу.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Мукачівської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 19 квітня 2024 року .

Головуючий :

Судді: