ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 -mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 квітня 2024 року Справа № 903/11/24

Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., за участі секретаря судового засідання Назарова Н.В., розглянувши справу

за позовом: Керівника Володимирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації, м. Луцьк

до відповідачів:

- Устилузької міської ради, м. Устилуг

- Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, м. Луцьк

про визнання незаконними рішення, скасування державної реєстрації земельної ділянки та її повернення до земель державної власності

Представники сторін:

прокурор: Присяжнюк Ірина Богданівна, службове посвідчення №071756;

від позивача: Чемерис Тетяна Олександрівна;

від відповідача-1: не прибули;

від відповідача-2: Ковальчук Оксана Володимирівна;

Встановив:

Керівник Володимирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації звернувся з позовом до Устилузької міської ради, Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, Володимирської районної державної (військової) адміністрації та просить суд:

- визнати незаконним та скасування розпорядження Володимир-Волинської районної державної адміністрації №414 від 09.12.2013 "Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення" в частині затвердження такої документації щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0720583400:00:001:1287, площею 19,2452 га;

- визнати незаконним та скасувати п. 337 додатку до наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 21.12.2018 № 3-1359/15-18-сг "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність";

- визнати незаконним та скасувати п. 338 додатку до рішення Устилузької міської ради №44/14 від 24.01.2019 "Про прийняття земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Устилузької міської ради" щодо передачі земельної ділянки площею 19,2452 га з кадастровим номером 0720583400:00:001:1287 у комунальну власність Устилузької міської ради;

- усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної державної адміністрації (Волинської обласної військової адміністрації) у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 0720583400:00:001:1287, площею 19,2452 га шляхом скасування її державної реєстрації у Державному земельному кадастрі;

- усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної державної адміністрації (Волинської обласної військової адміністрації) у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку площею 19,2452 га з кадастровим номером 0720583400:00:001:1287, що розташована за межами населених пунктів Устилузької міської ради Володимирського району Волинської області у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- усунути перешкоди державі у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання Устилузької міської ради (код ЄДРПОУ 04051388, Волинська область, Володимирський район, м. Устилуг, вул. Володимирська, 40) повернути у власність держави в особі Волинської обласної військової адміністрації (м. Луцьк, Київський майдан, 9, код ЄДРПОУ 13366926) земельну ділянку з кадастровим 0720583400:00:001:1287, площею 19,2452 га.

Позовна заява обґрунтована тим, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах прикордонної смуги вздовж державного кордону України, відтак має належати до земель оборони.

Ухвалою суду від 08.01.2024 відкрито провадження у справі за правилами загального підготовчого провадження, підготовче засідання призначено на 12.02.2024.

17.01.2024 від Головного управління Держгеокадастру у Волинській області через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшов відзив на позовну заяву за вх. №01-75/487/24 від 17.01.2024, в якому відповідач 2 просить відмовити у задоволенні позову.

22.01.2024 від Устилузької міської ради через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшов відзив на позовну заяву за вх. №01-77/94/24 від 22.01.2024, в якому відповідач 1 просить відмовити у задоволенні позову, застосувати строки позовної давності до позову.

22.01.2024 від керівника Володимирської окружної прокуратури через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшла відповідь на відзив ГУ Держгеокадастру у Волинській області за вх. №01-75/628/24 від 22.01.2024.

26.01.2024 від керівника Володимирської окружної прокуратури через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшли заперечення за вх. № 01-75/794/24 від 26.01.2024 щодо застосування строків позовної давності.

26.01.2024 від керівника Володимирської окружної прокуратури через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшла відповідь на відзив Устилузької міської ради за вх. № 01-75/792/24 від 26.01.2024.

29.01.2024 від Головного управління Держгеокадастру у Волинській області через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшли заперечення за вх.№01-75/846/24 від 29.01.2024 у якому управління просить суд: залишити позовну заяву без розгляду; застосувати строки позовної давності до позову; у задоволенні позову відмовити.

05.02.2024 від Володимирської окружної прокуратури через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшло клопотання в порядку ст. 42 ГПК України за вх.№ 01-75/1038/24 від 05.02.2024.

06.02.2024 від Волинської обласної прокуратури через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшло клопотання в порядку ст. 42 ГПК України за вх.№ 01-75/1105/24 від 06.02.2024.

06.02.2024 від Волинської обласної прокуратури через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшло клопотання за вх.№ 01-74/225/24 від 06.02.2024 про закриття провадження у справі №903/11/24 за позовом Керівника Володимирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації до відповідачів Устилузької міської ради, Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, Володимирської районної державної (військової) адміністрації про визнання незаконними рішення, скасування державної реєстрації земельної ділянки та її повернення до земель державної власності в частині п. 1 позовних вимог прокурора, а саме: « 1. Визнати незаконним та скасувати розпорядження Володимир-Волинської районної державної адміністрації №414 від 09.12.2013 "Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення" в частині затвердження такої документації щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0720583400:00:001:1287, площею 19,2452 га». Крім того просили суд повернути Волинській обласній прокуратурі 2684 грн. судового збору, сплаченого згідно платіжної інструкції від 20.12.2023 №2822 за пред`явлення вищезазначеної позовної заяви в частині п.1 прохальних вимог прокурора.

Ухвалою суду від 12.02.2024 відкладено підготовче засідання на 07.03.2024.

Ухвалою суду від 07.03.2024 постановлено закрити провадження у справі в частині п. 1 позовних вимог, а саме: « 1. Визнати незаконним та скасування розпорядження Володимир-Волинської районної державної адміністрації №414 від 09.12.2013 "Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення" в частині затвердження такої документації щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0720583400:00:001:1287, площею 19,2452 га» у зв`язку з відсутністю предмету спору. Повернути Волинській обласній прокуратурі (43025, місто Луцьк, вулиця Винниченка, будинок 13, код ЄДРПОУ 02909915) із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2684 грн., сплачений на підставі платіжної інструкції № 2822 від 20.12.2023 на суму 16 104 грн. Закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 10 квітня 2024 року.

Представник відповідача-1 не прибув у судове засідання, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи.

Згідно ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає судову справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку.

Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представника відповідача-1 не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні представник Головного управління Держгеокадастру у Волинській області підтримала подані клопотання та просила суд залишити без розгляду позовну заяву.

Прокурор у судовому засіданні заперечила щодо клопотання про залишення позову без розгляду.

За змістом ст. 226 ГПК України, суд залишає позов без розгляду, якщо:

1) позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності;

2) позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано;

3) у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

4) позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з`явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору;

5) позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду;

6) позивач у визначений судом строк не вніс кошти для забезпечення судових витрат відповідача і відповідач подав заяву про залишення позову без розгляду;

7) сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана;

8) провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172, 173 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк;

9) дієздатна особа, в інтересах якої у встановлених законом випадках відкрито провадження у справі за заявою іншої особи, не підтримує заявлених вимог і від неї надійшла відповідна заява;

10) після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього ж суду інший позов (позови) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду;

11) між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення суду іншої держави, якщо право укласти таку угоду передбачене законом або міжнародним договором України, за винятком випадків, якщо суд визнає, що така угода суперечить закону або міжнародному договору України, є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Із зазначеної норми вбачається, що позов може бути залишений судом без розгляду у випадку наявності однієї/кількох вище вказаних правових підстав.

Однак, відповідачем у запереченні за вх.№ 01-75/849/24 від 29.01.2024 та судовому засіданні не доведено та не обґрунтовано обставини з якими закон пов`язує правові підстави для залишення судом без розгляду позовної заяви у даній справі.

Доводи відповідача-2 щодо відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави не взято до уваги суду, з врахуванням доводів прокурора викладених у поясненнях в за вх. № 01-75/1105/24 від 06.02.2024.

Враховуючи вищезазначені обставини, клопотання відповідача-2 про залишення позову без розгляду до задоволення не підлягає.

Присутній в судовому засіданні прокурор з посиланнями на обставини, викладені у позовній заяві, відповіді на відзив, письмових поясненнях, а також на докази, долучені до справи, пред`явлені до відповідачів позовні вимоги підтримав, просив суд позов задоволити.

Присутня в судовому засіданні представник позивача пред`явлені прокурором до відповідачів позовні вимоги підтримала.

Присутня в засіданні суду представник ГУ Держгеокадастру у Волинській області, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву, запереченнях на відповідь на відзив, щодо позову заперечила, просить суд в задоволені позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Згідно зі ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», рішення Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999 з метою представництва інтересів держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою) у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

У постанові Верховного Суду у справі № 910/11919/17 від 17.10.2018 зазначено, що існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) Європейський суд з прав людини висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно зі ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення ї економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оборону України» підготовка держави до оборони в мирний час, серед іншого, включає забезпечення охорони державного кордону України.

Статтею 2 Закону України «Про державний кордон України» визначено, що захист державного кордону України є невід`ємною частиною загальнодержавної системи забезпечення національної безпеки і полягає у скоординованій діяльності військових формувань та правоохоронних органів держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Таким чином, до інтересів держави безпосередньо належить захист та охорона державного кордону України, в тому числі охорона прикордонної смуги, яка встановлюється вздовж державного кордону, а протиправне заволодіння чи використання земель в межах прикордонної смуги підриває обороноздатність держави, зокрема в умовах повномасштабної війни проти України.

Окрім того, згідно із вимогами ч. 1 ст. 13 та ч. 1 ст. 14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За таких обставин, охорона та використання земель, зокрема державної форми власності, також становить державний інтерес, оскільки протиправне заволодіння державними землями суперечить основним принципам та засадам використання земель, закріплених у Конституції України.

У відповідності до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Аналіз положень ст. 53 ГПК України, у взаємозв`язку зі змістом ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (п.п. 77-81) бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Згідно ст. 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначені Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля тощо.

Статтею 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Приписами статті 17 Земельного кодексу України також визначено повноваження державних адміністрацій у розпорядженні землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Чинна на даний час редакція ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України передбачає, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Разом з тим, слід врахувати, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» військово-цивільні адміністрації району, області - це тимчасові державні органи, що здійснюють на відповідній території повноваження районних, обласних рад, державних адміністрацій та інші повноваження, визначені цим Законом.

Районні та обласні державні адміністрації, що набули статусу військово-цивільних адміністрацій, не потребують внесення змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

В офіційній назві цих органів може застосовуватися поряд з назвою відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань додаткова назва "військово-цивільна адміністрація", що вказує на їхній тимчасовий статус із додатковими повноваженнями.

Указом Президента України від 24.02.2022 № № 68/2022 «Про утворення військових адміністрацій» на виконання Закону України "Про правовий режим воєнного стану" для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку постановлено утворити Волинську обласну військову адміністрацію. У зв`язку з утворенням військових адміністрацій, зазначених у цій статті, обласні, Київська міська державні адміністрації та голови цих адміністрацій набувають статусу відповідних військових адміністрацій та начальників цих військових адміністрацій.

Таким чином, Волинська обласна державна адміністрація (Волинська обласна військова адміністрація) є розпорядником земель державної форми власності, в тому числі і земель оборони, що знаходяться за межами населених пунктів.

З метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді у даній справі, Володимирською окружною прокуратурою на адресу Волинської обласної військової адміністрації скеровано лист №50-2292вих-23 від 27.11.2023, у якому повідомлено уповноважений орган про порушення вимог чинного законодавства та роз`яснено його вимоги, які надають прокурору право на звернення до суду в інтересах уповноваженого органу, а також висловлено прохання про інформування прокуратури про те, чи вживатимуться обласною військовою адміністрацією заходи цивільно-правового характеру, спрямовані на повернення земельної ділянки (Том 1 а.с. 80-82).

Волинська обласна військова адміністрація листом №1365/01-19/2-23 від 29.11.2023 зазначила про те, що їй не було відомо про факт передання у комунальну власність вказаної земельної ділянки, а також повідомила, що у зв`язку з обмеженістю в коштах на сплату судового збору заходи, спрямовані на повернення земельної ділянки у державну власність останньою не вживались, а також не заперечує проти подання прокуратуро позову в її інтересах. Також, Волинська обласна військова адміністрація повідомила, що останньою розпоряджень про вилучення вказаних земель з користування прикордонних військ не приймалося. (Том 1 а.с. 83).

На виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» обласною прокуратурою інформовано Волинську обласну військову адміністрацію про намір пред`явити позов (лист від 20.12.2023 №50-2463вих-23).

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 (п.6.43) зазначено, що сам факт незвернення уповноваженого суб`єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захисти порушені державні інтереси, свідчить про те, що указаний суб`єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Отже, суд вважає, що прокуратурою було дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України Про прокуратуру при поданні даного позову до суду.

Позов прокурора обґрунтовано тим, що обласна Рада депутатів Трудящих Волинської області 15.09.1946 прийняла постанову № 39/599 про заборонену прикордонну зону, 2-кілометрову та 800-метрову прикордонні смуги.

Цією постановою, з метою покращення охорони кордону, встановлено в межах Волинської області наступні прикордонні зони та смуги:

а) заборонену прикордонну зону, до якої включений, зокрема, Володимирський район;

б) 2-кілометрову та 800-метрову прикордонні смуги, які визначено на місцевості від лінії кордону з позначенням відповідними вказівниками.

Голів відповідних районних рад зобов`язано здійснити відселення жителів 800-метрової прикордонної полоси; землі цієї прикордонної полоси постановлено передати в повне розпорядження прикордонних військ, за виключенням райцентру Устилуг (п. 4 постанови обласної ради депутатів трудящих Волинської області від 15.09.1946 № 39/599).

Відповідно до інформації ІНФОРМАЦІЯ_1 № 710/10829-23-Вих від 28.11.2023, наданої на запит Володимирської окружної прокуратури №50-2264ВИХ-23 від 23.11.2023 лінія прикордонних інженерних споруд на ділянці українсько-польського державного кордону в межах Устилузької міської територіальної громади Володимирського району облаштована за часів Радянського Союзу та за період незалежності України значною мірою не змінювалась. Питання передачі земель в комунальну власність, які знаходяться в межах прикордонної смуги з ІНФОРМАЦІЯ_2 не погоджувалось.

Згідно листа Волинської обласної військової адміністрації № 1365/01-19/2-23 від 29.11.2023, наданої на запит Володимирської окружної прокуратури №50-2292ВИХ-23 від 27.11.2023 Волинською обласною військовою адміністрацією розпоряджень про вилучення вказаних земель з користування прикордонних військ не приймалося.

Інші розміри прикордонної смуги у встановленому порядку в подальшому не визначались, ця постанова не змінювалась і не скасовувалась, тому у суду не має підстав не брати до уваги наведеної у ній відстані прикордонної смуги.

Зазначені обставини, зокрема визначення розмірів та ширини прикордонної смуги, підтверджені рішеннями Любомльського районного суду від 05.02.2021 у справі № 163/955/20, від 19.02.2021 у справах № 163/985/20 та № 163/981/20, які набрали законної сили та в силу положень ст. 75 ГПК України є обов`язковими при розгляді інших справ.

Розпорядженням Володимир-Волинської районної державної адміністрації від 21.08.2013 № 282 «Про надання дозволу на проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності» дозволено Головному управлінню Держземагенства у Волинській області провести інвентаризацію земель сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 2725,9 га в межах району згідно додатку.

В подальшому згідно наказу Головного управління Держземагенства у Волинській області від 19.11.2013 № 58 «Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності» надано дозвіл ДП «Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель за межами населених пунктів Волинської області, в тому числі і на території Володимирського району.

На виконання вказаних розпорядчих актів ДП «Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів Лудинської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області. В ході проведення робіт по інвентаризації земель, проінвентаризовано 129, 0159 га земель цієї сільської ради, в тому числі і земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0720583400:00:001:1287, площею 19, 2452 га та цільовим призначенням землі запасу не надані у власність чи користування.

Відомості про вказану земельну ділянку внесені до Державного земельного кадастру 24.10.2013, що вбачається з витягу НВ-0702420862016, дата формування 24.10.2016 (том 1 а.с. 26).

Згідно листа сертифікованого інженера-землевпорядника вхідний №8263-23 від 19.12.2023 та графічних матеріалів встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 0720583400:00:001:1287, розташована між державним кордоном, який проходить по річці Західний Буг та смугою інженерно-технічних споруд, відтак знаходиться у прикордонній смузі (Том 1 а.с. 123).

Розпорядженням Володимир-Волинської районної державної адміністрації № 414 від 09.12.2013 вказану технічну документацію затверджено, в тому числі і щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0720583400:00:001:1287, площею 19, 2452 га (Том 1 а.с. 65).

Згідно розпорядження Володимир-Волинської районної державної адміністрації № 121 від 05.12.2022 виданого відповідно до статті 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», постанов Верховної Ради України від 15.12.2021 року №1959 «Про перейменування міста Володимир-Волинський Володимир-Волинського району Волинської області», від 18.07.2022 року №2405 «Про перейменування Володимир-Волинського району Волинської області», а також розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.11.2022 року №1030-р «Про перейменування Володимир-Волинської районної державної адміністрації Волинської області» Володимир-Волинську районну державну адміністрацію перейменовано на Володимирську районну державну адміністрацію.

Відповідно до п. 1 наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 21.12.2018 № 3-1359/15-18-сг «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», п.337 додатку до цього наказу та акту приймання-передачі нерухомого майна до цього наказу вказану земельну ділянку передано Устилузькій міській раді (Том 1 а.с. 66-67).

В подальшому, на підставі вищевказаного наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, відповідно до п.1 рішення Устилузької міської ради № 44/14 від 24.01.2019 «Про прийняття земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Устилузької міської ради» та п.338 додатку до цього рішення вказану земельну ділянку прийнято у комунальну власність Устилузької міської ради (Том 1 а.с. 69-71).

Відповідно до рішення Волинської обласної ради №36/6 від 14.08.2015 «Про утворення Устилузької об`єднаної територіальної громади та призначення перших місцевих виборів депутатів Устилузької міської ради та Устизулького міського голови» утворено Устилузьку об`єднану територіальну громаду з центром у місті Устилуг шляхом об`єднання Устилузької міської, Зорянської, Лудинської, Микитичівської, П`ятиднівської, Рогожанської, Стенжаричівської, Хотячівської сільських територіальних громад (міста Устилуг, сіл Залужжя, Пархоменкове, Тростянка, Зоря, Ворчин, Селіски, Лудин, Амбуків, Рокитниця, Чорників, Микитичі, Кладнів, Коритниця, Новини, П`ятидні, Хрипаличі, Рогожани, Ізов, Стенжаричі, Заболоття, Полум`яне, Турівка, Хотячів, Дарницьке, Русів) .

Право комунальної власності в особі Устилузької міської ради на вказану земельну ділянку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02.04.2019 (Том 1 а.с. 72-74).

Зазначене також підтверджується розділом 3 поземельної книги на земельну ділянку з кадастровим номером 0720583400:00:001:1287, площею 19, 2452 га (Том 1 а.с. 61).

Прокурор, доводить, що земельна ділянка комунальної форми власності з кадастровим номером 0720583400:00:001:1287, площею 19, 2452 га (цільове призначення землі запасу, не надані у власність та користування, категорія - землі сільськогосподарського призначення) знаходиться у межах прикордонної смуги вздовж державного кордону України, відтак має належати до земель оборони.

Надаючи правову оцінку даним спірним правовідносинам судом встановлено, наступне:

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України «Про використання земель оборони».

Відповідно до ст. 65 Земельного кодексу України землями промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

Порядок використання земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.

У відповідності до ч.ч. 1- 4 ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.

Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Згідно ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, серед інших, належать землі оборони.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про використання земель оборони» військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

За приписами ч.ч. 2, 3 ст. 115 Земельного кодексу України та ст. 3 Закону України «Про використання земель оборони» уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюється відповідно до закону.

Згідно ст. 3 Закону України «Про використання земель оборони» землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України.

Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюються відповідно до закону.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони» військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об`єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.

Статтею 22 Закону України «Про державний кордон України» передбачено, що з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони. Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.

В свою чергу, згідно ст. 23 Закону України «Про державний кордон України» у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, встановлюється прикордонний режим, який регламентує відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України правила в`їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб, провадження робіт, обліку та тримання на пристанях, причалах і в пунктах базування самохідних та несамохідних суден, їх плавання та пересування у внутрішніх водах України.

Таким чином, сукупний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, відносяться до земель оборони, які можуть перебувати лише у державній власності та не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності, а також щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання.

Отже, встановлення факту розташування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги свідчить про належність вказаної ділянки до земель оборони в силу законодавчого визначення цільового призначення земель, розташованих у межах прикордонної смуги.

Відповідно до вимог п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 «Про прикордонний режим», з урахуванням особливостей місцевості та інших умов ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями за поданням Адміністрації державної прикордонної служби, але вона не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Відповідно до затвердженого цією постановою Кабінету Міністрів України «Положення про прикордонний режим» прикордонна смуга - це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або уздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Лінія прикордонних інженерних споруд - спеціальна смуга місцевості в межах прикордонної смуги та інші земельні ділянки, які відповідно до законодавства надаються в постійне користування органам Державної прикордонної служби для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів.

При наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги необхідно виходити із її нормативних розмірів, встановлених ст. 22 Закону України «Про державний кордон України» та п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 «Про прикордонний режим».

Не розроблення та не затвердження окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки розміри (ширина) прикордонної смуги встановлені законом - від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

При цьому, відповідні розміри та ширина прикордонної смуги на території Володимирського району Волинської області затверджені постановою обласної Рада депутатів Трудящих Волинської області № 39/599 від 15.09.1946.

За таких обставин, оскільки землі в межах прикордонної смуги передані в повне розпорядження прикордонних військ, за виключенням райцентру Устилуг (п. 4 постанови обласної ради депутатів трудящих Волинської області від 15.09.1946 № 39/599), відтак належать до земель оборони та можуть перебувати лише у державній власності, то земельна ділянка з кадастровим номером 0720583400:00:001:1287, площею 19, 2452 га незаконно зареєстрована у Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за категорією - землі сільськогосподарського призначення та цільовим призначенням - землі запасу, що у своє чергу вказує на її приналежність до земель комунальної власності.

Про те, що землі оборони, зокрема землі у межах прикордонної смуги, не можуть передаватись у комунальну та приватну власність, свідчить установлена судова практика Верховного Суду.

Зокрема, постановою Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 924/174/18 залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій про визнання незаконними і скасування рішень органу місцевого самоврядування, якими надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, що належали до земель оборони та знаходились у межах прикордонної смуги.

Постановою Касаційного цивільного суд у складі Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 297/1395/15-ц залишено без змін судові рішення про задоволення позовних вимог прокурора про скасування наказів Головного управління Держземагенства у Закарпатській області та повернення в державну власність земельної ділянки з чужого незаконного володіння з огляду на те, що відповідно до вимог ст. 77, ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України землі оборони належать виключно до державної власності та не можуть передаватись у приватну власність.

Постановою Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 163/2369/16-ц підтверджено доводи позовних вимог прокурора про те, що землі у межах прикордонної смуги належать виключно до державної власності та не можуть передаватись у приватну власність. При цьому, суд касаційної інстанції визнав обґрунтованим посилання прокурора на рішення органів державної влади (місцевого самоврядування) про встановлення ширини прикордонної смуги, зокрема постанови обласної Рада депутатів Трудящих Волинської області № 39/599 від 15.09.1946, якою в межах Волинської області встановлено 2-кілометрову та 800-метрову прикордонні смуги.

Аналогічними чином постановою Верховного Суду від 26.10.2020 у справі № 297/1408/15-ц також визнано обґрунтованим посилання на рішення органів державної влади про встановлення ширини прикордонної смуги, зокрема постанови Закарпатського обласного виконавчого комітету від 28.09.1946 «Про введення 800 метрової прикордонної смуги в межах Закарпатської області».

Відтак, суд дійшов висновку, що наказ від 21.12.2018 № 3-1359/15-18-сг Головного управління Держгеокадастру у Волинській області «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині п. 337 додатку до наказу, рішення Устилузької міської ради №44/14 від 24.01.2019 «Про прийняття земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Устилузької міської ради» в частині п. 338 додатку до рішення прийняті з порушенням вимог ст. ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст. ст. 3,15-2, 17, 20, 77, 122 Земельного кодексу України, ст. 3 Закону України Про використання земель оборони.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акту органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акту. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що п. 337 додатку до наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» та п. 338 додатку до рішення Устилузької міської ради №44/14 від 24.01.2019 «Про прийняття земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Устилузької міської ради», якими спірну земельну ділянку передано з державної до комунальної власності, є незаконними та підлягають скасуванню.

Щодо вимоги про усунення перешкод у здійсненні права розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку, судом встановлено наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України Про землеустрій, в редакції чинній на момент формування спірної земельної ділянки, інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

У разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державної та комунальної власності земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії, віднесення таких земель до відповідної категорії здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідної документації із землеустрою, погодженої та затвердженої в установленому законом порядку (ч. 2 ст. 35 Закону України Про землеустрій).

Вимоги щодо проведення інвентаризації земель під час здійснення землеустрою та складання за її результатами технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель визначає Порядок проведення інвентаризації земель, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 № 513 (далі - Порядок).

Згідно з п. 2 Порядку (в редакції, чинній на момент формування спірної земельної ділянки) інвентаризація земель проводиться з метою забезпечення ведення Державного земельного кадастру, здійснення контролю за використанням і охороною земель; визначення якісного стану земельних ділянок, їх меж, розміру, складу угідь; узгодження даних, отриманих в результаті проведення інвентаризації земель, з інформацією, що міститься у документах, які посвідчують право на земельну ділянку, та у Державному земельному кадастрі; прийняття за результатами інвентаризації земель Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної республіки Крим, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування відповідних рішень; здійснення землеустрою.

Інвентаризація земель проводиться виходячи принципів плановості, достовірності та повноти даних, послідовності і стандартності процедур, доступності використання інформаційної бази, узагальнення даних з додержанням єдиних засад та технології їх оброблення (п. 3 Порядку).

Відповідно до п. 7 Порядку вихідними даними для проведення інвентаризації земель є: матеріали з Державного фонду документації із землеустрою; відомості з Державного земельного кадастру в паперовій та електронній формі, у тому числі Поземельної книги, книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, файлів обміну даними про результати робіт із землеустрою; містобудівна документація, затверджена в установленому законодавством порядку; планово-картографічні матеріали, в тому числі ортофотоплани, складені за результатами виконання робіт відповідно до Угоди про позику між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку від 17.10.2003; відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень; копії документів, які посвідчують право на земельну ділянку або підтверджують сплату земельного податку; матеріали, підготовлені за результатами обстеження земельних ділянок щодо їх якісного стану.

Згідно з п. 26 Порядку за результатами проведення інвентаризації земель виконавцями розробляється технічна документація відповідно до статті 57 Закону України Про землеустрій.

Технічна документація погоджується та затверджується в порядку, встановленому статтею 186 Земельного кодексу України. Відомості, отримані за результатами інвентаризації земель, вносяться до Державного земельного кадастру відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2021 №1051 (п.п. 27,29 Порядку)

Приписами ч.13 ст. 186 ЗК України у редакції, чинній на дату формування спірної земельної ділянки, передбачено, що технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель погоджується територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, і затверджується замовником технічної документації.

Відповідно до п. 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а за змістом статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об`єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.

У разі протиправного вибуття об`єктів у комунальну власність відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.

У такому разі позовну вимогу про усунення перешкод у здійсненні права розпорядження майном (земельною ділянкою) слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.

Суд встановив, що земельна ділянка із кадастровим номером 0720583400:00:001:1287, площею 19, 2452 га наразі зареєстрована на праві власності за Устилузькою міською радою, проте в силу закону вона не може належати до земель сільськогосподарського призначення, тому права держави на реалізацію усіх правомочностей щодо земель оборони, а саме користування і розпорядження нею, підлягають захисту шляхом про усунення перешкод у здійсненні права розпорядження цією земельною ділянкою шляхом скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку у Державному земельному кадастрі.

Землі оборони не можуть передаватися в комунальну чи приватну власність, свідчить усталена судова практика Верховного Суду.

Зокрема, постановою Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 (справа № 924/174/18) залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій про визнання незаконними і скасування рішень органу місцевого самоврядування, якими надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, що належали до категорії земель оборони та перебували в державній власності.

Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 297/1395/15-ц залишено без змін судові рішення про задоволення позовних вимог прокурора про скасування наказів Головного управління Держземагентства у Закарпатській області та повернення в державну власність земельної ділянки з чужого незаконного володіння з огляду на те, що відповідно до вимог ч.4 ст. 84 Земельного кодексу України землі оборони належать до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність.

За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).

За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон України № 1952) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Таким чином, статтею 26 вищезазначеного Закону визначено, що у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Поряд з цим, п. 3 ч.1 ст. 346 Цивільного кодексу України право власності припиняється у разі припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі.

Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка 0720583400:00:001:1287, площею 19, 2452 га наразі зареєстрована на праві комунальної власності за Устилузькою міською радою.

Державна реєстрація проведена на підставі рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05.04.2019, індексний номер 46331623.

Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, відповідний запис формально наділяє відповідача певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно позбавляє відповідних прав законного власника державу в особі Волинської обласної державної адміністрації.

Враховуючи положення статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» для забезпечення державі реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки із кадастровим номером 0720583400:00:001:1287, необхідно усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку площею 19, 2452 га з кадастровим номером 0720583400:00:001:1287, що розташована за межами населених пунктів Устилузької міської ради Володимирського району Волинської області.

За змістом ч.ч. 9, 10 ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до частини 13, якою доповнено статтю 79-1 ЗК України Законом № 340-IX від 05.12.2019, земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема, скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0702420862016 земельна ділянка з кадастровим номером 0720583400:00:001:1287 зареєстрована у вказаному кадастрі 24.10.2013 із зазначенням її цільового призначення землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), яким згідно Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 за № 1011/18306, присвоєно код 16 та категорії земель землі сільськогосподарського призначення.

Відтак, враховуючи те, що у Державному земельному кадастрі в порушення вимог чинного законодавства невірно визначено категорію землі та її цільове призначення, що стало однією з підстав для подальшої її передачі до земель комунальної власності, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише в порядку ст. 16 Цивільного кодексу України, усунувши перешкоди у розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування її державної реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Суд погоджується із доводами прокурора, що ним обрано такий спосіб захисту, який може відновити інтереси держави та попередити загрозу порушення права на землі державною власності, а саме скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0720583400:00:001:1287, площею 19, 2452 га.

Отже, позовна вимога в частині усунення перешкод державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0720583400:00:001:1287, площею 19, 2452 га га підтвердженні матеріалами справи, відповідачами не спростовані належними та допустимим доказами, а тому підлягають до задоволення в повному обсязі.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Устилузької міської ради Володимирського району Волинської області повернути Волинській обласній військовій адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 0720583400:00:001:1287, площею 19, 2452 га суд виходив із такого.

Статтею 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право на звернення за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, встановлено нормами ст. 4 Господарського процесуального кодексу України.

Положеннями ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Фізичне зайняття обмежено оборотоздатних земель та їх використання особою, яка з огляду на вимоги законодавства не могла набувати прав власності чи користування ними, не позбавляє права володіння ними дійсного власника таких земель, але створює останньому перешкоди у здійсненні ним охоронюваного законом права користування своїм майном.

Навіть у випадку оформлення права приватної або ж комунальної власності на виведені з цивільного обороту земельні ділянки, такий власник не набуває статусу одноособового володільця спірним майном, оскільки за Українським народом зберігається його право на землю, що є об`єктом права власності народу, і таке право залишається неприпиненим.

Отже, у разі фізичного зайняття обмежено оборотоздатних земель та оформлення речових прав на них відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.

У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Предмет негаторного позову становить вимога власника майна до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.

При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14 та від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 вказані можливі способи усунення таких порушень, яких може вимагати законний власник, а саме шляхом оспорення відповідних рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інших правочинів, а також вимагаючи повернути земельну ділянку.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17 суд виклав висновок про те, що способом захисту в негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов`язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).

Отже, спірна земельна ділянка загальною площею 19, 2452 га з кадастровим номером 0720583400:00:001:1287 перебуває у комунальній власності Устилузької міської ради Володимирського району Волинської області, може використовувались як земля сільськогосподарського призначення та бути переданою фізичним чи юридичним особам у власність та користування, проте в силу наведених вище вимог законодавства вона не може перебувати у приватній чи комунальній власності.

З огляду на викладені обставини справи та порушені права та законні інтереси держави суд дійшов висновку, що позовна вимога про зобов`язання Устилузької міської ради Володимирського району Волинської області повернути Волинській обласній військовій адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 0720583400:00:001:1287, площею 19, 2452 га підставна та підлягає до задоволення.

Щодо заперечення відповідача-2 до позову з підстав звернення прокурора з позовом як спору держави з державою, суд зазначає таке:

Позиція щодо визначення позовної вимоги про "усунення перешкоди державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0720583400:00:001:1287, площею 19, 2452 га цільове призначення (16.00) землі запасу сільськогосподарського призначення в Державному земельному кадастрі" тобто положень ст. 131-1 Конституції України та Закону України Про прокуратуру здійснює представництво держави. В свою чергу, органи державної виконавчої влади також в цивільних правовідносинах виступають від імені держави, що за формального підходу, дає можливість ототожнити прокурора, як позивача, та відповідний орган державної влади, як відповідача, та визнати збіг позивача (на захист цивільних прав якого подано позов) і відповідача (суб`єкта, до якої спрямовано позовну вимогу) в одній особі особі держави.

При цьому вказане ототожнення та невиправдане спрощення оцінки ролі прокуратури у цивільному і господарському процесі, з одного боку, та права власності Українського народу, як учасника цивільних правовідносин, з іншого мають наслідком як безпідставну відмову у задоволенні позовної вимоги, так і породження небезпечного прецеденту для подальшого звуження кола можливостей захисту права власності Українського народу на землю та інші природні ресурси.

Так, за змістом принципу поділу державної влади в Україні, визначеному у ч. 1 ст. 6 Конституції України, державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, які урівноважують одна одну системою стримувань і противаг; поділ державної влади є структурною диференціацією трьох рівнозначних основних функцій держави: законодавчої, виконавчої, судової; він відображає функціональну визначеність кожного з державних органів, передбачає не тільки розмежування їх повноважень, а й їх взаємодію, систему взаємних стримувань та противаг, які мають на меті забезпечення їх співробітництва, як єдиної державної влади (абз. 4 п. 3 Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002, абз. 2 пп. 4.1 п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 01.04.2008 № 4-рп/2008).

У теорії держави і права систему стримувань та противаг розуміють, зокрема, як розділення компетенції між органами державної влади, яке дає їм можливість контролювати один одного. Названа система є основою демократичного політичного режиму, спрямована не допустити домінування однієї гілки влади над іншою, забезпечити правовий характер держави та ефективність її функціонування.

Важливу роль у системі стримувань та противаг відіграє й прокуратура. Маючи інституціональну незалежність та відокремлену організаційну структуру, органи прокуратури не належать до жодної з трьох названих гілок державної влади та виконують встановлені Конституцією України функції у сфері правосуддя з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства і держави (ст. 1 Закону України Про прокуратуру).

У цивільному та господарському судочинстві правосуб`єктність прокурора відрізняється від інших учасників судового процесу, оскільки прокурор має публічний характер заінтересованості у справі, а сторона суб`єктивний, матеріально-правовий; прокурор в суді не є особливим представником сторони, оскільки в судовому процесі він діє самостійно, без особливого доручення від сторони, водночас виключно на підставі закону та відповідно до службового становища виконує завдання з представництва інтересів держави у суді; відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову не позбавляє прокурора права підтримувати позов і вимагати розгляду справи по суті.

Фактично Конституцією України передбачено окремий самостійний тип представництва представництво прокурором інтересів держави в суді (sui generis). Таке представництво не є різновидом ні загального, ні процесуального представництва у їх класичному розумінні, а його метою є підсилення гарантій захисту конституційних інтересів суспільства, Українського народу та держави під час здійснення судочинства. Прокурор реалізує виключну конституційну функцію на захист гарантованих Конституцією України прав та свобод громадян та суспільства в цілому.

У спорі щодо захисту права державної чи комунальної власності на землю прокурор виступає ініціатором судового розгляду справи, водночас, не є позивачем у матеріально-правовому розумінні, оскільки не має матеріальної зацікавленості щодо предмета спору та на прокурора не поширюються матеріально-правові наслідки судового рішення.

На відміну від територіальних органів Держгеокадастру України, яким законом надано повноваження на розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення, прокурор також не є безпосереднім учасником цивільних правовідносин, що складаються у сфері використання та розпорядження землями.

Функція прокурора обмежується реалізацією процесуальних прав, якими наділений позивач, для того, щоб інтереси держави не залишились незахищеними. У спорі щодо оскарження законності рішення суб`єкта владних повноважень такий інтерес полягає у виконанні позитивного зобов`язання держави щодо охорони землі, як основного національного багатства, та забезпечення принципу набуття і реалізації прав на землю відповідно до закону.

Як вказано вище, позивач у цивільному чи господарському процесі визначається виходячи із матеріально-правового критерію. У спорі щодо захисту чи поновлення права державної форми власності на землю, позивачем, у його матеріальному розумінні, є особа, чиє цивільне право порушується, не визнається чи оспорюється.

Також, як вже було звернено увагу, згідно положень ст. 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу.

Незаконна реєстрація земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, як земля сільськогосподарського призначення, позбавляє Український народ загалом правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної форми власності.

Правовий захист, як окреме суб`єктивне право власності на землю, належить саме Українському народу учаснику правовідносин. Це право не входить та не поглинається жодним іншим суб`єктивним речовим правом, в тому числі і делегованим Українським народом правом органів державної виконавчої влади на розпорядження землею.

Ігнорування конституційно-правового поняття право власності Українського народу та ототожнення право власності народу і права державної власності є недопустимим, оскільки має наслідком помилкове визначення природи порушеного права як об`єкта судового захисту.

Право власності Українського народу закріплене в Конституції та у цивільному законодавстві з метою забезпечення прав людини прав всіх і кожного. Водночас, право державної власності закріплюється з метою економічного забезпечення функціонування держави як інституції.

Крім того, у випадку, коли судом не розмежовуються зазначені функції права власності Українського народу та права державної власності, у правозастосовній практиці відбувається підміна понять: спір про право власності на об`єкти, названі в ст.ст. 13, 14 Конституції України, постає як спір держави (як особи чиї цивільні права порушено) проти держави (органу державної виконавчої влади, який реалізує права держави у цивільних правовідносин). Насправді ж є спір особи, яка порушила право на об`єкти, згадані у ст.ст. 13, 14 Конституції України, проти Українського народу (всіх і кожного).

Окремо варто врахувати, що спрощення при оцінці характеру суспільних правовідносин, що складаються в ході реалізації суб`єктами владних повноважень прав власності Українського народу на землю, призводить до безпідставного обмеження цього власника у способах захисту в суді.

При цьому таке рішення органів Держгеокадастру з порушенням вимог закону в частині незаконної реєстрації земельної ділянки є наслідком вибуття землі із розпорядження іншого уповноваженого органу державної влади, якому доручено реалізацію функцій щодо розпорядження землями оборони; викривлення статистичної звітності щодо обліку земель; подальше використання цих земель у сільськогосподарських цілях без урахування заходів щодо забезпечення належної безпеки держави.

Вказане рішення суб`єкта владних повноважень прямо та безпосередньо впливає на обсяг та можливість реалізації цивільних прав Українського народу, як власника відповідних земель оборони.

Водночас, ототожнення права державної форми власності на землю (як конструкції, якою ЗК України визначає право власності всього Українського народу) до буквального розуміння права власності держави, як інституції (від імені якої і діють органи державної виконавчої влади) позбавляє можливості власника навіть ініціювати питання судового захисту, оскільки відбувається підміна суб`єкта порушеного права.

Суд погоджується з доводами прокурора про те, що у разі, якщо рішення суб`єкта владних повноважень щодо реєстрації земельної ділянки залишатиметься чинним то породжуватиме відповідні правові наслідки і унеможливлюватиме подальше законне розпорядження такою землею, водночас, не може бути оскаржене власником землі - Українським народом - з огляду на позицію Великої Палати Верховного Суду, висловленої у п.п. 7.1-7.8 постанови від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

Цивільне законодавство не забороняє власнику оскаржувати дії довіреної особи, вчинені з перевищення повноважень.

Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, може бути оскаржений особою яку він представляє; цей правочин не створює, не змінює та не припиняє цивільні права і обов`язки такої особи за умови відсутності подальшого схвалення.

При цьому, приймаючи вищевказану позицію Великої Палати Верховного Суду, Український народ залишається єдиним учасником цивільних правовідносин, що не може оскаржити дії особи, якій доручив здійснювати правомочності щодо розпорядження належним йому правом власності на землю, як і єдиним суб`єктом цивільних правовідносин, який не може скористатись способами захисту, визначеними ст. 21 ЦК України та ст. 155 ЗК України, оскільки його процесуальні права в суді можуть здійснювати виключно органи державної влади чи прокурор в інтересах держави.

Окрім того, необхідно також врахувати, що питання ефективності такого способу захисту, як оскарження прокурором незаконного рішення суб`єкта владних повноважень, було однією з підстав касаційного оскарження у справі № 910/5201/19 та предметом надання правової оцінки, з урахуванням аргументів сторін, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.07.2022.

Досліджуючи у взаємному зв`язку питання можливості подання прокурором позову з єдиною позовною вимогою про визнання незаконним та скасування рішення, Велика Палата Верховного Суду підтвердила, що захист інтересів держави в цій справі полягає в необхідності захисту територіальної громади міста Києва, яка відповідно до ст. 13 Конституції України є власником землі та інших природних ресурсів, адже передача спірної земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів призводить до порушення прав власника.

Також Велика Палата Верховного Суду погодилась з тим, що подання позову для усунення помилки, допущеної самим органом місцевого самоврядування при наданні земельної ділянки в оренду, тобто при здійсненні його власних функцій у земельних відносинах, має наслідком визначення такого органу відповідачем.

В силу положень ст.ст. 293, 302, 303 ГПК України вказаний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду до цього часу є актуальним, рішення щодо відступлення від вказаного висновку Великою Палатою Верховного Суду не приймалось.

Враховуючи, що питання застосування до спірних правовідносин положень ст.ст. 13, 14, 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру, ст. 21 ЦК України та ст. 155 ЗК України в розрізі можливості захисту за позовами прокурора права Українського народу на землю шляхом оскарження законності актів суб`єктів владних повноважень, якими таке право було порушено, не було безпосереднім предметом дослідження Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/1830/19, постанова від 05.10.2022 у вказаній справі є вирішальною лише для визначення підсудності даного спору.

Найважливішим для оцінки спірних правовідносин є те, що прокурор звернувся з позовом про оскарження рішення суб`єкта владних повноважень щодо державної реєстрації спірної земельної ділянки на захист цивільних прав Українського народу.

Разом з тим орган, якому було делеговано повноваження на розпорядження предметом спору, порушив права дійсного власника. Тому твердження про збіг в одній особі позивача та відповідача, а також про відсутність спору не відповідають ні фактичним обставинам справи, ні матеріальному та процесуальному законодавству.

Отже, при зверненні до суду з даним позовом прокурором обрано такий спосіб захисту, який може відновити порушені права та інтереси Українського народу та попередити загрозу порушення права на землі державної власності, а саме скасування у земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим 0720583400:00:001:1287, площею 19, 2452 га.

В обгрунтування дотримання строків позовної давності при поданні позову суд зазначає, що згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права.

Земельна ділянка, яка є предметом спору у цій справі, має спеціальний правовий титул, оскільки за своїми характеристиками належить до земель оборони, тому не може бути змінено її цільове призначення на землі сільськогосподарського призначення.

Вибуття такої земельної ділянки з державної власності шляхом незаконного віднесення її до земель сільськогосподарського призначення свідчить про порушення прав держави на користування та розпорядження землями оборони, що триває.

Негаторний позов, який спрямований на захист прав законного володільця спірних земельних ділянок щодо користування і розпорядження ними, може бути заявлений упродовж всього часу тривалості відповідного порушення.

При цьому власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права на земельну ділянку, у тому числі й оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою.

Подібні за змістом правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018р. у справі №653/1096/16-ц, від 28.11.2018р. у справі №504/2864/13-ц, від 12.06.2019р. у справі №487/10128/14-ц, від 11.09.2019р. у справі № 487/10132/14-ц, від 15.09.2020р. у справі №469/1044/17, постановах від 11.09.2019р. у справі №924/174/18, постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.11.2018р. у справі №297/1395/15-ц.

Вимога про визнання вищезазначених актів незаконними, скасування державної реєстрації земельної ділянки є елементами єдиного юридичного механізму захисту, спрямованого на досягнення реального результату у вигляді усунення законному власнику усіх перешкод щодо належного користування та розпорядження спірною земельною ділянкою.

Враховуючи правову природу спірних відносин, які за своїм характером є негаторними, та наведені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо правильного застосування норм матеріального права у справах відповідної категорії, оскільки земельна ділянка земель оборони із кадастровим номером 0720583400:00:001:1287, площею 19, 2452 га зареєстрована на праві комунальної власності за Устилузькою міською радою і порушення прав її законного володільця держави на реалізацію усіх правомочностей власника триває, прокурор не пропустив строку позовної давності для звернення з позовом до суду.

Доводи відповідачів, викладені у відзивах на позовну заяву є безпідставними, необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають до задоволення у повному обсязі.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Згідно з приписами ст.129 ГПК, судовий збір покладається на відповідачів пропорційно до задоволених позовних вимог: 13 420 грн.:2 = 6710,00 грн.

Керуючись ст.ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 123, 129, 231, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Визнати незаконним та скасувати п. 337 додатку до наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 21.12.2018 № 3-1359/15-18-сг «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність».

3. Визнати незаконним та скасувати п. 338 додатку до рішення Устилузької міської ради № 44/14 від 24.01.2019 «Про прийняття земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Устилузької міської ради» щодо передачі земельної ділянки площею 19, 2452 га з кадастровим номером 0720583400:00:001:1287 у комунальну власність Устилузької міської ради.

4. Усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної державної адміністрації (Волинської обласної військової адміністрації) у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 0720583400:00:001:1287, площею 19, 2452 га шляхом скасування її державної реєстрації у Державному земельному кадастрі.

5. Усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної державної адміністрації (Волинської обласної військової адміністрації) у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку площею 19, 2452 га з кадастровим номером 0720583400:00:001:1287, що розташована за межами населених пунктів Устилузької міської ради Володимирського району Волинської області у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

6. Усунути перешкоди державі у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання Устилузької міської ради (код ЄДРПОУ 04051388, Волинська область, Володимирський район, м.Устилуг, вул. Володимирська, 40) повернути у власність держави в особі Волинської обласної військової адміністрації (адреса м. Луцьк, Київський Майдан, 9, код ЄДРПОУ 13366926) земельну ділянку з кадастровим номером 0720583400:00:001:1287, площею 19, 2452 га.

7. Стягнути з Устилузької міської ради (код ЄДРПОУ 04051388, Волинська область, Володимирський район, м.Устилуг, вул. Володимирська, 40) на користь Волинської обласної прокуратури (м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915) 6710,00 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.

8. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (м. Луцьк, вул. Винниченка, 67, код ЄДРПОУ 39767861) на користь Волинської обласної прокуратури (м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915) 6710,00 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення

складено 19.04.2024.

Суддя В. М. Дем`як