П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2024 року

м. Київ

Справа № 990/84/23

Провадження № 11-30заі24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Уркевича В. Ю.,

судді-доповідача Шевцової Н. В.,

суддів: Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ткача І. В., Ткачука О. С.,

за участю:

секретаря судового засідання Лук`яненко О. О.,

позивача- ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Нарольської Т. С.

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада, відповідач) на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 січня 2024 року (судді Тацій Л. В., Єзеров А. А., Стрелець Т. Г., Шарапа В. М., Стеценко С. Г.) у справі № 990/84/23 за позовом ОСОБА_1 до ВРП про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У травні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВРП, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 18 квітня 2023 року № 365/0/15-23 «Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Васильківського міськрайонного суду Київської області» (далі - спірне рішення);

- зобов`язати ВРП розглянути рекомендацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) щодо призначення ОСОБА_1 на посаду судді Васильківського міськрайонного суду Київської області.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки у ньому не викладені визначені законом підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду та не наведені мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Позиція відповідача

3. Представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову, покликаючись на те, що наявність рішення ВККС, яким рекомендовано ВРП призначити кандидата на посаду судді, не є безумовною підставою для внесення подання Президентові України. Повноваження ВРП стосовно оцінювання обставин, пов`язаних із кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей є дискреційними та належать до її виключної компетенції. Представник відповідача стверджував, що спірне рішення прийнято за наявності обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням.

4. При цьому представник відповідача наполягав, що спірне рішення прийнято повноважним складом Ради та підписано всіма її членами, які брали участь у його ухваленні. За внесення рекомендації Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Васильківського міськрайонного суду Київської області проголосувало 13 членів, тому вважається що ВРП ухвалено рішення про відмову у внесенні Президентові України такого подання.

Обставини справи

5. Указом від 12 березня 2012 року № 193/2012 Президент України призначив ОСОБА_1 на посаду судді Васильківського міськрайонного суду Київської області строком на п`ять років.

6. Повноваження судді ОСОБА_1 припинилися у березні 2017 року у зв`язку із закінченням строку, на який його було призначено.

7. 9 червня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до ВККС із заявою про рекомендування його для обрання на посаду судді Васильківського міськрайонного суду Київської області безстроково.

8. Рішенням ВККС від 20 жовтня 2017 року № 106/зп-17 призначено кваліфікаційне оцінювання 999 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 .

9. Рішенням ВККС від 27 квітня 2018 року № 610/ко-18 суддю Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 визнано таким, що відповідає займаній посаді.

10. Рішенням від 5 червня 2018 року № 200/дс-18 ВККС рекомендувала ОСОБА_1 для призначення на посаду судді Васильківського міськрайонного суду Київської області (далі - рішення / рекомендація ВККС).

11. 4 квітня 2019 року ВРП, розглянувши рекомендацію ВККС, матеріали щодо призначення ОСОБА_1 на посаду судді Васильківського міськрайонного суду Київської області та висновок члена ВРП, прийняла рішення № 1045/0/15-19 «Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Васильківського міськрайонного суду Київської області».

Це рішення ВРП позивач оскаржив до суду.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 13 липня 2022 року позов у справі № 9901/230/19 задовольнив. Визнав протиправним і скасував рішення ВРП від 4 квітня 2019 року № 1045/0/15-19 «Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Васильківського міськрайонного суду Київської області» та зобов`язав ВРП повторно розглянути рекомендацію Комісії щодо призначення ОСОБА_1 на посаду судді Васильківського міськрайонного суду Київської області.

Ухвалюючи таке рішення, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що оскаржуване у тій справі рішення не відповідало вимогам, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки ВРП в ньому не навела переконливих доказів того, що позивач допускав будь-яку неналежну поведінку як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням. Крім того, суд зауважив, що висновок ВРП про те, що поведінка судді викликає обґрунтований сумнів щодо його відповідності критерію доброчесності та є обставиною, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади в разі призначення ОСОБА_1 на посаду судді, здійснено без урахування принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, що вказує на невідповідність рішення відповідача пункту 7 частини другої статті 2 КАС України.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2022 року рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2022 року змінено шляхом виключення з його мотивувальної частини посилання на порушення ВРП пункту 7 частини другої статті 2 КАС України як на підставу для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . В іншій частині рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2022 року залишено без змін.

Так, оцінюючи рішення ВРП від 4 квітня 2019 року № 1045/0/15-19 на предмет його відповідності пункту 3 частини двадцять першої статті 79 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що визначальним критерієм правомірності рішення ВРП є встановлення ВРП обставин, які стали підставою для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду, та мотивів, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що легітимна мета вимірювання доброчесності полягає в здобутті доказів умисного порушення норм суддівської етики чи свідомого нехтування стандартами поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, а також допущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оцінка судом мотивів та обґрунтованості оскаржуваного рішення ВРП не є втручанням у її дискреційні повноваження.

У підсумку Велика Палата Верховного Суду виснувала, що рішення ВРП від 4 квітня 2019 року № 1045/0/15-19 не відповідало вимогам пункту 3 частини двадцять першої статті 79 Закону № 1402-VIIІ як невмотивоване, оскільки воно не містило належного обґрунтування того, що поведінка судді викликає обґрунтований сумнів щодо відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності та є обставиною, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у разі призначення його на посаду судді. При цьому доводи ВРП щодо недоброчесності судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 Велика Палата Верховного Суду вважала недоведеними, тому погодилася з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

12. Копія постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2022 року надійшла на адресу ВРП 26 жовтня 2022 року.

13. На підставі протоколу автоматизованого розподілу справи між членами ВРП від 24 січня 2023 року рекомендацію ВККС щодо призначення ОСОБА_1 на посаду судді Васильківського міськрайонного суду Київської області передано члену ВРП ОСОБА_2 (далі також доповідачка) для здійснення попереднього розгляду.

14. При повторному розгляді рекомендації Комісії в межах попереднього розгляду доповідачка направила до ВККС лист від 31 січня 2023 року № 489/0/9-23, у якому просила надіслати суддівське досьє судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 .

15. Супровідним листом від 9 лютого 2023 року № 21-203/23 ВККС надіслала на запит ВРП електронну копію суддівського досьє судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 .

16. Крім того, з огляду на тривалий проміжок часу між датою припинення повноважень судді ОСОБА_1 та датою розгляду ВРП рекомендації Комісії про його призначення на посаду судді доповідачка надіслала запити до органів державної влади, а саме до: Головного управління з протидії системним загрозам управлінню державою Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України; Департаменту проведення спеціальних перевірок та моніторингу способу життя Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК); Департаменту інформаційно-аналітичної підтримки Національної поліції України.

17. Від цих державних органів до ВРП надійшли відповіді щодо запитуваної інформації.

Так, листом від 22 березня 2023 року № 5/6/5/1-1611 Головне управління з протидії системним загрозам управлінню державою Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України повідомило ВРП про відсутність інформації щодо наявності подвійного (множинного) громадянства у ОСОБА_1 .

Відповідно до листа Департаменту проведення спеціальних перевірок та моніторингу способу життя НАЗК від 30 березня 2023 року № 49-10/6585-23 станом на 30 березня 2023 року в Єдиному державному реєстрі осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення, відсутні відомості про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за вчинення корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень. Водночас у цьому листі вказано, що станом на 30 березня 2023 року НАЗК не проводило повної перевірки поданих ОСОБА_1 декларацій за 2019, 2020 роки та за період з 1 січня до 18 жовтня 2021 року.

Листом від 16 березня 2023 року № 2337/27/02/3-2023 Департамент інформаційно-аналітичної підтримки Національної поліції України повідомив ВРП, що за даними інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» станом на 15 березня 2023 року ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності не притягується, засудженим не значиться та в розшуку не перебуває. У цьому листі також зазначено, що станом на 15 березня 2023 року в інформаційній підсистемі «Адмінпрактика» інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» наявна інформація, що 25 жовтня 2018 року стосовно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) (перевищення водіями транспортних засобів встановлених обмежень швидкості руху та порушення інших правил дорожнього руху), та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 гривень. Виконавче провадження закрито у зв`язку зі сплатою штрафу.

18. Крім того, на стадії попереднього розгляду рекомендації ВККС до ВРП надійшла скарга ОСОБА_3 стосовно судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_4 , у якій скаржник повідомляє ВРП про отримання ОСОБА_4 18 січня 2022 року свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, здійснення ним адвокатської діяльності.

У цій скарзі також зазначено, що ОСОБА_1 у 2014 році неодноразово відвідував Автономну Республіку Крим, що, на переконання заявника, підтверджується обставинами, встановленими у рішенні Печерського районного суду м. Києва від 8 серпня 2016 року у справі № 757/36885/16-ц за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту смерті його батька - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Феодосія Автономної Республіки Крим, громадянина України, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Ялті Автономної Республіки Крим. У цьому рішенні встановлено також, що після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина щодо майна померлого.

Крім того, у скарзі заявник вказав, що ОСОБА_1 згідно з рішенням 20-ї сесії 24- го скликання Ялтинської міської ради від 7 червня 2004 року № 230 отримав земельну ділянку.

Як указав скаржник, мати ОСОБА_1 залишилась проживати у місті Ялті, перераховує кошти на рахунки сина та його сім`ї. ОСОБА_1 у деклараціях самостійно зазначив, що отримав кошти у борг від своєї матері. При цьому скаржник вважав, що це була «заздалегідь продумана корупційна схема», на ці кошти ОСОБА_1 придбав «елітний будинок в елітному житловому містечку…».

19. Судом першої інстанції також встановлено, що під час попереднього розгляду рекомендації доповідачкою досліджено та враховано ще й таке.

20. Судовим рішенням Верховного Суду у справі № 9901/230/19, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано рішення ВРП від 4 квітня 2019 року № 1045/0/15-19 «Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Васильківського міськрайонного суду Київської області» з мотивів, зміст яких описано вище.

21. Після ухвалення ВРП рішення від 4 квітня 2019 року «Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Васильківського міськрайонного суду Київської області» ОСОБА_1 звертався до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про встановлення відсутності компетенції (повноважень) голови (або іншого керівника) Васильківського міськрайонного суду Київської області видавати наказ про припинення трудових відносин із суддею Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 за відсутності колективного рішення зборів суддів цього суду щодо припинення трудових відносин із суддею Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 . Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 серпня 2021 року у справі № 640/12632/19 у задоволенні позову відмовлено.

22. Наказом голови Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2021 року № 01-к «Про припинення трудових відносин ОСОБА_1 з Васильківським міськрайонним судом Київської області» позивача відраховано зі штату суддів цього суду.

23. Згідно з відомостями з Єдиного реєстру адвокатів України 18 січня 2022 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, а 16 січня 2023 року його право на зайняття адвокатською діяльністю зупинене за його ж заявою на підставі пункту 1 частини першої статті 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

24. За результатами попереднього розгляду рекомендації ВККС доповідачка склала висновок від 6 квітня 2023 року, у якому зазначила, що за наслідками перевірки матеріалів про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Васильківського міськрайонного суду Київської області не виявлено порушень у дотриманні порядку надання Комісією рекомендації для призначення його на посаду судді. Не виявлено також відомостей, які б свідчили про невідповідність кандидата критерію доброчесності чи професійної етики, які не були предметом розгляду Комісії чи яким Комісія не надала належної оцінки.

У цьому висновку відображені результати дослідження статистичних показників при здійсненні ОСОБА_1 правосуддя у період з 2012 до 2017 року, критерії його компетенції.

З урахуванням усіх досліджених документів доповідачка дійшла висновку, що під час попереднього розгляду рекомендації не встановлено обставин, які можуть вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з призначенням ОСОБА_1 на посаду судді. Таким чином, кандидатура ОСОБА_1 відповідає вимогам статті 127 Конституції України та статті 69 Закону № 1402-VIII. З огляду на викладене у висновку доповідачка висловила пропозицію про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Васильківського міськрайонного суду Київської області.

25. Після складання висновку від 6 квітня 2023 року ВРП призначила засідання, до якого включила питання щодо внесення Президенту України подання про призначення суддів на посади місцевих загальних судів, зокрема ОСОБА_1 , про що його повідомлено листом від 7 квітня 2023 року № 2615/0/9-23 та шляхом розміщення відповідного інформації на вебсайті ВРП.

26. 13 квітня 2023 року ОСОБА_1 подав до ВРП письмові пояснення щодо відомостей, наданих Департаментом аналітичної підтримки Національної поліції України, про наявність в інформаційній підсистемі «Адмінпрактика» запису про складання стосовно нього 25 жовтня 2018 року адміністративного протоколу за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, в яких повідомив, що постановою Печерського районного суду міста Києва від 27 лютого 2020 року у справі № 757/54414/18-а, яка набрала законної сили, визнано протиправною та скасовано постанову від 25 жовтня 2018 року про притягнення його до адміністративної відповідальності.

27. 18 квітня 2023 року відбулось засідання ВРП, на якому згідно з протоколом засідання № 32 були присутні голова ВРП ОСОБА_6 та 15 членів ВРП. Розгляд питання щодо внесення подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 відбувся у присутності кандидата.

28. Розглянувши на цьому засіданні рекомендацію ВККС, матеріали щодо призначення ОСОБА_1 на посаду судді Васильківського міськрайонного суду Київської області, ВРП прийняла спірне рішення, зміст якого можна викласти так.

29. Спершу у ньому викладено обставини, встановлені доповідачкою за результатом попереднього розгляду рекомендації ВККС, про які вона доповіла на засіданні ВРП, зазначивши наприкінці доповіді про те, що за результатами попереднього розгляду рекомендації Комісії не виявлено відомостей, які свідчили б про невідповідність ОСОБА_1 критерію доброчесності чи професійної етики, які не були предметом розгляду ВККС чи яким Комісія не надала належної оцінки; не встановлено інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з призначенням ОСОБА_1 на посаду судді Васильківського міськрайонного суду Київської області.

30. Потім у спірному рішення йдеться про те, що після виступу доповідачки на засіданні Ради члени ВРП ставили запитання ОСОБА_1 .

31. Зокрема, доповідачка ОСОБА_2 запитала ОСОБА_1 про таке: коли саме його було звільнено зі штату суду; що оскаржувалось в адміністративному суді; яким чином відбувались трудові чи інші відносини у суді після прийнятого ВРП рішення про відмову у внесенні подання Президентові України про його призначення на посаду судді; у який період здійснювалось стажування щодо адвокатської діяльності; як суд мав би вчинити у разі відмови у призначенні його на посаду судді; чи підтверджує він свої пояснення, надані під час кваліфікаційного оцінювання.

32. Відповідаючи на ці запитання, ОСОБА_1 пояснив, що після ухвалення ВРП рішення від 4 квітня 2019 року «Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Васильківського міськрайонного суду Київської області» він звертався до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про встановлення відсутності повноважень голови Васильківського міськрайонного суду Київської області видавати наказ про припинення з ним трудових відносин. При цьому ухвалою суду вжито заходи забезпечення вказаного позову шляхом заборони відповідним особам вчиняти дії, направлені на відрахування його зі штату Васильківського міськрайонного суду Київської області. Після ухвалення рішення суду про відмову в задоволенні зазначеного позову 18 жовтня 2021 року голова Васильківського міськрайонного суду Київської області видав наказ про відрахування його зі штату суддів цього суду.

33. Стосовно проходження стажування в адвоката та зайняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1 зауважив, що в 2019 році він звернувся до Ради адвокатів міста Києва із заявою про допуск до складання кваліфікаційного іспиту та в подальшому успішно склав такий іспит, тому 14 березня 2021 року Рада адвокатів міста Києва ухвалила рішення про направлення його на стажування. У зв`язку з набранням чинності змін до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» у частині заборони отримання суддею свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю він звернувся до Ради адвокатів міста Києва із заявою про зупинення стажування. ОСОБА_1 також пояснив, що процедуру стажування було відновлено після його відрахування зі штату суду. У 2022 році він склав присягу адвоката України та розпочав адвокатську діяльність.

34. Зазначено також, що два члени ВРП ставили ОСОБА_1 запитання стосовно: його майнового стану, джерел походження коштів, за які 14 листопада 2013 року придбано квартиру в місті Києві; укладення з його матір`ю договору позики від 7 грудня 2015 року на суму 5 млн грн; джерел походження коштів, що були предметом вказаного договору позики; отримання у 2018 року його дружиною позики від його брата; джерел походження коштів такої позики, а також декларування майна.

35. Відповідаючи на ці запитання, ОСОБА_1 , зокрема, пояснив, що 14 листопада 2013 року він придбав квартиру в місті Києві за кошти, отримані від продажу іншої квартири в місті Києві та частки в компанії, а також за рахунок відповідних заощаджень.

36. Щодо отриманих від матері та брата позик ОСОБА_1 пояснив, що в 2015 та 2016 роках померли його батько й бабуся, у зв`язку із чим відкрилася спадщина. До спадкового майна входить значна кількість нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим у місті Ялті. Він єдиний спадкоємець його батька та бабусі, тому в державній нотаріальній конторі в місті Києві відкриті відповідні спадкові справи. Однак реалізувати повною мірою своє право на спадщину він не може у зв`язку з тимчасовою окупацією Автономної Республіки Крим.

37. Також ОСОБА_1 пояснив, що його мати та брат запропонували надати йому позики, які він зможе повернути в майбутньому, після набуття права власності на спадкове майно та його реалізації. Щодо джерел походження коштів, отриманих як позики, ОСОБА_1 зазначив, що його мати та брат займаються підприємницькою діяльністю.

38. Водночас ОСОБА_1 зауважив, що зазначені обставини мали місце до проходження ним кваліфікаційного оцінювання та були предметом розгляду ВККС, відповідні документи він подавав Комісії, їх було долучено до матеріалів суддівського досьє.

39. Після заслуховування пояснень ОСОБА_1 , наданих у відповідь на усні запитання членів ВРП, зазначивши про відсутність отриманих у встановленому законом порядку відомостей, які ставлять під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності чи можуть негативно вплинути на довіру до судової влади у зв`язку з його призначенням на посаду судді, доповідачка запропонувала Раді ухвалити рішення про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Васильківського міськрайонного суду Київської області.

40. У голосуванні за пропозицію доповідачка - члена ВРП ОСОБА_2 взяли участь 16 членів ВРП. За результатами голосування 13 членів проголосували «за» та 3 члени - «проти».

41. У підсумку, керуючись статтями 127, 131, пунктом 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, статтею 69, частинами вісімнадцятою, дев`ятнадцятою статті 79 Закону № 1402-VIIІ, статтями 3, 30, 34, 36, 37, пунктом 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII), ВРП вирішила відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Васильківського міськрайонного суду Київської області.

42. У судовому засіданні суду першої інстанції представниця відповідача пояснила, що передбаченою законом підставою для прийняття рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення позивача на посаду судді є набрання менше 14 голосів членів ВРП за внесення такого подання.

43. Позивач у судовому засіданні суду першої інстанції стверджував, що питання, які йому ставили члени ВРП під час засідання, були дотичними до тих обставин, що наведені ОСОБА_3 у скарзі.

44. На ці доводи позивача представниця відповідача пояснила, що звернення ОСОБА_3 не розглядалося ВРП як скарга, а відповідь останньому була надана в порядку Закону України «Про звернення громадян».

45. Водночас представниця відповідача підтвердила, що члени ВРП під час засідання поставили кандидату запитання щодо: майнового стану, джерел походження коштів, за які 14 листопада 2013 року придбано квартиру в місті Києві; укладення договору позики від 7 грудня 2015 року з матір`ю на суму 5 млн грн; джерел походження коштів, що були предметом договору позики; отримання у 2018 році його дружиною позики від брата ОСОБА_1 , джерел походження та декларування цих коштів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

46. Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 січня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення ВРП від 18 квітня 2023 року № 365/0/15-23 «Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Васильківського міськрайонного суду Київської області». Зобов`язано ВРП повторно розглянути рекомендацію ВККС щодо призначення ОСОБА_1 на посаду судді Васильківського міськрайонного суду Київської області.

47. Ухвалюючи це судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що судовим розглядом цієї справи не встановлено підстав для скасування спірного рішення, передбачених пунктами 1, 2 частини двадцять першої статті 79 Закону № 1402-VIII, що не оспорюється позивачем. Водночас в аспекті визначених законодавцем підстав оскарження рішення ВРП суд першої інстанції виснував, що у спірному рішенні немає посилань на визначені законом (частина дев`ятнадцята статті 79 Закону № 1402-VIII) підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду або мотивів, з яких ВРП дійшла до відповідних висновків.

48. При цьому суд першої інстанції наголосив, що кількість голосів членів ВРП, як і факт набрання їх необхідного мінімуму (14 голосів членів ВРП) за внесення подання є не самостійними мотивом чи підставою прийняття рішення, а наслідком голосування за результатами оцінки за власним переконанням кожного члена ВРП, встановлених на підставі належних та допустимих доказів обставин, які підлягають перевірці у межах розгляду питання про внесення подання. Отже, за висновком суду першої інстанції, судовій оцінці рішення ВРП підлягає, зокрема, за критеріями наявності посилань як на визначені законом підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду, так і мотиви, з яких ВРП прийшла до відповідних висновків.

49. Поряд із цим суд першої інстанції зауважив, що посилання на підстави та мотиви у рішенні мають бути викладені у такий спосіб, який дає можливість об`єктивно вивчити фактичні обставини, які слугували підставою для негативної чи позитивної оцінки відомостей, перевірених членами ВРП відносно кандидата. При цьому не можна вважати відображення у рішенні питань формою мотивації такого рішення, оскільки поставлені питання не висвітлюють сформованих висновків за наданими на них відповідями в сукупності із наявними та дослідженими під час засідання документами.

50. З огляду на викладене суд першої інстанції виснував, що негативне рішення ВРП повинне містити саме висновки про обставини, що свідчать про наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням, сформовані членами Ради на підставі досліджених таких обставин з дотриманням вимог абзацу другого частини четвертої статті 37 Закону № 1798-VIII. При цьому оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості спірного рішення не є втручанням у дискреційні повноваження ВРП.

51. Крім того, суд першої інстанції наголосив, що відсутність мотивування та посилання на фактичні підстави прийняття рішення з обмеженням лише загальним викладом усіх досліджених обставин, без зазначення висновків щодо цих обставин, та результату голосування членів ВРП в числовому значенні, позбавляють кандидата на посаду судді права бути обізнаним, за якими саме критеріями відносно нього прийнято рішення. Відсутність у рішенні фактичних підстав його прийняття позбавляє особу, стосовно якої прийнято таке рішення, доступу до ефективного захисту своїх прав.

52. Оцінюючи спірне рішення, суд першої інстанції зауважив, що він не надає оцінку обставинам, які досліджувались ВРП при прийнятті рішення, але щодо яких Радою не зроблені та не відображені висновки. Підставою для скасування спірного рішення є саме відсутність у ньому посилання на визначені законом підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду та мотивів, з яких ВРП дійшла до відповідних висновків.

53. З огляду на встановлені в цій справі обставини, а також те, що у спірному рішенні ВРП не наведено мотивів та висновків, за яких прийнято це рішення, суд першої інстанції виснував, що спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог

54. В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 січня 2024 року та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

55. На переконання відповідача, суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, неповно дослідив докази й обставини у справі, неправильно застосував норми права, у результаті чого прийняв незаконне рішення.

56. Так, відповідач доводить, що законодавчі норми, які регулюють порядок вирішення ВРП питання щодо внесення Президентові України подання про призначення на посаду судді, є чіткими і зрозумілими та не містять імперативних приписів про безумовність внесення Президентові України подання про призначення на посаду судді за результатами розгляду рекомендації. При цьому за змістом статті 79 Закону № 1402-VIII сумнівом є невпевненість, відсутність внутрішнього переконання у членів Ради щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики. Сумнів ґрунтується на внутрішній оцінці сукупності всіх обставин, що стосуються кандидата на посаду судді. Сумнів може вважатися обґрунтованим, якщо він базується і заснований на дійсних обставинах, з якими він пов`язаний, і ці обставини підтверджуються належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами. Сумнів має значення і може бути законною підставою для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду, якщо він пов`язаний з доброчесністю, професійною етикою. Водночас ВРП має доволі широкі межі оцінки як у частині визначення конкретних обставин, які можуть вплинути на суспільну довіру до судової влади, так і щодо доброчесності та етичності кандидата. Однак такі широкі межі розсуду загалом відповідають завданню ВРП - формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів. На підставі викладеного відповідач переконує, що дискреційні повноваження ВРП не можуть бути предметом оцінки судом.

57. Щодо висновків суду першої інстанції про відсутність у спірному рішенні посилання на визначені законом підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду або мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, відповідач наполягає, що вирішення питання про внесення подання про призначення судді на посаду покладається саме на членів ВРП, і жоден інший суб`єкт чи орган, у тому числі і суд, не може здійснювати втручання у здійснення суб`єктом владних повноважень своєї компетенції. При цьому відповідач вважає, що фактично мотивами прийняття спірного рішення ВРП є відсутність 14 голосів членів ВРП «за внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді». Фактичні ж обставини, що слугували підставою для голосування «проти» у цьому випадку трьох членів Ради, висвітлені в рішенні у формі запитань, поставлених ОСОБА_1 під час засідання, та непевність / відсутність внутрішнього переконання у членів Ради щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики. Цей сумнів ґрунтується на внутрішній оцінці сукупності всіх обставин, що стосуються кандидата на посаду судді ОСОБА_1 . На переконання відповідача, саме зміст питань висвітлює мотиви такого голосування, а отже, і прийняття рішення.

58. Крім того, відповідач уважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, приділив недостатньо уваги оцінці доказів та проявив надмірний формалізм, відмовляючи ВРП в долученні звукозапису засідання ВРП від 18 квітня 2023 року як доказу, не врахував принцип ефективності судового захисту, що не дозволило суду прийняти обґрунтоване рішення на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Рух апеляційної скарги

59. Ухвалою від 15 лютого 2024 року Велика Палата Верховного Суду відкрила апеляційне провадження за цією скаргою та витребувала з Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду матеріали справи № 990/84/23.

60. Ухвалою від 28 лютого 2024 року Велика Палата Верховного Суду призначила справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні, про що повідомила учасників справи.

61. 29 лютого 2024 року до Великої Палати Верховного Суду надійшло клопотання позивача про допит свідків, у якому він просить викликати і допитати як свідків його та ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , тел НОМЕР_1 ).

Позиція учасників справи щодо апеляційної скарги

62. У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти задоволення апеляційної скарги відповідача та просить змінити рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 січня 2024 року у мотивувальній частині.

63. Викладені у відзиві на апеляційну скаргу доводи відтворюють позицію позивача в суді першої інстанції. Додатково позивач, покликаючись, зокрема, на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 29 вересня 2022 року у справі № 9901/230/19, наполягає, що оцінка судом мотивів та обґрунтованості спірного рішення ВРП не є втручанням у її дискреційні повноваження.

64. Позивач також звертає увагу, що у спірному рішенні відсутнє посилання на конкретну підставу, яка викликає обґрунтований сумнів щодо його відповідності критерію доброчесності та професійної етики і є такою, яка може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з призначенням його на посаду судді. У спірному рішенні не зазначено опису або посилання на конкретну його поведінку, яка стала підставою для прийняття такого рішення. При цьому всі відомості, щодо яких двоє членів ВРП задавали питання, вже були предметом розгляду ВККС, а ВРП у спірному рішенні не дійшла висновку, що ВККС не дала належної оцінки таким відомостям в межах процедури його кваліфікаційного оцінювання. Отже, на переконання позивача, зі спірного рішення неможливо зрозуміти причини прийняття цього рішення.

65. Щодо доводів апеляційної скарги про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, як наслідку відмови у задоволенні клопотання про відтворення звукозапису засідання ВПР позивач зауважує, що відповідач мав у розпорядженні вказаний запис з часу прийняття спірного рішення, проте не надав цей доказ суду разом з відзивом на позовну заяву. Крім того, позивач вважає, що клопотання відповідача очевидно суперечить вимогам процесуального закону, оскільки містить загальне формулювання «вказаний технічний запис підтверджує обставини, на які посилалась ВРП у своєму відзиві та поясненнях на позов», тому залишається невизначеним, який саме факт намагається довести або спростувати відповідач, що унеможливлює подання позивачем контрдоказів. Водночас позивач переконує, що дослідження вказаного звукозапису не мало значення для вирішення справи, оскільки він не містить інформацію щодо предмета доказування, яким у цій справі є відсутність у спірному рішенні належних мотивів його прийняття, зафіксованих у тексті самого спірного рішення.

66. Разом із цим у відзиві на апеляційну скаргу відповідача позивач зазначає, що суд першої інстанції в оскаржуваному судовому рішеннівстановив факти, щодо яких не досліджувалися докази або факти встановлено помилково, у зв`язку із чимпросить виключити з його мотивувальної частини такі абзаци:

- «Крім цього, позивач під час засідання надавав пояснення, що звертався до суду з позовами про відсутність у голови суду компетенції приймати рішення про його звільнення. У цій же справі подавав заяву про вжиття заходів забезпечення позову. У іншій справі ОСОБА_1 оскаржував рішення про припинення трудових відносин. Загалом, в цій частині позивач під час засідання ВРП визнав, що, вивчивши обґрунтування, викладені у судових рішеннях за його позовами, а також враховуючи наступні зміни у законодавстві, ОСОБА_1 визнає, що голова суду, припиняючи трудові відносини та відраховуючи його зі штату, діяв правомірно»;

- «Також позивач надав пояснення стосовно проходження стажування у адвоката та зайняття адвокатською діяльністю, зауваживши, що в 2019 році звернувся до Ради адвокатів міста Києва із заявою про допуск до складання кваліфікаційного іспиту та у подальшому успішно склав такий іспит. У зв`язку із цим 14.03.2021 Рада адвокатів міста Києва ухвалила рішення про направлення його на стажування. У зв`язку з набранням чинності змін до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» в частині заборони отримання суддею свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю. У зв`язку з цим він звернувся до Ради адвокатів міста Києва із заявою про зупинення стажування. Процедуру стажування відновлено після відрахування позивача зі штату суду. У 2022 році ОСОБА_1 склав присягу адвоката України та розпочав адвокатську діяльність»;

- «Крім того, як слідує з матеріалів справи, на стадії попереднього розгляду рекомендації, до ВРП надійшла скарга ОСОБА_3 відносно судді Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 , у якій скаржник повідомляє ВРП про отримання позивачем 18.01.2022 свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, здійснення ним адвокатської діяльності.

Також у цій скарзі йдеться про те, що ОСОБА_1 в 2014 році неодноразово відвідував Автономну Республіку Крим, що, на переконання заявника, підтверджується обставинами, встановленими у рішенні Печерського районного суду м. Києва від 08.08.2016 у справі № 757/36885/16-ц за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту смерті його батька - громадянина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Феодосія Автономної Республіки Крим, громадянина України, померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Ялта Автономної Республіки Крим. У цьому рішенні встановлено також, що після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина щодо майна померлого.

Крім того, у скарзі ОСОБА_3 вказав, що ОСОБА_1 згідно рішення 20-ї сесії 24 скликання Ялтинської міської ради від 07.06.2004 № 230 отримав земельну ділянку.

Мати ОСОБА_1 залишилась проживати у місті Ялта, перераховує кошти на рахунки сина та його сім`ї. ОСОБА_1 у деклараціях самостійно зазначив, що отримав кошти у борг від своєї матері. Як вказав скаржник, скоріше за все це була «заздалегідь продумана корупційна схема», на ці кошти ОСОБА_7 придбав «елітний будинок в елітному житловому містечку...»

Як пояснив позивач у судовому засіданні, питання, які йому ставили члени ВРП під час засідання, були дотичними до тих обставин, що наведені ОСОБА_3 у скарзі.

Представник відповідача в судовому засіданні пояснила, що звернення ОСОБА_3 не розглядалось ВРП як скарга, а відповідь останньому була надана в порядку Закону України «Про звернення громадян»».

67. У цьому контексті позивач зазначає, що він ніколи не визнавав, що голова суду діяв правомірно, коли видав наказ про його відрахування зі штату суду, натомість він визнав лише правомірність рішення Окружного адміністративного суду міста Києва, яке ухвалено за його позовом про встановлення відсутності компетенції (повноважень) голови (або іншого керівника) Васильківського міськрайонного суду Київської області видавати наказ про припинення трудових відносин з ним за відсутності колективного рішення зборів суддів цього суду щодо припинення трудових відносин із суддею.

Позивач також звертає увагу, що в оскаржуваному судовому рішенні, як і в спірному рішенні ВРП, помилково замість 2020 року зазначено 2021 рік щодо дати ухвалення Радою адвокатів міста Києва рішення про направлення його на стажування.

Щодо встановлених в оскаржуваному судовому рішенні обставин надходження до ВРП скарги ОСОБА_3 позивач наполягає, що цей факт встановлено неправильно, оскільки насправді до ВРП надійшов електронний файл з відсканованим зображенням звернення, не підписаний цифровим підписом, тому ВРП кваліфікувало цей документ саме як звернення громадянина та надало відповідь на таке звернення. Водночас позивач зазначає, що в телефонній розмові ОСОБА_3 повідомив йому, що він жодних звернень до ВРП ніколи не направляв та взагалі не знає про існування ВРП.

68. У судовому засіданні представниця ВРП підтримала доводи апеляційної скарги й просила ухвалити запропоноване у ній рішення.

69. Позивач у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги ВРП та змінити рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 січня 2024 року з мотивів, викладених ним у відзиві на апеляційну скаргу.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

70. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

71. За статтею 55 Конституції України права і свободи громадян захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

72. Статтею 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Так, у статті 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України» конкретизовано, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

На підставі Закону України від 31 жовтня 1995 року № 398/95-ВР Україна приєдналася до Статуту Ради Європи, підтверджуючи тим самим відданість України ідеалам та принципам, які є спільним надбанням європейських народів.

Відповідно до статті 3 Статуту Ради Європи кожний член Ради Європи обов`язково повинен визнати принципи верховенства права та здійснення прав людини і основних свобод всіма особами, які знаходяться під його юрисдикцією, а також повинен відверто та ефективно співробітничати в досягненні мети Ради, визначеної у главі I.

73. Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 розділу І Конвенції).

Так, частиною першою статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

74. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

75. Крім того, частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

76. Статтею 6 Конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

77. За правилами частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

78. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

79. Згідно із частинами першою та третьою статті 127 Конституції України правосуддя здійснюють судді. У визначених законом випадках правосуддя здійснюється за участю присяжних. На посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п`ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою. Законом можуть бути передбачені додаткові вимоги для призначення на посаду судді.

80. Призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням ВРП в порядку, встановленому законом (частина перша статті 128 Конституції України).

81. Згідно зі статтею 131 Конституції України в Україні діє ВРП, яка, серед іншого, вносить подання про призначення судді на посаду.

82. Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП визначає Закон № 1798-VIII (тут і далі у редакції, чинній на дату ухвалення спірного рішення).

83. Статтею 1 цього Закону передбачено, що ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

84. Пунктом 1 частини першої статті 3 цього Закону встановлено, що до повноважень ВРП належить внесення подання про призначення судді на посаду.

85. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні визначає Закон № 1402-VIII (тут і далі у редакції, чинній на дату ухвалення спірного рішення), пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями ВККС в порядку, визначеному цим Законом.

86. Згідно з абзацом шостим пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII за результатами кваліфікаційного оцінювання суддя, призначений на посаду строком на п`ять років до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», повноваження якого припинилися із закінченням строку, на який його було призначено, може бути призначений на посаду за поданням ВРП за умови підтвердження відповідності цій посаді згідно з підпунктами 2 та 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.

87. Частиною вісімнадцятою статті 79 Закону № 1402-VIII передбачено, що відповідно до внесеної ВККС рекомендації ВРП на своєму засіданні розглядає питання про призначення кандидата на посаду судді та в разі ухвалення позитивного рішення вносить подання Президентові України про призначення судді на посаду.

88. Так, відповідно до статті 36 Закону № 1798-VIII, яка регламентує порядок розгляду ВРП рекомендації ВККС, призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням ВРП (частина перша).

ВРП ухвалює рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду за результатами розгляду рекомендації ВККС, до якої обов`язково додається особова справа (досьє) кандидата на посаду судді (частина друга).

За результатами попереднього розгляду доповідач складає висновок щодо можливості призначення судді на посаду та виносить такий висновок на розгляд ВРП (частина третя).

На засіданні ВРП кандидатура на посаду судді розглядається після доповіді члена ВРП, який визначений доповідачем у цій справі (частина четверта).

Кандидат на посаду судді, стосовно якого розглядається питання щодо внесення подання про призначення судді на посаду, запрошується на засідання ВРП у порядку, визначеному цим Законом. Неявка кандидата на посаду судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності (частина п`ята).

89. Статтею 37 Закону № 1798-VIII визначено, що рішення щодо кандидата на посаду судді ухвалюється на засіданні ВРП (частина перша).

Засідання ВРП у пленарному складі, на якому розглядається питання щодо внесення подання про призначення судді на посаду, є повноважним, якщо в ньому бере участь не менше чотирнадцяти членів ВРП (частина друга).

Рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду вважається ухваленим, якщо за нього проголосувало не менше чотирнадцяти членів ВРП (частина третя).

Якщо за рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду проголосувало менше чотирнадцяти членів ВРП, вважається, що ВРП ухвалено рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду.

ВРП може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до пункту 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані ВРП в передбаченому законом порядку, якщо:

1) такі відомості не були предметом розгляду ВККС;

2) ВККС не дала належної оцінки таким відомостям в межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидат (частина четверта).

90. Рішення ВРП про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду може бути оскаржене та скасоване виключно з підстав, визначених Законом № 1402-VIII (стаття 38 Закону № 1798-VIII).

91. Відповідно до частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII ВРП може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду виключно з таких підстав:

1) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням;

2) порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді.

Підстави, зазначені у пункті 1 цієї частини, ВРП визначає, керуючись власною оцінкою обставин, пов`язаних із кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей.

92. У разі відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду ВРП ухвалює вмотивоване рішення, яке може бути оскаржено до Верховного Суду у порядку, встановленому процесуальним законом (частина двадцята статті 79 Закону № 1402-VIII).

93. Згідно із частиною двадцять першою статті 79 Закону № 1402-VIII рішення ВРП про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано членом ВРП, який брав участь у його ухваленні;

3) рішення не містить посилання на визначені законом підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду або мотивів, з яких ВРП прийшла до відповідних висновків.

94. Згідно зі статтею 18 Закону № 1402-VIII ВРП є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п`ятнадцяти членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи суддів у відставці), та складення ними присяги.

95. За змістом частини першої статті 5, частини другої статті 30 Закону № 1798- VIII ВРП складається з двадцяти одного члена. Її засідання у пленарному складі, на якому розглядається питання щодо внесення подання про призначення судді на посаду, є повноважним, якщо в ньому бере участь не менше чотирнадцяти членів ВРП.

96. Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи (витягом з протоколу засідання ВРП від 18 квітня 2023 року № 32 та копією спірного рішення), спірне рішення підписане повноважним складом ВРП та всіма її 16 членами, які брали участь у його ухваленні. Також ці обставини визнаються та не ставляться під сумнів учасниками справи. Позивач був належним чином повідомлений про засідання ВРП, розгляд рекомендації ВККС відбувся за його участю та з урахуванням наданих ним пояснень. З огляду на викладене підстав для скасування спірного рішення, визначених пунктами 1 та 2 частини двадцять першої статті 79 Закону № 1402-VIIІ, немає.

97. Оцінюючи спірне рішення в аспекті наявності в ньому посилань на визначені законом підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Васильківського міськрайонного суду Київської області та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.

98. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що судовий контроль за реалізацією суб`єктами владних повноважень їхніх дискреційних повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, зокрема, чи діяли вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

99. При цьому, якщо суд установить, що діяльність органу державної влади не відповідає хоча б одному із визначених у частині другій статті 2 КАС України критеріїв, це може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідних дій (бездіяльності) чи рішення, якщо така діяльність порушує права, свободи та інтереси позивача.

100. У свою чергу, ВРП є уповноваженим суб`єктом з питання призначення кандидата на посаду судді за рекомендацією ВККС та прийняття рішення про внесення або відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду, тобто є суб`єктом владних повноважень, на дії якого поширюються вимоги, встановлені статтею 2 КАС України.

101. Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

102. У Рішенні від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018 (справа №1- 123/2018(4892/17) Конституційний Суд України зазначив, що принцип юридичної визначеності як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.

103. Європейська Комісія «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev) схвалила Доповідь «Верховенство права» (далі - Доповідь), у якій до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).

104. У пункті 45 Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення з достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.

105. Щодо заборони свавілля у пункті 52 Доповіді вказано про те, що хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним з поняттям верховенства права.

106. Виходячи з практики ЄСПЛ за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості адміністративних актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення у справі «Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки» від 31 липня 2008 року, рішення у справі «Брайєн проти Об`єднаного Королівства» від 22 листопада 1995 року, рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру» від 21 липня 2011 року, рішення у справі «Путтер проти Болгарії» від 2 грудня 2010 року).

107. Наведене дає підстави стверджувати, що межі дискреції ВРП щодо здійснення розгляду рекомендації ВККС не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному контролю. Процес розгляду ВРП цього питання, як і прийняте за результатом цього процесу рішення, мають бути зрозумілим як кандидатам на посаду судді, питання про призначення яких на посаду судді розглядалося ВРП, так і незалежному сторонньому спостерігачу.

108. Обсяг і ступінь мотивації рішення залежить від конкретних обставин, які були предметом розгляду, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи / пояснення кандидата на посаду судді взято до уваги і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувалася ВРП, коли оцінювала цього кандидата.

109. При цьому частиною двадцятою статті 79 Закону № 1402-VIII прямо передбачено обов`язок ВРП вмотивувати рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду.

110. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що вмотивованість рішення ВРП про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду є не лише формальним дотриманням вимог закону, а повинна забезпечити дотримання принципу правової визначеності у питанні встановлення підстав відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді.

111. Слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими у цій статті й інших законах, зокрема у Законі № 1798-VIII. Водночас оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості оскаржуваного рішення ВРП не є втручанням у її дискреційні повноваження (див. постанови від 16 вересня 2021 року у справі № 9901/395/20, від 29 вересня 2022 року у справі № 9901/230/19).

112. У постанові від 29 вересня 2022 року у справі № 9901/230/19 Велика Палата Верховного Суду вже роз`яснювала, що визначальним критерієм правомірності рішення ВРП про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду в аспекті його відповідності пункту 3 частини двадцять першої статті 79 Закону № 1402-VIIІ є встановлення ВРП обставин, які стали підставою для відмови у внесенні Президентові України такого подання, та мотивів, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

113. Як можна зрозуміти зі змісту спірного рішення та пояснень сторони відповідача, це рішення ВРП ухвалила відповідно до частини четвертої статті 37 Закону № 1798-VIII, оскільки за рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення позивача на посаду судді проголосувало менше чотирнадцяти членів ВРП, які брали участь у засіданні ВРП.

114. Пам`ятаймо, що відповідно до частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII ВРП може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду виключно з таких підстав: 1) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням; 2) порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді.

При цьому абзац другий частини четвертої статті 37 Закону № 1798-VIII встановлює умови, за яких ВРП може не погодитися з рекомендацією ВККС, відповідно до пункту 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII. Тобто сумнів щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням, повинен основуватися на обґрунтованих відомостях, які були отримані ВРП в передбаченому законом порядку, за умови якщо: такі відомості не були предметом розгляду ВККС; або остання не дала їм належної оцінки в межах процедури кваліфікаційного оцінювання відповідного кандидата.

115. За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 37 Закону № 1798-VIII та частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII, висловленою в постанові від 7 листопада 2019 року у справі № 9901/243/19, ВРП може заново оцінити кандидата на посаду судді та дійти іншого висновку, ніж ВККС. Хоча рекомендація Комісії спирається винятково на об`єктивні критерії, ВРП може не погодитися з нею (Комісією) тільки з підстав, передбачених законом.

Запровадження підстав, за яких ВРП може не погодитися з рекомендацією ВККС і навести свої причини відмови внести Президентові України подання про призначення на посаду судді, має на меті запобігти чи стати пересторогою для ухвалення ВРП свавільних рішень.

116. У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що ані Закон № 1402-VIII, ані Закон № 1798-VIII не встановлюють, які саме підстави можуть бути використані для відмови внести подання про призначення на посаду судді.

Абзац другий частини четвертої статті 37 Закону № 1798-VIII встановлює умови, за яких ВРП може не погодитися з рекомендацією ВККС.

З оцінки основних правил та мети положень пункту 1 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII можна презюмувати, що ці підстави повинні бути об`єктивними, реальними, вагомими (істотними), дієвими і негативними настільки, щоб засумніватися у відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або містити в собі властивості (ознаки), які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням. Такими підставами можуть бути будь-які фактори, явища, події об`єктивної дійсності, що містять ознаки (властивості), які характеризують чи виділяють кандидата на посаду судді як постать, що не відповідає якимсь певним «еталонним» критеріям доброчесності та професійної етики, яким повинен відповідати суддя як носій влади, або, інакше кажучи, неофіційній, ментальній, що ґрунтується на традиціях (звичаях) системі уявлень, норм та оцінок, що регулює поведінку людей у суспільстві, на колективно підсвідомому рівні схвалюється більшістю суспільства, практична реалізація якої забезпечується громадським осудом.

117. Отже, у процедурі розгляду ВПР рекомендації ВККС негативне рішення має містити не лише посилання на визначені законом підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду, а й мотиви, з яких ВРП дійшла висновку про наявність обставин, з якими пов`язується обґрунтований сумнів щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики, або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням, чи про порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді.

118. Велика Палата Верховного Суду не заперечує, що ВРП відповідно до свого статусу, повноважень, встановленого законом порядку, мети і завдань, які перед нею стоять, вільна у виборі будь-яких підстав і, керуючись власною оцінкою цих підстав, вправі засумніватися у відповідності судді чи кандидата на посаду судді критеріям та умовам, за яких можливе внесення подання про призначення на посаду судді.

119. Проте нормативне визначення підстав оскарження рішення ВРП щодо кандидата на посаду судді і, зокрема, у зв`язку з тим, що рішення не містить посилання на визначені законом підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду або мотивів, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, не означає, що підстави відмови внести подання на посаду судді повинні бути формальними, номінальними чи декларативними. Їх треба розуміти так, що вони міститимуть у собі змістовну, якісну інформацію про персону судді чи претендента на цю посаду, про його морально-етичну поведінку, репутацію та інше.

120. У цій справі звертає на себе увагу той факт, що у спірному рішенні ВРП не зазначила, на якій з підстав, визначених частиною дев`ятнадцятою статті 79 Закону № 1402-VIII, ухвалила це рішення.

121. При цьому ВРП зазначила у спірному рішенні, що перевіркою матеріалів про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Васильківського міськрайонного суду Київської області не виявлено порушень у дотриманні порядку надання Комісією рекомендації для призначення його на посаду судді.

122. Таким чином, видається очевидним, що ВРП не встановила підстав для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення позивача на посаду судді відповідно до пункту 2 частини дев`ятнадцятої статті 79 Закону № 1402- VIII.

123. Однак за змістом спірного рішення, пропонуючи ВРП ухвалити рішення про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Васильківського міськрайонного суду Київської області, доповідачка констатувала відсутність отриманих у встановленому законом порядку відомостей, які ставлять під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності чи можуть негативно вплинути на довіру до судової влади у зв`язку з його призначенням на посаду судді.

124. При цьому текст спірного рішення не містить вмотивованого висновку стосовно виникнення у ВРП обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням. ВРП у спірному рішенні обмежилася лише викладом досліджених щодо позивача обставин, запитань, які ставили йому на засіданні члени ВРП, та наданих позивачем відповідей на ці запитання.

125. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що у разі відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду зазначення в рішенні ВРП лише результату голосування членів ВРП в числовому значенні без викладу мотивів, з яких ВРП дійшла відповідних висновків та, більше того, без посилання на визначені законом підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді позбавляють кандидата на посаду судді права бути обізнаним, за якими саме критеріями відносно нього прийнято рішення. Відсутність у рішенні фактичних підстав його прийняття позбавляє особу, стосовно якої прийнято таке рішення, доступу до ефективного захисту своїх прав.

126. Отже, в обсязі встановлених у цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду висновує, що спірне рішення не відповідає вимогам частини двадцятої та пункту 3 частини двадцять першої статті 79 Закону № 1402-VIII, а також критеріям обґрунтованості, безсторонності та розсудливості, визначеним статтею 2 КАС України, що є підставою для визнання його протиправним і скасування.

127. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, які мають значення для її вирішення, судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.

128. Доводи апеляційної скарги не спростовують правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, тому не містять вагомих підстав для визнання судового рішення протиправним, немотивованим і таким, що підлягає скасуванню.

129. Керуючись положеннями частини першої статті 308 КАС України, яка уповноважує суд апеляційної інстанції переглянути справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, Велика Палата Верховного Суду не розглядає заявлені позивачем у прохальній частині відзиву на апеляційну скаргу відповідача вимоги та викладені на їх підтвердження доводи. Такі доводи та вимоги позивач міг викласти в апеляційній скарзі, однак правом оскаржити рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 січня 2024 року не скористався.

Висновки за результатами розгляду скарги

130. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

131. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

132. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у цій справі суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які могли призвести до неправильного вирішення справи та, відповідно, бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків. Отже, апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 266, 292, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя залишити без задоволення.

2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 січня 2024 року у справі № 990/84/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Суддя-доповідач Судді: О. Л. Булейко Ю. Л. Власов І. А. Воробйова І. В. Желєзний Л. Ю. Кишакевич В. В. Король В. Ю. Уркевич Н. В. Шевцова О. В. Кривенда М. В. Мазур С. Ю. Мартєв К .М. Пільков І. В. Ткач О. С. Ткачук