КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2024 року м.Київ № 640/21837/22

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства економіки України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

встановив:

До Окружного адміністративного суду м.Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Міністерства економіки України, у якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства економіки України від 03.11.2022 № 1497-К у частині звільнення ОСОБА_1 ;

- поновити з 11.11.2022 ОСОБА_1 на посаді начальника відділу захисту прав у сфері інтелектуальної власності управління правового захисту інтересів Міністерства в судах та інших органах юридичного департаменту Міністерства економіки України;

- стягнути з Міністерства економіки України на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення заробітної плати, але не більше чим за один місяць.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису державного органу, позивачку було звільнено з посади начальника відділу захисту прав у сфері інтелектуальної власності управління правового захисту інтересів Міністерства в судах та інших органах юридичного департаменту Міністерства економіки України згідно з п.1 ч.1 ст.87 Закону України "Про державну службу". Позивачка вказує, що одночасно з попередженням про звільнення на підставі п.1 ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Як зазначає позивачка, в порушення вимог ч. 3 ст. 87 Закону України "Про державну службу" їй не було запропоновано наявну вакантну рівнозначну посаду державної служби, за її наявності, не було дотримано переважного права на залишення на роботі, передбаченого законодавством про працю. Крім того, вказує, що на момент звільнення фактично були наявні в новоствореному відділі з вирішення трудових спорів та захисту прав у сфері інтелектуальної власності вакантні посади - начальник відділу, заступник начальника відділу, три посади головних спеціалістів, які не були ій запропоновані.

Відповідач надав до суду відзив, відповідно до якого стверджує, що наказом Мінекономіки затверджено нову структуру Міністерства, відповідно до якої та штатного розпису, а тому посада, яку займала позивач начальника відділу захисту прав у сфері інтелектуальної власності була скорочена та позивачку звільнено з займаної посади у зв`язку із скороченням численності штату державних службовців. На думку відповідача, Мінекономіки було дотримано процедуру попередження про наступне звільнення позивачки та запропоновано 11 вакантних посад, однак позивачка не погодилась з переведенням на посаду головного спеціаліста та не погодилась щодо переведення на жодну із запропонованих посад. При цьому, у новоствореному відділі з вирішення трудових спорів та захисту прав у сфері інтелектуальної власності були зайняті всі посади. Також відповідач зазначає, що ОСОБА_1 подаючи заяву про скорочення строку попередження сама погодилась на звільнення та виявила волю на припинення державної служби тому відповідач вважає, позовну заяву не обґрунтованою та просить відмовити в задоволені позовних вимог.

Позивачкою подано відповідь на відзив, у якій стверджувала, що вона має дві вищі освіти, одна з яких юридична, перебуваючи на посаді завідувача сектору захисту прав у сфері інтелектуальної власності управління правового захисту інтересів Міністерства в судах та інших органах юридичного департаменту з дня створення вказаного відділу у Міністерстві (03.04.2017) у 2019 році здобула вищу освіту магістр, спеціальність «Менеджмент», професійна кваліфікація «Професіонал з інтелектуальної власності». На момент звільнення займана позивачкою посада начальник відділу захисту прав у сфері інтелектуальної власності управління правового захисту інтересів Міністерства в судах та інших органах юридичного департаменту, яка відноситься до категорії «Б» підкатегорії «Б3» посад державної служби. Посада, яку запропонували позивачці згідно попередження головний спеціаліст відділу правового забезпечення економіки оборони та безпеки управління правового забезпечення економіки оборони та безпеки, зайнятості населення юридичного департаменту, яка відноситься до категорії «В» підкатегорії «В1» посад державної служби, яка нерівнозначна попередній посаді. Відповідно до затвердженого штатного розпису Міністерства економіки України від 08.09.2022 були посади, які відповідали рівню кваліфікації, професійним якостям та компетентності позивача, як державного службовця. Після отримання попередження позивачка впала в пригнічений емоційно-психологічний стан та написала заяву про скорочення терміну звільнення, в якій не висловлювала згоди на звільнення з роботи, а лише просили зменшити термін попередження про звільнення ініційований роботодавцем. Заява має лише інформативний характер та не говорить про визнання позивачкою процедури та процесу скорочення правомірним. Крім того, відповідач проігнорував наявність у позивачки переважного права на залишення на роботі, як працівника з великою кваліфікацією та продуктивністю праці. Роботодавець не зробив порівняльний аналіз продуктивності та кваліфікації. Позивачка вважає, що відповідач свої зобов`язання щодо перевірки кваліфікації і продуктивності праці працівників для виявлення осіб, які мають переваги на залишення на роботі при вивільненні працівників не виконав та без урахування усіх обставин, що мали значення для прийняття рішення про звільнення, діючи упереджено, без необхідної розсудливості та за відсутністю необхідних підстав ухвалив наказ про її звільнення. Крім того, позивач вважає, що її дискредитували у контексті гендерної нерівності.

Відповідачем подано до суду заперечення на відповідь на відзив, у яких останній зазначає, що порядок публікації держорганами оголошення про вакансії та механізму прийому документів на посади державної служби у період дії воєнного стану не визначений. При переведенні та призначенні на посади в структуру Міністерства, затверджену наказом Мінекономіки від 02.09.2022 № 2913 Міністерство економіки України керувалось положеннями Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та Закону України «Про правовий режим воєнного стану» з метою прискорення прийняття управлінських рішень в умовах воєнного стану. Відповідач стверджує, що позивачу запропоновано перелік всіх наявних у Міністерстві вакантних посад для можливого переведення на одну із них для подальшого проходження державної служби, серед яких три рівнозначні посади начальника відділу. Щодо гендерної дискримінації відповідач зазначає, що позивачка не надала жодного доказу щодо порушення гендерної рівності.

У поясненнях позивач просить суд не брати до уваги заперечення на відповідь на відзив Мінекономіки щодо посилання на наказ Мінекономіки від 30.01.2023 № 734 «Про внесення змін до структури апарату Міністерства економіки України», яким обґрунтовується підстави заперечення, оскільки предметом даної судової справи є визнання протиправним та скасування наказу про звільнення позивача та поновлення на роботі, а не визнання протиправним та скасування наказу про затвердження нової структури Міністерства. Посилаючись на Закон України «Про правовий режим воєнного стану» та Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відповідач підміняє поняття переведення та (призначення) на посаду державної служби.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі Закон № 889 - VIІI), вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. При цьому, в даному випадку відбувається переведення на посаду у зв`язку з процедурою скорочення штату та враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Присягу державного службовця ОСОБА_1 склала 21 лютого 2012 року.

По дату звільнення з Мінекономіки безперервно мала статус держслужбовця. Таким чином, дані трудові відносини не можуть перебувати у площині призначення позивача на посаду державної служби, як хибно вважає відповідач.

ОСОБА_1 , не погодилась саме з посадою головного спеціаліста відділу правового забезпечення економіки оборони та безпеки управління правового забезпечення економіки оборони та безпеки, зайнятості населення юридичного департаменту, жодних інших посад у попереджені зазначено не було.

Твердження відповідача, що позивач відмовилась від усіх запропонованих їй посад є хибним та таким, що не відповідає дійсності та спрямованим на введення суду в оману.

Позивач наполягає, що прозора процедура скорочення передбачає умови відкритої доброчесної, добросовісної, безсумнівної поведінки роботодавця, включаючи дотримання принципу відкритості та зрозумілості документообігу під час скорочення штату. Тому роботодавець повинен застосовувати методи щодо відсутності завуальованості документів, які супроводжують процедуру скорочення штату, задля недопущення порушення прав працівника та прозорості процедури звільнення, які в свою чергу захищаються Конституцією України.

Відповідач подав до суду пояснення, в яких наголосив, що наказ про звільнення позивачки виданий у межах та спосіб, визначений чинним законодавством.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю.

16.02.2023 вказані матеріали адміністративного позову отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 16.02.2023 справа розподілена судді Лисенко В.І.

Ухвалою суду від 21.02.2023 справу прийнято до провадження суду та вирішено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою суду від 20.04.2023 судом постановлено подальший розгляд справи здійснювати в загального провадження та призначено підготовче засідання на 18.05.2023.

Протокольною ухвалою суду від 07.06.2023 закрито підготовче засідання та призначено розгляд справи по суті на 19.07.2023.

Протокольною ухвалою суду від 11.10.2023 постановлено подальший розгляд справи здійснювати на підставі ст. 194, 205 КАС України в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, заслухавши учасників справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 з 2014 року працювала на різних посадах на державній службі у відповідача.

З 29.01.2020 працювала на посаді начальника відділу захисту прав у сфері інтелектуальної власності управління правового захисту інтересів Міністерства в судах та інших органах юридичного департаменту Міністерства економіки України.

Наказом Міністерства економіки України від 02.09.2022 № 2913 затверджено нову структуру Міністерства, з 08.09.2022 було затверджено новий штатний розпис на 2022 рік апарату Мінекономіки.

Структура Міністерства змінена, зокрема, в управлінні правового захисту інтересів Міністерства в судах та інших органах юридичного департаменту скорочено відділ захисту прав у сфері інтелектуальної власності та відділ з вирішення трудових спорів. Зазначені відділи було об`єднано в один відділ з вирішення трудових спорів та захисту прав у сфері інтелектуальної власності.

Згідно старого штатного розпису юридичний департамент налічував, зокрема, відділ захисту прав у сфері інтелектуальної власності 1 посада начальника відділу (посаду обіймала ОСОБА_1 ) та 3 посади головних спеціалістів та відділ з вирішення трудових спорів 1 посада начальника відділу (посаду обіймав ОСОБА_2 ) та 3 посади головних спеціалістів.

Згідно нового штатного розпису два вищевказаних відділи були об`єднані в один відділ з вирішення трудових спорів та захисту прав у сфері інтелектуальної власності, який налічував 1 посаду начальник відділу, 1 посаду заступник начальника відділу та 3 посади головних спеціалістів.

31.10.2022 позивачку було попереджено про скорочення її посади та запропоновано посаду головного спеціаліста відділу правового забезпечення економіки оборони та безпеки управління правового забезпечення економіки оборони та безпеки, зайнятості населення юридичного департаменту. Позивачка ознайомлена з попередженням від 31.10.2022, про що свідчить її підпис та напис «не згодна».

Як зазначила у позовній заяві позивачка, ця посада, на її думку, не є рівнозначною раніше займаної нею посади та не відповідає її кваліфікації та спеціалізації. Роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Міністерство з урахуванням того, що функціонал відділу де працювала позивачка перейшов до новоствореного відділу, мало можливість запропонувати їй відповідну посаду з урахуванням переважного права залишення на роботі, рівня кваліфікації, продуктивності праці та тривалості роботи у підрозділі.

Після отримання попередження позивачка впала в пригнічений емоційно-психологічний стан та написала заяву від 31.10.2022 про скорочення терміну звільнення, в якій не висловлювала згоди на звільнення з роботи, а лише просили зменшити термін попередження про звільнення, ініційований роботодавцем.

Наказом Мінекономіки від 03.11.2022 № 1497-к ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника відділу захисту прав у сфері інтелектуальної власності управління правового захисту інтересів Міністерства в судах та інших органах юридичного департаменту Міністерства економіки України з 10 листопада 2022 року у зв`язку зі скороченням чисельності або штату державних службовців, пункт 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Не погоджуючись зі спірним наказом про звільнення та вважаючи його протиправним, позивачка звернулася з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 2 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 889-VIII) посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов`язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

В силу пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Приписами пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII визначено, що підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Приписами частини 3 статті 87 Закону №889-VIII встановлено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Процедура переведення державних службовців передбачена статтею 41 Закону № 889-VIII, згідно з якою державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу:

1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб`єкта призначення;

2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.

Переведення здійснюється лише за згодою державного службовця.

Переведення не повинно бути прихованим покаранням.

Визначення рівнозначної посади міститься у пункті 6 частини першої статті 2 Закону № 889-VIII та означає посаду державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів. Визначення підкатегорій посад державної служби та прирівняння посад державної служби проводиться Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року № 15 затверджено перелік посад державної служби, що прирівнюється до відповідних категорій.

Посада позивачки належить до категорії посад державної служби «Б» підкатегорії «Б3» посад державної служби.

Позивачка має дві вищі освіти, одна з яких юридична, перебуваючи на посаді завідувача сектору захисту прав у сфері інтелектуальної власності управління правового захисту інтересів Міністерства в судах та інших органах юридичного департаменту у 2019 році вона здобула вищу освіту магістр, спеціальність «Менеджмент», професійна кваліфікація «Професіонал з інтелектуальної власності».

За результатами оцінювання державних службовців у 2021 році, які займають посади державної служби, позивачкою була отримана оцінка «відмінно». Трудову дисципліну позивачка не порушувала, дисциплінарні стягнення відсутні.

Позивачка працювала на посадах державної служби в управлінні правового захисту інтересів Міністерства в судах та інших органах юридичного департаменту Мінекономіки понад 8 років, у тому числі обіймала керівні посади.

Натомість, посада, яку запропонували позивачці згідно попередження головний спеціаліст відділу правового забезпечення економіки оборони та безпеки управління правового забезпечення економіки оборони та безпеки, зайнятості населення юридичного департаменту, відноситься до категорії «В» підкатегорії «В1» посад державної служби, яка є нерівнозначною посаді, на якій перебувала позивач та є нижчою від посади, яку позивачка займала до переведення.

Отже, відповідачем не в повній мірі виконано вимоги статті 87 Закону України «Про державну службу» та не запропоновано позивачці рівнозначні посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.

Статтею 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;

9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Відповідно до роз`яснення Верховного Суду України (п.19 постанови Пленуму від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів») при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, зокрема, щодо рівнозначності посади, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Даний висновок кореспондується також із висновками Національного агентства України з питань державної служби, викладеними у роз`ясненні від 22.07.2016 року № 13-р/з «Щодо переведення на нижчу посаду».

Оскільки, обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Така ж думка висловлена у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі №813/5500/14, адміністративне провадження К/9901/15302/18, від 18 жовтня 2017 року №6-1723цс17.

На переконання суду відповідачем не було виконано усі приписи чинного законодавства, оскільки позивачці запропоновано було лише одну посаду та не запропоновано наявні рівнозначні посади.

Як встановлено судом, 31.10.2023 було підготовлено попередження позивачки про скорочення її посади внаслідок зміни структури та штатного розпису Мінекономіки. Позивачці запропоновано посаду головного спеціалісту відділу правового забезпечення економіки оборони та безпеки управління правового забезпечення економіки оборони та безпеки, зайнятості населення юридичного департаменту, яка відноситься до категорії «В» підкатегорії «В1» посад державної служби.

Заяву про надання згоди на переведення на посаду головного спеціалісту відділу правового забезпечення економіки оборони та безпеки управління правового забезпечення економіки оборони та безпеки, зайнятості населення юридичного департаменту позивачка не давала, зазначена обставина не заперечується сторонами.

Як зазначалося судом вище, станом на момент попередження про наступне звільнення у зв`язку зі скороченням посади державної служби позивач обіймала посаду начальника відділу захисту прав у сфері інтелектуальної власності управління правового захисту інтересів Міністерства в судах та інших органах юридичного департаменту Міністерства економіки України. Вказана посада віднесена до посади державної служби категорії «Б».

Водночас позивачці запропоновано перейти на посаду головного спеціалісту відділу правового забезпечення економіки оборони та безпеки управління правового забезпечення економіки оборони та безпеки, зайнятості населення юридичного департаменту, яка віднесена до посад державної служби категорії «В», яка відноситься до іншої групи оплати праці та схеми посадових окладів державних службовців передбаченої статтею 51 Закону № 889-VIII та є нижчою посадою.

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що законодавством регламентовано чітку та послідовну процедуру вивільнення працівників у разі скорочення штату, яка передбачає:

1) повідомлення працівників не пізніше, ніж за два місяці;

2) запропонування працівнику всіх наявних вакантних посад (що були наявними на момент попередження працівника про звільнення та з`явилися протягом періоду з дня попередження до дня звільнення, а також існували безпосередньо станом на день звільнення), які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації;

3) перевірку наявності у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці, тобто здійснення їх порівняльного аналізу за такими критеріями.

При цьому, визначальним критерієм для встановлення наявності переважного права на залишення на роботі працівникам при скороченні чисельності штату у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень його кваліфікації та продуктивність праці, а сімейний стан, стаж роботи та інші обставини, що надають право для залишення на роботі, враховуються лише у тому разі, коли працівники мають однакову кваліфікацію і продуктивність праці.

Разом з тим, під кваліфікацією розуміється здатність працівника виконувати завдання та обов`язки відповідної роботи.

Доказами більш високої кваліфікації можуть бути відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), підвищення кваліфікації, навчання без відриву від виробництва, винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, досвід трудової діяльності.

У свою чергу, про продуктивність праці, як узагальнюючий показник її результативності, може свідчити збільшення обсягу виконуваної роботи, її якості, суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника.

Таким чином, для порівняння кваліфікації та продуктивності праці працівників повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів, про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника підлягають оцінюванню окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП.

Водночас, для виявлення працівників, які підлягають у першу чергу залишенню на роботі при скороченні штатів, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом складання відповідної довідки у довільній формі з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 31.01.2018 року у справі №824/3229/14-а, від 11.07.2018 року у справі № 816/1232/17.

Отже, лише виконання роботодавцем всіх у сукупності вищезазначених гарантій реалізації працівником права на працю при скороченні штатів є підставою для переведення на нижчу посаду чи правомірного звільнення.

При цьому, матеріалами справи підтверджується, а сторонами не спростовується, наявність вільних вакансій на 31.10.2022, які не було запропоновано позивачці. Крім того, відповідачем не було надано жодних пояснень щодо переведення саме позивачки на нижчу посаду, або будь - якого аналізу чи порівняння позивача поряд з іншими працівниками.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленої у постанові від 01.04.2015 року у справі №6-40цс15, власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Вказана позиція також підтримана в постанові Верховного Суду у справі №816/1232/17 від 11.07.2018 року.

Наведене свідчить про попередження позивачки про переведення її на посаду спеціаліста відділу правового забезпечення економіки оборони та безпеки управління правового забезпечення економіки оборони та безпеки, зайнятості населення юридичного департаменту в порушення статті 41 Закону № 889-VIII.

А відтак, наказ Міністерства економіки України від 03.11.2022 № 1497-к в частині звільнення ОСОБА_1 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо написання позивачем заяви про скорочення терміну попередження та прохання звільнити її раніше встановленого терміну на яку, зокрема, міститься посилання, як на підставу звільнення у наказі від 03.11.2022 «Про звільнення ОСОБА_1 », слід зазначити наступне.

Відповідач вважає, що ця заява свідчить про погодження позивача зі звільненням за скороченням штату. При цьому, позивач заперечує данні твердження посилаючись на нестерпну атмосферу, яка склалася з керівництвом та відносини щодо гендерної нерівності. Крім того, саме звернення до суду з позовом про поновлення на роботі свідчить про те, що ОСОБА_1 не була байдужою до свого порушеного права, що само по собі нівелює твердження відповідача про погодження з її звільненням за скороченням штату.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При цьому, закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Отже, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено, а відтак позивач підлягає поновленню на посаді начальника відділу захисту прав у сфері інтелектуальної власності управління правового захисту інтересів Міністерства в судах та інших органах юридичного департаменту Міністерства економіки України.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи із виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно з п. 4 вказаного порядку при обчисленні середньої заробітної плати за два останні місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Вимушений прогул у зв`язку з незаконним звільненням позивачки рахується судом з 06.04.2021 (наступний день за днем звільнення) по 14.03.2024 (день ухвалення судом цього рішення).

Згідно з наданою відповідачем довідкою від 01.03.2023 № 2121-12/51 середньомісячна заробітна плата позивача за два місяці, що передували місяцю звільнення з роботи складала 29155,49 грн, а середньоденна 1356,07 грн.

Тривалість вимушеного прогулу позивача з 11.11.2022 по 17.04.2024 включно становить: 2022 рік - 36 робочих днів, 2023 рік - 260 робочих днів, 2024 рік - 78 робочих днів, що разом становить 374 робочих днів.

Таким чином, сума вимушеного прогулу позивача складає 507 170,18 грн. (374 робочих днів х 1356,07грн. середньоденного заробітку).

Згідно з ст. 256 КАС України, негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби та присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць.

Отже, суд дійшов висновку задовольнити позов в цій частині позовних вимог та стягнути з Міністерства економіки України на користь позивача 29155,49 грн. стягнення за один місяць за час вимушеного прогулу.

Одночасно суд зважає на положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У сукупності викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не обґрунтував обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, а позивач довів ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Підсумовуючи викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачка звільнена від сплати судового збору, а тому підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат наразі у суду відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства економіки України від 03.11.2022 № 1497-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу захисту прав у сфері інтелектуальної власності управління правового захисту інтересів Міністерства в судах та інших органах юридичного департаменту Міністерства економіки України з 11 листопада 2022 року.

Стягнути з Міністерства економіки України (ЄДРПОУ 37508596, місцезнаходження: вул. Грушевського 12/2 м. Київ, 01008) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11.11.2022 по 17.04.2024 включно в розмірі 507 170 грн (п`ятсот сім тисяч сто сімдесят грн.) 18 копійок. Сума зазначена без відрахування обов`язкових податків та зборів.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу захисту прав у сфері інтелектуальної власності управління правового захисту інтересів Міністерства в судах та інших органах юридичного департаменту Міністерства економіки України з 11 листопада 2022 року.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Міністерства економіки України (ЄДРПОУ 37508596, місцезнаходження: вул. Грушевського 12/2 м. Київ, 01008) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць у розмірі 29155,49 грн (двадцять дев`ять тисяч сто п`ятдесят п`ять гривні 49 копійки). Сума зазначена без відрахування обов`язкових податків та зборів.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.