Справа № 2-6629/2007

Провадження № 4-с/357/12/24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі: головуючого судді Бондаренко О.В., за участю секретаря судового засідання Нізової А.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гулика Андрія Юрійовича,

В С Т А Н О В И В :

19.02.2024 ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаною скаргою, шляхом направлення засобами поштового зв`язку, яка зареєстрована судом 01.03.2024, мотивуючи тим, що вона є стягувачем у виконавчому провадженні №72679880, згідно виконавчого листа №2-6629 від 05.11.2007, про вселення ОСОБА_1 в будинок АДРЕСА_1 . Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 05.11.2007 її позов було задоволено та вирішено її вселити в будинок АДРЕСА_1 , на виконання якого було видано вищезгаданий виконавчий лист. Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду від 15.06.2021 було поновлено пропущений строк на пред`явлення виконавчого листа, виданого на підставі рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 05.11.2007, по справі №2-6629/07. 05.09.2023 Білоцерківським ВДВС у Білоцерківському районі Київської області було відкрито виконавче провадження №72679880. 12.02.2024, шляхом доступу сторони до Автоматизованої системи виконавчого провадження, їй стало відомо, що 26.09.2023 було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з підстав передбачених п. 3 ч. 1 ст. 39, 40 ЗУ «Про виконавче провадження», а саме смертю боржника, оскільки згідно з актовим записом про смерть №1774 від 07.11.2017 боржник ОСОБА_2 померла. Вважає, що у зазначеній справі правовідносини передбачають правонаступництво, проте згідно з інформацією про виконавче провадження з АСВП жодних дій спрямованих на встановлення наявності правонаступника не вчинялося. Крім того, їй відомо, що майно боржника ОСОБА_2 було прийнято у спадщину громадянином ОСОБА_3 , а тому рішення державного виконавця про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження» в межах виконавчого провадження №72679880 - передчасне. Державний виконавець після отримання відомостей щодо смерті боржника у виконавчому провадженні зобов?язаний вчинити дії з метою з`ясування наявності правонаступників та подальшого звернення до суду із заявою про вирішення питання щодо заміни боржника у виконавчому провадженні, який помер, його спадкоємцями.Тому, просить визнати дії старшого державного виконавця Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гулик Андрія Юрійовича з винесення постанови про закінчення виконавчого провадження №72679880 від 26.09.2023, неправомірними, скасувати постанову старшого державного виконавця Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гулик Андрія Юрійовича від 26.09.2023 про закінчення виконавчого провадження №72679880 та зобов`язати старшого державного виконавця Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гулик Андрія Юрійовича відновити виконавче провадження №72679880 з примусового виконання виконавчого листа №2-6629 від 05.11.2007, виданого Білоцерківським міськрайонним судом. Також, просила поновити їй строк звернення до суду із зазначеною скаргою.

05.03.2024 судом постановлено ухвалу, якою прийнято скаргу до розгляду, призначено судове засідання, зобов`язано старшого державного виконавця Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гулик А.Ю. надати до суду матеріали виконавчого провадження №72679880 з примусового виконання виконавчого листа №2-6629 від 05.11.2007, виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області (оригінал) та визнано явку старшого державного виконавця Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гулик Андрія Юрійовича, в судове засідання обов`язковою.

01.04.2024 Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надав до суду копію матеріалів виконавчого провадження №72679880 з примусового виконання виконавчого листа №2-6629 від 05.11.2007, виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області.

01.04.2024 Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) подав до суду відзив на скаргу, в якому зазначив, що 04.09.2023 на примусове виконання в Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшов виконавчий лист №2-6629/2007 виданий 05.11.2007 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області про вселення ОСОБА_1 в будинок АДРЕСА_1 (виконавче провадження №72679880). 05.09.2023 відповідно вимог ст. 3, 18, 24, 26 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. Згідно п. 6 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» з метою виконання рішення суду боржнику направлено постанову про відкриття виконавчого провадження та зазначено про необхідність виконання рішення протягом 10 робочих днів. 26.09.2023 державним виконавцем здійснивши перевірку в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян встановлено, що ОСОБА_2 (боржник в межах виконавчого провадження №72679880) померла 02.11.2017, про що сформовано актовий запис про смерть №1774 від 07.11.2017. 26.09.2023 державним виконавцем відповідно до пункту 3 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до нього закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.З метою всебічного з`ясування обставин справи державним виконавцем враховано, що відповідно до ч.1 ст. 608 ЦК України зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особо і у зв?язку з цим не може бути виконане іншою особою. В основі зазначеної статті лежить принцип неможливості передачі особистих немайнових прав і інших нематеріальних благ через те, що особисті немайнові права тісно пов?язані з фізичною особою. Як вбачається з рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області по справі №2-6629/2007 від 05.11.2007 (на підставі якого видано виконавчий документ), сторони виконавчого провадження стягувач і боржник є рідними сестрами та майже тридцять років між ними існують неприязні стосунки з приводу спору про розмір часток у праві власності на спірний будинок, який первісно належав їх батькам. З пояснень відповідачів встановлено, що між ними та ОСОБА_1 існують неприязні стосунки, вони не допускають позивачку до спірного будинку, оскільки вважають, що в ньому немає вільного жилого приміщення, яким вона може користуватись. Окрім цього згідно інформації зазначеної в скарзі на дії державного виконавця спадкоємцем померлої є ОСОБА_3 , який під час судового розгляду по справі про вселення ОСОБА_1 не був стороною, що в свою чергу може свідчити про відсутність конфлікту та перешкод з боку спадкоємця щодо вселення та не може ним виконуватися. З огляду на вищезазначене між сторонами існував конфлікт в зв?язку з чим факт смерті ОСОБА_2 було розцінено у відповідності до ч.1 ст. 608 ЦК України, а саме таким, який є нерозривно пов`язаним з її особою та не може бути виконаний іншою особою.Відповідно до статті 1219 Цивільного кодексу України не входять до складу спадщини права та обов?язки, що нерозривно пов?язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров?я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов?язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу. Просить суд врахувати, що саме довготривалі зволікання в пред`явлені стягувачем виконавчого листа до виконання негативно вплинули на можливість виконання рішення суду та, зокрема, призвели до численних звернень, в тому числі до суду, зі скаргою на дії державного виконавця. В червні 2021 року ОСОБА_1 зверталась до суду щодо поновлення строків пред`явлення виконавчого листа. На момент прийняття відповідного рішення (15.06.2021) боржниця була померлою більше трьох років. Як вбачається із зазначеного рішення, інформації про смерть ОСОБА_2 ОСОБА_1 суд не повідомила, та водночас не порушувала питання щодо можливої заміни сторони у виконавчому документі. Окрім вищезазначеного, після відкриття виконавчого провадження, ОСОБА_1 не повідомляла відділ в установленому законом порядку про смерть боржника, чим порушила вимоги ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до ч. 4 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов?язкове зупинення вчинення виконавчих дій. Відповідно до ч. 8 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій. Тому, просив відмовити ОСОБА_4 у задоволенні її скарги на дії старшого державного виконавця Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гулика Андрія Юрійовича у повному обсязі.

Стягувач - ОСОБА_1 в судовому засіданні скаргу підтримала та просила її вимоги задовольнити.

Представник стягувача, за довіреністю у справі - ОСОБА_5 , в судовому засіданні зазначила, що у вересні 2023 року стягувач звернулася до ДВС із виконавчим листом та заявою про примусове виконання рішення суду. В подальшому з`ясувалося, що виконавче провадження закрили, дізналася про це з АСВП. Підставою закриття стала смерть боржника, але державний виконавець не здійснив дій щодо з`ясування правонаступників боржника. Виконавчий лист пред`являвся декілька разів, щоразу повертався без виконання (в 2014 році 2 рази та в 2021 році один раз), тому стягував звернулась до суду із заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання. Відносини власності пов`язані з особою боржника, тому можливе правонаступництво, адже суд захистив право власності стягувачки.

Державний виконавець Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гулик Андрій Юрійович у судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги з підстав викладених у відзиві та просив відмовити у її задоволенні.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали скарги, вважає, що скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Судовий контроль за виконанням судових рішень врегульовано законодавцем у розділі VII ЦПК України.

Згідно ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до ст. 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Відповідно до ст. 123 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 124 ЦПК України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.

Суд, дослідивши матеріали скарги, приходить до висновку, що скаржником подано скаргу 19.02.2024, шляхом направлення засобами поштового зв`язку, в межах десятиденного строку з дня, коли стягувач дізналася про порушення своїх прав (12.02.2024), тому, підстав для поновлення строку для подання скарги на дії державного виконавця суд не вбачає.

Крім того, застосовуючи процесуальні норми, потрібно уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, установлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства є неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судом встановлено, що 05.11.2007 рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про вселення, задоволено та вирішено вселити ОСОБА_1 в будинок АДРЕСА_1 .

14.10.2009 на виконання вищевказаного рішення суду від 05.11.2007 стягувачу - ОСОБА_1 було видано виконавчий лист №2-6629/2007.

15.06.2021 ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області заяву ОСОБА_1 , про поновлення строку пред`явлення виконавчого документу до виконання, задоволено та поновлено пропущений строк пред`явлення виконавчого листа №2-6629/2007, виданого на підставі рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05.11.2007 про вселення ОСОБА_1 в будинок АДРЕСА_1 .

26.08.2021 ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області виправлено помилку у виконавчому документі, який виданий 14.10.2009 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області та зазначено РНОКПП ОСОБА_2 « НОМЕР_1 » та дату народження « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Встановлено, що на виконанні Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебувало виконавче провадження №72679880, відкрите 05.09.2023 старшим державним виконавцем Гулик А.Ю., на підставі заяви стягувача - ОСОБА_1 , щодо примусового виконання виконавчого листа №2-6629/2007, виданого 05.11.2007 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області, про вселення ОСОБА_1 в будинок АДРЕСА_1 .

26.09.2023 старшим державним виконавцем здійснено перевірку в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян та встановлено, що боржник - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що сформовано актовий запис про смерть №1774 від 07.11.2017.

26.09.2023 старшим державним виконавцем Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гулик А.Ю. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Вищевказані обставини підтверджуються матеріалами справи (а.с. 10-11, 12-13, 14-15, 19-20, 22-27, 28-29), інформацією про виконавче провадження (а.с. 16-18), копією матеріалів виконавчого провадження №72679880 (а.с. 45-55), визнаються стягувачем та державним виконавцем.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

При цьому, за змістом ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 4 ст. 10 ЦПК України, при розгляді справ суд застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свободі протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина «судового розгляду».

У рішенні від 17 травня 2005 року у справі «Чіжов проти України» (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії параграф 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Заява N 40450/04) Європейський суд з прав людини зазначає, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі «Горнсбі проти Греції», від 19 березня 1997 року, п. 40, ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (див. рішення у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії»).

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до норм ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців (ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Так, згідно із положеннями статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну (пункт 3 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з абзацом другим пункту 1 розділу II Інструкції виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов`язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення.

Питання процесуального правонаступництва регламентовані ч. 1 ст. 55 ЦПК України, згідно з якою у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

Процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи (правопопередника) іншою особою (правонаступником) у зв`язку з вибуттям із процесу суб`єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов`язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього.

Підставою процесуального правонаступництва є наступництво в матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони, зокрема, внаслідок смерті, зі спірних чи встановлених судом правовідносин майнового характеру. При процесуальному правонаступництві всі процесуальні дії, виконані попередником, є обов`язковими для правонаступника.

Процесуальне правонаступництво відбувається в тих випадках, коли права або обов`язки одного із суб`єктів спірного матеріального правовідношення в силу тих або інших причин переходять до іншої особи, яка не брала участі у цьому процесі.

Отже, процесуальне правонаступництво тісно пов`язане з матеріальним, оскільки процесуальне правонаступництво передбачає перехід суб`єктивного права або обов`язку від однієї особи до іншої в матеріальному праві. При цьому незалежно від підстав матеріального правонаступництва, процесуальне правонаступництво допускається лише після того, як відбудеться заміна в матеріальному правовідношенні.

Під час виконавчого провадження заміна сторони виконавчого провадження відбувається на підставі статті 442 ЦПК України.

Частинами першою та другою статті 442ЦПК України визначено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

Так, частиною першою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником.

Частиною п`ятою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

За змістом пункту 5 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі звернення виконавця та/або заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п`ятою статті 15 цього Закону.

Смерть боржника слід розглядати як вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження, а тому вказаними нормами права, виходячи з їх системного тлумачення, передбачено заміну сторони виконавчого провадження (у разі її смерті) правонаступником.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника.

За пунктом 2 частини першої статті 40 згаданого Закону виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 13 розділу 2 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року N 512/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за N 489/20802 (далі - Інструкція), правонаступництво можливе на всіх стадіях виконавчого провадження - з моменту відкриття виконавчого провадження до його закінчення.

З аналізу наведеного нормативного регулювання можна зробити висновок про те, що оскільки виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу, сторони виконавчого провадження належать до учасників справи, а отже, якщо процесуальне правонаступництво має місце на стадії виконавчого провадження, заміна сторони виконавчого провадження означає й заміну учасника справи.

Законом передбачена можливість відновлення виконавчого провадження, адже згідно із ч. 1 ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

З урахуванням наведених вище законодавчих приписів, у разі смерті фізичної особи - сторони виконавчого провадження виконавець повинен перевірити, чи допускають відповідні правовідносини правонаступництво, чи ні. Якщо ж виконавче провадження було закінчене виконавцем, у тому числі у зв`язку зі смертю боржника, і виконавець при цьому не врахував відповідні вимоги чинного законодавства щодо можливого правонаступництва боржника, постанову про закінчення виконавчого провадження можна оскаржити в судовому порядку. У разі задоволення скарги можна вирішувати питання щодо заміни сторони виконавчого провадження правонаступником, у тому числі у зв`язку зі смертю боржника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2020 справа №916/617/17, від 11.10.2023 справа № 523/2357/20).

Статтями 1216, 1218 Цивільного кодексу України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У свою чергу, відповідно до статті 1219 ЦК України, не входять до складу спадщини права та обов?язки, що нерозривно пов?язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров?я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов?язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 608 ЦК України зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв?язку з цим не може бути виконане іншою особою.

В основі зазначеної статті лежить принцип неможливості передачі особистих немайнових прав і інших нематеріальних благ через те, що особисті немайнові права тісно пов?язані з фізичною особою.

Стаття 271 ЦК України визначає зміст особистого немайнового права як можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.

Зміст будь-якого цивільного права складає сукупність повноважень (правомочностей), котрі має носій цього права. До повноважень, які складають загальний зміст особистих немайнових прав ЦК відносять можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого особистого (приватного) життя.

Однак, з огляду на те, що загальні повноваження, які складають зміст будь-якого суб`єктивного права можуть бути згруповані за трьома напрямками: а) повноваження на власні дії, тобто можливість здійснювати носію даного права певні передбачені законом активні діяння, що спрямовані на реалізацію свого права; б) повноваження вимагати певних дій з боку інших осіб, тобто можливість задля реалізації свого права вимагати певної поведінки від інших осіб; в) повноваження вимагати захисту свого порушеного права, тобто можливість застосувати передбачені законом засоби впливу на особу, яка порушила, створила загрозу порушення, оспорює чи не визнає відповідне право.

Аналізуючи зміст особистих немайнових прав, слід також зауважити, що фізична особа не просто має повноваження визначати власну поведінку в сфері свого приватного життя, а вчиняти це вона може вільно та на власний розсуд. Це означає, що при визначенні своєї поведінки фізична особа користується тільки доброю волею та власними інтересами.

Відповідно до ст. 270 ЦК України, відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров`я, право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Цим Кодексом та іншим законом можуть бути передбачені й інші особисті немайнові права фізичної особи. Перелік особистих немайнових прав, які встановлені Конституцією України, цим Кодексом та іншим законом, не є вичерпним.

Відповідно до змісту ст. 269 ЦК України особисті немайнові права мають такі ознаки:а) дані права належать кожній фізичній особі. Це означає, що вони належать всім і кожному незалежно від обсягу його правоздатності та дієздатності. При цьому усі фізичні особи урівнюються у можливості реалізації та охорони цих прав; б) дані права належать фізичній особі від народження або за законом. Це означає, що підставою їх виникнення є або факт народження, або юридичний факт (подія або дія), який передбачений в законі. Безумовно, що переважна більшість особистих немайнових прав виникає у фізичної особи з моменту народження, наприклад, право на життя, здоров`я, свободу та особисту недоторканність тощо. При цьому, враховуючи те, що згідно зі ст. 270 ЦК перелік особистих немайнових прав є не вичерпним, то факт належності особі даних прав з моменту народження припускається. Однак окремі види особистих немайнових прав можуть виникати у фізичних осіб також з іншого моменту, що передбачений в законі; в) дані права не мають економічного змісту. Це означає, що стосовно особистих немайнових прав, на відміну, наприклад, від майнових, фактично неможливо визначити їх вартість у грошовому еквіваленті;г) дані права тісно пов`язані з фізичною особою. Це означає, що вони не можуть бути відчужені (як примусово, так і добровільно, як постійно, так і тимчасово) від фізичної особи носія цих прав та/або передані іншим особам. Окрім того, на відміну від майнового права, від якого особа згідно з ч. 3 ст. 12 ЦК може відмовитись, щодо особистого немайнового права така відмова не допустима, тобто особа може не реалізовувати особисте немайнове право, але відмовитись від нього вона не має права. Особлива увага звертається законодавцем на неможливість позбавлення особи цих прав з боку інших осіб. Здебільшого це стосується органів державної влади та місцевого самоврядування, які здійснюючи публічну владу, найбільш часто можуть втручатись у сферу особистих немайнових прав людини;д) дане право належить особі довічно. Це означає, що воно належить фізичній особі з моменту народження, або іншого моменту, що прямо передбачений законом і аж до моменту смерті.

Отже, враховуючи вищевикладене, правонаступництво боржника - ОСОБА_2 неможливе, оскільки її зобов`язання пов`язане, насамперед з її особистими немайновими правами, щодо вселення стягувача у житловий будинок, яке нерозривно пов`язане з особою спадкодавця.

Як зазначалося раніше в ухвалі, згідно з пунктом 3 частини першої та другої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника. Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

Водночас, смерть, оголошення померлою або визнання безвісно відсутньою фізичної особи, яка була стороною виконавчого провадження, має виступати підставою для його закінчення лише коли виконання обов`язків такої особи чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва.

Судом встановлено, що в даному випадку спірні правовідносини у справі №2-6629/2007 про вселення ОСОБА_1 в будинок АДРЕСА_1 не допускають правонаступництво, оскільки, немайнове зобов`язання ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , нерозривно пов`язане з особою спадкодавця та не може бути виконане іншою особою, а тому, державний виконавець правомірно закінчив виконавче провадження на підставі п. 3 ч. 1, 2 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», враховуючи вищезазначені вимоги закону.

Крім того, суд враховує, що на момент звернення ОСОБА_1 до суду у червні 2021 року щодо поновлення строків пред`явлення виконавчого листа, боржник ОСОБА_2 (сестра скаржниці) була померлою більше трьох років та ОСОБА_1 не повідомила суд про її смерть, як і не повідомляла відділ в установленому законом порядку про смерть боржника.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов?язкове зупинення вчинення виконавчих дій.

Відповідно до ч. 8 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 3 ст. 451 ЦПК України якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд дійшов висновку, що дії старшого державного виконавця Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гулика Андрія Юрійовича у частині винесення постанови про закінчення виконавчого провадження №72679880 від 26.09.2023, є правомірними, а тому, скарга ОСОБА_1 не підлягає до задоволення.

Керуючись ст. 447-452 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні скарги ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) на дії старшого державного виконавця Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гулика Андрія Юрійовича (ЄДРПОУ: 34846037, місцезнаходження: бульвар Олександрійський, 94, місто Біла Церква, Київська область, 09113), відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали. Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст ухвали складено 18.04.2024, з урахуванням ч.3 ст. 124, ч.6 ст. 259 ЦПК України.

Суддя О. В. Бондаренко