ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 638/6852/18

провадження № 61-393св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Сердюка В. В.,

розглянув у порядку письмового позовного провадженнякасаційні скарги ОСОБА_1 ,представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвоката Яценка Андрія Олексійовича на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 квітня 2023 року у складі судді Подус Г. С. та постанову Харківського апеляційного суду від 30 листопада 2023 рокуу складі колегії суддів Мальованого Ю. М., Бурлака І. В., Яцини В. Б.,

касаційні скарги ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвоката Яценка Андрія Олексійовича на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року у складі колегії суддів Мальованого Ю. М.,Бурлака І. В., Яцини В. Б.,

у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, Державна екологічна інспекція у Харківській області, про захист права на безпечне довкілля та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом, у якому просили зобов`язати ОСОБА_4 ліквідувати сміттєзвалище на земельній ділянці, кадастровий номер 632205900:00:003:1793, площею 0,6 га, розташованій на території смт Мала Данилівка Дергачівського району Харківської області, шляхом вивезення наявних на земельній ділянці хімічних, побутових, будівельних та інших видів відходів, а також засмічених токсичними відходами мас ґрунту на легальні сміттєві полігони.

Вказували, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 632205900:00:003:1793, площею 0,6 га, за адресою:

АДРЕСА_1 , що знаходиться у безпосередній близькості до їхнього домоволодіння. Із березня 2018 року відповідач на належній йому земельній ділянці розпочав будівництво промислового об`єкта, а саме - стоянки вантажного автотранспорту, що не відповідає цільовому призначенню земельної ділянки. В процесі будівництва відповідачем завезено на ділянку декілька сотень тон хімічних, побутових і будівельних відходів.

Вимоги мешканців АДРЕСА_1 на зборах громади 24 травня 2018 року про припинення звалювання сміття і його вивезення проігноровані ОСОБА_4 .

Короткий зміст судових рішень

06 квітня 2023 року рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова позов залишено без задоволення.

30 листопада 2023 року постановою Харківського апеляційного суду апеляційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 квітня 2023 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачі повинні були довести не тільки сам факт забруднення довкілля відповідачем, а й те, що воно відбувається поза відповідними нормами, встановленими державою, непритаманне наявному забрудненню в сучасних містах та селищах, негативно впливає на користування зручностями населених пунктів, приватне та сімейне життя позивачів, та, як наслідок, призводить до погіршення стану їх здоров`я. Позивачі звернулися з позовом про захист їх права на безпечне довкілля шляхом вивезення наявних на земельній ділянці хімічних, побутових, будівельних та інших видів відходів, а також засмічених токсичними відходами мас ґрунту на легальні сміттєві полігони. Однак не надали належних та допустимих доказів існування порушень їх прав на час розгляду справи. Доводи щодо преюдиційних фактів та фіксації порушення у 2018 року, притягнення до адміністративної відповідальності відповідача не свідчать, що станом на 2023 рік існують обставини, на які посилаються ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відповідні приписи та протоколи контролюючими органами після 2018 року не складались. Докази негативного впливу на довкілля та його негативного впливу на позивачів та інших осіб матеріали справи не містять.

Довід апеляційної скарги про те, що ОСОБА_4 на власній земельній ділянці, кадастровий номер 6322055900:00:003:1793, було створене сміттєзвалище токсичних відходів, що підтверджується судовими рішеннями у справі № 638/8209/18, апеляційний суд визнав недоведеним, зазначаючи, що у справі № 638/8209/18 ОСОБА_4 притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 53 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Судом встановлено, що земельна ділянка виділялася відповідачу для ведення особистого селянського господарства, проте використовувалася ним як звалище непобутових відходів, будівельних відходів, ґрунту невідомого походження. Докази на підтвердження того, що відповідачем створено сміттєзвалище токсичних чи хімічних відходів, матеріали справи не містять.

Доводи позивачів про зміну судом апеляційної інстанції питань, які були поставлені експерту, що унеможливило проведення експертизи та отримання доказів для підтвердження їх вимог, суд визнав необґрунтованими, вказуючи, що позивачі не були позбавлені можливості надати висновок, складений на їх замовлення відповідно до статті 106 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Доводи позивачів про неможливість виконання ухвали суду від 02 грудня 2021 року про забезпечення доказів шляхом огляду речових доказів за місцем їх знаходження із залученням спеціаліста через бездіяльність суду, який не вичинив необхідних дій для організації її виконання, апеляційний суд відхилив з підстав, що вказане судове рішення ухвалено судом у порядку статті 118, а не 85 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції визнав наявним у ОСОБА_1 правового зв`язку зі сторонами спору, з огляду на те, що саме громадянин ОСОБА_1 23 квітня 2018 року звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із письмовою заявою, в якій просив вжити заходів щодо припинення грубого порушення земельного законодавства (створення сміттєзвалища), вчиненого власником земельної ділянки, кадастровий номер 6322055900:00:003:1793 (справа № 638/8209/18), у безпосередній близькості з якою розташоване його домоволодіння.

14 грудня 2023 року додатковою постановою Харківського апеляційного суду заяву представника ОСОБА_4 - Романченка О. М. задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь

ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу, понесені під час розгляду справи в апеляційному суді, у загальному розмірі 10 500,00 грн, а саме по 3 500,00 грн з кожного.

Додаткова постанова мотивована тим, що 04 грудня 2023 року ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Романченко О. М., подав заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, у розмірі 20 000 грн.14 грудня 2023 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Яценко А. О., подано клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу. 14 грудня 2023 року ОСОБА_1 подано заперечення щодо стягнення витрат на правничу допомогу.

Апеляційний суд зазначив, що посилання позивачів та ОСОБА_1 у клопотанні й запереченні про зменшення (відмову) відповідачу у розподілі витрат на професійну правничу допомогу на частину дев`яту статті 141 ЦПК України, якою передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, є необґрунтованим. Рішення суду оскаржено в апеляційному порядку позивачами та ОСОБА_1 , тобто, судове провадження в суді апеляційної інстанції ініційовано не відповідачем. Обставини, на які посилалися позивачі та заявник щодо неправомірності дій відповідача, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, а тому підстави для покладення на останнього судових витрат відсутні.

Щодо доводів сторони позивача про невиконання відповідачем вимог закону щодо направлення відзиву, що, на їх думку, виключає підстави для стягнення заявлених судових витрат, суд зазначив, що положеннями частини четвертої статті 360 ЦПК України визначено обов`язок надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи. Між тим, законом імперативно не визначено обов`язок сплати поштових послуг саме відправником, а тому апеляційний суд не визнав відзив представника відповідача ОСОБА_4 на апеляційну скаргу таким, що не поданий.

Апеляційний суд зазначив, що доводи позивачів та ОСОБА_1 про сприяння відповідачу у створенні нових доказів вже були предметом судового розгляду під час перегляду рішення суду першої інстанції, яким надана оцінка у постанові Харківського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року.

Оцінюючи пропорційність та співмірність витрат на оплату послуг адвокатів зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги рівень складності, юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, виходячи із засад розумності та справедливості, враховуючи межі оскарження рішення суду першої інстанції кожним з учасників судового процесу та результат вирішення справи, апеляційний суд виснував, що відповідач має право на стягнення з апелянтів витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції у розмірі 10 500,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

04 січня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся з касаційною скаргою на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова

від 06 квітня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду

від 30 листопада 2023 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

08 січня 2024 року представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвокат

Яценко А. О. засобами поштового зв`язку звернувся з касаційною скаргою на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 квітня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

12 січня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся з касаційною скаргою на додаткову постанову Харківського апеляційного суду

від 14 грудня 2023 року, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_4 про розподіл судових витрат.

13 січня 2024 року представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвокат

Яценко А. О. засобами поштового зв`язку звернувся з касаційною скаргою на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_4 про розподіл судових витрат.

Узагальнені доводи касаційних скарг ОСОБА_1 .

Касаційна скарга на судові рішення по суті спору мотивована тим, що відповідач ОСОБА_4 влаштував на власній земельній ділянці, що межує із домоволодіннями позивачів, сміттєзвалище та в подальшому засипав сотні тон хімічного, побутового й будівельного сміття (завтовшки 0,5 - 1 м) ґрунтом. Площа сміттєзвалища складає більше 1 000 кв. м. Вказані відходи проникають у ґрунтові води та можуть отруїти мешканців селища.

Суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 910/8122/17, постановах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 539/369/19, від 20 вересня 2019 року у справі № 607/15910/15-а, від 20 вересня 2019 року у справі № 606/2381/15-а, від 18 травня 2023 року у справі № 759/23414/20, від 02 жовтня 2019 року у справі № 826/9432/17, від 21 жовтня 2019 року у справі № 826/3820/18, від 25 червня 2020 року у справі № 826/11374/15, від 11 серпня 2020 року у справі № 821/837/17, від 27 липня 2021 року у справі № 540/2450/18, від 02 листопада 2021 року у справі № 420/2719/20, від 24 листопада 2021 року у справі № 1340/3880/18, про неможливість звуження прав позивачів, гарантованих національним законодавством. Суд у спірній категорії справ має зосередитися саме на екологічній та правовій суті справи й у разі, якщо буде виявлено порушення норм природоохоронного законодавства, наслідком розгляду справи має бути запобігання або припинення незаконного заподіяння шкоди природі.

Суд апеляційної інстанції безпідставно послався на необхідність існування обставин завдання шкоди життю чи здоров`ю внаслідок забруднення довкілля відповідачем. Постановою Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 524/2422/17 захищено права позивачки на безпечне навколишнє середовище та комфортні умови проживання, що можуть бути порушені незаконним будівництвом. У постанові від 10 серпня 2022 року у справі № 340/2687/20 Верховний Суд вкотре закріпив принцип превентивного захисту права на безпечне довкілля. Апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду щодо справедливості й розумності цивільного законодавства, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, від 29 червня 2022 року у справі № 753/7395/20.

Апеляційний суд не врахував рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) про те, що створення сміттєзвалища є загрозою життю людей незалежно від того, які ризики можуть бути передбачені; стосовно превентивності заходів реагування на ризики, які створюють сміттєзвалища.

Суди ухилилися від оцінки протоколу вимірювання показників складу та властивостей ґрунтів від 11 травня 2018 року № 08-04-18, наданого Державною екологічною інспекцією у Харківській області, за яким ґрунт на земельній ділянці відповідача має високий ступінь токсичності. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 11-228сап21 зазначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи.

Постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2019 року у справі № 638/8209/18 містить преюдиційні факти про те, що саме ОСОБА_4 створив несанкціоноване сміттєзвалище. Цей доказ не визнавався неналежним чи недопустимим. У постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц зазначено, що преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню; суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Апеляційний суд всупереч висновкам Великої Палати Верховного Суду у постановах від 19 жовтня 2021 року у справі № 903/533/21, від 26 лютого 2019 року у справі № 913/632/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 916/3130/17, прийняв докази відповідача, подані з порушенням строків (після закінчення підготовчого засідання), без відповідного клопотання про їх поновлення та без направлення іншій стороні.

Апеляційний суд не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 16 червня 2021 року у справі № 336/1461/19, від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц, від 14 липня 2021 року у справі № 405/2098/18, постановах Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 947/14605/20, від 21 серпня 2023 року у справі № 552/7638/19, від 30 серпня 2023 року у справі № 363/3231/18 та прийняв нові докази на стадії апеляційного провадження справи з порушенням процесуального порядку подання таких доказів.

Клопотання ОСОБА_1 про неприйняття доказів відповідача апеляційний суд розглянув при розгляді справи по суті без урахування висновків Верховного Суду у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 138/2557/19.

З метою встановлення обсягу забруднення 28 грудня 2018 року Дзержинським районним судом м. Харкова за клопотанням позивачів призначено судову інженерно-екологічну експертизу. На вирішення експертів були поставлені питання, що вимагали розкриття верхнього шару ґрунту на ділянці відповідача і дослідження обсягу похованого під землею сміттєзвалища. 29 липня 2019 року ухвала районного суду була скасована апеляційним судом та з ініціативи суду призначена нова судова експертиза з кардинально іншими питаннями, яких жодний з учасників спору на вирішення експертів не пропонував. Призначена апеляційним судом на власний розсуд експертиза виключила можливість дослідження сміття, похованого під шаром ґрунту на земельній ділянці відповідача.

Відсутній висновок Верховного Суду щодо самостійного призначення судом апеляційної інстанції експертизи шляхом скасування ухвали суду першої інстанції в умовах заперечення суб`єктів подання клопотання про експертизу проти призначення апеляційним судом експертизи; самостійного призначення апеляційним судом експертизи з питань, проти яких заперечували позивачі, з огляду на їх безпідставність; призначення експертизи із порушенням принципів законності і розумності в силу фактичного втручання апеляційного суду у повноваження суду першої інстанції; покладення обов`язку оплати на сторону, яка заперечувала проти призначення експертизи.

Позивачі подали до суду першої інстанції клопотання від 28 січня 2020 року про забезпечення доказів шляхом огляду речових доказів за місцем їх знаходження. Огляд пропонувалося провести шляхом розкриття верхнього шару ґрунту на земельній ділянці відповідача. Проте суд не вчинив жодних дій на організацію виконання власної ухвали про задоволення вказаного клопотання.

Касаційна скарга на додаткову постанову мотивована тим, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, що зазначено у постанові Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18. Відповідач приступив до ліквідації сміттєзвалища після подання позову, тому стягнення з позивачів та нього судових витрат суперечить принципам справедливості та розумності. Надана відповідачу адвокатом Романченком О. М. правова допомога полягала у вчиненні незаконних дій, тому позивачі та він не мають відшкодовувати витрати відповідача на правову допомогу. Суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, у постановіВерховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 643/3720/15-ц, про те, що у разі неподання попереднього розрахунку суми судових витрат суд має право відмовити у їх стягненні. Крім того, у заяві відповідача про розподіл судових витрат не зазначено, яку суму з кожного позивача та нього необхідно стягнути. Апеляційний суд здійснив такий розподіл на власний розсуд.

Узагальнені доводи касаційних скарг представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвоката Яценка А. О.

Касаційна скарга на судові рішення по суті спору мотивована тим, що відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 13, статті 50 Конституції України, статей 1, 9 Орхуської конвенції, ратифікованої Законом України від 06 липня 1999 року № 832-XVI (далі - Орхуська конвенція), статті 1 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», статті 293 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), пункту 10 частини першої статті 35 Закону України «Про охорону земель», підпунктів «а», «б» частини першої статті 42 Закону України «Про відходи» у взаємозв`язку за обставин, коли на земельній ділянці в межах територіальної громади, де мешкають позивачі, наявне сміттєзвалище і позивачі звернулися з позовом до власника земельної ділянки, на якій розташовано сміттєзвалище; застосування норм статті 85 ЦПК України щодо невиконання судом власної ухвали про забезпечення доказів шляхом їх огляду за місцезнаходженням.

Апеляційний суд не врахував рішення ЄСПЛ про те, що створення сміттєзвалища є загрозою життю людей незалежно від того, які ризики можуть бути передбачені; стосовно превентивності заходів реагування на ризики, які створюють сміттєзвалища. Суд мав ужити невідкладних і ефективних заходів для припинення правопорушення, що створює загрозу життю і здоров`ю великій кількості людей.

Суди ухилилися від оцінки протоколу вимірювання показників складу та властивостей ґрунтів від 11 травня 2018 року № 08-04-18, наданого Державною екологічною інспекцією у Харківській області, за яким ґрунт на земельній ділянці відповідача має високий ступінь токсичності.

Постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2019 року у справі № 638/8209/18 містить преюдиційні факти про те, що саме ОСОБА_4 створив несанкціоноване сміттєзвалище.

Відповідач ОСОБА_4 не ліквідував сміттєзвалище, а приховав його під шаром спеціально завезеного ґрунту, ущільненого будівельною технікою. Позивачі подали до суду першої інстанції клопотання від 28 січня 2020 року про забезпечення доказів шляхом огляду речових доказів за місцем їх знаходження. Огляд пропонувалося провести шляхом розкриття верхнього шару ґрунту на земельній ділянці відповідача. Проте суд не вчинив жодних дій на організацію виконання власної ухвали про задоволення вказаного клопотання.

Суди встановили обставини, що мають значення, на підставі недопустимих доказів відповідача про ліквідацію сміттєзвалища, чого насправді не відбулося.

З метою встановлення обсягу забруднення 28 грудня 2018 року Дзержинським районним судом м. Харкова за клопотанням позивачів призначено судову інженерно-екологічну експертизу. На вирішення експертів були поставлені питання, що вимагали розкриття верхнього шару ґрунту на ділянці відповідача і дослідження обсягу похованого під землею сміттєзвалища. 29 липня 2019 року ухвала районного суду була скасована апеляційним судом та з ініціативи суду призначена нова судова експертиза з кардинально іншими питаннями, яких жодний з учасників спору на вирішення експертів не пропонував. Призначена апеляційним судом на власний розсуд експертиза виключила можливість дослідження сміття, похованого під шаром ґрунту на земельній ділянці відповідача.

Касаційна скарга на додаткову постанову мотивована тим, що відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування пунтку 6 частини першої статті 3 ЦКУкраїни у взаємозв`язку з частиною дев`ятою статті 141 ЦПК України, коли спір виник внаслідок неправомірних дій сторони і позивачі не мають нести судові витрати, якщо усунення порушення відбулося після подання позову; застосування частини дев`ятої статті 141 ЦПК України щодо покладення на позивачів судових витрат, які виникли внаслідок зловживання відповідачем і його представником процесуальними правами; застосування частини дев`ятої статті 141 ЦПК України щодо того, що заявники не зобов`язані нести судові витрати за отримання відзиву на апеляційну скаргу, складеного іншою стороною, оскільки такий обов`язок не передбачений для одержувачів судових документів; застосування частини другої статті 141 ЦПК України щодо покладення витрат на професійну правничу допомогу на сторону, вимоги якої не задоволені, без встановлення солідарності стягнення таких витрат; частини другої статті 134 ЦПК України, пункту 4 частини другої статті 133 ЦПК України. Процесуальні зловживання представника відповідача не підлягають оплаті позивачами. Попередній розрахунок витрат представника відповідача був частиною відзиву на апеляційну скаргу, який не надсилався іншим учасникам справи, тому суд мав відмовити відповідачу у розподілі витрат на правничу допомогу. Апеляційний суд стягнув судові витрати з трьох осіб, проте апеляційні скарги розглядалися дві.

Позиція інших учасників справи

Представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвокат Яценко А. О. у спільному відзиві на касаційні скарги ОСОБА_1 повністю погодилися із наведеними у них доводами та просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_4 у відзивах на касаційні скарги ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвоката Яценка А. О. зазначає, що доводи касаційних скарг про завезення ним на власну земельну ділянку токсичних відходів не підтверджуються матеріалами справи. Докази засмічення земельної ділянки, на які посилаються позивачі, не підтверджують обставини вчинення таких дій саме ним. Позивачі не підтвердили факту засмічення земельної ділянки на дату вирішення спору. Посилання заявників на недопустимість його доказів мають характер припущення. Незгода позивачів із питаннями, які апеляційний суд поставив на вирішення експерта, не свідчить про те, що призначена експертиза не відповідає предмету спору. Державна екологічна інспекція не оголосила його земельну ділянку зоною надзвичайної екологічної ситуації. Позивачі ухилилися від проведення експертизи внаслідок її неоплати. Висновки агрохімічного аналізу стану та якості ґрунту на його земельній ділянці позивачами не спростовані, як і факт вивезення сміття з цієї земельної ділянки. Позивачі не довели погіршення екологічного стану землі й порушення своїх прав його діяльністю на власній земельній ділянці.

Доводи касаційних скарг на додаткову постанову не відповідають дійсності. До відзиву на апеляційні скарги було додані вкладення у цінні листи та відповідні накладні відділення поштового зв`язку. Законодавство передбачає можливість направлення поштових відправлень з оголошеною цінністю як за рахунок відправника, так і за рахунок одержувача. Отже, направлення документів учасникам справи рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення за рахунок одержувача не протирічить вимогам ЦПК України. Витрати відповідача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції підтверджуються належними та допустимими доказами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_4 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 6322055900:00:003:1793, площею 0,6 га, яка розташована на території АДРЕСА_1 .

11 травня 2018 року за результатами перевірки в. о. начальника відділу контролю за використанням та охороною земель у Дергачівському, Зміївському, Харківському районах Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Беденком П. Є. складено акт № 198-ДК/223/АП/ 09/ 01-18 обстеження земельної ділянки. Вказаним актом встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 6322055900:00:003:1793, площею 0,6000 га, яка знаходиться на території Малоданилівської об`єднаної територіальної громади Дергачівського району Харківської області, за межами населеного пункту, віднесена до категорії земель сільськогосподарського призначення, вид використання - для ведення особистого селянського господарства, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства. Власником земельної ділянки є ОСОБА_4 Обстеженням на місцевості встановлено, що земельна ділянка не огороджена, вільна від будівель та споруд. Земельна ділянка за цільовим призначенням не використовується, діяльність, пов`язана з веденням сільськогосподарського виробництва, не проводиться.

На земельній ділянці власником ОСОБА_4 влаштоване звалище непобутових відходів, будівельних відходів, ґрунту невідомого походження. Звалище розділено на дві ділянки. Одна ділянка звалища має конфігурацію прямокутного трикутника з довжинами сторін 21 м, 42 м та 45 м. Друга ділянка звалища має конфігурацію прямокутника з довжинами сторін 21 м та 23 м. Окрім наявних відходів на ділянці власником ділянки ОСОБА_4 на узбіччі прилеглої дороги Харків-Дергачі був розміщений рекламний щит про прийняття ґрунту та бою із вказівкою напряму під`їзду до ділянки. Також на ділянці є наявні сліди того, що працювала важка техніка і розгортала привезені відходи та ґрунт. Від межі розгортання відходів до найближчого дорожнього покриття 21 м (дорога Харків-Дергачі). Через спірну земельну ділянку навскіс проходить лінія електромережі, через що встановлено обмеження у використанні ділянки у вигляді охоронної зони навколо (вздовж) об`єкта енергетичної системи загальною площею 0,3370 га.

Власниками сусідніх земельних ділянок були надані фотоматеріали з фіксацією моменту вивантаження відходів вантажними автомобілями. При проведенні обстеження ОСОБА_4 вручено виклик до Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на 26 квітня 2018 року об 10 год. 00 хв. Громадянин ОСОБА_4 у визначений час прибув, але надавати будь-які пояснення, документи відмовився.

Згідно з відомостями з відділу Держгеокадастру у Дергачівському районі Харківської області агровиробничий ґрунт на спірній земельній ділянці має шифр агровиробничих ґрунтів «41е» та відноситься до особливо цінних. При проведенні перевірки на земельній ділянці не знайдено ознак її використання за цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, відсутні ознаки вирощування сільськогосподарських культур.

На підставі відомостей, документів, інших матеріалів, отриманих при проведенні перевірки за дотриманням вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки з кадастровим номером 6322055900:00:003:1793, встановлено, що зазначена земельна ділянка використовується не за цільовим призначенням, а використовується у якості земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, що є порушенням вимог земельного законодавства та статті 53 КУпАП (т. 1, а. с. 20-33).

За результатами перевірки було складено протокол про адміністративне правопорушення № 198-ДК/0122П/07/01/-18 від 11 травня 2018 року та припис № 198-ДК/0150Пр/03/01/-18 від 11 травня 2018 року про усунення порушень земельного законодавства.

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення № 198-ДК/0122П/07/01/ від 11 травня 2018 року ОСОБА_4 створив на земельній ділянці, кадастровий номер 6322055900:00:003:1793, сміттєзвалище та використовує вказану земельну ділянку не за цільовим призначенням (для ведення особистого селянського господарства), а у якості земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, що є порушенням земельного законодавства та статті 53 КУпАП.

Постановою в. о. начальника відділу контролю за використанням та охороною земель у Дергачівському, Зміївському, Харківському районах Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Беденка П. Є. від 31 травня 2018 року № 198-ДК/0155По/08/01/-18 про притягнення його до адміністративної відповідальності за статтею 53 КУпАП, ОСОБА_4 був притягнений до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.

08 червня 2018 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, в. о. начальника відділу контролю за використанням та охороною земель у Дергачівському, Зміївському, Харківському районах Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Беденка П. Є. про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 березня 2019 року у даній справі позов ОСОБА_4 задоволено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суд від 19 травня 2019 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 березня 2019 року у справі № 638/8209/18 скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Відповідно до протоколу вимірювань показників складу та властивостей ґрунтів № 08-04-18 від 11 травня 2018 року Державної екологічної інспекції у Черкаській області нормований вміст гранично допустимих концентрацій показників на земельних ділянках на території Малоданилівської селищної ради за межами населеного пункту вздовж траси «Мала Данилівка-Дергачі» навпроти кладовища, через трасу від нього відсутній (т. 1, а. с. 88-90).

Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом перевірки (земельної ділянки) від 30 січня 2019 року за № 14-ДК/29/АП/09/01/-19, складеного Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 6322055900:00:003:1793 використовується за цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, порушень вимог земельного законодавства України не встановлено в період здійснення заходів державного контролю з 10 по 30 січня 2019 року. Під час перевірки здійснювалась фотофіксація, фотографії на 8 ми аркушах долучені до матеріалів (т. 2, а. с. 129-131).

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження у справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; абосуд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційних скарг, відзивів та виснував, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Стосовно судових рішень по суті спору

Згідно з частинами першою, другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право

в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб

або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне

для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Екологічні інтереси населення можуть підлягати судовому захисту

на підставі частини сьомої статті 41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а також приписів статті 66 Основного Закону, відповідно до яких ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 293 ЦК України фізична особа має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, право на достовірну інформацію про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту,

а також право на її збирання та поширення. Діяльність фізичної та юридичної особи, що призводить до нищення, псування, забруднення довкілля, є незаконною. Кожен має право вимагати припинення такої діяльності. Діяльність фізичної та юридичної особи, яка завдає шкоди довкіллю, може бути припинена

за рішенням суду. Фізична особа має право на належні, безпечні і здорові умови праці, проживання, навчання тощо.

Відповідно до пункту «а» частини першої статті 9 Закону України від 25 червня 1991 року № 1264-ХІІ «Про охорону навколишнього природного середовища» (далі - Закон № 1264-ХІІ) кожен громадянин України має право на безпечне для його життя та здоров`я навколишнє природне середовище.

Діяльність, що перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне навколишнє природне середовище та інших їх екологічних прав, підлягає припиненню в порядку, встановленому цим Законом та іншим законодавством України (стаття 10 Закону № 1264-ХІІ).

Відповідно до статті 68 Закону № 1264-ХІІ відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні у, зокрема, порушенні прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище; порушенні норм екологічної безпеки; допущенні наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище.

Міжнародним документом, який закріпив зобов`язання держав у сфері доступу

до правосуддя в екологічних справах, стала Орхуська конвенція, її приписи відповідно до статті 9 Конституції України є правовими нормами прямої дії,

а положення національного законодавства про процедури і механізми судового захисту порушених екологічних прав та інтересів можуть їх конкретизувати.

Сторони цієї Конвенції визнали, що кожна людина має право жити

в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров`я та добробуту, а також зобов`язана як індивідуально, так і спільно з іншими людьми захищати

і покращувати навколишнє середовище на благо нинішнього та прийдешніх поколінь.

Порушення приписів нормативно-правових актів у сфері навколишнього середовища може бути предметом судового оскарження відповідно до статті 9 Орхуської конвенції.

Відповідно до статті 33 Закону № 1264-ХІІ екологічні нормативи встановлюють гранично допустимі викиди та скиди у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних та біологічних факторів.Законодавством України можуть встановлюватися нормативи використання природних ресурсів та інші екологічні нормативи. Екологічні нормативи повинні встановлюватися з урахуванням вимог санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил і норм, гігієнічних нормативів. Нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі та рівні шкідливих фізичних та біологічних впливів на нього є єдиними для всієї території України. У разі необхідності для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших окремих районів можуть встановлюватися більш суворі нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище.Екологічні нормативи розробляються і вводяться в дію центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, та іншими уповноваженими на те державними органами відповідно до законодавства України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 24 лютого 1994 року № 4004-ХІІ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 4004-ХІІ) шкідливий вплив на здоров`я людини - вплив факторів середовища життєдіяльності, що створює загрозу здоров`ю, життю або працездатності людини чи здоров`ю майбутніх поколінь; безпечні умови для людини - стан середовища життєдіяльності, при якому відсутня небезпека шкідливого впливу його факторів на людину; небезпечний фактор - будь-який хімічний, фізичний, біологічний чинник, речовина, матеріал або продукт, що впливає або за певних умов може негативно впливати на здоров`я людини.

Статтею 35 Закону України від 19 червня 2003 року № 962-IV «Про охорону земель» встановлені вимоги до власників і землекористувачів, у тому числі орендарів, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності. За змістом наведеної норми власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов`язані: дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які не завдають шкідливого впливу на стан земель та родючість ґрунтів; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі на основі застосування екологобезпечних технологій обробітку і техніки, здійснення інших заходів, які зменшують негативний вплив на ґрунти, запобігають безповоротній втраті гумусу, поживних елементів тощо; дотримуватися нормативів при здійсненні протиерозійних, агротехнічних, агрохімічних, меліоративних та інших заходів, пов`язаних з охороною земель, збереженням і підвищенням родючості ґрунтів; надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування відомості про застосування пестицидів та агрохімікатів; сприяти систематичному проведенню вишукувальних, обстежувальних, розвідувальних робіт за станом земель, динамікою родючості ґрунтів; своєчасно інформувати відповідні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування щодо стану, деградації та забруднення земельних ділянок; забезпечувати додержання встановленого законодавством України режиму використання земель, що підлягають особливій охороні; забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку; забезпечувати захист земель від пожеж, ерозії, виснаження, забруднення, засмічення, засолення, осолонцювання, підкислення, перезволоження, підтоплення, заростання бур`янами, чагарникам і дрібноліссям; уживати заходів щодо запобігання негативному і екологонебезпечному впливу на земельні ділянки та ліквідації наслідків цього впливу.

Згідно із статтею 1 Закону України від 05 березня 1998 року № 187/98-ВР«Про відходи» (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 187/98-ВР) відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення; небезпечні відходи - відходи, що мають такі фізичні, хімічні, біологічні чи інші небезпечні властивості, які створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища і здоров`я людини та які потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними; виробник відходів - фізична або юридична особа, діяльність якої призводить до утворення відходів; захоронення відходів - остаточне розміщення відходів при їх видаленні у спеціально відведених місцях чи на об`єктах таким чином, щоб довгостроковий шкідливий вплив відходів на навколишнє природне середовище та здоров`я людини не перевищував установлених нормативів; відведені місця чи об`єкти - місця чи об`єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл на здійснення операцій у сфері поводження з відходами.

Відповідно до статті 42 Закону № 187/98-ВР особи, винні в порушенні законодавства про відходи, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільну чи кримінальну відповідальність, зокрема, за порушення встановленого порядку поводження з відходами, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища, прямого чи опосередкованого шкідливого впливу на здоров`я людини та економічних збитків; самовільне розміщення чи видалення відходів.

Порушення прав на безпечне навколишнє природне середовище позивачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , а також заявник за апеляційною скаргою - ОСОБА_1 пов`язують із тим, що відповідач ОСОБА_4 влаштував на власній земельній ділянці, що межує із домоволодіннями заявників, сміттєзвалище та в подальшому засипав сотні тон хімічного, побутового й будівельного сміття (завтовшки 0,5 - 1м) ґрунтом. Площа сміттєзвалища, на думку позивачів, складає більше 1 000 кв. м. Позивачі вказували, що вказані відходи проникають у ґрунтові води та можуть отруїти мешканців селища; ОСОБА_4 не ліквідував сміттєзвалище, а приховав його під шаром спеціально завезеного ґрунту, ущільненого будівельною технікою.

Отже, підставою заявленого позову є поводження відповідача з відходами, що має шкідливий вплив на навколишнє природне середовище.

Однією з підстав відмови у позові суди вказали відсутність доказів негативного впливу діяльності відповідача на власній земельній ділянці на довкілля та негативного впливу на здоров`я позивачів.

Із такими висновками погодися не можна, адже відповідно до статті 42 Закону № 187/98-ВР підставою відповідальності винних осіб є порушення встановленого порядку поводження з відходами, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища, прямого чи опосередкованого шкідливого впливу на здоров`я людини, а згідно із Законом № 4004-ХІІ небезпечний фактор впливає або за певних умов може негативно впливати на здоров`я людини.

Про можливість судового захисту права на безпечне навколишнє природне середовище, поставленого під потенційну загрозу діяльністю відповідача, зазначає у касаційній скарзі ОСОБА_1 із посиланням на відповідну практику Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 524/2422/17, на яку посилається у касаційній скарзі ОСОБА_1 , встановлено, що позивач проживає у будинку, що знаходиться поруч із об`єктом будівництва, щодо якого видані оскаржувані містобудівні умови. У позовній заяві та касаційній скарзі позивачем стверджуються порушення його права на безпечні та комфортні умови життя, гарантовані, зокрема, статті 50 Конституції України, оскільки незаконне будівництво створює умови, за яких відповідне право позивача буде порушено. На цій підставі суд висновує, що у цьому випадку має місце захист особою свого законного інтересу, а саме - права на безпечне навколишнє середовище та комфортні умови проживання, яке порушено внаслідок прийняття рішення суб`єктом владних повноважень, що у разі його реалізації призведе до недотримання суб`єктом містобудівної діяльності будівельних норм та стандартів, вимог містобудівної документації на місцевому рівні.

У постанові від 10 серпня 2022 року у справі № 340/2687/20 Верховний Суд зазначив, щоу разі, якщо за результатами здійснення заходу державного нагляду (контролю) виявлено факти допущення суб`єктом господарювання у своїй діяльності порушень вимог природоохоронного законодавства, екологічних вимог, які є триваючими і створюють реальну загрозу для життя і здоров`я людей внаслідок забруднення довкілля, встановлений у статті 250 Господарського кодексу України строк не може слугувати способом легалізації таких правопорушень і не повинен застосовуватися на шкоду суспільству стосовно заходів відповідальності, які спрямовані на припинення (зупинення або обмеження) господарської діяльності, що загрожує життю і здоров`ю людей або становить підвищену небезпеку для довкілля, перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне навколишнє природне середовище та інших їх екологічних прав.З метою виконання державою свого конституційного обов`язку - захищати життя людини, утверджувати і забезпечувати невід`ємне право кожної людини на життя, яке нерозривно пов`язане з правом кожного на безпечне для життя і здоров`я довкілля, а також беручи до уваги мету і завдання застосування заходів реагування у сфері державного нагляду (контролю), зокрема, у вигляді повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), виконання робіт, надання послуг, та у разі дотримання контролюючим органом порядку та строків, встановлених законом для звернення з відповідним позовом до адміністративного суду, право на застосування таких заходів зберігається до моменту повного усунення суб`єктом господарювання допущених ним триваючих порушень вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, які створюють загрозу для життя і здоров`я людей.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, від 29 червня 2022 року у справі № 753/7395/20, на які посилається у касаційній скарзі ОСОБА_1 , зазначено, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Результат тлумачення приватно-правових норм, тобто діяльності зі з`ясування їхнього змісту (сенсу), має бути розумним. Загальні засади (принципи) цивільного права є фундаментальними, й інші джерела правового регулювання, насамперед акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту цих засад (принципів). Останні мають пряму дію, а тому їх слід ураховувати, здійснюючи, зокрема, тлумачення приписів актів цивільного законодавства.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

З урахуванням викладеного, висновки судів про те, що позивачі мали довести наявність шкідливоговпливуповодження відповідача з відходамина здоров`я людей, а не лише потенційну загрозу такого впливу, є неправильним тлумаченням законодавства у сфері захисту права на безпечне довкілля та таким, що суперечить пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику ЄСПЛ як джерело права.

Забруднення довкілля є одним з чинників, які впливають на стан здоров`я заявників, а, отже, на їх можливість користуватися своїм житлом, вести приватне та сімейне життя (рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі «Дубецька та інші проти України»).

ЄСПЛ у рішенні від 04 вересня 2014 року у справі «Дземюк проти України» зазначив, що для того, щоб порушити питання за статтею 8 Конвенції, втручання, щодо якого скаржиться заявник, має безпосередньо впливати на його житло, приватне або сімейне життя та має досягти певного мінімального рівня.

Першочерговим є те, чи може забруднення довкілля, на яке скаржиться заявник, вважатися таким, що достатньо негативно впливає на користування зручностями його житла та якість його приватного і родинного життя (рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Іван Атанасов проти Болгарії»).

У рішенні від 14 лютого 2012 року у справі «Харді та Мейл проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ зробив висновок про те, що оцінка мінімального рівня є відносною та залежить від усіх обставин справи, таких як інтенсивність і тривалість шкідливого впливу та його фізичні чи психологічні наслідки. Також має братися до уваги загальний контекст довкілля. Не може бути безпідставної скарги за статтею 8 Конвенції, якщо шкода, стосовно якої подаються скарги, є незначною порівняно з екологічними ризиками, притаманними життю в кожному сучасному місті. ЄСПЛ визнав, що потенційні загрози для довкілля, спричинені облаштуванням та роботою двох терміналів для скрапленого природнього газу, були достатньо тісно пов`язані з приватним життям та житлом заявника у розумінні статті 8 Конвенції, а тому стали підставою для застосування цього положення.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що стосовно загального контексту довкілля, то немає сумнівів у тому, що сильне забруднення води та ґрунту може негативно вплинути на громадське здоров`я загалом та погіршити якість життя особи, але його фактичний вплив у кожному окремому випадку неможливо визначити у кількісному вираженні.

Тому в кожному конкретному випадку національні суди повинні детально встановлювати фактичні обставини справи та для визначення того, чи несе держава відповідальність за статтею 8 Конвенції, встановити, чи була ситуація результатом раптового та несподіваного повороту подій або, навпаки, існувала давно і була добре відома державним органам влади; чи була держава або чи мала вона бути обізнаною, що небезпека або шкідливий вплив зачіпали приватне життя заявника, і до якої міри заявник сприяв створенню цієї ситуації для себе і був у змозі виправити її без надмірних витрат. Також суд повинен оцінити, чи провели органи влади достатні попередні дослідження для оцінки ризику запланованої потенційно небезпечної діяльності та чи розробили вони адекватну політику щодо підприємств-забруднювачів на підставі доступної інформації, а також, чи було цю політику вчасно реалізовано.

Рішенням від 19 жовтня 2023 року у справі «Локасція та інші проти Італії» ЄСПЛ констатував порушення статті 8 Конвенції у зв`язку з невжиттям органами влади Італії необхідних заходів для захисту права заявників на приватне життя у зв`язку іззабрудненням довкілля, спричиненим місцем захоронення відходів «Ло Уттаро».ЄСПЛ визнав існування ризику для здоров`я людини внаслідок критичного поводження з відходами. Зазначив, що накопичення великої кількості відходів уздовж доріг загального користування та в місцях тимчасового зберігання наражає здоров`я місцевих жителів на певну небезпеку. ЄСПЛ констатував існування причинно-наслідкового зв`язку між впливом обробки відходів і підвищеним ризиком розвитку таких патологій, як рак або вроджені вади розвитку, навіть незважаючи на інші фактори.

У вказаному рішенні ЄСПЛ повторно зазначив, що серйозне забруднення навколишнього середовища може вплинути на добробут людей і завадати їм насолоджуватися життям. Несприятливі наслідки забруднення навколишнього середовища повинні досягати певного мінімального рівня, якщо вони підпадають під сферу дії статті 8 Конвенції. Оцінка цього мінімуму є відносною та залежить від усіх обставин справи, таких, як інтенсивність і тривалість незручності, а також її фізичні або психічні наслідки. Часто неможливо кількісно оцінити наслідки серйозного промислового забруднення в кожному конкретному випадку та відрізнити їх від впливу інших відповідних факторів, таких, як вік, професія чи особистий спосіб життя. Те саме стосується можливого погіршення якості життя внаслідок промислового забруднення. «Якість життя» є суб`єктивною характеристикою, яка не піддається точному визначенню.

У контексті небезпечної діяльності держави, зокрема, повинні встановлювати правила, спрямовані на особливості діяльності, про яку йдеться, щодо рівня потенційного ризику. Вони повинні регулювати ліцензування, установку, функціонування, безпеку та нагляд за діяльністю та зобов`язувати всіх зацікавлених осіб вживати практичних заходів для забезпечення ефективного захисту громадян, чиє життя може опинитися під загрозою через властиві ризики.

Орхуська конвенція вимагає від кожної договірної держави забезпечити, щоб у разі будь-якої безпосередньої загрози здоров`ю людини або навколишньому середовищу, спричиненої діяльністю людини чи природними причинами, вся інформація, яка може дати громадськості можливість вжити заходів для запобігання або пом`якшення шкоди, спричиненої загрозою, і знаходиться в розпорядженні державного органу, негайно без затримки розповсюджується серед представників громадськості, які можуть постраждати. Навіть якщо через відсутність медичних доказів неможливо сказати, що забруднення внаслідок критичного поводження з відходами обов`язково завдало шкоди здоров`ю заявників, можна встановити, беручи до уваги офіційні звіти та наявні докази, те, що проживання в районі, який характеризується великим впливом відходів, зробило заявників більш уразливими до різних захворювань.

ЄСПЛ вказав, що серйозне забруднення навколишнього середовища може вплинути на добробут людей таким чином, щоб негативно вплинути на їхнє приватне життя, однак не завдаючи серйозної загрози їх здоров`ю.

Суди правильно вказали, що позивачі повинні були довести в судовому засіданні не тільки сам факт забруднення довкілля саме відповідачем, а й те, що воно відбувається поза відповідними нормами, встановленими державою, не притаманне наявному забрудненню в сучасних містах та селищах, негативно впливає на користування зручностями населених пунктів, приватне та сімейне життя позивачів, однак позбавили позивачів процесуальної можливості довести переконливість своїх доводів.

Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків щодо суті позовних вимог. Судами не досліджено ряд обставин, які мають визначальне значення для вирішення спору.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).

При вирішенні справи суд має з`ясувати, у зв`язку із чим між сторонами виник спір та якими обставинами кожна із сторін конфлікту доводить обґрунтованість своєї позиції.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

При цьому, докази мають відповідати критеріям належності (стаття 77 ЦПК України), допустимості (стаття 78 ЦПК України), достовірності (стаття 79 ЦПК України) та достатності (стаття 80 ЦПК України).

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 березня 2024 року у cправі № 910/1550/23, від 19 березня 2024 року у cправі № 924/702/23, постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 757/62381/18, постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Застосування статті 89 ЦПК України як норми процесуального права має загальний (універсальний, абсолютний) характер для усіх справ. Обов`язком суду при розгляді справи є саме дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності, безпосередності дослідження наявних у справі доказів. Тобто, з`ясування всіх юридично значущих обставин і наявних у справі доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Саме чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

Відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України якщо з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає експертизу у справі.

Позивач ОСОБА_3 у процесі доказування обґрунтованості вимог у суді першої інстанції з метою оцінки впливу поводження відповідача з відходами на довкілля заявив про призначення у справі судової інженерно - екологічної експертизи.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 грудня 2018 року було задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_3 про призначення у справі судової інженерно - екологічної експертизи. На розгляд та вирішення експерта поставлено такі питання:

1) чи має ділянка, кадастровий номер 6322055900:00:003:1793, ознаки штучної зміни рівня ґрунту (поверхні земельної ділянки) на площі, визначеній в акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 11 травня 2018 року № 198-ДК/223/АГ1/09/01/-18 як площа сміттєзвалища, порівняно із сусідніми земельними ділянками?

2) яка площа поверхні земельної ділянки кадастровий номер 6322055900:00:003:1793, на якій вбачається штучна зміна рівня земельної ділянки (порівняно із сусідніми ділянками)? В який частині та на скільки відсотків ця площа співпадає із площею сміттєзвалища, вказаною в акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 11 травня 2018 року № 198-ДК/223/АГ1/09/01/-18?

3) чи свідчить структура ґрунтів на площі, визначеній в акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 11 травня 2018 року № 198-ДК/223/АГ1/09/01/-18 як площа сміттєзвалища, що ці ґрунти були завезені штучно?

4) чи мають ґрунти на площі, визначеній актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 11 травня 2018 року № 198-ДК/223/АГ1/09/01/-18 як площа сміттєзвалища, включення будівельних, побутових відходів, а також відходів іншого походження?

5) чи наявні на площі, визначеній в акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 11 травня 2018 року № 198-ДК/223/АГ1/09/01/-18 як площа сміттєзвалища, відходи будь-якого походження (сміття) під шаром ґрунту на глибині до 1,5 м або більше ?

6) чи підтверджується документально факт засмічення та забруднення земельної ділянки, кадастровий номер 6322055900:00:003:1793?

7) які недотримання вимог природоохоронного законодавства були допущені у досліджуваному випадку?

Постановою Харківського апеляційного суду від 29 липня 2019 року апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 на вказану ухвалу суду задоволено частково, ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 грудня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Клопотання Яценка А. О. , який діяв в інтересах ОСОБА_3 , задоволено частково, у справі призначено судово-екологічну експертизу, на вирішення якої поставлено такі питання:

1) чи використовується земельна ділянка з кадастровим номером 6322055900:00:003:1793, площею 0,6000 га, розташована в межах смт Мала Данилівка на території Малоданилівської об`єднаної територіальної громади Дергачівського району Харківської області, як звалище побутових відходів і ґрунту невідомого походження?

2) якщо використовується, то чи впливає це на стан довкілля, зокрема, на стан земельних ділянок, що належать позивачам.

Витрати з проведення експертизи покладено на ОСОБА_3 .

Судове рішення про проведення у справі судово-екологічної експертизи виконано не було у зв`язку з незгодою сторони позивача із визначеними апеляційним судом питаннями, з яких експерт має надати суду висновок, та відмовою у зв`язку з цим оплатити проведення експертизи.

Позивачі зазначають, у суді першої інстанції на вирішення експертів були поставлені питання, що вимагали розкриття верхнього шару ґрунту на ділянці відповідача і дослідження обсягу похованого під землею сміттєзвалища, а призначена апеляційним судом на власний розсуд експертиза виключила можливість дослідження сміття, похованого під шаром ґрунту на земельній ділянці відповідача.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 103 ЦПК України питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом. Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз`яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов`язаний мотивувати таке відхилення або зміну.

Зміну питань, з яких експерт має надати суду висновок, апеляційний суд належним чином не мотивув, зазначивши, що суд першої інстанції не врахував, що відповідно до предмета доказування у справі необхідно провести екологічну експертизу згідно Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерством юстиції Українивід 08 жовтня 1998 року № 53/5(далі - Інструкція проведення експертизи).

Пославшись на те, що у справі необхідно провести екологічну, а не інженерно-екологічну експертизу, апеляційний суд при визначенні переліку вирішуваних експертом питань не дотримався основних завдань екологічної експертизи, зокрема, щодо визначення виду й місця розташування джерела негативного антропогенного впливу на навколишнє природне середовище (розділ VIIІ Інструкції проведення експертизи).

Відповідно до пункту 8.3 розділу VIIІ Інструкції проведення експертизи до орієнтовного переліку питань екологічної експертизи входять питання: «Чи є на об`єктах, наданих на експертизу (проба води, ґрунту), сліди забруднювальних і інших речовин, що негативно впливають на екологічний стан навколишнього середовища? Якщо так, то яких? Які шляхи поширення речовин, небезпечних для навколишнього природного середовища, що погіршують його стан?».

Поставлене апеляційним судом питання «Чи використовується земельна ділянка з кадастровим номером 6322055900:00:003:1793, площею 0,6000 га, розташована в межах смт Мала Данилівка на території Малоданилівської об`єднаної територіальної громади Дергачівського району Харківської області, як звалище побутових відходів і ґрунту невідомого походження?» не передбачає розкриття верхнього шару ґрунту на ділянці відповідача і дослідження обсягу похованого під землею сміттєзвалища.

Однак розгляд саме такого питання експертом є ключовим для вирішення конфлікту між сторонами, адже позивачі стверджують, що сміттєзвалище засипане ґрунтом, а відповідач зазначає, що він вивіз сміття із своєї ділянки.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (частина п`ята статті 12 ЦПК України).

Ухвалою Дзержинський районний суд м. Харкова від 02 грудня 2021 року задовольнив заяву представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Яценка А. О. про забезпечення доказів шляхом огляду речових доказів за місцем їх знаходження із залученням спеціаліста. Ухвалено провести огляд речових доказів (сміття, будівельних/побутових відходів, відходів іншого походження, сміттєзвалища) на земельній ділянці ОСОБА_4 (кадастровий номер 6322055900:00:003:1793) із забезпеченням їх виявлення під верхнім шаром ґрунту, огляду, фотографування, складання схем, плану, креслень із забезпеченням недоторканості багаторічних насаджень (в разі наявності таких).

Ухвалено залучити в якості спеціаліста з кола експертів Харківського науково-дослідногоінститутусудових експертиз імені заслуженого професора М. С. Бокаріуса. Зобов`язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 забезпечити оплату участі спеціаліста та осіб, які мають фізично робити доступ (вилучення, викопування) до відповідних речових доказів за їх місцезнаходженням.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2021 року залишено без задоволення, судове рішення - без змін.

Ухвала Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2021 року щодо огляду речових доказів за місцем їх знаходження із залученням спеціаліста виконана не була.

Доводи позивачів про неможливість виконання ухвали суду від 02 грудня 2021 року про забезпечення доказів шляхом огляду речових доказів за місцем їх знаходження із залученням спеціаліста через бездіяльність суду, який не вичинив необхідних дій для організації її виконання, апеляційний суд відхилив з підстав, що вказане судове рішення ухвалено судом у порядку статті 118, а не 85 ЦПК України.

Верховний Суд не погоджується із такими висновками.

Стаття 85 ЦПК України розміщена в § 1 «Основні положення про докази» глави 5 «Докази та доказування» розділу І ЦПК України та визначає такий засіб доказування, як огляд доказів за їх місцезнаходженням, а стаття 118 ЦПК України розміщена в § 8 «Забезпечення доказів» тієї ж глави і розділу ЦПК України та передбачає забезпечення доказів шляхом огляду за їх місцезнаходженням у випадку, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим.

Відповідно до статті 85 ЦПК України письмові, речові та електронні докази, які не можна доставити до суду, оглядаються за їх місцезнаходженням. Про дату, час і місце огляду доказів за їх місцезнаходженням повідомляються учасники справи. Неявка цих осіб не є перешкодою для проведення огляду. У разі необхідності, в тому числі за клопотанням учасника справи для участі в огляді доказів за їх місцезнаходженням, можуть бути залучені свідки, перекладачі, експерти, спеціалісти, а також здійснено фотографування, звуко- і відеозапис. Про огляд доказів за їх місцезнаходженням складається протокол, що підписується всіма особами, які беруть участь в огляді. До протоколу додаються разом з описом усі складені або звірені під час огляду на місці плани, креслення, копії документів, а також зроблені під час огляду фотознімки, електронні копії доказів, відеозаписи тощо. В ухвалі про огляд доказів за їх місцезнаходженням суд вирішує питання забезпечення чи попередньої оплати витрат осіб, пов`язаних із таким оглядом.

Згідно із частинами першою, другою статті 116 ЦПК України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим. Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов`язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом.

Відповідно до статті 118 ЦПК України заява про забезпечення доказів розглядається в судовому засіданні в загальному порядку, передбаченому цим Кодексом, з особливостями, встановленими цією статтею. За результатами розгляду заяви про забезпечення доказів суд постановляє ухвалу про задоволення чи відмову у задоволенні заяви. У разі задоволення заяви суд в ухвалі зазначає доказ, а також дії, що необхідно вчинити для його забезпечення. Якщо після вчинення процесуальних дій щодо забезпечення доказів позовну заяву подано до іншого суду, протоколи та інші матеріали щодо забезпечення доказів надсилаються до суду, який розглядає справу. Ухвала про забезпечення доказів (крім забезпечення доказів шляхом допиту свідків, призначення експертизи, огляду доказів) є виконавчим документом та виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Таким чином, ухвала суду про забезпечення доказів шляхом огляду за їх місцезнаходженням не є виконавчим документом та виконується відповідно до статті 85 ЦПК України, тобто про дату, час і місце огляду доказів за їх місцезнаходженням учасники справи повідомляються судом, який здійснює процесуальну організацію огляду доказів.

У справі не встановлено обставин ухилення позивачів від оплати участі спеціаліста та осіб, які мають фізично робити доступ (вилучення, викопування) до відповідних речових доказів за їх місцезнаходженням.

Суд першої інстанції не реалізував постановлену ним ухвалу про забезпечення доказів, чим суттєво обмежив позивачів у засобах доказування. Апеляційний суд помилково розмежував статті 85 та 118 ЦПК України та розтлумачив їх без взаємозв`язку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 11-228сап21 зазначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Крім того, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції ОСОБА_1 було заявлено клопотання не приймати до розгляду докази, подані відповідачем після закриття у справі підготовчого провадження 22 червня 2018 року, а саме: листа Малоданилівської селищної ради від 18 вересня 2018 року; акта земельної комісії при виконкомі Малоданилівської селищної ради від 17 вересня 2018 року; листа Харківського регіонального центру метеорології від 15 грудня 2018 року; рахунку фактури № 758 від 14 листопада 2018 року; фото земельної ділянки, датоване 13 листопада 2018 року; акта-обстеження від 22 серпня 2018 року, проведеного депутатом 10 округу та фото до нього; листа Малоданилівської селищної ради від 13 грудня 2018 року; наказу Держгеокадастру від 25 квітня 2018 року № 198-ДК; акта перевірки Головного управління Держгеокадастру від 11 травня 2018 року; акта обстеження від 25 квітня 2018 року земельної ділянки; протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_4 від 11 травня 2018 року; постанови про накладення адміністративного стягнення від 31 травня 2018 року на ОСОБА_4 ; повідомлення ОСОБА_4 від 15 червня 2018 року до Головного управління Держгеокадастру про виконання припису від 11 травня 2018 року; акта земельної комісії при виконкомі Малоданилівської селищної ради від 17 вересня 2018 року та листа Малоданилівської селищної ради від 18 вересня 2018 року, фото ділянки.

Відповідно до статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. У випадку прийняття судом відмови сторони від визнання обставин суд може встановити строк для подання доказів щодо таких обставин. Якщо зі зміною предмета або підстав позову або поданням зустрічного позову змінилися обставини, що підлягають доказуванню, суд залежно від таких обставин встановлює строк подання додаткових доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Верховний Суд у постановах від 19 жовтня 2021 року у справі № 903/533/21, від 26 лютого 2019 року у справі № 913/632/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 916/3130/17, від 16 червня 2021 року у справі № 336/1461/19, від 22 грудня 2021 року у справі № 947/14605/20 виснував, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, є наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

У постанові Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц зазначено, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

У постановах Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 405/2098/18, від 21 серпня 2023 року у справі № 552/7368/19, від 30 серпня 2023 року у справі № 363/3231/18 сформульовані подібні висновки стосовно прийняття апеляційним судом нових доказів.

На вказані висновки Верховного Суду посилається ОСОБА_1 у касаційній скарзі.

Суд першої інстанції прийняв подані відповідачем докази із порушенням встановленого статтею 83 ЦПК України порядку, а суд апеляційної інстанції визнав це правомірним з огляду на принцип змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог.

При цьому суди не дали оцінки доказам позивачів, зокрема протоколу вимірювання показників складу та властивостей ґрунтів від 11 травня 2018 року № 08-04-18, наданого Державною екологічною інспекцією у Харківській області, за яким ґрунт на земельній ділянці відповідача має високий ступінь токсичності.

Створення судом необґрунтованих переваг в поданні та оцінці доказів на етапі розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій може порушувати принцип рівності прав сторін у процесі. Вибіркова оцінка окремих доказів

та залишення поза увагою інших доказів, які мають суттєве значення

для встановлення фактичних обставин справи, можуть мати наслідком порушення обох зазначених принципів.

Cуди не врахували вищенаведеного й не дотрималися вимог щодо всебічності, повноти та об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів висновує, що суди не встановили усіх фактичних обставин справи та в порушення вимог частини п`ятої статті 12 ЦПК України не сприяли всебічному й повному з`ясуванню обставин справи.

Крім того, клопотання ОСОБА_1 про неприйняття доказів відповідача розглянуто апеляційним судом без урахування висновків Верховного Суду у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 138/2557/19 про те, що суд апеляційної інстанції перед початком розгляду справи по суті має вирішити надані учасниками справи заяви, а вже потім перейти до розгляду апеляційної скарги по суті.

У зв`язку з наведеним оскаржувані судові рішення по суті спору підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Стосовно інших доводів касаційних скарг на судові рішення по суті спору, необхідно зазначити таке.

ОСОБА_1 у касаційній скарзізазначає, що постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2019 року у справі № 638/8209/18 містить преюдиційні факти про те, що ОСОБА_4 створив несанкціоноване сміттєзвалище.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом(частина четверта статті 82 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, на яку посилається ОСОБА_1 у касаційній скарзі, зазначено, що преюдиціальність- обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2019 року у справі № 638/8209/18 відмовлено узадоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, в. о. начальника відділу контролю за використанням та охороною земель у Дергачівському, Зміївському, Харківському районах Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Беденка П. Є., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, - ОСОБА_1 , про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

У вказаній справі суд встановив, що земельна ділянка виділялася ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства, проте використовувалася ним як звалище непобутових відходів, будівельних відходів, ґрунту невідомого походження.На підставі встановлених обставин суд виснував про доведеність вини ОСОБА_4 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 53 КУпАП (використання земель не за цільовим призначенням, невиконання природоохоронного режиму використання земель).

Порушення прав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 поводженням ОСОБА_4 із відходами та вплив таких дій відповідача на довкілля не було предметом розгляду судами у справі № 638/8209/18, тому відсутні підстави вважати, що позивачі звільняються від доказування підстав позову у цій справі.

Щодо посилань ОСОБА_1 у касаційній скарзі на судові рішення по суті спору на інші постанови Верховного Суду, варто зауважити, що посилання на різні постанови Верховного Суду як таке із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Отже, для касаційного перегляду справи з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається, а судом вона (норма права) застосована без урахування такого висновку.

У постанові від 11 грудня 2018 року у справі № 910/8122/17 Велика Палата Верховного Суду погодилася з доводами заявника про те, що, відмовляючи в позові, суди застосували обмежене тлумачення чинного законодавства, частиною якого є Орхуська конвенція, проігнорувавши, що право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися як особисто, так і шляхом участі представника громадськості. У справі встановлено незабезпечення з боку органів державної влади належного захисту диких тварин, які використовуються у видовищних заходах та комерційних цілях.

У постанові від 28 серпня 2019 року у справі № 539/369/19 Верховний Суд розглянув позов, обґрунтований порушеннямвідповідачем вимог законодавства, а саме жорстоке поводження з тваринами, руйнування природнього середовища проживання птахів і тварин рукокрилих (кажанів), що занесені до Червоної книги України, здійснення дій, що завдають шкоду довкіллю.

Отже, у наведених справах спір про захист права на безпечне довкілля виник з відмінних від цієї справи обставин.

У постанові Верховного Суду від 18 травня 2023 року у справі № 759/23414/20 зазначено, що право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися громадянами особисто або спільно - через об`єднання громадян (громадськість).

У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 826/9432/17 вказано, що з огляду на важливість реального захисту довкілля, неприпустимим є обмежене тлумачення чинного законодавства України, частиною якого є Орхуська конвенція, стосовно права на звернення до суду за захистом охоронюваного законом інтересу у сфері гарантування екологічної безпеки. Відтак право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися громадянами особисто або спільно - через об`єднання громадян (громадськість).

У цій справі питання про належність позивачам права звертатися із позовом не є спірним, тому висновки у постановах Верховного Суду від 18 травня 2023 року у справі № 759/23414/20, від 02 жовтня 2019 року у справі № 826/9432/17 незастосовні до спірних правовідносин.

Аналогічно незастосовними є висновки Верховного Суду у постановах від 25 червня 2020 року у справі № 826/11374/15, від 11 серпня 2020 року у справі № 821/837/17, від 27 липня 2021 року у справі № 540/2450/18.

У постанові Верховного Суду від 20 вересня 2019 року у справі № 607/15910/15 позивачі оспорили дії Дичківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, пов`язані з розглядом пропозиції Великогаївської сільської ради щодо об`єднання територіальних громад в одну територіальну громаду з адміністративним центром у селі Великі Гаї Тернопільського району Тернопільської області та прийняттям рішення про об`єднання територіальних громад, тобто вимоги не ґрунтуються на порушенні права на безпечне довкілля на відміну від справи, що переглядається.

Аналогічно нерелевантними є висновки Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2019 року у справі № 606/2381/15-а, якою розглянуто подібний справі № 607/15910/15 спір.

У постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року у справі № 826/3820/18 спір виник у зв`язку з оспоренням наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10грудня 2008 року № 639 «Про затвердження Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря», тобто з відмінних від цієї справи обставин.

У постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 420/2719/20 Верховний Суд погодився з доводами викладеними у касаційній скарзі та визнав помилковими йпередчасними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки правовідносини, які склались між учасниками справи, стосуються захисту екологічних прав та наявністю у позивачів саме екологічного, а не майнового інтересу.

У цій справі юрисдикційність спору не є предметом касаційного перегляду.

У постанові від 24 листопада 2021 року у справі № 1340/3880/18 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що життя поруч з сміттєзвалищем створює дискомфорт мешканцям с. Брониця та порушує їхнє право на безпечне для життя та здоров`я довкілля, тривале невиконання відповідачем норм екологічного законодавства зумовило порушення права позивача як мешканця с. Брониця на безпечне для його життя та здоров`я навколишнє природне середовища, а тому позивач має право на звернення до суду з позовом за захистом своїх екологічних прав та інтересів.

Результат вирішення справи № 1340/3880/18не може бути застосовним до цієї справи, в якій не встановлені необхідні фактичні обставини.

Позивачі звернулися до суду за захистом охоронюваного законом інтересу у сфері гарантування екологічної безпеки, проте істотні для правильного вирішення справи обставини не встановлені внаслідок порушення судами норм процесуального права, у зв`язку з чим справа передається на новий розгляд.

Представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвокатЯценко А. О. у касаційній скарзі на судові рішення по суті спору вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 13, статті 50 Конституції України, статей 1, 9 Орхуської конвенції, статті 1 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», статті 293 ЦК України, пункту 10 частини першої статті 35 Закону України «Про охорону земель», підпунктів а, б частини першої статті 42 Закону України «Про відходи» у взаємозв`язку за обставин, коли на земельній ділянці в межах територіальної громади, де мешкають позивачі, наявне сміттєзвалище і позивачі звернулися з позовом до власника земельної ділянки, на якій розташовано сміттєзвалище.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ЦПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвокатЯценко А. О. не вказав, у чому полягає помилка судів у застосуванні положень частини третьої статті 13, статті 50 Конституції України, статей 1, 9 Орхуської конвенції, статті 293 ЦК України.

Як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, судами попередніх інстанцій при вирішенні спору не була застосована стаття 1 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», пункт 10 частини першої статті 35 Закону України «Про охорону земель», підпункти а, б частини першої статті 42 Закону України «Про відходи», тому доводи касаційної скарги про необхідність формування висновку Верховного Суду щодо застосування наведених норм у спірних правовідносинах є безпідставними, адже суди попередніх інстанцій не застосовували ці норми і не покладали їх в основу своїх рішень.

Стосовно доводів касаційних скарг на додаткову постанову апеляційного суду

ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, у постанові Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 643/3720/15-ц, про те, що у разі неподання попереднього розрахунку суми судових витрат суд має право відмовити у їх стягненні.

Представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвокатЯценко А. О. у касаційній скарзі зазначає, що попередній розрахунок витрат представника відповідача був частиною відзиву на апеляційну скаргу, який не надсилався іншим учасникам справи, тому суд мав відмовити відповідачу у розподілі витрат на правничу допомогу; відсутній висновок Верховного Суду щодозастосування застосування частини дев`ятої статті 141 ЦПК України про те, що заявники не зобов`язані нести судові витрати за отримання відзиву на апеляційну скаргу, складеного іншою стороною, оскільки такий обов`язок не передбачений для одержувачів судових документів.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній додатковій постанові зазначив щодо доводів сторони позивача про невиконання відповідачем вимог закону щодо направлення відзиву: положеннями частини четвертої статті 360 ЦПК України визначено обов`язок надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи. Між тим, законом імперативно не визначено обов`язок сплати поштових послуг саме відправником, а тому апеляційний суд не визнав відзив представника відповідача ОСОБА_4 на апеляційну скаргу таким, що не поданий.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша, друга статті 133 ЦПК України).

Згідно з положенням пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.

Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

У постанові від 12 травня 2020 року у справі № 643/3720/15-цВерховний Суд керувався тим, що у матеріалах справи відсутній попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які особа понесла і які очікує понести

у зв`язку із розглядом справи, особа не заявила до закінчення судових дебатів про відшкодування судових витрат та не подала заяви про намір подати докази на підтвердження судових витрат після ухвалення судового рішення, тому суд апеляційної інстанції помилково виснував про відшкодування витрат, пов`язаних із проведенням експертизи.

Частинами першою, другою статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Частинами першою, другою, третьою статті 246 ЦПК України встановлено,

що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею

270 цього Кодексу.

04 грудня 2023 року ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Романченко О. М., заявив про стягнення витрат на правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, у розмірі 20 000,00 грн.

Попередній розрахунок витрат представника відповідача був частиною відзиву на апеляційну скаргу, який надсилався іншим учасникам справи з умовою оплати ними поштового відправлення.

Відповідно до частини четвертої статті 360 ЦПК України до відзиву (на апеляційну скаргу) додаються докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Процесуальний закон передбачає не право учасника справи на подання відзиву на апеляційну скаргу поштовим зв`язком за рахунок коштів одержувача, а обумовлює обов`язок надіслати копію відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, що виключає можливість покладення таких витрат на сторону, якій надсилається відзив.

Питання щодо прийнятності вказаного відзиву апеляційний суд не вирішив, розподілив витрати відповідача на правничу допомогу на підставі попереднього розрахунку таких витрат, які містяться у відзиві на апеляційну скаргу, що не отриманий іншими учасниками справи. Це унеможливило подання ними відповідних заперечень проти стягнення витрат відповідача на правничу допомогу і є порушенням права на справедливий судовий розгляд (стаття 6 Конвенції).

З наведених підстав додаткова постанова апеляційного суду підлягає скасуванню.

Доводи касаційної скарги позивачів про відсутність висновку Верховного Суду про застосування частинидев`ятої статті 141 ЦПК України, коли спір виник внаслідок неправомірних дій сторони і позивачі не мають нести судові витрати, якщо усунення порушення відбулося після подання позову, є безпідставними, з огляду на таке.

У постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 рокуу справі № 910/7586/19, від 19 березня 2024 року у справі № 922/4078/23, додатковій ухвалі від 12 березня 2024 року у справі № 904/1105/23 зазначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.

Положення частин четвертої-сьомої, дев`ятої статті 129 ГПК Україниідентичні нормам частин третьої-шостої, дев`ятої статті 141 ЦПК України, тому наведені правові висновки спростовують доводи касаційних скарг позивачів про відсутність висновку Верховного Суду про застосування частини дев`ятої статті 141 ЦПК України.

Інші доводи касаційних скарг на додаткову постанову апеляційного суду не можуть бути підставою нового розподілу судових витрат, оскільки за наслідками касаційного перегляду справи спір остаточно не вирішений та передається на новий розгляд до суду першої інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18)).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Суди розглянули справу без урахування висновків Верховного Суду та не встановили істотні для її вирішення обставини внаслідок порушення процесуального закону.

Зазначені недоліки не можуть бути усунені в межах касаційного провадження.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд касаційні скарги задовольняє частково, скасовує судові рішення по суті спору та додаткову постанову апеляційного суду про розподіл судових витрат з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційні скарги ОСОБА_1 ,представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвоката Яценка Андрія Олексійовича задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 квітня 2023 року, постанову Харківського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року та додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. СитнікСудді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Сердюк