ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.04.2024 Справа № 917/32/24

Господарський суд Полтавської області у складі судді Ківшик О.В., розглянувши матеріали

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Група Дельта", вул. Січових Стрільців, буд. 37-41, офіс 41 А, м. Київ, 03150

до відповідача Державного підприємства "Полтавський комбінат хлібопродуктів", вул. Небесної Сотні, буд. 69, м. Полтава, 36022

про стягнення 276 436,17 грн,

Секретар судового засідання Ісенко М.В.,

Без виклику учасників справи,

установив:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест Група Дельта" просить суд стягнути з Державного підприємства "Полтавський комбінат хлібопродуктів" 276 436,17 грн заборгованості, з яких : 230 622,29 грн інфляційні втрати за період з 21.12.2020 по 21.12.2023 та 45 813,88 грн три проценти річних за період з 21.12.2020 по 21.12.2023, нараховані за несвоєчасне виконання умов укладеного між сторонами 23.06.2017 року Договору №23/06/2017 та присуджена до стягнення згідно рішення Господарського суду Полтавської області від 14.06.2019 у справі № 917/559/19.

Також у позовній заяві позивач просить стягнути на його користь судові витрати в розмірі 4 146,54 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 500,00 грн.

На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач надав наступні докази : копію рішення Господарського суду Полтавської області від 14.06.2019 по справі №917/559/19; копію наказу про примусове виконання рішення ві 16.07.2019 по справі №917/559/19; розрахунок інфляційних донарахувань та 3% річних; копію листа ВДВС про стан виконання ВП від 15.11.2023; копію постанови ВДВС про відкриття виконавчого провадження №59806975; інформація про виконавче провадження; копію Договору на надання правової допомоги від 01.12.2023; копію акту виконаних робіт від 23.12.2023; виписку про рух коштів від 23.12.2023, копію ордеру, свідоцтва адвоката.

Відповідач надав суду письмові пояснення вх. № 4167 від 27.03.2024 згідно яких повідомляє суд, що заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ГПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Зважаючи на подання відповідачем пояснень по справі (які фактично є відзивом на позов) до суду поза межами встановленого строку, відсутність клопотання про поновлення встановленого судом строку на подання відзиву, наявні правові підстави для залишення таких без розгляду.

Інших заяв по суті спору до суду не надходило.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

03.01.2024 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Група Дельта" до відповідача Державного підприємства "Полтавський комбінат хлібопродуктів" про стягнення 276 436,17 грн заборгованості, з яких : 230 622,29 грн інфляційні втрати за період з 21.12.2020 по 21.12.2023 та 45 813,88 грн три проценти річних за період з 21.12.2020 по 21.12.2023, нараховані за несвоєчасне виконання умов укладеного між сторонами 23.06.2017 року Договору №23/06/2017 та присуджена до стягнення згідно рішення Господарського суду Полтавської області від 14.06.2019 у справі № 917/559/19.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.01.2024 справу № 917/32/24 розподілено судді Ківшик О.В.

Суд ухвалою від 08.01.2024 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Група дельта" вх. № 32/24 від 03.01.2024 залишив без руху, надав строк для усунення недоліків та встановив спосіб їх усунення.

24.01.2024 року від позивача надійшла заява про усунення недоліків (вх № 969) недоліки позовної заяви усунено в строку та спосіб, встановлений судом.

Суд ухвалою від 29.01.2024 прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання); встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов - 15 днів з дня вручення ухвали.

Ухвала Господарського суду Полтавської області від 02.01.2024, що направлялась відповідачу за наявною в матеріалах справи адресою та яка співпадає з адресою, зазначеною у витягу з Єдиного Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулася до Господарського суду Полтавської області з відміткою поштового відділення "адресат відсутній".

Відповідно до частин 2, 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

Повідомлення про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання відповідач суду не надав.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає (ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно ст. 232 Господарського процесуального кодексу України судовим рішенням є, зокрема, ухвали.

Отже, відповідно до ч. 7 ст. 120, ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвала суду від 18.12.2023 вважається врученою відповідачу 26.12.2023.

Відповідач клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін згідно з ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суду не надав.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень ГПК України строк не скористався. При цьому, представник відповідача ознаймився з матеріалами справи 15.03.2024.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

23.06.2017 між позивачем (далі - покупець) та відповідачем (далі - продавець) укладено Договір № 23/06/2017 (далі - Договір).

У Договорі сторони узгодили, зокрема, наступне:

- продавець зобов`язаний поставити сільськогосподарську продукцію - висівки пшеничні українського походження (далі - товар), в асортименті, за ціною, якістю, кількістю та на умовах погоджених з покупцем і зазначених у додаткових угодах до Договору, а покупець зобов`язаний прийняти товар і здійснити за нього розрахунок (п. 1.1. Договору);

- місце поставки: склад продавця транспортом покупця на умовах FCA в редакції згідно з міжнародними правилами Incoterms-2010 (п. 4.2 Договору);

- товар поставляється покупцю з наступними документами: документами про підтвердження якості товару та його походження (за їх наявності); ТТН; видатковими накладними на кожну партію товару; податковими накладними на кожну партію товару; рахунками за кожну партію товару; довідкою про походження товару. Вищезазначені документи передаються покупцю одночасно з передачею товару (п. 4.3 Договору);

- оплата товару здійснюється покупцем на підставі рахунку, що надається продавцем покупцю на кожну партію товару (п. 5.1. Договору);

- покупець здійснює 100% оплату вартості товару протягом одного банківського дня по факту постачання товару (п. 5.2 Договору);

- у разі порушення продавцем вимог пп. 1.2, 3.2 цього Договору, а також, коли останнім не виконана частково або в повному обсязі поставка товару в строк, визначений в додаткових угодах до Договору, продавець зобов`язаний за першою письмовою вимогою покупця, протягом одного банківського дня з моменту отримання такої вимоги сплатити на користь покупця штраф у розмірі 10% від загальної вартості товару, стосовно якого стосується порушення (п. 7.1.2 Договору);

- Договір набуває чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2017. Договір автоматично пролонгується на один рік і далі щорічно, якщо жодна зі сторін не пред`явила письмове повідомлення про закінчення терміну дії Договору за 30 календарних днів до закінчення його терміну дії (п. 10.1 Договору).

Відповідач надав позивачу для сплати наступні рахунки-фактури :

- № П-00000152 від 21.02.2018 за товар, а саме висівки пшеничні у кількості 66 тон, на загальну суму 201 960,00 грн з ПДВ;

- № П-00000214 від 23.03.2018 на оплату 131 тон товару на загальну суму 400860,00 грн.

Позивачем на підставі зазначених рахунків здійснено перерахунок коштів за товар відповідачу у загальній сумі 597 312,00 грн.

05.03.2018 та 14.03.2018 відповідачем було здійснено поставку, а позивачем отримано товар у кількості 21,780 тон, на суму 141 800,40 грн.

Вартість недопоставленого відповідачем товару, який був оплачений позивачем відповідно до умов Договору складала 455 511,60 грн.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 14.06.2019 року в справі №917/559/19 позов задоволено повністю, стягнуто з Державного підприємства "Полтавський комбінат хлібопродуктів" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Група Дельта" 455 511,60 грн основного боргу, 45 551,16 грн штрафу та 7 515,94 грн судового збору (а.с. 11-13).

Дане рішення набрало законної сили 10.07.2019.

16.07.2019 на виконання даного рішення Господарським судом Полтавської області було видано відповідний наказ.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, §77, від 25.07.2002, Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007 одним з основних елементів верховенства права визнано принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Відповідно до п. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Отже, обставини, встановлені рішенням Господарського суду Полтавської області від 14.06.2019 року по справі № 917/559/19 мають преюдиціальне значення та не доказуються при розгляді даної справи.

На підставі виданого Господарським судом Полтавської області наказу від 16.07.2019 про примусове виконання рішення суду від 14.06.2019 у справі №917/559/19 постановою від 15.08.2019 Подільського відділу державної виконавчої служби м. Полтава Головного управління юстиції у Полтавській області відкрито виконавче провадження ВП № 59806975, яке в подальшому було передано на виконання до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

На адвокатський запит від 14.11.2023 про стан виконання рішення суду по справі №917/559/19 відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції листом повідомив про зупинення виконавчого провадження з 23.07.2020 у зв`язку з початком процедури приватизації.

Як зазначає позивач в позовній заяві, станом на 21.12.2023 відповідач не перерахував позивачу заборгованість, яка стягнута за рішенням суду у справі № 917/559/19.

Враховуючи порушення відповідачем умов договору в частині порушення строку поставки товару із посиланням ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивач заявив до стягнення з відповідача 276 436,17 грн заборгованості, з яких : 230 622,29 грн інфляційні втрати за період з 21.12.2020 по 21.12.2023 та 45 813,88 грн три проценти річних за період з 21.12.2020 по 21.12.2023, нараховані за несвоєчасне виконання умов укладеного між сторонами 23.06.2017 року Договору № 23/06/2017 та присуджена до стягнення згідно рішення Господарського суду Полтавської області від 14.06.2019 у справі № 917/559/19.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення, та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 205 ЦК України визначає, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Суд при вирішенні спору враховує, що правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами про договір підряду.

Частиною 1 статті 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до приписів ст. 75 ГПК України судом приймаються як преюдиційні факти встановлені у рішенні Господарського суду Полтавської області від 14.06.2019 в справі №917/559/19, а саме :

- факт укладання між сторонами Договору № 23\06\2017 від 23.06.2017 на поставку товару;

- факт сплати позивачем відповідачу 597 312,00 грн;

- факт часткової поставки відповідачем товару позивачу у кількості 21,780 тон на суму 141 800,40 грн

- факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань по Договору щодо своєчасної поставки товару на суму 455 511,60 грн;

- факт неповернення відповідачем позивачу заборгованості у розмірі 455 511,60 грн. Доказів у спростування вищевикладеного, в тому числі станом на час розгляду даної справи у суді, відповідачем суду не надано;

- розмір заборгованості відповідача перед позивачем (455 511,60 грн);

- момент виникнення у відповідача зобов`язань з поставки товару.

Виходячи зі змісту частини 1 статті 598, статей 599, 600, 604-609 ЦК України, саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 цього Кодексу.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.04.2018 року по справі № 908/1394/17 та постанові Верховного Суду від 17.02.2016 року у справі № 905/3137/14-908/5775/14, постанові Великої Палати Верховного Суду 04.06.2019 року у справі № 916/190/18.

Відповідно до ч. 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач станом на 21.12.2023 не перерахував позивачу стягнуту за рішенням суду по справі №917/559/19 суму заборгованості. Доказів у спростування вищевикладеного відповідач суду не надав.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Ст. 612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач заявив до стягнення 230 622,29 грн інфляційних втрат за період з 21.12.2020 по 21.12.2023 та 45 813,88 грн три проценти річних за період з 21.12.2020 по 21.12.2023 (розрахунок ціни позову долучений до матеріалів справи).

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, стаття 599 цього Кодексу визначає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Кінцем відліку періоду прострочення є день, що передує дню, в якому відбулося погашення/припинення відповідного грошового зобов`язання, оскільки з урахуванням ч. 1 ст. 49 Закону України "Про платіжні послуги" платіжна операція вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на рахунок отримувача або видачі суми платіжної операції отримувачу в готівковій формі, тобто день зарахування суми платежу визначає термін припинення відповідного зобов`язання у розумінні ч. 2 ст. 251 ЦК України, а отже, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем)".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Суми, які кредитор може стягнути з боржника відповідно до ст. 625 ЦК України носять компенсаторний характер, а право на їх стягнення з`являється у кредитора після прострочення боржника, тобто у разі неправомірного користування боржником грошовими коштами кредитора.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц зробила висновок, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.

При прийнятті даного рішення, суд враховує позицію Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 910/13071/19 щодо нарахування та сплати боржником інфляційних втрат за неповний місяць.

У справі № 918/631/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що правовідношення, в якому у зв`язку з фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти), відповідно до частини другої статті 693 ЦК України є грошовим зобов`язанням. Тому на нього можуть нараховуватись інфляційні нарахування і 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Частиною 4 ст.236 ГПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною 4 ст.236 ГПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат, суд встановив, що розмір позовних вимог щодо стягнення 230 622,29 грн інфляційних втрат за період з 21.12.2020 по 21.12.2023 та 45 813,88 грн трьох процентів річних за період з 21.12.2020 по 21.12.2023 не перевищує розрахований судом.

Перевірка правильності розрахунку річних та інфляційних здійснена за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій інформаційної системи "Ліга. Закон Еліт".

Згідно із ч. 2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.

Допустимих доказів в спростування зазначеного чи будь-яких обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.

За наведеного, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 230 622,29 грн інфляційних втрат за період з 21.12.2020 по 21.12.2023 та 45 813,88 грн трьох процентів річних за період з 21.12.2020 по 21.12.2023.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходив із наступного.

Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

За умовами договору № 01/12/23-01 від 01.12.2023 про надання правової допомоги, укладеного між позивачем (клієнтом) та адвокатом Рабушко Вячеславом Степановичем (а.с. 21-22), сторони домовилися про наступне:

- предметом договору є надання адвокатом юридичної допомоги в обсязі та на умовах, передбачених цим договором з питань стягнення інфляційних втрат та 3 процентів річних з ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів» за справою №917/559/19. Адвокат зобов`язується надавати клієнту правову допомогу щодо захисту прав та інтересів останнього в судах загальної, господарської, адміністративної юрисдикції усіх рівнів (п. 1 договору);

- клієнт зобов`язується оплатити послуги адвоката в порядку та на умовах визначених цим договором (пп. г п. 3.1 договору);

- оплата послуг адвоката становить фіксовану суму 10 500,00 грн за весь обсяг наданих послуг, у т.ч. : вивчення документів, підготовка процесуальних документів, участь у судах всіх інстанцій, організація і виконання судового рішення ДВС (п. 4.1 Договору).

Наявність статусу адвоката у Рябушко В.С. підтверджується копією свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю від 09.04.019 № 002125.

В акті надання послуг № 8 від 18.12.2023 (а.с. 23) сторони підтвердили, що адвокат надав позивачу юридичні послуги згідно договору про надання правової допомоги від 01.12.2023 року, а саме: юридичної послуги з питань стягнення інфляційних втрат та 3 процентів річних з ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів» за справою №917/559/19.

В акті підтверджена загальна вартість послуги з надання правничої допомоги в сумі 10 500,00 грн.

В підтвердження оплати професійної правничої допомоги позивач надав виписку про рух коштів по рахунку фізичної особи-підприємця від 23.12.2023, згідно якої позивач сплатив адвокату Рябушко В.С. 10 500,00 грн за подання позову про стягнення інфляційних втрат та 3% річних (а.с. 24).

Таким чином, матеріалами справи підтверджено понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката в загальній сумі 10 500,00 грн.

Суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18)).

Основні підстави та принципи відшкодування витрат викладено у пунктах 7.1 -7.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 (провадження № 12-43гс22). Такі ж висновки сформульовані в пунктах 106-108, 146 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

Також Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду розглядав питання про витрати на оплату послуг адвоката у постанові від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22 та від 03 листопада 2023 року у справі № 914/2355/21.

Суд враховує наведені висновки Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Згідно з ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI Про адвокатуру та адвокатську діяльність (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (пункт 131 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Великої Палати Верховного суду у справі № 910/12876/19 від 15 червня 2022 року.

Як вже зазначалось судом у описовій частині даної ухвали у п. 4.1 Договору сторони погодили, що сума гонорару, що підлягає виплаті Адвокату за цим договором становить 10 500,00 грн.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (пункти 133-134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Ніколова проти Болгарії та Єчюс проти Литви, пункти 79 і 112 відповідно).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

В цілому нормами процесуального законодавства (ч. 4 ст. 126 та ч. 5 ст. 129 ГПК України) передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

У разі недотримання вимог частини четвертої ст. 126 ГПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

Отже, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Відповідач не надав суду ні заперечення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу позивача, ні клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, постановах від 22.11.2019 року у справі № 910/906/18, від 04.06.2020 року у справі № 906/598/19 та від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17.

Пунктом 4 ст. 129 ГПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються : 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на надані докази, суд дійшов висновку, що розмір адвокатських витрат в сумі 10 500,00 грн є підтверджений матеріалами справи, співрозмірним наданому об`єму адвокатських послуг.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд встановив, що при зверненні до суду із цим позовом позивач сплатив 4 146,54 грн судового збору за платіжними інструкціями №847 від 18.12.2023 та № 851 від 22.12.2023 (а.с. 6-7). Факт надходження цього судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджено виписками від 19.12.2023 та від 25.12.2023 (а.с. 29-30).

Враховуючи задоволення позовних вимог, судові витрати відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України покладаються на відповідача в сумі 4 146,54 грн витрат по сплаті судового збору та 10 500,00 грн витрат на правову допомогу.

Керуючись статтями 126, 129, 232-233, 237-238, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Державного підприємства "Полтавський комбінат хлібопродуктів" (вул. Небесної Сотні, 69, м. Полтава, 36022; код ЄДРПОУ 00952166) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Група Дельта" (вул. Січових Стрільців 37-41, офіс 41А, м. Київ, 03150; код ЄДРПОУ 39069060) 230 622,29 грн інфляційних втрат, 45 813,88 грн три проценти річних, 4 146,54 грн витрат по сплаті судового збору та 10 500,00 грн витрат на правову допомогу адвоката.

Видати наказ із набранням цим рішенням законної сили.

3. Копію рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.

Рішення складено та підписано 16.04.2024.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.257 ГПК України).

Суддя О.В.Ківшик