ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 755/9389/22

провадження № 61-2083св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та інтересах ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2022 року, постановлену у складі судді Коваленко І. В., та постанову Київського апеляційного суду від 25 грудня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Нежури В. А., Верланова С. М., Невідомої Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У вересні 2022 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та інтересах ОСОБА_2 , в якому просило стягнути з відповідача на користь банку заборгованість у розмірі 7 054,08 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2022 року позовну заяву АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та інтересах ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості визнано неподаною та повернуто позивачу.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 грудня 2023 рокуапеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2022 року залишено без змін.

Визнаючи неподаною та повертаючи позивачу позовну заяву, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що заявник не в повному обсязі усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений в ухвалі суду, оскільки до позовної заяви не додав письмового перекладу на українську мову анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк», копії наказу банку щодо затвердження Умов та Правил надання банківських послуг.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У лютому 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просило скасувати вказані судові рішення, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, повертаючи позовну заяву, не звернув уваги на те, що позовна заява банку викладена українською мовою, на виконання вимог ухвали суду позивач подав заяву на усунення недоліків позовної заяви. На момент укладення кредитного договору були відсутні будь-які заборони щодо укладення договору російською мовою. Надання позивачем деяких документів російською мовою не може бути підставою для повернення позовної заяви позивачу.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У лютому 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2024 року справу призначено до розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

У пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто право звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства», заява № 4451/70, § 36).

Європейський суд з людини (далі - ЄСПЛ) також вказує на те, що такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі «Станєв проти Болгарії», заява № 36760/06, § 230).

Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Проте встановлені обмеження не повинні обмежувати доступ, наданий особам, у такий спосіб або такою мірою, що підриватимуть саму суть цього права. Крім того, обмеження буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, та у разі відсутності розумного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення від 17 січня 2012 року у справі «Станев проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06).

Реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97) та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada Cavanilles v. Spain) ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання, а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів та заяв на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод. Формальний підхід суду до здійснення своїх повноважень на будь-якій стадії судового процесу може призвести до порушення права особи на справедливий судовий розгляд.

У справі, яка переглядається, ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2022 року позовну заяву АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 , про стягнення боргу кредитором спадкодавця залишено без руху з тих підстав, що розрахунок кредитної заборгованості боржника підписаний представником банку, однак підпис не скріплено печаткою банку; копія платіжного доручення № BOJ65B3O8К від 25 серпня 2022 року не підписана відповідальним виконавцем банку і не скріплена печаткою установи банку з відміткою про дату надходження та дату виконання платіжного доручення; а також, анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк», копія наказу банку щодо затвердження Умов та правил надання банківських послуг, викладені іноземною мовою. Тому суд першої інстанції вважав, що позивачем має бути поданий переклад на державну (українську) мову вищезазначених додатків, відповідно до кількості учасників судового процесу.

На виконання ухвали суду від 03 жовтня 2022 року банк подав суду заяву про усунення недоліків 19 жовтня 2022 року. До заяви банк надав розрахунок заборгованості, платіжне доручення, а також копію довіреності представника позивача та зазначив, що на момент укладення кредитного договору у 2014 році банк не відносився ні до органів державної влади, ні до органів місцевого самоврядування, тому будь-яких заборон щодо укладання кредитного договору російською мовою були відсутні. Надання позивачем копії заяви позичальника та копії наказу про затвердження Умов та Правил надання банківських послуг, що викладені іноземною мовою, не порушує жодну норму процесуального права, а тому не може бути підставою для залишення позову без розгляду або визнання позову неподаним з поверненням позовної заяви заявнику.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2022 року, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 грудня 2023 року, позовну заяву АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та інтересах ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості визнано неподаною та повернуто позивачу.

Колегія суддів вважає, що такий висновок судів попередніх інстанцій не відповідає встановленим обставинам справи та нормам процесуального законодавства, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦПК України цивільне судочинство в судах провадиться державною мовою.

Частиною першою статті 10 Конституції України встановлено, що державною мовою в Україні є українська мова.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 25 квітня 2019 року «Про забезпечення функціонування української мови як державної», єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою.

У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року (справа № 10-рп/99) зазначено, що українська мова як державна є обов`язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п`ята статті 10 Конституції України).

Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право учасникам судового процесу на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють (частина третя статті 9 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 9 ЦПК України учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому цим Кодексом.

Отже, учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, проте процесуальні документи мають бути подані лише державною мовою.

За правилами частин першої та другої статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Водночас, згідно з частиною першою статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Частиною першою статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частиною п`ятою статті 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Згідно з роз`ясненнями, які викладені у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред`явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику.

У справі, яка переглядається, позовна заява АТ КБ «ПриватБанк» викладена українською мовою, тобто відповідає вимогам ЦПК України та Закону України від 25 квітня 2019 року «Про забезпечення функціонування української мови як державної».

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач зазначив обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, а також вказав, що до матеріалів справи він надав докази, якими, на його думку, ці обставини підтверджуються.

Проте, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що на момент підписання анкети-заяви (13 вересня 2014 року) позивач АТ КБ «ПриватБанк» не відносився до державних органів та не мав заборони на укладення договору російською мовою.

Виходячи з положень ЦПК України, аналіз наданих сторонами доказів здійснюється судом при вирішенні спору по суті, а не на стадії вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для відкриття провадження у справі або залишення позову без руху.

Верховний Суд враховує, що ЄСПЛ притримується позиції, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (до прикладу, рішення у справі «Шишков проти Росії» (Shishkov v. Russia), № 26746/05, параграф 110, від 20 лютого 2014 року).

Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.

З огляду на викладене вище у сукупності, наведені в касаційній скарзі доводи є суттєвими та дають підстави вважати, що суд першої інстанції допустив надмірний формалізм, повернувши позовну заяву АТ КБ «ПриватБанк»,чим фактично позбавив позивача права на доступ до правосуддя.

Суд апеляційної інстанції на вказане уваги не звернув та погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви АТ КБ «ПриватБанк».

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 грудня 2023 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець